1 Легітимність держ влади Легітимність




Назва1 Легітимність держ влади Легітимність
Сторінка1/17
Дата конвертації12.07.2013
Розмір2.5 Mb.
ТипДокументы
skaz.com.ua > Право > Документы
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17
1 Легітимність держ влади

Легітимність (від лат. legitimus - згоден з законами, законний, правомірний ) - Згода народу з владою, коли він добровільно визнає за нею право приймати обов'язкові рішення. Чим нижче рівеньлегітимності, тим частіше влада буде спиратися на силовий примус.

Легітимне дія - це така дія, яка не оспорюється ніким з гравців, які мають право і можливості це дія оскаржити. Дія перестає бути легітимним, коли суб'єкту дії доводиться докладати спеціальні зусилля, щоб захистити своє право чинити так, як він вступив [1].

Крім того, легітимність - політико - правове поняття, що означає позитивне ставлення жителів країни, великих груп, громадської думки (в тому числі і закордонного) до діючих в конкретній державі інститутів влади, визнання їх правомірності.

^ 1. Політична легітимність

Стосовно до політичної легітимності відомий англійський політолог Девід Бітем (David Beetham) розробив "нормативну структуру політичної легітимності":

1. влада відповідає прийнятим або встановленим в суспільстві правилам;

2. ці правила виправдані шляхом посилання на віру, яку поділяють керовані та керуючі;

3. є докази згоди на існуючі відносини влади.

Легітимність слід відрізняти від легальності - відповідності правовим нормам.

Легальний - визнаний законом, відповідний закону.

Легіти́мність (від лат. legitimus - законний) — це морально-психологічне сприйняття влади громадянами[Джерело?], визнання її права здійснювати управління соціальними процесами, згода, готовність їй підпорядковуватися. У вузькому розумінні легітимною визнається законна влада, утворена згідно із процедурою, передбаченою законами.

Легітимність — це широке та складне явище, яке виражає зв'язок інтересів людей з їх внутрішньою оцінкою, яка залежить від їх стверджень, світосприйняття та повсякденного життя. Легітимність може бути частковою та навіть неузгодженою, оскільки в суспільстві існують різні прошарки населення з різними інтересами.

[ред.]Типологія за Вебером

Німецький соціолог ^ Макс Вебер виділив три джерела політичної легітимності[1].

Традиційна легітимність ґрунтується на визнанні тих політичних дій, що відповідають цінностям і нормам традиційної політичної культури. В сучасних умовах в більшості країн традиції мають порівняно невелике значення для легітимності державної влади, але це не означає, що вони не використовуються для її зміцнення та створення уявлень про її законність, обгрунтованність. Традиційні способи легітимності державної влади пов’язані з особливою роллю релігії. В мусульманських та в деяких європейських країнах існує державна релігія. Проте, в європейських країнах існування та особливий статус державної церкви не обмежує свободи віросповідання, але державна церква отримує субсидії з державного бюджету. Голова держави, монарх, повинен відноситися до державної церкви. Така позиція монарха надає йому додаткової легітимності в уявленні віруючих, особливо приверженців державної релігії.

^ Харизматична легітимність заснована на вірі в особисті якості лідера. В харизматичному лідері бачать втілення таких якостей, як мудрість, святість, героїзм. Харизматична легітимність будується на емоційному заряді, на бездумній довірі вождю. Зразки харизми Макс Вебер бачив у Христі, Будді, Магометі. Сучасні політологи бачать харизму не тільки у засновників світових релігій, але й поширюють її на революційних і тоталітарних вождів, на духовних батьків нації. Наполеон, М.Ганді, В.Ленін, Й.Сталін, А.Гітлер, Мао Цзедун в очах своїх послідовників володіли особливою святістю. Особливий випадок - харизма Папи Римського. Він володіє нею завдяки своєму становищу (функціональна харизма), тому що є спадкоємцем святого Петра, намісника Христа на землі.

^ Легальна (раціональна) легітимність має за джерело раціонально встановлені правила, норми (закони). В демократичних країнах це основний тип легітимності, що опирається на конституції і конкретні правові норми. Саме вони виступають посередниками між владою і народом, будучи обов'язковими і для народу, і для керівництва. Іншим проявом легальної влади, на думку Макса Вебера, виступає бюрократія, яка стає раціональною в епохукапіталізму. Раціонально-бюрократичний тип управління передбачає компетентність, наявність спеціальної освіти, наслідування в управлінській діяльності установленим правилам.

[ред.]Інші типи легітимності

Веберівська типологія отримала загальне визнання, хоча деякі вчені доповнюють її іншими типами легітимності. Американський політолог Д.Істон виділив ідеологічну легітимність, яка опирається на переконаність індивідів у вірності тих ідеологічних цінностей, які проголошені владою (це найефективніший тип легітимності); структурну легітимність, що випливає з довір'я населення до структур і норм режиму (до законів, органів влади); персональну легітимність, що має своїм джерелом віру громадян у компетентність лідера, його здатність відповідним чином використовувати владу. В умовах демократії подібний тип легітимності проявляється у повторному переобранні лідерів на виборах. Наприклад, період президентства Б.Клінтона співпав з найдовшою за весь післявоєнний період хвилею економічного росту в США, що асоціювалося громадянами з успіхами діяльності його адміністрації і спричинило його повторне обрання.

Французький політолог Т.Л.Шабо говорить про можливість демократичної (опирається на волевиявлення керованих), технократичної (пов'язана з умінням володарювати) і онтологічної (відповідність влади універсальним принципам людського і соціального буття) легітимності.

Італійський соціолог і історик Г.Ферреро, характеризуючи типи легітимності форм правління, залежно від джерела походження влади виділяє два типи легітимності: монархічну і демократичну.

У реальній практиці різні типи легітимності можуть взаємно доповнювати один одного. Наприклад, у суспільствах, де зберігаються елементи патріархальної або підданської культури, традиції родоплемінних відносин, президенти, які пройшли через процедуру виборів, намагаються заручитися і традиційною легітимністю. Подібне поєднання правових і традиційних основ влади спостерігається і в минулих радянських республіках СРСР, а нині в суверенних державах Азії. Так, у біографії деяких президентів включені дані, що підкреслюють їх пряме походження від правителів або приналежність до найстаріших родів, які традиційно правили тут до входження цих територій у склад Російської імперії. Можливе поєднання харизматичної легітимності з легальною. Так, харизма генерала Ш.де Голля, національного героя Франції після обрання його президентом отримала підкріплення з боку авторитету права.

Найбільшим потенціалом легітимності володіють демократичні режими, в яких додатковим джерелом легітимності влади є економічна і соціальна ефективність режиму, що виражається високим рівнем життя населення. Диктаторські режими, побудовані на примусі, також намагаються заручитися легітимністю. Значною мірою тоталітарні режими (СРСР, націонал-соціалістична Німеччина) опиралися на ідеологічну і харизматичну легітимність. Тут за допомогою ідеологічних міфів і пропаганди були створені культи вождів і віра у справедливість існуючого режиму.

^ 2. Особливості юридичного підходу до розуміння держави.

Держава, як продукт суспільного розвитку,є складним соціальним явищем, тісно пов’язаним і багато у чому залежним від економічного, політичного і культурного розвитку суспільства. Держава – це знаряддя, інструмент політичної влади(яка,проте,здійснюється не тільки за допомогою держави). У суспільстві діють політичні партії, союзи, релігійні організації. Держава, займаючи особливе місце, має характерні ознаки, що відрізняють її від інших політичних інститутів влади. Вона виникає на певному етапі розвитку людського суспільства і зберігається до цього часу.

Багато мислителів намагалися зрозуміти, що являє собою держава, чому вона виникає і чи взагалі вона необхідна людству , яка природа її виникнення. Різноманітність поглядів обумовлена тим , що держава – це надзвичайно складне явище , історично мінливе явище.  Науковість цих поглядів на державу визначається ступенем зрілості людської думки у той чи інший період розвитку суспільства. Досить часто поняття про державу базувалось не на історичній дійсності, а на деякому уявному уявленні. Замість того , щоб визначити , що таке держава, часто йдеться лише про те якою вона має бути.

Питання щодо походження держави почало досліджуватись ще за Античних часів. Аристотель вбачав у ній зосередження всіх розумових і моральних інтересів громадян. Держава – це організація на засадах користі на справедливості. Цицерон визначав державу як союз людей, об’єднаних загальними основами права і загальної користі. Томас Гоббс назвав державу «природним тілом». І.Кант вважав, що держава – це об’єднання людей , підвладних правовим законам. Г. Гегель писав про державу як про «плин бога у світі». В.І. Ленін називав державу «машиною для придушення опору пригноблених класів» . Слід зауважити, що кожна із цих особистостей жила у різний період, у різній державі, вона формувала своє визначення на основі своїх певних переконань , поглядів , які формувалися впродовж тривалого часу, на це також впливали такі чинники , як те хто правив їх державою , якими способами та заходами здійснювалось це керівництво, від імені правителя чи народу. Так, наприклад, Людовік ХІV говорив, що «держава – це я».З часом характеристики держави  поглиблюються, стають ширшими та точнішими. Відомий російський юрист М.Коркунов вважає , що держава – це громадський союз, де вчиняється примус над вільними людьми. Близьким є визначення держави російського юриста В.Хвостова: держава - це одна з форм людського спілкування, один з видів громадських союзів; держава - це союз вільних людей, що живуть на певній території і підкоряються примусовій і самостійній владі. Своє визначення держави запропонував Б. Кістяківський: держава є правовою організацією народу, що володіє у всій повноті своєю власною, самостійною і первинною , тобто ні від кого не залежною, владою. У цьому визначенні є деякі засади народного суверенітету, думки про правову державу, що для того часу було прогресивним кроком у розумінні держави.

Після Жовтневої революції у радянській юридичній літературі на довгі роки утвердився однобічний підхід до даного питання. Держава визначалася тільки як політична організація пануючого класу, що має такий апарат примусу , як класова диктатура, апарат класового насильства.

Така характеристика походила з ленінського положення про державу як машину для підтримання шанування одного класу над іншим. Це визначення на довгі роки стає для юридичної науки радянського періоду керівним і спрямовуючим.

Уже в 60-і рр.. ХХст. радянським політикам  і юристам стає зрозумілим, що необхідні нові підходи до розуміння і визначення держави. В СРСР з’являється і обґрунтовується ідея загальнонародної держави, яку ніяк не можна було вважати «машиною для підтримання панування» . Було вирішено, що характеристика держави як «машини» належить лише до експлуататорських держав і частково до держави диктатури пролетаріату.

Нові можливості для всебічного аналізу в усвідомленні дійсного змісту державної організації суспільства і розуміння держави з’являються у 90-і рр.. Поряд з класовим підходом до визначення держави , пропонується загально концептуальний підхід, що обумовлює можливість ширшої і загальнішої характеристики суспільних ознак держави. У цій частині українська юридична література поділяє загальнолюдське розуміння держави.

Досить природно виглядає більш широке визначення держави, а саме, як особливої організації публічної влади одного класу, блоку класових сил, соціальної групи, всього народу, що має спеціальний апарат управління та примусу, є офіційним представником суспільства і забезпечує його інтеграцію. Державний апарат , проте, відокремлений від суспільства і не збігається з ним, у певній ситуації є антиподом суспільству, що може породжувати серйозні протиріччя між суспільством і владою. У інших обставинах суспільство є системою, у яку державний апарат вписується досить природно, діє адекватно суспільним потребам й інтересам. Це суспільство вважається сильним громадянським суспільством, а держава – правовою. На жаль  , прикладів такої взаємодії дуже мало.

В наведених вище визначеннях увага звертається на таку важливу якість держави як її загально соціальна визначеність, що , безумовно, робить їх більш змістовними і точними: керівництво й інтеграція суспільства у першому визначенні і забезпечення нормальної життєдіяльності суспільства – у другому. Те , що багато років у визначеннях держави цей її якісний момент був відсутній, а наголос робився лише на класовому характері держави, сутність і соціальне призначення характеризувалися однобічно і , з наукової точки зори, перекручувалися.

Аналізуючи попереднє визначення держави, не можна не висловити заперечень проти визначень , у яких відсутня така її якісна ознака, як наявність апарату управління і примусу. Як би не хотілося мати гуманну державу, що відповідає інтересам усіх, вона не може існувати без апарату управління і примусу, без цієї іманентної якості державної влади. Баланс між управлінням і примусом у тій чи іншій державі може бути різним. У певних історичних умовах посилюється  елемент керівництва, управління без активного використання примусових ресурсів, у інших – навпаки.

3 Правова держава концепція та реальність
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17

Схожі:

1 Легітимність держ влади Легітимність iconВиклики громадянського суспільства та переосмислення навчання
Головне поняття “влада” вживається у двох сенсах: “влада як сила” та “влада як авторитет” (цю відмінність передають англійські “power”...
1 Легітимність держ влади Легітимність iconЛекція Політична влада
...
1 Легітимність держ влади Легітимність iconАлексєєв Ю. М., Кульчицький С. В., Слюсаренко А. Г. Україна на зламі...
Алексєєв Ю. М., Кульчицький С. В., Слюсаренко А. Г. Україна на зламі історичних епох: Держ процес 1985–1999 рр.: Навч посіб. – К.:...
1 Легітимність держ влади Легітимність iconСудова влада – це специфічна гілка єдиної державної влади, яка має...
Серед перелічених оберіть, будь-ласка, визначення судової влади, яке найбільш точно характеризує цю гілку державної влади
1 Легітимність держ влади Легітимність iconМіністерство аграрної політики україни
Методичні вказівки до практичного заняття “Розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань І аварій на виробництві”...
1 Легітимність держ влади Легітимність iconЗакон україни
Компетенція кабінету міністрів україни, законодавчої І виконавчої влади республіки крим, обласних, міських, районних та інших місцевих...
1 Легітимність держ влади Легітимність icon§ Народні засідателі та присяжні
Україні є суд народних засідателів І присяжних. Ці представники народу відіграють важливу роль у реалізації судової влади. Вони збагачують...
1 Легітимність держ влади Легітимність icon16. Документування діяльності органів публічної влади регіону Документування...
...
1 Легітимність держ влади Легітимність iconРозпорядження
Відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30. 11. 2011 №1242 «Про затвердження Типової інструкції з діловодства...
1 Легітимність держ влади Легітимність iconРадою Закону «Про правонаступництво України»
України, ухваленим після 24 серпня 1991 р.; найвищим органом влади є Верховна Рада, яка мала діяти в існуючому депутатському складі...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка