Академічний курс Підручник Міністерство освіти І науки України транспортне
Скачати 11.32 Mb.
|
| Глава і да на обов'язковість виконання положень яких надано ВР України, тобто вони отримали схвалення у відповідних законах України. Взагалі транспортне право, поряд з торговим правом, є галуззю права, яка зазнає найбільшого впливу міжнародного права, права ЄС, права інших країн. Крім самостійних галузей права, транспортне право має тісні зв'язки з іншими комплексними галузями права. Найбільш тісні зв'язки простежуються з: — комплексними галузями права, що є підгалузями господарського права: банківським правом, торговельним правом, страховим правом, інвестиційним правом, комерційним правом, правовим регулюванням зовнішньоекономічної діяльності тощо; — галузями права, іцо є підгалузями цивільного права: правовим регулюванням відносин власності, правом інтелектуальної власності тощо; — галузями права, що є підгалузями адміністративного права: правовим регулюванням адміністративної діяльності правоохоронних органів (зокрема органів ДАІ), адміністративним наглядом тощо. Крім юридичних наук, транспортне право має зв'язки з іншими суспільними науками. Правовідносини у транспортному праві будуються на засадах, закладених філософією на основі об'єктивних законів логіки. Пізнання розвитку зв'язків між різними суб'єктами транспортного права можливе на основі застосування методологічного апарату матеріалістичної діалектики і категорій нових напрямів філософії XXI ст. — синергетики та герменевтики. Теоретичне обґрунтування питань здійснення ефективної діяльності з метою отримання прибутку, розширення ринків збуту та асортименту, підвищення ефективності управління, збільшення обсягів і покращення якості виробництва та надання послуг у сфері, пов'язаній з транспортною системою, здійснюється в межах економічних дисциплін — економічної теорії, маркетингу, менеджменту тощо. Питання правового регулювання страхування авто- цивільної відповідальності з економічної точки зору роз'яснюються у курсі дисципліни «Страхова справа». Кредитування суб'єктів господарювання та фізичних осіб, пов'язане з транспортними за 20 Основні засади транспортного права собами, з економічного погляду розглядається в курсах «Банківська справа», «Фінанси та кредит» тощо. Крім цього, транспортне право пов'язане з різними технічними науками, що ґрунтуються на фізиці і пояснюють процеси функціонування різних вузлів та механізмів, з яких складаються транспортні засоби. Відомо, що різні фізичні, технічні та механічні характеристики транспортних засобів впливають на правове регулювання їхньої діяльності (від них може залежати розмір ввізного чи вивізного мита, сума податків та зборів, ввізні чи вивізні квоти тощо). Джерелами транспортного права є такі самі групи джерел, що й у інших галузях права. Серед основних можна виокремити юридичну доктрину, нормативно-правовий акт, правовий звичай, нормативний договір та юридичний прецедент. Юридична (правова) доктрина — наукові правові ідеї, принципи, теорії, що концептуально сформовані та містяться в працях, а також в усних промовах вчених — юристів, економістів, істориків, філософів тощо, офіційно визнані як загальнообов'язкові положення (норми) для здійснення юридичної практики у транспортному праві. Особливо важливою правова доктрина є у країнах англо-сак- сонської правової родини, де суди під час вирішення справ, що випливають із правовідносин різних галузей права (зокрема транспортного), за відсутності норм у законодавстві використовують праці вчених як джерела права. Важливу роль правова (юридична) доктрина має в законодавстві релігійно-правових родин — індуїзмі, іудаїзмі, ісламі. Оскільки власних наукових шкіл транспортного права зараз в Україні не існує, то юридична доктрина транспортного права містить правові думки, ідеї, погляди провідних вчених минулих років та сьогодення, які досліджували питання правового регулювання транспортних правовідносин у межах цивільного, господарського, адміністративного права. Нормативно-правовий акт — прийнятий (ухвалений) уповноваженими компетентними органами законодавчої або виконавчої влади правотворчий документ, за допомогою якого до сфери транспортного права вносяться нові правові норми. 21 Глава і Нормативно-правовий акт є основним джерелом транспортного права. Система нормативно-правових актів транспортного права складається з: — Конституції України, яка визначає загальні засади прав людини і громадянина (зокрема права на здійснення підприємницької діяльності), правовий статус окремих найвищих державних органів, що визначають засади господарської та іншої діяльності в країні, зокрема із організації транспортних перевезень, тощо; — законів України, що поділяються на кодифіковані акти (КТМ України, ПК України, ЦК України, ГК України, КпАП, ВК України тощо), загальні закони («Про власність», «Про господарські товариства», «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», «Про патентування окремих видів підприємницької діяльності», «Про зовнішньоекономічну діяльність» тощо) і спеціальні закони («Про дорожній рух», «Про автомобільний транспорт», «Про транспорт», «Про залізничний транспорт», «Про функціонування єдиної транспортної системи України в особливий період», «Про трубопровідний транспорт», «Про перевезення небезпечних вантажів», «Про транзит вантажів» та ін.); — законодавчих актів — постанов ВР України і декретів Кабінету Міністрів України (Постанова ВР України «Про внесення змін до деяких законів України щодо пільг окремих категорій громадян на проїзд громадським транспортом»; Постанова ВР України «Про проекти Кодексу автомобільного транспорту України та Закону України про введення в дію Кодексу автомобільного транспорту України»; Декрет Кабінету Міністрів України «Про об'єднання державних підприємств транспорту і дорожнього господарства» тощо); — підзаконних актів, до яких належать укази і розпорядження Президента України (Указ Президента України «Про положення про Міністерство транспорту та зв'язку України» від 27 серпня 2004 р.; Розпорядження Президента України «Про перевірку діяльності авіаційних транспортних компаній України» від 15 січня 2003 р. тощо), постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України (постанова Кабінету Міністрів України «Про обчислення і внесення до державного бюджету рентної плати за 22 Основні засади транспортного права транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та продуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України» від 8 червня 2005 р.; розпорядження Кабінету Міністрів України «Про зниження тарифів на перевезення залізничним транспортом коксу та вугілля за експортом» від 10 серпня 2005 р. тощо), актів Міністерства транспорту та зв'язку (наказ Міністерства транспорту та зв'язку України «Про затвердження Інструкції про проведення контрольних заходів фінансово-господарської діяльності підгалузей, об'єднань, підприємств, установ та організацій системи Міністерства транспорту та зв'язку» від 28 березня 2006 р.), інших міністерств та інших центральних органів виконавчої влади (наказ Міністерства промислової політики України «Про затвердження Порядку гарантійного ремонту (обслуговування) або гарантійної заміни дорожніх транспортних засобів» від 29 грудня 2004 р.; наказ Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України «Про затвердження Правил роздрібної торгівлі транспортними засобами і номерними агрегатами» від 31 липня 2002 р.; наказ Державної адміністрації залізничного транспорту України «Про затвердження Порядку закупівлі товарів, робіт та послуг на залізничному транспорті на тендерній основі, зразка Положення про тендерний комітет з питань закупівлі товарів, робіт, послуг на залізничному транспорті» від 12 квітня 2005 р. тощо); — локальних актів, до яких належать нормативні акти підприємств, установ, організацій, діяльність яких пов'язана з використанням або обслуговуванням транспортних засобів. Серед локальних актів виокремлюються корпоративні норми, які встановлюються окремими корпораціями — підприємствами, установами, організаціями та їхніми об'єднаннями. Такі норми є обов'язковими для виконання усіма учасниками великого суб'єкта господарювання, в межах якого було прийнято відповідні норми. В Україні та інших державах є великі компанії, іцо створюються у різних організаційно-правових формах та спеціалізуються на транспортних перевезеннях. Правовий звичай — правило поведінки, що виникло в процесі історичного розвитку транспортних правовідносин та отримало 23 Глава і офіційне визнання та забезпечення силою державного примусу. Саме забезпеченням силою державного примусу правовий звичай відрізняється від простого звичаю (рос. мовою — «обьїкновения»). Як правило, правові звичаї у торговельному і транспортному праві набувають більшої ваги за умови відсутності відповідних норм у законодавстві, особливо в тому, що регулює міжнародну торгівлю та міжнародні перевезення. У транспортному праві передусім розвивалося регулювання мореплавства та морської торгівлі. Саме там з'явилися перші правові звичаї. Завдяки правовим звичаям у Давньому Римі регулювалося перевезення вантажів, а збірник торгових звичаїв моря «Амальфітанська таблиця» в ХІ-ХІІ століттях був визнаний вантажовідправниками, перевізниками та вантажоотримувачами в усіх містах-державах Італії. У XVII — на початку XVIII століттях торгові і морські звичаї було закріплено у французьких королівських ордонансах Людовіка XIV «Про торгівлю» 1673 р. і «Про мореплавство» 1681 р. На сьогодні правові звичаї найчастіше трапляються у сфері зовнішньої торгівлі (особливо морської) під час перевезення товарів та продукції, комерційного обслуговування суден у закордонному плаванні тощо. Нерідко у державах континентальної правової системи визнаються «звичаї ділового обігу», проте сфера їхньої діяльності обмежується зовнішньоторговельними угодами. У ЦК України передбачено окрему ст. 7 «Звичай», у якій зазначено, що «цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема звичаєм ділового обороту, а звичаєм є правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, проте є усталеним у певній сфері цивільних відносин. Звичай може бути зафіксований у відповідному документі. Звичай, що суперечить договору або актам цивільного законодавства, у цивільних відносинах не застосовується». Можливість застосування правових звичаїв виникає за умови прямої вказівки на це у відповідних законодавчих актах, а у разі відсутності такої вказівки — у тих випадках, коли ті чи інші питання діяльності суб'єктів транспортного права врегульовані неповністю або їхня законодавча регламентація відсутня. При цьому диспозитивна норма законодавства має пріоритет над пра 24 Основні засади транспортного права вовим звичаєм, а застосування правових звичаїв за умови існування імперативної правової норми взагалі забороняється. Взагалі ЦК України та ГК України містять по кілька статей, якими передбачається можливість застосування правових та інших звичаїв у різних правовідносинах, зокрема і в транспортних правовідносинах. Серед правових звичаїв, що застосовуються у транспортному праві, окремо виділяються портові звичаї (сизіотз о/ іке рогі), що являють собою встановлені практикою правила, які визначають взаємовідносини судновласника, вантажовідправника і вантажоотримувача під час завантажування та розвантаження морського або річкового судна, нормування вантажних робіт, порядок розрахунку часу стоянки тощо. Портові звичаї застосовуються у випадках, коли угода морського перевезення не містить відповідних положень та вказівок. Якщо правові звичаї не суперечать чинному законодавству України, вони вважаються безумовними1. Можливість застосування портових звичаїв передбачена у ст. 78 КТМ України. Крім портових, широко застосовуються звичаї торговельного мореплавства: згідно зі ст. 6 (щодо дозволу включення в договори, передбачені КТМ України, умов про застосування іноземного законодавства і звичаїв торговельного мореплавства у разі, коли сторони можуть відповідно до названого Кодексу відступати від його правил), ст. 71 (щодо віддання капітаном судна тіла померлого чи загиблого морю), ст. 146 (щодо розміщення вантажів на палубі), ст. 293 (щодо можливості визначення виду аварії, обчислення розмірів загальної аварії та складання диспаші диспашером в умовах неповноти закону) КТМ України від 23 травня 1995 р. № 176/95-ВР тощо. Нормативний (нормативно-правовий) договір — угода між двома чи кількома суб'єктами транспортного права, яка встановлює права та обов'язки як загальні правила поведінки на майбутній (невизначений) час для невизначеного кола суб'єктів. Нормативний договір містить нові норми права, які встановлюються за взаємною домовленістю між суб'єктами у сфері транс 1 Барихин А. Б. Большой юридичсский зпциклоііедичсский-словарь. — М.: Киижньїй мир, 2004. - С. 451. 25 Глава і портної діяльності з метою врегулювання певної життєвої ситуації. Нормативний договір забезпечується силою державного примусу. Нормативний договір відрізняється від загальних транспортних договорів тим, що розрахований на багаторазове застосування. Його зміст становлять норми — правила поведінки загального характеру. До нього можна віднести типові договори у сфері транспортного права. Нормативний договір може бути розроблений юридичним відділом транспортного підприємства і пропонуватися для невизначеного кола суб'єктів, які будуть другою стороною цього договору. Це можуть бути договори перевезення продукції, пасажирів, вантажів; договори щодо діагностики, обслуговування і ремонтування транспортних засобів; договори з надання експедиторських послуг тощо. Можуть бути договори про приєднання підприємства, установи, організації до більшого об'єднання транспортних підприємств тощо. Міжнародно-правовий акт (міждержавний договір) є особливим видом нормативного договору і є спільним актом, документом, договором з питань регулювання транспортної діяльності між двома або кількома державами, який встановлює, змінює чи припиняє права й обов'язки у транспортних правовідносинах. Міжнарод- но-правовий акт, ратифікований законодавчим органом держави, поширює свою силу на територію усієї країни. Після цього він набуває статусу внутрішньонаціонального нормативно-правового акта. До міжнародно-правових актів із транспортного права, що діють в Україні, можна віднести Конвенцію про дорожній рух від 8 листопада 1968 р.; Конвенцію про цивільну відповідальність за шкоду, заподіяну при перевезенні небезпечних вантажів автомобільним, залізничним і внутрішнім водним транспортом від 10 жовтня 1989 р.; Конвенцію про дорожні знаки і сигнали від 8 листопада 1968 р.; Європейську Угоду про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів від ЗО вересня 1957 р.; Конвенції про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті від 28 червня 1939 р. та від 27 червня 1979 р. тощо. Юридичний прецедент — рішення, прийняте під час розгляду конкретної справи господарським судом, Конституційним Судом 26 Основні засади транспортного права або адміністративним органом, яке сформувало правило для вирішення майбутніх аналогічних справ у сфері транспортного права. Юридичний прецедент на підставі зближення правових систем романо-германського (континентального) та англо-саксонського (звичаєвого) права поступово набуває все більшого поширення в Україні. Так само нормативно-правові акти починають відігравати більш вагому роль у країнах звичаєвого права. Романо-германська правова родина не визнає прецедент джерелом права. Однак останні події, пов'язані з ухваленням рішень найвищими судовими органами та їхнім виконанням, свідчать про протилежне. На користь віднесення юридичного прецеденту до джерел права в Україні свідчать такі аргументи вчених: 1. Рішення Конституційного Суду України усувають прогалини в праві. Перевірці щодо відповідності Конституції підлягає конкретна норма права (зокрема транспортного). Проте висновки Конституційного Суду мають більш загальне значення і поширюються на аналогічні за змістом та значенням норми актів законодавства. Тому суб'єкти транспортного та іншого права у своїй діяльності починають керуватися цим рішенням. При цьому правові позиції, сформульовані Конституційним Судом України, можуть розглядатися як судові прецеденти, які заповнюють прогалини у законодавстві та формують судову практику, забезпечуючи її однаковість1. 2. Рішення міжнародних судових органів, зокрема Міжнародного суду ООН, Європейського суду з прав людини, Арбітражного трибуналу Міжнародного центру з врегулювання інвестиційних спорів впливають на правовідносини в межах транспортного та іншого права України. Так, під час розгляду справи про порушення права власності за позовом «Совтрансавто-Холдинг» до України Європейський суд з прав людини «керувався своїм прецедентом, що був уперше сформульований у вирішенні справи «Спорронг і Леннрот проти Швеції» і застосовується надалі у рішеннях, які стосуються захисту права власності»2. 1 Тесленко М. Юридична сила і значення правових позицій Конституційного Суду України // Вісник Конституційного Суду України. — 2003. — № 4. — С. 37-39. 2 Хомалах Н. Право собственносги по-европсйски // Юридическая практика. — 2004. — 1 ИЮІІЯ. 27 |
Схожі:
 | Міністерством освіти І науки України (лист №1/11-125 від 13 лютого 2005р.) Езо екологічне право України. Академічний курс: Підручник / За заг- ред. Ю. С. Шемшученка. — К.: Тов «Видавництво «Юридична думка»,... | | Міністерство освіти І науки україни пр. Перемоги Міністерство освіти І науки, молоді та спорту Автономної Республіки Крим, управління (департаменти) освіти І науки, Київської, Севастопольської... |
| Міністерство внутрішніх справ України Національна академія внутрішніх справ України Затверджено Міністерством освіти І науки України як підручник для вищих навчальних закладів | | Малиновський А. С., Рибак М. Ф. Т 19 Метрологія, стандартизація І... Затверджено Міністерством освіти І науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів |
| Міністерство освіти І науки україни пр. Перемоги Міністерству освіти І науки, молоді та спорту Автономної Республіки Крим, департаментам (управлінням) освіти І науки обласних, Київської... | | Програма зовнішнього незалежного оцінювання 2013 року Пояснювальна записка Зно) розроблено з урахуванням чинних програм зі світової літератури для 5–9 класів (лист Міністерства освіти І науки України №1/11-6611... |
| Програма зовнішнього незалежного оцінювання 2013 року Пояснювальна записка Зно) розроблено з урахуванням чинних програм зі світової літератури для 5–9 класів (лист Міністерства освіти І науки України №1/11-6611... | | Основи бухгалтерського обліку Рекомендовано Міністерством освіти І науки України як навчальний посібник (лист Міністерство освіти І науки України від 21. 11. 2005... |
| Курс лекцій Київ 2006 міністерство освіти І науки україни Затверджено на засіданні науково-методично-редакційної ради Інституту економіки та менеджменту нау 30 березня 2006 року | | Міністерство освіти І науки, молоді та спорту України Методичні вказівки складено стосовно до установок, які діють в лабораторії санітарно-технічного обладнання кафедри твв та допоможуть... |