4. психологія управлінської діяльності лекція 9




Назва4. психологія управлінської діяльності лекція 9
Сторінка3/11
Дата конвертації29.06.2013
Розмір1.65 Mb.
ТипЛекція
skaz.com.ua > Психологія > Лекція
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

3. Психологія професіоналізму управління

В умовах докорінної перебудови всіх сторін життя суспільства, проголошення суверенітету народу, розбудови української держави і утвердження її на світовому рівні надзвичайно гостро виступає проблема професіоналізму в усіх сферах діяльності, тим більше, коли мова йде про управління. В атмосфері непрестижності знань, дефіциту професійної компетентності та справжньої культури проблема професіоналізму набуває особливої значущості. Історія застерігає й вчить, до яких фатальних наслідків може призвести професійна некомпетентність. Непрофесіоналізм в управлінні, так само як і в інших галузях діяльності не тільки перешкоджає процесу державотворення, веде до величезних втрат в економіці, зовнішній і внутрішній політиці, а й сприяє зростанню психологічного дискомфорту, росту напруженості в міжособистісних та міжгрупових відносинах, збільшенню кількості конфліктів. Отже, перехід до ринкової економіки зумовлює суттєві зміни традиційних структур як власне системи підготовки взагалі, так і професійної зокрема, і ставить особистість в умови вибору: або бути професіоналом і вижити, або залишитися ніким.

Ринок - це ефективний механізм економічних відносин, функціювання якого стимулює ріст ділової, підприємницької, організаторської активності суб'єктів управління. Наше сьогодення - це час всезагального усвідомлення того, що від рівня індивідуальної самореалізації суб'єктів й об'єктів управління залежать ріст, масштаби й успіх управлінської діяльності. Все це вимагає інноваційного підходу до підготовки та навчання керівників, зумовлює впровадження нових управлінських технологій, передбачає зміну нормативних вимог до керівників, до їх управлінської компетентності, здатності орієнтуватися в зростаючих інформаційних потоках, уміння створювати працездатні групи людей. Та неправильною є думка, що професійні якості особистості самі по собі розвинуться і сформуються завдяки радикальній переорієнтації всього суспільно-економічного життя. Динамічність економічних відносин тільки передбачає підвищення освітнього та професійного рівня людини, пошук спеціальних форм навчання. А як ці процеси будуть розвиватися і втілюватися у життя, залежить

від самої особистості.

Отже, коли ми говоримо про управлінську діяльність як про професійну, то передбачаємо, що її функції виконуються спеціально підготовленими спеціалістами з управління, які можуть і вміють використовувати надбання науково-технічного прогресу, наукові розробки суміжних з управлінням наук, в тому числі психології управління. Йдеться про урахування керівниками не лише тенденцій та закономірностей розвитку ринкової системи, але й особливостей розвитку людини, її індивідуальних, психофізіологічних можливостей в професіоналізації управління.

Щодо самої категорії "професіоналізм діяльності", то в науковій літературі це поняття немає чіткого формулювання. Окремі автори ототожнюють його з професійною придатністю, яка розглядається як сукупність психічних і психофізіологічних особливостей людини, необхідних і достатніх для досягнення певної ефективності в тій чи іншій професії. Інші дослідники ставлять в один ряд поняття "професіоналізм" і "майстерність", рахують їх синонімами. Треті вчені ототожнюють цю дефініцію з творчістю, під якою розуміють діяльність, спрямовану на створення нових матеріальних і духовних цінностей. Є праці, де "професіоналізм" визначається як професійне самовизначення, або як самоосвіта, самовиховання.

Професіоналізм управлінської діяльності складається із сукупності соціокультурних, загальнотеоретичних, спеціальних управлінських і психологічних знань, вмінь та навичок, якими повинен володіти керівник для ефективного здійснення управлінської діяльності й корекції цієї діяльності. Професіоналізм керівника характеризується певним рівнем готовності здійснювати управлінську діяльність. З одного боку, професіоналізм - це інтегральна якість, властивість особистості, що формується у діяльності й спілкуванні, а з іншого, - це процес і результат діяльності та спілкування. Основи професіоналізму передбачають наявність у керівника здатності до самооцінки, самоаналізу, саморозвитку, самоорганізації, самоконтролю. Можна виокремити такі компоненти професіоналізму управлінської діяльності керівника: професіоналізм діяльності керівника (готовність здійснювати управлінську діяльність, технології стимулювання до досягнення вершин професійної управлінської діяльності, чинники зовнішнього середовища); професіоналізм спілкування та своєрідність стосунків, що складаються між керівниками й співробітниками; професіоналізм особистості керівника (характеристика знань, вмінь і навичок, спеціальних здібностей, що підвищують ступінь готовності здійснювати управлінську діяльність, самовиховання, самоосвіта й освіта як умови досягнення вершин професіоналізму); сукупні показники активної діяльності співробітників, що характеризують їх психологічну й професійну зрілість (ступінь сформованості професійних знань, вмінь та навичок, ціннісне ставлення до виконання завдань, спрямованих на досягнення загальної цілі організації, наявність спеціальних здібностей тощо).

^ Професіоналізм управління -це ціннісне відношення індивіда до управлінської діяльності, мотиваційна готовність здійснювати даний вид діяльності в умовах соціуму. Таким чином, професійне становлення особистості керівника, динаміка її психічних процесів, властивостей та якостей, розвиток професійних відносин і виконання професійних ролей невід'ємні від суспільних умов, обставин і подій. Але суспільна обумовленість передбачає індивідуалізований характер і спосіб участі особистості в управлінні, актуалізує суб'єктність статусу керівника у ході здійснення ним управлінських функцій. Мовиться про зустрічну активність індивіда (групи), міра якої визначається як місцем особистості (групи) в тому чи іншому середовищі, так і її типологічною своєрідністю, яка дозволяє прослідкувати, чому активність одних керівників спрямована на успішну реалізацію намічених цілей, на бажання осмислити, усвідомити й спланувати подальшу роботу, а в інших -ступінь готовності сприймати реальну дійсність нульовий.

Цілком очевидним у наш час є висновок про те, що сучасне управління послідовно розгортається у бік психологізації, а пошук шляхів активізації людського чиннику всередині організації та врахування психологічних і соціально-психологічних особливостей персоналу є однією з важливих умов підвищення ефективності управлінської діяльності. Це, зокрема, довели японські вчені й практики, в центрі концепції управління яких знаходяться члени групи, з їх особливостями та можливостями і які розглядаються як найвища цінність для організації. Виходячи із основних складових концепції, всі системи управління спрямовані на спонукування великого розмаїття здібностей і вмінь працівників. Це дає можливість, з одного боку, максимально їх використовувати в процесі виробництва, а з другого, - розвиватися людині, яка все робить для того, щоб організація процвітала. З урахуванням японського досвіду, в багатьох європейських країнах та США останнім часом стали розроблятися моделі управління, у центрі уваги яких знаходиться людина, її знання та здібності, стиль і культура ділових взаємовідносин тощо.

Концепція професіоналізації управління, в центрі уваги якої є людина, тобто психологічний аспект управлінської діяльності, надає можливість відповісти на такі запитання:

Концепція професіоналізації управління, в центрі уваги якої є людина, тобто психологічний аспект управлінської діяльності, надає можливість відповісти на такі запитання:

1. Які потреби, мотиви і ціннісні орієнтації учасників управлінського процесу мають свої специфічні особливості, своєрідність функціювання котрих істотно впливає на виконання професійних ролей, на форми прояву самосвідомості в управлінській діяльності?

2. Чи знаходяться ці потребово-мотиваційні компоненти психології суб'єктів та об'єктів управління в злагоді (суперечності) з традиційними нормами взаємодії між людьми, що функціюють у суспільній свідомості?

3. Чи усвідомлює сучасне покоління керівників і персоналу масштаб економічних, соціально-психологічних, моральних змін, що відбуваються, і пов'язані з цим відповідальність і психологічну готовність працювати в оновленій системі управління?

4. Чи готова сучасна система професійного навчання кадрів управління здійснювати передачу професійних знань і вмінь, виходячи з нових умов господарювання та життєдіяльності?

5. Яким чином впливає на професіоналізм управління соціокультурне та етнопсихологічне середовище і які дії об'єктів та суб'єктів управління найкраще сприятимуть успіху за цих обставин управлінської діяльності?

Передумови для побудови такої наукової концепції містяться у з'ясуванні психологічних чинників ефективності управлінської діяльності, до яких можна віднести:

• психологічне забезпечення професійної управлінської діяльності керівників, яке передбачає розв'язання завдань професійного самовизначення суб'єктів управління, стимулювання саморозвитку, задоволеності управлінською діяльністю; професійної підготовки й перепідготовки керівників, включаючи комунікативну підготовку; психодіагностики й корекції індивідуальних властивостей керівників та детермінант конкретного соціального оточення в певному часовому просторі; психолого-акмеологічного консультування з проблем управлінської діяльності;

• пошук і активізацію резервів кадрів управління, включаючи систематичну оцінку результатів діяльності працюючих керівників і відбір нових для потреб організації;

• виявлення залежностей між особливостями професіоналізму керівника в умовах управлінської діяльності та іншими його проявами поза сферою професійної діяльності;

• оцінку й покращення соціально-психологічного клімату' в організації, згуртування персоналу навколо її цілей;

• вдосконалення комунікативної підготовки суб'єктів управління, стилю й культури ділових взаємовідносин:

• психологічне забезпечення саморозвитку й самовдосконалення особистості керівника та співробітників;

• психологічне забезпечення довгострокових цілей організації, включаючи управління людськими ресурсами. Коли мовиться про людський чинник, то мається на увазі, що кожна людина індивідуальна, неповторна, оригінальна. Однак свою унікальність вона повинна доводити всім своїм буттям: спочатку з'являється на світ, потім «народжується» для суспільства як особистість, будує свою стратегію життя. І хоча етнопсихологічне середовище, культура, різна історична епоха породжують свої уявлення про життєву перспективу особистості, людина завжди має залишатися автономною, активною соціокультурною та етнопсихологічною реальністю, творцем своєї долі. Яким би складним не було життя, які б суперечності об'єктивного чи суб'єктивного характеру не доводилось долати, у кожної людини завжди є можливість усвідомити себе особистістю, подивитися на себе зі сторони, переступити через свої власні звички і стати кращою, змінити свою долю. Але оскільки індивід будує своє життя сам, життєва перспектива є його індивідуальним надбанням, індивідуальним відкриттям. У підсумку людина має таке життя, яке вона сама собі обрала, побудувала. Принципова відмінність полягає у тому, що один індивід дійсно будує своє життя, і навіть достатньо свідомо, а інший тільки використовує те, що є у наявності і в житті, і в ньому самому. Люди часто задають собі питання: Як складеться моє життя? Як стати корисним собі і суспільству? Як стати професіоналом, спеціалістом високого класу9 Який життєвий шлях обрати? Подібні запитання виникають ще у школі, а вирішуються вони протягом усього життя, і майже ніколи людину не задовольняють відповіді на них. Все життя особистість шукає найбільш правильні відповіді та все життя її переслідує психологічний стан незадоволеності, який у даному випадку є рушійною силою до самовдосконалення, самоактуалізації, самопізнання себе і навколишнього світу.

Все сказане в повній мірі стосується і особистості керівника. Він, відповідно до свого інтелектуального потенціалу, природних задатків і таланту, соціального статусу повинен розкрити себе, реалізувати і стати професіоналом своєї справи. Система професійного навчання і має бути спрямована на усвідомлення керівником своєї соціальної ролі, професійної кар'єри, становлення професійного "Я".

Професійний шлях керівника в системі управління в значній мірі визначається його вмінням бачити свою життєву перспективу, яка є інтегральною, багатомірною категорією. Вона передбачає безліч автономних стратегій, тенденцій, можливостей розвитку особистості, є «доказом» необхідності певного життєвого шляху. Життєва перспектива - це не щось абсолютне, ідеальне, недосяжне, це реальна можливість особистості стати кращою, зробити своє життя вагомішим, більш повноцінним; вона є специфічною формою відтворення потреб людини. Об'єктивний зміст життєвої перспективи міститься вже в самій її структурі, а саме в осмисленості людського буття. В даному випадку вона ототожнюється з уявою керівника про управлінську кар 'єру й виконує функцію подальшого вдосконалення його реальної практичної діяльності. Життєва перспектива конкретного суб'єкта управління залежить від загальних орієнтирів, смислів. Разом з тим, важливі етапи людського розвитку неможливо зрозуміти без урахування власних зусиль керівника та його взаємодії з іншими людьми в організації.

Психологічним механізмом, що дозволяє побачити спонукальний вплив осмисленості вибору, його внутрішньою стартовою умовою є готовність індивіда до управлінської діяльності, яка передбачає: 1) наявність загальних і спеціальних здібностей, інтересу до управлінської діяльності; 2) готовність до прийняття ризикованих рішень, розв'язання складних завдань, напружених ситуацій заради наміченої цілі, до активних дій в екстремальних умовах (дефіцит часу, порушення технологічного процесу тощо), тобто бажання й можливість діяти в умовах збільшення стресових навантажень; 3) готовність діяти в середовищі, що швидко змінюється; 4) наявність спеціальних знань і вмінь; 5) ціннісне відношення до професіоналізму; 6) наявність уявного образу "Я" - уява про управлінську кар'єру; 7) самооцінку, самоаналіз, самоконтроль. Готовність пов'язана з переведенням зовнішніх регулюючих впливів у внутрішні регулятори поведінки. Основу особистісної активності складають ті ціннісні орієнтації, що прийняті нею. вони й регулюють її індивідуальну поведінку.

Отже, готовність особистості керівника - це соціальна детер­мінований і психічно зумовлений потребами людини мотивований процес, який знаходить своє виявлення в позитивному емоційно-вольовому відношенні до управлінської діяльності, це сконцентрований показник професіоналізму, це можливості людини, які характеризують здатність людини досягти вершин (акме) майстерності, це, нарешті, реальні вчинки особистості, що сприяють оптимальному й успішному функціюванню та розвитку організації. При цьому суспільна детермінація не тільки не виключає, але й передбачає самостійне, творче, активне, свідоме начало суб'єкта управління в професійній діяльності. Кінцевий ефект залежить не від окремих зовнішніх регуляторів, а від загального соціокультурного, етнопсихологічного та особистісного контексту, в якому вони застосовуються та сприймаються людиною.

Але не завжди уявний образ "Я" про управлінську діяльність та майбутню кар'єру стає реальністю. Є чимало чинників об'єктивного і суб'єктивного плану, що впливають на цю обставину. Що стосується ціннісного відношення до професіоналізму, то не всі зовнішні цінності приймаються особистістю, і отже, не завжди вони стають регуляторами індивідуальної поведінки, а лише тоді, коли вони не суперечать вже існуючим в особистісній структурі цінностям, коли нова перспектива, що виникла в результаті прийняття цінностей, дозволяє особистості задовольнити свої потреби, а зовнішні впливи не викликають внутрішнього дискомфорту. Таким чином, сутність ціннісного відношення керівника до професіоналізму характеризується переходом, трансформацією структурних складових професіоналізму як соціальна значущих управлінських цінностей в особистісні та реалізацією їх в управлінській діяльності. Під цінностями в даному контексті розуміються ідеї, наукові управлінські концепції, успішна управлінська практика та передовий досвід, що сприяють підвищенню професіоналізму й ефективності управлінської діяльності. Ціннісне відношення керівника до професіоналізму управлінської діяльності передбачає: єдність об'єктивного й суб'єктивного, де перше діє через актуалізацію системи цілеспрямованих психічних і практичних вчинків, тобто суб'єктивного; свідоме, індивідуальне, суспільне обумовлене, емоційно-вольове реагування на компоненти професіоналізму, що проявляється в потребі їх вивчати, осмислювати, трансформувати у власні переконання й реалізацію в практичній управлінській діяльності.

Щодо ідей, наукових концепцій, в яких ставляться і вирішуються питання самовизначення особистості, в тому числі й професійного, вивчення її кар'єри, то в залежності від того, які завдання ставлять перед собою вчені, природничі й соціальні науки по різному трактують життєвий і професійний шлях особистості, його стратегію та перспективи. Психофізіологи та біологи підкреслюють значення сенситивних періодів, коли організм має підвищену чуттєвість до зовнішніх і внутрішніх чинників, вплив яких саме в цей момент розвитку викликає в ньому важливі необернені зміни. Соціологи звертають увагу на соціальні етапи розвитку, що радикально змінюють соціальний статус або структуру діяльності індивіда.

До ідеї дати наукове визначення життєвого шляху особистості звертаються психологи. Так, американський психолог Ш. Бюлер рахувала, що життя конкретної людини не випадкове, а закономірне, його можна не тільки описати, але й пояснити. Французький психолог П. Жане намагався визначити життєвий шлях як еволюцію самої особистості, як послідовність вікових етапів її розвитку, етапів її біографії. Російський психолог С. Рубінштейн про­понував не тільки виділити окремі етапи життєвого шляху, але й з'ясувати, як кожен із етапів (дитинство, юність, зрілість і т.п.) впливає один на одного. Цікава думка вченого про те, що в життє­вому самовизначенні особистості кожен етап відіграє важливу роль, що особистість не тільки залежить від різних життєвих обставин, а й сама впливає на них, тобто С. Рубінштейн підкреслював залежність життєвих подій від людини. Він також стверджував, що справжнє життя здійснюється, будується самою людиною. Якщо ж життя продовжується тільки фізично, воно не є справжнім. Думка вченого про невикористані, втрачені можливості, про нереалізовані здібності безпосередньо виводить на проблему професіоналізму управлінської діяльності, відповідальності суб'єктів управління за їх вчинки, справи та результати цієї діяльності, за долю особистісного таланту, на проблему створення відповідних умов для виявлення й розвитку інтересу до названого виду діяльності. Загалом, за С. Рубінштейном, життєвий шлях - це рух уперед та уверх до вищих форм розвитку, до кращих проявів людської душі, до професіоналізму. При цьому рух уперед - це не прямування від розквіту до занепаду, від народження до смерті, це рух до етичного, соціального, психологічного, професійного вдосконалення, це досягнення не старості й кінця, а здобуток особистісної повноти, професійної довершеності.

Цінними для теорії та практики управління, досягнення в управлінській діяльності майстерності й професіоналізму, зрілості та вершин є конкретні дослідження життєвого шляху особистості відомого російського психолога Б. Ананьєва. Саме він обгрунтував необхідність створення нової науки - акмеології, яка об'єднала зусилля вчених різних галузей знання, що досліджують людину, її розвиток та становлення й зосередила свою увагу на вивченні особистісних, психофізіологічних характеристиках фізично і психічно зрілої дорослої людини, на з'ясуванні об'єктивних і суб'єктивних чинників, що дозволили індивіду найбільш плідно проявити себе у житті.

Традиційно акмеологія розглядає закономірності, чинники, що забезпечують вищий рівень досягнень в будь-якій галузі діяльності (педагогічній, медичній, юридичній, управлінській та ін.) зрілих людей. Однак розвиток вмінь і навичок, набуття соціально-морального досвіду, ціннісного відношення до діяльності, мотиваційної готовності, що є невід'ємними показниками майстерності й професіоналізму, закладаються ще в дитинстві. Отже, зрілою людина не народжується, стан зрілості не з'являється у неї несподівано й відразу На те, яким він є і буде, «працюють» всі попередні етапи розвитку індивіда. Наші дослідження показали, що несформована на початку життєвого шляху професійна культура важко компенсується на наступних етапах, що негативно впливає і на особистісний, і на професійний розвиток.

Важлива для усвідомлення сутності професіоналізму управління група завдань, які вирішує акмеологія, пов'язана з науковим обґрунтуванням та висвітлюванням феноменології акме, найвищої точки, зрілості особистості; вивченням об'єктивних та суб'єктивних чинників, що визначають якісно-кількісні характеристики акме;

розкриттям закономірностей та механізмів, наявність яких необхідна для того, щоб людиною було досягнуто повноцінне акме. Мовиться про ступінь зрілості людини і вершину цієї зрілості, яка показує наскільки людина відбулася як громадянин, як спеціаліст, професіонал в певній галузі діяльності, у тому числі і в управлінській, про умови й чинники, які цьому сприяли або ж не сприяли.

В довідковій психологічній літературі «зрілість» трактується як найбільш тривалий період онтогенезу, що характеризується тен­денцією до досягнення найвищого розвитку духовних, інтелектуаль­них і фізичних здібностей особистості. Це поняття ототожнюється з такими як «дорослість», «повноліття». Психологи виокремлюють такі характеристики зрілої особистості: розвинуте почуття відповідальності, потреба в турботі про інших людей, здатність до активної участі у житті суспільства і до ефективного використання своїх знань і здібностей, до психологічної близькості з іншою людиною, до конструктивного вирішення різноманітних життєвих проблем на шляху до найбільш повної самореалізації. Американський психолог Е. Берн прийшов до висновку, що в кожній людині можна знайти три типи станів власного "Я": Батько, Дорослий, Дитина. Вчений вважає, що «незрілих особистостей» немає. Є люди, в яких Дитина зовсім не до речі та невміло бере на себе функцію управління всією особистістю, в той час як у них є і добре структурований Дорослий, якого потрібно тільки виявити і привести в дію. У так званих «зрілих людей», на думку психолога, навпаки контроль за поведінкою завжди здійснює Дорослий, але і у них Дитина може прорватися до влади. Стан «Дорослий» необхідний для життя: людина переробляє інформацію, шукає шляхи виходу із складних ситуацій тощо. Дорослий контролює дії Батька й Дитини, він є посередником між ними. За Е. Берном, всі три аспекти особистості дуже важливі для функціювання та виживання, кожний з них заслуговує однакової поваги, адже кожний стан по своєму робить життя людини повноцінним і плідним.

К. Абульханова-Славська на проблему зрілості особистості виходить через накреслення стратегії життя людини, яка, на її думку, має три основних ознаки. Перша пов'язана з вибором основного для людини способу життя, визначенням його головних цілей, етапів. Друга передбачає вирішення суперечностей життя, досягнення своїх життєвих планів, перспектив. Третя ознака стратегії життя полягає у творчості, професіоналізмі, поєднанні своїх потреб із своїм життям у вигляді його особливих цінностей. Здатність особистості регулювати, організовувати свій життєвий шлях як ціле, що підпорядковане цілям, цінностям, є вищий рівень і дійсна оптимальна якість зрілої людини. Психолог підкреслює, що життєвий шлях підлягає періодизації не лише віковій але й особистісній, яка, починаючи з юності, вже перестає співпадати з віковою. Одна людина проходить один соціальний етап в більш ранньому, інша - в більш пізньому віці. Часто в старості людина ще активно трудиться, а молодий виглядає старим, тому що нездатний (або не бажає) знайти своє місце в житті. Отже, поняття «зрілий» та «дорослий» не завжди тотожні: бути дорослим ще не означає бути зрілим. Перехід із світу побудови планів, пошуку ідеалів у світ реа­лізації життєвих задумів, перспектив, перехід від самовизначення до професійної самореалізації, здійснення себе в реальному житті характеризує зрілу людину.

Якщо у суб'єкта управління ціннісні сфери (професійна сфера, сімейно-побутова, сфера сексуальних стосунків, спілкування, саморозвиток, самовдосконалення) співвідносяться одна з другою та являють собою цілісну структуру, то для оточуючих такий керівник є цільною особистістю, яка має певний досвід, певне уявлення про життя, засоби реалізації поставленої цілі. Збереження осмисленості буття - важлива передумова професійної самореалізації особистості в сфері управлінської діяльності.

Важливою з точки зору акмеології характеристикою зрілості є визнання у групі соціально-психологічних властивостей та якостей індивіда. На соціально-груповому рівні визнання дістають (або ж не дістають) професійні, організаторські, комунікативні та інші здібності особистості. Якщо ця оцінка достатньо висока, то соціально-групове визнання не тільки компенсує, але й оправдовує в очах особистості навіть невдачі в сфері міжособистісних ділових стосунків. Отже, соціально-групове визнання керівника є дійсно необхідним для професійної управлінської діяльності, накреслення ним життєвих перспектив щодо управлінської кар'єри. Відсутність такого визнання - одна з причин психологічного дискомфорту керівника, незадоволеності управлінською діяльністю, організацією тощо. Якщо ж обставини складаються так, що у суб'єкта управління нема визнання ні на груповому, ні на особистісному рівні, то ця ситуація породжує психологічну кризу особистості. В цьому випадку можна говорити про те, що керівник як професіонал не відбувся.

В той же час, визнаючи своє місце в професійному житті суспільства та організації, смисл свого буття та своєї справи, керівник повинен знати, так само як і його співробітники, що вони соціальне, морально, економічно, юридичне захищені від катаклізмів долі. Від­чуття захищеності є важливою потребою людини, воно дозволяє їй творчо працювати, максимально реалізовувати свої потенційні мож­ливості, дозволяє відчувати впевненість та стабільність свого існування. Якщо людина позбавлена цієї потреби (бути захищеною), вона втрачає впевненість у собі, стає вразливою, починає займати позицію «тільки б вижити». Отже, про професійне зростання в даному випадку мова не йде.

Акмеологія науково аналізує поняття “зрілість” і в більш вузь­кому значенні, маючи на увазі тільки оволодіння людиною тою чи іншою професією, досягнення в ній рівня найвищої майстерності. Отже, зрілість ототожнюється з професіоналізмом. Опанування секретами майстерності, формування психологічної готовності здійснювати управлінську діяльність ефективно і результативно, бачення і розуміння шляхів, що ведуть до професіоналізму керівника має сьогодні як теоретичне, так і прикладне значення.

Безперечним є той факт, що для суспільства та для самої особистості керівника надзвичайно важливо продовжити акме -найбільш активний творчий період життя людини. Це нагальна потреба й актуальна проблема сучасних теоретико-прикладних досліджень, яка може вирішуватися шляхом:

• правильної організації часу життя особи (його темп, ритм. частота);

• формування у людини етичної й професійної культури, активності у виборі певного життєвого шляху;

• виховання культури спілкування;

• розвитку ортобіотики (здоровий спосіб життя, вміння привести у відповідність свої здібності та типологічні особистісні властивості з умовами життя, його можливостями й обмеженнями);

• вивчення впливу етнопсихологічного середовища на розвиток і становлення особистості;

• створення умов для подолання суперечностей мікросередовища та особистості, що детермінують поведінку індивіда;

• розробки науково обґрунтованого алгоритму продуктивного вирішення завдань розвитку зрілої людини;

• створення методико-технологічного інструментарію, що доз­волить виявити досягнутий рівень професіоналізму як окремої людини, так і групи людей;

• самовдосконалення особистості, усвідомлення нею своїх реальних можливостей, ставлення до себе як до суб'єкта, творця свого життя.

Виходячи з наведених вище наукових концепцій щодо професіоналізму та професійної діяльності, цілком очевидним є загальний висновок про те, що знання особливостей психологізації управління сприятиме підвищенню професійної майстерності керівників, успішному розв'язанню ними управлінських завдань. Актуальною для суб'єктів управління є також теза про можливість людини протягом професійної діяльності багато разів себе стверджувати, або ж заперечувати, досягаючи вершин професіоналізму. Йде постійна боротьба між досягнутим і ще непізнаним, між рівновагою, творчим піднесенням і стресом. Це закономірний процес становлення людини майстром своєї справи, професіоналом високого класу, громадянином суспільства. І яким би не був важким, складним цей процес, він завжди є реальним. Навіть несподівані, непередбачувані ситуації в діяльності людини можна логічно пояснити тими психологічними особливостями індивіда, які склалися в нього на певних етапах його розвитку. Однак, в кожну мить часу людина завжди має можливість зупинитися, осмислити своє «Я», змінити напрямок свого життя.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Схожі:

4. психологія управлінської діяльності лекція 9 iconЗагальна психологія словник основних термінів І понять психологія
Психологія – наука, що вивчає психічні явища як відображення навколишньої дійсності завдяки діяльності головного мозку з метою регуляції...
4. психологія управлінської діяльності лекція 9 iconЛекція №12 Тема: Система інформаційного забезпечення управлінської діяльності
Види соціально-педагогічної інформації та принципи її добору (за Л. М. Калініною)
4. психологія управлінської діяльності лекція 9 iconКурс лекцій Галузь знань: 0301 Соціально-політичні науки Напрям підготовки:...
Лекція Психокорекційна практика як основна форма діяльності практичного психолога
4. психологія управлінської діяльності лекція 9 iconЛекція 11. Соціально-психологічні параметри управління освітою
Йдеться, загалом, про широкий діапазон комунікативних знань, вмінь І навичок, якими повинен бути наділений керівник І які є необхідною...
4. психологія управлінської діяльності лекція 9 iconТема Питання
...
4. психологія управлінської діяльності лекція 9 icon— це конкретний вид управлінської діяльності, який здійснюється спеціальними...
Функції менеджменту — це конкретний вид управлінської діяльності, який здійснюється спеціальними прийомами та способами, а також...
4. психологія управлінської діяльності лекція 9 icon16. Документування діяльності органів публічної влади регіону Документування...
...
4. психологія управлінської діяльності лекція 9 iconВідповідальності за підроблення
Відсутність в обігу підроблених документів, штампів, печаток І бланків є важливою передумовою інформаційного забезпечення правомірної...
4. психологія управлінської діяльності лекція 9 iconПитання білету – І рівень складності
Білет містить три питання відповідно до трьох розділів психології, які вивчалися студентами: «Соціальна психологія», «Вікова психологія»...
4. психологія управлінської діяльності лекція 9 icon9. бюджетний контроль
Систему управління бюджетом можна представити як комбінацію двох елементів І сукупності органів управління та етапів І методів управлінської...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка