2: Державно-правові погляди стародавнього світу




Скачати 271.78 Kb.
Назва2: Державно-правові погляди стародавнього світу
Сторінка1/3
Дата конвертації01.07.2013
Розмір271.78 Kb.
ТипДокументы
skaz.com.ua > Право > Документы
  1   2   3
Тема 2: Державно-правові погляди стародавнього світу


  1. Учення про державу і право в стародавньому Єгипті і Месопотамії. Закони Хамураппі.

  2. Правові пам’ятки Індії:веди Рігведа, Самаведа, Артхаведа, Закони Ману.

  3. Період ста шкіл у Китаї. Учення даосизму про державу і право.

  4. Погляди на державу і право Мо-цзи.

  5. Державно-правові погляди легістів.



1.Учення про державу і право в стародавньому Єгипті і Месопотамії.

Закони Хамураппі
Стародавній світ - це пора зародження державності та політичних ідей на ґрунті релігійної міфології. В міфологічній формі вперше виражаються поняття світового порядку, правди і справедливості необхідність дотримання встановлених правил, влада як засіб їх забезпечення, форм держави.

В історії держав Давнього Сходу належить шукати початки правової і політичної думки світу, оскільки вчення народів Сходу, переплетені із їх віруваннями, випередили грецьку суспільно-політичну думку.

На багато віків раніше перед виникненням державних утворень у Греції, сформувалися великі теократичні монархії Сходу, а відтак і перші правові та політичні вчення, що перебували в межах пануючих вірувань.

Божою волею у Давнину пояснювали існування і зміну державного устрою, вважалося, що Небо керує справами держави. А правитель безпосередньо виражає волю Бога, є його намісником чи навіть Богом на землі, чи що Бог через пророків і священнослужителів оголошує свою волю народові (як це було у іудеїв).

Визнаючи залежність державної влади від Бога – пануючі політичні погляди держав Сходу були інтегральною частиною релігійних систем. Звідси і характеристика політичної думки Сходу як вчень релігійно-політичних.

Типовою рисою всіх учень Сходу, крім їх специфічних рис, є фаталістичне послушенство вирокові Неба.

Матеріальною підставою влади у великих державах Сходу були публічні роботи, керовані і плановані центром, врегулювання постачання сільського господарства водою. Влада поширювалась на значні території. Така влада була деспотичною. Божественність влади не допускала жодних проявів бунту і незадоволення. Процес повільних змін привів до того, що в теократичних монархіях Сходу старі суспільно-політичні елементи перепліталися з новими; у цих невільницьких державах поряд із рабством співіснували форми родового ладу або навіть і феодалізму як, наприклад, у Китаї.

Суспільно-економічний як і політичний устрій держав Сходу відрізнявся від класичного зразка рабовласницьких держав античної Греції і Риму.

Так, власником землі у державах Сходу була сама держава, їй належали і раби. Такою була економічна основа деспотичної влади монархів Сходу. Земля крім держави також належала землеробським общинам.

Крім рабів працювали і вільні люди, що не було характерним для античної Греції і Риму. Звідси – значне суспільне розмежування між вільними у державах Сходу.

Рабство у державах Сходу не вийшло за межі першої стадії розвитку: крім домашнього рабства раби перебували у колективній власності святинь чи безпосередньо держави.

Вища влада належала єдиновладному монархові, позиції якого зміцнювала релігія, нав'язуючи підданим послушенство божественній владі.

Як для держав античного Сходу типовою рисою була теократична монархія, так і для релігійно-політичних вчень (доктрин) типовою була засада пасивного підпорядкування. Релігійно-міфологічний характер вчень періоду Давнини полягав у тому, що:

вважалося, що земні порядки є частиною загальносвітових, космічних порядків;

на стадії релігійно-міфологічних уявлень і право, і закон ще не є окремою системою норм, а існують як частина релігійно-обрядового порядку приватного, громадського і державного життя;

правові і політичні вчення ще не відокремлені від міфів, не сформувалися у відносно самостійну сферу суспільної свідомості;

правда, справедливість (маат /Єгипет/, дике /Греція/, дао /Китай/, рта (ріта) /Індія/) – природно-божественний порядок, якому відповідають право і влада, що пізніше складає основу природничо-правового праворозуміння у вигляді „природничого права", „природно-божественного права". Отже, однією із основних засад античного світогляду є уявлення, що споконвічний природний порядок – основа універсального діючого, об'єднуючого всіх права. А людський розум є органом пізнання права;

Божественне джерело існуючих порядків – основна тема стародавніх міфів соціально-політичного та етико-правового напрямків;

різне вирішення питання про способи і форми зв'язків божественного начала та земних відносин обумовлені як історичними, так і матеріальними умовами життя різних народів і держав Сходу;

та чи інша версія божественного походження земної влади і порядку виступала панівною ідеологією, яка не мала конкуренції з боку інших уявлень, теорій тощо.

всі вчення санкціонували нерівність, привілеї;

у ХІ-VIII ст. до н.е. скрізь спостерігається тенденція відходу від початкового релігійно-міфологічного уявлення про право та державу до більш раціонального;

вчення давнього періоду мали тільки прикладний характер і торкалися в основному питань мистецтва управління, механізму існування влади і правосуддя, проблеми техніки та методів здійснення влади, а не були теоретичними узагальненнями;

державна влада ототожнюється з владою царя або імператора. Верховний правитель вважається уособленням держави, зосередженням всього державного життя;

політичні вчення Стародавнього Сходу не відокремлені від моралі і були етико-політичними доктринами. Загалом підвищений інтерес до моралі характерний для ідеологів ранніх суспільств (Це є закономірністю історії правових і політичних вчень). Так, мистецтво управління державою зводять до морального вдосконалення правителів, до управління силою особистого прикладу;

у правових і політичних вчення Стародавнього Сходу не тільки збереглися, а й розвивалися релігійно-міфологічні погляди на право і державу. А переважання практико-прикладної та моральної тематики приводило до того, що такі найбільш загальні, але відокремлені від практики питання як походження права і держави, їх історичний розвиток або не вирішувались, або вирішувались з точки зору релігійно-міфологічного світогляду.

Різноманітність правових і політичних установ сучасних держав Сходу і Заходу обумовлена зокрема і уявленнями про справедливий соціальний порядок, які виникли ще у давнину. Ці установи є відображенням двох культурних традицій – західної, яка бере початок в античності, та східної. У західній традиції переважають цінності індивідуальної свободи, матеріального добробуту, автономії особи, раціоналізму тощо. У східній – колективізм, традиція, матеріалізм, пошук духовних основ життя.

Специфіка правової і політичної свідомості у країнах Давнього Сходу обумовлена такими закономірностями у їх розвитку:

- уявлення про гармонію і порядок базуються на основі сформованого патріархального натурального господарства і панування колективної власності на землю (у формі державної та общинної);

- зміст уявлень про право і державу визначені культурною традицією – східною культурною традицією (протилежною західній, європейській). У східній традиції визначальним є

ідея пошуку істини,

космічної єдності світу і людини, гармонії земного з небесним,

акцент на кінцевій меті життя,

відсторонення від мирської суєти.

В основі східної культури лежить традиціоналізм, а відтак правові і політичні вчення і сучасності на сході слабо розвивають проблеми особистої свободи особи, прав людини, демократії, багатопартійності, розподілу влад тощо.

Особливості правових і політичних учень Давнього Сходу:


  1. Релігійно-міфологічна форма уявлень про право і державу, а відтак відсутність раціонального пояснення природи і суті державно-правових явищ. Це, зокрема, зумовлено природно-кліматичними умовами цих країн, де людина, результати її праці були у залежності від природних і суспільних сил. Тому виникають міфи, вірування, основною ідеєю яких є божественне походження земних порядків та установ. Божественне начало є в космосі, завдяки чому його система більш впорядкована, ніж земна. Божою волею санкціоновані суспільні порядки і приписи, що робить їх незмінними та справедливими. А право і держава є частиною космічного порядку.

2. Правові і політичні вчення Давнього Сходу – складова частина міфологічного світогляду. А також уявлення про право, державу, політику пов'язані з моральними приписами і часто мають вигляд етико-політичних доктрин. Зокрема йдеться про моральні приписи, згідно з якими мають бути організовані інститути державної влади; про моральне вдосконалення правителя, який тим самим дає приклад підданим. (Наприклад, у Китаї доктринальними основами правових і політичних учень є етико-філософські вчення: конфуціанство, легізм, даосизм, моїзм).

3. Вчення Давнього сходу мають прикладний характер (політику розглядають як мистецтво управління). Теорії узагальнення вирішення спільних проблем державного устрою замінюють конкретними порадами, які, зокрема, стосуються методів здійснення влади. Ця риса також виражена через персоніфікацію державної влади, ідентифікацію держави з правителем. (Соціальні катаклізми у державі завжди пов'язані із недоліками у моральності правителя).

4. Апологетичний характер вчень, оскільки вони майже завжди спрямовані на підтвердження непохитності існуючого устрою, справедливості існуючого порядку, встановленого Богом.

5. Однак, вчення не є однорідними, а виступають як суміш релігійних вірувань, міфологічних уявлень, моральних заборон і повчань прикладного характеру.

6. Місце функцій правителя у цих вченнях визначається співвідношенням божественного начала із земними порядками.

7. Плюралізм вчень у країнах Давнього Сходу (наприклад, у Індії буддизм виникає як протилежність брахманізму, який утверджував кастовий поділ як основу суспільства. Буддизм вніс начало здатності кожної людини до самовдосконалення).

Єгипет

IV-III тис. до н.е. виникає рабовласницька держава у Єгипті. Держава склалась у вигляді централізованої бюрократичної монархії, на чолі якої стояв фараон. Він зосереджував і світську, і духовну владу.

Визнання божественності правителя об'єднувало державу навколо фараона. Спочатку сам Бог керував країною, а потім почав втілюватися в кожного наступного правителя. Його Божественна сила щороку поновлюється у ритуалі інтронізації (усаджування фараона на трон символізувало творення Порядку з Хаосу і відродження природи після щорічного відмирання). Божественного фараона проникає божественний флюїд „ка" спільний для Богів і правителів. Правитель Єгипту рівний з Богами, його вважають двійником Бога, називають Богом і Ланом, тобто – теократична доктрина державної влади. Боги не лише створюють законний порядок, а й разом з фараоном продовжують вдосконалювати його, створюючи для цього політичні установи і законодавство.

Правитель все знає і ніколи не помиляється. Він як і Боги, підтримує весь космічний лад („його плечі підтримують Небо").

Богиня Маат уособлює справедливість і правосуддя. Маат (як діке /Греція/, ріта, рта /Індія/, дао /Китай/) – природно-божественний порядок справедливості.

Право фараона є виразом божественного "ка". Божественна влада фараона покладає на нього завдання:

організатор і охоронець культу богів, будівничий святинь і священнослужитель;

обороняє країну і розширює її територію;

фараон – джерело і норма справедливості, справедливим є те, що правитель хоче і що він оголосить;

керує силами природи і забезпечує добробут.

Ефективність управління спирається на розгалужений бюрократичний апарат. Владу фараона часто обмежувала бюрократія і релігійні діячі.

Правова культура давнього Єгипту базувалась на розумінні права як виміру належної поведінки, обов'язку вчиняти дії і вчинки, обумовлені соціальним статусом і доброчесністю поглядів. Специфікою правового світогляду Давнього Єгипту є нерозривний зв'язок права з ритуалом. Детальне регулювання діяльності державного апарату (зокрема, це стосувалось візира – найближчого помічника фараона, який мав адміністративні та судові повноваження). В інструкціях візирові містилися правила етикету та принципи судочинства: дотримання закону, а не власний розсуд; відповідність покарання правопорушенню.

В епоху Давнього царства у "Мемфіському богословському трактаті" описано процес виникнення законного порядку в суспільстві із первинного хаосу шляхом досягнення гармонії Божественного (небесного) і земного (царського) правління.

Замість безпорядку Боги-Творці встановили Порядок та Істину у людському суспільстві, які базуються на загальність гармонії та справедливості. Уособленням справедливості і правосуддя була богиня Маат. Фараон, як і боги, прагне утвердити Маат замість Хаосу.

Епоха Середнього царства у Єгипті представлена "Повченням гераклеопольського царя Ахтоя своєму синові".

^ У Стародавньому Єгипті побутував міф, за яким божества не тільки уособлювали найвищу владу над людьми, але й брали безпосередню участь у встановленні земного порядку і вирішенні багатьох земних проблем. Прикладом саме такого уявлення є стародавньоєгипетські літературні пам'ятки: "Повчання Птахотепа" (XXVII ст. до н.е.), "Книга мертвих" (XXV-XXIV ст. до н.е.). Червоною ниткою через усі ці твори проходить ідея про божественну сутність влади і законів, їх небесне походження і відповідність божим настановам. Рекомендувалось дотримуватись спра­ведливої поведінки і виконання законів. Бог безпосередньо впливав на про­цеси в суспільстві, був верховним правителем, носієм законів і верховним суддею. Такий підхід до з'ясування питання про владу, порядок, справедливість домінував у народів протягом тисячоліть, він був сприйня­тий багатьма релігіями народів світу.

Епоха Нового царства.

Візир Птахотеп представляє епоху Середнього царства, „Повчання Птахотепа". Мисленням і життям люди багаті і бідні завдячують волі Бога (тобто фараона), закликає до покори і послушенства владі. Наближеним до фараона давати рекомендації вдумливо, керуючись інтересами справи. Радить своєму синові: 1) утримуватись від жорстокості у поводженні з підлеглими, підкреслюючи природну рівність всіх рівних; 2) вимога до управлінців та тих, ким управляють, у своїй діяльності дотримуватися принципу "ка" – правилу – доброчесної та справедливої поведінки. "Якщо ти керівник, що віддає розпорядження багатьом людям, прагни до всякого добра, щоб у розпорядженні не було зла. Великою є справедливість, стійким є все відмінне".

Настанова фараона Тутмоса ІІІ новому візирові: „Пам'ятай, що високий чиновник твого рагну живе на очах у всіх. Вітер і вода розповідають про все, що він робить і ніколи не залишається в таємниці те, що він зробить. Єдиний для такого чиновника порятунок – суворо додержувати букви законів і робити так, як у них написано".

Про актуальність проблем, які стосувалися суспільного життя, свідчать інші повчання.

Повчання гераклеопольського царя Ахтоя своєму синові (2100 р. до н.е.) „Оберігайся карати несправедливо. Не вбивай. Недобре це для тебе... Твори істину і ти будеш довго жити на землі. Втішай того, хто плаче, не притісняй вдову, не проганяй людину через майно батька її". Загалом поради по управлінню державою. З другого боку: що біднота розкладає навіть військо. Два принципи законного і належного порядку: Божественний характер влади фараона та опора розумних радників, які створюють справедливі закони.

Повчання Аменемопе (Х-ІХ ст. до н.е.е): „Стережися грабувати бідних і випробовувати силу на слабких".

Божественний правитель у Єгипті володіє деспотичною владою. Така божественність правителя була доктринальним виразом процесу формування потужної централізованої імперії. Відголоси цієї єгипетської монархічної ідеології потім відображаються у еллінських державах і в Римі.

Вавилон

Правитель Вавилону вважався сином Бога Мардука, який очолював пантеон богів. Мардук послав Хаммурапі щоб добре керував народом.

Правителя визнавали прототипом людини і тінню Бога (а інші люди були „тінню правителя").

Так сам як і в Єгипті правитель є посередником між Богами і людьми (однак більше пов'язаний зі світом людей), належить до обох світів і за допомогою ритуалу забезпечує гармонію між ними.

Правитель є будівничий святинь і зрошувальних систем, верховний серед священнослужителів, пастор народу, відповідальний за добробут і спокій; будує міста і дороги, керує завойовницькими походами, мудрець і мудрий правитель.

Свою волю Боги передають йому у снах. Так ніби-то виникли і „Закони Царя Хаммурапі". Вони викарбувані на базальтовій плиті, де зображено як Бог, що сидить на троні, передає закони монархові. Тобто, закони – воля Бога. Ці Закони Царя Хаммурапі проголошені як такі, що охороняють слабих і захищають справедливість. Тут, славиться необмежена влада правителя, який, спираючись на бюрократичний апарат, зосередив у своїх руках законодавчу, виконавчу, судову і релігійну владу.

Розроблена система кримінально-правового захисту власності.

В епілозі зазначено, що Мардук "послав мене (Хаммурапі) управляти людьми і нести країні добробут, я вклав правду і справедливість в уста країни і дав благоденство людям".

  1   2   3

Схожі:

2: Державно-правові погляди стародавнього світу iconГреція в V іv ст до н. е
Обладнання: Голованов С, Костирко С. Історія стародавнього світу (К., 2006), Шалагінова О., Шалагінов Б. Історія стародавнього світу...
2: Державно-правові погляди стародавнього світу iconДжерелознавство історії стародавнього світу
Джерелознавство історії стародавнього світу. Методичні рекомендації до семінарських занять / Укл.: Воротняк І. Д. – Чернівці, 2011....
2: Державно-правові погляди стародавнього світу iconТеми курсових робіт з дисципліни «Історія держави І права України»
Державно-правові інститути в українських землях у складі Російської імперії в період імперіалізму (1900-1917 рр.)
2: Державно-правові погляди стародавнього світу iconКритерії оцінки знань студентів під час модульних контролів
Розробник: доцент кафедри історії Стародавнього світу І середніх віків історичного факультету Ужну білак П.І
2: Державно-правові погляди стародавнього світу iconІсторія стародавнього сходу
Стародавнього Сходу: навчально-методичний посібник / уклад: В. М. Завадський. – Донецьк, 2011
2: Державно-правові погляди стародавнього світу iconРегламент : доповіді на пленарних засіданнях до 25 хв., на секційних засіданнях до 15 хв
Шановні колеги! Запрошуємо Вас взяти участь у роботі IV міжнародної наукової конференції «Актуальні питання історії стародавнього...
2: Державно-правові погляди стародавнього світу icon1. Погляди на державу І право у Ст. Індії
Серед цих збірників най­більшу популярність набули «Артхашастра» (IV—iii ст до н. є.) І «Закони Ману» (II ст до н е.), складені жерцями...
2: Державно-правові погляди стародавнього світу iconКодекс законів Хаммурапі як джерело з історії стародавнього Вавилону:...
Орієнтований перелік питань, які визначаються як питання Поточного та семестрового контролю
2: Державно-правові погляди стародавнього світу iconМетодичні рекомендації для самостійного вивчення тем з дисципліни «культурологія»
«Рігведи». Мистецтво Індії: його джерела І специфікація. Культура стародавнього Китаю. Періодизація культури. Своєрідність мистецтва...
2: Державно-правові погляди стародавнього світу iconЛекція (2 години) Тема: Вступ до курсу “Історія України”. Українські...
Дків. Саме історія може відповісти на ряд важливих питань – адже нинішній цивілізаційний стан І ситуація в Україні, зокрема, не визріли...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка