Основний закон” – “lex fundamentalis

^ 53. Ідея принципу верховенства права в конституційних актах України 90-х років ХХ століття.

Вже на кінець 80-х років, у процесі здійснення політики «горбачовської перебудови», стало ясно, що Конституція УРСР 1978 р. не відповідає перспективі демократичного розвитку суспільства. А тому не випадково, що вже в цей період до неї були внесені окремі зміни, які стосувались скасування ст. 6 Конституції щодо монопольної влади Комуністичної партії, дозволу висувати кандидатів у депутати виборцями на їх зборах та проведення виборів на альтернативній основі. Це мало велике значення для демократизації українського суспільства і дозволило вперше за всю історію обрати до складу Верховної Ради депутатів, які представляли різні політичні сили.

16 липня 1990 р. Верховна Рада прийняла Декларацію про державний суверенітет України, яка, як передбачалось, повинна була стати фундаментом нової Конституції. Окремі депутати пропонували затвердити Декларацію як «Малу конституцію». Однак прокомуністичне налаштована більшість Верховної Ради з цим не погодилась.

Та все ж її положення мали ключове значення для України. По-перше, Декларація проголосила державний суверенітет України як «верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах», заклавши підвалини української незалежності ще за умов перебування у складі колишнього СРСР. Було закріплено ряд нових положень, які стосувались запровадження принципу розподілу влади на законодавчу, виконавчу і судову, виключне право народу України на володіння, користування і розпорядження її національним багатством; дію на території республіки законів СРСР лише в частині, що не суперечить законодавству України.

Декларація визначила загальну стратегію розвитку правової системи держави, ключовим елементом якої є Конституція. В жовтні 1990 р. Верховна Рада України створює Конституційну комісію, яка повинна була розробити концепцію нової Конституції.

Це було доволі складне завдання, адже Україна в цей час мала лише обмежений суверенітет, а союзні структури продовжували діяти і вчинювати тиск на республіку.

Однак уже на листопад 1991 р. було підготовлено перший проект Конституції України. Та драматичні події кінця 1991 р. і здобуття Україною незалежності радикально вплинули на зміну низки його положень. Прийнявши Акт проголошення незалежності України 24 серпня 1991 р., наша держава зробила остаточний вибір свого розвитку.
^ 54.Права і свободи людини і громадянина в конституційних актах України.

Основні права і свободи людини і громадянина - це невід'ємні права і свободи людини і громадянина, що належать їм від народження чи в силу наявності в них громадянства України, гарантуються державою і становлять ядро конституційно-правового статусу особи в Україні. Особисті (громадські) права і свободи є природними і пов'язані з належністю людини до громадянства України. Політичні права і свободи відображають міру можливої участі у суспільно-політичному житті, державної влади та органів місцевого управління. Вони залежать від правового статусу особи. В основному політичними правами користуються лише громадяни України. Соціальні права - це права на одержання певних позитивних послуг від держави. Економічні права - це права людини і громадянина, пов'язані з економічними,

насамперед майновими відносинами. Культурні права. У широкому розумінні - це права, які сприяють духовному розвитку людини, доступу до скарбів світової культури. Права громадянина - це права, зумовлені сферою відносин людини з суспільством, державою та їх інституціями. Поняття "свобода", зазвичай, пов'язується з характеристикою таких правомочностей особи, які визначають сферу її самостійності, захисту від втручання в її внутрішній світ (свобод та світогляду і віросповідування, свободи думки і слова тощо.)
^ 55.Основні ідеї місцевого самоврядування.

Місцеве самоврядування - це право територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України (ст. 140 Конституції України).

Місцеве самоврядування різновид політичної, але не державної впади. Воно визначається і гарантується Конституцією України, є однією з засад конституційного ладу.

Обмеження прав на місцеве самоврядування може бути застосоване лише в умовах воєнного часу чи надзвичайного стану.

Місцеве самоврядування в Україні регулюється Конституцією України, законами України "Про місцеве самоврядування" від 21 травня 1997 р., а також Європейською Хартією місце¬вого самоврядування, ратифікованою Верховною Радою України.

Місце самоврядування здійснюється в таких організаційних формах:

1) безпосередньо населенням шляхом референдумів, виборів, зборів і сходів жителів;

2) через виборні органи місцевого самоврядування. Первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада. Територіальна громада - це сукупність жителів, об'єднаних постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністра¬тивно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох з них. До органів місцевого самоврядування Конституція України відносить:

? сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи - виконавчі комітети, районні та обласні ради;

? будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населення, що наділенні частиною компетенції, майно та фінанси даної ради. Порядок утворення та діяльності органів самоорганізації населення регулюється Законом України "Про органи самоорганізації населення" від 11 липня 2001 р.
^ 56.Ідея захисту прав національних меншин.

Відповідно до ст. 11 Конституції України “держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин”. З метою збереження і розвитку своєї етнічної самобутності, мови, культури, звичаїв і традицій створено 1800 громадських об’єднань. забезпечення прав національних меншин на інформацію рідною мовою і свободу слова додає соціально-політичної стабільності, сприяє подальшому утвердженню міжнаціональної злагоди в суспільстві і додержанню загальновизнаних стандартів у сфері захисту їх прав і свобод.