Лекція 11. Соціально-психологічні параметри управління освітою




НазваЛекція 11. Соціально-психологічні параметри управління освітою
Сторінка1/10
Дата конвертації01.07.2013
Розмір1.41 Mb.
ТипЛекція
skaz.com.ua > Психологія > Лекція
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10
Тема 5. СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ УПРАВЛІННЯ
Лекція 11. Соціально-психологічні параметри управління освітою
1. Комунікативна природа управління освітою. Міжособистісна взаємодія.

2. Комунікативний потенціал особистості керівника.

3. Соціально-психологічне середовище організації.
1. Комунікативна природа управління освітою.

Оскільки соціальне управління, окрім управління інформацією-передбачає безпосереднє керівництво людьми, то процес спілкування в ньому є його неодмінною складовою. Отже, управлінська діяльність керівника поза комунікацією, без співпраці й діалогу, без взаємодії та сприйняття людьми один одного не може існувати. Таким чином актуалізується соціально-психологічний аспект управління. Керівник здійснює комунікацію і коли говорить по телефону, і коли проводить оперативну нараду чи приймає участь у ділових переговорах, і коли розв'язує конфліктну проблему або проводить співбесіду тощо. В будь-якій із названих ситуацій успіх її визначається якістю процесу спілкування, умінням керівника слухати й передавати інформацію, його здатністю зрозуміти співрозмовника. Йдеться, загалом, про широкий діапазон комунікативних знань, вмінь і навичок, якими повинен бути наділений керівник і які є необхідною складовою частиною його управлінської діяльності.

Змістом управлінського спілкування виступають обмін інформацією, організація керівником взаємодії та взаєморозуміння, які неможливі без сприйняття людьми один одного і без міжособистісних взаємовпливів. Спілкування в управлінні слугує в якості дуже важливого інструменту розв'язання основних управлінських функцій: організація, мотивація, планування та контроль. Комунікація, будучи також функцією управління, у свою чергу виступає в якості інтегруючої складової, котра об'єднує ролі управління й ролі спілкування. Все сказане дозволяє зробити висновок про розуміння управлінської діяльності керівника як соціально-психологічної (мовиться, в першу чергу, про ту її частину, де вона виходить на проблеми керівництва людьми), як такої, де спілкування відіграє важливу роль, що значною мірою зумовлене особливою значущістю соціальних функцій управління й психологічними особливостями учасників управлінського процесу.

Соціально-психологічна особливість управління полягає в тому, що поза спілкуванням з учасниками взаємодії, без співпраці та діалогу керівника з іншими членами організації не може бути справжнього вирішення управлінських завдань, прийняття управлінських рішень, професійного зростання керівника та його співробітників. Діалогічний тип відносин у цьому процесі можна вважати універсальною, необхідною умовою ефективності управлінської діяльності керівника, формою розкриття потенційних можливостей учасників управлінської взаємодії. В науковій літературі виокремлюють й інші психологічні критерії ефективності: задоволеність від приналежності до групи та від самого процесу роботи, авторитет керівника, самооцінка керівництва тощо, які визначають рівень сформованості соціально-психологічного клімату в установі чи фірмі.

В широкому розумінні управлінська діяльність керівника з погляду соціальної психології - це, по-перше, розв'язання управлінських завдань засобами спілкування; по-друге, передача своїх знань і досвіду учасникам взаємодії; по-третє, спосіб організації певної системи стосунків на різних рівнях "керівник -підлеглий", "керівник - група", "керівник - інші керівники" тощо; по-четверте, система соціально-психологічного забезпечення розвитку особистості (своєї та учасників взаємодії). Соціально-психологічний аспект управлінської діяльності може бути спрямований на пошук відповіді на запитання про внутрішню психологічну особливість цього виду управління, в якій мають інтегруватися наукові дані, що характеризують:

^ 1) психологію особистості керівника, підлеглих, психологію їх праці,

2) психологічну структуру групи,

3) типи, способи і стилі управління,

^ 4) взаємини між учасниками взаємодії,

5) місце соціально-психологічних чинників у цілісному управлінському процесі.

Таке розуміння комунікативної природи соціального управління виводить на психологічну та соціальну основи управлінської діяльності керівника, на співвідношення внутрішнього і зовнішнього, об'єктивного й суб'єктивного, індивідуального і групового тощо. Комунікація (процес комунікації у широкому розумінні тотожний спілкуванню, адже ці поняття мають спільну семантичну основу, багатозначні у використанні, близькі за виконуваними функціями) при цьому відіграє важливу роль, вона розуміється як діяльність соціальна і діалогічна, як така, що здійснюється всіма учасниками управлінського процесу.

Спілкування в управлінській діяльності керівника - це атрибутивна властивість управління. Воно породжене необхідністю здійснення цього процесу і має на меті діалектичну взаємодію між суб'єктами управління, між суб'єктом і об'єктом управління для досягнення поставлених цілей. Таким чином, управлінська діяльність - це діяльність людей, між якими складаються, окрім організаційно-технічних, соціально-економічних і певні соціально-психологічні відносини. Соціально-психологічний аспект управління передбачає урахування таких закономірностей, які походять як із суспільної, так і з біологічної зумовленості людської поведінки та людських відносин - міжособистісних, міжгрупових, внутрішньо особистісних, що характеризують у сукупності ставлення людей до роботи, до нагромадження і використання ними свого інтелектуального, морального, професійного та іншого потенціалу.

Розкриваючи комунікативну природу соціального управління, слід враховувати загальнонаукові константи щодо проблеми спілкування в управлінні. Аналіз соціально-психологічної літератури дає можливість виокремити наступні характеристики комунікативної природи управління:

• комунікація, як функція управління є у той же час інтегруючою складовою, що забезпечує в тій чи іншій мірі виконання інших функцій, таких, як організація, мотивація, планування і контроль;

• спілкування розглядається з позицій діяльності принципово соціальної і діалогічної, тобто такої, що здійснюється не окремим керівником або групою суб'єктів управління у вигляді особливого роду професійних дій стосовно підлеглих, а саме всіма учасниками управлінського процесу по відношенню до діяльності, яка їх об'єднує;

• керівник і підлеглий в процесі обміном інформацією, взаємодії та сприйняття один одного розуміються як учасники спільної управлінської діяльності.

Даний підхід базується на необхідності забезпечити керівника як на етапі його підготовки до професійної діяльності, так і в повсякденній роботі в організації переконанням того, що без спілкування із співробітниками, без обміну ідеями, думками та інформацією з ними не може бути справжньої взаємодії та управління.

Щодо діалогічної стратегії в управлінні, то вона виходить з визнання повноцінності та принципової рівноправності учасників взаємодії, незалежно від того, яка різниця у них за соціальним статусом, рівнем знань і досвіду.

З позицій комунікативного підходу управлінська діяльність керівника як соціальний різновид управління, спрямована на забезпечення впорядкованості та узгодженості в діях учасників управлінського процесу, оптимізації всіх форм їхнього спілкування з метою розв'язання суспільне значущих завдань. Вона також покликана гарантувати їм повагу і саморозкриття своїх особистісних здібностей у ході комунікації. Отже, управлінська діяльність керівника з позицій соціальної психології постає як умова доцільної взаємодії людини із соціальним оточенням, а спілкування в ній одночасно виступає в якості як зовнішньої умови, засобу ефективної дії, так і внутрішньої характеристики психічної активності особистості.

Вище вже йшлося про те, що управлінська діяльність керівника розглядається нами як соціальний різновид управління, тобто в ній виокремлюється два її аспекти - безпосереднє керівництво людьми та управління соціальною інформацією. При цьому під соціальною інформацією розуміють таку інформацію, яка стосується відносин людей, їхніх взаємодій, потреб, інтересів. Запропонована логіка аналізу управлінської діяльності вказує на тісний зв'язок спілкування та інформації в цьому процесі. В. Кабрин, вивчаючи комунікативну природу особистості, розглядає феномен комунікації як смислотворчий процес життя будь-якої форми і рівня, оскільки в живих системах (на відміну від технічних) інформація, котра має життєвий смисл, не просто передається, але трансформується і твориться, втілюючись при цьому в найрізноманітніших кодах - від генетичного до культурного. Втілення ж є завжди енергетичним процесом. Таким чином, на думку вченого, енергообмін, енергопотенціал у єдності з інформацією - це два боки будь-якої живої комунікації, два універсальних вимірювання чи координати -інформативність (вибірність) та енергообмін (взаємність) комунікації будь-якого рівня (від генетичного до духовного). Виходячи з цього, комунікабельність можна розглядати як інтегральну характеристику управлінської діяльності керівника, як таку його властивість, яка необхідна йому для забезпечення успіху у керівництві організацією.

Якщо в управлінні виникають умови, що характеризуються неправильною формою управлінського спілкування, між учасниками взаємодії можуть виникнути негативні реакції, які вказують на наявність ознак неефективного управління: незадоволеність від приналежності до установи, в якій відбувається процес діяльності; незадоволеність від самого процесу роботи; виникнення на різних рівнях інтриг та конфліктів; накопичення невисловлених образ; неясність у стосунках тощо. До психологічних критеріїв неефективності управлінської діяльності також належать певні соціально-психологічні особливості особистості керівника: неадекватна самооцінка керівництва, авторитарний стиль управління, нездатність керівника адаптуватися до обставин управління, неготовність брати на себе відповідальність тощо.

Загалом, аналіз комунікативної природи соціального управління дає підставу відзначити наступне:

1. Комунікативний підхід до управління виходить за межі

діяльного підходу, при якому спілкування осмислюється як компонент, вид або рівень організації діяльності, у тому числі і управлінської. За умов комунікативного підходу сама управлінська діяльність є специфічною формою ділового спілкування. В управлінському процесі все знаходиться у взаємодії та єдності - учасники спільної діяльності, культура управління, обмін ідеями, пропозиціями тощо. Ефективність комунікації визначається характером спільної управлінської діяльності, індивідуальними психологічними особливостями учасників взаємодії, вибірковістю відносин, якістю вибору, рівнем групової сумісності та інше.

2. В управлінській діяльності спілкування бачиться і як одна з функцій управління, і як інтегральна форма самої цієї діяльності, яка забезпечує організацію, мотивацію, планування та контроль.

3. За допомогою спілкування керівник "входить" в сферу ідей, думок співробітника, включається в орбіту його активності. Отже, управлінська діяльність здійснюється в умовах спільної активності, взаємодії та діалогу.

4. Особистості керівника і підлеглого за умов комунікативного підходу до управління постійно перебувають в процесі комунікації з її соціокультурним та етнопсихологічним контекстом: стійкі характеристики стилю керівництва, управлінська культура організації, позиції, ролі тощо.

5. Ситуація соціального управління - це не тільки наявність контакту з певною людиною або групою людей, це комплекс прихованих проблем, конфліктів, бар'єрів комунікативного процесу, який утворює смислову тканину і перспективу згоди-незгоди, довіри-недовіри, поваги-неповаги та інше.
^ 2. Комунікативний потенціал особистості керівника

В довідковій літературі поняття "потенціал", "потенційний" визначається як наявні сили, які можуть бути пущені в хід і використані, як можливості подальшого росту, розвитку і саморозвитку в якості певної цілісності, системи; як вимірювач ступеня сили того чи іншого явища, впливу на процеси, предмети, що його оточують. Ці поняття можна застосовувати до характеристики кожного конкретного суспільства та його окремих сторін, до груп людей та окремого індивіда. Можна вести мову про економічний, науковий, комунікативний та інший потенціал.

Характеризуючи комунікативний потенціал особистості, В. Рижов використовує його в декількох іпостасях. По-перше, система психологічних властивостей та особливостей особистості розуміється вченим як така, що набувається в реальних умовах спільної діяльності з іншими людьми і в реальному спілкуванні з ними; це система форм, засобів, шляхів інтеграції власної діяльності з діяльністю інших, власної особистості з особистостями інших; система, що закріплюється у вигляді особистісних якостей і особливостей, своєрідна індивідуальна "історія участі особистості" у спільній діяльності. В цьому розумінні комунікативний потенціал особистості є не статичною, а саме динамічною системою. Такою, що розвивається (або навпаки), системою властивостей і здібностей.

По-друге, комунікативні властивості характеризують особистість зі сторони й можливостей як конкретного і реального учасника спільної з іншими людьми діяльності й визначають ефективність такої участі, а відповідно, глибину і повноту входження в спільну діяльність і співпрацю, повноцінність входження в групу, у людську спільність.

По-третє, в особливих видах діяльності та в специфічних ситуаціях спілкування, що ставлять до особистості підвищені вимоги, ці властивості виступають як внутрішні резерви особистості, що забезпечують ефективність її діяльності в цих умовах. Саме за таких обставин, підкреслює автор, особливо значущі ситуації й умови психологічної діяльності, що пов'язані з публічністю роботи індивіда, багатоплановістю, взагалі з її комунікативною сутністю, а також спілкування в емоційно напружених обставинах типу конфліктів тощо.

Стосовно особистості керівника та його управлінської діяльності можна говорити як про потенціал в цілому, маючи на увазі природні задатки, здібності, обдарованість, талант, геніальність особистості, її психофізіологічні особливості, інтелектуальні можливості, соціальний статус, так і про культурний, моральний, комунікативний потенціал. Щодо останнього, то він означає внутрішньо притаманні керівникові наявні комунікативні можливості, об'єктивні й суб'єктивні, які реалізуються як свідомо, так і стихійно та змінюються разом із зміною функціональної діяльності керівника,

Аналізуючи комунікативний потенціал керівника, варто відзначити його психологічну та соціальну основи, де перша обумовлює намагання керівника максимально реалізувати свої індивідуальні властивості та характерологічні особливості у процесі спілкування, а друга - враховує систему суспільних відносин, причинно-наслідкові зв'язки, соціокультурний та етнопсихологічний контекст спілкування. Комунікативний потенціал керівника здатен змінюватися, реалізовуватися в будь-яких проявах: від самосвідомості до практичних дій. Суттєвою ознакою комунікативного потенціалу керівника є його адекватність цілям та завданням управління.

Питання про оптимальну реалізацію комунікативного потенціалу керівника, оптимальне його входження в систему спільної управлінської діяльності нерідко ставиться і вирішується занадто спрощено - у вигляді аналізу товариськості -нетовариськості, комунікабельності - некомунікабельності, відповідальності -невідповідальності особистості. Отже, комунікативний потенціал особистості керівника варто трактувати як наявність у нього специфічних особистісних якостей, здібностей, комунікативних знань, вмінь та навичок, мотивів, що в системі складають комунікативну структуру особистості, її комунікативне ядро та індивідуальний стиль при здійсненні управлінської діяльності, при взаємодії та співпраці з учасниками управлінського процесу. Відмічені властивості розвиваються і формуються у спілкуванні та закріплюються у структурі особистості керівника як своєрідна життєва позиція, котра впливає на життєву перспективу людини і виконує функцію подальшого вдосконалення реальної практичної управлінської діяльності керівника. За таких обставин суспільна детермінація не тільки не виключає, але й передбачає самостійне, активне, творче начало керівника у здійсненні ним функцій управління, у переведенні потенційних комунікативних властивостей в актуальні й закріплення останніх в повсякденній практичній управлінській діяльності.

Те, як керівник приймає участь в кожному комунікативному акті, залежить від його індивідуальних властивостей (організованості, перспективності мислення, вміння концентрувати увагу на розв'язанні управлінських завдань, впевненості у собі тощо), змісту спільної діяльності, накреслених цілей, наявності умов, котрі забезпечують виконання цих цілей, індивідуальних особливостей інших учасників взаємодії, соціокультурного та етнопсихологічного контексту, соціально-економічної та політичної ситуації тощо. Натомість за будь-яких умов, що впливають на своєрідність прояву комунікативних властивостей індивідів у взаємодії, завжди можна побачити те неповторне, індивідуальне, стійке, що характеризує комунікативні можливості керівника і визначає його як особистість, здатну здійснювати ефективне управлінське спілкування. Тільки воно (неповторне, стійке) і є основою, стрижнем комунікативного потенціалу керівника, виступає внутрішнім резервом особистості, що забезпечує адекватну самооцінку керівництва, формує авторитет керівника в організації.

Все сказане дозволяє виокремити наступні складові та характеристики комунікативного потенціалу керівника:

• комунікативні можливості, наявні комунікативні сили керівника,

які можуть бути пущені особистістю в хід і використані в

управлінні;

• психологічні властивості й можливості особистості керівника,

які набуваються в реальних умовах управлінського спілкування

й взаємодії з іншими людьми;

• комунікативні можливості подальшого професійного розвитку,

саморозвитку особистості керівника;

• комунікативні властивості особистості є її потенційними можливостями, які визначають ефективність спілкування, вимірюють ступінь сили участі у спілкуванні, глибину і повноту входження у процес взаємодії, повноцінність контакту;

• динамічний характер комунікативного потенціалу, який сприяє розвиткові або гальмуванню комунікативних властивостей та здібностей керівника, що ставить до особистості підвищені вимоги за прояв внутрішніх комунікативних резервів, за переведення їх з потенційних в актуальні. Фактично мовиться про найефективнішу реалізацію закладених в людині потенційних комунікативних можливостей, про проблему переходу названих феноменів (потенційне-актуальне), визначення теоретичних і практичних меж розвитку комунікативних здібностей. При цьому потрібно враховувати як генетичну межу розвитку комунікативних здібностей (обмеження розвитку, що закладено ще в генетичному коді людини), так і культурну межу, яка полягає в неможливості створити всі умови для розвитку комунікативних здібностей в рамках конкретного соціокультурного контексту. Варто зважити також на той факт, що велика кількість людей, у тому числі керівників, не бачить, не знає свого комунікативного потенціалу і його значення в професійному розвитку і самовдосконаленні. Причин тут декілька. Перш за все, це слабкість мотивів психічного саморозвитку, недостатнє розуміння людиною причинного зв'язку між рівнем життєдіяльності та рівнем психічного розвитку: невикористання шансів, заперечення їх призводить до зменшення можливостей прояву комунікативних властивостей особистості керівника. Другий аспект пов'язаний з проблемою сенситивних періодів розвитку особистості: в різні періоди онтогенезу комунікативний потенціал може поступово зменшуватися (можливості, які вчасно не реалізувалися, втрачаються). Третя причина пов'язана з зовнішніми чинниками, з роллю соціального середовища, культурою організації, які в наш час витримують безпрецедентну кількість змін, що торкаються політики, економіки, технології, освіти, культури, соціальних відносин і мають безпосередній вплив на становлення і розвиток комунікативної сфери особистості керівника та його співробітників. Ці зміни несуть в собі як мобілізуючий ефект, який змушує керівництво переорієнтовуватися у взаємодії та спілкуванні з підлеглими, набувати при цьому нових комунікативних знань та вмінь, так і дестабілізуюче начало, напруженість у взаємостосунках між керівником і підлеглими, зниження ефективності ділового спілкування. Очевидною є і та обставина, що значна частина людей (керівників і співробітників) схильна до "соціального затишку", до збереження старого стилю поведінки, взаємодії й спілкування. Реалізація ж потреби у спілкуванні за нових умов вимагає відкритості новим вимогам, ідеям, змінам. Процес прояву комунікативних можливостей керівника може бути обмежений також негативними діями з боку групи, де відбувається його управлінська діяльність, впливом минулого досвіду, звичками, деформаціями і регресивним особистісним розвитком особистості керівника.

Узагальнення теоретичного і практичного аналізу комунікативного потенціалу керівника, характеристика процесу його професійного становлення в управлінні як зростання комунікативних можливостей в межах переходу потенційного в актуальне, дають підставу стверджувати, що цей процес є становленням стійких комунікативних зв'язків і відносин керівника, які сприяють ефективності його управлінської діяльності. Успішність прояву комунікативного потенціалу керівника визначається: по-перше, усвідомленістю керівником значення комунікативної діяльності, комунікативних знань та вмінь в управлінні, тобто всього того, що вміщується в поняття "комунікативна компетентність керівника"; по-друге, знанням власних комунікативних можливостей та комунікативних особливостей партнерів по спілкуванню; по-третє, систематичним поповненням знань з теорії й практики спілкування (йдеться про комунікативну підготовку керівників, розробку технологічного і методичного інструментарію спілкування).

^ 3. Соціально-психологічне середовище організації
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Схожі:

Лекція 11. Соціально-психологічні параметри управління освітою iconПлан. Менеджмент морських ресурсів як складова професійної підготовки...
Методи управління: адміністративні, організаційні, економічні, соціально-психологічні
Лекція 11. Соціально-психологічні параметри управління освітою icon3. Особистість в структурі управління освітою Лекція 4
Теорії особистості та їх використання в управлінській практиці. Урахування проявів І властивостей особистості в системі управління....
Лекція 11. Соціально-психологічні параметри управління освітою iconСоціально-психологічні проблеми трансформації сучасного суспільства ”
Вас про те, що 17-18 жовтня 2013 року о 14. 00 у конференц-залі головного аудиторного корпусу Східноукраїнського національного університету...
Лекція 11. Соціально-психологічні параметри управління освітою iconСоціально-психологічні теорії лідерства
Предмет та завдання соціальної психології. Історія розвитку соціально-психологічних ідей
Лекція 11. Соціально-психологічні параметри управління освітою iconГаличинА” Робота учня 11 класу Семененка владислава Керівник: Хижняк м. М. План роботи: вступ
Соціально-політичні та соціально-психологічні передумови створення дивізії сс "галичина"
Лекція 11. Соціально-психологічні параметри управління освітою iconКонсультування сім’ї. Семінар Соціально-психологічна служба сім’ї
Людина та сім’я в інформаційному суспільстві: соціально-психологічні проблеми й шляхи їх розв’язання
Лекція 11. Соціально-психологічні параметри управління освітою iconСоціально-психологічні виміри професійної майстерності особистості...
Мета конференції: комплексне вивчення, критична рефлексія, методологічне опрацювання І наукове про­ектування соціально-психологічних...
Лекція 11. Соціально-психологічні параметри управління освітою iconЛекція №2
На контроль як функцію управління соціально-економічною системою, накладається безперервне спостереження за процесами виробництва,...
Лекція 11. Соціально-психологічні параметри управління освітою icon2 cеместр Практичне заняття 1 Соціально-психологічні характеристики лідерів мас
Лядський І. Трансгуманiзм як актуальний напрям сучасного свiтогляду. Режим доступу
Лекція 11. Соціально-психологічні параметри управління освітою icon6. психологічні акспекти рекламної діяльності
Реклама — явище соціально-психологічне. Це багатоплановий товар, що зачіпає самі приховані ділянки психіки сучасної людини
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка