5. основи сімейного права україни сімейне право України: поняття, предмет правового регулювання




Скачати 227.79 Kb.
Назва5. основи сімейного права україни сімейне право України: поняття, предмет правового регулювання
Дата конвертації25.09.2013
Розмір227.79 Kb.
ТипДокументы
skaz.com.ua > Право > Документы
Тема 5. ОСНОВИ СІМЕЙНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

  1. Сімейне право України: поняття, предмет правового регулювання.

  2. Шлюб за сімейним законодавством. Недійсні шлюби.

  3. Права та обов`язки подружжя. Право власності подружжя.

  4. Шлюбний договір.

  5. Права та обов`язки батьків і дітей.

  6. Права та обов`язки усиновителів. Права дітей, над якими встановлено опіку або піклування.




    1. Сімейне право України: поняття,

предмет правового регулювання

Питання про місце сімейного права в системі права: сімейне право  це самостійна галузь права чи підгалузь права цивільного, так і не набуло однозначного вирішення.

^ Сімейне право  сукупність правових норм, які ре­гулюють особисті немайнові й пов’язані з ними май­нові відносини громадян, що виникають із шлюбу й належності до сім’ї.

Предметом правового регулювання сімейного права є відносини між подружжям, батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, рідними братами і сестрами, бабою, дідом, прабабою, прадідом та внуками, правнуками, мачухою, вітчимом та падчеркою, пасинком, а у випадках, визначених законом, між іншими членами сім’ї та родичами.

Предмет сімейного права становлять: а) відносини, які вини­кають у зв’язку зі шлюбом; б) особисті та майнові відносини між членами сім’ї; в) особисті та майнові відносини між іншими ро­дичами; г) відносини, які виникають у зв’язку із влаштуванням дітей, які позбавлені батьківського піклування.

Предмет сімейного права становлять особисті немайнові та майнові відносини, які випливають із шлюбу, споріднення, усиновлення, опіки й піклування, прийняття дитини в сім ‘ю для виховання та з інших підстав, які не забо­ронені законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства й базуються на рівності та майновій само­стійності їх учасників.

За правовою природою ці відносини можуть бути особистого немайнового та майнового характеру. Відомо, що такий поділ є традиційним для цивільного права в ціло­му і є основною класифікацією цивільно-правових відносин. Не є винятком і сімейні правовідносини. Норми права регулюють особисті відносини, які виникають, наприклад, між подружжям щодо зміни прізвища при реєстрації шлюбу, вирішення усіх пи­тань життя сім’ї, між батьками та дітьми щодо виховання дитини, між іншими родичами та дітьми стосовно спілкування тощо. Май­нові правовідносини виникають щодо спільного та роздільного майна подружжя, батьків та дітей, управління та розпорядження майном, взаємного утримання членів сім’ї та інших родичів тощо.

Особливості сімейних правовідносин:

  • специфічні юридичні факти є підставами їх виникнення  шлюб, народження дитини, усиновлення, договір патронату та ін.;

  • суб’єктами є лише фізичні особи;

  • сімейні права та обов’язки є невідчужуваними (їх не можна продати, подарувати, заповісти);

  • у регулюванні цього виду суспільних відносин тісно переплітаються норми права з нормами моралі, звичаями, релігійними канонами.

Основним правовим джерелом шлюбно-сімейних відносин є Сімейний кодекс України, який був прийнятий 10.01.02 р. і на­брав чинності з уведенням в дію Цивільного кодексу України (з 01.01.2004 р.).

Законодавством України передбачені такі принципи сімей­ного права:

  1. рівноправність громадян у сімейних відносинах;

  2. рівноправність чоловіка і жінки у сімейних відносинах;

  3. одношлюбство (моногамія);

  4. свобода і добровільність вступу до шлюбу;

  5. свобода в розірванні шлюбу;

  6. державна турбота про материнство і дитинство, охорона їхніх інтересів, заохочення материнства;

  7. взаємна турбота членів сім’ї один про одного.

Сім’я є первинним та основним осередком суспіль­ства (ч. 1 ст. З СКУ). Таке визначення не є правовим, воно вирішує лише питання щодо місця і значен­ня сім’ї в суспільстві. Тому в науковому плані, з урахуванням ст. З СК України, можна вважати, що сім’я  це об’єднання осіб, пов’язаних між собою спільністю проживання, побуту та взаємними правами і обов’язками.

Сім’я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не су­перечать моральним засадам суспільства.



    1. ^ Шлюб за сімейним законодавством. Недійсні шлюби

Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану (ст. 21 СКУ).

Існують такі ознаки шлюбу:

а) це союз жінки та чоловіка. Це  фізіологічна ознака, бо СК України дозволяє укладати шлюб тільки між особами різної статі, а звідси створення союзу двома жінками або двома чоловіками не тягне за собою виникнення у них прав та обов’язків подружжя;

б) це не просто союз жінки та чоловіка, а саме сімейний союз, що припускає спільне проживання і не тільки в фізичному сенсі, а й моральному, тобто спільний побут, взаємні права та обов’яз­ки (ч. 2 ст. З СК);

в) це союз, який зареєстрований у державному органі РАЦС. Ця ознака конститутивна, бо передбачає обов’язковість державної реєстрації такого союзу, необхідність утілення його у встановлену форму, яка може мати тільки громадянський (світський), а не релігійний характер. Звідси випливає, що коли жінка та чоловік проживають однією сім’єю без державної реєст­рації шлюбу, в них не виникає прав і обов’язків подружжя, хоча сімейний союз існує. Не змінює цього положення навіть і той факт, що вони укладають певний шлюбний обряд за звичаями тієї чи іншої народності, або шлюбний релігійний обряд (вінчання). Хоча у випадках, передбачених законом, шлюбу, що укладений за релігійним обрядом, надається юридичне значення. Це стосуєть­ся шлюбів, що укладені за релігійними обрядами до створення або відновлення державних органів РАЦС (ч. 2 і ч. З ст. 21 СК)

Згідно зі ст. 21 СК України, проживання однією сім’єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов’язків подружжя. Релігійний обряд шлюбу також не є підставою для виникнення у жінки та чоловіка прав та обов’язків подружжя, крім випадків, коли релігійний обряд шлюбу відбувся до створення або відновлення державних органів реєстрації актів цивільного стану.

Принципами сімейного права є добровільність шлюбу та одношлюбність.

Добровільність шлюбу передбачає те, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Реєстрація шлюбу з особою, яка визнана недієздатною, а та­кож з особою, яка з інших причин не усвідомлювала значення своїх дій і (або) не могла керувати ними, не допускається.

Одношлюбність полягає в тому, що жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі. Жінка та чоловік мають право на повторний шлюб лише після припинення попе­реднього шлюбу.

СК України визначає загальні засади укладання шлюбу. Ним визначені наступні положення: для укладення шлюбу необхідна згода осіб, які одружуються, і досягнення ними шлюбного віку. Шлюбний вік встановлюється у 18 років для чоловіків і жінок. За заявою особи, яка досягла 16 років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам.

Сімейним кодексом України визначені категорії осіб, шлюб між якими заборонений. Так, відповідно до ст. 26 СК України, у шлюбі між собою не можуть перебувати особи:

  1. які є родичами по прямій лінії споріднення;

  2. рідні (повнорідні, неповнорідні) брат і сестра (повнорідними є брати і сестри, які мають спільних батьків, неповнорідними є брати і сестри, які мають спільну матір або спільного батька);

  3. двоюрідні брат та сестра, рідні тітка, дядько та племінник, племінниця. За рішенням суду може бути надане право на шлюб між рідною дитиною усиновлювача та усиновленою ним дитиною, а також між дітьми, які були усиновлені ним;

  4. усиновлювач та усиновлена ним дитина. Шлюб між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною може бути зареєстровано лише в разі скасування усиновлення.

Особи, які вступають у шлюбні відносини, мають право:

  1. бути взаємно обізнаними про стан здоров’я один одного;

  2. вибору прізвища (одного із подружжя, збереження свого або приєднання до свого прізвища другого з подружжя);

  3. вирішувати питання про місце проживання;

  4. вибору занять, професії;

  5. спільно вирішувати питання життя та виховання дітей та ін.

Заява про реєстрацію шлюбу подається жінкою та чоловіком до будь-якого державного органу реєстрації актів цивільного стану за їхнім вибором особисто. Якщо жінка і (або) чоловік не можуть через поважні причини особисто подати заяву про реєстрацію шлюбу до державного органу реєстрації актів цивільного стану, таку заяву, нотаріально засвідчену, можуть подати їх представники. Якщо реєстрація шлюбу у визначений день не відбулася, заява про реєстрацію шлюбу втрачає чинність через три місяці від дня її подання.

Шлюб реєструється через один місяць від дня подання осо­бами заяви про реєстрацію шлюбу. За наявності поважних при­чин керівник державного органу реєстрації актів цивільного стану дозволяє реєстрацію шлюбу до закінчення цього строку. В разі вагітності нареченої, народження нею дитини, а також якщо є безпосередня загроза для життя нареченої або нареченого, шлюб реєструється у день подання відповідної заяви. Якщо є відо­мості про наявність перешкод до реєстрації шлюбу, керівник державного органу реєстрації актів цивільного стану може відкласти реєстрацію шлюбу, але не більше ніж на три місяці. Рішення про таке відкладення може бути оскаржене в суді.

Перед укладенням шлюбу особи можуть на свій розсуд здій­снити заручини. Зарученими вважаються особи, які подали за­яву про реєстрацію шлюбу. Заручини не створюють обов’язку вступу в шлюб. Особа, яка відмовилася від шлюбу, зобов’язана відшкодувати другій стороні затрати, що були нею понесені у зв’язку з приготуванням до реєстрації шлюбу та весілля. Такі затрати не підлягають відшкодуванню, якщо відмова від шлюбу була викликана протиправною, аморальною поведінкою нарече­ної чи нареченого, прихованням нею (ним) обставин, що мають для того, хто відмовився від шлюбу, істотне значення (тяжка хвороба, наявність дитини, судимість тощо).

У разі відмови від шлюбу особи, яка одержала подарунок у зв’язку з майбутнім шлюбом, договір дарування за вимогою дарувальника може бути розірваний судом. У разі розірвання договору особа зобов’язана повернути річ, яка була їй подарована, а якщо вона не збереглася  відшкодува­ти її вартість.

СК України визначає окремі випадки, в яких шлюб може бути визнаний недійсним.

Так, недійсним визнається шлюб:

  • зареєстрований з особою, яка одночасно перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі;

  • зареєстрований між особами, які є родичами прямої лінії споріднення, а також між рідними братом і сестрою;

  • зареєстрований з особою, яка визнана недієздатною.

СК України розмежовує випадки, при яких шлюб обов’язко­во визнається або може визнаватися недійсним за рішенням суду. Так, шлюб визнається недійсним за рішенням суду:

  • якщо він був зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка. Згода особи не вважається вільною, зокрема тоді, коли в момент реєстрації шлюбу вона страждала тяжким психічним розладом, перебувала у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп’яніння, в результаті чого не усвідомлювала сповна значення своїх дій і не могла керувати ними, або якщо шлюб було зареєстровано в результаті фізичного чи психічного насильства;

  • у разі його фіктивності. Шлюб є фіктивним, якщо його укладено жінкою та чоловіком, або одним із них, без наміру створення сім’ї та набуття прав та обов’язків подружжя.

Згідно зі ст. 40 СК України, шлюб також може бути визна­ний недійсним за рішенням суду, якщо він був зареєстрований:

  • між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною з порушенням вимог, установлених СК України;

  • між двоюрідними братом та сестрою; між тіткою (дядьком) та племінником (племінницею);

  • з особою, яка приховала свою тяжку хворобу або хворобу, небезпечну для іншого з подружжя і їхніх нащадків;

  • з особою, яка не досягла шлюбного віку, і якій не було надано права на шлюб.

Від визнання шлюбу недійсним слід відрізняти визнання шлю­бу неукладеним. Якщо для визнання шлюбу недійсним суттєвим є відсутність фактичного складу позитивних умов його укладен­ня або наявність хоча б однієї з негативних умов, то для визнання шлюбу неукладеним суттєвим є порушення самої процедури реє­страції шлюбу, а саме реєстрація його за відсутності нареченої (або) нареченого (ст. 48 СК).

Підстави припинення шлюбу (ст. 104 СКУ):

  1. Шлюб припиняється внаслідок смерті одного з подружжя або оголошення його померлим.

  2. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання:

2.1. органами Державної реєстрації актів цивільного стану:

2.1.1. за заявою подружжя, яке не має дітей,

2.1.2. за заявою одного з подружжя, якщо інший з подружжя

  • визнаний безвісно відсутнім,

  • визнаний недієздатним,

  • засуджений за вчинення злочину до позбавлення волі на строк не менше, ніж на три роки;

2.2. за рішенням суду:

2.2.1. за спільною заявою подружжя, яке має дітей;

2.2.2. за позовом одного із подружжя.

Подружжя, яке має дітей, має право подати до суду заяву про розірвання шлюбу разом із письмовим договором про те, з ким із них будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той із батьків, хто буде прожива­ти окремо, а також про умови здійснення ним права на осо­бисте виховання дітей.

Згідно зі ст. 110 СК України, позов про розірвання шлюбу може бути поданий одним із подружжя. Разом із тим, позов про розірвання шлюбу не може бути поданий під час вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини, крім випадків, коли один із подружжя вчинив протиправну поведінку, яка містить ознаки злочину щодо другого з подружжя або дитини. Чоловік, дружина мають право подати позов про розірвання шлюбу в період вагітності дружини, якщо бать­ківство зачатої дитини визнане іншою особою, а також до досягнення дитиною одного року, якщо батьківство щодо неї визнане іншою особою, або за рішенням суду відомості про чоловіка як батька дитини виключено із актового запису про народження дитини.

Суд обов’язково повинен вживати заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспіль­ства, з’ясовувати фактичні взаємини подружжя, справжні при­чини позову про розірвання шлюбу, брати до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд виносить рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збе­реження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтере­сам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Розірвання шлюбу, здійснене за рішенням суду, має бути за­реєстроване в державному органі реєстрації актів цивільного стану, за заявою колишньої дружини або чоловіка.
^ 5.3. Права та обов’язки подружжя. Право власності подружжя

Кожен з членів подружжя має особисті та майнові права і обов’язки. Особисті права та обов’язки  це такі, що не ма­ють майнового змісту.

Глава VI СК України визначає такі права:

  1. право на материнство;

  2. право на батьківство;

  3. право дружини та чоловіка на повагу до своєї індивідуальності;

  4. право дружини та чоловіка на фізичний та духовний розвиток;

  5. право дружини та чоловіка на зміну прізвища;

  6. право дружини та чоловіка на розподіл обов’язків та спільне вирішення питань життя сім’ї;

  7. право дружини та чоловіка на особисту свободу. Дружина та чоловік мають право на вибір місця свого проживання. Дружи­на та чоловік мають право вживати заходів, які не заборонені законом і не суперечать моральним засадам суспільства щодо підтримання шлюбних відносин. Разом з тим, кожен із подруж­жя має право припинити шлюбні відносини.

Обов’язок подружжя турбуватися про сім’ю.

Майнові відносини подружжя  це складний комплекс взаємо­пов’язаних дій щодо володіння, користування й розпорядження майном. Реєстрація шлюбу за загальними правилами (якщо інше не встановлено шлюбним договором) є підставою виникнення пра­ва спільної власності подружжя на майно. Разом із тим, незалежно від наявності шлюбу, кожен із подружжя може мати майно, яке належить на праві власності йому особисто (роздільне май­но). СК України закріпив термін «особиста приватна власність подруж­жя» (гл. 7 СК України).

У шлюбі чоловік і дружина можуть набувати майнових прав. Майно, що знаходиться у володінні сім’ї, може бути в особистій приватній власності дружини, чоловіка, а також у їх спільній сумісній власності.

Згідно зі ст. 87 СК України, особистою приватною влас­ністю дружини (чоловіка) є:

  • майно, набуте кожним із них до шлюбу;

  • майно, набуте кожним із подружжя за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;

  • майно, набуте кожним із подружжя за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто;

  • речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя;

  • премії, нагороди, які кожен із подружжя одержав за особисті заслуги. Разом із тим, суд може визнати за іншим з подружжя право на частку цієї премії, нагороди, якщо буде встановлено, що він своїми діями (ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо) сприяв її одержанню;

  • кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка одному з подружжя належала, а також як відшкодування завданої їм моральної шкоди;

  • страхові суми, отримані одним із подружжя за обов’язковим або добровільним особистим страхуванням.

Згідно з ч. 1 ст. 60 СК України, подружжю на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте за час шлюбу. Сімейне зако­нодавство встановлює, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч. 2 ст. 60 СК). Подружжя може проживати, працювати і отримувати майно у різних містах і навіть у різних країнах, управляти майном будь-якої вартості та місце­знаходження. Головним є відповідність дій кожного з подружжя принципу добросовісності й пріоритету сімейних інтересів. Отри­мане кожним із подружжя майно (незалежно від того, хто саме його отримав) буде визначатися як майно, набуте подружжям під час шлюбу.

Підставами набуття права спільної сумісної власності по­дружжя є таке:

  1. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

  2. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об’єктами права спільної сумісної власності можуть бути будь-які речі, за винятком тих, що вилучені з цивільного обороту. Об’єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя і внесені до сімейного бюджету або внесені на його особистий рахунок у бан­ківську (кредитну) установу. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім’ї, то гроші, інше майно, у тому числі гоно­рар, виграш, що були одержані за цим договором, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Речі для професійних за­нять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 СК України, дружина і чоловік ма­ють право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумі­сної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Поділ майна подружжя може бути здійснено у добровільному або судовому порядку. Добровільний порядок застосовується, якщо подруж­жя домовилося щодо визначення часток кожного з них у праві на майно, а також дійшло згоди щодо конкретного поділу майна відповідно до цих часток.

У разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівни­ми, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюб­ним договором.

При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема, якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім’ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім’ї. За рішенням суду частка майна дружини (чоловіка) може бути збільше­на, якщо з нею (ним) проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Законодавством також передбачені права та обов’язки по­дружжя по утриманню один одного.

Так, подружжя зобов’язується матеріально підтримувати один одного. Право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що інший із подружжя може надавати матеріальну допо­могу. Непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом І, II чи III групи. Один із подружжя є таким, що потребує матеріаль­ної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожит­кового мінімуму, встановленого законом.


    1. ^ Шлюбний договір

Подружжя та особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, мають право на укладення шлюбного договору.

Шлюбний договір може розглядатися як згода наречених або подружжя щодо встановлення майнових прав та обов’язків подружжя, пов’язаних з укладенням шлюбу, його існу­ванням та припиненням.

Відповідно до частин 2, 3 ст. 93 СК України, шлюбним договором регулюються лише майнові відно­сини подружжя, встановлюються їхні майнові права й обов’язки. Шлюбний договір не може регулювати особисті відносини між ними, а також особисті відносини між батьками та дітьми. Тому не будуть відповідати закону умови шлюбного договору щодо встановлення права кожного з подружжя на віросповідання, ви­ховання в дітях прихильності до певної релігії, визначення куль­турних та мовних пріоритетів тощо.

Шлюбний договір не може зменшу­вати обсяг прав дитини, які встановлені законодавством, а та­кож ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне мате­ріальне становище. За шлюбним договором не може передава­тися у власність одному з подружжя нерухоме та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.

Законодавство визначає форму шлюбного договору. Згідно зі ст. 94 СК України, шлюбний договір укладається у письмовій формі й но­таріально посвідчується. Існують деякі особливості укладення шлюбного договору, суб’єктом якого є неповнолітня особа. Для його укладення потрібна письмова згода батьків або піклуваль­ника неповнолітнього, посвідчена нотаріусом (ч. 2 ст. 92 СК).

Відповідно до ч. 1 ст. 92 СК України, суб’єктами шлюбного договору можуть бути дві категорії осіб: які подали до державного органу РАЦС заяву про реєстрацію шлюбу (наречені) та які зареєстру­вали шлюб (подружжя).

Із специфікою суб’єктного складу шлюбного договору пов’я­зані й особливості дії шлюбного договору у часі. Згідно із ст. 95 СК України, дія шлюбного договору, що його було укладено до реєстрації шлюбу, починається з моменту реєстрації шлюбу. Якщо шлюб­ний договір укладено подружжям, він набирає чинності у день його нотаріального посвідчення. За бажанням сторін шлюбний договір, укладений до реєстрації шлюбу, може поширюватися на відносини, які виникнуть не з моменту реєстрації шлюбу, а пізніше, наприклад, через п’ять років після реєстрації шлюбу. Немає перешкод для того, щоб шлюбний договір, укладений в період шлюбу, за бажанням сторін поширював свою дію на відно­сини, що виникли раніше  з моменту реєстрації шлюбу. Такий договір не буде суперечити закону.

З урахуванням того, що шлюбний договір за своєю сутністю має довгостроковий характер, важливого значення набувають правила щодо строку дії шлюбного договору. Відповідно до ст. 96 СК, у шлюбному договорі, по-перше, може бути встановлено за­гальний строк його дії, а також строки тривалості окремих прав та обов’язків подружжя та, по-друге, за бажанням сторін у дого­ворі може бути встановлена чинність договору або окремих його умов і після припинення шлюбу.

Якщо шлюбний договір укладено до реєстрації шлюбу, він набирає чинності у день реєстрації шлюбу. Якщо шлюбний до­говір укладено подружжям, він набирає чинності у день його нотаріального посвідчення.

Ст. 100 СК України дозволяє зміну подружжям умов шлюб­ного договору. Угода про зміну шлюбного договору нотаріально посвідчується.

Ст. 101 СК України дозволяє подружжю відмовитися від шлюбного договору. Права та обов’язки, встановлені шлюбним договором, припиняються в день подання до нотаріуса заяви про відмову від нього.

На вимогу одного з подружжя шлюбний договір може бути розірваний за рішенням суду на підставах, що мають істотне значення, зокрема в разі неможливості його виконання, а та­кож він може бути визнаний недійсним.



    1. ^ Права та обов`язки батьків і дітей

СК України визначає особисті і майнові права та обов’язки батьків і дітей.

Так, батьки зобов’язані:

  • виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім’ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини;

  • піклуватися про здоров’я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток;

  • забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя;

  • поважати дитину.

Закон надає батькам такі права щодо дитини:

• переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини;

  • право залучати до виховання дитини інших осіб, передавати її на виховання фізичним та юридичним особам;

  • право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.

Право дитини на належне батьківське виховання забез­печується системою державного контролю, що встановлена законом.

Дитина має право противитися неналежному виконанню бать­ками своїх обов’язків щодо неї, аж до звернення за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування, громадських організацій, а при досягненні 14-річного віку  і безпосередньо до суду.

Питання виховання дитини повинно вирішуватися батька­ми спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов’язаний брати участь у її вихованні і має право на осо­бисте спілкування з нею, а той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвит­кові дитини.

Батьки зобов’язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

В окремих випадках батьки можуть бути звільнені від обо­в’язку утримувати дитину, якщо дохід дитини набагато переви­щує дохід кожного з них і забезпечує повністю її потреби.

Закон зобов’язує батьків утримувати своїх повнолітніх не­працездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомо­ги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати. Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв’язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов’язані утриму­вати їх до досягнення 23-річного віку за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.

У свою чергу, повнолітні дочка, син зобов’язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомо­ги. Закон звільняє від такого обов’язку дітей, якщо мати, батько були позбавлені батьківських прав і ці права не були поновлені.

Мати або батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона або він:

  • не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров’я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;

  • ухиляються від виконання своїх обов’язків по вихованню дитини;

  • жорстоко поводяться з дитиною;

  • є хронічними алкоголіками або наркоманами;

  • вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;

• засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Особа, позбавлена батьківських прав:

  • втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов’язків щодо її виховання;

  • перестає бути законним представником дитини;

  • втрачає права на пільги та державну допомогу, що надаються сім’ям з дітьми;

  • не може бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником;

  • не може одержати в майбутньому тих майнових прав, пов’язаних із батьківством, які вона могла б мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання дитиною, право на пенсію та відшкодування збитків у разі втрати годувальника, право на спадкування);

• втрачає інші права, засновані на спорідненості з дитиною. Разом із тим, особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов’язку щодо утримання дитини. Одночас­но з позбавленням батьківських прав суд може на вимогу по­зивача або за власною ініціативою вирішити питання аліментів на дитину.


    1. ^ Права та обов`язки усиновителів. Права дітей, над

якими встановлено опіку або піклування

Усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім’ю осо­би на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішен­ня суду.

Усиновле­ною може бути дитина. У виняткових випадках суд може постано­вити рішення про усиновлення повнолітньої особи, яка не має ма­тері, батька або була позбавлена їхнього піклування. У цьому разі суд враховує сімейний стан усиновлювача, зокрема відсутність у нього своїх дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Усиновлювачем дитини може бути повнолітня дієздатна особа. Усиновлюва­чем може бути особа, старша за дитину, яку вона бажає усиновити, не менше ніж на п’ятнадцять років. У разі усиновлення повнолітньої особи різниця у віці не може бути меншою, ніж вісімнадцять років. Усиновлювачами можуть бути подружжя.

Кількість дітей, яку може усиновити один усиновлювач, не обмежується.

Не можуть бути усиновлювачами особи, які:

  1. обмежені у дієздатності;

  2. визнані недієздатними;

  3. позбавлені батьківських прав, якщо ці права не були поновлені;

  4. були усиновлювачами іншої дитини, але усиновлення було скасовано або визнано недійсним з їхньої вини;

  5. перебувають на обліку або на лікуванні у психоневрологічному чи наркологічному диспансері;

  6. зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами;

  7. не мають постійного місця проживання та постійного заробітку (доходу);

  8. страждають на хвороби, перелік яких затверджений Міністерством охорони здоров’я України.

З моменту усиновлення виникають взаємні особисті немайнові та майнові права і обов’язки між особою, яка усиновлена (а в майбутньому  між її дітьми, внуками), та усиновлювачем і його родичами за походженням.

Усиновлення надає усиновлювачеві права і накладає на нього обов’язки щодо дитини, яку він усиновив, у такому ж обсязі, який мають батьки щодо дитини.

Усиновлення надає особі, яку усиновлено, права і накладає на неї обов’язки щодо усиновлювача у такому ж обсязі, який має дитина щодо своїх батьків.

Права усиновителів:

  1. право на таємницю усиновлення;

  2. право на приховання факту усиновлення від дитини, яка усиновлена;

  3. право усиновлювача бути записаним матір’ю, батьком дитини;

  4. право усиновлювача на зміну відомостей про місце народження та дату народження дитини;

  5. зміна прізвища, імені та по батькові особи, яка усиновлена.

^ Опіка і піклування встановлюються відповідними відділами та управліннями державної адміністрації районів, районів міст Києва та Севастополя, виконавчими комітетами міських чи ра­йонних у містах рад народних депутатів.

Опіка встановлюється:

  • над неповнолітніми віком до 14 років, які з тих чи інших причин залишилися без батьківського піклування;

  • над громадянами, визнаними судом недієздатним внаслідок душевної хвороби або недоумства.

Піклування встановлюється:

  • над неповнолітніми дітьми віком від 14 до 18 років, які з тих чи інших причин залишилися без батьківського піклування;

  • над громадянами, визнаними судом обмежено дієздатними;

  • над особами, які за станом здоров’я не можуть самостійно захищати свої права.

Опікуни і піклувальники призначаються переважно з числа осіб, близьких підопічному, тільки за їх згодою, а над повнолітніми особами  тільки на їх прохання. Не можуть бути опікунами і піклувальниками особи, які:

• не досягли 18 років;

• визнані судом недієздатними або обмежено дієздатними;

• позбавлені батьківських прав;

• інтереси яких суперечать інтересам підопічних;

• які зловживають спиртними напоями, наркотичними засобами.

Дитина, над якою встановлено опіку, або піклування, має право:

  • на проживання в сім’ї опікуна або піклувальника, на піклування з його боку;

  • на забезпечення їй умов для всебічного розвитку, освіти, виховання і на повагу до її людської гідності;

  • на збереження права користування житлом, у якому вона проживала до встановлення опіки або піклування. У разі відсутності житла така дитина має право на його отримання відповідно до закону;

  • на захист від зловживань з боку опікуна або піклувальника.

Опікун (піклувальник) зобов’язаний:

• виховувати дитину;

• піклуватися про її здоров’я, фізичний, психічний, духовний розвиток;

• забезпечити одержання дитиною повної загальної середньої освіти.

Опікун (піклувальник) має право:

  • самостійно визначати способи виховання дитини з урахуванням думки дитини та рекомендацій органу опіки та піклування;

  • вимагати повернення дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду.

Опікун (піклувальник) не має права перешкоджати спілкуванню дитини з її батьками та іншими родичами, за винятком випадків, коли таке спілкування суперечить інтересам дитини.

СК України передбачає ще одну форму правового захисту дітей  патронат. Патронат  альтернативна форма влаштування дити­ни, яка є сиротою або з інших причин позбавлена батьківсь­кого піклування, в сім’ю іншої особи (патронатного вихова­теля) з метою сімейного виховання. Так, за договором про патронат орган опіки та піклування передає дитину, яка є сиротою або з інших причин позбавлена батьківського піклування, на виховання (за плату) в сім’ю іншої осо­би (патронатного вихователя) до досягнення дитиною повноліття (ст. 252 СКУ).

Схожі:

5. основи сімейного права україни сімейне право України: поняття, предмет правового регулювання iconПлан Шлюбно-сімейне право України: поняття І предмет правового регулювання...
Крім того, шлюбно-сімейне право України регу­лює відносини усиновлення (удочеріння), опіки й піклування І т д
5. основи сімейного права україни сімейне право України: поняття, предмет правового регулювання iconЕкзаменаційні питання з курсу «конституційне право україни»
Поняття, предмет І метод правового регулювання конституційного права України як галузі права
5. основи сімейного права україни сімейне право України: поняття, предмет правового регулювання iconРеферат на тему: “Основи сімейного права України
Шлюб І сім’я за сімейним законодавством. Особливості правового регулювання шлюбу
5. основи сімейного права україни сімейне право України: поняття, предмет правового регулювання iconМетодичні рекомендації до навчального курсу «сімейне право україни»
Програма навчальної дисципліни підготовлена з урахуванням положень Сімейного кодексу України від 10 січня 2002 р та інших норм чинного...
5. основи сімейного права україни сімейне право України: поняття, предмет правового регулювання iconСімейне законодавство
Сімейне право України – сукупність правових норм, які регулюють майнові та особисті немайнові правовідносини осіб в сфері їх сімейного...
5. основи сімейного права україни сімейне право України: поняття, предмет правового регулювання iconПлан. Загальна характеристика земельного права : поняття, відносини...
Загальна характеристика земельного права : поняття, відносини та предмет правового регулювання
5. основи сімейного права україни сімейне право України: поняття, предмет правового регулювання iconПредмет конституційного права
Основним предметом правового регулювання конституційного права України є суспільні відносини, які виникають І діють в процесі здійснення...
5. основи сімейного права україни сімейне право України: поняття, предмет правового регулювання iconАдміністративне право Поняття адміністративного права, його предмет, метод та система
Таким чином, це управлінське право, яке відрізняється від інших галузей права специфікою предмета регулювання, юридичною своєрідністю...
5. основи сімейного права україни сімейне право України: поняття, предмет правового регулювання iconКурс: четвертий, семестр 8 Навчальна дисципліна: «Цивільне та сімейне право»
Поняття, предмет та метод цивільного права. Відмежування цивільного права від суміжних галузей права
5. основи сімейного права україни сімейне право України: поняття, предмет правового регулювання iconПерелік теоретичних питань з навчальної дисципліни “цивільне право”...
Поняття цивільного права, предмет та метод його регулювання. Поняття та загальні засади цивільного законодавства України
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка