1 Походження терміна «міжнародне право». Визначення поняття «міжнародне публічне право». Поняття І сутність міжнародного права. Функції міжнародного права Серед




Назва1 Походження терміна «міжнародне право». Визначення поняття «міжнародне публічне право». Поняття І сутність міжнародного права. Функції міжнародного права Серед
Сторінка1/6
Дата конвертації01.07.2013
Розмір0.85 Mb.
ТипДокументы
skaz.com.ua > Право > Документы
  1   2   3   4   5   6
1 Походження терміна «міжнародне право». Визначення поняття «міжнародне публічне право». Поняття і сутність міжнародного права. Функції міжнародного права

Серед сучасних українських учених найповніше дослідження походження терміна «міжнародне право» належить професору В. Буткевичу. У свою чергу, звертаючи увагу на те, що сам вираз jus gentium (право народів), яким визначалася ще у римському праві сукупність норм, що регулювали і деякі відносини між народами. За висловом Г.Гроція, право народів періоду римського права являло собою «лише предмет взаємного наслідування або ж випадкового запозичення одними народами в інших». Саме у його праці «Про право війни і миру» він уперше спробував викласти саме те право, «яке визначає відносини між багатьма народами або їхніми правителями», тобто міжнародне право в його сучасному розумінні.

Періодизація:

1)античне (до 5 ст. до н.е.)

2)Феодальне (середньовічне, 5-13 ст.)

3) Класичне МП (17ст-1945р.)

МП має дуже різноманітні трактування, що даються вченими-міжнародниками та різними міжнародними організаціями. Всі вони відображають філософські, концептуальні та наукові погляди тієї епохи, в яку жили їх автори.

МП- сис-ма юридичних принципів і норм договірного та звичаєвого характеру, що виникають у разі угод між державами та іншими суб’єктами МП та які регулюють відносини між ними з метою мирного співіснування.

МП – особлива правова система, що регулює міжнародні відносини між його суб’єктами за допомогою юридичних норм, що створюються шляхом фіксованого (договір) або мовчазного вираження домовленості між ними, які забезпечуються примусом. Форми, характер та межі якого визначаються у міждержавних угодах.

Функції – це основні напрями його впливу на соціальне середовище, що визначають його суспільне призначення. За своїми рисами вони поділяються на:

1) Соціально-політичні – сутність та зміцнення існуючої системи міжнародних відносин:

- функція підтримки в системі міжнародних відносин відповідного стабільного порядку;

- функція протидії існуванню та прояву нових відносин, що суперечать цілям та принципам МП;

- функція інтернаціоналізації, що полягає в поширенні і поглибленні взаємозв’язків між державами;

- інформаційно-виховна функція.

2) Юридичні функції – правове регулювання міждержавних відносин:

- координаційна функція, оскільки норми МП встановлюють загальновизнані стандарти поведінки в різних галузях взаємовідносин держав;

- регулятивна – проявляється в прийнятті державами чітко встановлених правил без яких неможливе їх співіснування;

- забезпечувальна – зміст якої складається з того, що МП має норми, які сприяють державному дотриманню визначених правил поведінки;

- охоронна функція – складається з наявних у МП механізмів, які захищають законні права та інтереси держав.
^ 2 Міжнародні відносини і міжнародне право. Співвідношення міжнародного права, зовнішньої політики та ідеології

Міжнародні відносини набагато ширші, ніж міжнародне право. Вони можуть виникати між фізичними і юридичними особами й іншими суб'єктами різних держав і міжнародних суб'єктів, у тому числі такими, що не є суб'єктами міжнародного права.

Положення міжнародного права виступають як юридичний регулятор міжнародних відносин, що розвиваються дипломатичними засобами. До того ж норми міжнародного права створюються в процесі розвитку міжнародних відносин, де кожна держава прагне провести свою політику.

Міжнародне право виконує в міжнародних відносинах координуючу функцію. За допомогою його норм держави встановлюють загальноприйнятні стандарти поведінки в найрізноманітніших галузях відносин.

Регулююча функція міжнародного права виявляється в прийнятті державами твердо встановлених норм поведінки, при відсутності яких стає неможливим спільне існування та функціонування відносин.

Міжнародне право містить норми, які спонукають держави слідувати певним правилам поведінки, в яких концентрується забезпечуюча функція міжнародного права.

Також в міжнародному праві створилися механізми, важелі, які захищають законні інтереси держав та здійснюють охоронну функцію міжнародного права.

Зовнішня політика - це стратегія міжнародної діяльності держави, нею визначається розстановка всього арсеналу впливу на довкілля, до складу якої і міжнародне право.

Зовнішня політика кожної держави, яка здійснюється за допомогою дипломатії, повинна враховувати положення міжнародного права і жодним чином не суперечити їм.

Ідеологія і міжнародне право явища взаємозалежні. Вони обидва відносяться до нормативних явищ. Право служить найважливішим засобоми реалізації ідеологічних концепцій. Однак, воно потребує ідеології задля забезпечення собі соціальної підтримки, а також теоретичного осмислення насущних завдань права. Ідеологія містить у собі політичні, правові, моральні філософські ідеї, принципи, установки. До складу ідеології належать факти й міжнародно-правова свідомість, якій належить важлива роль у функціонуванні міжнародного права. Приміром, під час “холодної війни” в певної частини західних юристів-міжнародників існувала стійка думка, відповідно до якої в силу корінних відмінностей в ідеології, угоди між соціалістичними і капіталістичними державами були неможливі. Дуже показовий ідеологічний постулат президента США Р.Рейгана про те, що СРСР - це “імперія зла”. “Взаємністю”, втім, платили і радянські правознавці. Крайньої думкою, мабуть, є твердження А.Гітлера: “...Договори можуть полягати лише між контрагентами, що стоять в одній й тій самій світоглядній платформі”.

Натомість МПП впливає на ідеологію своїми цілями, принципами, нормами, і навіть практикою реалізації. З іншого боку, МПП регламентує і змістом ідеологічну діяльність на міжнародної арені. Заборонена пропаганда, здатна створити чи посилити загрозу світу. Поставлена поза законом нацистська ідеологія, расизм тощо.
3 Роль України як суб’єкта міжнародного права в сучасних міжнародних відносинах. Завдання зовнішньої діяльності України. Засади зовнішньої політики України. Постанова ВРУ «Про основні напрямки зовнішньої політики України» від 2липня 1993р.

Здобувши незалежність, Україна отримала геополітичний спадок, з винятковим положенням на перетині основних торгових шляхів, багатими природними та людськими ресурсами.

Сьогодні Україну розглядають як державу, що визнала свої державні пріоритети на користь демократії, правової держави та прав людини. З точки зору геополітичного положення та значення України у своєму регіоні її на сьогодні розглядають як повноцінного суб’єкта на міжнародній арені та відводять її важливе місце у концепціях на програмах регіонального та світового характеру. Традицiйно змiст нашої зовнiшньої полiтики розглядається виключно як вибiр напрямку орiєнтацiї, а не вибiр змiсту i способу активної дiяльностi на мiжнароднiй аренi полiтицi.

Стаття 37 "Стратегiчної концепцiї пiвнiчноатлантичного союзу" зазначає: "Україна займає особливе мiсце в обстановцi безпеки в Євроатлантичному регiонi i являється важливим i цiнним партнером в справi захисту стабiльностi i спiльних демократичних цiнностей".

Відносини України і Європейського Союзу здійснюються поступово та цілеспрямовано. Особливої уваги цим відносинам ряд науковців та державних діячів приділяють після приєднання сусідів України першого порядку до Європейського Союзу 1 травня 2004 року, адже саме тепер Україна має прямий кордом з ЄС, що обумовлює нові економічні, торгівельні, політичні та культурні відносини.

Основні завдання зовнішньої діяльності України:

утвердження і розвиток України як незалежної демократичної держави;

забезпечення стабільності міжнародного становища України;

збереження територіальної цілісності держави та недоторканості її кордонів;

включення національного господарства у світову економічну систему для його повноцінного економічного розвитку, підвищення добробуту народу;

захист прав та інтересів громадян України, її юридичних осіб за кордоном, створення умов для підтримання контактів з зарубіжними українцями і вихідцями з України, надання їм допомоги згідно з міжнародним правом;

поширення в світі образу України як надійного і передбачуваного партнера.

Засади, на яких наша держава реалізує свою зовнішню політику, базуються на дотриманні загальновизначних норм і принципів міжнародного права, статуту ООН, Гельсінського Заключного акту, Паризької хартії для нової Європи та інших документів НБСЄ.

2 липня 1993 року Верховна Рада України схвалила “Основні напрямки зовнішньої політики України”. Цей документ визначає базові національні інтереси України і завдання її зовнішньої політики, містить засади, на яких реалізується зовнішньополітична діяльність нашої держави. Втратив чинність після прийняття ЗУ «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» від 01.07.2010р.
^ 4 Етапи становлення міжнародного права. Роль ООН у формуванні сучасного МП

Існують три концепції мп:

міжнародне право виникло ще в міжплемінних відносинах;

мп з’являється одночасно з державами;

мп виникло наприкінці Середніх віків, коли в Європі склалася система суверенних держав. Насправді ж потреба в нормативному регулюванні і взаємодії держав виникає дуже рано. Навіть міжплемінні відносини не обходилися без такого регулювання. Однак на відміну від міждержавного, це регулювання не мало політичного характеру. Своєрідною рисою міжплемінних відносин була їх персоніфікація: будувалися й оформлювалися як відносини між індивідами, учасниками яких були переважно вожді. МП як юридичний засіб регулювання міждержавних відносин набуває практичного визнання лише наприкінці Середніх віків. Однак підґрунтя для цього складного суспільного явища готувалося протягом усієї попередньої історії, під час якої накопичувався досвід регулювання взаємодії держав, а також формувалися передумови міжнародно-правової свідомості. Беручи це до уваги можна визначити таку періодизацію історії мп: 1) передісторія мп (зі стародавніх часів до кінця Середніх), 2) класичне мп (від кінця Середніх віків до Статуту Ліги Націй), 3) перехід від класичного мп до сучасного (від Статуту Ліги Націй до Статуту ООН), 4) сучасне мп (право Статуту ООН).

26 червня 1945 в Сан-Франциско був підписаний 51 державою і набув чинності 24 жовтня 1945 р. Статут ООН. Цей день щорічно відзначається як День ООН.

Він і поклав початок сучасному міжнародному праву. Сучасне МП - це право Статуту ООН. Саме на цій основі і розвивається МП.
ООН є найбільшою універсальною міжнародною організацією із забезпечення миру, безпеки і міжнародного співробітництва. Саме ООН започаткувала концепцію панування права, а не сили.

Саме Статут ООН визначив загальні принципи та цілі МП. Завдяки цьому в міжнародному праві створюється інститут імперативних норм, що відрізняє сучасне МП від класичного, яке було диспозитивним.
^ 5 Основні та другорядні джерела МП. ст.38 Статуту Міжнародного Суду ООН про джерела МП. Доктринальні підходи до джерел МП

Джерела міжнародного права (у юридичному значенні) – це форми в яких існують норми міжнародного права, створені суб’єктами міжнародного права в результаті узгодження своїх позицій.

При цьому мається на увазі, що створення МП це процес, а джерела МП – це кінцевий результат цього процесу.

Є й інші визначення поняття джерела МП – джерела МП – форми закріплення (зовнішнього вираження). Норм МП, створення через погодження волі його суб’єктів.

Основними джерелами МП є міжнародний договір і міжнародний правовий звичай.

Міжнародний договір – це міжнародна угода, яка заклечається між державами в письмовій формі та регулюється міжнародним правом незалежно від того міститься така угода в одному, двох чи кількох документах, а також незалежно від конкретної назви.

Міжнародний звичай – це правило поведінки, яке в результаті неодноразового повторення на протязі тривалого періоду часу отримало мовчазну згоду суб’єктів міжнародного права та виконується ними в їх міжнародній практиці в якості звичайної міжнародно-правової практики.

Допоміжними до МП є резолюції міжнародних організацій, рішення міжнародних судів і арбітражів, доктрина міжнародного права.

Ст.. 38 Статуту Міжнародного суду ООН до джерел міжнародного права відносить:

  • Міжнародні конвенції, як загальні так і спеціальні, що встановлюють правила, безумовно визнані державами, що сперечаються;

  • Міжнародний звичай як доказ загальної практики, визнаний правовою нормою;

  • Загальні принципи права, визнані цивілізованими націями;

  • Судові рішення і доктрини найбільш кваліфікованих фахівців із публічного права різних націй як допоміжний засіб для визначення правових норм.

До цього переліку варто додати обов’язкові нормативні резолюції міжнародних організацій як суб’єктів сучасного міжнародного права, що також є джерелами міжнародного права, хоч вони і мають обмежене застосування.
6 Місце міжнародного договору серед джерел міжнародного права. Віденська конвенція про право міжнародних договорів 1969р. Відмінність міжнародних правових договорів від політичних угод

Одним з двох основних джерел міжнародного права є міжнародний договір. Міжнародний договір є добровільною угодою двох або більше суб’єктів міжнародного права щодо певних матеріальних або нематеріальних благ, які складають об’єкт міжнародного права; суб’єкти наділяються певними взаємними правами та обов’язками відповідно до такої угоди.

Слід зазначити, що міжнародний договір є настільки важливим джерелом, що в системі міжнародного права існує окрема галузь, яка має назву «право міжнародних договорів». Ця галузь регулює порядок укладання, дії, розірвання міжнародних договорів, його форми, а також всі інші питання, якимось чином пов’язані з міжнародними договорами. Право міжнародних договорів є кодифікованою галуззю та її найважливішим міжнародно-правовим актом є Віденська конвенція 1969 р. про право міжнародних договорів.

У Віденській конв.1969 р. підкреслюється, що імперат. норма заг. МП є нормою, що приймається і визнається міжнар. співтовариством держав у цілому як норма відхилення від якої не припустиме. Приклади міжнар. угод (договорів) є декларації, протоколи, конвенції, пакти, трактати та інше.
^ 7 Значення міжнародного звичаю в сучасному МП. Класифікація міжнародних звичаїв

Другим універсальним джерелом міжнародного права є міжнародний звичай. На відміну від внутрішньодержавного права, в міжнародному праві звичай має таке ж значення, як і міжнародний договір. Отже, міжнародний звичай — це правило поведінки суб’єктів міжнародного права, яке встановлюється шляхом його тривалого та одноманітного застосування на міжнародному рівні. З самого визначення можна виокремити основні складові міжнародного звичаю, а саме: тривалість застосування, одноманітна практика суб’єктів міжнародного права, а також одна з головних умов — загальна думка держав, яка визнає цю норму юридично обов’язковою. Звичай і дог-р мають однакову юрид. силу. Також важливо зазначити роль міжнародного звичаю у заповненні прогалин міжнародного права. Питання, що не вирішуються договорами, вирішуються звичаями, і в багатьох договорах вказується на таке застосування звичаю.

Різновидом міжнародних звичаїв є звичаї торговельні, які широко використовуються у міжнародній торгівлі й торговельному мореплавстві.
^ 8 Порівняльна характеристика міжнародного правового звичаю і міжнародного правового договору

Головною відмінністю звичаю від міжнародного договору є те, що звичаєва норма випливає з практики суб’єктів міжнародного права і не є закріпленою в якомусь конкретному документі. Важливо, що одна й та ж правова норма може бути і звичаєвою, і договірною. Наприклад, якщо держави закріпили обов’язковість міжнародного звичаю в договорі, між країнами, які беруть участь у такому договорі, ця норма вже буде договірною. Але якщо хоча б один із суб’єктів правовідносин не є учасником такого договору, то та сама норма в такому разі вже буде звичаєвою.

Шляхом порівняльного аналізу двох основних джерел міжнародного права можна виявити цілу низку інших розбіжностей між ними.

По-перше, в міжнародному договорі чітко відокремлені правотворчий процес від правозастосовчого, адже договір укладається шляхом формальних переговорів. Зважаючи на те, що міжнародний звичай формується саме в результаті практики, не можна чітко розмежувати стадію становлення від стадії застосування звичаю.

По-друге, міжнародний договір здатний впливати на розвиток міжнародного права шляхом встановлення певних правових норм, а міжнародний звичай є лише констатацією існуючого правила поведінки.

По-третє, навіть універсальні міжнародні договори поступаються за кількістю учасників міжнародному звичаю, адже для застосування міжнародного договору необхідна формальна згода суб’єктів.

По-четверте, в міжнародному звичаї містяться більш загальні правила поведінки, а це зумовлює той факт, що звичай не здатний врегулювати відносини в тих галузях, де потрібна чітка регламентація (наприклад, атомне право або космічне право).

З іншого боку, серед усього загалу звичаєвих норм переважають універсальні, тоді як у міжнародному договорі переважають регіональні та локальні норми. Також важливо зазначити роль міжнародного звичаю у заповненні прогалин міжнародного права.

Юридично звичаєві та договірні норми мають однакову силу.
^ 9 Значення актів міжнародних органів і організацій, міжнародних судових рішень на формування норм міжнародного права

Щодо рішень міжнародних організацій як джерела міжнародного права, серед вчених і практиків міжнародного права не має одностайної думки. Безумовно, особливе місце в цій категорії джерел посідають рішення Ради Безпеки та Генеральної Асамблеї ООН. Важливу роль у певних галузях міжнародного права відіграють також рішення деяких спеціалізованих установ ООН, наприклад конвенції, стандарти та регламенти ІКАО, міжнародні санітарні правила ВООЗ та ін. Але в цілому за рішеннями міжнародних організацій визнається роль лише допоміжних джерел міжнародного права.

Міжнародна судова та арбітражна практика є досить корисною як підтвердження існуючих норм міжнародного права. Крім того, вона здатна сприяти появі нових міжнародно-правових норм. Як допоміжне джерело міжнародного права рішення міжнародних судів та арбітражів можуть застосовуватись виключно стосовно сторін відповідної справи і лише у разі їх добровільної згоди на те.
^ 10 Поняття та характерні риси норм міжнародного права. Значення норм міжнародного «м’якого права»

Міжнародно-правові норми є основним інструментом для регулювання міжнародних відносин між суб’єктами міжнародного права.

Міжнародно-правова норма – це створене за угодою суб’єктів формально визначене правило, що регулює міждержавні відносини шляхом запровадження прав та обов’язків для суб’єктів і забезпечується юридичним механізмом охорони.

Під формальною визначеністю в даному випадку мають на увазі відмінну рису міжнародно-правових норм, яка полягає в особливій чіткості та визначеності понять і конструкцій.

Зміст норм міжнародного права складають права та обов’язки, якими наділяються суб’єкти міжнародного права. Важливою ознакою міжнародно-правових норм є те, що порівняно з внутрішньодержавними, більшість з них немає загальнообов’язкового характеру.

Специфічною для міжнародно-правових норм є їх структура (складаються з гіпотези та диспозиції). Відсутність санкцій у більшості міжнародно-правових норм пояснюється тим, заходи відповідальності в міжнародному праві відокремлені від самих правил поведінки, оскільки суб’єкти міжнародного права самостійно обирають заходи примусу з переліку тих заходів, що допускаються міжнародним правом по відношенню до правопорушників.

В останні роки в міжнародному праві одержав досить широке поширення термін «міжнародне м'яке право». Термін використовується в міжнародній доктрині для позначення двох різноманітних напрямків.

У першому випадку мова йде про особливий вид міжнародно-правових норм, що, на відміну від «твердого права», не породжують чітких прав і обов'язків, а дають лише загальну установку, котрій проте суб'єкти зобов'язані слідувати.

У іншому аспекті термін «м'яке право» застосовується для позначення і закріплення неправових міжнародних норм, що містяться в неправових актах, резолюціях міжнародних органів і організацій, у спільних заявах, комюніке. Норми, закріплені в таких документах (наприклад, документах ОБСЄ), є не правовими, а морально-політичними. Водночас такі норми «м'якого права», взаємодіючи з нормами міжнародного права, виконують те, що з тих або інших причин не можуть зробити останні. Вони відіграють роль передвісника твердого права, забезпечуючи попереднє, доправове регулювання, «обкочуючи» на практиці нові правила поведінки суб'єктів міжнародного права, які ще мають зайняти своє місце в масиві міжнародно-правових норм. Тому слід зазначити значну роль міжнародних норм «м'якого права» особливо в діяльності міжнародних органів і організацій, котрі з їхньою допомогою здійснюють правове регулювання, що виходить за рамки їхньої компетенції, тим самим розширюючи межі правового регулювання міжнародних відносин і впливаючи на прогресивний розвиток міжнародного права.

^ 11 Засоби створення норм МП. Сутність міжнародного правотворчого процесу

Оскільки міжнародне право розвинулось зі звичаю, норми міжнародного права можна поділити на дві групи:

Норми звичаєвого права

Норми, які виникли в результаті узгодження воль держав.

Процес створення звичаєвих норм є складним та тривалим та включає в себе такі елементи:

- Загальність

- Тривалість

- Однотипність та повторюваність

- Визнання

В процесі створення норм міжнародного права найбільше значення має процедура узгодження воль держав. В процесуальному аспекті більшість міжнародно-правових норм складається в два етапи:

1) Узгодження воль суб’єктів відносно правила поведінки;

2) Надання суб’єктами міжнародного права згоди на юридичну обов’язковість узгоджених правил поведінки.

Ці стадії можуть співпадати хронологічно, якщо міжнародний договір вступає в силу з моменту його підписання. Якщо ж в міжнародному правилі поведінки відсутня юридична обов’язковість, можна говорити лише про реалізацію першого етапу. В цьому контексті особливу актуальність набирає переконання суб’єктів міжнародного права у юридичній повноцінності правової норми (opinio juris). В практичній діяльності держав це означає визнання ними певного правила поведінки в якості норми міжнародного права.

На відміну від більшості міжнародно-правових норм процесуальна характеристика створення так званих імперативних норм (jus cogens) включає три етапи.

Віденська конвенція про право міжнародних договорів 1969 р. – імперативність міжнародно-правової норми означає, що вона приймається і визнається світовим співтовариством держав в цілому як норма, відхилення від якої є недопустимим і яка може бути змінена тільки нормою такого ж характеру.

1) Узгодження воль держав.

2) Надання згоди на юридичну обов’язковість.

3) Надання суб’єктами даному правилу поведінки вищої юридичної сили.
^ 12 Кодифікація норм МП та її значення для подальшого розвитку МП. Суть і цілі кодифікації. Роль Комісії МП у кодифікаційному процесі

Кодифікація міжнародного права здійснюється шляхом встановлення точного змісту та чіткого формулювання вже існуючих та діючих принципів та норм міжнародного права в певній сфері відносин між державами.

- Зміна і перелік застарілих норм.

- Розробка нових принципів та норм з урахуванням актуальних потреб міжнародних відносин.

- Закріплення в узгодженому вигляді принципів та норм в єдиного міжнародно-правовому акті.

В рамках ООН діяльністю з кодифікації міжнародного права займається Комісія з прогресивного розвитку та кодифікації міжнародного права.

До Комісії входять 34 юристи-міжнародники, які мають визнаний авторитет у галузі МП. Члени Комісії обираються Ген.Асамблеєю на 5 р. і виступають як незалежні особи. Комісія займається підготовкою проектів статей і конвенцій у цілому. В процесі роботи за її проханням уряди направляють їй тексти законів, судових рішень, договорів, диплом. листування та ін.документів необхідних при вивченні питання що кодифікується.

При складанні остаточного документу комісія враховує зауваження уряду і подає остаточний проект Ген.Асамблеї ООН для прийняття відповідного рішення.

У кінцевому підсумку кодифікація як створення зведеного закону має набути вигляду завершального письмового акту – міжнародного договору. Широка кодифікаційна робота в межах ООН підтвердила на практиці, що міжнародний договір став основним засобом кодифікації міжнародного права. Кодифікаційні (універсальні) конвенції таким чином підтверджують чинні норми загального міжнародного права, змінюють застарілі норми з урахуванням актуальних вимог сучасних міжнародних відносин, а також містять і цілком нові норми.
^ 13 Характеристика принципів сучасного міжнародного права: юридична природа, умови функціонування, сфера дії. Кодифікація принципів

В юридичній літературі називають різні загальні принципи:

- Загальні принципи, які трансформувалися у право через закономірності розвитку суспільних відносин.

- Загальні принципи, які склалися у праві на основі принципів функціонування систем управління в суспільстві.

- Загальні принципи, які склалися у праві на основі принципів розвитку правових систем.

- Загальні принципи внутрішньодержавного права.

Ці загальні принципи формуються на основі функціонування правових систем як закономірності, результат такого функціонування.

Кодифікація принципів сучасного МП являє собою систем-цію й удосконалення принципів шляхом:

1)встановлення точного змісту і чіткого формулюв. вже чинних принципів;

2) Розробки нових принципів з урахуванням науково-техн. прогресу і актуальних потреб міжн. відносин;

3)Закріплення у погодженому вигляді всіх цих принципів у єдиному міжн-прав. акті.
^ 14 Система принципів сучасного МП. Загальні принципи та МП

Система принципів сучасного МП:

1) Загальні принципи - формуються на основі функціонування правових систем як закономірності, результат такого функціонування. Загальні принципи права (юрид. поняття, постулати, правила юрид. логіки і юрид. техніки, які застосов-ся при тлумаченні і застосуванні як м/н, так і внутрівшньодерж. норм) Пиклади: "вислухай і іншу сторону", "спеціальним з-ном скасовується загальний", "наступним з-ном скасов-ся попередній", "принцип юридичної чинності дог-ру". До загальних принципів права можна віднести

- принцип свідомості,

- принцип незловживання правом,

- принцип, який встановлює, що рівний над рівним не може мати влади,

- принцип, згідно з яким не можна бути суддею у власній справі, та інше.

2) Основні принципи міжнародного права - це керівні правила поведінки його суб’єктів, що виникають як результат суспільної практики, юридичні закріплені основи міжнародного публічного права.

Основні принципи міжнародного права закріплено в Статуті ООН, а також у Декларації про принципи міжнародного права, яка прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 1975 р., та в Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва в Європі (НБСЄ) – Гельсінський акт та ін.

В перших двох актах закріплені такі принципи:

- принцип незастосування сили або загрози сили;

- принцип мирного вирішення міжнародних спорів;

- принцип невтручання;

- принцип співробітництва;

- принцип рівноправ’я і самовизначення народів;

- принцип суверенної рівності держав;

- принцип добросовісного виконання зобов’язань за міжнародним правом.

В Гельсінському такі:

- принцип територіальної цілісності;

- принцип поваги прав людини;

- принцип непорушності кордонів

За сферою застосування вони поділяються на універсальні, регіональні та локальні. Так перші 9 принципів є універсальними, а принцип непорушності кордонів — регіональним, оскільки затверджений лише країнами європейського регіону, а також деяких інших регіонів світу.

За змістом:

а) в галузі прав людини: принцип поваги прав і свобод людини, принцип рівноправності і права народів розпоряджатися своєю долею;

б) в галузі забезпечення миру і безпеки: принцип незастосування сили чи погрози силою в міжнародних відносинах, принцип мирного врегулювання спорів;

в) в галузі мирного співробітництва: принцип суверенної рівності держав, принцип непорушності державних кордонів, принцип територіальної цілісності держав, принцип невтручання, принцип співробітництва держав; принцип добросовісного виконання зобов’язань у міжнародному праві.
^ 15 Правовий зміст і характеристика основних принципів МП. Взаємозв'язок і взаємодія принципів

Основні принципи МПП – це керівні правила поведінки його суб’єктів, що виникають як результат суспільної практики, юридично закріплені основи міжнародного публічного права. Вони являють собою найбільш загальне вираження встановленої практики поведінки та взаємодії суб’єктів міжнародного права на міжнародній арені в межах міжнародних відносин.

П-ципи МП виконують такі ф-ції:

1) Зміцнення наявної системи міжнародних відносин і сприяння її розвитку

2) Функція сприяння встановленню і розвитку системи міжнародного права як безпосередньо так і шляхом об'єднання норм інститутів та галузей навколо власних загальнообов’язкових правил.

3) Ф-я закріплення основних прав, обов’язків та інтересів суб’єктів міжнародного права, визначення основ їх взаємодії шляхом встановлення правових статусів.

4) Функція забезпечення основних засад правотворчих та правозастосовчих процесів.

5) Ф-я зміцнення міжнародної законності

6) Укріплення системи міжнародного правопорядку та визначення напрямків його розвитку

7) ф-я заповнення прогалин в МП

Ознаки осн принципів:

- вони є загально визнаними

- Універсальними

- Формулюють права, обов’язки безвідносно до суб мп

- Мають перевагу над іншими нормами

- Порушення кваліфікуються більш серйозно

- Застосовуються за наявності прогалин

- Мають комплексний характер

Основні принципи міжнародного права закріплені в Статуті ООН;

Декларації про принципи міжнародного права, що стосується дружніх відносин та співробітництва між державами у відповідності зі статутом ООН 1970 р.:

- принцип незастосування сили або загрози сили;

- принцип мирного вирішення міжнародних спорів;

- принцип невтручання;

- принцип співробітництва;

- принцип рівноправ’я і самовизначення народів;

- принцип суверенної рівності держав;

- принцип добросовісного виконання зобов’язань за міжнародним правом.

1974р. був прийнятий Заключний акт на Раді безпеки та співробітництва в Європі, підписаний в Гельсінкі (Гельсінський акт):

- принцип територіальної цілісності;

- принцип поваги прав людини;

- принцип непорушності кордонів.
^ 16 Теорії співвідношення міжнародного та національного права. Концепція примата МП

Питання про співвідношення міжнародного і внутрішньодержавного (національного) права є одним із центральних у теорії міжнародного права. Міжнародна доктрина в цьому питанні виробила три основних напрямки: одне дуалістичне і два моністичних.
В основі дуалістичного підходу лежить теза про те, що міжнародне право і право національне являють собою два різноманітних правопорядки. Відмічаючи це, основоположник цього напрямку німецький учений XIX сторіччя Г. Трипель писав: «Міжнародне і внутрішньодержавне право суть не тільки різноманітні галузі права, але і різноманітні правопорядки. Це два кола, що не більш ніж стикаються і ніколи не перетинаються».
Суть моністичних концепцій полягає у визнанні єдності обох правових систем. Міжнародне і національне право розглядаються як частини єдиної системи права. При цьому прихильники цих концепцій розходяться тільки в питанні примату (першості, верховенства) цих правових систем. Одні з них виходять із примату внутрішньодержавного права над міжнародним (німецька юридична література другої половини XIX — початку XX в.). Так, один із видатних представників цього напрямку німецький вчений А. Цорн писав: «Міжнародне право юридично є правом лише тоді, коли воно
є державним правом». А його колега А. Лассон стверджував, що «держава лишає за собою свободу вирішувати, дотримуватися міжнародного права або ні, в залежності від того, чи диктується це її інтересами».
^ 17 Розвиток сучасного МП і тенденції розвитку інституту міжнародної правосуб’єктності

Сучасний період розвитку міжнародного права бере початок із прийняття Статуту ООН (червень 1945 p.). Прийняття Статуту ООН подія епохального значення, що знаменує початок нової ери в прогресивному розвитку міжнародного права. Спочатку Статут підписала 51 держава. Статут набрав сили 24.10.1945 p.. і цей день став щорічно відзначатися як день Об'єднання Націй. У процесі боротьби з фашизмом формувалося нове мислення щодо розв'язання назрілих соціальних, політичних і правових проблем. Це знайшло відображення у Статуті ООН, у якому були сформульовані найважливіші положення міжнародного права на сучасному етапі його розвитку.

Роздвоєння світу на два супротивні табори, напруженість, обумовлена політикою холодної війни, значною мірою послаблювали той ефект, котрий міг би бути досягнутий, якби реалізація норм міжнародного права, що випливають із вимог Статуту ООН, здійснювалася в інших (мирних) умовах.

Поряд із цими явищами у світі в процесі здійснення одного із завдань ООН наростав процес деколонізації. На міжнародній арені почали з'являтися нові суб'єкти міжнародного права - держави, утворені в результаті розвалу колоніальної системи. Вони ставали членами ООН, і співвідношення політичних і міжнародно-правових поглядів в ООН почало змінюватися. Наприкінці 70-х років ці слаборозвинені держави утворили "групу 77", яка почала представляти в ООН значну силу.

З метою здійснення цього завдання і для розвитку принципу поваги до прав людини, сформованого в ст.7 Статуту ООН, були прийняті:

- Загальна декларація прав людини;

- Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 р. і Факультативний протокол до нього;

- Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права;

- Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод (1950 p., Рим);

- Європейська соціальна хартія (1961 p.);

- Американська конвенція прав людини (1969 p.);

- Африканська хартія прав людини і народів (1981 р.) та ін.

Також були здійснені дійові заходи, спрямовані на звуження воєнної

сфери, і щодо інших питань:

- Був укладений Договір про Антарктиду;

- У 1963 р. був укладений Договір про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, в космічному просторі і під водою.

- У 1970 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла "Декларацію про принципи міжнародного права";

- У 1982 р. ООН прийняла Конвенцію з морського права, яка встановлює чіткий і всеосяжний правопорядок у водах світового океану.

- У 1992 р. у Ріо-де-Жанейро на Конференції ООН щодо навколишнього середовища і розвитку були прийняті програмні документи у сфері охорони навколишнього середовища.

Поряд із цими приймалися й інші міжнародно-правові акти, які сприяють подальшому прогресивному розвитку міжнародного права.

Відзначаючи це, варто підкреслити, що в сучасному міжнародному праві широке застосування одержали норми, що носять імперативний характер, а сфера дії позитивних норм, властивих класичному міжнародному праву, значно звузилася.

В даний час на подальший розвиток міжнародного права великий вплив здійснює та нестабільність, що виникла у зв'язку з розпадом СРСР і національними конфліктами в Югославії, на Близькому і Серед ньому Сході та в ряді інших регіонів світу.

Ці та ряд інших причин породжують численні збройні конфлікти регіонального характеру, у вирішенні яких ООН не завжди буває на висоті (Косово, Ірак та ін.)У цих умовах необхідна активізація процесу подальшого вдосконалення і прогресивного розвитку сучасного міжнародного права. Особливо це стосується розвитку кодифікації норм міжнародного права за його галузями. В останні десятиліття у цій сфері проведено певну роботу. Зокрема в галузі права міжнародних договорів прийнято дві конвенції в 1969 р. і 1986 р., у галузі міжнародного морського права Конвенція ООН з морського права 1982 р. та ін. Однак цей процес не завершено, і в ООН здійснюються заходи щодо його продовження.
№18 Класифікація суб’єктів МП. Доктринальні дискусії відносно проблеми суб’єктів МП

Суб'єкти формують міжнародне право, визначають його природу та сутність, перспективи розвитку, створюють норми міжнародного права, які в подальшому і визначають статус суб’єкта, коло його прав та обов’язків, регулюють відносини між ними.

Наукові позиції щодо підходів до визначення суб’єктів МП слід розрізняти за такими напрямами:

1. Лише держави можуть виступати

2. Суб МП – це всі учасники міжнародно-правових відносин;

3. Суб'єктами МП виступають лише творці міжнародних прав та обов’язків;

4. Щоб бути суб’єктом МП необхідно виступати лише носієм міжнародних прав та обов’язків;

5. Визначальними рисами суб’єкта МП є можливість творити норми МП та володіти у відповідності до них певними правами та обов’язками;

6. Критерієм віднесення до суб’єктів МП є сукупність ознак, наявність певних можливостей та юридичних властивостей як самостійного утворення, здатність володіти правами та виконувати обов'язки, відповідно до норм МП, брати участь у створені та реалізації таких норм.

7. Суб'єктами МП є лише той учасник міжнародних відносин, який має право укладати міжнародний договір.

Суб'єкт МП – це носій певних міжнародних прав та обов’язків, що виникають у нього на основі норм міжнародного права (міжнародна правосуб’єктність), який може виступати учасником міжнародних правовідносин.

Суб'єкт міжнародного права повинен володіти певними властивостями: певна зовнішня відокремленість, персоніфікація (можливість вступати у міжнародні відносини у якості єдиної особи), здатність виробляти, виражати та реалізовувати автономну волю, брати участь у прийнятті норм МП і діяти відповідно до цих норм.

Види суб’єктів МП:

1. Основні(первинні) – держави, нації та народності, що борються за своє національне визнання.

2. Похідні(вторинні) – міжнародні міжурядові організації иа специфічні державо подібні організації.
^ 19 Особливості міжнародної правосуб’єктності держави

Держави є єдиними суверенними суб'єктами міжнародного права, тому що міжнародна правосуб'єктність властива їм у силу самого факту їх існування.

Держави відіграють основну роль на міжнародній арені не тільки тому, що вони мають територію, населення, апарат влади і управління (публічна влада), але і тому, що вони мають суверенітет, який заперечує наявність над ними якогось іншого суб'єкта політичної влади і робить їх юридично рівними між собою при взаємовідносинах на міжнародній арені.

Державний суверенітет означає повну самостійність і незалежність держави при розв'язанні питань внутрішнього і зовнішнього життя.

Держава являє собою сполучення трьох елементів:

а) визначеної території;

б) населення, на ній проживаючого;

в) організації публічної влади.

Тобто особливість міжнародної правосуб’єктності держав виводяться з властивостей державного суверенітету.

Не варто перебільшувати значення суверенітету. Визначення суверенітету за Боденом діяло до створення в рамках ООН універсальної сис-ми безпеки. Верховенство держави на власній території сьогодні обмежене в інтересах прав людини та зміцнення безпеки. Держава не є і у міжнародних відносинах також незалежною На правосуб’єктність держави суттєво впливає її правова самостійність. У правовому розумінні держави рівні за юридичною самостійністю, але нерівність не поширюється на коло суб’єктивних прав та обов’язків.

Юр. рівність держав як суб’єктів МП означає, що ніхто не може нав’язувати іншим волю та обов'язки без його згоди. Але кожна держава сама вирішує з ким і в які відносини ступати. Отже за об’ємом суб прав та обов. , за юр поновленням свого юр статусу держави не є рівними.

Таким чином, якщо за своєю правоздатністю держави рівні, то в реалізації свої міжнародної дієздатності, крім виняткових випадків, рівності не буває.
^ 20 Особливості міжнародної правосуб’єктності націй та народів

Нація – це історична спільнота людей, що проживає на певній території, що володіє спільністю в політичній, економічній, соціально-культурній сферах, спільністю мови.

Для того, щоб нація була визнана необхідно:

- знати та визначати територію, на якій вона планує створення своєї держави;

- мати в наявності військові формування;

- мати політичний центр чи орг-цію, що визнається в якості такої. Цей центр повинен мати тісний зв'язок з населенням, йому мають підкорюватися воєнні формування, має бути ними визнана.

- права, якими володіє нація або народ, вступали у міжнародних відносинах із націями чи організаціями, представників для ведення переговорів з державами, та для їх участі у міжнародному обговоренні;

- приймали участь у створенні міжн-пр норм та самостійно реалізовували діючі норми, застосовували в певній формі боротьбу проти метрополії, користувалися міжн-пр захистом та отримували необхідну допомогу.
^ 21 Особливості міжнародної правосуб’єктності державо подібних утворень

До сучасних державоподібних утворень відносяться наступні суб’єкти міжнародного права:

Ватикан оголосив себе нейтральною і недоторканною територією за конкордатом 1929 р., який був замінений у 1984 p., однак основні положення статусу Ватикану не змінились. У міжнародному праві не виникає сумнівів щодо природи міжнародної правосуб'єктності Ватикану як італійського протекторату. Таке самообмеження дало можливість Ватикану брати участь у міжнародних відносинах лише у тій частині, яка стосується положення католицької церкви у світі. Разом з тим Ватикан брав участь у Конференції РБСЄ в Гельсінкі й підписав її документи. У міжнародному праві дотепер не існує визначеності лише в тому, хто є суб'єктом міжнародного права: держава-місто Ватикан, так звана Апостольська столиця, або Святійший престол?

Андорра — одна з найбільш своєрідних держав Європи, яка вважає, що належить до найдавніших європейських демократій. Перші згадування про Андорру зустрічаються в документах 805 р. За договором 1278 р. над нею був встановлений подвійний протекторат Іспанії і Франції. Від імені Іспанії правління Андоррою здійснював єпископ Сео-де-Урхеля (найближче іспанське місто), а від Франції — графи Фуа, точніше — спочатку правління опинилося в руках короля Наварри, який у подальшому був королем Франції Генріхом IV, а затим "за спадщиною" перейшло до президента Франції, який автоматично став князем Андорри. У 1993 р. Андорра набула повного суверенітету, але, як і раніше, її представляють в міжнародних відносинах Іспанія і Франція.
  1   2   3   4   5   6

Схожі:

1 Походження терміна «міжнародне право». Визначення поняття «міжнародне публічне право». Поняття І сутність міжнародного права. Функції міжнародного права Серед iconПитання з курсу «міжнародне право» 2013 рік
Поняття міжнародного публічного права. Сутність І характер сучасного міжнародного публічного права
1 Походження терміна «міжнародне право». Визначення поняття «міжнародне публічне право». Поняття І сутність міжнародного права. Функції міжнародного права Серед iconЕкзаменаційні питання з навчальної дисципліни “міжнародне право”
Поняття міжнародного публічного права. Сутність І характер сучасного міжнародного публічного права
1 Походження терміна «міжнародне право». Визначення поняття «міжнародне публічне право». Поняття І сутність міжнародного права. Функції міжнародного права Серед iconТема №1. Сутність міжнародного приватного права Поняття, предмет...
Універсального визначення поняття міжнародного приватного права немає. Міжнародним право називається тому, що відновини, які воно...
1 Походження терміна «міжнародне право». Визначення поняття «міжнародне публічне право». Поняття І сутність міжнародного права. Функції міжнародного права Серед iconНавчальна програма курсу «міжнародне приватне право»
Система норм міжнародного приватного права. Основні концепції юридичної природи міжнарод­ного приватного права. Порівняльна характеристика...
1 Походження терміна «міжнародне право». Визначення поняття «міжнародне публічне право». Поняття І сутність міжнародного права. Функції міжнародного права Серед iconМіжнародне право
Концепції та реалії співвідношення І взаємозв’язку міжнародного права І внутрішньодержавного права (на прикладі України)
1 Походження терміна «міжнародне право». Визначення поняття «міжнародне публічне право». Поняття І сутність міжнародного права. Функції міжнародного права Серед iconРобоча навчальна програма дисципліни міжнародне повітряне І космічне...
Навчальна дисципліна "міжнародне повітряне І космічне право" є складовою освітньо-професійної програми підготовки фахівців за освітньо-кваліфікаційним...
1 Походження терміна «міжнародне право». Визначення поняття «міжнародне публічне право». Поняття І сутність міжнародного права. Функції міжнародного права Серед iconПрава людини І міжнародне право
Міжнародне гуманітарне право: поняття, джерела, інститути, принципи. Захист прав людини під час збройних конфліктів. Женевські конвенції...
1 Походження терміна «міжнародне право». Визначення поняття «міжнародне публічне право». Поняття І сутність міжнародного права. Функції міжнародного права Серед iconПитання на державний іспит
Міжнародне право в епоху глобалізації. Проблема співвідношення міжнародного І внутрішньодержавного права
1 Походження терміна «міжнародне право». Визначення поняття «міжнародне публічне право». Поняття І сутність міжнародного права. Функції міжнародного права Серед iconОрієнтовні питання на іспит з «міжнародного права»
Поняття І значення джерел міжнародного права. Роль ст. 38 Статуту Міжнародного Суду ООН у визначенні джерел міжнародного права
1 Походження терміна «міжнародне право». Визначення поняття «міжнародне публічне право». Поняття І сутність міжнародного права. Функції міжнародного права Серед icon1. Поняття міжнародного публічного права. Сутність І характер
Періодизація розвитку міжнародного права. Проблеми європоцентризму. Історію міжнародного права можна умовно поділити на чотири періоди:...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка