Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні»




Скачати 380.52 Kb.
НазваЗакон України «Про місцеве самоврядування в Україні»
Сторінка1/3
Дата конвертації02.07.2013
Розмір380.52 Kb.
ТипЗакон
skaz.com.ua > Право > Закон
  1   2   3
Практичне заняття № 3. Правове регулювання статусу муніципальних службовців

  1. Муніципальна служба та її правове регулювання

  2. Право на службу в органах місцевого самоврядування в Україні

  3. Обмеження, пов'язані з прийняттям на службу в органи місцевого самоврядування та проходженням служби

  4. Муніципальні службовці: статус, порядок проходження служби, права та обов'язки

  5. Припинення служби в органах місцевого самоврядування. Відповідальність за порушення законодавства про муніципальну службу.

Література

Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні»

Закон України «Про службу в органах місцевого самовряду­вання»
^ Правове регулювання статусу муніципальних службовців
Муніципальна служба та її правове регулювання

Розвиток та ефективне функціонування місцевого самовряду­вання в Україні значною мірою залежить від установлення кон­ституційно-правових засад і належної нормативної регламентації служби в органах місцевого самоврядування (муніципальної служ­би). Служба в органах місцевого самоврядування із січня 1994 року регулювалася Законом України «Про державну службу», що було запроваджено спочатку постановою Верховної Ради України від 16 грудня 1993 року «Про введення в дію Закону України «Про державну службу».

Конституція України закріпила рівне право доступу грома­дян до служби в органах місцевого самоврядування (ч. 2 ст. 38), встановила, що підприємницька діяльність посадових і службо­вих осіб органів місцевого самоврядування обмежується законом (ч. 1 ст. 42), урегулювала деякі питання правового статусу окре­мих посадових осіб місцевого самоврядування - голови районної та голови обласної ради, сільського, селищного та міського голо­ви (ст. 141). Зазначені положення отримали подальшу деталіза­цію в Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Регулювання відносин у сфері муніципальної служби здійс­нюється ч. 2 ст. 6 Європейської хартії місцевого самоврядуван­ня, згідно з якою умови служби співробітників органів місцевого самоврядування повинні дозволяти добір висококваліфікованого персоналу з урахуванням особистих якостей та компетентності; для цього забезпечуються належні можливості професійної підго­товки, винагороди та просування по службі.

У 2001 році було введено в дію Закон України «Про службу в органах місцевого самоврядування», який регулює правові, ор­ганізаційні, матеріальні та соціальні умови реалізації громадяна­ми України права на службу в органах місцевого самоврядування, визначає загальні засади діяльності посадових осіб, їх правовий статус, порядок та правові гарантії перебування на службі в ор­ганах місцевого самоврядування. Таким чином, служба в органах місцевого самоврядування отримала спеціальне правове регулю­вання.

Посадові особи місцевого самоврядування діють лише на підставі, в межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією й закона­ми України, а також керуються у своїй діяльності актами Прези­дента України і Кабінету Міністрів України, актами органів міс­цевого самоврядування, а в Автономній Республіці Крим - ще й нормативно-правовими актами Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими в межах їхньої компетенції. На посадових осіб міс­цевого самоврядування поширюється дія законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим За­коном.

Консультативне та методичне забезпечення служби в органах місцевого самоврядування здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань державної служби з урахуванням ви­мог чинного законодавства про місцеве самоврядування в Україні. Крім цього, методичну допомогу з організації і проходження служби в органах місцевого самоврядування відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» можуть надава­ти відповідні комітети Верховної Ради України.

Діяльність, що називається службою, розуміється як один із видів платної суспільно корисної активності, сутність якої є уп­равління, його обслуговування (технічне, документальне тощо) або соціально-культурне обслуговування людей. Публічну служ­бу можна розглядати в різних аспектах: по-перше, як професійну, на постійній основі, діяльність громадян України, які займають посади в органах публічної влади; по-друге, як сукупність норм, правил, стандартів і традицій, якими регламентується службова діяльність; по-третє, як правовий інститут, що регулює відносини між роботодавцем (народом України, територіальною громадою) і громадянином із приводу умов служби в органах публічної влади.

^ Служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.

Поняття служби в органах місцевого самоврядування можна розуміти в найбільш загальному соціальному аспекті як вид цілес­прямованої суспільно-корисної та значущої діяльності в суспіль­ному розподілі праці, пов'язаної із виконанням інтелектуальної та іншої розумової (нефізичної) роботи особами, що займають посади в органах місцевого самоврядування. Ця діяльність спря­мована на забезпечення здійснення територіальною громадою як колективним суб'єктом свого права на місцеве самоврядування, виконання окремих повноважень органів виконавчої влади, надан­ня управлінських послуг та соціально-культурне обслуговування населення. У цьому аспекті служба в органах місцевого самовря­дування виступає складним соціальним явищем, що має свою сис­тему, елементи та якісні особливості, а також специфічні завдання та функції.

Таким чином, муніципальну службу можна розглядати в різних аспектах:

по-перше, як професійну, на постійній ос­нові, діяльність громадян України, які займають посади в ор­ганах місцевого самоврядування; по-друге, як сукупність норм, правил, стандартів, традицій і звичаїв, якими регламентується службова діяльність щодо вирішення питань місцевого значен­ня в інтересах територіальної громади та наданих законом окре­мих повноважень органів виконавчої влади; по-третє, як право­вий інститут, яким регулюються відносини між територіальною громадою (роботодавцем) і громадянином із приводу умов, ме­тодів і результативності служби в органах місцевого самовря­дування.

У правовому аспекті служба в органах місцевого самовряду­вання постає як матеріальний, комплексний, регулятивний та ус­тановчий інститут муніципального права, тобто як відносно стій­ка та самостійна група юридичних норм, що регулює суспільні відносини у сфері служби в органах місцевого самоврядування. Цей інститут визначається як міжгалузевий, що зумовлено на­явністю в його складі норм кількох галузей права, а саме: норм конституційного права, якими встановлюється право на служ­бу в органах місцевого самоврядування; норм муніципального права, якими регламентується правовий статус посадових осіб місцевого самоврядування, їх повноваження тощо; норм фінансового права, що визначають джерело та обсяги фінансування цього виду служби; норм кримінального права щодо криміналь­ної відповідальності посадових осіб місцевого самоврядування у випадках і порядку, що передбачені Кримінальним кодексом України; норм адміністративного права щодо відповідальності за адміністративні правопорушення; норм цивільного права - щодо цивільно-правової відповідальності посадових осіб місцевого са­моврядування за заподіяну шкоду; норм трудового права, оскіль­ки на посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія окремих норм законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про службу в ор­ганах місцевого самоврядування»; норм права щодо пенсійного забезпечення посадових осіб місцевого самоврядування та інших галузей права.

Разом із тим, найбільшою мірою цей інститут належить до муніципального права. Комплексність як ознака цього інституту визначається його відносно великим обсягом та можливістю виді­лення в його складі самостійних утворень, тобто субінститутів, наприклад, субінституту правового статусу посадових осіб місцево­го самоврядування, субінституту проходження служби в органах місцевого самоврядування тощо.

Органи місцевого самоврядування, як легальна і легітимна влада, здійснюють управління на місцевому рівні, основним ме­ханізмом якого є муніципальна служба. її основні ознаки: а) пуб­лічність; б) професійність; в) здійснюється постійно; г) оплатність; ґ) спрямованість на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування. Завдання муніципальної служби зумовлюються функціями місцевого самоврядування. Зміст, принципи і функції муніципальної служби є похідними і визначаються пріоритетними завданнями територіальної грома­ди.
^ Право на службу в органах місцевого самоврядування в Україні

Відповідно до ч. 2 ст. 38 Конституції України громадяни корис­туються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування. Право рівного до­ступу до публічної служби означає рівність потенційних можли­востей для заняття відповідних посад і недопустимість будь-якої дискримінації. Правові, організаційні, матеріальні та соціальні умови реалізації громадянами України права громадян на доступ до муніципальної служби врегульовані і Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування».

Право на службу в органах місцевого самоврядування мають громадяни України незалежно від раси, кольору шкіри, політич­них, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціаль­ного походження, майнового стану, терміну проживання на від­повідній території. На посаду можуть бути призначені особи, які мають відповідну освіту й професійну підготовку, володіють державною мовою в обсязі, достатньому для виконання службо­вих обов'язків.

У науковій літературі виділяють три умовні групи вимог, дотри­мання яких необхідне для вступу і проходження державної служ­би. Перша і друга групи стосуються відповідно правового статусу громадянина - громадянство України та строк перебування на де­ржавній службі, а також відсутність обмежень (заборон) на при­йняття і проходження державної служби. Третя група пов'язана зі спеціальними вимогами щодо освіти і кваліфікації (професійної підготовки), конкурсного відбору або зарахування на державну службу за іншою встановленою процедурою.

Серед умов доступу до публічної служби можна виокремити такі:

- обов 'язкові: громадянство, дієздатність, володіння державною мовою, освіта, професійна підготовка, вікові межі, відсутність су­димості, фізична здатність зайняти посаду;

- додаткові: досвід роботи, професійний рівень (копії докумен­тів про підвищення кваліфікації, присвоєння наукового ступеня або вченого звання, наукові публікації), репутація (характеристи­ки, рекомендації) тощо.

Розглянемо докладно нормативно-правову підстави прийняття на публічну службу.

1. Право на публічну службу мають виключно громадяни України; іноземці, особи без громадянства не мають доступу до публічної служби. Але така практика існує не в усіх країнах. Зокрема, у країнах Європейського Союзу громадяни з інших де­ржав ЄС мають доступ до більшості посад публічної служби. Наприклад, відповідно до §7 Федерального закону Німеччини, «призначений чиновником може бути тільки той, хто є німцем на підставі статті 116 Основного закону або має громадянство од­нієї з держав-членів Європейської співдружності». Федеральний міністр внутрішніх справ може робити індивідуальні винятки та за наявності нагальної службової потреби в роботі відповідно­го чиновника приймати іноземних громадян, навіть з-поза меж Європейського Союзу. Разом із тим, для зайняття певних посад у ФРН вимога громадянства є абсолютною: «якщо цього вимага-ють відповідні завдання, то чиновником може бути призначений тільки німець».

2. Для заняття посади в органах публічної влади необхідна повна дієздатність особи. У ст. 12 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» встановлено, що на службу в органи місцевого самоврядування не можуть бути прийняті особи, визнані судом недієздатними та ін.

3. Необхідною умовою для зайняття посади в органах пуб­лічної влади є знання державної - української мови. Характер роботи публічних службовців пов'язаний з обов'язковим во­лодінням державною мовою. Ця вимога зумовлена специфікою функціонування органів публічної влади і полягає в активному використанні державної мови для виконання покладених на них завдань і функцій. У ст. 5 Закону України «Про службу в орга­нах місцевого самоврядування» установлюється те, що право на доступ до служби мають особи, які володіють державною мовою в обсязі, достатньому для виконання службових обов'язків.

На посаду можуть бути призначені особи, які мають відповідну освіту і професійну підготовку, володіють державною мовою та регіональними мовами в обсягах, достатніх для виконання службових обов'язків відповідно до вимог статті 11 Закону України "Про засади державної мовної політики" ( 5029-17 ).

{ Частина друга статті 5 в редакції Закону N 5029-VI ( 5029-17 ) від 03.07.2012 }

4. Право на доступ до муніципальної служби мають особи в межах певного віку.

Стаття 18. Граничний вік перебування на службі в органах місцевого самоврядування

Граничний вік перебування на службі в органах місцевого самоврядування становить 65 років. Ці обмеження не поширюються на посадових осіб місцевого самоврядування, які обираються на відповідні посади.

Після досягнення граничного віку перебування на службі в органах місцевого самоврядування посадові особи місцевого самоврядування за рішенням відповідного голови можуть бути залишені на посадах радників чи консультантів (патронатна служба), якщо такі посади передбачені штатним розписом, на умовах строкового трудового договору.

5. Для зайняття посади в органах публічної влади необхідна відповідна освіта. Варто зазначити, що градації для зайняття кон­кретних посад публічної служби є дуже значними: для зайняття одних посад достатньо середньої освіти, для інших необхідною є наявність вищої із ступенем бакалавра чи магістра.

Маємо визна­ти, що сьогодні не існує структурної, цілісної теоретичної моделі формування сучасного типу службовця, з огляду на це актуаль­ною є розробка науково-обґрунтованої кадрової політики органів публічної влади. Для різних служб напрями освітньої підготовки є відмінними, проте слід зауважити, що, наприклад, у Німеччині дуже висока частка чиновників мають юридичну освіту.

Загалом, доступ до публічної служби в більшості країн на сьо­годні підпорядковується двом принципам - рівності і достойності. З одного боку, законодавство декларує забезпечення рівного до­ступу своїх громадян до публічної служби. З другого боку, цілком виправданим є намагання керівників усіх рівнів публічної адмініст­рації залучити до служби осіб, здатних найбільш ефективно вико­нувати встановлені завдання і функції. Принцип рівного доступу має на меті передусім захист прав особи, тоді як відбір за здіб­ностями ґрунтується на захисті інтересів служби чи адміністрації в цілому. Право рівного доступу до публічної служби не можна тлумачити декларативно і занадто широко. Це право реалізується в певному порядку, а тому громадянин не може в будь-який час вимагати надання йому бажаної посади в органах публічної влади. На фактичний вступ на службу найдостойніших впливають й інші чинники. Зокрема, відсоток професіоналів об'єктивно збільшуєть­ся із зростанням економічної привабливості публічної служби порівняно із працею в приватному секторі. Проте, навіть при мен­ших доходах публічна служба має доволі істотні переваги перед бізнесом чи найманою працею в приватному секторі завдяки ста­більності, престижності, соціальному та пенсійному забезпеченню тощо. Тому пропозиція ринку праці завжди є достатньою. Інша річ - яким чином відбувається набір на публічну службу. На цьому і зупинимось детальніше.

Забезпечення конституційного права громадян України щодо рівного доступу до публічної служби здійснюється в правових та організаційних формах й різноманітними способами. На думку Ю. П. Битяка, гарантіями права громадян на заняття державною службою можна вважати: вільний і всебічний розвиток особис­тості (ст. 23 Конституції); рівність конституційних прав і свобод та рівність перед законом, рівність прав жінки і чоловіка (ст. 24); право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань(ст. 34); право на свободу світогляду і віросповідання (ст. 35); право на свободу об'єднань у політичні партії та гро­мадські організації (ст. 36); право на звернення (ст. 40); право на працю та вільне її обрання (ст. 43); право на освіту (ст. 53) та ін.

Одним з основних заходів, що забезпечує реалізацію громадя­нами рівного права доступу до державної служби є конкурсний відбір при заміщенні вакантних посад. До речі, вакансій посад службовців органів публічної влади не безмежна кількість. Чим вище посада, тим їх менше, а значить, і число вакансій зменшуєть­ся, тому можливість доступу людини до високих посад публічної служби є досить примарною. Отже, право рівного доступу до пуб­лічної служби - це стартова юридична можливість для громадян, а не реальна дійсність, проголошення цього демократичного при­нципу не означає його автоматичної реалізації. На жаль, в Україні конкурс не став визначальною процедурою набору на муніципальну службу, і це зумовлено, значною мірою, чинним правовим регулюванням цього питання. У Законі Украї­ни «Про службу в органах місцевого самоврядування» закріплено те, що прийняття на службу в органи місцевого самоврядування здійснюється на конкурсній основі чи за іншою процедурою, пе­редбаченою законодавством України (ст. 10 ). Так, зокрема, у разі необхідності за згодою сторін посадова особа місцевого самовря­дування може бути переведена на рівнозначну чи нижчу посаду або посаду радника чи консультанта без конкурсного відбору. Голови районних, районних у містах, обласних рад, Київський та Севастопольський міський голова та міські голови (міст обласно­го і республіканського в Автономній Республіці Крим значення) мають право самостійно (без конкурсу) добирати та приймати на службу своїх помічників, радників (патронатну службу). На час відсутності (відпустки) посадових осіб органів місцевого самов­рядування (крім виборних посад) для виконання їх повноважень можуть прийматися на службу особи за строковим трудовим дого­вором (контрактом).

Проведення конкурсу, випробування та стажування при прий­нятті на службу в органи місцевого самоврядування здійснюється в порядку, визначеному законодавством України про державну службу.

Зважаючи на це, проблем у реалізації права громадян на рівний доступ до служби в органах місцевого самоврядування, як пра­вило, не мало. Зрозуміло, що заміщення посад публічної служби виключно лише шляхом конкурсного відбору неможливе, позаконкурсні призначення допустимі, але повинні бути мінімальними і встановлюватись безпосередньо в законі. Адже заміщення посад без процедури конкурсного відбору, без чітких професійних ви­мог, без кваліфікаційних комісій тощо обмежує право громадян на доступ до публічної служби. Перелік посад, на які здійснюється призначення без проведення конкурсу, повинен бути якнаймен­ший.
  1   2   3

Схожі:

Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» iconЗакон України «Про місцеве самоврядування в Україні»
Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так І через сільські, селищні, міські...
Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» iconЗакон України №280/97-вр «Про місцеве самоврядування в Україні»
Міжнародна суверенна владна неурядова організаційно-правова форма самозабезпечення, самоорганізації, самозахисту
Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» icon1. Загальна характеристика науки «Державне будівництво та місцеве...
Перелік питань, що виносяться на самостійне опрацювання з дисципліни „Державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні”
Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» iconПитання з навчальної дисципліни “Державне будівництво І місцеве самоврядування...
...
Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» iconПоложення про порядок організації та проведення виборів депутатів...
Молодіжна рада регулюється цим Положенням, розробленим відповідно до Конституції України, Закону України «Про місцеве самоврядування...
Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» iconПро затвердження ставок
Відповідно до листа державного агентства земельних ресурсів України №355/22/6-12 від 12. 01. 2012, ст Податкового кодексусп. 24 ст....
Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» iconБобровицька мiська рада чернігівської областi
Відповідно до ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», керуючись Законом України «Про поховання та похоронну...
Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» iconХарактеристика науки державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні план поняття та
Лекція № Загальна характеристика науки державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні
Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» iconХарактеристика науки державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні план поняття та
Лекція № Загальна характеристика науки державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні
Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» iconПро затвердження символів села Котюжани та звання
З метою збереження І примноження історичних та національно-культурних особливостей, зростання політичної, соціально-економічної,...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка