Національний гірничий університет




НазваНаціональний гірничий університет
Сторінка1/10
Дата конвертації03.04.2014
Розмір1.15 Mb.
ТипДокументы
skaz.com.ua > Медицина > Документы
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10



Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Державний вищій навчальний заклад

НАЦІОНАЛЬНИЙ ГІРНИЧИЙ УНІВЕРСИТЕТ







Факультет менеджменту


Кафедра прикладної економіки

Опорний конспект лекцій

з дисципліни «Методологія наукових досліджень»

для студентів напряму підготовки 8.0018 Специфічні категорії

Дніпропетровськ

2012
ЗМІСТ

стр.

Розділ 1. НАУКА ЯК СФЕРА ЛЮДСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ……………....…..4

1.1. Поняття про науку, знання, наукове пізнання ……………………..………4

1.2. Підготовка та атестація наукових і науково-педагогічних кадрів..…… …8

1.3. Науково-дослідницька діяльність студентів…..……………………………11

1.4. Наукові праці. Їх різновиди, зміст………………………………….…….....12

1.5. Організація творчої діяльності………………………………………... …...13


1.6. Елементи самоорганізації наукової діяльності.............................................16

Розділ 2. ЗАГАЛЬНА МЕТОДОЛОГІЯ НАУКОВОЇ ТВОРЧОСТІ …….... 20


2.1. Методологія наукового дослідження ……………….. ………………..…. 20

2.2. Методи та методика дослідження………………………………………......21

2.3. Методи емпіричного дослідження……………………………………….…22
2.4. Методи теоретичних досліджень……………………………………………30

2.5. Методи, що застосовують на емпіричному й теоретичному рівнях

досліджень………………………………………………………………………....31

2.6. Організація і проведення соціологічних досліджень……………… ……...31
Розділ 3. МАГІСТЕРСЬКА, КАНДИДАТСЬКА, ДОКТОРСЬКА

^ ДИСЕРТАЦІЇ : НАПИСАННЯ, ОФОРМЛЕННЯ, ЗАХИСТ……. ..38

3.1. Дисертація: визначення поняття, основні види……………………… .…38

3.2. Вибір і затвердження теми. Формулювання назви дисертації……………..40

3.3. Загальна схема наукового дослідження……………………………………..42

3.4. Складання індивідуального і робочого планів написання

дисертаційної роботи ..…………………………………………………………....43

3.5. Вимоги до опублікування і апробації результатів дисертаційного

дослідження……………………………………………………………………….44

3.6. Вивчення літературних джерел. Пошук та обробка інформації…… ….45

3.7. Стаття як наукова праця. Структура, зміст, обсяг ……………………...….46

3.8. Магістерська дисертація. Мета і завдання. Вимоги до змісту ……….……48

3.9. Огляд наукових і практичних рішень за темою магістерської роботи......….49
Розділ 4. ПРОЦЕС ПІДГОТОВКИ РУКОПИСУ ДИСЕРТАЦІЇ………………49

4.1. Композиція дисертації……………………………………………………….49

4.2. Рубрикація тексту………………………………………………………….…51

4.3. Самоперевірка відповідності матеріалів дисертації

встановленим вимогам………………………………………………………..…..52

За змістом члени ділення повинні виключати один одного, а не співвідноситися між собою як частина і ціле. Так, не можна з точки зору логіки визнати правильним поділ розділу «Хворі, що особливо потребують спеціального догляду» на підрозділи: 1) діти, 2) жінки і 3) матері-годувальниці. Сутність логічної помилки тут у тому, що жінки і матері-годувальниці помилково названі як самостійні члени ділення, оскільки матері-годувальниці - це ті самі жінки.

Ділення_повинно бути непереривним, бо в процесі ділення треба переходити до найближчих видів, не перестрибуючи через них. Помилка, що виникає при порушенні цього правила логіки, має назву «стрибок при діленні». Так, якщо розділ «Види речень» поділити на три підрозділи: 1) прості речення, 2) складнопідрядні речення і 3) складносурядні речення, то це явна логічна помилка змішування на одному рівні понять різного ступеня рубрикації. Правильним буде розбити розділ на два підрозділи: 1) прості речення і 2) складні речення, які поділяються на складнопідрядні і складносурядні.

Заголовки розділів і підрозділів дисертації повинні точно відбивати зміст викладеного в них тексту. Вони не можуть скорочувати або розширювати обсяг закладеної смислової інформації.

Не рекомендується до заголовків включати слова на позначення загальних понять, вузькоспеціальних або місцевих термінів, скорочені слова й абревіатури, хімічні й математичні формули.

Кожен заголовок у науковому тексті має бути якомога коротшим. Але й надмірна його лапідарність небажана. Чим коротший заголовок, тим він ширший за своїм змістом. Особливо небезпечні заголовки з одного слова. Такий заголовок не дає змоги визначити тему вміщеного під ним тексту.

Трапляється й інша крайність, коли автор дисертації хоче максимально точно передати у заголовку зміст розділу. Тоді заголовок розтягується на кілька рядків, що суттєво ускладнює його смислове прийняття.

3.3. Прийоми викладення наукових матеріалів

Кожен дослідник намагається донести до читача свої думки у найбільш ясному і зрозум1лому~Вигляді. Один вважає, що для цього досить лише коротко описати хід дослідження і докладно викласти кінцеві результати. Інший ніби вводить читача до своєї творчої лабораторії, не поспішаючи веде його від етапу до етапу, докладно і послідовно розкриваючи методи своєї роботи, її успіхи і невдачі, весь процес дослідження. Так перед читачем проходить весь важкий шлях пошуку вченого від творчого задуму до заключного етапу роботи — підбиття підсумків, формулювання висновків і пропозицій.

Перший варіант викладу часто використовується авторами наукових монографій, розрахованих на порівняно вузьке коло фахівців. Для будь-якої дисертації більш прийнятним є другий варіант викладення, який дає змогу краще виявити спроможність здобувача до самостійної науково-дослідної роботи. Це сприяє повнішому виявленню глибини його наукової ерудиції в даній галузі науки і спеціальних знань із питань дисертації, тобто відповідності її автора офіційним вимогам до здобувачів наукових ступенів.

В арсеналі авторів дисертаційних робіт є кілька методичних прийомів викладу наукових матеріалів. Найчастіше використовуються такі прийоми: 1) послідовний, 2) цілісний (з подальшою обробкою кожного розділу), 3) вибірковий (розділи пишуться окремо у будь-якій послідовності).

Послідовний виклад матеріалу дисертації потребує більших витрат часу, бо автор не може переходити до наступного розділу, не закінчивши роботу над попереднім. А для обробки одного розділу потрібно часом перевірити кілька варіантів, аби знайти кращий із них. Водночас матеріал, який майже не потребує чорнової обробки, чекає черги і лежить без руху.

Цілісний прийом. Тут знадобиться майже вдвічі менше часу на підготовку кінцевого варіанта рукопису, бо спершу пишеться чернетка всього твору, ніби грубими мазками, потім відбувається його обробка в частинах і деталях.

Вибірковий виклад матеріалів також часто застосовується здобувачами. У міру готовності фактичних даних автор обробляє матеріали у будь-якому зручному для нього порядку, подібно до того як художник пише картину не обов'язково з верхньої або нижньої частини. Тому обрати можна саме той прийом викладання, котрий видається найприйнятнішим для перетворення так званого чорнового рукопису на проміжний або остаточний.

На цьому етапі роботи над рукописом із уже накопиченого текстового матеріалу, окрім основних розділів, доцільно виділити такі композиційні елементи дисертації: а) вступ, б) висновки і пропозиції, в) бібліографічний перелік використаних літературних джерел, г) додатки, д) покажчики.

Перед тим, як переходити до остаточної обробки чорнового рукопису, корисно обговорити основні положення його змісту з науковим керівником.

Робота над остаточним варіантом рукопису. Коли макет чорнового рукопису готовий, всі потрібні матеріали зібрано, зроблено необхідні узагальнення, є схвалення наукового керівника, починається детальне шліфування тексту рукопису. Перевіряються і критично оцінюються кожен висновок, формула, таблиця, кожне речення, кожне слово.

Здобувач ще раз перевіряє, наскільки назва його роботи та назви розділів і підрозділів відповідають їх змісту, уточнює композицію дисертаційного твору, розміщення матеріалів та їх рубрикацію. Доцільно також іще раз перевірити переконливість аргументів на захист своїх наукових положень. Тут треба подивитися на власний твір немовби «чужими очима», критично і вимогливо.

4.4. Мова і стиль дисертаційної праці. Прийоми викладання наукових

матеріалів………………………………………………………………………….54

ВСТУП

Програма нормативної дисципліни «Методологія наукових досліджень» конкретизує освітньо-професійну програму вищої освіти за професійним спрямуванням 0018 «Специфічні категорії». Програма дисципліни - складова системи стандартів вищої освіти.

Зростання вимог до професійної підготовки випускників вищих навчальних закладів потребує більш активного залучення студентів до науково-дослідницької роботи. Успішне володіння навичками дослідження і творчої роботи магістрами допомагає їм порівняно легко включатися в професійну діяльність, переводити наукові знання в площину практичного використання.

Навчальна дисципліна “Методологія наукових досліджень” призначена для слухачів магістратури та викладачів, крім цього, вона може бути прослухана й викладачами з достатнім досвідом.

У навчальному посібнику докладно висвітлені етапи науково-дослідницької діяльності, розглянуто коло основних проблем, пов’язаних із забезпеченням результативності та об’єктивності наукової діяльності: вибір напряму та теми наукового дослідження, пошук, накопичення і обробка наукової інформації, визначення об’єкта і предмета, методології дослідження, гіпотези і програми її перевірки, оформлення результатів наукової діяльності у вигляді наукових праць, магістерських робіт, кандидатських дисертацій.

У процесі вивчення дисципліни важливо не тільки засвоїти основні теоретичні положення, а й навчитися застосовувати основні закономірності, методи та форми наукового пізнання на практиці, під час аналізу явищ і процесів, пов’язаних з управлінською, юридичною та економічною діяльністю. Такий підхід дасть змогу уникнути механічного заучування визначень і проблем курсу. Водночас він сприятиме усвідомленому, глибокому засвоєнню проблем теорії, логіки та методології наукового дослідження, формуванню як загальної, так і логічної культури особистості.

Цей опорний конспект лекцій складено з використанням теоретичного матеріалу, наведеного у підручнику Шейко В.М., Кушнаренко Н.М. “Організація та методика науково-дослідницької діяльності” (Київ: Знання-Прес, 2003.- 295 с.)




Розділ 1. НАУКА ЯК СФЕРА ЛЮДСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1.1. Поняття про науку, знання, наукове пізнання

Кожен фахівець повинен мати уявлення про методику й організацію науково-дослідницької діяльності, про науку та основні її поняття.

Наука — це сфера людської діяльності, спрямована на ви­роблення нових знань про природу, суспільство і мислення.

Як специфічна сфера людської діяльності вона є результа­том суспільного розподілу праці, відокремлення розумової праці від фізичної, перетворення пізнавальної діяльності в особливу галузь занять певної групи людей. Необхідність наукового підходу до всіх видів людської діяльності змушує науку розвиватися швидшими темпами, ніж будь-яку іншу галузь діяльності.

Поняття "наука" включає в себе як діяльність, спрямова­ну на здобуття нового знання, так і результат цієї діяль­ності — суму здобутих наукових знань, що є основою науко­вого розуміння світу. Науку ще розуміють як одну з форм людської свідомості. Термін "наука" застосовується для на­зви окремих галузей наукового знання.

Закономірності функціонування та розвитку науки, струк­тури і динаміки наукового знання та наукової діяльності, взаємодію науки з іншими соціальними інститутами і сфера­ми матеріального й духовного життя суспільства вивчає спеці­альна дисципліна — наукознавство.

Одним з основних завдань наукознавства є розробка кла­сифікації наук, яка визначає місце кожної науки в загальній системі наукових знань, зв'язок усіх наук. Найпоширенішим є розподіл усіх наук на науки про природу, суспільство і мис­лення.

Наука виникла в момент усвідомлення незнання, що в свою чергу викликало об'єктивну необхідність здобуття знан­ня. Знання перевірений практикою результат пізнання дійсності, адекватне її відбиття у свідомості людини. Це — ідеальне відтворення умовною формою узагальнених уявлень про закономірні зв'язки об'єктивної реальності.

Процес руху людської думки від незнання до знання на­зивають пізнанням, в основі якого лежить відбиття і відтво­рення у свідомості людини об'єктивної дійсності. Наукове пізнання це дослідження, яке характерне своїми особли­вими цілями і задачами, методами отримання і перевірки нових знань. Воно сягає сутності явищ, розкриває закони їх існування та розвитку, тим самим вказуючи практиці можливості, шляхи і способи впливу на ці явища та зміни згідно з їхньою об’єктивною природою.

Основою і рушійною силою пізнання є практика, вона дає науці фактичний матеріал, який потребує теоретичного осмислення. Діалектика процесу пізнання полягає в протиріччі між обмеженістю наших знань і безмежною складністю об’єктивної дійсності. Пізнання – це взаємодія суб’єкта і об’єкта, результатом якого є нове знання про світ. Процес пізнання має двоконтурну структуру (рис.1.1):



Рис. 1.1. Двоконтурна структура процесу пізнання
емпіричні та теоретичні знання, які існують в тісній взаємодії та взаємозумовленості. Знання зводяться до відповідей на декілька запитань, які схематично можна зобразити таким чином:

Що? скільки? чому7 яке? як? – на ці запитання має дати відповідь наука.

Як зробити? - на це запитання дає відповідь методика.

Що зробити? – це сфера практики.

Відповіді на запитання зумовлюють безпосередньо цілі науки – описування, пояснення і передбачення процесів та явищ об’єктивної дійсності, що становлять предмет її вивчення на основі законів, які вона відкриває, тобто у широкому значенні – теоретичне відтворення дійсності.

Наука, як специфічна діяльність, спрямована на отримання нових теоретичних і прикладних знань про закономірності розвитку природи, суспільства і мислення, характеризується такими основними ознаками:

• наявністю систематизованого знання (наукових ідей, теорій, концепцій, законів, закономірностей, принципів, гіпо­тез, основних понять, фактів);

• наявністю наукової проблеми, об'єкта і предмета дослі­дження;

• практичною значущістю як явища (процесу), що ви­вчається, так і знань про нього.

Розглянемо основні поняття науки.

Наукова ідея інтуїтивне пояснення явища (процесу) без проміжної аргументації, без усвідомлення всієї сукуп­ності зв'язків, на основі яких робиться висновок. Вона ба­зується на наявних знаннях, але виявляє раніше не помічені закономірності. Свою специфічну матеріаліза­цію ідея знаходить у гіпотезі.

Гіпотеза наукове припущення, висунуте для пояснен­ня будь-яких явищ (процесів) або причин, які зумовлюють даний наслідок. Наукова теорія включає в себе гіпотезу як вихідний момент пошуку істини, яка допомагає суттєво еко­номити час і сили, цілеспрямовано зібрати і згрупувати фак­ти. Якщо гіпотеза узгоджується з науковими фактами, то її називають теорією або законом.

Гіпотези (як і ідеї) мають імовірнісний характер і прохо­дять у своєму розвитку три стадії:

• накопичення фактичного матеріалу і висунення на його основі припущень;

• формулювання гіпотези і обґрунтування на її основі прийнятної теорії;

• перевірка отриманих результатів на практиці і уточнення гіпотези.

Якщо при перевірці результат відповідає дійсності, то гіпо­теза перетворюється на наукову теорію. Гіпотеза висуваєть­ся з надією на те, що вона, коли не цілком, то хоча б частково, стане достовірним знанням.

Закон внутрішній суттєвий зв'язок явищ, що зумов­лює їх закономірний розвиток. Закон, винайдений через здо­гадку, необхідно потім логічно довести, лише в такому разі він визнається наукою. Для доведення закону наука викори­стовує судження.

Судження — думка, в якій за допомогою зв'язку понять стверджується або заперечується що-небудь. Судження про предмет або явище можна отримати або через безпосереднє спостереження будь-якого факту, або опосередковано - за допомогою умовиводу.

Умовивід розумова операція, за допомогою якої з пев­ної кількості заданих суджень виводиться інше судження, яке певним чином пов'язане з вихідним.

Наука — це сукупність теорій. Теорія вчення, систе­ми ідей, поглядів, положень, тверджень, спрямованих на тлумачення того чи іншого явища. Це не безпосереднє, а ідеалізоване відображення дійсності. Теорію розглядають як су­купність узагальнюючих положень, що утворюють науку або її розділ. Вона виступає як форма синтетичного знання, в межах якого окремі поняття, гіпотези і закони втрачають колишню автономність і перетворюються на елементи цілісної системи.

Наукова концепція — система поглядів, теоретичних положень, основних думок щодо об'єкта дослідження, які об'єднані певною головною ідеєю.

Концептуальність - це визначення змісту, суті того, про що йде мова.

Під принципом у науковій теорії розуміють найабстрактніше визначення ідеї. Принцип — це правило, що виникло в результаті об'єктивно осмисленого досвіду.

Поняття це думка, відбита в узагальненій формі. Воно відбиває суттєві й необхідні ознаки предметів та явищ, а також взаємозв'язки. Якщо поняття увійшло до наукового обігу, його позначають одним словом або використовують сукупність слів — термінів. Розкриття змісту поняття називають його визначенням. Останнє має відповідати двом найважливішим вимогам:

• вказувати на найближче родове поняття;

• вказувати на те, чим дане поняття відрізняється від інших понять.

Поняття, як правило, завершує процес наукового дослі­дження, закріплює результати, отримані вченим особисто у своєму дослідженні.

Науковий факт подія чи явище, яке є основою для висновку або підтвердження. Він є елементом, який у сукуп­ності з іншими становить основу наукового знання, відбиває об'єктивні властивості явищ та процесів. На основі науко­вих фактів визначають закономірності явищ, будують теорії і виводять закони.

Рух думки від незнання до знання керується методоло­гією. Методологія наукового пізнання - вчення про прин­ципи, форми і способи науково-дослід-ницької діяльності. Метод дослідження - це спосіб застосування старого знан­ня для здобуття нового знання. Він е засобом отримання на­укових фактів.

Наукова діяльність інтелектуальна творча діяльність, спрямована на здобуття і використання нових знань. У межах науково-дослідницької діяльності здійснюються і наукові дослідження. Наукове дослідження - цілеспрямоване пізнання, результати якого виступають як система по­нять, законів і теорій.

Розрізняють дві форми наукових досліджень: фундамен­тальні та прикладні. Фундаментальні наукові досліджен­ня - наукова теоретична та (або) експериментальна діяль­ність, спрямована на здобуття нових знань про закономірності розвитку та взаємозв'язку природи, суспільства, людини. При­кладні наукові дослідження - наукова і науково-технічна діяльність, спрямована на здобуття і використання знань для практичних цілей.

Наукові дослідження здійснюються з метою одержання наукового результату. Науковий результат - нове знан­ня, здобуте в процесі фундаментальних або прикладних нау­кових досліджень та зафіксоване на носіях наукової інфор­мації у формі наукового звіту, наукової праці, наукової до­повіді, наукового повідомлення про науково-дослідну роботу, монографічного дослідження, наукового відкриття тощо. На­уково-прикладний результат - нове конструктивне чи технологічне рішення, експериментальний зразок, закінчене випробування, яке впроваджене або може бути впроваджене у суспільну практику. Науково-прикладний результат може мати форму звіту, ескізного проекту, конструкторської або технологічної документації на науково-технічну продукцію тощо.

До основних результатів наукових досліджень належать:

• наукові реферати;

• наукові доповіді (повідомлення) на конференціях, на­радах, семінарах, симпозіумах;

• звіти про науково-дослідницьку роботу;

• дисертації (кандидатські або докторські);

• автореферати дисертацій;

• депоновані рукописи;

• монографії;

• наукові статті;

• авторські свідоцтва, патенти;

• алгоритми і програми;

• підручники, навчальні посібники та ін.

Науково-дослідницькою діяльністю займається значне ко­ло людей. Тих, хто робить це постійно, називають дослідни­ками, науковцями (науковими працівниками), вченими. Дослідником називають людину, яка здійснює наукові дослідження. Науковець - це той, хто має відношення до науки, виробляє нові знання, є спеціалістом у певній галузі науки. Вчений - фізична особа, яка провадить фундаментальні та (або) прикладні наукові дослідження з метою здо-буття наукових та (або) науково-технічних результатів. На­уковий працівник вчений, який за основним місцем роботи та відповідно до трудового договору (контракту) професійно займається науковою, науково-технічною або науко­во-педагогічною діяльністю та має відповідну кваліфікацію, підтверджену результатами атестації.
^ 1.2. Підготовка та атестація наукових і науково-педагогічних кадрів

1.2.1. Докторантура. аспірантура

У 1991 році постановою Кабінету Міністрів України було створено Вищу атестаційну комісію України (ВАК Украї­ни), в складі якої затверджено Головну раду та президію ВАК України, які здійснюють атестацію наукових кадрів.

Підготовку та атестацію науково-педагогічних кадрів здійснює Атестаційна комісія Міністерства освіти і науки України, у складі якої функціонує Управління керівних і науково-педагогічних кадрів.

Основними формами підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації є аспірантура й докторантура.

Докторантура як вищий ступінь єдиної системи освіти ство­рюється при вищих навчальних закладах, наукових установах і організаціях, що мають необхідну наукову і матеріальну базу. Навчання в докторантурі відбувається з відривом від ви­робництва і триває до трьох років, у ній навчаються кандида­ти наук, що мають наукові здобутки в обраній галузі.

Іншою формою планомірної підготовки науко­во-педагогічних і наукових кадрів е аспірантура, яка ство­рюється при вищих навчальних закладах, наукових устано­вах та організаціях, що мають необхідну кадрову і матері­альну базу. Навчання в аспірантурі здійснюється з відривом і без відриву від виробництва. Термін навчання в аспірантурі з відривом від виробництва - три роки, без відриву - чотири роки.

Вступники до аспірантури подають на ім'я керівника ви­щого навчального закладу, наукової установи такі документи:

1) заяву;

2) особовий листок з обліку кадрів;

3) список опублікованих наукових праць і винаходів. Аспіранти, які не мають опублікованих наукових праць і винаходів, подають наукові доповіді (реферати) з обраної ними наукової спеціальності;

4) медичну довідку про стан здоров'я за формою № 286-у;

5) копію диплома про закінчення вищого навчального закладу із зазначенням одержаної кваліфікації спеціаліста або магістра (особи, які здобули відповідну освіту за кордо­ном - копію нострифікаційного диплома);

6) посвідчення про складання кандидатських іспитів (якщо кандидатські іспити складено).

Особи, які вступають у докторантуру, подають на ім'я керів­ники вищого навчального закладу (наукової установи, організації):

• заяву;

• розгорнутий план докторської дисертації;

• список опублікованих наукових праць і винаходів;

• відгук про наукову діяльність з місця роботи, засвідчений керівником;

• копію диплома про присудження наукового ступеня кандидата наук (у разі здобуття відповідної освіти за кордоном - копію нострифікаційного диплома).

Для надання допомоги докторантам у проведенні дисер­таційних досліджень за місцем їх підготовки призначають­ наукових консультантів з числа висококваліфікованих науково-педагогічних і наукових кадрів - докторів наук. Щороку докторанти подають до вченої ради вищого навчаль­ного закладу (наукової установи) звіт про виконання індивідуального плану роботи, за результатами якого проводиться їх атестація і при­ймаються рішення про подальше перебування в докторантурі.

Вступники в аспірантуру складають вступні іспити зі спеціальності (в обсязі навчальної програми спеціаліста або магістра, яка відповідає обраній ними науковій спеціаль­ності), із філософії та однієї з іноземних мов в обсязі діючої навчальної програми для вищих навчальних закладів IV рівня акредитації.

Вступники, які на час вступу до аспірантури склали всі або кілька кандидатських іспитів, звільняються від відповід­них вступних іспитів до аспірантури і їм зараховують оцін­ки кандидатських іспитів.

Кожному аспіранту, одночасно з його зарахуванням, при­значають наукового керівника з числа докторів наук або за рішенням вченої ради, як виняток, кандидатів наук. Науко­вий керівник консультує аспіранта з наукової проблематики, (контролює виконання ним затвердженого індивідуального плану та несе особисту відповідальність за належне виконання дисертаційної роботи.

Аспірантам, які навчаються без відриву від виробництва та успішно виконують індивідуальний план роботи, за місцем роботи надається додаткова оплачувана щорічна відпустка тривалістю 30 календарних днів для складання кандидатських іспитів та виконання роботи над дисертацією і, за їх бажанням, протягом чотирьох років навчання - один вільний від роботи день на тиждень з оплатою його в розмірі 50 відсотків середньої заробітної плати працівника.

Аспірант працює за індивідуальним планом, не менше ніж дна рази на рік звітує про його виконання на засіданні кафедри (відділу, лабораторії), щорічно атестується науковим керівником. Контроль за діяльністю аспірантури здійснює проректор з наукової роботи ВНЗ або заступник директора з наукової роботи наукової установи (організації).

Аспірант за час навчання в аспірантурі в установлені тер­міни зобов'язаний:

• скласти кандидатські іспити зі спеціальності, іноземної мови та філософії;

• повністю виконати індивідуальний план роботи над дисертацією, а також за необхідності скласти додаткові іспити з дисциплін, що визначаються рішенням ученої ради з урахуванням профілю підготовки;

• глибоко оволодіти знаннями, практичними навичками, професійною майстерністю; підвищувати загальний культур­ний рівень;

• опанувати методологію і методи проведення наукових досліджень;

• звітувати про хід виконання дисертації на засіданні кафедри (відділу, лабораторії);

• захистити дисертацію або подати її спеціалізованій вченій раді.

Випускникам аспірантури за час навчання в аспірантурі з відривом від виробництва зараховується стаж науково-педагогічної роботи.
1.2.2. Здобувачі наукового ступеня, які працюють над дисертаціями

поза докторантурою або аспірантурою

Здобувачами наукового ступеня доктора наук, які працю­ють над дисертацією поза докторантурою, можуть бути особи, які мають науковий ступінь кандидата наук. Здобувачами наукового ступеня кандидата наук, які працюють над дисер­таціями поза аспірантурою, можуть бути особи, які мають вищу освіту і кваліфікацію спеціаліста або магістра.

Кандидати наук, які мають вагомі здобутки в галузі нау­кових досліджень з актуальних народногосподарських або теоретичних питань і схвалені вченими радами вищих на­вчальних закладів плани дисертаційних робіт, переводяться на посади наукових співробітників для завершення док­торських дисертацій терміном до двох років.

Кандидат наук, який претендує на посаду наукового співро­бітника, подає за місцем роботи заяву на ім'я ректора вищо­го навчального закладу з зазначенням необхідного терміну переведення, а також розгорнутий план докторської дисер­тації, календарний графік її виконання, список опублікова­них наукових праць і винаходів.

Вчена рада вищого навчального закладу заслуховує нау­кову доповідь, розглядає висновок відповідної кафедри щодо можливості переведення кандидата наук на посаду науково­го співробітника і розгорнутий план докторської дисертації, визначає можливий термін її виконання і приймає рішення стосовно переведення його на посаду наукового співробітника.

Для завершення та захисту дисертації особам, які раніше не навчалися в аспірантурі і не перебували в докторантурі, може надаватися творча відпустка терміном до трьох місяців для роботи над кандидатською і терміном до шести місяців - для роботи над докторською дисертацією.

Для отримання творчої відпустки здобувач повинен зробити наукову доповідь на засіданні кафедри (відділу, лабораторії), при якій він планує завершити дослідження. На основі мотивованого висновку кафедри (відділу, лабораторії) вчена рада вищого навчального закладу (наукової установи, органі­зації) приймає рішення про надання відпустки.

Наукові ступені доктора і кандидата наук присуджують, а вчені звання професора, доцента і старшого наукового співробітника присвоюють особам, які мають вищу освіту, глибокі фахові знання і значні досягнення в певній галузі науки, у педагогічній діяль­ності. Присудження наукового ступе­ня засвідчує диплом, а присвоєння вченого звання - атестат дер­жавного зразка. Дипломи доктора, кандидата наук і атестат старшого наукового співробітника видає ВАК, а атестат професора і доцента - Міністерство освіти і науки.

Наукові ступені доктора та кандидата наук на підставі прилюдного захисту дисертації присуджують спеціалізовані вчені ради.

Підготовлена і попередньо апробована дисертація подається для прилюдного захисту до спеціалізованої вченої ради. З метою поглибленого аналізу дисертації спецрада призначає: при захисті докторської дисертації – трьох офіційних опонентів - докторів наук і провідну установу; при захисті кандидатської дисертації – двох офіційних опонентів, серед яких один опонент - доктор наук, другий - доктор або кандидат наук, а також провідну установу, які представляють до спецради свої відзиви. Офіційні опоненти зобов'я­зані бути присутніми на захисті дисертації.

Захист дисертації визнається успішним, якщо в резуль­таті таємного голосування за присудження наукового ступе­ня проголосувало щонайменше три чверті членів ради, які брали участь у засіданні.

Результати захисту дисертації (дисертація та атестаційна справа) спецради надсилають до ВАК України, який здійснює контроль за діяльністю спецрад. З цією метою у складі ВАК створено експертні ради, які здійснюють вибірковий кон­троль за правильністю організації захисту, якістю і об'єктив­ністю підготовленого спецрадою висновку щодо відповідності дисертаційної роботи вимогам ВАК. Остаточне рішення про видачу диплома кандидата наук приймає президія ВАК України.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Схожі:

Національний гірничий університет iconКафедра економічного аналізу та фінансів
Матеріали методичного забезпечення дисципліни «Страхування» для студентів спеціальності 050104 Фінанси / Упорядн.: І. М. Цуркан Дніпропетровськ:...
Національний гірничий університет iconДержавний вищий навчальний заклад «національний гірничий університет»...
Спеціальність 05030101 Розробка родовищ та видобування корисних копалин (за способом видобування)
Національний гірничий університет iconФакультет менеджменту
Методичні вказівки та вимоги до виконання дипломної роботи студентів освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр» напряму підготовки...
Національний гірничий університет iconМіністерство аграрної політики та продовольства україни національний...
Детальна загальногеографічна карта великого масштабу, яка відображає сукупність основних елементів місцевості, передає її основні...
Національний гірничий університет iconСумський національний аграрний університет
Сумський національний аграрний університет, надалі ″Університет″, в особі ректора Ладики Володимира Івановича, який діє на підставі...
Національний гірничий університет iconМетодичні рекомендації до виконання курсового проекту з менеджменту...
Методичні вказівки та вимоги до виконання курсового проекту з менеджменту за напрямом підготовки 030601 Менеджмент / Упоряд.: В....
Національний гірничий університет iconМіністерство оборони україни національний військово-історичний музей...
Галичини І закарпаття мовою архівних І музейних документів й матеріалів, у спогадах очевидців, у предметах філокартії, філателії,...
Національний гірничий університет iconНавчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни...
Рецензенти: Валюх З. О., д філол н., проф. (Київський національний лінгвістичний університет); Григор’єва О. О., к філол н., доц....
Національний гірничий університет iconУніверситет банківської справи Національного банку України (м. Київ)...
...
Національний гірничий університет iconПравила прийому до Державного вищого навчального закладу «Криворізький...
Провадження освітньої діяльності у двнз «Криворізький національний університет» здійснюється відповідно до ліцензії Міністерства...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка