2. Підприємство як суб’єкт господарювання Тема Основні виробничі фонди підприємства. Виробнича потужність Тема Нематеріальні ресурси та активи




Назва2. Підприємство як суб’єкт господарювання Тема Основні виробничі фонди підприємства. Виробнича потужність Тема Нематеріальні ресурси та активи
Сторінка1/4
Дата конвертації02.07.2013
Розмір1 Mb.
ТипДокументы
skaz.com.ua > Право > Документы
  1   2   3   4
ЗМІСТ

 

ВСТУП

І. ОСНОВНІ ТЕОРЕТИЧНІ ПОЛОЖЕННЯ З КУРСУ “ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА”

Тема 1. Підприємництво як форма господарювання

Тема 2. Підприємство як суб’єкт господарювання

Тема 3. Основні виробничі фонди підприємства. Виробнича потужність

Тема 4. Нематеріальні ресурси та активи

Тема 5. Оборотні фонди та оборотні кошти підприємства

Тема 6. Персонал підприємства та продуктивність праці

Тема 7. Оплата праці на підприємстві

Тема 8. Витрати підприємства. Собівартість продукції

Тема 9. Цінова політика підприємства

Тема10. Фінансово-економічні результати діяльності підприємства

Тема 11. Економічна ефективність

Тема 12. Інноваційна діяльність підприємств

Тема 13. Інвестиційна діяльність підприємства

Тема 14. Антикризове фінансове управління

 

 

ІІ. МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО ВИКОНАННЯ КОНТРОЛЬНИХ ТА САМОСТІЙНИХ РОБІТ

2.1. Самостійна робота студентів

2.1.1 Підготовка до лекцій

2.1.2 Підготовка до семінарських та практичних занять

2.1.3 Підготовка до виконання індивідуальних завдань

2.2. Матеріали до виконання контрольних та самостійних робіт

2.2.1 Вимоги до виконання контрольних робіт

2.2.2 Теоретичні питання до контрольних робіт

2.2.3 Задачі для контрольних робіт та самостійного розв’язування

 

ІІІ. МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО ВИКОНАННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ЧАСТИНИ ДИПЛОМНИХ ПРОЕКТІВ

3.1. Суть та мета економічної частини

3.2. Зміст економічної частини науково-дослідного дипломного проекту

3.3. Зміст економічної частини конструкторського дипломного проекту

3.3.1 Розробка лабораторного стенда для навчання студентів у навчальному закладі

3.3.2 Розробка програмного продукту для використання в навчальному процесі або в інших цілях

3.3.3 Модернізація або розробка нового технічного рішення (приладу, машини, схемного рішення тощо)

3.4. Зміст економічної частини технологічного дипломного проекту..

3.4.1 Модернізація або розробка нового технологічного процесу (нової дільниці, цеху тощо)

Література

Додаток А Спрощені способи розрахунку капітальних вкладень та експлуатаційних витрат

Додаток Б Спрощені способи розрахунку додаткових капітальних вкладень та економії на собівартості одиниці продукції

Додаток В Розрахунок умовного обсягу робіт при використанні програмного продукту

Додаток Г Розрахунок кошторису витрат на нову розробку

Додаток Д Розрахунок експлуатаційних витрат при використанні нової розробки

Додаток Е Розрахунок експлуатаційних витрат при використанні програмного продукту

Додаток Ж Розрахунок кошторису капітальних витрат на розробку нового технологічного процесу (дільниці, цеху тощо)

Додаток К Розрахунок виробничої собівартості одиниці продукції

Додаток Л Розрахунок виробничої собівартості матеріального носія з програмним продуктом

Додаток М Додаткові інформаційні матеріали

 

 

ВСТУП

 

Економіка є терміном грецького походження, що дослівно означає мистецтво ведення господарства. Будь-яку роботу, в процесі якої люди виготовляють необхідні для життя продукти та предмети (матеріальні блага), перевозять і продають їх, здійснюють післяпродажне сервісне обслуговування товарів тривалого користування, прийнято називати виробничо-господарською й комерційною діяльністю, а підприємства (організації, фірми), на (в) яких відбувається така діяльність, є суб'єктами господарювання (підприємницької діяльності) органічно взаємозв'язаної економічної системи.

Економіка як наука вивчає національну економіку в цілому або окрему його галузь. І тому залежно від ступеня інтеграції складових елементів економічної системи відокремлюють економіку народного господарства країни (макроекономіку), економіку тих чи інших її галузей і територіальних одиниць (регіонів), економіку первинних суб'єктів господарювання (мікроекономіку).

Макроекономіка розглядає економіку як єдине ціле і досліджує процеси формування сукупного попиту і пропозицій, національного доходу і валового національного продукту, аналізує вплив бюджетної політики уряду і грошової політики національного банку на економічний ріст, інфляцію і рівень безробіття. Іншими словами, ця наука досліджує регулювання макроекономічних процесів зі сторони держави. Рівень макроекономічного аналізу відноситься до економіки в цілому або до складових її підрозділів – галузевої національної економіки (наприклад, машинобудівна промисловість, радіотехнічна  підгалузь).

^ Макроекономічні дослідження – це аналіз таких показників, як: загальний обсяг продукції; загальний рівень зайнятості; загальний обсяг доходів; загальний обсяг витрат; загальний рівень цін і т.п.

Мікроекономіка досліджує поведінку окремих елементів і структур, таких як галузі виробництва і підприємства, товарні і фінансові ринки, банки, різноманітні фірми, домашні господарства та інші.

Основною ланкою економічної системи країни, де безпосередньо виготовляються товари чи надаються послуги населенню та суспільству в цілому, є економіка підприємства (організації).

^ Економіка підприємства досліджує закономірності проходження економічних процесів на рівні господарського суб’єкта (підприємства).  При цьому в центрі уваги виявляються  економічні відносини – як внутрішні щодо підприємства, так і зовнішні.

^ Економіка підприємства як конкретна галузь економічної науки й навчальна дисципліна базується на пізнанні та свідомому використанні економічних законів і закономірностей функціонування та розвитку суспільного виробництва. Саме виявлення конкретних форм прояву цих законів і закономірностей у господарській діяльності підприємства правомірно вважається загальним предметом згаданої дисципліни. Отже, предмет курсу “Економіка підприємства” включає вивчення: теорії та практики господарювання на рівні підприємства; конкретних форм і методів господарювання, принципів формування й використання виробничого потенціалу; взаємодії всіх видів ресурсів; організації та ефективності господарсько-комерційної діяльності підприємства.

Метою вивчення дисципліни “Економіка підприємства” є формування знань, навичок, світогляду, достатніх для ефективного ведення господарської діяльності підприємства з урахуванням поточного і майбутнього періодів часу. 

Суттєво важливою є методологія вивчення курсу, яка має відповідати процесу пізнання істини: від живого споглядання до абстрактного мислення і від нього до практики. Ось чому в ній необхідно виокремлювати емпіричну, теоретичну та прикладну сторони. Емпірична сторона пізнання означає здійснення збиральної й описової функцій. Теоретичний зріз процесу пізнання реалізує функцію пояснення нових понять і термінів, створення нових та уточнення (доповнення) існуючих теорій, прогнозування розвитку процесів і явищ. Прикладний бік цього процесу характеризується опрацюванням практичних рекомендацій для забезпечення найефективніших форм господарювання. Основою методології має бути єдність емпіричної та теоретичної сторін пізнання. 

Завдання дисципліни “Економіка підприємства” пов’язані з формуванням:

-            системи взаємопов‘язаних факторів виробництва і реалізації продукції на підприємстві;

-            інструментарію, що забезпечує порівняну вартісну оцінку витрат і результатів діяльності підприємства;

-            аналітичного апарату і організаційної основи, що гарантують пошук і реалізацію найефективніших шляхів виробництва і реалізації продукції, а також напрямків розвитку підприємства;

-            мотиваційного інструментарію, необхідного для того, щоб визначити цілі і знаходити засоби досягнення ефективного господарювання.

Об’єктом дисципліни є підприємство як самостійна ланка національного господарства.

У результаті вивчення дисципліни студенти повинні:

-               знати економічні основи (систему факторів функціонування, діяльності і розвитку підприємства, закономірності здійснення виробничих процесів, особливості реалізації економічних відносин та інші); методи оцінки витрат і результатів господарської діяльності; способи мотиваційного впливу, що забезпечують ефективне господарювання;

-            уміти на практиці застосовувати отримані теоретичні знання, що передбачає навички аналітичної діяльності, прийоми здійснення необхідних розрахунків, техніку обґрунтування рішень, способи реалізації мотиваційного впливу.

Дисципліна «Економіка підприємства» має визначену логіку побудови й цілком конкретний зміст. За ринкових умов господарювання, на думку авторів, ця дисципліна повинна включати  такі блоки тем :

перший — підприємство в сучасній системі господарювання (підприємство як суб'єкт господарювання; основи підприємницької діяльності; управління підприємствами);

другий — ресурсне забезпечення діяльності підприємств (персонал; капітал і виробничі фонди; нематеріальні ресурси та активи; оборотні кошти підприємства; інвестиційні ресурси);  

третій — результати та ефективність виробництва (продуктивність, мотивація та оплата праці; витрати й ціни на продукцію; фінансово-економічні результати та ефективність діяльності).

Підручник призначено для студентів неекономічних спеціальностей форм навчання за за напрямами підготовки: прикладна механіка, машинобудування, інженерна механіка, комп’ютерні науки, програмна інженерія, радіотехніка.

Теоретичний матеріал, що викладено у підручнику, супроводжується практичними рекомендаціями та прикладами рішення типових задач. Також у підручнику наведені методичні вказівки та завдання до виконання контрольних робіт. Детально розглянуто методичні підходи для проведення розрахунків з економічної частини дипломних проектів.

 

І. ОСНОВНІ ТЕОРЕТИЧНІ ПОЛОЖЕННЯ З КУРСУ “ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА”

 

Тема 1. ПІДПРИЄМНИЦТВО ЯК ФОРМА ГОСПОДАРЮВАННЯ

 

1.1. Види, суб’єкти, принципи та обмеження підприємницької діяльності.

1.2. Державне регулювання підприємництва.

1.3. Середовище та функції підприємництва.

1.4. Технологія створення власної справи.

 

1.1 Види, суб’єкти, принципи та обмеження підприємницької діяльності

                Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб’єкти підприємництва – підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність). Ринкова економіка побудована на підприємництві, яке також називають бізнесом.

Перші спроби систематичного теоретичного осмислення підприємництва почались у XVII ст., хоча співтовариства підприємців, які складалися з ремісників, купців, лихварів, з’явилися значно раніше. Уперше поняття “підприємець” у науковий обіг увів англійський економіст Ричард Кантільйон, який зробив також систематичний аналіз підприємництва. Він розумів підприємництво як економічну функцію особливого роду та підкреслював завжди присутній у ньому елемент ризику. Вагомий внесок у дослідження феномену підприємництва протягом XVIII–XIX ст. зробили відомі західні економісти А. Сміт, Ж.Б. Сей, А. Маршалл, Й. Шумпетер та ін.

Узагальнюючи наукові погляди на сутність підприємництва і на роль підприємця в контексті історичної еволюції, можна констатувати, що підприємець – це активний суб’єкт пошуку і реалізації нових можливостей у генеруванні та освоєнні новаторських ідей, розробленні нових продуктів і технологій, здійсненні інновацій та оволодінні перспективними факторами економічного розвитку.

Багаторічний досвід господарювання у країнах з розвиненою ринковою економікою свідчить про те, що традиційно існують такі дві моделі підприємництва: класична та інноваційна. На практиці можливе їх поєднання.

Класична модель підприємництва орієнтована на максимально ефективне використання наявних ресурсів підприємництва.

Інноваційна модель підприємництва передбачає активне використання інноваційних рішень і пошук джерел відповідних ресурсів.

Згідно з господарським кодексом України, підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська  діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Розрізняють такі види підприємницької діяльності:

1) виробниче підприємництво – це діяльність з виробництва продукції і надання послуг матеріального характеру. Наприклад, підприємства галузі машинобудування, харчової промисловості, будівництва, транспорту, сфери побутових послуг;

2) торговельне підприємництво – діяльність у сфері товарного обігу, спрямована на реалізацію продукції, а також допоміжна діяльність, яка забезпечує її реалізацію шляхом надання відповідних послуг.

                3) фінансове підприємництво, що пов’язане з обігом вартостей. Фінансова діяльність суб’єктів господарювання включає грошове та інше фінансове посередництво, страхування, а також допоміжну діяльність у сфері фінансів і страхування.

Останнім часом виділяють окремим видом інформаційне підприємництво (інжинірингова, консалтингова діяльність, проведення маркетингових досліджень, послуги з використання комп’ютерних технологій).

Найбільш важливим, провідним за впливом на ефективність економіки, є виробниче підприємництво. Воно також є найбільш складним, тому значна частина вітчизняних підприємців віддає перевагу торговельному та фінансовому підприємництву.

Субєктами підприємницької діяльності можуть бути громадяни України та інших держав; юридичні особи усіх форм власності (підприємства, організації).

Підприємницька діяльність може здійснюватись:

   без утворення юридичної особи (громадянин-підприємець),

   з утворенням юридичної особи (підприємство).

Підприємництво здійснюється на основі таких принципів:

   вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності;

   самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;

   вільного найму підприємцем працівників;

   комерційного розрахунку та власного комерційного ризику;

   вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом;

   самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

                Для безперервного відтворення підприємницької діяльності необхідні певні передумови, а саме: правові, економічні (наявність багатосуб’єктних власників), політичні (сприятливий політичний клімат), психологічні (позитивна суспільна думка).

У Конституції України записано, що “кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом”. Разом з тим, законодавчими актами передбачено два типи обмежень у здійсненні підприємницької діяльності:

1) деякі види діяльності можуть здійснювати тільки державні підприємства.

2) окремі види діяльності потребують спеціального дозволу (ліцензії).

Тільки державні підприємства й організації можуть здійснювати діяльність, пов’язану з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, виготовленням і реалізацією військової зброї та боєприпасів до неї, видобуванням бурштину, охороною окремих особливо важливих об’єктів державної власності, а також діяльність, пов’язану з проведенням криміналістичних, судово-медичних, судово-психіатричних експертиз та розробленням, випробуванням, виробництвом та експлуатацією ракетоносіїв.

Ліцензія – це документ державного зразка, який засвідчує право на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов. Ліцензія видається Кабінетом Міністрів України або уповноваженим органом виконавчої влади на основі документів про освіту та кваліфікацію окремо на кожний вид діяльності.

 

^ 1.2 Державне регулювання підприємництва

Державне регулювання підприємництва – це вплив держави на діяльність підприємницьких структур із метою сприяння та забезпечення нормальних умов їх функціонування.

Державне регулювання підприємництва має свої функції, інструменти (методи) та відповідні органи.

Основні функції державного регулювання підприємництва такі:

1) підтримка пропорційності виробництва та споживання, антициклічне регулювання;

2) підтримка та розвиток конкуренції, антимонопольні заходи;

3) перерозподіл доходів та соціальний захист підприємців і споживачів.

За засобами впливу на підприємництво можуть застосовуватись як прямі адміністративні методи впливу (закони, укази, накази, постанови, інструкції, положення тощо), так і система непрямих економічних методів та регуляторів (податки, ціни, банківські проценти, кредити, пільги, санкції та ін.).

До інструментів, або методів державного регулювання підприємництва, належать: фіскальні (податково-бюджетна система); монетарні (кредитно-грошове регулювання); цінове регулювання; зовнішньоекономічне регулювання (митні збори, ліцензії, квоти).

Органами державного регулювання підприємництва є центральні, а також місцеві органи виконавчої влади та органів самоврядування, які реалізують державну політику щодо регулювання, підтримки та розвитку підприємництва. Зокрема, основним центральним органом влади стосовно здійснення державного регулювання і підтримки підприємництва та ліцензування підприємницької діяльності є Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва.

Державна політика підтримки підприємництва – це сукупність (комплекс) пріоритетних народногосподарських підходів і рішень, які визначають основні напрями і форми правового, економічного та організаційного сприяння розвитку підприємництва з урахуванням інтересів держави та суб’єктів господарювання.

Основними цілями державної політики підтримки підприємництва є: забезпечення зростання внутрішнього валового продукту за рахунок діяльності суб’єктів підприємницької діяльності; залучення суб’єктів підприємництва до розв’язання соціально-економічних проблем на державному і регіональному рівнях; удосконалення структури суб’єктів підприємництва; підвищення технологічного рівня виробництва підприємницьких структур; заохочення розвитку суб’єктів підприємницької діяльності у пріоритетних галузях і на територіях пріоритетного розвитку; створення нових робочих місць, зменшення безробіття; сприяння максимальній самореалізації громадян у підприємницькій діяльності; формування соціального прошарку власників і підприємців.

               

^ 1.3 Середовище та функції підприємництва

Підприємництво функціонує у певному зовнішньому середовищі та під його впливом. Для його безперервної діяльності потрібні фінансові, матеріальні ресурси, робітники, послуги, інформація.

Зовнішнє середовище підприємництва – це зовнішні по відношенню до даного підприємства умови та чинники.

У складі зовнішнього середовища підприємництва можна виділити такі елементи: фізичне або географічне середовище (місцеположення, кліматичні умови, наявність автомобільних доріг, залізниць, морських шляхів, доступність сировини, енергоресурсів); демографічне середовище (склад населення, частка трудових ресурсів); соціально-культурне середовище (смаки, мода, моральні і релігійні норми, загальноосвітній рівень населення).; екологічне середовище; науково-технічне (технологічне) середовище (рівень технології, устаткування, технічний рівень і якість продукції); правове (юридичне) середовище – це закони, які впливають на підприємництво; економічні обставини – ступінь державного регулювання (структурна політика, підтримка підприємництва); рівень доходів споживачів (розмір заробітної плати, пенсії); ступінь ризику; політична ситуаціяі; міжнародне середовище: зовнішня політика України та інших держав, економічне, науково-технічне співробітництво, підготовка кадрів, рівень митних зборів, а також елементи зовнішнього середовища інших країн (інфляція, податки, заробітна плата тощо); інституціональне середовище (інфраструктура підприємництва. До цих інститутів відносяться банки, постачальники, підприємства оптової та роздрібної торгівлі (біржі, бази, магазини), юридичні, аудиторські, лізингові, консалтингові фірми, навчальні заклади, маркетингові та рекламні агентства, служби працевлаштування, транспортні агентства, страхові компанії, комунальні послуги (тепло-, водо-, енергопостачання, вивезення сміття), засоби зв’язку та передачі інформації, реклама.

Усі ці елементи зовнішнього середовища підприємства можуть у залежності від обставин позитивно або негативно впливати на його діяльність. При аналізі зовнішнього середовища визначаються пріоритети, тобто найбільш значущі елементи, які у першу чергу необхідно враховувати. У результаті аналізу виявляються внутрішні потенційні можливості підприємства, його недоліки та зовнішні проблеми.

Можна виділити такі основні функції підприємництва за напрямками діяльності підприємця: фінансова – ведення фінансів і обліку (мобілізація необхідного капіталу та управління його використанням і доходів); кадрова – відбір та прийом на роботу, підготовка, розстановка працівників, стимулювання, розв’язання трудових конфліктів;

  матеріально-технічне постачання та інформаційне забезпечення – придбання устаткування, матеріалів, інформації та ін.; виробнича – процес перетворення сировини в продукцію; маркетинг  вивчення ринку та управління процесом збуту.

Це основні функції, яки постійно здійснюються у процесі господарської діяльності. Окрім основних, періодично виконуються додаткові функції: інноваційна; розповсюдження підприємницьких ідей і досвіду управління (передового досвіду); зв’язки із громадськістю (паблікрилейшнз).

Модель підприємництва складається з таких двох частин:

1) мікросередовище – це середовище прямого впливу на підприємство і суб’єкти, з якими підприємство вступає в безпосередній контакт, тобто інституціональне середовище. Це підприємство є ядром мікросередовища;

2) макросередовище – це умови та відносини, що впливають на підприємство та його мікросередовище опосередковано. Це географічне, демографічне, науково-технічне, екологічне, правове, соціально-культурне, економічне, міжнародне середовища.

Наведена модель показує підприємство з його п’ятьма основними функціями, чотири з яких (фінансова, кадрова, матеріально-технічне постачання, маркетинг) передбачають відносини із зовнішніми блоками – інституціональним середовищем. Кожна функція взаємодіє з будь-якою іншою функцією та зовнішніми блоками.

 

^ 1.4 Технологія створення власної справи

Створення власного підприємства і виконання підприємницьких функцій – надзвичайно складна й ризикова справа, яка вимагає великої сили волі, затрат енергії, цілеспрямованості тощо. Процес створення власної справи складається з трьох стадій: підготовчої, установчої та організаційної.

Підготовча стадія включає наступні етапи:

1.        Прийняття рішення про підприємницьку діяльність на основі підприємницької ідеї. Це досить відповідальний, визначальний етап діяльності підприємця. Рішення формується під впливом багатьох факторів.

2.        Визначення цілей підприємницької діяльності, розробка стратегії розвитку підприємства.

3.        Вибір організаційно-правової форми підприємництва. Вибір місця розташування підприємства.

Установча стадія складається з таких етапів:

1.     Визначення складу засновників, пошук партнерів (якщо це необхідно). Допомогу в цій справі можуть надавати бізнес-центри (центри розвитку малого бізнесу), що створені в усіх великих містах України.

2.     Визначення величини статутного фонду (початкового капіталу) та джерел фінансування.

3.     Розробка назви підприємства.

4.     Підготовка установчих (засновницьких) документів, а саме: установчого (засновницького) договору та статуту.

5.     Реєстрація підприємства у відповідних органах державної влади.

6.     Оформлення атрибутів підприємства (печатка, бланки, рахунки підприємства і т.п.)

Організаційна стадія включає:

1.     Організацію управління підприємством.

2.     Формування мереж постачання ресурсів і реалізації продукції.

3.     Підбір персоналу.

4.     Організацію виробничого процесу.

До установчих (засновницьких) документів, що підтверджують статус юридичних осіб, без яких неможливо заснувати фірму, належить рішення про її утворення або засновницький договір, а у випадках, передбачених законом, статут (положення) суб’єкта господарювання.

Статут підприємства – це офіційно зареєстрований документ, який визначає форму власності підприємства, сферу його діяльності, спосіб управління та контролю, порядок утворення майна підприємства та розподілу прибутку, порядок реорганізації та інші положення, які регламентують діяльність юридичної особи.

Засновницький договір – це угода (договір), яка укладається між двома або кількома засновниками щодо створення підприємства (фірми) певним шляхом. Суть установчого договору полягає в тому, що він є одним із різновидів згоди про спільну господарську діяльність з утворенням самостійної юридичної особи.

                В установчих документах повинні бути зазначені найменування та місцезнаходження суб’єкта господарювання, мета і предмет господарської діяльності, склад і компетенція його органів управління, порядок прийняття ними рішень, порядок формування майна, розподілу прибутків та збитків, умови його реорганізації та ліквідації, якщо інше не передбачено законом.

Для створення та початку діяльності підприємства (фірми) необхідний стартовий капітал. Цю функцію виконує статутний фонд.

Статутний фонд – це сукупність грошових коштів та майна, яка необхідна для організації та початку функціонування підприємства (фірми). Статутний фонд створюється внесенням вкладів засновниками (учасниками) і може поповнюватися за рахунок прибутку від господарської діяльності підприємства, а в разі потреби також додаткових вкладів учасників, у тому числі спонсорів. Вкладом до фонду можуть бути всі види майна – будівлі, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності; кошти засновників (учасників), у тому числі у вільно конвертованій валюті; усі види майнових прав – на користування землею та іншими природними ресурсами, різними майновими об’єктами, а також на використання винаходів, “ноу-хау”, інших об’єктів інтелектуальної власності та інші права, що не належать до майнових, але мають товарну вартість. Забороняється використовувати для формування статутного фонду товариства бюджетні кошти, а також одержані в кредит та під заставу.

Підприємницький капітал охоплює певні капіталоутворюючі елементи, а саме:

1)усі технічні засоби виробництва (будівлі, споруди, устаткування, рухомий склад транспорту, інструменти тощо), які використовуються підприємцем на законній підставі (не лише як об’єкти власності, а й на правах оренди, лізингу, тимчасового користування тощо);

2)матеріальні оборотні елементи виробництва (сировину і матеріали, пристосування й інструменти одноразового або короткочасного використання);

3)оборотні кошти у грошовій формі (фонд оплати праці, кошти для придбання елементів оборотних фондів, фонди обігу, у тому числі грошові кошти на розрахунковому рахунку у банку);

4)інтелектуальну власність (якщо вона як така буде сприйнята виробництвом або ринком), тобто власне підприємницька ідея, спосіб виготовлення сировини або готової продукції, спосіб надання товару нових властивостей і якісних характеристик – все те, що прийнято називати “ноу-хау”.

Процес створення фірми (підприємства) завершує державна реєстрація. Право на здійснення підприємницької діяльності суб’єкт набуває лише після акту державної реєстрації такої діяльності, інакше вона є незаконною.

Розглянемо порядок державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності.

Державна реєстрація суб’єктів підприємницької діяльності проводиться у виконавчому комітеті міської (районної) ради за місцезнаходженням або місцем проживання суб’єкта, якщо інше не передбачено законом.

Для державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності  юридичної особи, власник (власники), уповноважений ним (ними) орган чи особа (заявник) особисто або поштою подають до органу державної реєстрації такі документи: рішення власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу; установчі документи, передбачені законом для відповідного виду юридичних осіб; рішення Антимонопольного комітету України про згоду на створення, реорганізацію (злиття, приєднання) суб’єктів господарювання у випадках, передбачених законом; документ (документи), що засвідчує сплату засновником (засновниками) внеску до статутного фонду суб’єкта господарювання в розмірі, встановленому законом; реєстраційну картку встановленого зразка; документ, що засвідчує сплату коштів за державну реєстрацію.

                Підприємницька діяльність припиняється:

а) після закінчення строку, на який створювалося підприємство, або після досягнення мети, поставленої при його створенні;

б) з власної ініціативи підприємця (власників);

в) у разі припинення існування підприємця;

г) у разі закінчення строку дії ліцензії;

д) на підставі рішення суду: за клопотанням банківських органів у разі неплатоспроможності та визнання його банкрутом; контролюючих органів за систематичне або грубе порушення чинного законодавства;

е) за іншими підставами, передбаченими установчими документами та законодавчими актами України.

Підприємства можуть припинити свою діяльність не тільки з причини нерентабельності, а й тому, що змінюють форму функціонування, об’єднуються з іншими підприємствами, відокремлюються з розподілом майна тощо. Припинення діяльності суб’єкта підприємництва здійснюється двома шляхами – реорганізацією та ліквідацією.

Підприємство реорганізується у випадках: злиття з іншим підприємством та утворення в результаті нового підприємства; приєднання одного підприємства до іншого; поділу підприємства; виділення з підприємства одного або кількох нових; перетворення одного підприємства в інше.

 

 

^ ТЕСТИ

 

1. Хто першим запровадив термін “підприємництво” і дав його систематизований аналіз?

а) А. Сміт;

б) Ж.Б. Сей;

в) Р. Кантільйон;

г) А. Маршалл;

д) Й. Шумпетер.

 

2. Згідно із законодавством України, підприємництво – це діяльність:

а) надзвичайна;

б) самостійна;

в) регульована;

г) ініціативна;

д) з метою одержання прибутку.

 

3. Існують такі види підприємницької діяльності:

а) виробнича;

б) систематична;

в) торговельна;

г) фінансова;

д) матеріальна.

 

4. Найбільш складним та важливим для економіки країни є такий вид підприємництва:

а) торговельне;

б) виробниче;

в) фінансове;

г) сервісне.

 

5. Забороняється бути посадовими особами господарських товариств таким категоріям громадян:

а)викладачам;

б) службовцям прокуратури, суду, органів внутрішніх справ;

в) особам, які не мають стартового капіталу;

г) службовцям органів державної влади, які здійснюють контроль за діяльністю підприємств;

д) військовослужбовцям.

 

6. Зазначте основні принципи підприємницької діяльності:

а) вільний вибір видів діяльності;

б) самостійне формування програми діяльності;

в) отримання прибутку;

г) вільний найм працівників;

д) вільний вибір споживачів.

 

7. Тільки державні підприємства та організації можуть здійснювати діяльність, пов’язану з:

а) виготовленням військової зброї;

б) пошуком та експлуатацією родовищ корисних копалин;

в) наданням медичних послуг;

г) обігом наркотичних засобів;

д) виготовленням тютюнових виробів.

 

8. Державне регулювання підприємництва – це:

а) обмеження у здійсненні підприємницької діяльності;

б) визначення суб’єктів підприємницької діяльності;

в) регламентація поведінки суб’єктів підприємницької діяльності.

 

9 .Державна політика підтримки підприємництва – це:

а) адміністративні заходи щодо розвитку економіки;

б) сутність пріоритетних рішень, що визначають напрями сприяння розвитку підприємництва;

в) сукупність методів втручання держави у господарську діяльність;

г) усі відповіді правильні.

 

10. Які непрямі економічні методи та регулятори застосовуються державою для впливу на підприємницьку діяльність?

а) постанови Кабінету  Міністрів України;

б) закони України;

г) ціни;

д) банківські проценти;

в) податки;

 

11. Хто може бути підприємцем в Україні?

а) всі громадяни України;

б) громадяни інших держав;

в) громадяни, які досягли працездатного віку;

г) громадяни України, інших держав, особи без громадянства, не обмежені законом у правоздатності та дієздатності.

 

12. Визначити види діяльності, які можуть провадитися за умов отримання ліцензії:

а) виготовлення військової зброї;

б) пошук та експлуатація родовищ корисних копалин;

в) надання медичних послуг;

г) обіг наркотичних засобів;

д) виробництво та експлуатація ракетоносіїв.

 

13. Існують такі типи обмежень на підприємницьку діяльність:

а) державне підприємництво;

б) сплата податків;

в) державна реєстрація;

г) складання статуту;

д) ліцензування.

 

14. Зовнішнє середовище підприємництва поділяється на елементи:

а) географічне;

б) динамічне;

в) політичне;

г) економічне;

д) аналітичне.

 

15. До складу інституціонального середовища (інфраструктури підприємництва) входять:

а) банки;

б) політична ситуація;

в) постачальники;

г) рекламні агентства;

д) екологічний стан.

 

16. Які функції виконує підприємництво?

а) диференційну;

б) кадрову;

в) виробничу;

г) маркетингову;

д) фінансову.

 

17. Що є об’єктом купівлі-продажу у фінансовому підприємництві?

а) продукція;

б) гроші;

в) іноземна валюта;

г) цінні папери;

д) інформація.

 

18. Багаторічний досвід господарювання у країнах з розвиненою ринковою економікою виділяє такі традиційні моделі підприємництва:

а) виробничу та посередницьку;

б) класичну та інноваційну;

в) класичну та неокласичну;

г) усі відповіді правильні.

 

19. Класична модель підприємництва орієнтована на:

а) активне використання нових управлінських рішень;

б) оновлення економічної системи держави;

в) максимально ефективне використання наявних ресурсів підприємства;

г) усі відповіді правильні.

 

20. Установчі документи підприємства – це:

а) статут підприємства;

б) підприємницька угода;

в) засновницький договір;

г) реєстраційна картка;

д) свідоцтво.

 

21. Угода, яка укладається між двома або кількома засновниками щодо створення підприємства – це:

а) статут;

б) орендний договір;

в) договір постачання;

г) засновницький договір;

д) кредитний договір.

 

22. Сукупність грошових коштів та майна, яке необхідно для організації та початку функціонування фірми, – це:

а) майно засновників фірми;

б) статутний фонд фірми;

в) резервний фонд фірми;

г) страховий фонд фірми.

 

23. Які існують в Україні види господарських товариств?

a) додатковою відповідальністю;

б) змішане;

в) повне;

г) неповне;

д) командитне.

 

24. Перевагами акціонерної форми організації підприємництва є:

а) можливість для акціонерів отримувати доходи та не брати активної участі в управлінні підприємством;

б) необмежена відповідальність;

в) ефективний спосіб фінансування;

г) можливість розподілу ризику;

д) можливість вільно розпоряджатись своїми вкладами.

 

25. Існують такі види (типи) акціонерних товариств:

а) повні;

б) обмежені;

в) відкриті;

г) закриті;

д) командитні.

 

26. Мале підприємництво має такі економіко-виробничі та соціально-психологічні переваги:

а) здатність оперативно створювати та впроваджувати нову техніку і технологію;

б) насичення ринку праці новими робочими місцями;

в) схильність до ризику, підприємливості;

г) значні фінансові ресурси;

д) здатність швидко пристосовуватись до змін попиту.

 

 

  1   2   3   4

Схожі:

2. Підприємство як суб’єкт господарювання Тема Основні виробничі фонди підприємства. Виробнича потужність Тема Нематеріальні ресурси та активи iconПідприємство як суб’єкт господарювання
Цінний папір, який надає право власності на частку майна І прибутку акціонерного підприємства, – це
2. Підприємство як суб’єкт господарювання Тема Основні виробничі фонди підприємства. Виробнича потужність Тема Нематеріальні ресурси та активи iconПідприємство як суб’єкт господарювання. Поняття, цілі й напрямки діяльності. Правові основи
Мета: знати поняття «економіка», методологію курсу, форми прояву законів І закономірностей, взаємозв’язок з іншими дисциплінами,...
2. Підприємство як суб’єкт господарювання Тема Основні виробничі фонди підприємства. Виробнича потужність Тема Нематеріальні ресурси та активи iconМетодичні рекомендації для самостійної роботи студентів Тема: Підприємство...
Україні; типологія професійного підприємництва. Класифікація підприємств; зовнішнє середовище діяльності підприємств: макро- та мікро...
2. Підприємство як суб’єкт господарювання Тема Основні виробничі фонди підприємства. Виробнича потужність Тема Нематеріальні ресурси та активи iconА будь-який об'єкт власності людини чи підпри­ємства; б стаття балансу...
Активи першого класу ліквідності –– це найбільш ліквідні активи, до яких відносяться рахунок в касі, в банку, короткостокові фінансові...
2. Підприємство як суб’єкт господарювання Тема Основні виробничі фонди підприємства. Виробнича потужність Тема Нематеріальні ресурси та активи iconТема Виробнича потужність підприємства Яке визначення розкриває сутність...
...
2. Підприємство як суб’єкт господарювання Тема Основні виробничі фонди підприємства. Виробнича потужність Тема Нематеріальні ресурси та активи iconТема 11. Техніко-технологічна база І виробнича потужність підприємства
...
2. Підприємство як суб’єкт господарювання Тема Основні виробничі фонди підприємства. Виробнича потужність Тема Нематеріальні ресурси та активи iconКафедра економіки підприємства фінансово-економічного факультету...
«ресурсне забезпечення діяльності підприємств: персонал, основні засоби, оборотні, нематеріальні та фінансові активи»
2. Підприємство як суб’єкт господарювання Тема Основні виробничі фонди підприємства. Виробнича потужність Тема Нематеріальні ресурси та активи iconАндрійчук В. Г. Економіка аграрних підприємств: Підручник. 2-ге вид.,...
Основні критерії, що визначають суб’єкта господарювання як підприємство. Характеристика підприємства як економічна система. Внутрішнє...
2. Підприємство як суб’єкт господарювання Тема Основні виробничі фонди підприємства. Виробнича потужність Тема Нематеріальні ресурси та активи icon1. Підприємство як суб'єкт господарювання
Лише системна та цілеспрямована праця може забезпечити успішне засвоєння зазначеного курсу
2. Підприємство як суб’єкт господарювання Тема Основні виробничі фонди підприємства. Виробнича потужність Тема Нематеріальні ресурси та активи iconТема 5: Проблеми правового забезпечення майнової основи господарювання
За енергоресурси (електроенергія, газ) підприємство не змогло розплатитися, що спричинило подання енергопостачальними компаніями...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка