4. психологія управлінської діяльності лекція 9




Назва4. психологія управлінської діяльності лекція 9
Сторінка9/11
Дата конвертації29.06.2013
Розмір1.65 Mb.
ТипЛекція
skaz.com.ua > Психологія > Лекція
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

^ 2. Організація діяльності

Поняття "організація " вживається в трьох значеннях:

1) організація як внутрішня упорядкованість, узгодженість, взаємодія диференційованих частин цілого;

^ 2) організація як сукупність процесів чи дій, що ведуть до утворення і вдосконалення взаємозв'язків між частинами цілого;

3) організація як об'єднання людей, що спільно реалізують програму або ціль і діють на підставі певних правил і процедур.

На думку В. Казміренка, існує своєрідна логіка первинності й вторинності співвідношень цих визначень. Вчений вважає, що організації як соціальні об'єкти вторинні та виникають як форма соціальних умов, в яких знаходить доцільну реалізацію організаційна діяльність у структурі організованого цілого.

З точки зору психології для керівника є важливим знання всіх аспектів даної дефініції: знаючи тип організації, керівник чіткіше зможе визначити свою роль в цій інституціональній структурі, джерела влади,, спосіб впливу на підлеглих тощо. І чим більш розгалужена система різноманітних ланок, тим більше виникає потреба в координації окремих видів діяльності з метою уникнення дублювання дій підрозділів та плутанини. Непорозуміння з обов'язками, нечіткість комунікацій не сприяють росту продуктивності праці, приводять до невиконання завдань. Необхідна умова усунення непорозумінь та хаосу - чітке знання як керівником, так і кожним співробітником виконуваних ними функцій і персональної відповідальності, а також встановлення процедури координації дій, процесів, діяльності, що передбачає наявність структури організації.

Аналіз зарубіжної та вітчизняної наукової літератури показує, що в ній склалося декілька підходів стосовно проблеми організації. Розглянемо ті концепції, моделі організації, які найбільш близькі до психології управління. В цьому контексті варто згадати класичні організаційні теорії, обґрунтовані Ф. Тейлором і А. Файолем Автори виокремлюють такі основні елементи організації: загальна ціль та місія, розподіл праці, координація зусиль, ієрархія повноважень і влади. Класичною вважається концепція "ідеальної бюрократії" М. Вебера, яка представлена наступними рисами організації: розподіл праці, ієрархія влади, мережа правил, безособовість управління, наголос на посаду. М. Вебер вважав, що правила та процедури мають слугувати основою в управлінні, в прийнятті управлінських рішень. Організація, за М. Вебером, є інструментом досягнення групових цілей.

Неокласичні теорії організації пов'язують з ім'ям Ч. Барнарда, одного з представників "адміністративної школи". Запропоновані ним ідеї щодо функціювання організації (делегування влади знизу нагору, теорія сприйняття повноважень, ключове значення інформації в керівництві організаціями, готовність кожного члена організації бути корисним для інших членів) несуть в собі певне соціально-психологічне навантаження, адже відтворюють характер взаємозв'язків між суб'єктами і об'єктами управління, сприяють формуванню додаткових вмінь і навичок щодо координації ділової взаємодії, зобов'язань і відповідальності за свої дії.

В. Казміренком запропонований аналіз підходів до проблеми організації: із великої кількості наявного знання автор виокремлює ті елементи, які допомагають сформулювати предмет соціально-психологічного аналізу організації. Проведений вченим узагальнений аналіз підходів /представлений в таблиці 5/, показав, що значна кількість проблем пов'язана з розмаїттям соціально-психологічних механізмів, котрі безпосередньо включені в організаційні процеси.

Провідним авторитетом в галузі теорії організації вважається Е. Голднер, який пропонує ряд самостійних концепцій з актуальних питань теорії й практики побудови і аналізу організаційних структур. Питання, які ставить дослідник, знаходяться на перетині соціологічних і соціально-психологічних проблем. Важливим чинником, на думку вченого, який впливає на діяльність організації є проблема співвідношення явних і латентних (прихованих) взірців системи. До латентних Е. Голднер відносить такі індивідуальні особливості людей, які мають етнічні, національні, соціально-класові, політичні основи. Серед них може бути будь-яка кількість властивостей, але можуть бути і достатньо очевидні, такі як, наприклад, стать. Е. Голднер вважає, що наявність формальних (явних) і неформальних (латентних) взірців у структурі організаційної взаємодії є чинником і джерелом напруги дестабілізації, порушення рівноваги організаційних структур. Вважається також, що фундамент сучасних досліджень в галузі моделювання організації заклали модель організації, запропонована Г. Лівіттом, та модель компанії МсКГМЗЕУ. Г. Лівітт висловив гіпотезу, згідно з якою все розмаїття унікальних організацій має вміщувати чотири елементи, які представлені в так званому "алмазі" Г. Лівітта. завдання або місія, технологія, структура, індивіди. Між цими елементами існують певні взаємозв'язки - зміна в одному з них обумовлює зміну в інших. Отже, суб'єкти управління мають здійснювати керівництво не лише технологічними процесами, але й взаємозв'язками та наслідками новацій. В центрі моделі Т. Пітерса та Р. Уотермана лежить концепція спільних цінностей організації.

^ Таблиця 5. Напрямки аналізу організації і концепції їх будови

Автор

Значення й об'єм терміна "організація"

Типологія чи модель організації

Механізми зв'язку організаційних структур

Генералізо- вані чи сис-темоутво­рю-ючі чинники

(Див. ксерокопію)



^ Рис. 8. Модель компанії МсКіnsеу

Серед інших елементів організації автори виокремлюють наступні: структура, стратегія, системи, співробітники, здібності, стиль /див. рис. 8/. На відміну від вищезгаданих концепцій, в інтегральній моделі елементів організації Д. Бодді та Р. Пейтона виокремлюються в якості самостійних такі етнопсихологічні та політико-психологічні елементи, як культура і влада, значення яких в наш час суттєво зросло /див. рис. 9/. Щодо такого елементу, як люди, то автори мають на увазі перш за все індивідів, які є членами організації і вносять вклад в досягнення її цілей у формі навичок, знань і участі в процесі праці. Окрім того, сюди входять також ті індивіди, які формально не є членами організації, але здійснюють вплив на її діяльність.

Дії керівника стосовно діяльності підлеглих багато в чому залежать від організаційної структури управління, яка, в свою чергу, є результатом ефективної або ж неефективної людської діяльності. Отже, керівник може вибирати і змінювати організаційну структуру, проявляючи свої індивідуальні психологічні властивості і дотримуючись при цьому певних правил і закономірностей, які відпрацьовані теорією і практикою управління. Загалом, під організаційною структурою розуміють розгалужену систему різноманітних ланок (підрозділів, рівнів тощо), між якими формуються і підтримуються зв'язки, що забезпечують злагодженість, погодженість і високу продуктивність спільної праці. X. Мінцберг характеризує структуру організації як сукупність методів розподілу процесу праці на конкретні робочі завдання і координації їх виконання. В будь-якій організації є формальні й неформальні структури. Під формальною структурою розуміють, зазвичай, офіційні документи або процедури, що визначають розподіл і координацію видів діяльності в організації, а під неформальною структурою - нерегламентовані відносини членів організації, які неминуче виникають у результаті адаптації співробітниками існуючих систем до умов, що змінюються, і задовольняють індивідуальні й групові потреби. Якою хорошою не оула б формальна структура, в

практиці управління неминуче виникають взаємовідносини між працівниками організації, що формуються поза її межами. Причини формування таких взаємовідносин можуть бути різними: незадоволення потреб і інтересів окремої частини співробітників, порушення встановлених правил при виконанні завдання



^ Рис 9. Інтегральна модель елементів організації

тощо. Отже, суб'єкти управління покликані постійно контролювати баланс формальної і неформальної структур. Ігнорування цієї особливості структури організації може не сприяти досягненню цілей.

В залежності від норми управління (кількість працівників, які перебувають у безпосередньому підпорядкуванні керівника) в науковій літературі розрізняють два типи організацій: висока (вертикальна) структура і плоска (горизонтальна) структура Перший тип організації характеризується обмеженою нормою керівництва та великою кількістю рівнів ієрархії, другому типу притаманні підвищена норма керівництва та невелике число рівнів ієрархії. Кожен із названих типів має свої переваги й недоліки. Серед переваг високої структури дослідники відзначають в першу чергу такі: ретельне керівництво та контроль, швидкі комунікації між підлеглими. Недоліки зводяться до наступних: тенденція залучення керівників до виконання функцій підлеглих; багато рівнів управління; високі витрати на утримання багатьох рівнів; надмірна відстань між нижнім і вищим рівнями управління. Плоска організаційна структура також представлена перевагами (керівництво грунтується на делегуванні; політика компанії має бути зрозумілою й доступною усім працівникам; ретельний відбір підлеглих) і недоліками (тенденція перевантаження вищих керівників, що впливає на якість прийняття управлінського рішення; загроза погіршення контролю з боку вищих керівників; необхідність залучення в організацію дуже кваліфікованих керівників).

В залежності від співвідношення різних елементів організації дослідники виділяють такі типи організацій: патерналістська /від лат. раternus - батьківський,
раter - батько; в основі лежить ідея "соціального партнерства", бюрократична /фр. bureaukratie - панування канцелярії/, авторитарна, демократична, новаторська.

Структурно в організаційні утворення входять зв'язки й взаємозв'язки елементів організації. В. Подмарков виокремлює систему зв'язків у структурі організаційних відносин (див. рис. 10).



^ Рис. 10 Система зв'язків у структурі організаційних відносин (за В. Подмарковим)

в яку входять формальні, неформальні, напівформальні, позаформальні, офіційні й неофіційні зв’язки. Неформальні зв'язки реалізуються, за В. Подмарковим, у системі міжособистісних контактів і відносин, а формальні - у системі відносин, що обумовлені функціонально і закріплені у службових інструкціях.

Концепція побудови організації А. Пригожина вважається найбільш повною й послідовною та найбільш близькою до соціально-психологічної природи організаційних явищ /див. рис. 11/. Окрім основних компонентів - формальна й неформальна організація - автор вводить ще дві підструктури - технічна й групова структура організації. Такий підхід, на думку В. Казміренка, заслуговує на увагу, тому що технічна організація задає цілий комплекс параметрів соціальній організації: технологія виробництва змінює суб'єкт діяльності, створює такі важливі умови виробництва, як його культуру, професійно-кваліфікаційний рівень виробничої групи тощо. У свою чергу, розвиток технічної організації залежить від рівня розвитку виробничих відносин і психологічної культури виробництва. Однак, підкреслює В. Казміренко, зводити предмет соціально-психологічної організації до протиставлення "суб'єктивного'' - психологічного і "об'єктивного" - соціологічного механізмів самоорганізації, як це робить А. Пригожий, є не зовсім правильним. Не можна зводити предмет соціальної психології організації й до єдиного феномену; яким є спілкування. При цьому ігноруються, за В. Казміренком, проблеми соціального контролю, соціально-психологічні механізми мотивації діяльності, соціалізації й професіоналізації людини, ії потребії. соціальні установки тощо.



Рис. 11.^ Будова організації за А.Пригожини

Отже, вчений робить важливий висновок: якщо виокремлення формальної й неформальної організації не викликає заперечень, то зведення соціально-психологічної організації до механізмів неформальної природи регуляції не оправдовує себе. адже неформальна організація є частковим випадком організації соціально-психологічної. В усіх інших параметрах структура організації, розроблена А. Пригожиним, як вважає В. Казміренко, найближче за інші стоїть до предмету соціально-психологічного аналізу. Зокрема, заслуговує на увагу підхід автора концепції до принципів побудови організаційних систем ієрархії. Так, ним пропонуються три основні аспекти прояву відносин ієрархії в соціальній організації: 1) ієрархія як централізація. На цьому рівні реалізується узагальнена функція спільної діяльності у вигляді координації, інтеграції індивідуальних дій в ціле; 2) ієрархія виступає у формі відносин як одностороння особиста залежність однієї людини від іншої; 3) ієрархія як влада, тобто підкорення учасників організації правилам, вказівкам, пристосування індивідуальності людини до організаційних функцій.

Загалом, слід підкреслити, що існує чимало організаційних структур управління. Та чи інша форма прийнятої керівником структури неоднаково впливає на стан справ в організації, на вибір управлінських рішень та комунікації. Організаційна структура визначає статус, досвід та спрямованість діяльності, ієрархію повноважень, влади. Окремі структурні форми стимулюють горизонтальні комунікації, інші дозволяють індивідам приймати участь в процесі прийняття управлінських рішень, треті визначають можливості та здібності керівника контролювати дії співробітників організації.

Організація як управлінський процес передбачає розподіл доручень між співробітниками; визначення завдань і повноважень виконавців, встановлення взаємозв'язків цнх повноважень, які забезпечують обмін інформацією, спілкування і процес прийняття управлінських рішень: організацію дисципліни, відповідальності за доручену справу, впорядкування роботи як самого керівника, так і його підлеглих: прийняття рішень щодо розвитку організації тощо. Цей етап управління є для керівника надзвичайно важким і відповідальним, оскільки він працює в умовах складної структури. де проявляють себе індивідуальні, психофізіологічні особливості як окремого працівника так і групи людей, де діють формальні й неформальні взаємозв'язки, психологічні механізми взаємовпливу людей один на одного. При цьому керівник має правильно і завчасно оцінити не лише свої можливості й здібності впливати на людей, але й психологічні особливості своїх підлеглих. Значущим фактом у здійсненні названої функції є вміння керівника правильно спілкуватися із співробітниками, вести ділові переговори. Не менш важливо вміти чітко розподіляти між працівниками владні повноваження, обов'язки і відповідальність за їх виконання (ця дія називається делегуванням повноважень), керувати людськими ресурсами. В науковій літературі виокремлюють різні способи координації і регуляції керівником видів діяльності підлеглих. Назвемо найголовніші з точки зору психології управління.- пряме керівництво (керівник безпосередньо керує роботою підлеглих, що повинно забезпечити їх спільну, погоджену із політикою фірми діяльність); ієрархія (за умови, коли відділи не в змозі прийняти остаточне рішення, вони викладають свої аргументи вищестоячому керівнику, в обов'язки якого входить пошук загального рішення);

правила і процедури; стандартизація навичок (однаковий рівень підготовки працівників має гарантувати виконання однакового завдання переважно на одному й тому самому рівні); безпосередній особистий контакт (цей механізм координації є в однаковій мірі ефективним як в простих, так і в складних управлінських ситуаціях, особливо там, де задіяний людський чинник).
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Схожі:

4. психологія управлінської діяльності лекція 9 iconЗагальна психологія словник основних термінів І понять психологія
Психологія – наука, що вивчає психічні явища як відображення навколишньої дійсності завдяки діяльності головного мозку з метою регуляції...
4. психологія управлінської діяльності лекція 9 iconЛекція №12 Тема: Система інформаційного забезпечення управлінської діяльності
Види соціально-педагогічної інформації та принципи її добору (за Л. М. Калініною)
4. психологія управлінської діяльності лекція 9 iconКурс лекцій Галузь знань: 0301 Соціально-політичні науки Напрям підготовки:...
Лекція Психокорекційна практика як основна форма діяльності практичного психолога
4. психологія управлінської діяльності лекція 9 iconЛекція 11. Соціально-психологічні параметри управління освітою
Йдеться, загалом, про широкий діапазон комунікативних знань, вмінь І навичок, якими повинен бути наділений керівник І які є необхідною...
4. психологія управлінської діяльності лекція 9 iconТема Питання
...
4. психологія управлінської діяльності лекція 9 icon— це конкретний вид управлінської діяльності, який здійснюється спеціальними...
Функції менеджменту — це конкретний вид управлінської діяльності, який здійснюється спеціальними прийомами та способами, а також...
4. психологія управлінської діяльності лекція 9 icon16. Документування діяльності органів публічної влади регіону Документування...
...
4. психологія управлінської діяльності лекція 9 iconВідповідальності за підроблення
Відсутність в обігу підроблених документів, штампів, печаток І бланків є важливою передумовою інформаційного забезпечення правомірної...
4. психологія управлінської діяльності лекція 9 iconПитання білету – І рівень складності
Білет містить три питання відповідно до трьох розділів психології, які вивчалися студентами: «Соціальна психологія», «Вікова психологія»...
4. психологія управлінської діяльності лекція 9 icon9. бюджетний контроль
Систему управління бюджетом можна представити як комбінацію двох елементів І сукупності органів управління та етапів І методів управлінської...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка