План вступ




Скачати 316.54 Kb.
НазваПлан вступ
Сторінка1/3
Дата конвертації02.07.2013
Розмір316.54 Kb.
ТипДокументы
skaz.com.ua > Право > Документы
  1   2   3



Курсова робота

на тему:

Поняття і класифікація цивільних правовідносин

ПЛАН

ВСТУП..................................................................................................................3

РОЗДІЛ 1: Поняття та особливості цивільних правовідносин..................4

РОЗДІЛ 2: Елементи цивільно-правових відносин....................................10

2.1 Суб’єкти цивільно-правових відносин........................................10

    1. Об’єкти цивільно-правових відносин.........................................13

    2. Зміст цивільних правовідносин..................................................16

РОЗДІЛ 3: Види цивільно-правових відносин.............................................21

3.1 Абсолютні, загальнорегулятивні та відносні правовідносини..21

3.2 Речові та зобов’язальні відносини...............................................22

3.3 Регулятивні і охоронні відносини................................................23

3.4 Інші види цивільних правовідносин............................................25

ВИСНОВКИ.......................................................................................................28

^ ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА..........................................................................29

Вступ

Становлення права як соціальної нормативно-регулятивної системи, як цілісного соціального інституту на рубежі 3 і 2 тисячоліття до н.е. привело до суттєвих змін в політичній, економічній, духовній і інших сферах життя людського суспільства. Різкі зміни відбулися в соціальній сфері – у відносинах людей і їх колективних утвореннях між собою, в організації суспільних відносин.

Сьогодні суспільні відносини набувають все більшого розмаху. Ми всі є учасниками різноманітних відносин, в цьому і виявляється принцип соціалізації. У міру того, як ці суспільні відносини врегульовуються нормами права - вони переростають в правовідносини. Таким чином, правовідносини - це частина суспільних відносин, які врегульовані нормами права. А правове регулювання – це процес наділення учасників суспільних відносин повноваженнями, обов’язками, відповідальністю, а також їх реалізація, процес перетворення учасників в суб’єктів правових відносин.

Правовідносини – це особливий юридичний зв’язок учасників різних соціальних процесів, їх вхід в цивілізоване суспільство. Всі елементи правового регулювання (повноваження, заборони, дозволи) розподіляються між учасниками суспільних відносин відповідно до соціальної ролі і місця учасників в суспільному житті.

Норми цивільного права, як і інші правові норми, регулюють суспільні відносини за участю фізичних і юридичних осіб. При цьому суспільні відносини, будучи врегульованими нормами цивільного права, стають цивільно-правовими. Таким чином, цивільно-правовими відносинами є форма, завдяки якій норми цивільного права реалізуються в житті. Враховуючи це, важливою проблемою залишається з’ясування суті цих відносин.

Метою курсової роботи є спроба дослідити на основі опрацьованого наукового матеріалу поняття і природу цивільних правовідносин, як особливого виду суспільних відносин, розглянути їх елементи і класифікацію, а також з’ясувати значення цих відносин в житті суспільства.

^ РОЗДІЛ 1. Поняття та особливості цивільних правовідносин.

Цивільно-правові відносини є різновидом правових галузевих відносин, тому їм властиві ознаки і правових відносин у цілому, і галузевих цивільно-правових зокрема. Останні виникають на підставі правових норм, і саме цей момент пояснює регулюючий вплив права на суспільні відносини.

Учасники цивільно-правових відносин мають суб’єктивні права та обов’язки. Ознакою правових відносин є те, що здійснення суб’єктивних прав та виконання суб’єктивних обов’язків можуть забезпечуватися засобами державного примусу. Цивільно-правовим відносинам властива ця ознака. Щодо галузевих особливостей цивільно-правових відносин, то вони зумовлені особливостями предмета і ме­тоду цивільного права.

В предмет цивільного права входять як майнові, так і особисті немайнові відносини. В результаті регулювання цивільним правом майнових відносин виникають цивільні майнові правовідносини. Якщо ж цивільно-правовими нормами врегульовані особисті немайнові відносини, тоді утворюються особисті немайнові правовідносини. [7, с.77-78]

Цивільне право, перш за все, має справу з майновими відносинами, які існують у сфері економічного базису суспільства. Їх правове регулювання характеризується сукупністю особливостей, які не можуть не відбиватися на цивільних правовідносинах. Одна з найважливіших особливостей цивільних майнових правовідносин в тому, що в них відображається єдність права і економічного базису, їх зв’язок і взаємодія. Цінність цих правовідносин як окремого наукового поняття полягає в тому, що вони дозволяють виділити ту ланку в загальній структурі, в якій безпосередньо стикаються елементи правового і економічного характеру. Останнє має надзвичайно важливе значення для характеристики механізму правового регулювання майнових відносин. Право не змогло б впливати на економіку, якби його елементи не були пов’язані з суспільними відносинами, які входять в економічний базис суспільства. Цей зв’язок якраз і проходить в тій ланці, яку називають цивільними майновим правовідносинами.

Разом з поняттям майнових відносин в радянській науковій літературі використовуються і інші поняття: матеріальні, виробничі і економічні відносини. Основна причина, яка спонукала дослідників предмету цивільного права розмежовувати, з одного боку, поняття майнових відносин, а з іншого матеріальних, виробничих і економічних відносин полягає в тому, що останні носять об’єктивний характер і не залежать від волі і свідомості людини. Це викликає сумніви щодо можливості правового регулювання матеріальних, виробничих, а іноді і економічних відносин. Тому і виникає бажання виявити такі суспільні відносини, що формуються у сфері матеріальної діяльності людини, носять майновий характер і в той же час підпадають під дію правових норм.[4, с. 7-25]

В літературі зроблені спроби відмежувати майнові відносини від матеріальних, виробничих і економічних. Так, С. Братусь, який одним з перших обґрунтував відмінності, які існують між майновими і виробничими відносинами, прийшов до висновку, що майнові — це не виробничі, а конкретні вольові відносини, які виникають на їх основі. З цих конкретних вольових відносин кінець кінцем, як результат вольової діяльності людини, виділяються виробничі (матеріальні) відносини. Втім неминучим буде висновок про безрезультатність спроб людини вплинути на розвиток виробничих відносин, оскільки кінець кінцем результат її діяльності об’єктивно приречений виробничими відносинами, на які вона вплинути не може. Такий же висновок випливає з аналогічної позиції З. Алексєєва. Він пише: „окремі вольові акти майнового характеру, які стосуються виробництва, обміну, розподілу і споживання, утворюють виробничі відносини лише в кінцевому результаті, в сумі”. Також, висловлюється думка, що майнові відносини не входять в економічний базис суспільства і на відміну від економічних є ідеологічними, надбудовними суспільними відносинами вольового характеру.

З усього сказаного Єгоров Н.Д. зауважує: „оскільки право здатне впливати на суспільні відносини, що складаються в процесі виробництва, тоді відпадає необхідність в розмежуванні понять виробничих, матеріальних, економічних і майнових відносин. Ці поняття з різних сторін характеризують один і той же вид суспільних відносин. Так, термін „матеріальні” відображає той факт, що характер виробничих відносин визначається матеріальними умовами життя людей. Вказаний термін використовується в тих випадках, коли необхідно підкреслити матеріальну обумовленість цих відносин. Оскільки дані суспільні відносини виникають в процесі виробництва, їх називають виробничими відносинами. Термін „економічні” використовується в тих випадках, коли важливо підкреслити, що суспільні відносини, які виникають в процесі виробництва, складають економічний базис суспільства. Щоб відобразити зв’язок економічних відносин з речами (майном), їх називають майновими відносинами.” [4, с. 7-25]

Таким чином, в поняттях виробничих, матеріальних, економічних і майнових відносин з різних сторін відображені одні і ті ж суспільні відносини, що виникають в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ.

Слід зазначити, що далеко не всі майнові відносини входять в предмет цивільного права. В літературі пропонуються різні критерії, що дозволяють відмежувати майнові відносини, регульовані нормами цивільного права, від майнових відносин, що входять в предмет інших галузей права. Так, З. Братусь стверджує, що специфічною ознакою майнових відносин, які входять в предмет цивільного права, є майнова самостійність їх суб’єктів. З. Алексєєв — в майнова і розпорядча самостійність учасників майнових відносин. В. Дозорцев як такий критерій використовує ознаку відособленого в обороті майна. Ю.Толстой вважає, що ознакою виступає рівність учасників майнових відносин. Для викладених вище позицій характерна одна загальна особливість: як основна ознака цивільного права в них використовуються властивості не самих суспільних відносин, а їх учасників або майна, з приводу якого виникають ці відносини. Тим часом специфічна ознака (становище) учасників майнових відносин визначається характером цих відносин, а не навпаки. Тому становище учасників суспільних відносин, залежить від особливостей тих майнових відносин, в які вони вступають.

Поняття цивільних правовідносин як виду суспільних відносин, врегульованих нормою цивільного права, також підходить і до особистих немайнових правовідносин. Включення останніх в предмет цивільного права обгрунтовується по-різному. Одні автори вважають, що особисті немайнові відносини регулюються цивільним правом через їх зв’язаність з майновими відносинами. Проте зв’язаність різних суспільних відносин не означає їх однорідності і сама по собі не служить підставою для включення вказаних відносин в предмет однієї і тієї ж галузі права. Суспільні відносини можуть бути нерозривно пов’язані і входити в предмети різних галузей права. Так, відносини, що виникають з приводу надання громадянам житлової площі виконкомами місцевих рад, і відносини найму житлових приміщень нерозривно пов’язані між собою. Проте належать вони різним галузям права: адміністративному і цивільному. Навпаки, між даруванням і контрактацією сільськогосподарської продукції немає видимого зв’язку, проте вони входять в предмет однієї і тієї ж галузі цивільного права.[5, с. 34]

Суспільні відносини, які входять в предмет цивільного права, регулюються методом юридичної рівності сторін. Типовою для цивільного права підставою виникнення правовідносин є договір. Це відображається і на характері цивільних правовідносин. Найістотнішою межею цивільних правовідносин є рівність їх сторін, їх юридична незалежність один від одного. Жодна із сторін в цивільних правовідносинах не може керувати іншою стороною і диктувати їй свої умови тільки через займане нею положення. Якщо уповноважена в цивільних правовідносинах сторона має право вимагати певної поведінки від зобов’язаної особи, то тільки через існуючий між ними договір або пряму вказівку закону. Так, замовник має право вимагати від підрядника виконати роботу, але виключно ту роботу, яку останній відповідно до укладеного договору погодився виконати. Навіть в тих випадках, коли цивільне правовідношення встановлюється поза бажанням його учасників, останні також знаходяться в юридично рівному становищі. Наприклад, у випадку спричинення шкоди деліктне зобов’язання часто виникає незалежно від бажання винної особи. Проте і в цих цивільних правовідносинах сторони знаходяться в юридично рівному становищі і підкоряються тільки закону.

Юридична рівність сторін є невід’ємною властивістю цивільних правовідносин. У випадку втрати цієї властивості змінюється і природа правовідносин. З цивільних вони перетворюються на інші правовідносини. Так, придбавши квартиру у місцевої адміністрації, громадянин вступає в цивільні правовідносини і знаходиться в юридично рівному з адміністрацією становищі. Проте ситуація змінюється, якщо місцева адміністрація розподіляє житло між громадянами, які постраждали від землетрусу. У цих правовідносинах вона виступає вже як орган, що володіє владними повноваженнями по відношенню до громадянина, що виключає юридичну рівність сторін. Тому дані правовідносини по своїй юридичній природі є не цивільно-правовими, а адміністративними.

Виходячи зі сказаного вище, можна окреслити такі особливості цивільно-правових відносин:

а) це майнові (відносини власності і товарно-грошові) і особисті немайнові відносини, врегульовані нормами цивільного права;

б) їхні учасники характеризуються майновою відокремленістю і юридичною рівністю;

в) суб’єктивні права та обов’язки учасників цивільно-правових відносин виникають, змінюються і припиняються на підставі юридичних фактів.

Отже, цивільно-правові відносини — це майнові та особисті немайнові відносини (врегульовані нормами сучасного цивільного права між майнова відокремленими, юридична рівними учасниками, що є носіями суб’єктивних цивільних прав та обов’язків, які виникають, змінюються, припиняються на підставі юридичних фактів і забезпечуються можливістю застосування засобів державного примуcу.

Таким чином, у визначенні відображено загальні ознаки правових відносин (виникнення на підставі правових норм, належність учасникам відносин суб’єктивних прав та обов’язків, можливість застосування засобів державного примусу). В ньому також показано особливості цивільно-правових відносин (групи суспільних відносин, які набувають вигляду цивільно-правових, майнова відокремленість і юридична рівність учасників, посилання на юридичні факти як підставу виникнення, зміни та припинення суб’єктивних цивільних прав та обов’язків).

Більш чітке уявлення про цивільні правовідносини виникає тоді, коли вони розглядаються не тільки як єдине ціле, але і у вигляді окремих його структурних елементів, до числа яких відносяться зміст, форма, суб’єкти і об’єкти правовідносин.

^ РОЗДІЛ 2: Елементи цивільно-правових відносин.

2.1 Суб’єкти цивільно-правових відносин.

Фізичні і юридичні особи вступають у різні цивільно-правові відносини. У них мають брати участь принаймні дві особи, бо це відносини між людьми (відношен­ня людини до речі не є правовим). Особи, які є учасниками цивільно-правових відносин, називаються суб’єктами. Суб’єкт цивільно-правових відносин, якому належить право, називається активним суб’єктом, або суб’єктом права. Суб’­єкт цивільних відносин, на якого покладено обов’язок, називається пасивним суб’єктом, або суб’єктом обов’язку. Проте таких цивільно-правових відносин, у яких є лише суб’єкт права і лише суб’єкт обов’язку, дуже мало. Як правило, в цивільно-правових відносинах кожен з учасників має суб’єктивні права і несе суб’єктивні обов’язки. Наприклад, у правовідносинах, що виникають з договору купівлі-продажу, підряду, перевезення, комісії, кожен із суб’єктів правовідносин має права і несе обов’язки.[7, c.77-84]

В радянській цивілістиці тривалий час панувала думка, що суб’єктами цивільних правовідносин можуть бути лише конкретні особи. Це пояснювали тим, що кожний громадянин або юридична особа в певний час повинні знати тих осіб (або представників даних осіб), з якими вони перебувають в цивільних правовідносинах або в усякому разі в тих фактичних відносинах, на базі яких виникають правовідносини. Це необхідно, зокрема, на випадок можливого пред’явлення правових вимог при порушенні обов’язків або, навпаки, виконання обов’язків у стадії здійснення правовідносин. В цьому випадку, якщо хто-небудь з суб’єктів правовідносин є недієздатною особою, його представляють особи, зобов’язані нести за нею нагляд. Тому цивільними правовідносинами (на думку радянських вчених) є лише так звані відносні правовідносини, характерною ознакою яких є відомий склад їх суб’єктів (договірні відносини, відносини, що виникають із спричинення шкоди, і т. д.) і наявність у останніх взаємно обумовлених суб’єктивних прав і обов’язків.[6, c. 89.]
Сучасним цивільним правом України встановлено, що цивільними правовідносинами є не тільки відносні, але і абсолютні (де визначено лише одну сторону, яка має право, тобто уповноважену сторону, а зобов’язаною стороною є кожен, чий обов’язок полягає в утриманні від порушення суб’єктивних прав) і загальнорегулятивні (де на боці уповноваженої і зобов’язаної сторін — кожен і всі).

Суб’єктами цивільних правовідносин можуть бути: громадяни України, іно­земні громадяни, особи без громадянства, українські й іноземні юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади.

Фізичним, юридичним особам як суб’єктам цивільно-правових відносин при­таманні такі суспільно-юридичні якості: цивільна правоздатність і цивільна діє­здатність. Називаються вони суспільно-юридичними тому, що стосуються саме фізичних та юридичних осіб і передбачені законом.

Цивільна правоздатність — це здатність мати цивільні права та обов’язки. Вона є необхідною передумовою правоволодіння у правовідносинах.

Цивільна дієздатність — це здатність громадянина своїми діями набу­вати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов’язки. На відміну від правоздатності, яка виникає у момент народження громадянина, набуття дієздат­ності залежить від віку і стану здоров’я. Вона виникає у повному обсязі з наста­нням повноліття, тобто після досягнення 18-річного віку.

За малолітніх (до 14 років) угоди укладають від їх імені батьки (усиновителі) або опікун. Ос­танні є також учасниками правовідносин, що виникають з таких угод. Цивільні права та обов’язки, яких набувають батьки (усиновителі), опікуни у цивільних правовідносинах, належать малолітнім особам.

Роль представників малолітніх полягає у тому, що вони виконують обов’язки і у відповідних випадках здійснюють права за них.

У ряді випадків малолітні самі здатні здійснити належні їм права (наприклад, право користування жилим приміщенням).

Неповнолітні (від 14 до 18 років) мають певний обсяг цивільної дієздатності. Вони мо­жуть при цьому бути учасниками багатьох цивільних правовідносин, що виника­ють з угод (наприклад, договорів купівлі-продажу, майнового найму, дарування, страхування), факту винаходу, створення творів науки, літератури, мистецтва.

Від імені фізичної особи, визнаної недієздатною (душевнохворою, недоумкуватою) угоди укладає її опікун, який стає при цьому учасником цивіль­но-правових відносин. Набуті опікуном цивільні права та обов’язки належать фі­зичній особі, яка визнана недієздатною [1, ст. 39].

Обмежено дієздатні особи можуть бути учасниками цивільно-правових від­носин, що виникають з дрібних побутових угод. Але вони укладають угоди з роз­порядження майном, своєю заробітною платою, пенсіями та іншими доходами за згодою піклувальника [1, ст. 37] .

Новий ЦК України пішов шляхом більшого звуження дієздатності осіб, які зловживають спиртними напоями і наркотичними засобами (ст. 36 нового ЦК України). За новим кодексом вони позбавлені права отримувати свою заробітну плату, пенсію та інші доходи. Це право належить піклувальнику. Зазначене пра­вило встановлено в інтересах забезпечення матеріального становища самої обме­жено дієздатної особи і членів її сім’ї.

Юридичні особи як суб’єкти цивільних правовідносин також мають цивільну правоздатність і цивільну дієздатність.

Новий ЦК України з метою розвитку ринкових відносин надає юридичним особам загальну правоздатність, яка збігається за обсягом з правоздатністю фізичних осіб, за винятком тих прав та обов’язків, необхідною передумовою яких є природні властивості людини.

Дієздатність юридичних осіб виникає водночас з правоздатністю. Особливості виникнення і змісту праводієздатності юридичних осіб зумовлені тим, що юридичні особи — це організації. А щодо організацій питання про вік, стан здоров’я відпадає. Кожна організація має свої завдання і цілі діяльності.
  1   2   3

Схожі:

План вступ iconПлан Вступ Загальна характеристика поняття “здоров’я”. Здоровий спосіб життя та його компоненти
Аляб’єва М. М. Фізичне виховання дошкільників у сім’ї. К: Здоров’я, 1971. 61 с
План вступ iconВступ. Загальна характеристика розвитку культури та літератури XIX...
Поглиблене поняття про мистецтво та його види, художню літературу як словесний вид мистецтва
План вступ iconПлан Вступ Причин виникнення професійного вигорання керівника 2
Методика "Синдром "вигорання" у професіях системи "людина-людина" (Г. С. Нікіфоров)
План вступ iconПлан : Вступ. Психологія як наука. Методи дослідження
Психологія /За ред чл кор та апн україни Ю. Л. Трофімова. Підручник для ст-в вищих навч закладів. Київ, «Либідь», 2001. – 556 с
План вступ iconГаличинА” Робота учня 11 класу Семененка владислава Керівник: Хижняк м. М. План роботи: вступ
Соціально-політичні та соціально-психологічні передумови створення дивізії сс "галичина"
План вступ iconПлан Вступ Зміст та поняття трудового договору. Загальний порядок прийняття на роботу
Загальні підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу
План вступ iconПлан вступ Сучасний стан оренди земельних ділянок та глибина дослідження даного питання 2
Оренда земель як правова форма їх використання. Поняття оренди земель сільськогосподарського призначення, правові особливості
План вступ iconПлан Вступ Причин виникнення професійного вигорання керівника Різниця...
Методика "Синдром "вигорання" у професіях системи "людина-людина" (Г. С. Нікіфоров)
План вступ iconПлан статті: вступ постановка проблеми у загальному вигляді та її...
Електронний варіант статті виконується в редакторі Word for Windows 0 І вище, шрифтом Times New Roman, розмір 14. Розмір полів
План вступ iconПлан Вступ. Історична довідка. Географічне положення
А ще – поля та краєвиди мальовничих гір, які зараз покрились зеленими шатами. А як же можна забути дзвінкоголосу, прозору як сльоза,...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка