Лекція №1 Тема. Основні поняття та визначення: зелений туризм, сільський туризм, екологічний туризм, агротуризм, відпочинковий туризм, екоагротуризм




Скачати 229.88 Kb.
НазваЛекція №1 Тема. Основні поняття та визначення: зелений туризм, сільський туризм, екологічний туризм, агротуризм, відпочинковий туризм, екоагротуризм
Дата конвертації28.11.2013
Розмір229.88 Kb.
ТипЛекція
skaz.com.ua > Туризм > Лекція
Лекція № 1

Тема. Основні поняття та визначення: зелений туризм, сільський туризм, екологічний туризм, агротуризм, відпочинковий туризм, екоагротуризм

План

  1. Поняття про сільський туризм і сільську місцевість. Стійкий (сталий) туризм, принципи його заснування. Стилі життя у сільській місцевості.

  2. Основні види сільського туризму: екологічний туризм та сільський зелений. Поняття про агротуризм, його форми. Ознаки і форми екотуризму.

  3. Основні підходи до визначення екологічного сектора туризму. Поняття про екоагротуризм, агрооселя, агроготель, сільський турпродукт, анімація сільського зеленого туризму.

  4. Визначення поняття послуга та турпослуга. Агротуристичні послуги, їх специфічні риси, види, складові.


Література:

  1. Горішевський П.А., Васильєв В.П., Зінько Ю.В. Сільський зелений туризм: організація надання послуг гостинності. – Івано-Франківськ: Місто НВ, 2003. – ст.15-17

  2. Рутинський М.Й., Зінько Ю.В. Зелений туризм. – К.: Знання, 2008. – ст.11-36




  1. У сучасному світі спостерігається зміщення масового туристичного інтересу від звичайних відпочинкових поїздок до змістовніших, пізнавальніших подорожей. На зміну концепції трьох "S" ("Sun-Sea-Sand") — сонце, море, пісок — приходить концепція трьох "L" ("Landscape-Lore-Leisure") — пейзажі, традиції, дозвілля. Відтак, туристична мода піднімає на пік масової популярності подорожі у сільську місцевість, де міського туриста скрізь оточує екзотика: аграрні й сільські пейзажі, традиційний селянський спосіб життя, свійські тварини, екологічно чисті продукти тощо.

Поняття "сільський туризм" у його звичному трактуванні побутує з давніх часів. Ще до Р. X. у Римській імперії серед членів патриціанських родин зародилася мода на поїздки з Риму на відпочинок у сільську місцевість. Масовий інтерес до відпочинку на селі у новітню добу відзначається, починаючи з XIX ст. А вже з другої половини XX ст. в урбанізованих країнах Європи саме сільський зелений туризм перетворився на один з основних засобів "порятунку" європейців від стресового впливу розвинутих промислових міст.

Головною рушійною силою бурхливого розвитку сільського зеленого туризму є швидко зростаючий попит на рекреацію на природі, що визначається збільшенням невідповідності середовища проживання сучасної людини її фізіологічним і психологічним потребам. Збіль­шення попиту на сільський відпочинок зростає внаслідок зменшення тривалості робочого часу, збільшення кількості платних відпусток, зростання рівня освіти, розвитку транспортної мережі — залізничної, автодорожньої, повітряної та морського транспорту.

Найбільшими перешкодами на шляху розвитку туризму в сільській місцевості традиційно вважалися транспортна віддаленість осередків відпочинку та їх рекреаційна необлаштованість (невідповідність запитам сучасного туриста). Однак, на початку XXI ст. панівна більшість сільських регіонів Європи їх успішно подолала. Зусиллями регіональних й місцевих органів влади було оновлено комунікаційну інфраструктуру; масо­ве розповсюдження приватних автомобілів нині дає змогу відвідувачам без складнощів досягати бажаних регіонів, навіть тих, що знаходяться на великій відстані від початкових пунктів мандрівки; стимулювання розвитку рекреаційних форм малого підприємництва в сільській місцевості "осучаснило" нічліжну базу й наблизило стандарти сільської гостинності до загальноприйнятих "міських" стандартів готельного сервісу.

Розвиток масової практики організації сільського зеленого туризму досі випереджає його теоретичне осмислення й нормативне трактування. Так, на сьогодні певні суперечки існують навіть щодо офіційного змі­стовного тлумачення поняття "сільський зелений туризм".

Найпростішою констатацією цього явища є таке визначення: "Сільський туризм — це туризм, який проходить у сільському поселенні". Але таке просте визначення неадекватне у багатьох аспектах. Проте, нині все ще складно виробити уніфіковану спільноєвропейську дефініцію, яка б стосувалася всіх країн, через існування певних проблем, а саме:

  • "Міський" туризм не обмежується тільки міськими територіями.

  • Не весь нині наявний туризм у сільських районах входить у поняття "сільський" (санаторії, пансіонати, бази відпочинку, автокемпінги, які розташовані в сільській місцевості, але зорієнтовані на експлуатацію не власне "сільського" рекреаційного ресурсу, а ресурсів морського узбережжя, гірських ландшафтів чи запасів мінеральних вод тощо).

  • Визначення "сільські території" по-різному трактується у країнах світу.

  • Відмінні за принципами організації форми сільського туризму історично розвиваються у різних країнах і районах Європи. (В одних місцевостях сільський туризм доповнює певний профілюючий вид рекреаційної діяльності, в інших — виступає різновидом туризму екологічного, в третіх — є формою високоприбуткового приватного підприємництва, і в цьому розумінні майже не відрізняється від звичної для Європи практики малого готельного бізнесу, а в ряді країн — має обмежений сезонний характер та виступає допоміжною формою діяльності у веденні родинного фермерського господарства тощо).

Експерти Всесвітньої туристичної організації погоджуються на думці, що сільський зелений туризм — складна багатоаспектна діяльність, що включає в себе пішохідні прогулянки, гірські походи та альпінізм, кінні прогулянки, спортивні та оздоровчі подорожі, полювання й рибальство, а також інші, менш спеціалізовані форми туризму.

Таблиця 1.1.

Критерії визначення сільських поселень у країнах Організації економічної кооперації та розвитку:

Держава

Критерії виділення

Австралія

Дисперсно розселені групи населення чисельністю нижче 1000 осіб

Австрія

Населені пункти з чисельністю населення до 5000 осіб

Канада

Місцевості з територією до 400 км і населенням чисельністю до 1000 осіб

Данія, Норвегія

Поселення чисельністю до 200 мешканців

Великобританія

Території з сільським укладом господарства і населенням до 10 000 мешканців

Франція

Населені пункти з чисельністю населення до 2000 осіб

Швейцарія, Португалія

Населені пункти з чисельністю населення до 10 000 осіб

Визначення категорії "сільський зелений туризм" має, насамперед, проводитися з урахуванням концепції "сільська місцевість" й узгоджуватися з тим, який зміст ми вкладаємо в агрорекреаційну форму офіційного сіль­ського господарства.

Поняття "сільська місцевість" уже досить довго досліджується географами, соціологами, економістами. Дотепер у різних країнах існують розбіжності суспільно-правового окреслення статусу "сільська територія". Основними дискусійними пунктами є:

  • щільність населення і розмір поселень;

  • земля, що використовується під сільське господарство;

  • "традиційні структури" і питання ідентичності населення.

Більшість західних дослідників сільського зеленого туризму до сільських районів відносять території з мен­ше ніж 10—20 % земельних площ, вкритих забудовою. Типово сільські райони мають низьку щільність населення, що є результатом малих поселень. Програма сільського розвитку Організації економічної співпраці та розвитку використовує кілька серій показників, але надає перевагу такому критерію, як щільність населення 150 осіб на км. Середнє значення щільності сільського населення відрізняється між країнами через існування різної класифікації у різних державах (табл. 1.1).

Загалом, з визначень, що є, варто виділити дві думки:

  1. Сільські поселення можуть бути різними за розмірами, але вони є малими (з населенням менше 10 000 мешканців).

  2. Вони знаходяться переважно в районах з низькою щільністю населення.

Динамічна урбанізація XIX—XX ст. виробила нові соціальні структури, відмінні від "традиційних" організацій сільської місцевості. Тому збереження у сучасних малих поселеннях традиційного стилю життя важливе у підтримці їх сільського "характеру", оскільки саме ці особливості приваблюють "на село" туристів з міських районів.

Достатньо складним є питання про означення тако­го поняття, як сучасний "сільський стиль життя". Особливо щодо таких постіндустріальних країн Європи, як Німеччина, Франція, Бельгія тощо. Надто великі відмінності спостерігаються не лише між континентами (Північ — Південь, Захід — Схід), окремими групами країн, а й навіть всередині окремо взятих країн.

Західні соціологи визначають чотири типи традиційного стилю життя у сільській місцевості:

  1. Стиль розміреного укладу життя мешканців маленьких населених пунктів, які звикли більше контактувати з природою, ніж з людьми.

  2. Стиль патріархального укладу життя, що базуєть­ся на родинному фермерському (хутірному) господарстві, з консервативним дотриманням традицій побуту і землекористування.

  3. Стиль урбанізаційного укладу життя мешканців селищ і сіл, розташованих у сфері впливу великих і се­редніх міст, яким притаманні маятникові трудові мі­грації чи заняття інтенсивним вузькоспеціалізованим агробізнесом для задоволення потреб міських ринків збуту агропродукції.

  4. Стиль приміського життя, характерний для осіб, котрі мешкають у приміських зонах, цінують відкрите середовище та саму природу, але там не господарюють.

Таким чином, поняття "сільські території" як концепція узагальнено характеризує відкритий простір з розрідженою системого розселення, малою щільністю населення та малими поселеннями із чисельністю до 10 000 осіб. Крім того, громади цих поселень зберігають тенденцію до традиціоналізму та певного консерватизму в культурі.

Названі соціологічні, культурологічні та економіко-географічні концепції суттєво впливають на формування сучасної термінологічної бази, що стосується сіль­ського зеленого туризму. Не аналізуючи їх детальніше, перерахуємо найбільш усталені (загальноприйнята) трактування ключових понять сільського зеленого туризму.

^ Стійкий (сталий) туризм (sustainable tourism) це сучасна концепція розвитку туризму, що ґрунтується на принципах концепції стійкого розвитку. Це туризм, що задовольняє всі наявні потреби, але при цьому розвивається таким чином, щоб забезпечити аналогічними можливостями майбутні покоління.

^ Стійкий туризм заснований на таких принципах:

  • охорона навколишнього середовища, мінімізація збитку в процесі туристичної діяльності, екологічний нагляд за станом туристичного освоєння територій;

  • контрольоване використання технологій тури­стичного обслуговування, передусім автотранспорту, енергії, питної води тощо;

  • соціальна справедливість щодо місцевих громад, тобто прибуток та інші блага від туризму мають розподілятися на паритетних засадах, з урахуванням інтересів місцевого населення, а не переходити до іноземних інвесторів і національної еліти;

  • естетична гармонія туристичного природокористування, яка полягає у тому, що туристична діяльність та інфраструктура повинні органічно вливатися в історично сформоване середовище і зберігати унікальну своєрідність кожної місцевості.

Усі ці принципи використовуються і знаходять втілення в сільському туризмі (rural tourism).

2. Основні види сільського туризму — екологічний туризм та сільський зелений.

• Згідно із словником британця С. Медліка, "сільський туризм (rural tourism) — це відпочинковий вид туризму, зосереджений на сільських територіях, який передбачає розвиток туристичних шляхів, місць для відпочинку, сільськогосподарських і народних музеїв, а також центрів з обслуговування туристів з провідниками та екскурсоводами".

Існують специфічні риси, якими повинен володіти агротуристичний реґіон, для успішного розвитку сільського зеленого туризму. Ці риси, зазвичай, протилежні реаліям, у яких проживають відпочивальники.

До таких рис, зокрема, зараховуємо:

  1. Чисте природне середовище.

  2. Низький рівень урбанізації та індустріалізації, для якого характерні:

  • низька щільність населення;

  • мала задіяність працюючого населення в несільськогосподарських професіях.

  1. Обмежена інтенсивність сільськогосподарської та лісової продукції.

  2. Сприятлива аграрна структура (господарства се­редньої величини).

  3. Гармонійний агрокультурний ландшафт.

  4. Невеликі доходи людей.

  5. Вільні (невикористані) ресурси помешкань.

Поняття "сільський туризм" часто ототожнюють з поняттям "агротуризм". Дійсно, між ними багато паралелей. Але, притримуючись прийнятої у світі класифікації, знак рівності між названими термінами стави­ти не можна. Поняття "сільський туризм" за змістовним наповненням значно ширше порівняно з поняттям "агротуризм". Іншими словами, можна стверджувати, що агротуризм є однією з найпоширеніших (особливо в кра­їнах з фермерською організацією агробізнесу) форм сільського зеленого туризму.

^ Агротуризм (agritourism) — це відпочинковий вид туризму, зосереджений на сільських територіях, який передбачає використання сільського (фермерського) господарства з метою рекреації, освіти чи активного залучення до традиційних форм господарювання.

Агротуризм може проявлятись у різних формах, але завжди включає винаймання сільського помешкання.

^ Розрізняють дві базові форми агротуризму:

  • винаймання помешкання з обслуговуванням безпосередньо в межах господарства;

  • розміщення на нічліг з самообслуговуванням на землях, що належать до господарства, наприклад, у кемпінгах та наметах.

Агротуризм, таким чином, виступає спрощеною формою сільського зеленого туризму. В агротуризмі індивідуальне селянське господарство (фермерське господарство) становить одночасно і нічліжну базу, і головний предмет інтересу туриста. Агротуризм не включає в себе ті форми туризму, які здійснюються на сільських територіях (вони називаються "сільськими" тільки в адміністративному значенні, а насправді є частинами спеціа­лізованих рекреаційних районів), наприклад, спортив­но-туристичні заняття, курортний відпочинок тощо.

Основними запоруками успіху агротуризму є:

  • культурний рівень фермера, навики обслуговування гостей;

  • естетика фермерського господарства;

  • близкість розміщення фермерського господарства до міського центру.

Поняття "сільський зелений туризм" близьке за змі­стом проведення дозвілля до поняття "екологічний туризм".

^ Екологічний туризм (екотуризм) — це пізнавальний і відпочинковий вид туризму, зосереджений на природних (малозмінених людиною) територіях, який передбачає заняття різними формами активної рекреації у природних ландшафтах без заподіяння шкоди навколишньому середовищу.

Спілка екотуризму США подає таке, поширене у західній науці, визначення екотуризму:

"Екотуризм — це подорожі в місця з відносно недоторканою природою, які не ведуть до порушення цілісності екосистем, з метою одержати уявлення про природні та культурно-етнографічні особливості цієї тери­торії, що створює такі економічні умови, коли охорона природи стає вигідною місцевому населенню".

Синонімом поняття "екотуризм" є зелений туризм (green tourism), природничий туризм (nature tourism).

Від традиційного туризму екотуризм відрізняється такими ознаками:

  • перевага природних, а не культурних об'єктів туризму;

  • стійке природокористування;

  • менша ресурсо- й енергоємність;

  • особиста участь у соціально-економічному розвитку територій;

  • екологічна освіта туристів.

Нині екотуризм найдинамічніше розвивається на територіях, що мають природничу цінність (національні та ландшафтні парки). Екотуризм спрямований на охорону природного й культурного середовища регіонів, які відвідуються туристами. Він передбачає, що учасники цих подорожей — люди з високою екологічною свідомістю.

Виділяють такі форми екотуризму: активний екотуризм (піший, велосипедний, водний, кінний, збиральництво, рибальство, мисливство), фауністичні та флористичні поїздки (орнітологічні поїздки, фотополювання, тематичні поїздки), культурологічні й етнографічні поїздки.

  1. Існують два основні підходи до визначення екологічного сектора туризму.

У першому випадку екотуризмом називають туризм, головним об'єктом якого є дика природа. При цьому більшість авторів відзначають складність визначення межі між природою і традиційною культурою та вклю­чають останню в об'єкти екотуризму. Але навіть у цьому випадку місткість поняття "екотуризм" неповне.

Значної популярності набув другий підхід, який до зеленого туризму відносить відпочинок на природі на територіях, змінених людиною. Це характерно для США і країн Західної Європи, де практично не збереглися первинні ландшафти, а висока потреба спілкування з природою задовольняється населенням на територіях із т. зв. вторинною природою. Такий туризм зараховується до розряду екологічного, а його значення стає в деяких регіонах вирішальним для охорони і відновлення середовища, народних традицій і екологізації економічного розвитку.

Користуючись унікальністю місцерозташування агроекотуристичних осель поблизу природоохоронних територій, їх власники підтримують серед туристів екологічні вимоги щодо організації побуту й дозвілля, а також пропонують їм низку програм заглиблення у світ дикої природи.

Головною рушійною силою бурхливого розвитку екотуризму є швидко зростаючий попит рекреації на природі, що визначається збільшенням невідповідності середовища проживання сучасної людини її фізіологічним і психологічним потребам. Отже, задоволення цього попиту і успіх розвитку екотуризму залежить від якості навколишнього середовища, оскільки туристами цінується саме його незайманість. Тому екологічний фактор перетворюється на економічну категорію: підтримка якості та непорушеності навколишнього середовища (ознака стійкості) економічно вигідна (на відміну, наприклад, від пляжного туризму, для організації якого досить насипних пляжів чи навіть басейнів).

Між сільським туризмом та екотуризмом часто проводять паралелі. Дійсно, обидві форми організації доз­вілля відповідають критеріям сталого туризму і націлені на збереження природного середовища, розвиток традиційної етнокультури, сприяння традиційним формам агрогосподарювання й ремеслам місцевих громад. Власне, в староосвоєних країнах (до яких відносимо й Україну) у межах природоохоронних територій сільський туризм виступає основною організаційною базою розвитку масового екологічного туризму. Так, наприклад, у селах Карпатського реґіону господарі агроосель традиційно організовують для своїх гостей екотуристичні програми (як невід'ємну складову сервісу) пішохідних та кінних подорожей прознакованими екостежками у заповідниках, національних і ландшафтних парках ("Східні Карпати", "Карпатський", "Вижницький", "Гуцульщина" тощо), не кажучи вже про можливість довільного збирання ягід та грибів у карпатських пралісах.

Для означення такого багатоцільового туризму нещодавно з'явилося нове поняття "екоагротуризм". Цей вид туризму передбачає використання гостьових будиночків без господарів (як, наприклад, у Фінляндії) або агроосель, розташованих у межах чи пообіч біосферних заповідників і національних парків, які, поряд із за­няттями екологічним сільським господарством, пропонують широкий спектр екологічних (від робінзонади до спостереження за тваринами в їх природному середовищі) і спортивно-туристичних занять (мисливство, рибальство тощо).

Однак, сільський зелений туризм (а також агротуризм) і екотуризм відрізняються основними цілями використання вільного часу. Сільський зелений туризм — це вид проведення вільного часу у формі стаціонарного відпочинку з можливістю недалеких радіальних виїздів чи походів. Натомість екотуризм — це вид проведення вільного часу у формі невпинного руху, відкриття дикої природи, маршрутного ознайомлення з природними й історичними атракціями території, похідного пізнання традицій і місцевої культури. (При цьому сільські оселі можуть використовуватись як база для ночівлі та харчування екотуристів).

Наведені вище поняття вже ввійшли в лексику українських туристів та туроператорів, а також державних структур, що займаються питаннями регулювання цих видів туризму в Україні. Законодавчо закріплено термін "сільський зелений туризм", юридичний зміст якого трактується як відпочинок в українському селі. Ця сфера дозвілля охопила широкий спектр форм відпочинку на селі: від стаціонарного відпочинку в сільській місцевості (власне сільський туризм), відпочинку у ту­ристичних центрах і курортах, що в адміністративному плані є селищами чи малими містечками, до відпочинку в сільських господарствах (агротуризм).

Доповнення визначення "сільський туризм" означен­ням "зелений" підкреслює його екологічну орієнтацію.

Для подальшого чіткішого визначення й структуризації критеріїв, за допомогою яких в Україні можна бу­ло б відрізнити сільський туризм від усіх інших та сегментувати його за формами організації сільського дозвілля, необхідно законодавчо закріпити низку вимог до сільського житла та до його власника, який надає по­слуги з сільського зеленого туризму.

Основна послуга сільського зеленого туризму — це надання туристам тимчасового проживання. Сільські споруди, облаштовані для прийому відвідувачів, в Україні прийнято називати агрооселями.

  • Агрооселя — це житлове приміщення, що знаходиться в сільській місцевості, містить не більше п'яти кімнат (залежно від категорії житла), пристосованих для проживання туристів, і належить на правах приватної власності господарю, який займається сільськогосподарською діяльністю або зайнятий у сфері обслуговування чи соціальній сфері села. Тобто поняття "агрооселя" не охоплює малих курортних котеджів, колиб, перебудованих для прийому туристів господарських приміщень тощо.

  • ^ Агроготель (агропансіонат) — це житлова будівля (група будівель) готельного типу, спеціально призначених для організації надання населенню рекреаційних послуг у сільській місцевості. Побудова й експлуата­ція сільськими підприємцями у курортно-рекреаційних районах України приватних відпочинкових агропансіонатів є перспективним висококонкурентним різновидом сільського зеленого туризму як виду основної діяльності.

  • ^ Сільський турпродукт (комплекс послуг сільського зеленого туризму, агротурпакет послуг) — це сукупність послуг нічліжного, гастрономічного, екскурсійного й відпочинково-розважального обслуговування, які пропонує власник агрооселі (агропансіонату).

  • ^ Анімація сільського зеленого туризму — це діяльність з розробки та здійснення спеціальних творчих, ігрових і шоу-програм проведення вільного часу у сільській місцевості.

  1. Згідно з офіційним трактуванням, послуга — це специфічна форма суспільно-корисної праці, де сам продукт праці (річ або корисний ефект діяльності) та процес його виробництва (тобто обслуговування) невід'ємні один від одного.

У Законі України "Про туризм" дається таке визначення: "туристичні послуги — послуги суб'єктів туристичної діяльності щодо розміщення, харчування, транспортного, інформаційно-рекламного обслуговування, а також послуги закладів культури, спорту, побуту, розваг тощо, спрямовані на задоволення потреб туристів".

Під суб'єктами туристичної діяльності у законі розумі­ють "підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, фізичні особи, що зареєстровані у встановленому чинним законодавством України порядку і мають ліцензію на здійснення діяльності, пов'язаної із наданням туристичних послуг". Це стосується організації малого агротуристичного підприємництва у сільській місцевості. Щодо надання послуг сільського зеленого туризму як виду індивідуальної підсобної діяльності на селі, наявність у власника агрооселі платної ліцензії є необов'язковою.

Агротуристичним послугам, як і будь-яким іншим послугам, притаманні специфічні риси, такі як:

  • нематеріальний характер;

  • нерозривність виробництва турпослуги та її споживання;

  • нездатність до збереження;

  • мінливість якості.

^ 1. Нематеріальний характер агротуристичних послуг. За визначенням Ф. Котлера, послуги — це об'єкти продажу у вигляді дій, вигод чи задоволень. Отже, вже з цього визначення видно, що послуги мають нематеріальний характер і не здатні до зберігання. Послуги сільського зеленого туризму належать до класу соціально-культурних, оскільки направлені на рекреаційну діяльність особистості, її духовний, фізичний, етичний та інтелектуальний розвиток. Туристичну послугу не можна наперед продемонструвати, побачити, попробувати, вивчити до її отримання (споживання). Через це зі сторони споживача обов'язково присутній елемент надії на обіцяну якість та довіри до продавця послуги сільського туризму.

У той же час невидимість послуги ускладнює діяльність продавця турпослуги (операторів сільського туризму). Адже складно показати клієнтам свій товар "лицем", а ще складніше — пояснити, за що саме вони платять гроші. Продавець може лише описати те, що отримає покупець (мешканець міста) після того, як оплатить кошти і поїде споживати ці послуги.

  1. ^ Нерозривність виробництва та споживання агротуристичної послуги. Ця особливість випливає із самого визначення послуги, адже послуга — це результат безперервної взаємодії виконавця і споживача. Тобто процес надання турпослуги (її виробництво) ведеться паралельно з її споживанням. Надати послугу сільського туризму можна лише тоді, коли надходить замовлення від клієнта, а на місці виробництва послуги (на селі) присутній він сам. Власне, саме ознака нерозривності виробництва і споживання є визначальним чинником, який робить послуги справді послугами та відрізняє їх від товару матеріальної форми.

Взаємозв'язок виробництва та споживання визначає той факт, що всі агротуристичні послуги невід'ємні також від того, хто їх надає (наприклад, сільського господаря та його родини).

  1. Задіяння покупця у процес виробництва і споживання послуги означає, що продавець агротуристичної послуги повинен думати не лише, яку саме турпослугу надавати клієнту, але і як її надавати, тобто якої якості має бути ця послуга. Звідси випливає третя особливість турпослуги — мінливість якості.

^ Послуги сільського зеленого туризму поділяють на основні та додаткові.

Основні послуги, це переважно:

  • послуги з організації перевезення туристів;

  • послуги з організації розміщення туристів;

  • послуги з організації харчування туристів.

До додаткових належать:

  • послуги з організації екскурсій;

  • послуги із залучення туристів до сільськогоспо­дарських робіт і народних промислів;

  • послуги гідів, гідів-перекладачів;

  • послуги залучення туристів до участі у народних обрядах і культових дійствах, а також сільських фестивалях, ярмарках й інших масових акціях;

  • послуги по прокату автомобілів, човнів, активно-туристичного спорядження;

  • послуги побутового обслуговування;

  • право користуватися приватними рекреаційними угіддями.

Такий поділ досить умовний, оскільки суттєвої різниці з точки зору споживчих властивостей між ними немає. Послуги, що входять в основну програму перебування туриста в селі, зазвичай відносять до основних. Додаткові послуги турист купує самостійно у місці перебування і вони не включені у вартість турпакета.

Крім нематеріальних послуг, туристові ще можуть бути надані інші товари чи матеріальні послуги. Наприклад, карти місцевості, народні сувеніри, туристичне спорядження тощо.

^ Туристичний продукт агрогосподарства — сукупність послуг, якими може скористатися клієнт в агрооселі.

У загальній теорії маркетингу в значення терміна "продукт" входить усе, що становить предмет ринкового обміну. Його характер може бути як матеріальним, так і нематеріальним (предмети, ідеї, послуги тощо).

Найважливішими складниками сільського туристичного продукту є:

  • туристичні атракції місцевості (наприклад, природне середовище, пам'ятки, цікаві архітектурні об'єкти, національні парки, ботанічні сади, торговельні центри, культурні та релігійні атракції, музеї, а також мешканці — їх культура і звичаї);

  • інфраструктура місцевості (нічліжна база, гастрономічна база — ресторани, бари, кав'ярні, транспорт — таксі, автобуси, оренда автомобілів, торговельна мережа, заклади обслуговування тощо);

  • доступність місцевості (кількість транспорту, а також інфраструктура — дороги, аеропорти і порти, залізнична мережа);

  • імідж місцевості, що існує у свідомості потенцій­них клієнтів і суттєво впливає на підсвідоме бажання відвідати саме її;

  • ціна, яка залежить від багатьох чинників, як, на­приклад, стандарт послуг, пора року, кількість транс­порту тощо.

Підбір агротуристичних продуктів, які б повністю відповідали запитам і сподіванням споживачів, є найважливішим завданням, що стоїть перед менеджером туроператорської фірми.

Схожі:

Лекція №1 Тема. Основні поняття та визначення: зелений туризм, сільський туризм, екологічний туризм, агротуризм, відпочинковий туризм, екоагротуризм iconРобоча програма для студентів всіх форм навчання напряму підготовки 140103 «Туризм»
Спортивний туризм: Робоча програма дисципліни для студентів всіх форм навчання напрямку підготовки «Туризм». – К.: Кутеп, 2012. –...
Лекція №1 Тема. Основні поняття та визначення: зелений туризм, сільський туризм, екологічний туризм, агротуризм, відпочинковий туризм, екоагротуризм iconЗакону України "Про туризм"
Внести зміни до Закону України "Про туризм" (Відомості Верховної Ради України, 1995 р., №31, ст. 241; 2001 р., №32, ст. 172), виклавши...
Лекція №1 Тема. Основні поняття та визначення: зелений туризм, сільський туризм, екологічний туризм, агротуризм, відпочинковий туризм, екоагротуризм iconЗакону України "Про туризм"
Внести зміни до Закону України "Про туризм" (Відомості Верховної Ради України, 1995 р., №31, ст. 241; 2001 р., №32, ст. 172), виклавши...
Лекція №1 Тема. Основні поняття та визначення: зелений туризм, сільський туризм, екологічний туризм, агротуризм, відпочинковий туризм, екоагротуризм iconПрограма комплексного державного кваліфікаційного іспиту для студентів...
Туризм" здійснюється Державною екзаменаційною комісією Київського національного університету культури І мистецтв, затвердженою Міністерством...
Лекція №1 Тема. Основні поняття та визначення: зелений туризм, сільський туризм, екологічний туризм, агротуризм, відпочинковий туризм, екоагротуризм icon«Туристичні ресурси Норвегії»
Актуальність теми. Туризм – сфера людської діяльності, пов’язана з подорожами та мандрівками людей, що виконує ряд функцій політичного,...
Лекція №1 Тема. Основні поняття та визначення: зелений туризм, сільський туризм, екологічний туризм, агротуризм, відпочинковий туризм, екоагротуризм iconКонспект лекцій з дисципліни „Правове регулювання туристичної діяльності”...
Конспект лекцій з дисципліни „Правове регулювання туристичної діяльності” для студентів IV курсу денної форми навчання спеціальності...
Лекція №1 Тема. Основні поняття та визначення: зелений туризм, сільський туризм, екологічний туризм, агротуризм, відпочинковий туризм, екоагротуризм iconКонспект лекцій з дисципліни „ Технологія туристської діяльності...
Конспект лекцій з дисципліни „Технологія туристської діяльності” (для студентів 2 курсу усіх форм навчання напряму підготовки 020107...
Лекція №1 Тема. Основні поняття та визначення: зелений туризм, сільський туризм, екологічний туризм, агротуризм, відпочинковий туризм, екоагротуризм iconПравове регулювання туристичної діяльності Завдання #1
Яка максимальна тривалість туристської подорожі згідно із Законом України "Про туризм"?
Лекція №1 Тема. Основні поняття та визначення: зелений туризм, сільський туризм, екологічний туризм, агротуризм, відпочинковий туризм, екоагротуризм iconЛекція «Спеціальна інфраструктура»
В економіці сучасної України туризм також займає важливе місце. Одним з пріоритетних завдань державної програми «Розвиток туризму...
Лекція №1 Тема. Основні поняття та визначення: зелений туризм, сільський туризм, екологічний туризм, агротуризм, відпочинковий туризм, екоагротуризм iconПрограмові вимоги з дисципліни «Міжнародний туризм»
Класифікація соціально-економічних чинників, що визначають попит та пропозицію на світовому ринку індустрії туризму
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка