Змістовий модуль Нетарифне регулювання зовнішньоекономічної діяльності




Скачати 256.01 Kb.
НазваЗмістовий модуль Нетарифне регулювання зовнішньоекономічної діяльності
Дата конвертації13.09.2013
Розмір256.01 Kb.
ТипДокументы
skaz.com.ua > Спорт > Документы
Змістовий модуль 6.

Нетарифне регулювання зовнішньоекономічної діяльності
Ключові терміни: нетарифне регулювання; квотування; ліцензування; «добровільні» експортні обмеження; технічні бар’єри; внутрішні податки і збори; демпінг; субсидії; валютне регулювання; валютні цінності.


  1. Економічні інструменти регулювання зовнішньоекономічної діяльності


Формування соціально-орієнтованої економіки ринкового типу передбачає багатогранний комплекс взаємообумовлених заходів підвищення ефективності господарювання.

^ До економічних регуляторів зовнішньоекономічної діяльності належать – розробка і встановлення податків у сфері зовнішніх відносин; затвердження порядку нагромадження і використання валютних коштів суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності; система розрахунків та кредитування експортно-імпортних відносин.

Серед економічних інструментів регулювання зовнішньоекономічної діяльності виділяють:

- оподатковування суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності;

- митне регулювання і контроль;

- ведення розрахунків і кредитування зовнішньоекономічних операцій;

- страхування зовнішньоекономічних операцій;

- ліцензування і квотування зовнішньоекономічних операцій;

- заборона окремих видів експорту й імпорту;

- проведення антимонопольних заходів у сфері зовнішньоекономічної діяльності;

- розміщення державних замовлень на виробництво, експорт та імпорт;

- облік зовнішньоекономічних операцій, звітність, ревізія й аудит суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності;

- інформаційне забезпечення зовнішньоекономічної діяльності.

До еко­номічних важелів і стимулів, які впливають на економічні інтереси суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, належать системи пільг, санкцій, цін, кредитів. Використання економічних методів регулювання має на меті підвищення ефективності зовнішньоекономічної діяльності за рахунок поліпшення показників: конкурентоспроможності товару, збалансованості експорту та імпорту, ефективності експортно-імпортних операцій.

Найбільш поширеними економічними засобами регулювання зовнішньоекономічних зв’язків є митні платежі, які стають суттєвим бар’єром при переміщенні товарів через митний кордон країни.

Економічні методи регулювання у зовнішньоекономічній діяльності перш за все охоплюють такі напрями, як ставки податків на додану вартість і прибуток, ставки непрямого податку на високорентабельні і монопольні товари (підакцизні), ставки платежів у бюджет, розміри продажу надходжень в іноземній валюті, ставки вивізного мита, ставки митних зборів. Дані методи поширюються на суб’єкти господарювання, які не пов’язані з іноземними інвестиціями; спільні підприємства, пов’язані з іноземними інвесторами; підприємства, які повністю належать іноземним інвесторам; іноземні юридичні і фізичні особи, що здійснюють діяльність через постійні представництва; іноземні юридичні і фізичні особи, які не здійснюють діяльність через постійні представництва.


  1. ^ Характеристика нетарифних методів регулювання зовнішньоекономічної діяльності


Для сучасної світової економіки характерна тенденція поступового переходу від тарифних до нетарифних методів регулювання. Адміністративні (нетарифні) заходи включають широке коло інструментів сучасної торгової й економічної політики держав, деякі з них безпосередньо не пов’язані з зовнішньоторговельним регулюванням. Нетарифні обмеження здійснюються адміністративними, фінансовими, кредитними й іншими методами. Їх нараховується більше 800.

Поширення нетарифних обмежень пояснюється тим, що їх введення є привілеєм уряду країни, і вони не регулюються міжнародними угодами. У ряді випадків використання нетарифних методів при відносно ліберальному митному режимі може обмежити державну торгову політику в цілому.

Особливістю використання нетарифних заходів регулювання є те, що вони застосовуються, як правило, органами державної влади країни і мають автономний характер, тобто не пов’язані з міжнародними зобов’язаннями країни. Тому їхні обсяги і методика застосування повністю регулюються національними органами і національними правилами. Це свідчить про підвищення ролі національного законодавства як регулятора міжнародних економічних зв’язків.

Єдиної класифікації нетарифних обмежень не існує. Так, за методикою П.Х. Ліндерта частину обмежень можна віднести до законних регулюючих функцій держави, в той час як інші спрямовані на явну дискримінацію зовнішньоекономічних зв’язків. Тому класифікують нетарифні обмеження таким чином:

- бар’єри, що мають за мету загальне обмеження імпорту;

- бар’єри, що спрямовані на торговельну дискримінацію окремих держав за допомогою стимулювання імпорту з інших держав;

- заходи, що обмежують або субсидують експорт.

Існує класифікація нетарифних методів регулювання за механізма­ми дії. Відповідно до неї нетарифні бар’єри підрозділяються на сім категорій:

- паратарифні заходи – це різні види митних зборів (крім мита), внутрішні податки, спеціальні цільові збори. Офіційно ці заходи не застосовуються з метою регулювання зовнішньої торгівлі, але разом з тим суттєво впливають на неї;

- заходи контролю за цінами, які спрямовані на захист інтересів національних товаровиробників (компенсаційні й антидемпінгові процедури);

- фінансові заходи, які передбачають особливі правила здійснення валютних операцій для регулювання зовнішньої торгівлі;

- кількісне регулювання, тобто встановлення кількісних обмежень на ввезення і вивезення товарів;

- автоматичне ліцензування, тобто моніторинг обсягів і напрямів товаропотоків;

- державна монополія зовнішньої торгівлі;

- технічні бар’єри, тобто контроль за товарами, що імпортуються, відповідно до національних стандартів.

Найбільш поширеною є класифікація нетарифних обмежень, яку розроблено Секретаріатом ГАТТ. Вона включає п’ять груп регуляторів:

- участь держави в зовнішньоторговельних заходах (субсидування виробництва і експорту товарів, система державних закупівель товарів, державна торгівля в країнах з ринковою економікою);

- митні, адміністративні імпортні формальності (антидемпінгове мито, методи оцінки митної вартості товарів, митні і консульські формальності, товаросупровідні документи, товарна номенклатура зовнішньоекономічної діяльності);

- стандарти і вимоги, пов’язані з охороною здоров’я, промисловістю та технікою безпеки (в тому числі промислові стандарти, вимоги до упаковки і маркування товарів, санітарно-ветеринарні норми);

- обмеження, які закладаються в механізм платежу (імпортні депозити, прикордонний податковий режим, ковзні збори);

- кількісні обмеження імпорту і експорту.

Вітчизняні науковці виділяють наступні групи нетарифних методів:

1. Кількісні обмеження (контингентування, ліцензування, «добровільні» обмеження експорту).

2. Приховані методи торговельної політики:

  • технічні бар’єри (вимоги: дотримання національних стандартів; отримання сертифікатів якості імпортної продукції; щодо специфічної упаковки та маркірування товарів; дотримання певних санітарно-гігієнічних норм, включаючи здійснення заходів із захисту довкілля; дотримання ускладнених митних формальностей та законів про захист прав споживачів тощо);

  • внутрішні податки і збори;

  • політика в рамках державних закупівель;

  • вимога про вміст вітчизняних компонентів.

3. Фінансові методи регулювання торговельних потоків (субсидії, кредитування, демпінг).

4. Неекономічні методи регулювання (торговельні договори, правові режими).

До кількісних обмежень відносять квотування, ліцензування, «добровільні» обмеження експорту.

^ Квотування (контингентування) – це кількісне чи вартісне обмеження експорту чи імпорту, що вводиться на певний строк на окремі товари і послуги, у відношенні окремих країн і їхніх груп.

Квотування здійснюється шляхом установлення режиму видачі індивідуальних ліцензій, причому обсяг експорту (імпорту) за цими ліцензіями не повинний перевищувати обсягу встановленої квоти. На кожен вид товару може встановлюватися лише один вид квоти.

Квота це кількісна міра обмеження експорту чи імпорту товару визначена кількістю або сумою на певний проміжок часу. Найширше використовуються квоти для регулювання імпорту сільськогосподарської продукції. Якщо метою уряду є здійснення контролю за рухом того чи іншого товару, а не його обмеження, то тоді квота може бути встановлена на вищому рівні, ніж можливий імпорт чи експорт. Квота, встановлена в розмірі рівному 0, означає ембарго, тобто заборона на імпорт чи експорт.

Згідно ст. 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», розрізняють наступні види квот.

^ Квота експортна (імпортна) – граничний обсяг певної категорії товарів, який дозволено експортувати з території України (імпортувати на територію України) протягом встановленого строку та який визначається у натуральних чи вартісних одиницях. Уряд країни застосовує експортні квоти для запобігання вивезення дефіцитної на внутрішньому ринку продукції, а імпортні – для захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції; для досягнення збалансованості торгового балансу, регулювання попиту та пропозиції усередині країни, як відповідна міра на дискримінаційну торгову політику інших держав.

^ Квоти глобальні встановлюються по товару (товарах) без зазначення конкретних країн (груп країн), куди товар (товари) експортується або з яких він (вони) імпортується. Мета введення цих квот – досягти необхідного рівня внутрішнього споживання, їх обсяг визначається як різниця внутрішнього виробництва і споживання.

^ Квоти індивідуальні встановлюються по товару (товарах) з визначенням конкретної країни, куди товар (товари) може експортуватись або з якої він (вони) може імпортуватись. Даний вид квоти встановлюється на підставі двосторонніх угод.

^ Квоти групові встановлюються по товару (товарах) з визначенням групи країн, куди товар (товари) експортується або з яких він (вони) імпортується.

Економічні наслідки введення квот полягають у їх характерних особливостях:

  • квоти – більш ефективний, ніж тарифи, інструмент обмеження імпорту. Їх введення дозволяє утримувати обсяги імпорту на незмінному рівні, незважаючи на зростання попиту, що, у свою чергу, збільшує ціну товару. При попередньому обсязі імпорту внутрішнє виробництво і споживання зростають;

  • квоти – це абсолютна величина яка незмінна, щодо ціни товару; вони більш ефективні для здійснення швидких дій адміністративних органів, ними простіше і легше маніпулювати (тарифи, звичайно, потребують прийнят­тя відповідного законодавства);

  • квоти є прямим джерелом монопольного прибутку; вони завжди збільшують доходи виробників імпорто-замінної продукції;

  • стримують імпортну конкуренцію (тарифи її звичайно допускають).

Ліцензування зовнішньоекономічних операцій, у Законі України «Про зовнішньоекономічну діяльність» визначається як комплекс адміністративних дій органу виконавчої влади з питань економічної політики з надання дозволу на здійснення суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності експорту (імпорту) товарів.

У чинному законодавстві України зазначено, що ліцензування експорту (імпорту) товарів здійснюється у формі автоматичного або неавтоматичного ліцензування.

Автоматичне ліцензування визначається як комплекс адміністративних дій органу виконавчої влади з питань економічної політики з надання суб’єкту зовнішньоекономічної діяльності дозволу на здійснення протягом визначеного періоду експорту (імпорту) товарів, щодо яких не встановлюються квоти (кількісні або інші обмеження). Автоматичне ліцензування експорту (імпорту) як адміністративна процедура з оформлення та видачі ліцензії не справляє обмежувального впливу на товари, експорт (імпорт) яких підлягає ліцензуванню. Автоматичне ліцензування імпорту має бути скасовано в разі припинення обставин, що були підставою для його запровадження, а також у разі існування інших процедур, за допомогою яких можна розв’язати завдання, для вирішення яких запроваджується автоматичне ліцензування.

Неавтоматичне ліцензування визначається як комплекс адміністративних дій органу виконавчої влади з питань економічної політики з надання суб’єкту зовнішньоекономічної діяльності дозволу на здійснення протягом визначеного періоду експорту (імпорту) товарів, щодо яких встановлюються певні квоти (кількісні або інші обмеження). Неавтоматичне ліцензування експорту (імпорту) як адміністративна процедура з оформлення та видачі ліцензії використовується в разі встановлення квот (кількісних або інших обмежень) на експорт (імпорт) товарів.

Ліцензування може виступати у вигляді:

  • складової частини процесу квотування. У цьому випадку ліцензія є документом, що підтверджує право ввезти чи вивезти товар у рамках отриманої квоти;

  • самостійного інструмента державного регулювання.

В Україні використовують такі види експортних (імпортних) ліцензій:

- експортна (імпортна) – належним чином оформлене право на експорт (імпорт) протягом встановленого строку певних товарів або валютних коштів з метою інвестицій та кредитування;

- генеральна – відкритий дозвіл на експортні (імпортні) операції по певному товару (товарах) та з певною країною (групою країн) протягом періоду дії режиму ліцензування по цьому товару (товарах);

- разова – разовий дозвіл, що має іменний характер і видається для здійснення кожної окремої операції конкретним суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності на період, необхідний для здійснення експортної (імпортної) операції;

- відкрита – дозвіл на експорт (імпорт) товару протягом певного періоду часу (але не менше одного місяця) з визначенням його загального обсягу;

- спеціальна – належним чином оформлене право на імпорт в Україну протягом установленого строку певного товару (товарів), який є об’єктом спеціального розслідування або спеціальних заходів.

Для кожного виду товару встановлюється лише один вид ліцензії.

«Добровільне» обмеження експорту – це кількісне обмеження експорту, що ґрунтується на зобов’язанні одного з торгових партнерів обмежити (чи не розширювати) обсяг експорту, прийняте в рамках міжурядової угоди про встановлення квот на експорт товару.

Приводом для «добровільного» обмеження експорту є заяви національних товаровиробників про те, що ввезення того чи іншого товару через кордон призводить до втрат на виробництві та дезорганізації місцевого ринку. Замість введення імпортних квот країна, що імпортує, робить політичний тиск на країну, що експортує, вимагаючи від неї введення обмеження на вивезення визначеного товару. Угода підписується під натиском імпортера і тому «добровільність» – поняття відносне. Засобом тиску на торгового партнера виступає погроза введення торгових обмежень на такому високому рівні, що буде поставлена під сумнів можливість міжнародної торгівлі між країнами.

У цілому економічний ефект від введення «добровільних» експортних обмежень експортером негативний для імпортера. Однак розмір його втрат зменшується завдяки збільшенню імпорту аналогічних товарів з країн, що не наклали «добровільних» обмежень на свій експорт.

Істотна роль серед нетарифних методів торгової політики надається прихованим видам торгових обмежень, яких нараховується більше як 100 найменувань. З їх допомогою країни можуть в однобічному порядку обмежувати експорт чи імпорт. До них відносяться: технічні бар’єри, внутрішні податки і збори, державна закупівля, вимо­ги щодо вмісту місцевих компонентів.

^ Технічні бар’єри – це національні стандарти якості, економічні вимоги, санітарні обмеження, вимоги до упакування і маркірування товарів, вимоги про дотримання ускладнених митних формальностей, законів про захист споживачів і т.п.

Технічні бар’єри виникають внаслідок того, що національні технічні й адміністративні правила перешкоджають ввезенню товарів із-за кордону. Це відбувається у випадку невідповідності імпортних товарів обов’язковим стандартам якості, охорони здоров’я та безпеки, що застосовуються до аналогічних вітчизняних товарів, невідповідності сільськогосподарських продуктів санітарним і фітосанітарним нормам, що застосовуються для запобігання ввезення в країну шкідників і захворювань, не розповсюджених у даній країні.

Кількість технічних регламентів у більшості країн постійно зростає. Ця тенденція є реакцією державних органів на зростання вимог громадськості до відповідності продукції мінімальним стандартам якості і безпеки, щоб вона негативно не впливала на споживачів і навколишнє середовище.

Проводячи зовнішньоекономічну політику, кожна країна світу передбачає створення системи заходів щодо захисту національного ринку від неякісних товарів. Підґрунтям для побудови даної системи є сертифікація експортно-імпортної продукції на відповідність вимогам безпеки країни залежно від групи товарів, якісні характеристики встановлюються національними органами контролю загальноприйнятими у торговельній практиці способами: за національним стандартом, технічними умовами, за зразком, за описом, за попереднім оглядом, за вмістом окремих речовин, за виходом готового продукту, за натуральною масою, за екологічними ознаками тощо.

Існування певних відмінностей у санітарно-технічних нормах різних країн спонукають до створення санітарно-ветеринарних служб, які регламентують ввезення товарів, вимагають від експортера надання сертифіката, який містить детальні дані про виробництво товару, його склад, технічні параметри. Разом з тим вони можуть відмовити у визнанні даного сертифіката і примусити експортера проводити тривалу і дорогу експертизу в даній країні. Все це, без сумніву, дискримінує іноземну продукцію.

До імпортної продукції, що підлягає технічним, санітарним і фітосанітарним нормам, відноситься:

А. Продукція, що підлягає технічним регламентам:

  • машини та обладнання: бойлери; електромеханічні будівельні та збиральні інструменти; металообробне та деревообробне обладнання; медичне обладнання; обладнання для харчової промисловості;

  • споживчі товари: медикаменти; косметика; синтетичні мийні засоби; побутові електроприлади; автомобілі; відео та телевізійне обладнання; кінознімальне та фотографічне обладнання; іграшки; певні харчові продукти;

  • сировина та продукція сільськогосподарського призначення: добрива; інсектициди; небезпечні хімічні речовини.

Б. Продукція, що підлягає санітарним та фітосанітарним нормам: свіжі фрукти й овочі; фруктові соки та інша харчова продукція; м’ясо і м’ясопродукти; молочні продукти; готові харчові продукти.

Міжнародні правила застосування обов’язкових технічних регламентів, санітарних і фітосанітарних норм, ви­писані в Угоді про технічні бар’єри в торгівлі та Угоді про за­стосування санітарних і фітосанітарних заходів, які входять до складу ГАТТ.

Одним із технічних бар’єрів стосовно імпорту товарів, який останнім часом набув широкого вжитку, стало маркування та упаковка товарів. У багатьох країнах створено складні системи національних вимог до упаковки імпортованих товарів. Вони визначають розміри, масу, форму, обсяг інформації, яку повинне містити маркування товарів. Такі вимоги зазвичай відповідають національним особливостям виробництва і споживання товарів.

У зв’язку з тим, що упаковка і маркування товарів, які ввозяться, повинна повністю відповідати нормам і вимогам, які прийняті в країні-імпортері, експортеру потрібно додатково витрачати кошти і час для виконання перелічених умов, оскільки в іншому разі дана угода не буде здійснена. В умовах масового виробництва товарів ці операції підвищують витрати і впливають на ціну реалізації товару. Це, безперечно, і є та межа, за якою дані вимоги починають виконувати торговельно-політичні функції, як заходи нетарифного регулювання. Ці вимоги можуть бути різнобічними:

  • обов’язкове маркування на двох мовах (Канада, Фінляндія);

  • регулювання стандартів розміру і розфасовки попередньо упакованих товарів (Канада);

  • додаткові вимоги до упаковки фруктів, овочів, шоколаду та інших товарів (Австрія).

У більшості країн на етикетці, передусім для харчових товарів, має бути нанесена повна інформація про масу, фірму, адресу виробника, склад, консерванти і под.

^ Внутрішні податки і збори спрямовані на підвищення ціни реалізації імпортного товару з метою втрати його конкурентоспроможності. Державні і місцеві органи влади на імпортні товари можуть накладати податок на додаткову вартість, акцизний податок, а також вводити збори за митне оформлення, реєстрацію, перебування товарів під митним контролем, збереження на складі митниці, митне супроводження товарів, здійснення санітарного та іншого контролю продуктів, портові збори і т.п. з метою підвищення їхньої внутрішньої ціни і зниження конкурентоспроможності на внутрішньому ринку.

Внутрішні податки і збори відіграють дискримінаційну роль тільки в тому разі, якщо вони нараховуються виключно на імпортні товари, тобто, стосовно національних товарів діє зовсім інша система оподаткування. Якщо країна ставить за мету створити рівні стартові умови для конкуренції національних та імпортних товарів, то діє однакова система оподаткування.

Політика в рамках державних закупівель полягає в тому, що державні органи і підприємства повинні купувати визначені товари тільки в національних фірм, навіть якщо ці товари дорожчі від імпортних. Це збільшує урядові витрати, що лягають тягарем на платників податків. Використання політики державних закупівель деякою мірою дискримінує іноземних постачальників.

Серед фінансових методів регулювання застосовують антидемпінгові заходи. Закон України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» визначає механізм захисту національного товаровиробника від демпінгового імпорту з інших країн, митних союзів чи економічних угруповань. Він регулює підстави й порядок проведення антидемпінгових розслідувань та застосування антидемпінгових заходів.

Уряди багатьох країн для розвитку певних галузей і проведення необхідної експортної політики використовують субсидування, тобто державні дотації виробникам при їхньому виході на світовий ринок. Субсидія – це фінансова чи інша підтримка державними органами виробництва, переробки, продажу, транспортування, експорту товару, внаслідок чого суб’єкт господарсько-правових відносин країни експорту одержує пільги (прибутки). Така підтримка національних товаровиробників у той же час дискримінує імпортерів.

Залежно від характеру виплат розрізняють пряме і непряме субсидування.

^ Прямі субсидії – це безпосередні виплати експортеру після здійснення ним експортної операції, що дорівнюють різниці між його витратами й отриманим доходом. Прямі суб­сидії суперечать міжнародним угодам і заборонені СОТ.

^ Непрямі субсидії – це приховане датування експортерів через надання пільг по сплаті податків, пільгові умови страхування, повернення імпортних мит і т.п.

За ознакою специфічності субсидія буває: легітимною, котра не дає підстав для застосування компенсаційних заходів; нелегітимною, котра дає підстави для застосування компенсаційних заходів.

Існують внутрішні та зовнішні (експортні) субсидії.

^ Внутрішні субсидії – це бюджетне фінансування внутрішнього виробництва товарів, що конкурують з імпортними. Вони вважаються одним з найбільше прихованих фінансових інструментів торгової політики, а також кращим методом обмеження імпорту порівняно з імпортним тарифом і квотою, тому що не впливають на внутрішні ціни і забезпечують менші втрати для країни.

^ Експортні субсидії – це бюджетне фінансування національних експортерів, що дає їм можливість продавати то­вар іноземним покупцям за нижчою ціною, ніж на внутрішньому ринку, і тим самим стимулювати експорт.

Експортні субсидії можуть надаватися в таких основних формах:

  • надання підприємству прямих субсидій;

  • виплата премії у випадку здійснення експортних опе­рацій;

  • установлення пільгових (за ставками, базою нарахування, механізмом стягування і т.п.) транспортних чи фрахтових тарифів для експортних відвантажень порівняно з перевезеннями на національному ринку;

  • безпосереднє чи опосередковане постачання державним органом імпортних чи національних товарів для використання у виробництві товарів на експорт на умовах, більш сприятливих порівняно з умовами постачання конкуруючих товарів для виробництва товарів, призначених для споживання на внутрішньому ринку, якщо такі умови вигідніші, ніж на світових ринках для їхніх експортерів;

  • звільнення чи відстрочка сплати прямих податків, що повинні сплачуватися експортерами при здійсненні експортної операції, або сплати внесків у фонди соціального страхування;

  • надання знижок при сплаті податків;

  • установлення, у випадку виробництва і постачання товарів на експорт, звільнень по сплаті чи поверненню сплачених сум непрямих податків;

  • зменшення ставок чи повернення сплачених сум податків з імпорту матеріально-технічних ресурсів, товару на експорт;

  • здійснення державою програм гарантування чи страхування експортних кредитів, не збільшення вартості експортованих товарів чи програм, що стосуються валютних ризиків з використанням ставок премій, недостатніх для покриття довгострокових витрат і втрат, пов’язаних з реалізацією цих програм.

Експортна субсидія знижує експортну ціну товару, і пропозиція товару із-за кордону збільшується. У результаті умови торгівлі країни, що експортує, погіршуються. Однак через зниження експортної ціни збільшується кількість одиниць експортованого товару. Оскільки через зростання експорту менше товару надходить на внутрішній ринок, внутрішня ціна на нього збільшується.

Експортна субсидія є статтею витрати бюджету, а витрати на фінансування субсидій дорівнюють добутку кількості товару, експортованого після введення субсидії, на розмір субсидії. Оскільки субсидії зменшують витрати виробників, вони впливають на міжнародну торгівлю шляхом штучного поліпшення конкурентоспроможності визначеної фірми на експортних ринках чи шляхом надання переваг внутрішньої продукції перед імпортною.

Країна-імпортер при виявленні експортного субсидування (використанні нелегітимної субсидії) може вводити компенсаційне мито, що стягується з товарів, які є об’єктом застосування компенсаційних заходів. Ці заходи можуть застосовуватися у випадку серйозного збитку, заподіяного інтересам іншої країни, зокрема, в таких випадках:

  • загальний обсяг субсидування щодо вартості продукту перевищує 5 %;

  • субсидії покривають виробничі витрати галузі промисловості;

  • субсидії, що не є єдиноразовим заходом, покривають виробничі витрати підприємства;

  • відбувається пряме списання заборгованості урядом.

Імпортний депозит – своєрідна застава в грошовій формі, яку імпортер має внести в банк перед закупівлею партії іноземного товару. Розмір цієї застави, термін, валюта фіксуються в кожній державі законодавчо. Це своєрідний кредит, який імпортер дає державі, але не одержує за нього відсотків; через певний час кошти повертаються імпортеру, у підсумку витрати імпортера зростають.

До валютного регулювання належать: зовнішні валютні обмеження (наприклад, кліринг – торгівля між країнами на основі взаємозаліків); обмеження, пов’язані з купівлею та продажем валюти; механізм диференціації валютних коефіцієнтів (встановлення різного курсу для певних торгових угод); девальвація – зниження курсу національної валюти; ревальвація - підвищення курсу національної валюти.


  1. ^ Система ліцензування і квотування


Згідно чинного законодавства України, рішення про застосування режиму ліцензування експорту (імпорту) товарів, у тому числі встановлення квот (кількісних або інших обмежень), приймається Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики з визначенням переліку конкретних товарів, експорт (імпорт) яких підлягає ліцензуванню, періоду дії ліцензування та кількісних або інших обмежень щодо кожного товару. У разі застосування захисних заходів щодо захисту вітчизняного товаровиробника рішення про запровадження режиму ліцензування приймається Міжвідомчою комісією з міжнародної торгівлі згідно із законодавством.

Ліцензії видаються Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України, а також у межах наданих ним повноважень – відповідним республіканським органом Автономної Республіки Крим, структурним підрозділом обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій. Ліцензування операцій з переміщення валютних коштів між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності з метою інвестицій або надання (одержання) кредитів здійснюється Національним банком України.

Ліцензування та квотування використовуються Україною в особі її державних органів у таких випадках:

  • різкому погіршення розрахункового балансу країни, якщо негативне сальдо його перевищує 25% від загальної суми валютних вимог України;

  • досягненні встановленого рівня зовнішньої заборгованості;

  • значному порушенні рівноваги за певними товарами на внутрішньому ринку України. Це стосується насамперед сільськогосподарської продукції, продуктів рибальства, продукції харчової промисловості та промислових товарів народного споживання першої необхідності;

  • порушенні суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності правових норм цієї діяльності (запроваджується як санкція режиму ліцензування);

  • необхідності забезпечити певні пропорції між імпортною та вітчизняною сировиною у виробництві;

  • необхідності здійснення заходів у відповідь на дискримінаційні дії інших держав;

  • відповідно до міжнародних товарних угод, які укладає або до яких приєднується Україна (запроваджується режим квотування).

Забороняється одночасне встановлення до одних і тих самих товарів режиму ліцензування і квотування, а також оподаткування експорту (імпорту), за винятком випадків, передбачених законодавством України, та режиму попередніх імпортних депозитів.

Інформація про перелік товарів та країн, що підпадають під режим ліцензування і квотування, із зазначенням виду ліцензії або квоти по кожному товару (або по кожній групі товарів) має бути доведена до відома суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності не менш як за 60 днів до дати запровадження режиму ліцензування (квотування) шляхом опублікування її в офіційних загальнодоступних засобах інформації України, а також негайно доводитись до відома органів державного митного контролю України. Режим ліцензування і квотування експорту та імпорту набирає чинності лише після закінчення 60 днів з моменту офіційного опублікування.

Ліцензії видаються на підставі заявок суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, складених за формою, затвердженою і опублікованою Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України.

Заявка на ліцензію повинна мати такі реквізити: номер заявки, офіційне найменування суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності, найменування та код товару (товарів), виробник, споживач товару, шифр та назву країни (країн), у яку (які) товар експортується або з якої (яких) він імпортується, строк дії, кількість або вартість товару (в разі квотування експорту та імпорту і видачі відкритої індивідуальної ліцензії), митницю, повне найменування та адресу продавця і покупця, вид угоди, валюту платежу, одиницю виміру товару, ціну товару, погодження, орган, який видав ліцензію, особливі умови ліцензії.

При оформленні ліцензії на експорт товарів до заяви на видачу ліцензії додаються документи: копія контракту зі специфікаціями; документ, що підтверджує одержання квоти; сертифікат походження товару.

Генеральні ліцензії на експорт продукції для забезпечення виконання міждержавних угод видаються винятково підприємствам, що мають повноваження Уряду на їх одержання і яким надані відповідні експортні квоти. В інших випадках експортерам видають разові ліцензії, в яких указується ціна за одиницю виміру експортованого товару і його загальна вартість у валюті контракту.

Для одержання ліцензії на імпорт товарів необхідно підготувати такі документи: заявку на ліцензію; копію контракту зі специфікаціями; сертифікат, що засвідчує відповідність технічних, фармакологічних, санітарних, фітосанітарних, ветеринарних та екологічних характеристик товару встановленим нормам.

Здійснення резидентами майнових інвестицій за межі України потребує одержання індивідуальних ліцензій. Таке інвестування має на меті: внесення майнових цінностей в статутні фонди підприємств, які створені в іноземних країнах; закріплення майнових цінностей за філіями, представництвами тощо для виконання покладених на них завдань.

Індивідуальні ліцензії видаються на підставі таких документів:

- лист-звернення з обґрунтуванням необхідності здійснення майнових інвестицій за межами України;

- копія свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності;

- копія установчих документів юридичної особи;

- згода відповідних органів державної виконавчої влади, якщо за межі України інвестується майно, яке є державною власністю;

- довідка банківської установи, в якій відкритий рахунок резидента;

- документ, який підтверджує вартість майнових цінностей в іноземній валюті на підставі цін міжнародних ринків;

- розрахунок строків, які необхідні для реалізації майнових інвестицій за межі України;

- документ, який підтверджує внесення плати за видачу індивідуальної ліцензії;

- документ, який свідчить про реєстрацію (створення) підприємства, філій, представництв тощо та їх установчі документи;

- документи про реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності у податкових органах в якості платника податку.

У разі прийняття рішення про видачу ліцензії на бланку заявки ставиться номер та вид ліцензії, підпис службової особи, яка видала ліцензію, і печатка відповідної установи. Бланк заявки, на якому проставлено зазначені вище реквізити, є документом, що засвідчує наявність ліцензії. Наявність у подавця заявки контракту, який було укладено до прийняття рішення про видачу ліцензії, не є підставою для її видачі.

Рішення про видачу ліцензії або про відмову видається подавцю заявки не пізніш як у 30-денний строк з дня реєстрації поданої заявки у спеціальному реєстрі протягом двох робочих днів з дня її надходження. Рішення щодо заявки на ліцензію реєструється у Державному реєстрі експортних та імпортних ліцензій, зміст якого відкрито для суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності. Рішення про відмову у видачі ліцензії має бути мотивованим і надсилається (видається) подавцю у письмовій формі.

У разі відсутності зареєстрованого рішення щодо заявки на ліцензію у встановлений законом строк або в разі необґрунтованої відмови у видачі ліцензії продавець заявки може звернутися за захистом своїх прав до судових органів України. За видачу ліцензії стягується державний збір, розмір якого встановлюється Кабінетом Міністрів України і який має відповідати фактичним витратам держави на здійснення операцій з видачі ліцензії. Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України не має права вимагати у подавця додаткової інформації, крім тієї, що міститься у заявці.

У разі запровадження режиму квотування заявки на індивідуальні ліцензії розглядаються Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України в порядку надходження, який визначається згідно з датами їх реєстрації.

Якщо на момент надходження заявки встановлену квоту вичерпано, приймання та реєстрація заявок припиняється. Про факт вичерпання квоти протягом семи робочих днів з моменту її вичерпання має бути офіційно повідомлено суб’єкту зовнішньоекономічної діяльності, який подав відповідну заявку.

Копія ліцензії, одержаної суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності, додається до вантажної митної декларації і є підставою для пропуску через митницю вантажів, які підпадають під режим ліцензування та квотування. Органи державного митного контролю України надсилають протягом трьох робочих днів до Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України повідомлення про проходження через митний кордон товарів, що підлягають ліцензуванню і квотуванню.

Ліцензії не підлягають передачі іншим юридичним особам, крім випадків виконання контракту посередником, що реалізує товари на підставі договору доручення, комісії чи агентської угоди.

Ліцензії розподіляються різними способами. При виборі способу розподілу ліцензій починають з найменш ринкового, що має адміністративний характер (розподіл ліцензій на позаціновій основі) і послідовно переходять до найбільш ринкового (аукціонного).

Найефективнішим є відкритий аукціон, який є конкурсним продажем імпортних квот. Ліцензію одержує той експортер, який пропонує за неї найвищу ціну як за право експортувати товар у рамках імпортної квоти. Конкурсний продаж імпортних квот приносить високий дохід державі і перешкоджає хабарництву та корупції.

Крім відкритих аукціонів, використовуються:

  • система явних переваг, що допускає закріплення урядом ліцензій за визначеними фірмами пропорційно розмірам їх імпорту за попередній період чи пропорційно структурі попиту національних імпортерів. Цей спосіб дозволяє підтримувати фірми, що скорочують імпорт товарів внаслідок введення імпортних квот;

  • система розподілу ліцензій на позаціновій основі, що ґрунтується на видачі урядом ліцензій тим фірмам, які показали свою здатність здійснювати експортно-імпортні операції найбільш ефективним способом. Цей метод потребує великих витрат, оскільки допускає утворення експертної комісії і проведення добору в кілька етапів.

З метою збалансованого розвитку зовнішньоекономічних зв’язків і удосконалення інструментів реалізації зовнішньоекономічної політики країни в особливих випадках можуть застосовуватися заходи оперативного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, а саме: тимчасове призупинення зовнішньоекономічної діяльності та застосування індивідуального режиму ліцензування за порушення чинного законодавства України у сфері зовнішньоекономічних відносин.

Тимчасове призупинення зовнішньоекономічної діяльності щодо українських суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності передбачає позбавлення права займатися зовнішньоекономічною діяльністю суб’єктів усіх форм власності при проведенні експортних (імпортних) операцій з товарами (послугами).


Питання для самоконтролю
1. Які кількісні обмеження експортно-імпортних операцій використовують в Україні?

2. Які документи необхідно подавати для оформлення ліцензій на імпорт та експорт товарів?

3. Який державний орган влади встановлює режим ліцензування та квотування?

4. Які види квот та ліцензій використовують при здійсненні зовнішньоекономічних операцій?

5. Які заходи відносяться до кількісного обмеження зовнішньоекономічних операцій?

6. Які види квот використовують при здійсненні регулювання зовнішньоекономічних операцій?

7. Які види ліцензій розрізняють згідно національного законодавства?

Схожі:

Змістовий модуль Нетарифне регулювання зовнішньоекономічної діяльності iconЗмістовий модуль Система регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні
Ключові терміни: зовнішньоекономічна політика держави; механізм регулювання зовнішньоекономічної діяльності; цілі, суб’єкти та інструменти...
Змістовий модуль Нетарифне регулювання зовнішньоекономічної діяльності iconЗмістовий модуль 13. Структура І зміст зовнішньоекономічних контрактів
України зазначено, що зовнішньоекономічний договір (контракт) – матеріально оформлена угода двох або більше суб’єктів зовнішньоекономічної...
Змістовий модуль Нетарифне регулювання зовнішньоекономічної діяльності iconЗмістовий модуль Загальнодержавні податки у сфері зовнішньоекономічної діяльності
Ключові терміни: загальнодержавні податки; акцизний збір; мито; податок на додану вартість; внутрішні податки І збори
Змістовий модуль Нетарифне регулювання зовнішньоекономічної діяльності iconНавчально-тематичний план лекцій І семінарських занять 6 змістовий...
Змістовий модуль природа масовоінформаційної діяльності. Масова інформація як соціальний
Змістовий модуль Нетарифне регулювання зовнішньоекономічної діяльності iconЗмістовий модуль Основні напрями І показники зовнішньоекономічної діяльності в Україні
Ключові терміни: зовнішньоекономічна, валютна, зовнішньоторговельна, інвестиційна політика; платіжний баланс; інтеграційні процеси;...
Змістовий модуль Нетарифне регулювання зовнішньоекономічної діяльності iconЛекція 1 Змістовий модуль І
Змістовий модуль І. Теоретичні основи та методологічне забезпечення роботи практичного психолога
Змістовий модуль Нетарифне регулювання зовнішньоекономічної діяльності iconЗаконодавчо-нормативне регулювання зед
Місце митного права в системі правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності
Змістовий модуль Нетарифне регулювання зовнішньоекономічної діяльності icon3. Міжнародне нетарифне регулювання світогосподарських зв’язків
Передумови поширення та сутність нетарифних методів регулювання міжнародної торгівлі
Змістовий модуль Нетарифне регулювання зовнішньоекономічної діяльності iconКількість годин
Змістовий модуль Принципи діяльності та організація роботи медичної сестри терапевтичного стаціонару
Змістовий модуль Нетарифне регулювання зовнішньоекономічної діяльності icon2. Опис. Змістові модулі. Змістовий модуль Призначення ваговимірювального устаткування
Змістовий модуль Призначення ваговимірювального устаткування. Теоретичні основи зважування. Метрологічні вимоги що ставляться до...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка