В сучасній науці під формою держави розуміють сукупність її основних характеристик, що розкривають організацію державної влади, її устрій І методи здійснення




НазваВ сучасній науці під формою держави розуміють сукупність її основних характеристик, що розкривають організацію державної влади, її устрій І методи здійснення
Дата конвертації10.07.2013
Розмір92.7 Kb.
ТипДокументы
skaz.com.ua > Право > Документы
Форма держави

В сучасній науці під формою держави розуміють сукупність її основних характеристик, що розкривають організацію державної влади, її устрій і методи здійснення. Форма держави розглядається у трьох аспектах. По-перше, це певний порядок утворення й організації вищих органів державної влади. По-друге, це спосіб територіального устрою держави, певний порядок відносин центральної, регіональної і місцевої влади. По-третє, це прийоми і методи здійснення державної (політичної) влади. Таким чином, форма держави синтезується з трьох основних елементів, а саме: форми державного правління, форми державного устрою і типу державного режиму. Під формою правління розуміють організацію верховної державної влади, особливо вищих і центральних її органів, структуру, компетенцію, порядок утворення, тривалість їхніх повноважень, взаємовідносини з населенням, ступінь участі останнього в їх формуванні та функціонуванні.

Форми правління розрізняються залежно від того, здійснюється верховна влада однією особою чи колегіально від імені народу. У зв’язку з цим і виділяють монархічні та республіканські форми правління. У теорії розрізняються монархії необмежені, або абсолютні, й обмежені (конституційні), що, у свою чергу, поділяють на дуалістичні і парламентські. Республіка – це форма правління, що характеризується виборністю глави держави, іменованого, як правило, президентом, поряд з яким функції державного управління виконують й інші органи влади. Їй притаманні такі ознаки, як колегіальність, розподіл державно-владних повноважень, виборність, відповідальність, відносна короткостроковість виконання повноважень. Сучасна практика державного республіканського будівництва знає два основних види республіки – президентську і парламентську, а також змішану (напівпрезидентську) республіку. Форма державного устрою являє собою внутрішню будову держави, її розподіл на складові – адміністративно-територіальні одиниці, автономні чи політичні утворення та їх співвідношення з центральною владою. Основними видами державного устрою є унітарний і федеративний державний устрій. Крім того, розрізняють також міждержавні об’єднання (союзи держав, у рамках яких існують державні і наддержавні органи, але держави, що поєднуються, зберігають свій суверенітет у повному обсязі). До них належать особиста і реальна унія, протекторат і асоційовані держави, конфедерація, співдружність, співтовариство. Унітарна форма державного устрою має місце в багатьох країнах (Англія, Франція, Італія, Японія та ін.). Унітарна держава відрізняється політичною єдністю, неподільністю. Окремі адміністративно-територіальні одиниці та області не мають власного законодавства, свого особливого судоустрою, вищих органів державної влади. Кожна із складових єдиної держави має однакові права і представництво в органах держави. Парламент, глава держави, уряд поширюють свою владу на територію всієї країни. Їх компетенція не обмежується повноваженнями будь-яких місцевих органів. Всі адміністративно-територіальні одиниці мають однаковий юридичний статус, не володіють політичною самостійністю. В унітарній державі єдине громадянство. Для унітарної держави характерна єдина система законодавства. Форма державного устрою в унітарній державі характеризується централізацією. Федеративна форма державного устрою є значно складнішою, ніж унітарна. Федерація – це форма державного устрою, яка характеризується наявністю у складі держави утворень, що мають певні ознаки державного суверенітету. На відміну від унітарної держави, федеративна держава заснована за принципом децентралізації. Але державні утворення, що входять до складу федеративної держави, не мають повного суверенітету, не відрізняються самостійністю і незалежністю з усіх питань внутрішнього і зовнішнього політичного життя. Ступінь їх суверенності може бути різним. Існує коло питань, що не можуть бути вирішені без участі центральної влади. Але в усякому разі суб’єкти федерації поряд з господарською і соціально-культурною самостійністю здобувають і певну політичну самостійність, і це відрізняє їх від адміністративно-територіальних утворень унітарної держави. У федерації існує два рівні державного апарату: федеральний (союзний) і республіканський (рівень штату, республіки, землі та ін.). Державний режим – це характеристика форми держави, що вказує на сукупність методів, прийомів, способів і засобів, якими здійснюється влада в державі. При вирішенні питання про класифікацію державних режимів на різних етапах розвитку суспільства доцільно підходити до розв’язання цієї проблеми з погляду необхідності найбільш загальної класифікації державних режимів, а саме їх поділу на два види – демократичні і недемократичні. Демократизм знаходить своє вираження у забезпеченні народного волевиявлення, принципу розподілу влад, місцевого самоврядування, політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності. Щодо недемократичних режимів, то вони поділяються на тоталітарні, авторитарні, військово-диктаторські, фашистські тощо.

Норми права в системі соціальних норм

Соціальні норми характеризуються як певні стандарти, зразки поведінки учасників соціального спілкування, за допомогою яких здійснюється соціальне регулювання. З цього погляду виділяються правові норми; моральні; політичні; естетичні; релігійні; корпоративні; норми звичаїв, традицій, звичок, обрядів, ритуалів; ділові звичаї; правила етикету, пристойності. Право складається з діючих у цьому суспільстві юридичних чи правових норм. У сучасній юридичній літературі під нормою права розуміється загальнообов’язкове формально визначене правило соціально значущої поведінки, встановлене або санкціоноване державою, спрямоване на регулювання суспільних відносин шляхом визначення прав і обов’язків їх учасників і забезпечене можливістю застосування державного примусу. Будь-яка така норма встановлює для учасників суспільних відносин взаємні права й обов’язки; передбачає фактичні обставини, за яких ці права й обов’язки вступають у дію; попереджає про наслідки порушення тієї чи іншої норми. Цьому змісту норми права відповідає притаманна тільки їй структура – внутрішня будова, що характеризується єдністю і взаємозв’язком трьох її складових елементів – гіпотези, диспозиції і санкції. Гіпотеза вказує на конкретні життєві обставини (умови), при наявності або відсутності яких і реалізується норма. Гіпотеза – передумова практичного функціонування права, його втілення в життя у формі правовідносин. У ній указуються юридичні факти, наявність яких служить основою виникнення, зміни або припинення правовідносин. Диспозиція містить саме правило поведінки, відповідно до якого повинні діяти учасники правових відносин. Вона є головним елементом, серцевиною юридичної норми. Залежно від форми вираження диспозиції поділяються на ті, що уповноважують, зобов’язують і забороняють. У разі порушення диспозиції правової норми вступає в дію передбачена даною нормою санкція. Санкція юридичної норми – це її третій, заключний елемент, у якому передбачені певні небажані наслідки матеріального, фізичного, психічного і т. п. характеру, які настають для особи, що порушила диспозицію цієї норми. Санкції юридичних норм розрізняються насамперед по галузевій приналежності (кримінально-правові, адміністративно-правові, дисциплінарні, цивільно-правові). За характером несприятливих для порушника наслідків санкції підрозділяються на правовідновлюючі й штрафні (каральні).

Правосвідомість та правова культура

Правосвідомість – це специфічна форма суспільної свідомості, система відображення правової дійсності у поглядах, теоріях, концепціях, почуттях, уявленнях людей по право, його місце і роль щодо забезпечення свободи особи та інших загальнолюдських цінностей. Правосвідомість суспільства складається з трьох елементів: ідеологічних, психологічних, поведінкових. Правова ідеологія – це система правових принципів, ідей, теорій, концепцій, які відображають теоретичне (наукове) відношення суспільства до права, державно-правового розвитку, правових режимів, упорядкування суспільних відносин. Правова психологія утворюється стихійно на основі емпіричного, безпосереднього відображення суб’єктами правових відносин, правової поведінки у вигляді суспільної думки, переживань, почуттів, емоцій, оцінок. Поведінкову частину правосвідомості складають мотиви правової поведінки, правові установки. Основні функції правосвідомості: когнітивна – пізнання правової дійсності, в результаті чого формуються правові теорії, концепції, ідеї, суб’єкти набувають правових знань; правоутворююча – правосвідомість є джерелом права, правові нормативні акти виступають як форма зовнішнього виразу правосвідомості суспільства і законотворчих органів держави; регулююча – вплив права на суспільні відносини через правосвідомість суб’єктів права, їх правові знання, оцінки, почуття, мотиви і установки. Правова культура – це система правових цінностей, що відповідають рівню досягнутого суспільством правового прогресу і відображають у правовій формі стан свободи особи, інші найважливіші соціальні цінності (зокрема рівень засвоєння членами суспільства правових цінностей, ступінь оволодіння ними і практичного їх впровадження у життя). Основні показники правової культури особистості – правова освіта, рівень поваги до права, вміння та навички використовувати право, вміння підпорядковувати свою поведінку вимогам правових норм, міра активності суб’єкта права у правовій сфері, добровільності виконання вимог правових норм, її активної громадянської позиції. Правове виховання характеризується цілеспрямованою діяльністю щодо передачі та засвоєння правових знань, правового досвіду, правових ідеалів і механізмів, розв’язання конфліктів, формування правової культури, відповідного відношення до права та практики його реалізації, вміння використовувати свої права, виконувати свої обов’язки. Основна мета правового виховання – формування високого рівня правосвідомості та правової культури особистості шляхом правового навчання, правової пропаганди, юридичної практики, самовихованням тощо.

Правова поведінка

Правова поведінка – це сукупність соціально значущих, виражених зовні у вигляді дій чи бездіяльності вчинків, що мають свідомо-вольовий характер, тим чи ін­шим чином регламентуються нормами права і обумовлю­ють правові наслідки. Правова поведінка складається з двох протилежних за своєю спрямованістю видів: поведінки правомірної і протиправної (правопорушення). Правомірна поведінка, на відміну від протиправної, ха­рактеризується соціальною корисністю, відповідністю моде­лям, відображеним у правових нормах, позитивними юри­дичними наслідками. Основною юридичною ознакою пра­вомірної поведінки є, з формального боку, її адекватність правовим нормам, а з погляду правової природи правомірність. Як загальна форма реалізації суб’єктивних прав і обов’язків правомірна поведінка, випливаючи з характеру норм права, що реалізуються, здійснюється у вигляді їх дотримання, виконання і використання, а також правозастосування, тобто становить єдність юридичного і соціаль­ного змісту реалізації норм права. Правомірна поведінка в механізмі правового регулюван­ня відображується у нормах права як модель; у юридичних фактах – як конкретні життєві обставини; у право­відносинах – як суб’єктивні права і обов’язки; в їх реалізації – як загальна форма і засіб, і насамкінець, в право­порядку – як його зміст. Це характеризує правомірну поведінку як явище, що об’єднує елементи механізму пра­вового регулювання в єдине ціле. За різними критеріями правомірна поведінка поділяється на види: 1) в аспекті юридичних фактів – на юридичні вчинки та індивідуальні акти; правоутворюючі, правозмінюючі, правоприпиняючі діяння; 2) у плані реалізації норм права – на дотримання, виконання, використання і правозастосування; 3) як зміст правовідносин – на здійснення суб’єк­тивних прав, обов’язків, законних інтересів суб’єктів; 4) за зовнішньою формою виразу – на дії і бездіяль­ність; 5) за способом детермінації – на активну, зумовлену внутрішніми причинами, і пасивну, відповідно до зовніш­ніх обставин; 6) за способом формування в текстах правових доку­ментів – на прямо чи безпосередньо передбачену право­вими нормами; 7) за характеристиками суб’єктів – на індивідуальну і колективну, посадову, професійну та іншу. Однією з найбільш відомих класифікацій правомірної поведінки є поділ її відповідно до особливостей суб'єк­тивної сторони на активно правову, звичайну, конформну і маргінальну. Важливою юридичною ознакою правопорушення є його протиправність. З формально-юридичного аспекту протиправність – це порушення вимог норм права, невиконання юридичних обов'язків, закріплених у нормативно-правових документах. Правопорушення характеризується не­виконанням забороняючих норм у формі дій чи бездіяльності. Правопорушення – це суспільно шкідливий, про­типравний вчинок, здійснення якого передбачає юридичну відповідальність. До особливостей складу правопорушення слід віднести: а) суб’єктом його є деліктоздатна особа, тобто така, що спроможна нести юридичну відповідаль­ність; б) необхідною ознакою суб’єктивної сторони є вина в формі умислу чи необережності; при умислі суб’єкт усвідомлює протиправність свого вчинку, передбачає і ба­жає настання його негативних наслідків (прямий умисел) чи свідомо допускає їх (непрямий умисел); при необереж­ності особа передбачала можливість негативних наслідків вчинку, але легковажно розраховувала їх відвернути (са­мовпевненість) чи не передбачала можливості настання цих наслідків, хоча могла і повинна була це зробити (недбалість); в) об’єктивна сторона правопорушення відповідає на запитання, яким саме чином скоєно правопорушення, якою була діяльність (бездіяльність) суб’єкта правопорушення, в чому саме поведінка правопорушника відрізняється за результатом – суспільно-шкідливий ре­зультат правопорушення; г) об’єкт правопорушення той самий, що і в складі правомірної поведінки, – суспільні відносини, соціальні цінності. У результаті правопорушень виникають охоронні правовід­носини, за яких держава має право вживати карні та відновлюючі заходи до правопорушників. Юридична відповідальність характеризується застосуванням до особи, що скоїла правопорушення, примусових заходів, передбачених санкцією порушеної норми, у встановленому для цього процесуальному порядку від імені держави і на підставі закону. Юридична відповідальність характеризується такими ознаками: а) зовнішнім характером; б) застосуванням лише за здій­снені правопорушення; в) зв’язком з державним примусом у формах каральних і правовідновлюючих заходів; г) виз­наченістю у нормах права. Соціальне призначення юридичної відповідальності – охорона суспільних відносин – реалізується в її правоохоронній і виховній функціях. Держава здійснює своє право щодо застосування заходів юридичної відповідальності у три етапи: а) заборона суспільно небезпечних вчинків і передбачення відповідних заходів у санкціях правових норм; б) індивідуалізація санкцій щодо конкретних правопорушників; в) забезпечен­ня відшкодування правопорушниками відповідних втрат. За характеристиками видів правопорушень розрізняють і види юридичної відповідальності (кримінальна, адміністративна, цивільна, дисциплінарна).

Схожі:

В сучасній науці під формою держави розуміють сукупність її основних характеристик, що розкривають організацію державної влади, її устрій І методи здійснення iconУ тлумачному словнику слово «комплекс» трактується як сукупність...
У науці під комплексом розуміється сукупність складових частин певного явища або процесу, які взаємно доповнюють, збагачують І забезпечують...
В сучасній науці під формою держави розуміють сукупність її основних характеристик, що розкривають організацію державної влади, її устрій І методи здійснення iconЛекція з елементами дискусії
...
В сучасній науці під формою держави розуміють сукупність її основних характеристик, що розкривають організацію державної влади, її устрій І методи здійснення iconПлан семінарського заняття №1
Навчальна мета: з'ясування студентами загальних характеристик політичних теорій, особливостей їх класифікації та функцій у сучасній...
В сучасній науці під формою держави розуміють сукупність її основних характеристик, що розкривають організацію державної влади, її устрій І методи здійснення iconЯкість сукупність характеристик об'єкту, що стосуються його здатності...
Основні поняття категорії керування якістю. Показники якості продукції та методи їх визначення
В сучасній науці під формою держави розуміють сукупність її основних характеристик, що розкривають організацію державної влади, її устрій І методи здійснення iconПлан: Загальноісторичні методи історичного дослідження. Спеціально історичні методи дослідження
Наприклад, пізнання сутності держави передбачає не тільки знання історії її виникнення та розвитку, а й знання її сутності як суспільного...
В сучасній науці під формою держави розуміють сукупність її основних характеристик, що розкривають організацію державної влади, її устрій І методи здійснення iconЗатверджую
Навчальна мета: вивчити основні властивості нелінійних елементів, методи розрахунку їх основних параметрів. Дати поняття про апроксимацію...
В сучасній науці під формою держави розуміють сукупність її основних характеристик, що розкривають організацію державної влади, її устрій І методи здійснення icon1 деякі характерні риси систем керування під системою автоматичного...
Під бажаним розуміють такий режим, при якому досягається мета керування: регульовані величини виходять на задані значення або оптимізується...
В сучасній науці під формою держави розуміють сукупність її основних характеристик, що розкривають організацію державної влади, її устрій І методи здійснення iconСудова влада – це специфічна гілка єдиної державної влади, яка має...
Серед перелічених оберіть, будь-ласка, визначення судової влади, яке найбільш точно характеризує цю гілку державної влади
В сучасній науці під формою держави розуміють сукупність її основних характеристик, що розкривають організацію державної влади, її устрій І методи здійснення iconВступ
Саме це привело до виникнення своєрідного соціального замовлення держави та суспільства науці: розробити нові ефективні засоби І...
В сучасній науці під формою держави розуміють сукупність її основних характеристик, що розкривають організацію державної влади, її устрій І методи здійснення iconПігач Я. М., Труфанова Л. М. Господарське законодавство: Навчальний посібник
Участь держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в господарській діяльності
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка