Українські землі у складі Литви та Польщі Суспільні рухи кінця XVI —30-х рр. XVII ст




Скачати 308.74 Kb.
НазваУкраїнські землі у складі Литви та Польщі Суспільні рухи кінця XVI —30-х рр. XVII ст
Сторінка1/3
Дата конвертації27.06.2013
Розмір308.74 Kb.
ТипДокументы
skaz.com.ua > Право > Документы
  1   2   3
Українські землі у складі Литви та Польщі

Суспільні рухи кінця XVI —30-х рр. XVII ст.

У літературі XV і XVI ст. нерідко розглядаються як часи занепаду чи, власне, як «переходові до того культурного і суспільного національного українського руху, що розпочався при кінці XVI віку» (М. Грушевський). Ця точка зору хибує на недооцінку тих процесів, котрі відбувались упродовж двох століть, сповнених напруженої історичної роботи. Хоч, безперечно, неквапливий плин тогочасного життя різко контрастує з тим вибухом суспільної енергії, який відбувся на межі XVI—XVII ст.

Передусім значний громадський резонанс дістала Берестейська унія. Спалахнула бурхлива літературна полеміка між православними та уніатами, в якій обидві сторони гаряче обстоювали власне бачення подій 1596 р. Ця полеміка, що тривала кілька десятиліть, не тільки не пом'якшила гостроту міжконфесійних суперечностей, а й поглибила спричинену ними суспільну конфронтацію.

Офіційні кола Речі. Посполитої категорично відмовляли православній церкві у праві на існування, що за умов тотожності православ'я та «руськості» сприймалося широким загалом як політика, спрямована на те, «аби Русі не було в Русі». Зусилля шляхти поліпшити ситуацію шляхом висунення відповідних вимог на сеймових засіданнях не мали помітного успіху. 3 часом опозиційність шляхти стала слабшати. На захист православ'я виступило козацтво, що вже наприкінці XVI ст. заявило про себе як про помітну соціальну силу.

Це було наслідком як кількісного збільшення рядів козацтва, що поповнювались за рахунок селянських втеч, так і набуття ним певних організаційних форм Передусім, поза межами Речі Посполитої, у пониззі Дніпра, за порогами, сформувався укріплений центр козацтва — Січ, життя якої будувалося на засадах військової демократії. Паралельно козацтво здобуло правове визнання у польських офіційних колах, котрі з початку 70-х рр. XVI ст. почали використовувати його для несення пограничної служби. Для козаків було встановлено власний «присуд», тобто, вилучено з-під юрисдикції місцевої адміністрації та підпорядковано «старшому і судді над усіма низовими козаками». Цей судовий імунітет поширювався не тільки на тих козаків, які перебували на королівській службі, одержуючи відповідну платню (їх кількість у 70-х рр. XVI ст. коливалась у межах 300—500 чоловік), а й на тих, що виходили з Низу «на волость» (державну територію Речі Посполитої). Так абстрактна ідея козацької «вільності» сповнилася конкретним змістом і здобула офіційну санкцію, а козацтво в адміністративно-правовому відношенні було відділене від решти населення Речі Посполитої та почало оформлятися в окрему станову групу, яка інтенсивно зростала внаслідок «покозачення» селянства й міщан.

У свою чергу козацтво прагнуло поширити свій вплив на якомога більші території. Це виявилося вже під час першого значного козацького повстання, очоленого Криштофом Косинським (1591-1593), учасники якого примушували населення присягати їм у «послушенстві» Козаки захопили Білу Церкву, Трипілля, Переяслав. 3 Київщини повстання перекинулося на Волинь та Брацлавщину і не припинилося навіть після смерті Косинського, підступно вбитого в Черкасах у травні 1593 р. , а в 1594 —1596 рр. увесь цей регіон став ареною дій козацьких загонів під проводом Лободи, Шаули та Наливайка. Останній у своєму листі до Сигтзмунда III висунув власний проект улаштування козацтва що передбачав передачу йому земель між Бугом і Дністром, південніше Брацлава, де під його началом мало перебувати 2 тис. чоловік, при цьому під єдиною козацькою юрисдикцією опинялася територія від Дніпра до Дністра. Цей план, зрозуміло, так і залишився на папері, а його автор у квітні 1597 р. після тортур був скараний на горло й четвертований Масштаб повстання викликав серйозне занепокоєння правлячих кіл Речі Посполитої. Після його придушення вони взяли курс на ліквідацію козацького імунітету Тільки гостра потреба у козацтві як військовій силі змусила уряд частково задовольнити його вимоги щодо повернення втрачених привілеїв (1601). І хоча право на власну юрисдикцію було визнане лише за реєстровцями, під козацьким «присудом» опинялися дедалі нові групи населення, а то й цілі міста.

Зміцнювалися зв'язки козацтва з православним духовенством Завдяки цьому 1620 р. , за гетьманування Петра Сагайдачного, який задекларував свою позицію включенням усього Запорозького війська до складу Київського братства, було повністю відновлено вищу церковну ієрархію, фактично втрачену 1596 р. Козаки взяли під свою охорону єрусалимського патріарха Феофана, котрий, маючи відповідні повноваження від константинопольського патріарха, таємно висвятив на сан київського митрополита (ним став Іов Борецький), п'ятьох єпископів і архієпископа полоцького. Це дало новий привід для літературної полеміки й посилило напруженість у міжконфесійних відносинах.

Найбільшого напруження боротьба за визнання прав православної церкви досягла на початку 30-х рр. XVII ст. , коли смерть ревного католика Сигізмунда III пробудила сподівання на відродження свободи віросповідання у Речі Посполитій. За цих умов чи не найрішучіше висловилося козацтво, натякаючи в своїх петиціях на можливість повстання, якщо сейм і майбутній король нехтуватимуть інтересами православних.

Широкий суспільний рух змусив сина Сигізмунда III королевича Владислава, схильного до віротерпимості, створити незалежну комісію, яка виробила «Статті для заспокоєння руського народу», затверджені на коронаційному сеймі 1633 р. Цим актом було легалізовано існування православної церкви та повернено їй частину маєтностей Оновилася ієрархія. Митрополитом на сеймі був обраний визначний церковно-культурний діяч Петро Могила. І хоч не всі суперечності відійшли у минуле, а полеміка між православними та уніатами так і не вщухала, релігійне питання втратило після цього свою гостроту.

Однак неухильно поглиблювався антагонізм між польсько-шляхетським режимом і козацтвом. Зростання сили останнього та його суспільних і політичних амбіцій викликало занепокоєння в офіційних колах Речі Посполитої. Охоче використовуючи козаків у численних воєнних кампаніях, у мирний час вони прагнули зменшити їхню чисельність до кількох тисяч чоловік, занесених до реєстру, та максимально обмежити політичну ініціативу прикордонних «свавільників». Особливе занепокоєння польського уряду викликало втручання козаків у внутрішні справи Кримського ханства, де вони підтримали антитурецьку партію, та кілька зухвалих походів низовців на Константинополь. Тож 1625 р. на Україну було виряджено війська під проводом гетьмана Конецпольського. Гетьману реєстровців Жмайлу не вдалося швидко мобілізувати необхідні сили. Та й за цих умов поляки не змогли завдати козакам рішучої поразки. На Куруковому озері було укладено угоду, за якою кількість реєстровців обмежувалася 6 тис. чоловік (тобто подвоювалася порівняно з 1619 р.). Крім того, козакам заборонялося провадити самостійну політику щодо Криму й Туреччини та втручатись у релігійну боротьбу.

Після цього в Україні кілька років панував відносний спокій. Та вже на початку 1630 р. Подніпров'я охопило повстання, очолене Тарасом Федоровичем (Трясилом), якого запорожці обрали своїм старшим, відмовившись коритися реєстровому гетьману Григорію Чорному, котрий займав угодовську стосовно поляків позицію. Повстанці вирушили із Запорожжя «на волость», стратили Чорного, заволоділи низкою населених пунктів і зупинились у Переяславі, куди невдовзі підійшли польські війська під проводом Конецпольського. Тут поляки зазнали таких значних втрат, що коронний гетьман мусив піти на переговори з козаками. За укладеною між ними угодою реєстр зростав до 8 тис. чоловік; водночас вдвічі, до 2 тис. чоловік, збільшувалася залога з реєстровців, яка мала постійно дислокуватися на Запорожжі.

Та поляки не дуже покладалися на цю залогу, і саме тому 1635 р. було прийняте сеймове рішення про будівництво фортеці на нижньому Дніпрі. Розташований тут гарнізон мав узяти під свій контроль шляхи на Запорожжя. Замок було споруджено біля першого Кодацького порога. Та тільки-но закінчилося будівництво, як його захопив козацький загін на чолі з гетьманом запорожців Іваном Сулимою. Ця подія могла стати сигналом до нового козацького повстання. Однак Сулима був підступно виданий реєстровцями та невдовзі страчений.

Із ще більшою силою виявилися суперечності між запорозьким і реєстровим козацтвом 1637 р., під час повстання Павла Бута (Павлюка), коли було страчено гетьмана реєстровців та частину старшини. Повстанці діяли під гаслами боротьби з «ляхами», закликаючи до неї всіх, хто сповідує православ'я. їхні універсали спричинили масове «покозачення» селянства Наддніпрянщини. І хоч після поразки у битві під Кумейками (6 грудня 1637 р.) козацько-селянське військо капітулювало, вже навесні наступного року боротьба спалахнула з новою силою, очолювана Яковом Острянином (Остряницею), а потім — Дмитром Гунею. Але перевага була не на боці повстанців, і в липні 1638 р. вони склали зброю.

На скликаній 30 серпня козацькій раді у Києві було оголошено ухвалену сеймом «Ординацію Запорозького реєстрового війська», спрямовану на скасування його привілеїв. Ліквідовувалося козацьке судочинство і виборність старшини. Гетьмана мав заступити обраний сеймом комісар, котрий зосереджував у своїх руках усю повноту влади над реєстровцями, кількість яких обмежувалася 6 тис. чоловік. 24 листопада на раді в урочищі Маслів Став козаки прийняли ці продиктовані їм умови разом із новопризначеною старшиною. Під жорстким військово-адміністративним контролем опинилася не тільки «волость», а й Запорожжя, де дислокувався постійний гарнізон. Запобігати втечам на Низ (що прирівнювались до злочину) мала відбудована 1639 р. Кодацька фортеця. Усі ці заходи на певний час поклали край козацькому «свавіллю», і наступне десятиріччя ввійшло в історіографію як період «золотого спокою».
^ Українське національне відродження. Створення козацької держави. Причини революції

Підготовка і початок повстання. Перші перемоги. Зародження ідеї автономізму

Політика уряду на ліквідацію козацтва як стану, переслідування православної віри, зловживання і здирства з боку місцевої адміністрації та орендарів вже в середині 40-х рр. викликали гостре невдоволення серед козацтва. Є підстави вважати, що|починаючи з 1646 р., група козаків, очолювана чигиринським сотником Богданом Хмельницьким, розпочала підготовку повстання. Протягом 1646—1647 рр. до керівного центру входили сотники Ф.Вешняк, К.Бурляй, Д.Гиря, Б.Топига, колишні полковники М.Нестеренко і Я.Клиша, М.Кривоніс, брати Нечаї тощо. Для реалізації задуму Б.Хмельницький та його соратники намагалися скористатися намірами короля Влади- слава IV залучити козаків до війни з Портою. У серпні-вересні 1647 р. проводяться таємні ради для обговорення планів повстання. Приймається рішення розпочати його в листопаді, коли коронний хорунжий А.Конєцпольський мав вирушити у пониззя Дніпра проти татар.

Однак раптова поява Очаківської орди та зрада з боку чигиринського осавула Р.Пешти зірвали виступ. Б.Хмельницький ув'язнюється. Вирвавшись за сприяння друзів на волю, він (очевидно, в третій декаді грудня) з кількома десятками осіб (серед них перебував і 20-річний Петро Дорошенко) негайно подався на Запорожжя. Зважаючи на перебування польської залоги у Січі (Микитин Ріг), зупинився на о.Томаківка (Буцький), де відразу ж розпочав формування збройних сил й встановив зв'язки із запорожцями. Заручившись підтримкою останніх, 3 лютого 1648 р. оволодів Січчю, а 9 лютого завдав поразки черкаському й чигиринському полковникам, котрі готувалися до наступу на повстанців. Очевидно, через кілька днів на козацькій раді в Січі Б.Хмельницький обирається гетьманом Війська Запорозького. Саме ці події й ознаменували початок Національної революції.

На перших порах керівник повстання розгорнув діяльність відразу ж у кількох напрямах: підготовки відступу на «волості», залучення на свій бік 6 тис. реєстрових козаків, уникнення передчасних воєнних дій з польською армією, укладення військово-політичного союзу з Кримським ханством. Так, у південні райони направляються досвідчені козаки з листами гетьмана до їх мешканців готувати зброю й підніматися на боротьбу. Цей заклик знайшов у них підтримку. Лише український князь І.Вишневецький вилучив у підданих своїх маєтків кілька десятків тисяч самопалів. За визнанням коронного гетьмана М.Потоцького, «не було жодного села, жодного міста, в яких би не лунали заклики до свавілля і де б не замишляли на життя й майно своїх панів і орендарів» . Активна організаційна робота проводилася і серед реєстрових козаків.

До середини березня українському гетьману вдалося завершити переговори з Кримським ханством. Згідно з досягнутою домовленістю воно зобов'язувалося надати допомогу проти поляків, причому, татари не повинні були шкодити українцям, не палити міст і сіл. Із свого боку українці обіцяли платити упоминки і не допускати морських виправ. На допомогу повстанцям хан направив 3—4 тис. осіб на чолі з комендантом Ферал-Керману Тугай-беєм.

На цьому етапі революції Б.Хмельницький та його прибічники висували лише ідею автономії для козацького регіону. Під час переговорів з послами М.Потоцького (близько середини березня) поставили вимоги: вивести польське військо з цих земель, ліквідувати на них «управління Речі Посполитої», надати їм права укладати договори із зарубіжними володарями. Вважаючи їх неприйнятними, коронний гетьман пришвидшив підготовку походу. Маючи у розпорядженні близько 15 тис. жовнірів (разом з реєстровими козаками), вирішив завдати удару по табору повстанців. З цією метою 26 квітня направив Дніпром 4 полки реєстрових козаків і частину драгунів (4,5 тис. осіб), а суходолом 21 квітня — 2 полки реєстровців і жовнірів (5 — 5,5 тис. осіб) під проводом сина Стефана.

Одержавши від розвідників інформацію про час і напрямок виступу С.Потоцького, Б.Хмельницький на чолі 4 — 5 тис. українців і татар Тугай-бея вирушив Микитинським шляхом назустріч полякам. Застосувавши тактику використання передового загону татарської кінноти для зупинки ворога і прикриття головних сил при їх виході у район битви, він оточив 29 квітня противника біля р. Жовті Води. Під час боїв, що набрали затяжного характеру, гетьман зумів заручитися підтримкою реєстрових козаків (12 травня на його бік перейшли полки, що пливли Дніпром, а наступного дня — ті, котрі перебували при С.Потоцькому). У вирішальному бою 16 травня польське військо при виході з урочища Княжі Байраки було повністю розгромлене.

Не гаючи часу, Б.Хмельницький виступив проти головних сил противника, щоб не допустити відступу у центральні райони України й об'єднання з 6-тисячним військом І.Вишневецького. 26 травня полки М.Потоцького потрапили неподалік від Корсуня у заздалегідь підготовану пастку в урочищі Горохова Діброва й зазнали нищівної поразки. Коронний і польний гетьмани потрапили до полону.

Добившись блискучих перемог, Б.Хмельницький мав намір продовжити наступ у центральні райони, тому, рухаючись до Білої Церкви, розсилав універсали до населення з закликами братися за зброю. Через Тугай-бея передав М.Потоцькому програму вимог, що передбачала створення до Білої Церкви та Умані удільної, з визначеними кордонами, держави. Так було вперше сформульовано ідею створення національної держави.

Через відмову хана Іслам-Гірея (прибув до українського табору під Білою Церквою 2 червня) взяти участь у подальшому наступі, прагнення більшості козацтва замиритися з польським урядом, а також загрозу вторгнення московського війська як союзника поляків у боротьбі з татарами, Б. Хмельницький змушений був припинити похід. Скликана козацька рада вирішила направити посольство до Варшави і добиватися задоволення соціально-економічних вимог козацтва та повернення православним у ряді міст захоплених уніатами церков. Питання автономії для козацької України в інструкції обходилося мовчанкою.

^ Українське національне відродження. Створення козацької держави. Причини революції

На середину XVII ст. у різних сферах розвитку українського суспільства визріли гострі Л суперечності з існуючим статусом України в складі Речі Посполитої, її політикою в українському питанні, з усталеними в ній суспільно-політичним ладом і системою соціально-економічних відносин. В чому вони проявлялися?

І. У політичній сфері:

Організувавши в ході укладення Люблінської унії 1569 р. інкорпорацію українських земель, польська еліта сформулювала імперську доктрину, за якою вони проголошувалися такими, що раніше належали Польщі, були від неї відірвані, а тепер законно поверталися до її складу. Таким чином, український народ не лише позбавлявся історії незалежного державного розвитку, але й перспектив у майбутньому, бо терени його проживання проголошувалися споконвічними польськими землями. На середину XVII ст. польська політика привела до денаціоналізації української еліти (князів, магнатів, шляхти), що консолідувалася з польською на платформі польської державної ідеї.

Із перебранням козацтвом на себе функції виразника національних інтересів, воно починає, особливо в 20—30-х рр., набувати функції «носія української державності». Тому не випадково відіграє провідну роль у формуванні в козацькому регіоні зародків українських державних інституцій, які прагнула ліквідувати Польща. Виступаючи новою елітою («політичним народом»), воно все наполегливіше виступає у захист «прав і вольностей руського народу» й започатковує розвиток державної ідеї у формі надання певного політичного статусу Південному регіону. Інтереси політичного розвитку України приходили у непримиренну суперечність з інтересами Речі Посполитої.

ІІ. У національно-релігійній сфері:

На середину XVII ст. колоніальна політика національно-релігійного упослідження православних українців (абсолютної більшості населення) окреслилася (особливо в Західному регіоні) досить виразно. По-перше, послідовно проводився курс на їх усунення від участі в міському самоуправлінні, яке в найбільших містах починає зосереджуватися в руках поляків; православним єпископам заборонялося засідати в сенаті. По-друге, чинилися перешкоди при вступі до цехів, у заняттях ремеслами, промислами, торгівлею, внаслідок чого в економічному житті великих міст провідну роль починають відігравати поляки й представники інших національностей. Ця політика таїла загрозу усунення українців від магістрального поступу нової цивілізації (в якій провідну роль відігравало місто) та їх замкнення у сфері середньовічного села, а відтак перетворення у «селянську націю». По-третє, проводилася політика на ліквідацію православної віри й впровадження католицизму та уніатства (закриття православних храмів і монастирів, масове спорудження костьолів і кляшторів, знущання над релігійними почуттями православних, насильницьке обернення в католицтво чи уніатство тощо). По-четверте, дискримінація у сфері мови та освіти. По-п'яте, в умовах загострення національно-визвольної боротьби каральні органи вдавалися до елементів етнічних чисток (винищення українців тому, що вони були українцями). Вважаємо слушним міркування канадського вченого Ф.Сисина, що якби «не повстання Хмельницького, то окрема руська ідентичність та культура були б приречені на повільну, але неминучу ерозію і дезінтеграцію в Польському королівстві».

В умовах швидкого розвитку національної свідомості викристалізовуються національні інтереси, осмислення їх значимості у житті суспільства. Утверджується переконання, що поляки прагнуть «руський бідний народ унівець повернути і зовсім викоріняти», а відтак зміцнюється рішучість знищити «панування ляхів».

ІІІ. У соціально-економічній сфері:

Хоча за рівнем розвитку промисловості й торгівлі Україна відставала від Німеччини, Англії та Нідерландів, все ж на цей час вже окреслився процес розкладу цехового ремесла і в багатьох промислах відбувалося зародження початкових форм мануфактурного виробництва. Особливо виразно подих нової цивілізації проявлявся, на відміну від Нідерландів і Німеччини, не в промисловості й торгівлі, а в сільськогосподарському виробництві Півдня України. Адже становлення козацького стану супроводжувалося розвитком якісно нового типу господарства — за суттю фермерського. І протиріччя між ним і наступаючим фільварково-панщинним господарством, яке грунтувалося на праці закріпаченого селянина, стає одним із головних причин вибуху 1648 р. По-друге, козацтво виробило такі принципи соціальної організації, які докорінно різнилися від існуючих середньовічних суспільних відносин й вступили в антагоністичну суперечність з ними. Курс польського уряду на ліквідацію козацтва як стану не міг не викликати його збройного спротиву. По-третє, відбувалися надзвичайно швидкі темпи як зростання соціально-економічного визиску селян і міщан, так і закріпачення ще відносно вільного населення Південного й Східного регіонів.


ІV. У психологічній сфері:

Відомий соціолог П.Сорокін встановив: придушення базових інстинктів породжує «революційні відхилення у поведінці людей». До них належать голод і травний інстинкт; інстинкти власності, самозбереження, свободи, успадкованих здібностей тощо. Протягом 1647—1648 рр. голод охоплював великі райони країни; протягом 20—40-х рр. відбувався процес втрати селянами, козаками, міщанами, дрібною шляхтою власності; постійні напади татар і репресії з боку державних структур придушували інстинкти як індивідуального, так і групового самозбереження, самовираження успадкованих здібностей, а закріпачення вело до втрати свободи.

Отже, на 1648 р. в Україні зав'язався складний вузол різних суперечностей, що міцно перепліталися і розв'язати який правлячі кола Польщі виявилися неспроможними.
  1   2   3

Схожі:

Українські землі у складі Литви та Польщі Суспільні рухи кінця XVI —30-х рр. XVII ст iconТема III. Українські землі під владою литви І польщі тема ІV. Українська...
Тема VI. Українські землі у складі російської та австро- угорської імперій (ХІХ – поч. ХХ ст.)
Українські землі у складі Литви та Польщі Суспільні рухи кінця XVI —30-х рр. XVII ст iconУкраїнські землі у складі великого князівства литовського, польщі,...
СТ. – Процес формування української народності характеризувався спільною етнічною територією, спільною культурою І ментальністю
Українські землі у складі Литви та Польщі Суспільні рухи кінця XVI —30-х рр. XVII ст iconУкраїнські землі у складі Великого князівства Литовського
У XIV ст., за князя Гедиміна (1316-1341 рр.) та його синів Любарта І ольгерда (1345-1377 рр.) Литва здобула більшу частину білоруських,...
Українські землі у складі Литви та Польщі Суспільні рухи кінця XVI —30-х рр. XVII ст iconУкраїнська карта у відносинах Литви й Польщі Участь українських земель...
Захована за лісами й болотами, вона виринула з них тоді, коли вже могла на повний голос заявити про себе як потужне державне утворення,...
Українські землі у складі Литви та Польщі Суспільні рухи кінця XVI —30-х рр. XVII ст iconДержавний історико-культурний заповідник у м. Белзі Основні положення
Урочище "Замочок" – колишній княжий город із підгороддям; 2 Середмістя, де знаходиться низка пам'яток архітектури XVII ст., цінна...
Українські землі у складі Литви та Польщі Суспільні рухи кінця XVI —30-х рр. XVII ст icon6 Україна у складі СРСР (1922-1939), Західно-українські землі
Позначте (за підрахунками вчених) приблизну кількість осіб що загинули в результаті голоду 1921-23 рр
Українські землі у складі Литви та Польщі Суспільні рухи кінця XVI —30-х рр. XVII ст iconСоціально-економічні перетворення в Україні на основі непу
Поразка національної революції 1917-1920 рр розпочала новий етап територіального розколу України: українські землі опинилися у складі...
Українські землі у складі Литви та Польщі Суспільні рухи кінця XVI —30-х рр. XVII ст icon13. Українські землі у складі Російської імперії 8 в першій половині ХІХ ст. 8
На допомогу прийде вивчення конкретно-історичних фактів у їх взаємозв’язку з обов’язковим залученням документів як першоджерел історичної...
Українські землі у складі Литви та Польщі Суспільні рухи кінця XVI —30-х рр. XVII ст icon§ Доба Відродження І український культурний процес. Загальна характеристика
Українська державність XIII-ХІV ст забезпечувала загальнонаціональну консолідацію всіх частин українського народу, дальший розвиток...
Українські землі у складі Литви та Польщі Суспільні рухи кінця XVI —30-х рр. XVII ст iconПоясніть причини виникнення піратства в різні часи. Охарактеризуйте його географію у XVI-XVII
Поясніть причини виникнення піратства в різні часи. Охарактеризуйте його географію у xvi—xvii ст й тепер
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка