Законодавства України Тема Фінансове та трудове право




Скачати 239.08 Kb.
НазваЗаконодавства України Тема Фінансове та трудове право
Дата конвертації02.07.2013
Розмір239.08 Kb.
ТипЗакон
skaz.com.ua > Право > Закон


Змістовний модуль 3.

Окремі галузі законодавства України
Тема 7. Фінансове та трудове право
План:

  1. Фінансова система України.

  2. Бюджет і бюджетна система.

  3. Ознаки податку та його види.

  4. Банківська система в Україні.

  5. Принципи Трудового права.

  6. Трудовий договір: поняття, сторони, зміст.

  7. Робочий час та заробітна плата.


Література:

  1. Конституція України, прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28.06.1996 із змінами та доповненнями згідно Закону України «Про внесення змін до Конституції України» №2222-IV. – Харків: Весна, 2007. – 48 с.

  2. Закон України від 25 червня 1991 року №1251-XII „Про систему оподаткування” // Голос України від 09.08.1991 р. №153.

  3. Закон України від 25.06.1991 р. № 1251-XII „Про систему оподаткування” // Голос України від 09.08.1991 р.

  4. Закон України від 07.12.2000 р. №2121-III „Про банки і банківську діяльність” // Урядовий кур’єр від 17.01.2001 р.

  5. Качан О.О. Банківське право: Навч. посіб. – К.: Школа, 2004. – 320 с.

  6. Костюченко О.А. Банківське право: Підручник. - К.: ВД „Професіонал”, 2004. – 544с.

  7. Орлюк О.П. Фінансове право: Навч. посібн. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 528 с.

  8. Основи права України / За редакцією професора В.Л. Ортинського. - Видання друге, доповнене і перероблене. - Львів: Оріяна-Нова, 2005.-368с.

  9. Основи правознавства / За заг.ред. П.Д.Пилипенка.

  10. Податкове право: Навч. посіб. / Г. В. Бех, О. О. Дмитрик, Ц. А. Кобильнік та ін.; За ред. проф. М. П. Кучерявенка. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 400 с.

  11. Правознавство: Навч.пос./ За ред. Копєйчикова В.В. -К.: Юрінком Інтер, 1998. – 480c.

  12. Правознавство: Підручник/ Авт. кол.: Дамський С.Е., Ковальський В.С., Колодій А.М. (керівник авт. кол.) та інші; За ред. В.В. Копєйчикова. — 7-е вид., стер. — К.: Юрінком Інтер, 2003. - 736 с. - Бібліогр. с. 724-726.

  13. Савчук П.С., Самойленко Ю.П. Основи правознавства: Посіб. для абітурієнтів. — К.: А.С.К., 2000. — 208 с.

  14. Фінансове право: Підручник / (Алісов Є. О., Воронова Л. К., Кадькален-ко  С. Т. та ін.); Керівник авт. колективу і відп. ред. Л. К. Воронова. – Видання друге, виправлене та доповнене – X.: Фірма „Консум”, 1999. – 496 с.

  15. Кодекс законів про працю України. – К.: Атіка, 2002. – 96 с.

  16. Постанова Кабінету Міністрів України від 19.03.93 №203 „Про застосування контрактної форми трудового договору з керівником підприємства, що є у державній власності” // Урядовий кур’єр, 1993, 03, 25.03.93 №44 - 45.

  17. Постанова Кабінету Міністрів України від 19.03.94 №170 „Про впорядкування застосування контрактної форми трудового договору” // Урядовий кур’єр, 1994, 03, 24.03.94 №46 - 47.

  18. Науково-практичний коментар до законодавства Украї­ни про працю / Б.С. Стичинський, І.В. Зуб, В.Г. Ротань. – 4-те вид., допов. та переробл. – К.: Видавництво А.С.К., 2003, – 1024 с.

  19. Карпенко Д.О. Основи трудового права: Навч. посіб. – К.: Видавництво А.С. К., 2003. – 656 с. – (Економіка. Фінанси. Право.)

  20. Людина і праця. Довідник правових питань. / Гол. ред. В.С.Ковальський. – К.: Юрінком Інтер, 1997.

  21. Прокопенко В.І. Трудове право України. Підручник. Харків: Консум,  2000, 480 с.

  22. Трудове право України. Підручник. За ред. Н.Б. Болотіної, Г.І. Чанишевої. К.: Т-во “Знання”, 2000. – 564 с.



  1. Фінансова система України.

Фінансове право — це сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини у сфері збирання, розподілу та використання органами державної влади та місцевого самоврядування грошових коштів із метою забезпечення виконання покладених на ці органи завдань і функцій.

Фінансове право виникло на межі державного та ад­міністративного права. Воно регулює певну сферу дер­жавного управління, пов'язану з розподілом і пере­розподілом національного доходу країни. У цих від­носинах проявляється організаційна роль органів дер­жавної влади й місцевого самоврядування, тому за ха­рактером вони є владно-майнові. Це є головною озна­кою, яка відрізняє фінансово-правові відносини від інших відносин грошового характеру. Наприклад, відносини державних ощадкас і громадян, які здають грошові вклади на зберігання, мають цивільно-пра­вовий характер.

Ще однією ознакою, яка відрізняє фінансове право бід інших галузей, є метод правового регулювання. У фінансовому праві використовується владний метод впливу держави на суб'єктів фінансово-правових відносин. Причому, на відміну від державно-правових та адміністративно-правових відносин, суб'єкти яких мають певні рамки для вибору форми поведінки, у фінансово-правових відносинах вони мають діяти су­воро в межах правових норм. Фінансово-правові від­носини будуються на принципі нерівності сторін.

^ Предмет регулювання фінансового права склада­ють відносини, що виникають у процесі становлення бюджетної системи України, порядку розподілу дохо­дів і видатків між її ланками; порядку підготовки прийняття й виконання Державного бюджету України та місцевих бюджетів; визначення системи оподаткування, видів і розмірів податків, зборів та інших обов'язкових платежів до бюджету.

Предмет регулювання фінансового права станов­лять бюджетна система України, порядок розподілу доходів і видатків між її ланками; порядок підго­товки, прийняття й виконання Державного бюджету України та місцевих бюджетів; система оподаткуван­ня, види, розміри і строки сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів до бюджету; засади створення фінансового, грошового, кредитного та ін­вестиційного ринків; порядок державного фінансу­вання та кредитування, утворення й погашення дер­жавного внутрішнього і зовнішнього боргу; статус на­ціональної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок випуску та обігу дер­жавних цінних паперів, їх види і типи.

Фінансово-правові відносини можуть виникати між: державою в цілому та її адміністративно-терито­ріальними утвореннями (Автономною Республікою Крим, областями, районами, містами, районами в міс­тах, селищами і селами); центральними та місцевими органами виконавчої влади й місцевого самоврядуван­ня; державними фінансовими органами і підприєм­ствами, установами та організаціями; державними фінансовими органами та населенням.


  1. ^ Бюджет і бюджетна система.

Питання бюджету регулюються статтями 95—98 Конституції України та Законом України "Про бюд­жетну систему України" від 5 грудня 1990 р. (в редак­ції від 29 червня 1995 р.).

Бюджет являє собою план утворення й використан­ня фінансових ресурсів для забезпечення функцій, що здійснюються органами державної влади та місцевого самоврядування в Україні.

^ Бюджетна система складається з Державного бюд­жету України, республіканського бюджету Автоном­ної Республіки Крим і місцевих бюджетів. Зведений бюджет України складається з сукупності всіх бюдже­тів, що входять до бюджетної системи України. Він використовується для аналізу й визначення засад державного регулювання соціально-економічного розвитку України.

До місцевих бюджетів належать обласні, міські, районні, районні в містах, селищні та сільські бюджети.

Бюджет Автономної Республіки Крим об'єднує рес­публіканський бюджет і бюджети районів і міст рес­публіканського підпорядкування, бюджет області — обласний бюджет і бюджети районів і міст обласного підпорядкування, бюджет району — районний бюд­жет, бюджети міст районного підпорядкування, се­лищні та сільські бюджети. Бюджет міста, яке має районний поділ, об'єднує міський бюджет і бюджети районів, що входять до його складу.

Бюджетна система України будується на засадах справедливого й неупередженого розподілу суспільно­го багатства між громадянами і територіальними гро­мадами. Виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спряму­вання цих видатків.

бюджетний устрій — це організація і принципи побудови бюджетної системи, її структури, взаємозв’язок між окремими ланками бюджетної системи.

Бюджетний устрій України визначається з урахуван­ням державного устрою та адміністративно-територі­ального поділу.

Бюджетний устрій базується на принципах:

• єдності, існування єдиного рахунку доходів і видат­ків кожної ланки бюджетної системи, єдиної право­вої бази, бюджетної класифікації, єдності форм бюд­жетної документації, принципів бюджетного проце­су, грошової системи, соціально-економічної полі­тики, надання необхідної статистичної та бюджет­ної інформації з одного рівня бюджету іншому;

• повноти, відображення в бюджеті всіх доходів і ви­датків;

• достовірності, формування бюджету на основі реаль­них показників, науково обґрунтованих нормативів та відображення у звіті про виконання бюджету тільки тих доходів і видатків, які є результатом кін­цевих касових операцій банків;

• гласності, висвітлення в засобах масової інформації показників бюджетів і звітів про їх виконання;

• наочності, відображення показників бюджетів у взаємозв'язку з загальноекономічними показника­ми в Україні та за її межами через використання за­собів максимальної інформативності результатів порівняльного аналізу, визначення темпів і пропор­цій економічного розвитку;

• самостійність бюджетів усіх рівнів, що забезпечує­ться наявністю власних доходних джерел і правом визначення напрямів їх використання відповідно до законодавства України;

• врахування загальнодержавних інтересів за скла­дання бюджетів всіх рівнів.

Бюджетний процес — регламентований законодав­ством порядок складання, розгляду, затвердження бюджетів, їх виконання і контроль за виконанням, за­твердження звітів про виконання бюджетів, що вхо­дять до бюджетної системи України.

Державний бюджет України затверджується що­річно Верховною Радою України на період із 1 січня по 31 грудня, а за особливих обставин — на інший період. Кабінет Міністрів України не пізніше 15 вересня кож­ного року подає до Верховної Ради України проект за­кону про Державний бюджет України на наступний рік. Разом із проектом закону подається доповідь про виконання Державного бюджету України поточного

року.

Регулярні звіти про доходи й видатки Державного бюджету України оприлюднюються в засобах масової інформації.

Контроль за використанням коштів Державного бюджету України від імені Верховної Ради України здійснює Рахункова палата.

Республіканський бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, міські, районні, районні в містах, селищні та сільські бюджети затверджуються Верхов­ною Радою Автономної Республіки Крим та відпо­відними місцевими радами народних депутатів.

Бюджетний рік розпочинається 1 січня і закін­чується 31 грудня.

^ Бюджетна класифікація — єдине систематизова­не, функціональне згрупування доходів і видатків бюджету за однорідними ознаками, що забезпечує за­гальнодержавну і міжнародну порівнянність бюд­жетних даних. Структура бюджетної класифікації розробляється Кабінетом Міністрів України і затвер­джується Верховною Радою України.

Правила складання і виконання бюджетів, що вхо­дять до складу бюджетної системи України, затвер­джуються в порядку, встановленому Кабінетом Мініс­трів України. Доходи й видатки бюджетів повинні повністю в них відображатися, їх взаємозалік і ком­пенсація забороняються, крім винятків, установ­лених у законах України. Передача бюджетних кош­тів з одного бюджету до іншого того самого рівня забо­роняється.

Доходи бюджетів утворюються за рахунок надходжень від сплати фізичними та юридичними особами податків, зборів та інших обов'язкових платежів, надходжень з інших джерел, установлених законодавством України. Доходи бюджетів України поділяються на доходи Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів.

Кошти Державного бюджету України витрачаються лише на цілі та в межах, затверджених законом про Державний бюджет України. Кошти республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів витрачаються лише на цілі та в межах, затверджених відповідно Верховною Радою Автономної! Республіки Крим, місцевими радами народних депутатів. До Державного бюджету України не включаються видатки, не передбачені законами України.

Видатки всіх бюджетів поділяються на поточні видатки і видатки розвитку. Поточні видатки — це ви­трати бюджетів на фінансування мережі підприємств, установ, організацій та органів, яка діє на початок бюджетного року, а також на фінансування заходів щодо соціального захисту населення та інших заходів, що не належать до видатків розвитку.

У складі поточних видатків вирізняються видатки бюджету, зумовлені зростанням мережі перелічені вище об'єктів із зазначенням всіх чинників, й вплинули на обсяг видатків. Видатки розвитку —1 витрати бюджетів на фінансування інвестиційної ' інноваційної діяльності, як-от: фінансування капітальних вкладень виробничого й невиробничого прі значення; фінансування структурної перебудови народного господарства; субвенції та інші видатках пов'язані з розширеним відтворенням.


  1. ^ Ознаки податку та його види.

Під податком слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками в порядку й на умовах, визначуваних законами України про оподатку­вання. Податки сплачуються в певному розмірі та в чітко визначені строки.

Державні цільові фонди — це фонди, що створені відповідно до законів України і формуються за раху­нок визначених законами України податків. Всі дер­жавні цільові фонди, крім Пенсійного фонду України, включаються до Державного бюджету України.

До основних ознак податку належать:

примусовість та обов'язковість, відсутність у плат­ника вибору (платити чи не платити) і встановлення відповідальності за ухилення від сплати податку;

безоплатність, тобто спрямованість коштів від плат­ника до держави, відсутність зустрічних зобов'язань з боку держави;

безумовність, сплата податку без виконання будь-яких дій із боку держави;

нецільовий характер, відсутність чітких указівок щодо напрямків використання надходжень від певно­го податку;

розподіл коштів від конкретних податків між бюд­жетами різних рівнів і державними цільовими фон­дами;

безповоротність, яка означає, що кошти, сплачені у вигляді податків, не повертаються до платників.

Податки виконують такі функції:

фіскальну, тобто наповнення бюджетів усіх рівнів;

контрольну, тобто перевірки ефективності функціо­нування податкової системи;

розподільчу, тобто розподілу частини національно­го доходу по різних сферах задоволення суспільних потреб;

регулювальну, тобто забезпечення стимулювання одних галузей суспільного виробництва і стримуван­ня інших.

Законодавство України про оподаткування не визначає різниці між податком, збором (обов'язковим платежем) і митом. Воно засноване на єдності їхніх основних ознак (обов'язковість сплати, примусовий характер, здійснення контролю за їх надходженням з боку єдиного органу — державної податкової адмі­ністрації).

Одначе, поряд із спільними ознаками, між ними іс­нують і певні відмінності. Податки на відміну від збо­рів та інших обов'язкових платежів мають головне значення для формування бюджету, оскільки вони за­безпечують 80% надходжень до його доходної части­ни. Мета податків — задоволення потреб держави, тоді як збори та мито спрямовані на задоволення по­треб або видатків окремих установ. Податки являють собою безумовні платежі, тоді як збори або мито спла­чуються у зв'язку з наданням платникові послуги з боку державної установи, що виконує свої владні пов­новаження. Збори й мито здебільшого мають разовий характер, тоді як податки сплачуються з певною пе­ріодичністю.

Різниця між збором і митом полягає в тому, що збір є платежем за наявність певного права, а мито — за здійснення на користь платника дій, які мають виличне значення.

^ Види податків

Всі податки можуть бути розділені на види за різними ознаками.

Залежно від характеру платника розрізняють:

податки з юридичних осіб (податок на прибуток, податок на додану вартість тощо); б) податки з фізичних осіб (прибутковий податок, податок на промисел тощо).

За формою обкладення податки поділяються прямі та непрямі.

До прямих, або прибутково-майнових, належать податки, що сплачуються в процесі придбання та накопичення матеріальних ресурсів. Вони визначаються розміром об'єкта оподаткування, включаються до ціни товару і сплачуються виробником або власником. Прямі податки своєю чергою поділяються на:

а) особисті податки, що сплачуються платником за рахунок і залежно від отриманого ним доходу (прибутку) та з урахуванням його платоспроможності;

б) реальні (від англ. Real estate — нерухомість) податки, що сплачуються з окремих видів майна (земля, будівлі) з розрахунку, в основі якого лежить не дійсний а передбачуваний прибуток.

До особистих податків належать податок на прибуток підприємств, податок на доходи фізичних осіб, податок на промисел, збір за спеціальне використання! природних ресурсів, плата за торговий патент на деяк види підприємницької діяльності тощо. Реальними податок на нерухоме майно (нерухомість), плата (податок) за землю, податок із власників транспортник засобів та інших самохідних машин і механізмів.

^ Непрямі податки (податки на споживання) стягуються в процесі реалізації товарів чи послуг, включаються у вигляді надбавки до їхньої ціни та сплачуються споживачем. До них належать акцизний збір, податок на додану вартість, мито, державне мито.

Згідно з Законом України "Про систему оподаткування" всі податки, залежно від органу державної влади та місцевого самоврядування, який їх установлює, поділяються на: а) загальнодержавні; б) місцеві.

^ До загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів) належать: 1) податок на додану вартість; 2) акцизний збір; 3) податок на прибуток підприємств; 4) податок на доходи фізичних осіб; 5) мито, 6) державне мито; 7) податок на нерухоме майно (нерухомість); 8) плата (податок) за землю; 9) рентні платежі; 10) податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів; 11) податок на промисел; 12) збір за геологорозвідувальні роботи, ви­конані за рахунок державного бюджету; 13) збір за спеціальне використання природних ресурсів; 14) збір за забруднення навколишнього природного середови­ща; 15) збір до Фонду для здійснення заходів щодо лік­відації наслідків чорнобильської катастрофи та соці­ального захисту населення; 16) збір на обов'язкове со­ціальне страхування; 17) збір на обов'язкове державне пенсійне страхування; 18) збір до Державного іннова­ційного фонду; 19) плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності.

Загальнодержавні податки встановлюються Вер­ховною Радою України і справляються на всій тери­торії України. Податок на нерухоме майно (нерухо­мість), плата (податок) за землю, податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і ме­ханізмів, податок на промисел, збір за спеціальне ви­користання природних ресурсів, збір за забруднення навколишнього природного середовища на території Автономної Республіки Крим встановлюються Вер­ховною Радою республіки в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України.

До місцевих податків віднесені податок із реклами та комунальний.

До місцевих зборів (обов'язкових платежів) від­несені:

1) готельний збір; 2) збір за припаркування авто­транспорту; 3) ринковий збір; 4) збір за видачу ордера на квартиру; 5) курортний збір; 6) збір за участь у бігах на іподромі; 7) збір за виграш на бігах на іподромі;

8) збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі; 9) збір за право використання місцевої символіки; 10) збір за право проведення кіно- і телезнімань; 11) збір за проведення місцевого аукціону, кон­курсного розпродажу й лотерей; 12) збір за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон; 13) збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг; 14) збір із власників собак.

Місцеві податки, механізм справляння та порядок їх сплати встановлюються сільськими, селищними, міськими радами відповідно до наведеного переліку і ви межах граничних розмірів ставок, установлених законами України. Виняток становить збір за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон, установлюваний обласними радами. Суми місцевих податків (зборів) зараховуються до бюджетів місцевих рад народних депутатів.

Залежно від характеру використання податки поділяються на податки загального призначення і спеціальні (цільові) податки. Податки загальної призначення використовуються на загально держав і потреби без конкретизації заходів чи видатків. Спеціальні податки зараховуються до державних цільових фондів і використовуються виключно на фінансування конкретних видатків (збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської і катастрофи та соціального захисту населення, збір обов'язкове соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, збір до Державного інноваційного фонду).

За періодичністю стягнення податки поділяються на; а) разові, себто такі, що сплачуються один раз протягом певного відтинку часу (найчастіше — податкового періоду) за здійснення певних дій (податок власників транспортних засобів та інших самохідні машин і механізмів, податок із майна, що успадковується або дарується тощо); б) систематичні (регулярні), себто такі, що сплачуються періодично (щомісячно, щоквартально


  1. ^ Банківська система в Україні.

Банки — це установи, функцією яких є кредиту­вання суб'єктів господарської діяльності та грома­дян за рахунок залучення коштів підприємств, уста­нов, організацій, населення та інших кредитних Ресурсів, касове розрахункове обслуговування народ­ного господарства, виконання валютних та інших банківських операцій, передбачених чинним законодавством. Банки складають головну ланку у фінансовій системі держави.

Правовий статус банків та порядок здійснення банківської діяльності в Україні визначаються статтями 99,100 Конституції України та Законом України " Про банки і банківську діяльність" від 20 березня 1991 р.

Банки є юридичними особами, економічно само стінними і повністю незалежними від виконавчих розпорядчих органів державної влади в рішення пов'язаних з їхньою оперативною діяльністю, а також щодо вимог і вказівок, які не відповідають чинному законодавству. Банки не відповідають за зобов'язаннями держави, а держава не відповідає за зобов'язаннями банків, окрім випадків, коли сторони беруть в себе таку відповідальність.

Банківська система є дворівневою і складається Національного банку України та комерційних банк у тому числі Зовнішньоекономічного банку Україні Ощадного банку України, республіканських та інші комерційних банків різних видів і форм власності.

Національний банк є центральним банком держави, її емісійним центром. Він проводить єдину держав політику в царині грошового обігу, кредиту, зміцнення грошової одиниці, організує міжбанківські розрахунки, координує діяльність банківської системи в цілому, визначає курс грошової одиниці відносно вал інших країн. Йому належить монопольне право випуск грошей в обіг, а також випуск національних грошових знаків за рішенням Верховної Ради України. Основною функцією Національного банку України є забезпечення стабільності грошової одиниці України.

Національний банк створює Державну скарбницю республіки і організує її діяльність, зберігає резервів фонди грошових знаків, дорогоцінні метали та золоте валютні запаси.

Національний банк представляє інтереси України у відносинах із центральними банками інших країн, міжнародних банках та інших фінансово-кредиті організаціях, де міждержавне співробітництво дер бачене на рівні центральних банків.

Національний банк згідно з законодавством України нагромаджує золотовалютні резерви, що зараховую­ться на його баланс, здійснює операції з їх розміщення (в тому числі і в іноземних банках) самостійно або через банки, уповноважені ним на виконання зовніш­ньоекономічних операцій.

рада Національного банку України розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійс­нює контроль за її проведенням. Правовий статус Ради Національного банку України визначається законом.

Керівним органом Національного банку є Правління.

Правління Національного банку:

розглядає стан грошового обігу і розробляє пропози­ції щодо основних напрямів державної грошово-кре­дитної політики; ухвалює рішення про рівень резерв­них вимог і нормативів, процентних ставок на креди­ти, що надаються комерційним банкам; веде еконо­мічні розробки в царині грошового обігу та банківсь­кої справи, методики бухгалтерського обліку і звіт­ності; проводить іншу діяльність із виконання своїх функцій згідно зі Статутом Національного банку України.

Правління Національного банку складається з голо­ви Правління, його заступників і членів Правління.

Комерційні банки різних видів і форм власності створюються на акціонерних або пайових засадах. Суб'єкти підприємницької діяльності без реєстрації їх У Національному банку України відповідно до законо­давства не мають права використовувати у своїх назвах термін "банк" та похідні від нього словосполучення.

Засновниками, акціонерами (учасниками) комер­ційних банків можуть бути юридичні та фізичні особи, за винятком рад народних депутатів усіх рівнів, їхніх виконавчих органів, політичних і профспілкових організацій, спілок і партій, громадських фондів. частка будь-кого з засновників, акціонерів (учасників) не повинна перевищувати 35% статутного фонду комерційного банку.

Комерційний банк діє відповідно до статуту, в якому визначаються: повна і скорочена назва банку, його місцезнаходження (поштова адреса); перелік операцій, що здійснюються банком; розмір статутного фонду і перелік інших фондів, утворюваних банком;

положення про те, що банк є юридичною особою; поло­ження про органи управління банку, їхню структуру, порядок утворення та функції; порядок ліквідації банку; інші дані, що не суперечать законодавству України.

Комерційні банки здійснюють на договірних умо­вах кредитно-розрахункове, касове та інше банківське обслуговування підприємств, установ, організацій і громадян через виконання операцій і надання послуг, передбачених законодавством.

Комерційні банки можуть відкривати на території України та за її межами філіали та представництва за погодженням із Національним банком України.


  1. ^ Принципи Трудового права.

Життя людини в суспільстві тісно пов'язане з її тру­довою діяльністю, спрямованою загалом на отриман­ня й використання матеріальних благ.

Праця людини, її результати завжди цінувалися суспільством, визначали в ньому становище людини.

Тому такі важливі права, як право на працю та інші тісно пов'язані з ним права (на підприємницьку діяль­ність, відпочинок, страйк, соціальний захист), закріп­лено в Конституції України.

Порядок та умови використання в житті цих прав конкретизовано в Законах України "Про підприєм­ництво", "Про зайнятість населення", "Про колектив­ні договори і угоди", "Про охорону праці", "Про основ­ні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні" та іншими законодавчими актами. Взагалі трудові відносини сьогодні регулюються більш як 250 нормативно-пра­вовими актами, а також значною кількістю нор­мативних актів, прийнятих ще в Радянському Союзі.

Найзмістовнішим нормативно-правовим актом, що регулює трудові відносини працівників, є Кодекс за­конів про працю (КЗпП) України. Він є основою такої галузі права, як трудове право.

Чинний КЗпП України прийнято 10 грудня 1971 р. За період своєї дії він змінювався й доповнювався 39 разів.

Нині Кодекс містить, окрім преамбули, 18 глав (265 статей).



  1. ^ Трудовий договір: поняття, сторони, зміст.

Чинне законодавство України визначає трудовий договір як угоду між працівником і власником під­приємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому роз­порядкові, а власник підприємства, установи, органі­зації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну платню і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. До речі, одним із важливих інститутів трудового права є колективний договір, що укладається між власником (уповноваженим ним органом) і профспілковими чи іншими органами, уповноваженими на представ­ництво трудовим колективом.

Трудовий договір відрізняється від колективного, по-перше, сторонами, що його укладають, порядком укладання, здійсненням контролю за його виконан­ням, а по-друге — метою і змістом. Необхідно зважати й на те, що трудовий договір регулює трудові від­носини окремого працівника і власника (уповноваже­ного ним органу), тобто має більш локальний (обмеже­ний) характер, тоді як колективний договір регулює не лише трудові, а й інші правовідносини, тісно пов'я­зані з трудовими, себто має ширшу дію.

Укладати трудовий договір працівник може на одному або водночас на декількох підприємствах, в ус­тановах, організаціях (якщо нема відповідних обме­жень, передбачених законодавством, колективним до­говором або угодою сторін).

Особливою формою трудового договору є конт­ракт, у якому строк його дії, права, обов'язки й відпо­відальність сторін (у тому числі матеріальна, мораль­на), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть установлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законодавством.

Отже, з огляду на означене поняття трудового дого­вору, учасником (або стороною) трудових правовід­носин передовсім можуть бути фізичні особи (грома­дяни, іноземці, особи без громадянства). В законо­давстві вони визначаються поняттям "працівник". Іншою стороною виступає власник підприємства, установи, організації, уповноважений ним орган чи фізична особа.

Рівночасно слід узяти до уваги, що нормами трудо­вого права регулюються не всі види трудової діяльнос­ті фізичних осіб. Це пов'язано з особливостями право­вого статусу деякої частини працівників — військово­службовців, членів кооперативів, осіб, які виконують певну роботу за договорами цивільно-правового ха­рактеру (підряду тощо). Трудові правовідносини цих працівників регулюються відповідними статутами, нормами адміністративного або цивільного права.

Можливість фізичних осіб брати участь у професій­ній трудовій діяльності визначається їхньою право-суб'єктністю, себто здатністю мати й набувати певні права та нести юридичні зобов'язання. Визначальним для виникнення правосуб’єктності фізичних осіб є вік. За загальним правилом, учасником трудових пра­вовідносин може бути особа, яка досягла 16-річного віку. Як виняток, за певних умов дозволяється працю­вати особам із 15-річного та учням із 14-річного віку (на особливостях праці неповнолітніх ми зупинимося окремо).

Укладаючи трудовий договір, сторони визначають свої права та обов'язки, тобто зміст трудового дого­вору.

^ Права та обов'язки сторін поділяються на:

а) безпосередні, що визначаються сторонами;

б) похідні, що передбачені в законодавстві, які, своєю чергою, поділяються на необхідні умови, без до­сягнення домовленості, за якими договір не буде укла­дено (узгодження місця роботи, спеціальності, квалі­фікації, посади й розміру заробітної платні), та додат­кові умови — випробування під час прийняття на роботу, суміщення професій, інші соціально-побутові пільги (житло, дитячий садок, організація громад­ського харчування і т. ін.)

Однією з додаткових умов трудового договору є визначення строку випробування під час прийняття на роботу. Цей строк встановлюється для вивчення професійних якостей працівника, його можливостей щодо виконання певних функціональних обов'язків. Строк випробування не може перевищувати трьох мі­сяців, а в окремих випадках, за погодженням із відпо­відним комітетом профспілки, — шести місяців (це стосується державних службовців, а також керів­ників).

Строк випробування для робітників не може переви­щувати одного місяця.

^ Окремим категоріям працівників строк випробу­вання не встановлюється. Це правило застосовується до громадян, які не досягли 18-річного віку; молодих спеціалістів, що закінчили вищі навчальні заклади і в установленому порядку направлені на роботу; осіб, переведених з іншого місця роботи, та інших катего­рій працівників. Якщо в наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу працівника не було обумовлено випробування та його строку, то вважається, що пра­цівника прийнято на роботу без випробування.

Важливою умовою укладення трудового договору є визначення форми і його строків.

Як правило, трудовий договір повинен укладатися в письмовій формі. Разом х тим дозволяється укладен­ня договору в усній формі. Додержання письмової форми обов'язкове: 1) за організованого набору пра­цівників; 2) за укладення трудового договору про робо­ту в районах з особливими природними геогра­фічними і геологічними умовами та умовами підвище­ного ризику для здоров'я; 3) за укладення контракту;

4) коли працівник наполягає на укладенні трудового договору в письмовій формі; 5) за укладення трудового договору з неповнолітнім тощо.

Щодо строку укладення договору, то відповідно до ст. 23 КЗпП України трудовий договір може бути:

1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, установлений за пого­дженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

При цьому строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням ха­рактеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передба­чених законодавчими актами.

Трудові правовідносини виникають із моменту прийняття працівника на роботу.


  1. ^ Робочий час та заробітна плата.

Турбота про здоров'я людини, її культурний і фізичний розвиток є важливою функцією нашої дер­жави. Частково вона реалізується з допомогою норм трудового права, обмеженням робочого часу, встанов­ленням часу відпочинку, нормативів щодо охорони праці тощо.

Визначувана трудовим законодавством регламента­ція норм робочого часу має важливе значення для його раціонального використання.

Законодавство передбачає такі види робочого часу:нормальна і скорочена тривалість робочого часу; не­повний робочий час, иенормований робочий день.

^ Тривалість робочого часу за нормального робочого тижня не може перевищувати 40 годин. Це є загальна норма, яка не залежить від кількості робочих днів на тиждень.

Отож, за п'яти- або шестиденного робочого тижня загальна кількість годин не повинна перевищувати 40. Звідси щоденна робота за п'ятиденного робочого тижня не повинна перевищувати 8, за шестиденно­го — 7 годин.

Підприємства та організації, укладаючи колектив­ний договір, можуть установлювати меншу норму три­валості робочого часу.

Деякі категорії працівників мають скорочені (не­повні) обсяги робочого часу. До них, зокрема, нале­жать неповнолітні: працівникам віком од 16 до 18 ро­ків установлюється 36 годин на тиждень; для осіб ві­ком од 15 до 16 років (учні віком од 14 до 15 років, які працюють у період канікул) — 24 години на тиждень. Тривалість робочого часу учнів, які працюють протя­гом навчального року у вільний від навчання час, не може перевищувати половини максимальної трива­лості вказаного вище робочого часу (для осіб відповід­ного віку); працівників, зайнятих на роботах із шкід­ливими умовами праці, — не більш як 36 годин на тиждень; учителям у середньому встановлено шести­годинний робочий день; лікарям, наприклад, стомато­логам, лікарям поліклінік, станцій, кабінетів уста­новлено 5,5-годинний робочий день; лікарям ліка­рень, середньому медичному персоналові лікарень, інших стаціонарних лікарських закладів, спеціалізо­ваних санаторіїв, лікарям ясел та деяким іншим уста­новлено 6,5-годинний робочий день.

Скорочена тривалість робочого часу може встанов­люватися за рахунок власних коштів на підприєм­ствах і в організаціях для жінок, які мають дітей віком до 14 років або дитину-інваліда.

До того ж працівники можуть мати неповний робо­чий час. Чим відрізняється він од скороченого робочо­го часу? По-перше, для вирішення питання про вста­новлення неповного робочого часу працівникові зазвичай необхідно отримати згоду власника (уповно­важеного ним органу), а за скороченого робочого часу цього не потрібно. По-друге, оплата праці за неповного робочого часу здійснюється пропорційно до відпра­цьованого часу або залежно від виробітку, а за скоро­ченого — в повному розмірі ставки (окладу) працівни­ка. По-третє, за неповного робочого часу можливе зменшення тривалості як робочого дня, так і днів робо­чого тижня.

Можливість працювати неповний робочий час здебільшого використовується особами за певних життєвих обставин, скажімо, за необхідності догляду за дітьми, хворими членами сім'ї, у зв'язку з навчан­ням, станом здоров'я і т. ін. Неповний робочий час установлюється обов'язково на прохання вагітної жінки, жінки, яка має дитину віком до 14 років або ди­тину-інваліда, в тому числі таку, що знаходиться під її опікуванням, або здійснює догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку.

З огляду на специфіку й характер трудової діяльнос­ті певної частини населення (державних службовців, осіб адміністративного, управлінського, технічного, господарського персоналу: директорів, начальників, бухгалтерів, економістів, юристів, програмістів, ін­женерів і т. д.) законодавством передбачено можли­вість роботи понад установлену нормальну трива­лість робочого часу.

Списки професій, посад і робіт, за якими дозво­ляється застосування ненормованого робочого дня, розробляються власником (уповноваженим ним орга­ном), а також профспілкою (іншим органом, уповно­важеним на представництво трудового колективу) і включаються в колективний договір.


Схожі:

Законодавства України Тема Фінансове та трудове право iconТрудове право України є однією з провідних галузей права. Трудове...
Метою вивчення курсу «Трудове право» є отримання студентами знань з основ законодавства України про працю з урахуванням особливостей...
Законодавства України Тема Фінансове та трудове право icon2. опис предмета курсу предмет: Трудове право
Трудове право є однією з фундаментальних навчальних дисциплін, основою для засвоєння студентами найважливіших положень законодавства...
Законодавства України Тема Фінансове та трудове право icon2. опис предмета курсу предмет: Трудове право
Трудове право є однією з фундаментальних навчальних дисциплін, основою для засвоєння студентами найважливіших положень законодавства...
Законодавства України Тема Фінансове та трудове право iconЗаконодавства України Тема Сімейне право та основи соціального законодавства
Конституція України, прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28. 06. 1996 із змінами та доповненнями згідно Закону України...
Законодавства України Тема Фінансове та трудове право iconЗаконодавство України Тема Основи конституційного законодавства України
Конституційне право України: предмет, місце в системі національного права, джерела
Законодавства України Тема Фінансове та трудове право iconТрудове, земельне право та право соцзабезп перелік тем курсових робіт з трудового права України
Договірне регулювання матеріальної відповідальності. – 2008/2010 49 с. (з додатком)/ 38 с
Законодавства України Тема Фінансове та трудове право iconЗаконодавства України Тема 11. Кримінальне право
Конституція України, прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28. 06. 1996 із змінами та доповненнями згідно Закону України...
Законодавства України Тема Фінансове та трудове право iconЗаконодавства України Тема 10. Виборче право
Конституція України, прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28. 06. 1996 із змінами та доповненнями згідно Закону України...
Законодавства України Тема Фінансове та трудове право iconЗаконодавства України Тема Земельне та екологічне право
Конституція України, прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28. 06. 1996 із змінами та доповненнями згідно Закону України...
Законодавства України Тема Фінансове та трудове право iconПитання на екзамен з предмету „трудове право україни”

Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка