Права людини І міжнародне право
Скачати 104.5 Kb.
|
| Тема № 7. Права людини і міжнародне право Тема № 8. Міжнародне гуманітарне право Міжнародне гуманітарне право: поняття, джерела, інститути, принципи. Захист прав людини під час збройних конфліктів. Женевські конвенції про захист жертв війни 1949 р. Поняття та види військового конфлікту, правовий статус сторін. Спеціальні учасники правовідносин у зв’язку з конфліктом. Початок та закінчення військового конфлікту, їх правові наслідки. Відповідальність за порушення норм галузі, заборонені засоби та методи ведення війни. Початок війни і його міжнародно-правові наслідки. Нейтралітет під час війни. Види нейтралітету. Мирний договір. Інші форми закінчення війни. ^ Роззброєння, скорочення та обмеження військових сил та озброєнь. Міри контролю. Без’ядерний статус України. У Загальній декларації з прав людини 1948 р. був наведений перший систематичний перелік нормативних положень з прав людини з моменту оформлення її як окремої самостійної галузі загального міжнародного права, основаному на положенні Уставу ООН. Що стосується гуманітарного права в сфері захисту прав людини, то тут варто казати про один з основних принципів МГП – принцип гуманності. Відомим є той факт, що МГП отримало свій розвиток в період, коли застосування сили вважалося дозволеним і законним. Отже, першим проявом цього принципу тих часів можна назвати «доктрину справедливої війни». У подальші часи гуманітарне право виходило з того, щою вжити всіх можливих заходів щодо запобігання якомога меншої шкоди населенню, зокрема бралося до уваги пропорційність вимог військової необхідності та завдання шкоди населенню (зокрема, мародерство, невиправдана жорстокість, відмова від отруйних речовин, газів тощо або використання їх з певними обмеженнями, не вдаватися до тортур, не використовувати полонених в якості рабів). Сучасне МГП виходить з того, що війна більше не є законним засобом вирішення конфліктів, тому гуманітарне право та право прав людини відображають вже загальну тезу про недопустимість вдаватися до військових дій задля вирішення спорів, що може завдавати певної шкоди мирному населенню. Симбіоз основних понять МГП та права прав людини чітко проявляється в Женевських конвенціях 1949 р., у Додатковому протоколі І 1977 р. У своїй діяльності міжнародні органи посилаються на джерела МГП під час розгляду питань, що стосуються суто захисту прав людини. Як приклад можна навести Комісію з прав людини, яка в своїй роботі вже не робить чіткого розподілу між гуманітарним правом та захистом прав людини, якщо в ході розгляду питання випливає, що одні визначення доповнюють або конкретизують одне одне, і тому без заперечень посилається на відповідні норми. Щодо співвідношення МГП та ППЛ, то тут традиційно виділяють три основні точки зору. Інтеграційна – ППЛ походить від МГП і є його складовою частиною. Але МГП розуміється у широкому сенсі. Теорія розподілу – ці два напрямки розглядаються окремо з наданням пріоритету прав людини над гуманітарним правом після заборони війни. Теорія взаємодоповнення – дві галузі співпрацюють між собою. Норми і принципи МГП обмежують застосування насильства та захищають права індивідів під час збройних конфліктів. Заборона застосування сили та погрози силою зовсім не виключає ні міждержавних збройних конфліктів, ні збройних конфліктів неміжнародного характеру, що також належать до предмету регулювання МГП. Події останніх десятиліть – війна у колишній Югославії, громадянська війна у Руанді, війни в регіоні африканських Великих озер, конфлікт у Дарфурі, вторгнення багатонаціональних коаліцій у Афганістан та Ірак, громадянські війни у Лівії та Сирії – спричинили розвток норм МГП та системи міжнародного кримінального правосуддя. Україна направляла свої військові контингенти для участі у цілій низці операцій з підтримання та встановлення миру. ^ ратифіковані Україною: є стороною 4 Женевських конвенцій про захист жертв війни від 12.08.1949 р. (Конвенція про поліпшення долі поранених і хворих в діючих арміях (ЖК І), Конвенція про поліпшення долі поранених, хворих та осіб, що зазнали корабельної аварії, зі складу збройних сил на морі (ЖК ІІ), Конвенція про поводження з військовополоненими (ЖК ІІІ), Конвенція про захист цивільного населення під час війни (ЖК ІV), двох Додаткових протоколів до них від 8.06.1977 р. (Додатковий протокол до ЖК від 12.08.1949 р., що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів, Додатковий протокол до ЖК від 12.08.1949 р., що стосується захисту жертв збройних конфліктів неміжнародного характеру, Додаткового протоколу до ЖК від 12.08.1949 р., що стосується прийняття додаткової відмітної емблеми від 8.12.2005 р., Конвенції про права дитини від 20.11.1989 р. та Факультативного протоколу до неї щодо участі дітей у збройних конфліктах від 25.05.2000 р., Гаазької конвенції про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту від 14.05.1954 р. та І Протоколу до неї, Конвенції про заборону військового чи іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище від 10.12.1976 р., Женевського протоколу про заборону застосування на війні задушливих, отруйних або інших подібних газів і бактеріологічних засобів від 17.06.1925 р., Конвенції про заборону розробки, виробництва та накопичення засобів бактеріологічної (біологічної) і токсичної зброї та про їх знищення від 10.04.1972 р., Конвенції про заборону або обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї, які можуть вважатися такими, що завдають надмірних ушкоджень або мають невібіркову дію від 10.10.1980 р., п’яти протоколів (І – про осколки, що не виявляються; ІІ – про заборону або обмеження застосування мін, мін-пасток та інших пристроїв; ІІІ – про заборону або обмеження загальної зброї; ІV – про засліплюючу лазерну зброю від 13.10.1995 р.; V – про вибухонебезпечні пережитки війни від 28.11.2003 р.) та поправки до них від 3.05.1996 р. та 21.12.2001, Конвенції про заборону розробки, виробництва, накопичення і застосування хімічної зброї та про її знищення від 13.01.1993 р. та Оттавської конвенції про заборону застосування, накопичення запасів, виробництва і передачі протипіхотних мін та про їхнє знищення від 18.09.1997 р.). Чітку позицію щодо природи норм МГП займає й Міжнародний Суд ООН. У Консультативному висновку від 8.07.1996 (п.79) Суд зазначив, що «норми МГП повинні дотримуватись усіма державами, незалежно від того, ратифікували вони конвенції, що вміщують дані норми, чи ні». У випадку внутрішніх заворушень, які не досягають рівня збройних конфліктів, МГП не застосовується. Саме рівень конфлікту визначає, яке право застосувати: внутрішньодержавне чи МГП. Якщо конфлікт не виходить за межі внутрішньої юрисдикції держави, наприклад, на його початкових етапах, логічно передбачити застосування права з прав людини. Там, де протистояння досягає рівня втручання військових сил, застосовується гуманітарне право. ^ – ситуація, в якій уряд вживає надзвичайних заходів, які об’єктивно засвідчують існування військової ситуації. Згідно зі ст.3 ЖК у випадку збройного конфлікту неміжнародного характеру на території однієї з договірних сторін кожна сторона конфлікту зобов’язана гуманно поводитись з особами, які не беруть активної участі у воєнних діях, включаючи тих, хто склав зброю, а також хворих, поранених, затриманих, без будь-якої різниці щодо їх раси, кольору шкіри, релігії чи віросповідання, статі, народження. Щодо цих осіб забороняється насилля над їх життям, взяття заручників, знущання над людською гідністю, винесення та виконання вироків без попереднього судового рішення. ^ – це збройне зіткнення між державами, між національно-визвольним рухом і метрополією, між стороною, що повстала та військами уряду відповідної держави. ^ – це збройне зіткнення організованих антиурядових загонів зі збройними силами уряду, що відбувається на території однієї держави. ^ Військові дії між державами не повинні починатися без попередження, що буде мати форму вмотивованого оголошення війни чи форму ультиматуму з умовним оголошенням війни (ст.1 Конвенції про початок військових дій, 1907). Початок агресивної війни без її оголошення є обставиною, що обтяжує чи підвищує відповідальність держави-агресора. Початок війни означає закінчення мирних відносин між відповідними державами, дипломатичні і консульські відносини припиняються, ерсонал посольств і консульств відкликається. Політичні договори про ненапад, про нейтралітет, про військовий союз припиняють свою чинність. Починають діяти у відносинах між сторонами конфлікту багатосторонні угоди, що закріплюють норми та принципи права в період збройних конфліктів. Особливість цих угод, що вони не можуть бути денонсованими. До громадян держави-супротивника застосовуються певні обмеження, а саме: може застосовуватися режи реторсій, обмежуватися свобода пересування, свобода вибору місця проживання, вони можуть бути примусово поселені в певному місці – статті 41 та 42 ЖК про захист прав цивільного населення під час війни. ^ відповідно до Конвенції 1907 про права та обов’язки нейтральних держав і осіб у випадку війни – це особливий правовий статус держави, що не бере участь у війні і утримується від надання допомоги та сприяння воюючим сторонам. ^
Держава оголошує про свій статус воюючим державам. Пропонує воюючим добрі послуги, посередництво, не допускає на свою територію війська, військовослужбовців-втікачів воюючих сторін; надає порти для санітарних кораблів; забороняється будь-яка підтримка воюючих сторін. Держава, яка не заявила про свій нейтралітет вважається невоюючою, якщо на її території розташована військова база однієї з сторін, то це може слугувати підставою для іншої сторони вважати цю територію театром війни. ^ Учасників поділяють на дві групи: комбатанти (воюючі) і некомбатанти (невоюючі). До комбатантів належать особовий склад збройних сил, а також ополчення, особовий склад рухів опору, що беруть участь у бойових діях проти ворога. До некомбатантів належать медичний персонал, юристи, військові кореспонденти, духівництво тощо, тобто вони перебувають у структурі збройних сил, але не беруть безпосередньої участі у бойових діях, лише допомагають. У разі захоплення користуються правами військовополонених. Щодо партизанської війни, міжнародне право розглядає її як правомірну форму збройної боротьби проти агресора, іноземної окупації. Учасники є комбатантами, якщо вони мають на чолі особу, що відповідає за своїх підлеглих, мають знаки, відкрито носять зброю. Бійці національно-визвольних рухів є комбатантами. Парламентери – це особи, спеціально уповноважені військовим командуванням воюючої сторони на ведення переговорів з військовим командуванням супротивної сторони. Вони користуються недоторканністю, їм забезпечується повернення до місця розташування своїх військ. ^ – це особа зі складу збройних сил воюючої сторони, що збирає чи намагається збирати інформацію на території, що контролюється супротивником. Шпигун – особа, яка діє таємно, збирає інформацію в районі розташування однієї з воюючих сторін із наміром повідомити ці відомості супротивній стороні. Не має статусу військовополоненого (ст.46 Додаткового протоколу до ЖК). ^ охоплює і військовослужбовців і цивільних осіб, які потребують медичної допомоги, догляду і утримуються від будь-яких ворожих дій, знесилені, вагітні, матері, що годують дітей тощо. Стосовно них забороняються наступні дії: медичні і наукові експерименти, вилучення органів і тканин для пересадки, вбивства, спричинення каліцтва, жорстоке поводження, тортури, взяття заручників, принизливе поводження, посягання на гідність. Воюючі повинні надавати пораненим і хворим необхідну медичну допомогу, убезпечити їх від насильства, пограбувань. Під військовим полоном розуміють обмеження свободи особи, яка брала участь у військових діях з метою припинення їхнбої подальшої участі в збройній боротьбі. Держава несе міжнародно-правову відповідальність за поводження з військовополоненими. Режим військового полону не розповсюджується на санітарний персонал і священослужителів. Військовополонений зберігає цивільну правоздатність, яка може бути обмежена державою, держава повинна утримувати особу і надавати медичну допомогу. Особи можуть залучатися до робіт невійськового характеру. Військовополонений повинен підкорятися законам, статутам і наказам, які діють у збройних силах сторони, котра взяла його в полон, несе за їх порушення юридичну відповідальність. Справи розглядаються тільки військовими судами. ^ Припинення стану війни стабілізує післявоєнні відносини, між державами встановлюються мирні взаємовідносини. Від припинення стану війни слід відрізняти припинення військових дій, яке має наступні форми: ^ ’я – встановлюється для обмеженого (за часом, простором, метою) призупинення збройної боротьби між певними частинами воюючих армій. ^ ’я – припинення військових дій на всьому театрі війни без обмеження будь-яким терміном. Воно оформлюється як угода, яка підписується командуючими збройних сил, остаточне рішення приймає керівництво держави. Капітуляція – закінчення військових дій, унаслідок якого держава – сторона втрачає верховенство чи воно суттєво обмежене. Як результат на переможену державу покладаються політичні, економічні, військові зобов’язання. Перемир’я і капітуляція не припиняють правового стану війни. Воно може відбуватися через видання односторонньої або спільної декларації за результатами переговорів. Мирний договір заключається між воюючими, що юридично закріплює припинення стану війни, основним наслідком якого є відновлення між ними в повному обсязі мирних правовідносин, включає питання відповідальності військових злочинців, територіальні питання, питання про репарації (матеріальна відповідальність, що полягає у відшкодуванні в натуральній або грошовій формах матеріальних збитків, завданих державі). Міжнародне кримінальне право будується на принципі індивідуальної кримінальної відповідальності. Кримінальними є норми, які мають як національне, так і міжнародно-правове походження. Так, Буроменський М.В. розглядає МКП як сукупність міжнародно-правових норм, які встановлюють на даному етапі його розвитку злочинність та караність найбільш серйозних та таких, що викликають стурбованість всього міжнародного співтовариства посягань на міжнародний мир, міжнародну безпеку та людяність. Становлення МКП безпосередньо пов’язано з прийняттям статутів міжнародних кримінальних органів: Статут Міжнародного кримінального трибуналу по Руанді, Статут МКТ для колишньої Югославії, Римського Статуту МКС. МКП – система норм, які регламентують підстави та порядок притягнення індивіда до кримінальної відповідальності за міжнародним правом. Міжнародні злочини є, переважно, національними щодо походження кримінально-правової заборони. Особливістю МКП якраз є його здатність криміналізувати діяння в позанаціональному просторі. Саме завдяки цій особливості через правову систему МКП піддаються криміналізації діяння, заборонені міжнародним правом, що дає змогу ефективніше боротися із злочинністю на відміну, коли така криміналізація відбулася, приміром, в декількох національних правових системах і не вийшла за межі регіону. Так і працює модель інституту кримінальної відповідальності фізичної особи за порушення норм міжнародного права. Норми заборони містяться в МГП та МППЛ, а їхня криміналізація проходить вже в рамках МКП. |
Схожі:
 | 1 Походження терміна «міжнародне право». Визначення поняття «міжнародне... Походження терміна «міжнародне право». Визначення поняття «міжнародне публічне право». Поняття І сутність міжнародного права. Функції... | | Робоча навчальна програма дисципліни міжнародне повітряне І космічне... Навчальна дисципліна "міжнародне повітряне І космічне право" є складовою освітньо-професійної програми підготовки фахівців за освітньо-кваліфікаційним... |
| Міжнародне право Концепції та реалії співвідношення І взаємозв’язку міжнародного права І внутрішньодержавного права (на прикладі України) | | Тема 11 (заняття 11). Міжнародне гуманітарне право (2 год.) Дати визначення поняттю “міжнародне гуманітарне право” І назвати його характерні риси |
| Юридичний факультет Стовпець Олександр Васильович – викладач кафедри цивільного І трудового права Одеського національного морського університету – відповідно... | | Робоча навчальна програма для студентів спеціальності 030202 „Міжнародне право” Міжнародне право. Викладається на ІІ курсі 2 семестру в обсязі 108 годин, з них лекцій – 17 год., семінарських – 34 год., самостійна... |
| Питання з курсу «міжнародне право» 2013 рік Поняття міжнародного публічного права. Сутність І характер сучасного міжнародного публічного права | | Екзаменаційні питання з навчальної дисципліни “міжнародне право” Поняття міжнародного публічного права. Сутність І характер сучасного міжнародного публічного права |
| Питання на державний іспит Міжнародне право в епоху глобалізації. Проблема співвідношення міжнародного І внутрішньодержавного права | | Навчальна програма курсу «міжнародне приватне право» Система норм міжнародного приватного права. Основні концепції юридичної природи міжнародного приватного права. Порівняльна характеристика... |