Характеристика науки державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні план поняття та




НазваХарактеристика науки державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні план поняття та
Сторінка1/24
Дата конвертації19.02.2014
Розмір2.91 Mb.
ТипЛекція
skaz.com.ua > Право > Лекція
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   24
ЛЕКЦІЯ № 1. Загальна характеристика науки державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні
ПЛАН
1. Поняття та предмет науки державне та місцеве самоврядування в Україні

2. Система, джерела та функції науки державне будівництво та місцеве самоврядування

3. Методологічна основа науки державне будівництво та місцеве самоврядування

4. Місце державного будівництва та місцевого самоврядування у системі суспільних та юридичних наук
1. Поняття та предмет науки державне та місцеве самоврядування в Україні
Поняття державного будівництва і місцевого самоврядування виникло після проголошення Україною незалежності та здійснення активної розбудови державно-муніципального апарату пов’язаної із необхідністю здійснення публічної влади. Метою створення науки державного будівництва та місцевого самоврядування в Україні стала необхідність комплексного вивчення засад організації та діяльності органів публічної влади.

Державне будівництво та місцеве самоврядування не є галузевою юридичною або управлінською наукою. Це пов’язано з тим, що публічна влада здійснюється у всіх сферах життєдіяльності суспільства, а тому відносини, пов’язані з її організацією та здійсненням, не можуть складати самостійного предмета правового регулювання. Крім того, слід зазначити, що далеко не всі організаційні-функціональні відносини публічного владарювання регулюються нормами права. Окремі з них регламентуються звичаями, традиціями, нормами моралі, корпоративними нормами та іншими соціальними регуляторами. Тому предмет державного будівництва і самоврядування виходить за межі сфери дії права та охоплює комплекс знань не лише юридичною науки та наук про управління, а й загальносуспільних наук: політології, економічної теорії, соціології, філософії, психології тощо.

Тому державне будівництво і місцеве самоврядування, слід розуміти, як комплексну суспільно-правову науку, яка являє собою сукупність систематизованих знань та поглядів про організацію та діяльність органів публічної влади.

У відповідності до запропонованого визначення під предметом даної науки доцільно розуміти різноманітні суспільні відносини, які складаються у процесі організації та діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, а також загальнотеоретичні погляди на дану проблематику.

До основних структурних елементів предмету науки державне будівництво та місцеве самоврядування відносять суспільні відносини та погляди науковців пов’язані з:

1. побудовою системи органів державної влади і місцевого самоврядування, виділенням видів органів публічної влади, визначенням місця кожного органу у загальній системі публічної влади, а також взаємозв’язки цих органів між собою;

2. визначенням основоположних засад та ідей організації та діяльності органів публічної влади, тобто принципів, що покладено в основу їх функціонування;

3. здійсненням функцій органів державної влади і місцевого самоврядування як основних напрямків їх діяльності;

4. встановленням компетенції органів публічної влади, яка визначає їх коло повноважень, питання стосовно вирішення яких ці повноваження реалізуються та ролі кожного з органів публічної влади у безпосередньому розв’язанні даних питань;

5. дослідженням природи територіальної, правової та матеріально-фінансової основи організації та діяльності органів публічної влади;

6. побудовою внутрішньоорганізаційних структурних зв’язків органів державної влади і місцевого самоврядування та поділом органів публічної влади на складові частини;

7. здісненням діяльності, що має зовнішній владний прояв та її організаційно-правові засади пов’язані з реалізацією визначеної компетенції органів публічної влади (форми діяльності);

8. способами та засобами здійснення владної діяльності органів публічної влади (методи діяльності).

Таким чином, наука державне будівництво і місцев самоврядування – це сукупність науково обґрунтованих ідей, поглядів, уявлень, концепцій та доктрин про організацію та діяльність органів публічної влади, а основним предметом її вивчення є динамічно-функціональні аспекти існування публічної влади та її суб’єктів.
^ 2. Система, джерела та функції науки державне будівництво та місцеве самоврядування
Система науки державне будівництво та місцеве самоврядування – це сукупність належно структурованих поглядів вчених та спеціалістів в сфері державного будівництва та місцевого самоврядування, нормативно-правові акти, що визначають організацію та діяльність органів публічної влади та результати практичної діяльності даних органів.

Система науки державного будівництва та місцевого самоврядування обумовлена перш за все особливостями її предмета, а також значенням тих чи інших знань для системи в цілому. З огляду на це, найбільш крупними системоутворюючими компонентами теорії й практики державного будівництва та місцевого самоврядування виступають Загальна та Особлива частини.

Загальна частина включає в себе систему знань, що мають вихідне значення для усвідомлення особливостей організації та діяльності усіх органів публічної влади, для виявлення їх спільних рис та характеристики всієї системи органів публічної влади. До Загальної частини входять загальнотеоретичні положення про поняття державного будівництва і місцевого самоврядування як наукової дисципліни, її предмет і методологію, про загальну систему органів публічної влади в Україні та її підсистеми, принципи, функції, компетенцію, форми і методи діяльності органів публічної влади в цілому, а також про їх правові, територіальні та матеріально-фінансові основи діяльності.

Особлива частина дисципліни державного будівництва та місцевого самоврядування охоплює сукупність конкретних знань про організацію та діяльність окремих органів державної влади та місцевого самоврядування з урахуванням їх місця в загальній системі органів публічної влади та інших особливостей. У цій частині виділяються наукові положення про порядок формування, функції, компетенцію, структуру, принципи організації та діяльності органів законодавчої й виконавчої влади, Президента України, органів влади Автономної Республіки Крим, а також органів місцевого самов­рядування. При цьому система органів місцевого самов­рядування розглядається як самостійна система органів публічної влади, виведена за межі державного механізму, але активно взаємодіюча з ним на місцевому рівні. Окремий блок знань становлять питання взаємовідносин зазначених органів публічної влади з правоохо­рон­ними органами, об’єднаннями громадян та трудовими колек­тивами.

Джерелами науки державного будівництва і місцевого самоврядування є:

1) праці вчених, спеціалістів у галузі державного будівництва і місцевого самоврядування (монографії, наукові доповіді, статті тощо);

2) правові акти, що регламентують організацію і діяльність органів публічної влади (Конституція України, Регламент Верховної Ради України, Закон України „Про Кабінет Міністрів України”, Закон України „Про місцеві державні адміністрації”, Закон України „Державну службу” Закон України „Про статус народного депутата” Закон України „Про місцеве самоврядування вУкраїні” та ін.);

3) матеріали практики діяльності органів публічної влади (звіти, стенограми, протоколи, статистичні дані про роботу, архівні матеріали).

Серед функцій науки державного будівництва і місцевого самоврядування на сьогодні можна виділити наступні:

1. Гносеологічна – пізнання процесів організації та діяльності органів публічної влади.

2. Евристична – відкриття загальних закономірностей розвитку системи органів публічної влади, обґрунтування оптимальних моделей їхньої організації й діяльності.

3. Прикладна – надання необхідних знань практичним працівникам для їх застосування у повсякденній діяльності, при реалізації посадовими особами своїх повноважень, для оптимальної організації праці.

4. Прогностична – виявлення перспектив розвитку системи органів публічної влади, висунення прогнозів про наступні зміни елементів організації їхньої діяльності (функцій, компетенції, форм і методів роботи тощо).

5. Виховна – прищеплення демократичних принципів розвитку, поваги до закону.
^ 3. Методологічна основа науки державне будівництво та місцеве самоврядування
Методологічну основу науки державного будівництва і місцевого самоврядування становлять загальнонаукові та конкретні методи дослідження її предмета. Серед загальнонаукових методів можна виділити методи матеріалістичної діалектики і в першу чергу застосування до пізнання предмета даної науки таких законів діалектики, як боротьба протилежностей, перехід нагромадженої певної кількості знань у нову якість, заперечення заперечення та таких категорій, як постійний розвиток системи органів, єдність форми і змісту органів влади і органів місцевого самоврядування, наявність спільних можливих повноважень і дійсність таких повноважень та ін.

Конкретними методами вивчення науки державного будівництва і місцевого самоврядування є такі конкретні способи, прийоми й засоби, які забезпечують ефективне пізнання і вивчення предмета аналізованої науки. Серед них можна назвати такі методи: а) системного підходу до вивчення предмета науки; б) історичного підходу; в) формально-логічний; г) нормативно-логічного аналізу; д) статистичний; е) соціологічних досліджень; є) порівняння; ж) моделювання; з) експерименту; й) прогнозування та ін.

Системний підхід при вивченні державного будівництва і місцевого самоврядування передбачає, що самі органи держави і органи місцевого самоврядування являють собою певну систему знань. Порядок їх організації складається із законодавче закріплених процедур утворення державних органів і органів місцевого самоврядування. Діяльність цих органів включає систему компетенцій, повноважень, прав та обов'язків, форми і методи, завдання і функції для досягнення певної мети.

Сутність історичного методу полягає в тому, що, опановуючи і досліджуючи знання про організацію і діяльність державних органів і органів місцевого самоврядування, дослідник підходить до розуміння сучасних явищ через такі прийоми, що характеризують пізнання предмета з моменту його виникнення у процесі розвитку до сучасного функціонування.

Формально-логічний метод передбачає вивчення державних органів і органів місцевого самоврядування за допомогою основних законів формальної логіки. Вивчаючи предмет науки державного будівництва і місцевого самоврядування, дослідник використовує поняття, судження, висновки, аналіз та синтез, індукцію і дидукцію та деякі інші засоби формальної логіки.

Нормативно-логічний аналіз полягає у виявленні реальних результатів впливу правових норм на процес утворення і функціонування державних органів і органів місцевого самоврядування. Разом з тим цей метод не можна вважати головним у галузевих науках. Дослідженню підлягають не лише юридичні сторони організації та діяльності державних органів і органів місцевого самоврядування, а й політична, соціальна, економічна, психологічна, напрями їх функціонування, завдання, повноваження, форми й методи посадових і службових осіб цих органів.

Статистичний метод є засобом вивчення кількісних змін у державному будівництві і самоврядних місцевих громадах і використовується як спосіб обробки одержаних результатів для використання їх у наукових дослідженнях та практичній діяльності.

Метод соціологічних досліджень поділяють на загальносоціологічний і конкретно-соціологічний. Загальносоціологічний метод характеризується широким застосуванням способів, прийомів і засобів матеріалістичної діалектики. Конкретно-соціологічний метод тісно пов'язаний з вивченням причин і обставин впливу державного будівництва і місцевого самоврядування на соціальні явища.

Порівняльний метод використовують для порівняння державного будівництва і самоврядування у різні періоди розвитку Української держави (наприклад, порівнюється предмет дослідження науки радянського будівництва за часів радянської влади і державного будівництва і місцевого самоврядування у сучасних умовах).

Моделювання у державному будівництві і місцевому самоврядуванні полягає в утворенні теоретичної моделі певного державного органу чи самоврядної структури, вивченні можливого функціонування такої моделі, наслідків, що можуть виникнути у процесі функціонування, та врахуванні їх у процесі організації і подальшої діяльності створеного інституту.

Прогнозування як метод у пізнанні предмета науки державного будівництва і місцевого самоврядування має на меті передбачити можливі ситуації розвитку завдань, функцій, компетенції, форм і методів організації і діяльності органів держави і органів місцевого самоврядування.

Експеримент у науці державного будівництва і місцевого самоврядування передбачає можливість перевірки обгрунтованості і доцільності будь-яких змін щодо державних органів чи органів місцевого самоврядування.

Усі методи, що використовуються наукою державного будівництва і місцевого самоврядування між собою тісно взаємопов'язані і утворюють методологію дослідження предмета цієї науки.
^ 4. Місце державного будівництва та місцевого самоврядування у системі суспільних та юридичних наук
Особливістю науки державного будівництва і місцевого самоврядування є те, що вона має комплексний, міжгалузевий характер. Систему органів публічної влади вивчає ціла низка суспільних наук – історія держави і права, теорія держави і права, політологія, наука конституційного права, наука адміністративного права та ін. Однак, для всіх цих наук вивчення системи органів публічної влади не є єдиним об’єктом дослідження; вони розглядають ці органи, досліджуючи лише певний зріз суспільних відносин стосовно свого предмету, тобто фрагментарно. Так, філософія вивчає державу в контексті дослідження загальних закономірностей фізичного, соціального і духовного світу, буття і мислення і т.д. Загальна історія вивчає держави в їх конкретно-історичних проявах і значеннях, перш за все як особливі історичні явища, як історичні факти, об’єктивний емпіричний матеріал і змістовну характеристику соціальної історії даного народу на певному етапі його життя. Наука ж державного будівництва вивчає організацію та діяльність органів публічної влади як свій основний об’єкт з політичних, економічних, правових, організаційних, соціологічних сторін в їх єдності, що є надзвичайно корисним для практичних працівників.

Сфера державного будівництва і місцевого самоврядування має тісні зв’язки з багатьма суспільними науками. Зокрема, наука державного управління озброює науки державного будівництва знанням принципів організації державного управління, теоретичними розробками питань прийняття управлінських рішень, проблем прогнозування, планування, координації, контролю, що є загальними методами роботи органів публічної влади. Зв’язки науки державного будівництва із соціологією виявляються як на теоретико-методологічному рівні (соціологія організацій, соціологія праці, інші численні галузеві та спеціальні соціологічні теорії), так і на рівні емпіричних досліджень (соціометрія). Соціометричні методи дослідження є важливим інструментом одержання достовірної інформації про роботу органів публічної влади, допомагають досліджувати реальне представництво соціальних шарів і груп населення у цих органах. Соціальна психологія допомагає досліджувати мотивацію поведінки різних груп посадових осіб, простежити їхній зв’язок із населенням.

Не менш істотні зв’язки поєднують науку державного будівництва і місцевого самоврядування з юридичними науками. Зокрема, історія держави і права дає можливість розглядати існуючу систему органів державної влади у загальному контексті еволюції державно-правових явищ, а теорія держави і права розкриває основні закономірності виникнення, розвитку у функціонування держави та органів місцевого самоврядування, виявляє сутнісні ознаки органів публічної влади та форми їх діяльності. Однак найбільш тісно наука державного будівництва пов’язана з галузевими науками, у першу чергу – з конституційним, адміністративним та фінансовим правом.

Наука конституційного права вивчає конституційно-правові норми, що закріплюють систему, організацію і форми діяльності органів публічної влади, їхню компетенцію, і таким чином слугують правовим фундаментом для науки державного будівництва, яка, у свою чергу, поглиблено вивчає саме організацію роботи, звертаючи особливу увагу на практику діяльності органів публічної влади. Наука адміністративного права має справу з правовими нормами, що визначають організацію і форми діяльності виконавчих органів, статус і функції керівників і співробітників апарату в органах публічної влади, і таким чином надає науці державного будівництва знання щодо оптимального внормування управлінських відносин. Наука фінансового права вивчає регламентацію порядку підготовки і прийняття бюджетів, бюджетну та податкову системи, а науку державного будівництва ці питання цікавлять в аспекті дослідження матеріально-фінансової основи організації й діяльності органів публічної влади.

Наука державного будівництва та місцевого самоврядування використовує знання інших наук не прямо і безпосередньо, а лише у заломленні під специфічним понятійно-правовим кутом зору свого предмета і методів, перетворюючи їх у свої складові частини. Таким чином, розвиток міждисциплінарних зв’язків державного будівництва з іншими науками на сучасному рівні – це не просте запозичення у суміжних наук готових знань і їх безпосереднє використання у своїх дослідженнях, а творчий процес удосконалення і поглиблення специфічного юридичного знання про організацію роботи органів публічної влади з урахуванням пізнавального досвіду і досягнень інших наук.
Контрольні питання до теми:

  1. Визначте основні підходи до поняття науки ДБМС в Україні?

  2. Які складові предмету науки ДБМС в Україні?

  3. Охарактеризуйте систему науки ДБМС в Україні?

  4. Що є джерелами науки ДБМС в Україні?

  5. Виділіть основні функції науки ДБМС в Україні?

  6. Визначте поняття методології науки ДБМС в Україні?

  7. Перерахуйте основні методи науки ДБМС в Україні?

  8. Охарактеризуйте конкретні методи науки ДБМС в Україні?

  9. В чому полягають зв’язки науки ДБМС в Україні та суспільних наук?

  10. Які особливості зв’язків науки ДБМС в Україні та юридичних наук?


Рекомендована література до теми: [1, 32, 41, 43, 44, 45, 46, 50, 58, 59, 83, 87, 89, 91]

Лекція № 2. Загальні засади функціонування публічної влади в Україні
ПЛАН
^ 1. Поняття, форми та ознаки публічної влади

2. Система органів публічної влади

3. Принципи організації та діяльності органів публічної влади

4. Правова основа організації діяльності органів публічної влади

^ 5. Територіальна основа організації діяльності органів публічної влади

6. Матеріально-фінансова основа організації діяльності органів публічної влади
^ 1. Поняття, форми та ознаки публічної влади
Влада є постійною та невід’ємною рисою будь-якого суспільства та необхідною умовою його існування. Влада має здатність і можливість нав’язати волю одного суб’єкта іншим суб’єктам за допомогою доступних способів як морального та ідейного впливу, так і прямого фізичного примусу. У суспільстві існують різноманітні види особистої і соціальної влади – влада глави сім’ї, влада володаря над рабом або слугою, економічна влада власників засобів виробництва, духовна влада церкви та ін. Усі названі види являють собою або індивідуальну, або корпоративну (групову) владу. Вона існує в силу особистої залежності підвладних, не розповсюджується на всіх членів суспільства, не претендує на загальність, не є публічною.

Публічна влада - це право на прийняття рішень щодо публічних справ та їх запровадження через вплив (управління) на соціальні, економічні, політичні процеси на певній території.

Публічна влада виступає у двох формах: 1) державна влада, 2) влада місцевого самоврядування (муніципальна влада). Для обох форм публічної влади притаманна низка спільних ознак:

  • спрямованість на виконання суспільних завдань і функцій;

  • інституційний характер, тобто функціонування через відповідні публічні інститути (органи публічної влади);

  • легітимність;

  • відособленість апарату, що здійснює цю владу, від населення;

  • об’єднання підвладних за територіальною ознакою;

  • загальність, тобто охоплення владою всіх осіб на відповідній території;

  • безперервність функціонування (за наявності окремих тимчасових органів);

  • універсальність, тобто спрямованість на вирішення усіх справ суспільного значення;

  • обов’язковість владних рішень для всіх суб’єктів на відповідній території;

  • функціонування у правових формах (нормотворчій, установчій, правозастосовчій, контрольній та інтерпретаційній), тобто діяльність за законодавчо встановленою процедурою і оформлення владних рішень правовими актами;

  • можливість використання передбачених законодавством засобів примусу для реалізації своїх рішень;

  • право встановлювати і стягувати загальнообов’язкові податки і збори з населення;

  • самостійне формування бюджету.

Для державної влади притаманні певні особливості:

  • державний суверенітет;

  • загальнодержавний масштаб дії;

  • спрямованість на першочергове виконання загально­національних потреб;

  • постійний правовий зв’язок з населенням через інститут громадянства;

  • наявність субординаційних відносин всередині державного апарату;

  • наявність особливих органів – так званих «силових структур» (армія, суд, прокуратура, служба безпеки, органи виконання покарань та ін.);

  • матеріально-фінансовою основою державної влади є загальнонародна та державна власність, а також кошти державного бюджету.

Влада місцевого самоврядування також характеризується деякими особливостями:

    • її джерелом є народ, а первинним носієм – територіальна громада;

    • вона розповсюджується лише на територію адміністративно-територіальних одиниць;

    • її органи діють від імені територіальної громади, а не народу чи держави;

    • матеріально-фінансову базу її органів складають комунальна (муніципальна) власність і місцевий (муніципальний) бюджет;

    • її органи пов’язані більш тісними зв’язками з населенням;

    • в системі її органів відсутня жорстка ієрархія і підпорядкованість.


^ 2. Система органів публічної влади
Система органів публічної влади в Україні – це сукупність установлених Конституцією України органів державної влади і місцевого самоврядування, що забезпечують захист прав, свобод і законних інтересів громадян, безпеку держави й суспільства, вирішують питання соціально-економічного та культурного будівництва.

Відповідно до положень Конституції України, ця система поділяється на наступні ланки:

І. Система органів державної влади:

1. Глава держави – Президент України.

2. Єдиний орган законодавчої влади (парламент) – Верховна Рада України.

3. Система державних органів виконавчої влади: а) Кабінет Міністрів України – вищий орган у системі органів державної виконавчої влади; б) міністерства, державні комітети, служби, інспекції, агентства, центральні органи зі спеціальним статусом – центральні органи виконавчої влади; в) місцеві державні адміністрації – місцеві органи державної виконавчої влади; г) територіальні органи центральних органів виконавчої влади в областях, районах та містах.

4. Система державних органів судової влади.

5. Система органів Прокуратури України.

II. Система органів влади Автономної Республіки Крим:

1. Єдиний представницький орган автономії – Верховна Рада Автономної Республіки Крим.

2. Система органів виконавчої влади автономії:

а) Рада міністрів Автономної Республіки Крим – вищий виконавчий орган автономії;

б) міністерства і республіканські комітети – центральні виконавчі органи автономії.

IІІ. Система органів місцевого самоврядування:

1. Представницькі органи місцевого самоврядування: а) сільські, селищні, міські ради – органи місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади і здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування; б) районні й обласні ради – органи місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; очолюють їх голови цих рад, які обираються самими радами з числа депутатів; в) районні в містах ради – представницькі органи місцевого самоврядування, які можуть створюватися за рішенням територіальної громади міста або міської ради; г) сільські, селищні, міські голови, що обираються територіальними громадами.

2. Виконавчі органи місцевого самоврядування – виконавчі комітети, відділи, управління сільських, селищних, міських, районних у містах рад та інші створювані радами виконавчі органи.

3. Органи самоорганізації населення – будинкові, вуличні, квартальні ради і комітети, а також ради мікрорайонів – можуть створюватися за ініціативою жителів і з дозволу сільських, селищних, міських рад.
^ 3. Принципи організації та діяльності органів публічної влади
Принципи організації й діяльності органів публічної влади – це законодавчі відправні засади, ідеї та положення, які виступають основою формування, організації та функціонування органів публічної влади.

Вони поділяються на загальні принципи, що стосуються системи органів публічної влади в цілому, і спеціальні, дія яких розповсюджується лише на окремі підсистеми, ланки цієї системи чи на окремі органи публічної влади.

До загальних принципів організації та діяльності органів публічної влади відносять:

1. Принцип гуманізму передбачає пріоритет прав і свобод людини в діяльності органів публічної влади. Згідно зі ст. 3 Конституції України, людина, її життя, здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а отже, й кожного з її органів.

2. Принцип народовладдя знайшов закріплення у ст. 5 Конституції України, яка проголошує народ носієм суверенітету і єдиним джерелом влади. Народ здійснює владу безпосередньо та через органи державної влади і органи місцевого самоврядування. Як форми народовладдя існують інститути представницької й безпосередньої демократії. Нормативно закріпленими засобами безпосереднього народовладдя виступають вибори, всеукраїнські й місцеві референдуми, народні й місцеві ініціативи, громадські обговорення (слухання), збори громадян та інші.

3. Принцип унітаризму встановлений у ст. 2 Основного Закону, яка визначає, що Україна є унітарною державою. Із цього принципу випливає наявність єдиної системи органів державної влади, юрисдикція яких поширюється на всю територію країни, єдиної системи законодавства, невизнання за територіальними одиницями навіть часткової політичної самостійності

4. Принцип верховенства права, визначений у ст. 8 Конституції України, спрямований на утвердження права як основного фактора розвитку суспільства і держави. Цей принцип пов'язаний, перш за все, із пріоритетністю в суспільстві прав людини, закріпленням їх на законодавчому рівні, правовою рівністю, пануванням у суспільному та державному житті таких законів, котрі виражають волю більшості або всього населення країни, втілюючи при цьому загальнолюдські цінності та ідеали, взаємною відповідальністю особи і держави. Також він характеризується верховенством Конституції і законів у правовій системі, зв'язаністю правом усіх суб'єктів правовідносин. Із принципу верховенства права випливає, що правові норми є обов'язковими для органів публічної влади рівною мірою, як і для громадян.

5. Принцип поділу влади закріплений у ст. 6 Основного Закону і полягає у здійсненні державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. При цьому слід враховувати, що державна влада є єдиною, це обумовлено єдністю і неподільністю державного суверенітету, єдністю системи державних органів та основних засад їх формування й діяльності на всій території країни. Однак єдність державної влади не виключає різних форм її прояву, поділу на гілки влади і розмежування державних функцій і повноважень між ними. Поділ влади дозволяє попередити надмірне зосередження влади в окремих державних органах чи в межах однієї гілки влади. Водночас він не поширюється на систему органів місцевого самоврядування, які не входять до системи державних органів, а також не стосуються функціонування Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

6. Принцип законності врегульований у ч. 2 ст. 19 Основного Закону України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією й законами України. Його сутність полягає у вимозі суворого дотримання приписів законів та інших нормативно-правових актів, сумлінного виконання покладених на них юридичних обов'язків владними інституціями, посадовими особами та іншими суб'єктами правовідносин. Здійснення принципу вимагає єдиного розуміння правових актів, їх тлумачення і застосування, єдності нормативної основи законності, забезпечення рівності усіх перед законом. Реалізація принципу можлива тільки при забезпеченні верховенства закону в системі нормативно-правових актів.

7. Принцип гласності вимагає обов'язкового поширення інформації про організацію та діяльність органів публічної влади. Він означає відкритість органів публічної влади; прозорість діяльності владних інституцій, їх структурних підрозділів, апарату, посадових осіб; обов'язкове врахування думки громадськості у процесі розробки, прийняття й реалізації владних рішень; обов'язок інформування населення з боку владних органів усіх рівнів про свою діяльність, прийняті рішення, про значні політико-правові, соціально-економічні процеси та явища, що відбуваються в державі, регіоні чи на рівні територіальної громади.

8. Принцип поєднання виборності й призначуваності передбачає формування органів публічної влади на різних засадах залежно від їх статусу. Представницькі органи публічної влади (Верховна Рада України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, місцеві ради, органи самоорганізації населення) формуються шляхом виборів. Президент України та сільський, селищний, міський голова як головна посадова особа територіальної громади також обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права. Призначуваними органами є, зокрема, Кабінет Міністрів України, центральні органи державної виконавчої влади, місцеві державні адміністрації. Обрання відрізняється від призначення альтернативністю кандидатур, хоча сама процедура може бути схожою (наприклад, голосування). Обранню віддається перевага, коли треба забезпечити високий ступінь довіри населення, високий рівень легітимності влади. Призначення застосовується, коли пріоритет віддається фаховості, діловим якостям кандидатів на посаду.

9. Принцип поєднання єдиноначальності й колегіальності в організації й діяльності органів публічної влади означає розумне поєднання у владному механізмі одноособового і колективного керівництва. У колегіальних органах (представницькі органи, Кабінет Міністрів України, Конституційний Суд України, Центральна виборча комісія та ін.) рішення приймаються більшістю голосів їх членів після колективного обговорення. Єдиноначальними є органи, в яких вирішальна влада з усіх питань їхньої компетенції належить керівнику, який персонально відповідає за результати роботи цього органу (Президент України, центральні органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації та ін.).

10. Принцип оптимальної децентралізації полягає в раціональному, виваженому співвідношенні централізації й децентралізації, які покладені в основу організації й функціонування органів публічної влади. Централізація означає концентрацію повноважень у руках центральних органів влади, домінування субординації над координацією, створення жорстких ієрархічних структур і запровадження режиму суворої виконавської дисципліни. Децентралізація передбачає цілеспрямований процес розширення повноважень територіальних органів влади, переважання координаційних зв'язків над субординаційними, широку автономію територіальних органів влади, стимулювання політичної активності й ініціативи на місцях.

Спеціальні принципи організації та діяльності органів публічної влади є досить різноманітними і обумовленими специфікою кожного з них. З огляду на це перелік і конкретний зміст цих принципів буде викладено при характеристиці організації діяльності кожного з органів публічної влади окремо.
^ 4. Правова основа організації діяльності органів публічної влади
Під правовою основою організації й діяльності органів публічної влади розуміють систему нормативних актів, що визначають функції, компетенцію, форми і методи діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, а також їх структурних підрозділів. Для цих актів характерним є те, що правові норми, які в них містяться, є переважно імперативними.

У системі нормативно-правових актів, що визначають організацію роботи органів публічної влади, можна виділити декілька рівнів залежно від їх юридичної сили, змісту, дії у просторі та за колом осіб:

1. Конституція (Основний Закон) України – нормативний акт вищої юридичної сили, політико-правовий за своєю природою, що визначає найбільш важливі аспекти державного і суспільного ладу, у тому числі закріплює систему органів державної влади і місцевого самоврядування, форми народовладдя, принципи організації та діяльності органів публічної влади, функції та компетенцію вищих органів державної влади.

2. Закони України, що визначають організацію роботи органів публічної влади:

а) виборче законодавство, зокрема, закони «Про Центральну виборчу комісію», «Про вибори Президента України», «Про вибори народних депутатів України», «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, вибори депутатів місцевих рад і сільських, селищних, міських голів»;

б) законодавство, що визначає загальний правовий статус органів публічної влади, їх структурних підрозділів та посадових осіб, зокрема, закони «Про статус народного депутата України», «Про державну службу», «Про комітети Верховної Ради України», «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», «Про Конституційний Суд України», «Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим», «Про представництво Президента України в Автономній Республіці Крим», «Про місцеві державні адміністрації», «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про Раду національної безпеки і оборони України», «Про Кабінет Міністрів України»;

в) законодавство, що визначає окремі аспекти організації роботи органів публічної влади, зокрема, Регламент Верховної Ради України, закони «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації», «Про державну охорону органів державної влади і посадових осіб», «Про передачу об’єктів права державної та комунальної власності» та ін.

4. Підзаконні нормативні акти, що визначають статус і порядок роботи органів публічної влади та їх структурних підрозділів:

а) укази Президента України;

б) постанови Кабінету Міністрів України;

в) акти центральних органів виконавчої влади, що регламен­тують організаційні питання внутрішньовідомчого та міжвідомчого характеру;

г) акти місцевих органів публічної влади, наприклад, регламенти місцевих рад та місцевих державних адміністрацій, положення про структурні підрозділи виконкомів місцевих рад, положення про відділи та управління місцевих державних адміністрацій та ін.
^ 5. Територіальна основа організації діяльності органів публічної влади
Питання організації влади у державі нерозривно пов’язані з його територіальним устроєм, тому що функціонування органів державної влади й органів місцевого самоврядування здійснюється в межах певних адміністративно-територіальних одиниць, на які поділяється територія держави. Державна влада територіально розповсюджується, тобто поширює свій вплив не на саму територію, не на простір, а на людей, які перебувають у межах певної території, у певному просторі, включаючи водний і повітряний. Саме в такому розумінні територіальна основа організації та діяльності органів публічної влади – це певна територія, на яку поширюється влада державного органу чи органу місцевого самоврядування і в межах якої вони функціонують.

Згідно зі ст.132 Конституції України, територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій.

Для Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, центральних органів виконавчої влади територіальною основою діяльності є територія всієї України, яка може бути змінена тільки шляхом всеукраїнського референдуму.

Для Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим – це виключно територія Автономної Республіки Крим.

Територіальною основою місцевих органів державної виконавчої влади є територія відповідних адміністративно-терито­ріальних одиниць України (областей, міст Києва і Севастополя, районів, районів у містах Києві та Севастополі).

Територіальний устрій України визначається виключно законами України. До компетенції Верховної Ради України віднесено утворення і ліквідацію районів, встановлення і зміну меж районів і міст, віднесення населених пунктів до категорії міст, найменування і перейменування населених пунктів і міст, однак усі ці питання вирішуються обов’язково з урахуванням думки населення відповідних територій шляхом проведення місцевих референдумів.

Територіальною основою органів місцевого самоврядування є відповідно територія селища, села, міста або району в місті. Однак у випадку добровільного об’єднання декількох територіальних громад сусідніх сіл за рішенням місцевого референдуму їх територіальну основу може складати територія декількох сіл.

Слід зазначити, що юрисдикція України розповсюджується на всіх осіб, що перебувають на її території, за виключенням тих, що мають дипломатичний, консульський імунітет чи іншим чином виведені за межі юрисдикції держави перебування. Водночас на громадян України влада української держави розповсюджується незалежно від місця їх перебування (діє принцип екстериторіальності). Згідно зі ст.25 Конституції, Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.
^ 6. Матеріально-фінансова основа організації діяльності органів публічної влади
Матеріально-фінансова основа організації і діяльності органів публічної влади в Україні це матеріально-фінансові ресурси (природні ресурси, рухоме і нерухоме майно, фінансово-бюджетні кошти), що мають у розпорядженні органи публічної влади для здійснення своїх функцій та повноважень.

Згідно зі ст.13 Конституції України земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони є об’єктами права виключної власності Українського народу, оскільки мають загальнонаціональне значення. Народ як єдине джерело державної влади в республіці, має право шляхом референдуму вирішувати питання щодо правового стану природних об’єктів, їх використання та охорони. Український народ здійснює право власності на зазначені об’єкти через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим, а також через місцеві ради. Таким чином, природні ресурси загальнодержавного значення виступають матеріальною основою діяльності зазначених представницьких органів влади. Якщо ж природні ресурси мають місцеве значення, то вони належать громадянам відповідних адміністративно-територіальних одиниць (тобто їх власником виступає територіальна громада), а розпоряджаються ними місцеві ради.

Матеріально-фінансову основу органів державної влади складають об’єкти державної власності, а також майно, що знаходиться в комунальній власності і передане в управління органам державної влади.

Центральні органи виконавчої влади здійснюють повноваження з управління державним майном підприємств, що належать до сфери їх управління. В управлінні місцевих державних адміністрацій перебувають об’єкти державної власності, передані їм в установленому законом порядку.

Згідно із Законом України «Про джерела фінансування органів державної влади» від 30 червня 1999 р. №783-ХІV, органи державної влади (Кабінет Міністрів України, центральні органи виконавчої влади і місцеві державні адміністрації, Верховна Рада України та її апарат, Рахункова палата, Президент України, його адміністрація та інші консультативні і дорадчі органи Президента України, суди України, органи прокуратури України, а також інші органи державної влади) здійснюють свою діяльність виключно за рахунок бюджетного фінансування в межах, передбачених Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік. Кошти на фінансування органу державної влади передбачаються у Державному бюджеті України окремим рядком. Водночас органи державної влади можуть отримувати додаткові кошти з місцевих бюджетів для виконання делегованих законами України повноважень органів місцевого самоврядування.

Фінансування утворення, реорганізації та ліквідації органів державної влади здійснюється в межах коштів, передбачених на утримання органів державної влади Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік або (у разі недостатності такого фінансування) після внесення відповідних змін до такого Закону.

Органам державної влади забороняється створювати позабюджетні фонди, мати позабюджетні спеціальні рахунки та використовувати кошти, одержані за здійснення функцій держави, що передбачають видачу дозволів (ліцензій), сертифікатів, посвідчень, проведення реєстрацій та інших дій на платній основі, в будь-який інший спосіб, крім зарахування таких коштів до Державного бюджету України.

Тому фінансову основу діяльності органів державної влади складають кошти Державного бюджету.

Матеріально-фінансовою основою органів влади Автономної Республіки Крим є майно, що належить Автономній Республіці Крим, а також кошти бюджету Автономної Республіки Крим.

Верховна Рада АРК визначає порядок управління майном, що належить Автономній Республіці Крим, порядок управління майном, що знаходиться на балансі Верховної Ради АРК, а також перелік майна автономії, що не підлягає приватизації. Управління майном автономії у порядку, визначеному Верховною Радою Автономної Республіки Крим, здійснює Рада міністрів АРК.

Фінансова самостійність АРК гарантується закріпленням законами України за доходною частиною бюджету АРК на стабільній основі загальнодержавних податків і зборів, які зараховуються в повному обсязі до бюджету АРК і є достатніми для здійснення повноважень АРК.

Матеріально-фінансовою основою органів місцевого самоврядування, відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», є об’єкти комунальної власності. До складу комунальної власності входять: рухоме і нерухоме майно; доходи місцевого бюджету і комунальні позабюджетні (у тому числі валютні) кошти; земля та інші природні ресурси, що знаходяться в комунальній власності; комунальні підприємства, організації або частка в майні підприємств; комунальні банки, страхові товариства, пенсійні фонди; комунальний житловий фонд і нежитлові приміщення; комунальні заклади освіти, культури, спорту, охорони здоров’я, науки, соціального обслуговування; інше майно і майнові права; рухомі та нерухомі об’єкти, визначені відповідно до закону як об’єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження, а також кошти відповідного місцевого бюджету.

Крім того, матеріальну основу місцевого самоврядування складає майно, що знаходиться в державній власності і передане в управління органам місцевого самоврядування.
Контрольні питання до теми:

  1. Визначте поняття та форми публічної влади в Україні?

  2. Назвіть загальні ознаки державної та муніципальної влади в Україні?

  3. В чому полягають особливості державної влади?

  4. Які характерні риси влади місцевого самоврядування?

  5. Охарактеризуйте систему органів публічної влади?

  6. З яких підсистем складається система органів публічної влади?

  7. Визначте поняття та види принципів організації та діяльності органів публічної влади?

  8. Охарактеризуйте загальні принципи організації та діяльності органів публічної влади?

  9. Визначте правову основу організації та діяльності органів публічної влади?

  10. Визначте територіальну основу організації та діяльності органів публічної влади?

  11. Визначте матеріально-фінансову основу організації та діяльності органів публічної влади?


Рекомендована література до теми: [1, 32, 34, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 50, 58, 59,77, 80, 82, 83, 87, 89, 90, 91].
Лекція № 3. Функції, компетенція, форми та методи – основні засади діяльності органів публічної влади
ПЛАН
^ 1. Функції та компетенція органів публічної влади

2. Форми діяльності органів публічної влади
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   24

Схожі:

Характеристика науки державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні план поняття та iconХарактеристика науки державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні план поняття та
Лекція № Загальна характеристика науки державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні
Характеристика науки державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні план поняття та icon1. Загальна характеристика науки «Державне будівництво та місцеве...
Перелік питань, що виносяться на самостійне опрацювання з дисципліни „Державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні”
Характеристика науки державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні план поняття та iconПитання з навчальної дисципліни “Державне будівництво І місцеве самоврядування...
...
Характеристика науки державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні план поняття та iconЗміст дисципліни: Державне будівництво І місцеве самоврядування в Україні
Поняття державного будівництва І самоврядування. Основні елементи змісту державного будівництва І самоврядування. Практика державного...
Характеристика науки державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні план поняття та iconЯка організаційно-правова форма роботи Верховної Ради України є основною?
Питання тестових завдань з другого модуля навчальної дисципліни “Державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні”
Характеристика науки державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні план поняття та iconЗакон України «Про місцеве самоврядування в Україні»
Обмеження, пов'язані з прийняттям на службу в органи місцевого самоврядування та проходженням служби
Характеристика науки державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні план поняття та iconЗакон України «Про місцеве самоврядування в Україні»
Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так І через сільські, селищні, міські...
Характеристика науки державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні план поняття та iconПлан музейне будівництво в Україні у ХІХ на початку ХХ ст. Музейна...
Музейне будівництво в радянській Україні 1920–1930-х рр. Репресивно-каральні дії влади проти музейних працівників у 1930-х рр
Характеристика науки державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні план поняття та iconЗакон України №280/97-вр «Про місцеве самоврядування в Україні»
Міжнародна суверенна владна неурядова організаційно-правова форма самозабезпечення, самоорганізації, самозахисту
Характеристика науки державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні план поняття та iconЛуцька міська рада
Керуючись пп. 30, 1, ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», міська рада
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка