План. Загальні принципи диференціально-психологічного аналізу. Методологія, методика І методи дослідження диференціальної психології




Скачати 98.56 Kb.
НазваПлан. Загальні принципи диференціально-психологічного аналізу. Методологія, методика І методи дослідження диференціальної психології
Дата конвертації27.06.2013
Розмір98.56 Kb.
ТипДокументы
skaz.com.ua > Психологія > Документы




Тема 2.

Методи і принципи диференціально-психологічного аналізу.

План.

  1. Загальні принципи диференціально-психологічного аналізу.

  2. Методологія, методика і методи дослідження диференціальної психології.

  3. Класифікація методів ДП.


Науку як своєрідний, цілісний і самостійний спосіб пізнання світу характеризують її предмет – чітко визначені зміст, якість і закономірність, у яких дійсність постає перед дослідником, і метод – спосіб осягнення сутності і предмета пізнання. Д.П. постала як галузь психологічної науки, визначивши свій предмет, теоретичні принципи дослідницьких стратегій і адаптувавши методи для дослідження індивідуальних, типологічних і групових відмінностей.

  1. Будь-яка галузь знання, що претендує на незалежний статус, вибудовується на системі базових принципів, що визначають суть наукового напряму, суть способів дослідження, основні правила, на яких ґрунтується вивчення предмета. Найістотнішими дл ДП є принципи:

  • Інтегрального аналізу (співвідношення частини і цілого). Базується на теорії інтегральної індивідуальності Б.Ананьєва, В.Мерліна та В.Русалова. згідно цих теорій індивідуальність – це інтегральна біопсихосоціальна характеристика людини, яка охоплює такі рівні як організм, індивід та особистість. Аналіз індивідуальності здійснюють за формальним підходом від нижчого (органічного, індивідного) до вищого (особистісного). На основі отриманих даних роблять висновок про цілісну інтегральну індивідуальність, яка складається з усіх рівнів, об’єднаних у систему;

  • ^ Взаємозв’язку Інтра- й інтеріндивідуальних закономірностей, що вказує на те, що інтрапсихічні (внутріособистісні) структури, т.т. особистісні риси, цінності, мотиви, соціальні ролі, установки тощо, формуються під впливом інтеріндивідуальної (міжособистісної) взаємодії з іншими людьми і, в свою чергу, впливають на процеси міжособистісної взаємодії.

  • ^ Взаємодії ендо- й екзофакторів у детермінації відмінностей, що базується на теорії О.Лазурського про співвідношення і взаємодію в структурі особистості ендопсихічних (спадково детермінованих) і екзопсихічних (детермінованих середовищем) чинників, а також теорії В.Штерна про конвергенцію (від лат. сходжусь, зближуюсь) у процесі психічного розвитку особистості. За цією теорією взаємодія ендо- й екзофакторів формує нові психічні властивості.

  • ^ Вимірюваності й статистичного оцінювання психічних явищ, який вказує, що психічні утворення можна оцінити не тільки якісно, а й кількісно (інтелект не тільки вище середнього, а IQ=130). Статистичні вимірювання дають уявлення про нормальний розподіл досліджуваної функції в певній вибірці.

Основоположним у ДП, т.т. таким, що конкретизує інші принципи, є формальний підхід. – сукупність методів аналізу структури генетично детермінованих, вроджених, крос-культурних, крос-ситуативних, крос-кульнурних стійких універсальних властивостей людини, які діють змогу провести необхідну для цілей дослідження межу між найтиповішими, стабільними, відтворюваними в життєвій практиці та експериментальній ситуації індивідуально-типологічними особливостями і рештою особистісних змістових властивостей, що характеризують неповторність людини.

У межах формального підходу для опису структури психіки використовують такі психодинамічні конструкти, як темперамент, стиль, інтелект, характер та ін.

Змістовні особистісні характеристики індивідуальності формуються під впливом соціально обумовлених законів ,а формальні (темпераментальні, когнітивно-стильові, інтелектуальні) підпорядковані еволюційно-генетичним законам. Як правило, формальні характеристики виявляються під впливом крос-ситуативних, стійких у часі і толерантних до контекстуальної дії чинників.

2. Предметом вивчення психології є індивідуальний внутрішній світ, закономірності його зародження, становлення, розвитку, реалізації та згасання. Як науковий метод психологія використовує систему засобів цілісного пізнання предмета у єдності його реальних і сутнісних глибинних проявів.

У науковому методі синтезовані методологія, методика і прийоми дослідження. Їх комплексне застосування дає змогу отримати об’єктивні, цілісні знання про предмет науки.

Методологія (грец. спосіб пізнання та вчення) – вчення про загальну теорію, з якої повинен виходити дослідник психічної природи Я людини, про правила, яких він мусить дотримуватися в дослідженні та засоби, якими він має користуватися.

Технічна методологія узагальнює і пропонує найдоцільніші та найефективніші способи та засоби наукового пізнання предмета. Оскільки психологія поєднує в собі ознаки і теоретичної і прикладної дисципліни, її методологія вдається до засобів як наукового пізнання так і практичного перетворення індивідуального світу Я людини. Отже технічна методологія синтезує методики психологічного дослідження та методики перетворювального психологічного впливу.

Методикою в науковому дослідженні називають процедуру або послідовність здійснюваних пізнавальних і перетворювальних дій, операцій та впливів, які реалізуються у процесі вивчення його предмета і спрямовані на розв’язання завдань дослідження.

ДП використовує як загально психологічні методи пізнання, так і спеціальні методи диференціальної психології.

3. Класифікація методів ДП.

1.За видом досвіду, що використовується:

  • Інтроспективні – які базуються на даних власного досвіду.

  • Екстраспективні – базуються на об’єктивному результаті, що визначений вимірюванням.

2.За активністю впливу:

    • Спостереження.

    • Експеримент.

3.За рівнем узагальненості отриманих закономірностей:

  • Номотетичні (орієнтовані на загальне, психологічне пояснення).

  • Ідеографічні (орієнтовані на одиничне, психографію, психологічне розуміння).

4.За стабільністю-варіативністю досліджуваного явища:

  • Констатуючі.

  • Формуючі, в яких кінцевий стан явища відрізняється від початкового.

Психогенетичні методи.

ДП застосовує методи із споріднених галузей науки, однією з таких є психогенетика (грец. псюхе – душа, генос – рід) – галузь науки на перетині генетики і психології, предметом якої є походження індивідуальних психологічних особливостей людини, з’ясування ролі генотипу і середовища в їх формуванні.

Важливими для ДП є генеалогічний метод і метод прийомних дітей, які спрямовані на виокремлення чинників середовища і спадковості в індивідуальних варіаціях психологічних якостей.

Генеалогічний (грец. genealogia - родовід) метод – метод вивчення характеру успадкування певної ознаки або оцінювання вірогідності її появи у майбутньому в членів досліджуваної сім’ї, що грунтуєтсья на з’ясуванні споріднених зв’язків (родоводу) і простежуванні ознаки серед усіх родичів.

Підставою для використання методу стало положення: якщо певна ознака спадкова і кодується в генах, то чим ближча спорідненість, тим більша подібність між людьми за цією ознакою. Тому в генеалогічному методі обов’язково використовують інформацію про родичів першого ступеня спорідненості, які утворюють нуклеарну сім’ю: пари батько-нащадок, сиблінг-сиблінг.

Сиблінг (англ.. – брат або сестра) – одне з двох чи більшої кількості дітей, які міють спільних біологічних батьків. Коли у дітей спільний лише біологічний батько або біологічна мати – використовують термін напівсиблінг.

Тільки сиблінги мають близько 50% спільних генів. Зі зменшенням ступеня спорідненості в успадкованих якостях виявляється менше схожості.

Для психодіагностичних і психотерапевтичних цілей іноді використовують варіант генеалогічного методу – генограму (грец. genos – рід і gramma – написання, літера). В ній із відносинами спорідненості фіксують відносини психологічної близькості (тісні-віддалені), конфліктності, сімейні сценарні установки. Генограму складають для сім’ї в межах принаймні трьох поколінь. Вона допомагає уточнити психологічні контексти життя людини.

^ Метод прийомних дітей – дослідження дітей, яких максимально рано віддали на виховання біологічно чужим батькам.

Оскільки з біологічними батьками діти мають 50% генів, але не мають спільних умов життя, а з прийомними навпаки, то можливе розведення якостей, зумовлених середовищем і спадковістю. Ознаку, що цікавить, вивчають попарно (дитина-біологічний батько, дитина-прийомний батько). Ступінь подібності вказує на природу якості.

Найінформативнішим є метод близнюків, що дає змогу максимально порівняти впливи середовища.

Витоки психогенетики ми знаходимо в працях Ф.Гальтона. «Спадковий геній» - започаткувала генеалогічний метод, оскільки вперше було досліджено причини частішої появи обдарованих дітей у деяких сім’ях, ніж у середньому в популяції. У статті «Історія близнюків як критерій відносної сили природи і виховання» (1875) описано використання методу близнюків, хоча чіткого наукового обґрунтування цей метод набув після 1924 – німецький вчений Х.Сіменс запропонував досліджувати не тільки монозиготних, а й дизиготних близнюків і розробив надійні спосоди діагностування зиготності.

Метод близнюків – психогенетичний метод вивчення впливу фенотипічних та середовищ них чинників на детермінацію індивідуальних відмінностей.

Метод ґрунтуєтсья на таких постулатах: 1) існує два типи близнюків – монозиготні (МЗ) з ідентичним генотипом та дизиготні (ДЗ), генотипи яких відрізняються як у звичайних сиблінгів; 2) постнатальні середовищні впливи у МЗ та ДЗ є однаковими. Зіставлення внутріпарної схожості у МЗ та ДЗ дає змогу визначити відносну роль генотипу і середовища в детермінації ознаки, що вивчається. Якщо подібність контролюється генотипом, то подібність МЗ повинна значно перевищувати подібність ДЗ-близнюків. Такий метод отримав назву методу парних порівнянь (або контрастних груп).

Для дослідження параметрів людської психіки з точки зору впливу фенотипічних чинників варто використовувати прийнятий у психології поділ психіки людини на змістову і динамічну складову. Змістова – (світогляд, моральні й етичні цінності, знання тощо) залежить від соціальних дій і не закодована в геномі, а динамічна (визначається фізіологічними особливостями організму) – зумовлена генотипом. Такий підхід відповідає одному з основних положень психогенетики, згідно якого генотип може впливати на поведінку людини тільки через морфофізіологічний рівень. Це пояснює можливість генотипічного походження певних психологічних ознак – досвіду, вихованості, поведінкових реакцій тощо.

Як варіанти близнюкового методу виділяють методи:

розлучених МЗ близнюків (доведено, що розлучені МЗ за певними ознаками виявляють внутріпарну подібність (міміка, голос, хода, стилі міжособистісних взаємин ,інтереси), хоч дещо меншу, ніж МЗ, які виросли разом). Детальний психологічний аналіз провів датський психогенетик Н.Жуел-Нільсон.

близнюкової пари – автор французький психолог Рене Заззо. Полягає у вивченні специфіки психологічних стосунків близнюків. Він довів, що Близнюкова пара часто утворює свій мікросвіт, який характеризується певними особливостями внутрішніх взаємин і відносин із зовнішнім світом. Напр., спостерігається відставання близнюків однієї пари у мовному розвитку, спричинене їх «замкненістю один на одному». Дослідження показують, що більша подібність МЗ і порівнянні з ДЗ у деяких випадках може пояснюватися не їх генетичною ідентичністю, а особливими умовами внутріпарного середовища. У цих випадках робити висновки про генетичну зумовленість ознаки не можна.

контрольного близнюка (близнюка-свідка, взаємоконтролю близнят, контролю за партнером) – запропонував американський психолог А.-Л.Гезелл. формувальний експеримент проводили на одному з МЗ, другий був ідеальною «контрольною групою». Цей метод ефективний при визначенні стійкості впливів, методів розвитку певних психічних функцій.

Історичні методи. – форми дослідження, аналізу, консультування чи терапії особистості, що ґрунтується на історії її життєвого шляху. Життєвий шлях особистості – траєкторія її життя, що окреслює індивідуальну історію, долю, творчий внесок в історію суспільства, держави, свого покоління, сім’ї, соціальних спільностей, членом яких вона є.

біографічний (щоденників, автобіографічний) – система методів і способів дослідження, діагностики, корекції і проектування індивідуального життєвого шляху особистості.

Німецький філософ Вільгельм Дільтей вважав біографічний метод вищою формою гуманітарного дослідження. У психології його першою застосувала Ш.Бюлер.

Біографічний метод передбачає використання:

  1. автобіографічних методів і методик – вивчення історії життя особистості, автобіографій, ініційованих автобіографічних описів, сповідей, анкет, інтерв’ю, опитувальників тощо.

  2. метод вивчення біографічних продуктів діяльності особистості – конвент-аналіз листів, щоденників, сповідей; аналіз графіків життя; побудова кривих продуктивності й діаграм життєвих вимірювань, аналіз біографічних даних значущого кола спілкування особистості, ліній особистісних виборів і надання переваг тощо.

  3. вивчення свідчень очевидців і близького кола оточення особистості – спогадів сучасників, опитувань близьких тощо.

Метод вивчення продуктів діяльності є одним із найпоширенішим у психологічному дослідженні. Це система дослідницьких процедур, спрямованих на збирання, систематизування, аналіз і тлумачення продуктів діяльності людини.

    • Аналіз особистих документів – листів, фотографій, щоденників, автобіографій тощо.

    • Аналіз офіційних матеріалів групової та масової комунікації – записи розмов, дискусій, нарад, накази, оголошення, розпорядження, закони…

    • Аналіз власне продуктів діяльності – система процедур, спрямованих на дослідження і тлумачення змістових результатів діяльності – творчих, професійних, поведінкових, суспільних тощо. Варіантами його є графологічна експертиза, графічні та інші проективні методи. У психолого-педагогічному дослідженні вони набувають форми різних видів контролю знань (твори, диктанти, контрольні та самостійні роботи) які допомагають відтворити динаміку навчальної діяльності людини.

Широко використовують у практиці наукового дослідження метод вивчення літературно-історичних джерел – комплекс дослідницьких та аналітичних процедур, спрямованих на розпізнавання, формалізацію, тлумачення та прогнозування особистісно орієнтованих характеристик або психологічних ознак історичних періодів, епох у літературно-історичних джерелах – авторських текстах, мемуарах, документальних свідченнях тощо.

Окрему велику групу становлять власне психологічні методи дослідження.

Основні – спостереження та експеримент.

До допоміжних належать: соціально-психологічні:

  • Бесіда – метод отримання нової інформації за допомогою вільного спілкування з людиною.

  • Інтерв’ю – форма бесіди, при якій один є лідером, ведучим.

  • Анкетування – отримання інформації на основі відповідей на спеціально підготовлені запитання.

  • Соціометрія – вивчає статус людини в групі (як варіант референтометрія).

Для стандартизованого вимірювання індивідуальних відмінностей використовують тестування – метод психодіагностики, який полягає у застосуванні стандартизованих запитань і задач, що мають певну шкалу значень.

Математичні методи і продуктивність їх застосування – методи прикладної математики, що використовуються в психології для обробки в основному експериментальних даних з метою підвищення об’єктивності емпіричних висновків. самостійно.

Схожі:

План. Загальні принципи диференціально-психологічного аналізу. Методологія, методика І методи дослідження диференціальної психології iconПлан Розвиток поняття «експериментальна психологія». Головні принципи...
«Психологічний практикум» оскільки всі ці курси розглядають різні аспекти емпіричного психологічного дослідження. Курс «Експериментальна...
План. Загальні принципи диференціально-психологічного аналізу. Методологія, методика І методи дослідження диференціальної психології iconКонтрольні питання з курсу «Основи психологічного консультування»
Вступ до психологічного консультування. Психологічне консультування галузь психологічних знань. Зв'язок консультативної психології...
План. Загальні принципи диференціально-психологічного аналізу. Методологія, методика І методи дослідження диференціальної психології icon2. Метод економічного аналізу та його основні прийоми Метод економічного...
Сутність І основна мета економічного аналізу – об’єктивна оцінка стану аналізованого об’єкта І вияв можливостей підвищення ефективності...
План. Загальні принципи диференціально-психологічного аналізу. Методологія, методика І методи дослідження диференціальної психології iconВибір методів дослідження, використовуваних клінічним психологом,...
Всілякі методи дослідження в клінічній психології дозволено розділити на три групи: 1 клінічне інтерв'ювання; 2 експериментально-психологічні...
План. Загальні принципи диференціально-психологічного аналізу. Методологія, методика І методи дослідження диференціальної психології iconПитання до заліку з курсу „Основи науково-педагогічного дослідження”
Методологія як вчення про методи пізнання І перетворення дійсності. Види методології
План. Загальні принципи диференціально-психологічного аналізу. Методологія, методика І методи дослідження диференціальної психології iconПлан: Загальноісторичні методи історичного дослідження. Спеціально історичні методи дослідження
Наприклад, пізнання сутності держави передбачає не тільки знання історії її виникнення та розвитку, а й знання її сутності як суспільного...
План. Загальні принципи диференціально-психологічного аналізу. Методологія, методика І методи дослідження диференціальної психології iconПлан. Завдання та проблеми вікової психології. Предмет вікової психології*....
Завдання та проблеми вікової психології. Предмет вікової психології*. Структура вікової психології
План. Загальні принципи диференціально-психологічного аналізу. Методологія, методика І методи дослідження диференціальної психології icon1. Предмет, завдання, методи вікової психології Виділіть методи вікової психології
Тестові завдання затверджені на засіданні Вченої ради факультету педагогіки І психології
План. Загальні принципи диференціально-психологічного аналізу. Методологія, методика І методи дослідження диференціальної психології iconМетодика викладання психології плани семінарських занять для студентів...
Плани семінарських, практичних занять та самостійної роботи з дисципліни «Методика викладання психології» / Укладач: кандидат педагогічних...
План. Загальні принципи диференціально-психологічного аналізу. Методологія, методика І методи дослідження диференціальної психології iconII. спеціальні рекомендації перелік тем І завдань для самостійної...
Опрацювання термінологічного апарату лекцій «Методологія усного (послідовного) перекладу та синхронного перекладу»
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка