Лекція 2 міжнародний спортивний рух. Фізкультурно-спортивний рух в україні метою лекції




Скачати 361.2 Kb.
НазваЛекція 2 міжнародний спортивний рух. Фізкультурно-спортивний рух в україні метою лекції
Сторінка1/4
Дата конвертації13.10.2013
Розмір361.2 Kb.
ТипЛекція
skaz.com.ua > Спорт > Лекція
  1   2   3   4
Лекція 2

МІЖНАРОДНИЙ СПОРТИВНИЙ РУХ.

ФІЗКУЛЬТУРНО-СПОРТИВНИЙ РУХ В УКРАЇНІ
Метою лекції є вивчення особливостей становлення та розвитку міжнародного спортивного руху та фізкультурно-спортивного руху в Україні.

Завдання лекції:

  1. Виявити закономірності становлення міжнародного спортивного

руху.

  1. Вивчити стан фізкультурно-спортивного руху на різних етапах

історичного розвитку української держави та показати його основні

проблеми та перспективи.
План


  1. Міжнародний спортивний рух.

  2. Фізкультурно-спортивний рух в Україні.

Ключові слова: спорт, Олімпійські ігри, федерація, історія олімпійського руху.

Основні поняття лекції: міжнародний спортивний рух, МОК, проблеми фізкультурно-спортивного руху в Україні, завдання галузі фізична культура, НОК України.


^ 1.Міжнародний спортивний рух
Фізична культура з елементами суперництва, як суспільне явище, окреслилася відтоді, коли люди усвідомили, що мисли­вець для того, щоб вижити мусить бути спритним і сильним, швидко бігати, стрибати, плавати, бути витривалим і спостере­жливим.

Спорт, у спрощеному трактуванні, це не що інше як впоря­дковане, неантагоністичне порівняння умінь і якостей окремих індивідуумів, або груп людей. Він має своє підґрунтя ще в гли­бині тисячоліть, оскільки людині, щоб бути сильною, швидкою та влучною потрібно було постійно вправлятися і проявляти ці якості в порівнянні з іншими особами.

Печерні й наскальні зображення, що датуються епохою вер­хнього палеоліту (близько 50 тисяч років тому) засвідчують ті­сний зв'язок фізичних вправ з трудовою діяльністю людини. Мисливці зображуються на рисунках в бігові, стрибках, під час виконання ритуальних танців, а найчастіше метаючи знаряддя полювання чи бою: кам'яні сокири, булави, списи.

Фізичні вправи у всі епохи були пов'язані з трудовими опе­раціями, культовими обрядами, вихованням, мистецтвом.

З розвитком суспільства, особливо наприкінці існування пе­рвинно-общинного ладу (епоха військової демократії) зросло значення фізичних вправ, як засобу підготовки до збройної боротьби.

Постійно розширялася і програма змагань. В епоху рабовла­сництва повсюдно поширювалися змагання з плавання, стріль­би з луку, боротьби, фехтування, кулачні бої, перегони на ко­нях і колісницях, човнах тощо.

Масштаби і популярність змагань в цей період істотно зрос­ли. Найвідомішими є Ігри, що проводилися в стародавній Гре­ції, починаючи з VIII ст. (776 р.) до н.е. На той час у греків сформувався напрямок виховання, названий калогатією (від слів «калос» — міцний, сильний «кагатос» — розумний, з твердим характером). Грецькі гімнасії (школи) були взірцями гармоній­ного виховання — фізичного, морального, духовного. Аґони (зма­гання) часто проводилися в присутності численних глядачів. Переможців славили й нагороджували. До участі в Іграх допус­калися тільки вільнонароджені люди і то за умови попередньої фізичної підготовки впродовж 10—12 місяців і ще одного місяця після екзаменування авторитетною комісією еладоніків.

Чесність була головним постулатом змагунів. Найвідомішим олімпіоніком усіх часів вважається борець Мирон Кротонський.

Для жінок проводилися окремі змагання з бігу на честь Гери — дружини Зевса. Це були своєрідні жіночі олімпіади, які проводилися також один раз на 4 роки.

Найвідомішими давньогрецькими змаганнями були Олімпій­ські ігри. Найбільшого розквіту вони досягали приблизно у V столітті до н.е. Відомими були також Істмійські (Корінфські), Панафінейські, Піфійські, Немейські ігри. Олімпійські ігри було заборонено візантійським імператором Феодосієм І у 394 р. н. є. Олімпійські ігри втрачали популярність, зокрема з причин зни­ження морально-етичних характеристик олімпійських змагань.

Проте Греція не була єдиним місцем, де проводилися вели­чні культові, мистецькі та атлетичні змагання. Археологами від­крито арени для проведення таких Ігор також і в Північному Причорномор'ї, на території нинішньої України (Подніпров'я, Таврія). Є підстави вважати, що на праукраїнських землях була традиція проведення власних спортивних Ігор.

У часи феодалізму найбільша соціальна група населення Єв­ропи — селяни, особливо починаючи з IX століття, втратили функції захисників насліддя предків, а відтак занепадає і їхня військово-фізична підготовка. Роль військової потуги майже повністю перебирають на себе феодали-лицарі. Лицарі отриму­вали різнобічну військово-фізичну підготовку, до якої входили біг, стрибки, боротьба, плавання, стрільба, фехтування, верхо­ва їзда тощо. Змагання у фізичній вправності органічно поєд­нувалися із вихованням моральних чеснот.

У XV—XVI ст. в низці європейських країн виникають перші напів-спортивні об'єднання — фехтувальні, стрілецькі та борцівські союзи.

Епоха відродження знову привернула увагу передових євро­пейських гуманістів — філософів, педагогів, вихователів до тра­дицій античної гімнастики. Зокрема, італійський лікар X. Меркуріаліс написав шеститомну працю «Про гімнастичне мистецтво» (1569 р.). Німець Н. Вінман видав книжку «Пла­вець, або про мистецтво плавати», а Я. Камераріус — «Діалог про гімнастику». Поступово формувалися основи наукової тео­рії і практики фізичного виховання, першим втіленням якої стали європейські системи гімнастики — німецька, шведська, французька, норвезька, чеська. Організаційного оформлення по­требувало й активне утворення численних гімнастичних сою­зів, спортивних об'єднань, товариств, клубів тощо. Наприклад, у Німеччині у період Веймарської республіки було 11 спортив­но-гімнастичних союзів, які нараховували 1,3 млн. членів, об'єд­налися у Центральну Комісію з питань спорту і фізичної куль­тури.

Фізична культура з кінця XVIII— початку XIX століття май­же повсюдно в Європі стає елементом виховання й навчання у державних і недержавних органах освіти.

Ідея відновлення традиції проведення Олімпійських ігор у су­часних умовах знайшли своє практичне здійснення понад сто років тому.

Спроби проводити змагання на кшталт Олімпійських ігор — панелінські Ігри як суто грецькі (1759, 1770, 1875, 1889) успіху не мали.

У 1894 році на міжнародному атлетичному конгресі в Пари­жі за пропозицією французького барона П'єра де Кубертена було вирішено утворити Міжнародний Олімпійський Комітет і про­вести у 1896 році перші Олімпійські ігри сучасності. Ці істори­чні змагання відбулися на батьківщині Олімпійських ігор — в Греції.

Цікаво, що у підготовці і роботі Конгресу брав участь сора­тник ГТ'єра де Кубертена, українець з Полтавщини, генерал ро­сійської армії Олексій Бутовський.

Момент відновлення Олімпійських ігор, чи правильніше початку проведення Олімпійських ігор сучасності не був випа­дковим. На той час (кінець XIX ст.) визріли відповідні економіко-політичні та культурологічні передумови для надання їм світового звучання й сприйняття. Важливою була та обставина, що до того часу організаційно оформилися міжнародні федерації з багатьох видів спорту. Так, у 1881 р. було утворено міжнаро­дну федерацію гімнастики, у 1982 р. — веслування і ковзаняр­ського спорту, 1900 р. — велоспорту тощо. Створення єдиних міжнародних правил змагань з видів спорту також зіграло вирі­шальну роль для консолідації міжнародного спортивного руху. Активний розвиток міжнародного спортивного руху призвів до заснування великої кількості міжнародних спортивних орга­нізацій. На даний час їх налічується понад 200. Крім Міжнаро­дного Олімпійського Комітету найвпливовішими є:

    • Асоціація Національних Олімпійських Комітетів (АНОК),

    • Генеральна Асамблея НОКів,

    • Олімпійська рада Азії,

    • Асоціація НОК Африки,

    • Асоціація Європейських НОКів,

    • Панамериканська спортивна організація,

    • Національні Олімпійські Комітети Океанії,

    • Генеральна Асоціація міжнародних спортивних організацій,

    • Вища Рада спорту Африки,

    • Міжнародна асоціація спортивної преси,

    • Міжнародна Олімпійська академія,

    • Міжнародні федерації з видів спорту.

Ці та інші організації проводять численні міжнародні спор­тивні змагання, як комплексного характеру, так і з окремих видів спорту. Крім найпопулярніших Олімпійських і Параолімпійських ігор, проводяться:

    • континентальні та регіональні Ігри (Панамериканські, Аф­риканські, Азійські, Балканські, середземноморські тощо);

    • ігри блокових країн (Британської співдружності, СНД);

    • національні (етнічні) ігри (Маккабійські, Литовські, Па-нарабські);

    • професійні ігри (залізничників, військовиків, моряків, сту­дентів);

    • релігійні ігри (мусульманські, католицькі);

    • Ігри інвалідів (сліпих, глухих, розумововідсталих);

    • вікові Ігри (для школярів, ветеранів спорту);

    • чемпіонати, першості та кубки з видів спорту;

    • комерційні змагання;

Найвищими органами, що координують роботу з видів спо­рту є Міжнародні спортивні федерації. Міжнародні федерації провадять роботу через визнані ними Національні федерації та впливають відповідно на діяльність МОК через своїх представ­ників у ньому. Представників спортивних федерацій у структу­рах МОКу і НОКів має бути не менше 50 %.

Україна є повноправним членом усіх основних міжнарод­них спортивних об'єднань.

Проте, над спортивним, зокрема олімпійським рухом, не таке вже й безхмарне небо. Незважаючи на неабиякий міжнародний авторитет і впливи, перед спортивним рухом періодично вини­кають проблеми, які, у разі їх несвоєчасного або непрофесій­ного розв'язання можуть набути загрозливих тенденції.

Деякі з таких проблем постійно перебувають у полі зору фахівців, спортивних організацій, громадськості. їх розв'язу­ють або принаймні намагаються вирішувати. До таких нале­жить проблема комерціалізації спорту. МОК десятиліттями вів безуспішну боротьбу проти комерціалізації спорту, яка завер­шилася практично відмовою від протистояння комерційному тиску. Чимало міжнародних спортивних організацій самі ве­дуть комерційну діяльність, а доходи МОК (найперше від рек­лами) є фантастичними. Звинувачення ж МОКу в колосальних витратах на здійснення різних проектів відхиляються самим МОКом їхньою доцільністю. Матеріальні позиції МОКу вна­слідок співпраці із обмеженою кількістю наймогутніших у світі компаній ніколи не були такими міцними як нині.

Щораз тривожнішими є повідомлення, що деякі з рішень, які приймаються спортивними організаціями, вмотивовані не ін­тересами спортсменів, а приймаються на догоду рекламних фірм (напр. про формування програми змагань, час проведення тощо).

^ Проблема надмірної політизації спорту є ще однією з найпо­мітніших, яка вже не раз загрожувала основам олімпійського руху. Вона походить від того, що існуючі в світі авторитарні режими охоче вдаються до послуг олімпійського спорту, щоб задекларувати міжнародній громадськості про свої політичні успіхи в управлінні країною.

Експлуатуючи нормальне почуття патріотизму своїх грома­дян, правлячі верхи диктаторських режимів голосять про «пе­реваги», які буцімто несе їхня влада, безпідставно трактуючи спортивний успіх на міжнародних змаганнях як аргумент аван­гардності держави.

Вперше так вчинив Адольф Гітлер під час проведення Ігор XI Олімпіади 1936 року в Берліні. Але особливо цим користу­валися і донині користуються комуністичні диктатори: радян­ські, німецькі, кубинські, китайські, північно-корейські, румун­ські та інші. Ганебним епізодом в історії спорту був організова­ний Компартією СРСР бойкот Ігор XXIII Олімпіади у Лос-Анджелесі (США), який мав «провчити» американців за неучасть у Московській Олімпіаді на знак протесту проти по­чатку війни СРСР з Афганістаном.

Інспіровані і проведені для країн підкомуністичної східної Європи Ігри «Дружба-84», задумані як альтернатива Іграм XXIII Олімпіади, були не чим іншим, як спортивно-політичним шоу, що мало винагородити спортсменів «соцтабору» за «добровіль­ну» відмову від участі в справжній Олімпіаді. Проте премії і похвали ніяк не компенсували провідним спортсменам СРСР (в т.ч. і українським) втрату шансу стати олімпійцями і олім­пійськими чемпіонами.

Політичний тиск на МОК подекуди бував таким сильним, що останній йде навіть на порушення власної Хартії. Так, готуючись до Олімпіади в Сеулі, МОК готовий був, в угоду войовничому комунофашизму Кім Ір Сена, віддати проведення частини олім­пійської програми Корейській народно-демократичній республі­ці, хоча олімпійською Хартією не передбачалося доручати право на проведення Ігор одразу двом державам.

Перед Іграми в Барселоні МОК прийняв лукаве рішення про участь в Олімпіаді «об'єднаної команди країн СНД і Гру­зії», хоча участь збірної команди від груп держав також не пе­редбачено олімпійською Хартією.

Відмовивши Україні в участі окремою командою, МОК вод­ночас надав право на самостійну участь в Іграх командам Хор­ватії та Словенії, які тільки утверджували свою державну неза­лежність. Україна на той час була визнаною суверенною дер­жавою, країною-засновницею ООН.

Ймовірно тут зіграли неабияку роль особисті проросійські симпатії тогочасного Президента МОКу Хуана Антоніо Самаранча — колишнього посла Іспанії в Москві. Ганебною залишиться спроба президента НОК Росії Леоніда Тягачова перевести в політичне русло конфлікт, який несподівано спалахнув на XIX зимових Олімпійських іграх в Солт Лейк Сіті, внаслідок вияву допінгу в крові російських лижниць.

Цей епізод черговий раз підкреслив також і про наявність ще однієї злободенної проблеми олімпійського руху — вживан­ня спортсменами заборонених препаратів.

Нині, в час відносно мирного (щоправда при палахкотінні низки місцевих військових конфліктів та при зростаючій за­грозі терористичних актів) періоду розвитку і зменшення на­пруги між Сходом та Заходом, політичні впливи на спортивні процеси є незначними. Проте в майбутньому вони можуть зно­ву загостритися і тому несуть в собі потенційну загрозу для міжнародного спорту взагалі і олімпійського руху зокрема. Га­рантією проти подібних загроз може бути лише остаточна і повсюдна відмова народів від диктаторських режимів і демок­ратичний, мирний розвиток всіх держав.

^ Гігантизм Олімпійських ігор — також одна з найбільших за­гроз для олімпійського руху. Членство в МОК щораз нових представників (а цей процес ще матиме місце доволі довго) давно порушив моральний постулат початкового періоду су­часного олімпійського руху: головне не перемога, головне — участь.

Тепер в багатьох олімпійських видах спорту проводяться по­передні змагання, або встановлюються контрольні нормативи (кваліфікаційні), які є своєрідним допуском на олімпійські аре­ни. Чималий тиск відчуває МОК з боку «некласичних» видів спорту. Федерації з неолімпійських видів спорту вимагають включення їх у програму олімпійських змагань, а олімпійські федерації — розширення програми з видів спорту, які вони представляють.

Жорстке обмеження і консервація програм олімпіад може призвести до утворення альтернативної щодо МОК організації. Разом з тим постійне розширення програми і збільшення кіль­кості учасників зробить Олімпійські ігри занадто громіздкими, перевантаженими, подекуди важко керованими й такими, що можуть розпастися на окремі спортивні події. Ця дилема щораз настирливіше нагадує про своє існування і вимагає уваги та вирішення.

^ Альтернативні міжнародні змагання також з часом можуть бути загрозою для нині монолітного олімпійського руху. За своєю популярністю і впливом вони вже нині здатні конкурувати з Олімпійськими іграми. Наприклад, маловідомі для нас, євро­пейців, Азійські Ігри вже нині для китайців є мірилом міжна­родних успіхів і престижу китайського спорту.

Еліни, які в свій час прискіпливо слідкували, чи майбутні олімпіоніки проходили перед змаганнями належну десятимісяч­ну підготовку, були би дуже здивовані, прочитавши спортивний щоденник нинішнього кандидата в олімпійці. Півтори-дві тися­чі тренувальних годин на рік — це ще не найбільше навантажен­ня, яке витримують ті, хто мріє про олімпійські лаври сьогодні. Природно, що такий об'ємний режим тренувань, та ще й при великій інтенсивності, залишає для спортсмена мало часу і сили для навчання, культурних занять, загалом для гармонійного роз­витку особи. При цьому варто враховувати й те, що спорт по­стійно «молодшає», а в деяких видах стає просто дитячим.

Величезні навантаження (особливо нервові), подекуди до­повнені вживанням недозволених препаратів, можуть перекре­слити оздоровчу функцію спорту, і призвести до серйозних за­хворювань, навіть до інвалідності.

Буває, що чемпіони, попри всі свої славні спортивні досяг­нення, виявляються зовсім непідготовленими до нормального (післяспортивного) життя: матеріально, освітньо-фахово, пси­хологічно.

Завершення спортивної кар'єри представляє неабияку соціа­льну проблему, хоч нею мало хто займається. У 1993 році органі­зація ветеранів спорту МАФІС (м. Київ) оприлюднила дані про опитування в низці західних країн 300 чемпіонів Олімпійських ігор. Опитування показало, що після завершення спортивних ви­ступів серед колишніх олімпійців:

    • 0,5 % займають високе становище в суспільстві;

    • 10 % є матеріально забезпеченими;

    • 10 % є інвалідами;

    • 30 % є за межею бідності;

    • З % представляють так зване соціальне «дно».

Отже, для більш як третини олімпійських чемпіонів немає підстав бути в категорії щасливих громадян. Додаймо ще значну чисельнішу групу спортсменів, які не здобули олімпійських ме­далей і, значить, не отримали навіть моральної компенсації. Ве­лика кількість молодих спортсменів, усвідомлюючи, що найви­щі спортивні досягнення під-силу лише невеликій за чисельніс­тю елітній групі, до яких вони себе не відносять, перестає

займатися спортом. Таким чином, спорт із масового і демокра­тичного перетворюється в елітний та малочисельний.

Олімпійський рух сучасності, попри свій 100-літній вік, ін­тенсивно розвивається. Поки що нема підстав вважати, що він приближається до періоду застою чи занепаду. Але, щоб цього не сталося, постійно потрібно розв'язувати проблеми, які пе­ред ним ставить життя.


  1   2   3   4

Схожі:

Лекція 2 міжнародний спортивний рух. Фізкультурно-спортивний рух в україні метою лекції iconТема: Україна в олімпійському русі. Спортивний рух української діаспори
Мета. Оволодіння знаннями з питання про участь України в олімпійському русі, спортивний рух української діаспори
Лекція 2 міжнародний спортивний рух. Фізкультурно-спортивний рух в україні метою лекції iconПитання до іспиту
Основні поняття (категорії) теорії спорту: вихідні поняття теорії спорту («спорт», «спортивне змагання», «базовий спорт», «спорт...
Лекція 2 міжнародний спортивний рух. Фізкультурно-спортивний рух в україні метою лекції iconЛекція 4 входження україни в європейський освітній простір. Система...
Метою лекції є ознайомлення студентів з Європейським освітнім простором, структурою І системою вищої освіти в Україні та організацією...
Лекція 2 міжнародний спортивний рух. Фізкультурно-спортивний рух в україні метою лекції iconЩо таке механічний рух?
Механічний рух – це явище зміни з плином часу положення тіла в просторі відносно інших тіл
Лекція 2 міжнародний спортивний рух. Фізкультурно-спортивний рух в україні метою лекції iconМеханічний рух. Відносність руху. Системи відліку. Системи координат....

Лекція 2 міжнародний спортивний рух. Фізкультурно-спортивний рух в україні метою лекції iconЗадача механіки. Матеріальна точка. Система відліку. Прямолінійний...
Електричний струм у вакуумі. Вакуумний діод та тріод. Електронно-променева трубка
Лекція 2 міжнародний спортивний рух. Фізкультурно-спортивний рух в україні метою лекції iconЗакону України «Про дорожній рух»
Нші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів...
Лекція 2 міжнародний спортивний рух. Фізкультурно-спортивний рух в україні метою лекції icon3. Задача. Збірник різнорівневих задач під ред. І. М. Гельфгат
Основна задача механіки. Матеріальна точка. Система відліку. Прямолінійний рух. Швидкість та прискорення. Криволінійний рух: тангенціальне...
Лекція 2 міжнародний спортивний рух. Фізкультурно-спортивний рух в україні метою лекції iconМолодіжний рух «Креативної Молоді» в Україні Роботу виконала: Окарська...
Метою наукової роботи є комплексне дослідження діяльності молодіжного руху «Креативна Молодь» та шляхів його поширення в Україні...
Лекція 2 міжнародний спортивний рух. Фізкультурно-спортивний рух в україні метою лекції iconЗакону України "Про дорожній рух"
України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка