Життя І творчість Оскара Фінгела О’Флаерті Уайльда, відомого у всьому світі автора п’єс, оповідань, критичних есе, чарівних казок, а також роману “Портрет




Скачати 347.33 Kb.
НазваЖиття І творчість Оскара Фінгела О’Флаерті Уайльда, відомого у всьому світі автора п’єс, оповідань, критичних есе, чарівних казок, а також роману “Портрет
Сторінка1/3
Дата конвертації06.07.2013
Розмір347.33 Kb.
ТипДокументы
skaz.com.ua > Література > Документы
  1   2   3
Оскар Уайльд
Людина-парадокс. Життя і творчість Оскара Фінгела О’Флаерті Уайльда, відомого у всьому світі автора п’єс, оповідань, критичних есе, чарівних казок, а також роману “Портрет Доріана Грея”, завжди була і досі залишається проблемою й викликом. Його строката постать і парадоксальні вислови нікого не залишають байдужим. За життя майже кожен його крок супроводжувався палкими суперечками. Він був улюбленим об’єктом карикатуристів, навколо його приватного життя точилися плітки. Прихильники таланту Уайльда проголосили його “мучеником Прекрасного”, який став жертвою лицемірів-пуритан. Для багатьох інших він назавжди залишився уособленням розбещеності й неморальності. Немає нічого несподіваного в тому, що сам Уайльд – людина і письменник – з часом перетворився на справжнього літературного персонажа: про нього знімаються фільми, ставляться п’єси, його біографію покладено в основу таких літературних творів, як “Король життя” Я.Парандовського, “Боягуз вбиває поцілунком” Р.Персі і “Заповіт Оскара Уайльда” П.Акройда, на його постать і художній досвід посилаються сучасні англо-американські критики, розробляючи свої літературознавчі теорії.

“Драма моєї долі, – якось висловився про себе Оскар Уайльд, – полягає в тому, що я вклав увесь свій геній в життя, а в мої літературні твори – лише талант”. Його життя насправді могло би стати блискучим, бо для цього в нього були всі підстави: заможні й освічені батьки, обдарованість різноманітними здібностями, які він мав змогу розвинути в найкращих навчальних закладах того часу. Народився майбутній письменник 1854 р. в Дубліні, столиці Ірландії, в сім’ї, де все дихало любов’ю до науки і мистецтва. Його батько, сер Уїльям, був відомим хірургом-офтальмологом, а також археологом-аматором, знавцем кельтського фольклору і письменником. Леді Уайльд, мати Оскара, теж була письменницею й активно боролася за свободу Ірландії. В її бібліотеці хлопчик міг погортати книжки з дарчими написами класиків англійської літератури. Вона також була далекою родичкою знаменитого Чарлза Роберта Метьюріна, автора роману “Мельмот-мандрівник”. Коли прийшов час, перед хлопчиком відчинилися двері найпрестижніших шкіл та університетів Великої Британії: спочатку школи Портора й Трініті коледжу в Дубліні, а, врешті-решт, і Оксфорду.

Оскар Уайльд завжди мав репутацію першого учня. Завдяки своїм непересічним розумовим здібностям він вигравав стипендії і премії. 1875 р. юнак відбув у подорож Італією, а 1876 р. разом з професором Мегеффі (відомим вченим і президентом Академії наук Ірландії!) – Грецією. Майбутній письменник і естет був присутнім на археологічних розкопках і бачив, як робітники знаходили шедеври давньогрецького мистецтва, які потім потрапили до колекцій найкращих музеїв світу. Він добре опанував мови, як сучасні, так і класичні. Про його знання французької свідчить такий факт: ставши зрілим автором, він написав драму “Саломея” бездоганною французькою. Його вчителями в Оксфорді були видатні мислителі й письменники, найвпливовіші інтелектуали європейського рівня М.Арнольд, Дж.Раскін, У.Пейтер. Два останніх відомі як провідні теоретики естетизму, завдяки чому вже за університетських років Уайльд сповідував ідеали “мистецтва заради мистецтва”. Потім йому судилося перетворитися на одного з апостолів “естетського руху” у Великій Британії. 1878 р. Оскар Уайльд закінчив Оксфорд, здобувши почесну премію Ньюдігейта за поему “Равенна”.

Залишивши стіни університету, Оскар Уайльд переїхав до Лондона і почав входити в життя верхівки англійського суспільства і письменницькі кола. Він звик до успіху і сподівався, що його кар’єра буде такою ж блискучою, як і його студентські роки, але він помилився. Ні столичні аристократи, ні літератори не палали бажанням впускати в свій світ нового обдарованого конкурента, який, до того ж, мав непомірні амбіції. Ще в дитинстві він стверджував, що його улюбленими героями були Люсьєн де Рюбампре і Жульєн Сорель. Як і вони, Оскар Уайльд жадав грошей і слави, як і вони, на переймався добором засобів. Його ситуація ускладнювалась тим, що його батько помер, коли юнак ще був студентом, майже не залишивши нічого у спадок. Нахабно-геніальний молодий чоловік вимушений був прокладати шлях нагору самотужки. З іншого боку, чимало проблем для нього створювало його ірландське походження – для багатьох представників вищого світу він завжди залишався вискочкою-провінціалом, який походив не з протестантського, а з католицького середовища, чия мати, до того ж, була причетною до ірландського визвольного руху.

Отже, від початку поява Уайльда в англійському культурному житті перетворилась на проблему. І він обрав єдиний для нього можливий шлях просування вперед – свідоме загострення конфлікту, поглиблення його і використання заради самореклами – небезпечна програма дій, яка врешті-решт привела його до загибелі. Він шокував публіку, дратував її, заганяв у кут своїми дошкульними дотепами, які викликали ненависть, але охоче повторювались усіма. Вже на початку 1880-х рр. він мав стійку репутацію лідера естетів і справжнього денді. Його можна було зустріти на прогулянці з духмяною квіткою соняха. Цілком закономірно, що Уайльд майже одразу потрапив на вістря сатири модних карикатуристів та фейлетоністів. Він відповідав їм гідними чином, глузливо-їдко й безжалісно. Цей постійний галас приніс Уайльду швидку популярність. 1882 р. він читав лекції в США, а 1883 р. прожив кілька місяців у Парижі, де зустрівся з багатьма провідними французькими літераторами: Е.Золя, А.Доде, Ст. Малларме та ін. 29 травня 1884 року Оскар Уайльд одружився з Констанцією Ллойд, з якою мав двох синів.

Незважаючи на напружене світське життя, він цілеспрямовано працював над собою, над своїм стилем і поступово став одним із найоригінальніших мислителів і письменників новітньої європейської літератури. 1887 року побачила світ його пародія на готичні романи “Кентервільський привид”, того ж року він став редактором журналу “Світ жінки”. Невдовзі після цього була опублікована перша збірка казок Уайльда “Щасливий принц та інші історії”, а наступного року вийшли есе “Перо, олівець і отрута” та “Занепад брехні”, а також оповідання “Портрет містера У.Х.” У 1890 році з’явилися широко відомий роман Оскара Уайльда “Портрет Доріана Грея” та ще одна естетична праця “Критик як митець”.

У першій половині 1890-х рр. Оскар Уайльд посідає одне з перших місць в англійській літературі. Тематичне багатство й жанрова різноманітність його творів, їх художня довершеність свідчать про неабиякий талант письменника. За один 1891 рік ним створені п’єса “Герцогиня Падуанська”, есе “Душа людини за соціалізму”, а також книга критичних праць “Задуми”, збірка оповідань “Злочин лорда Артура Севіла”, книга казок “Гранатовий будиночок”. Протягом 1892-1895 рр. Уайльд досягає найбільшого успіху як автор п’єс: він пише трагедію “Саломея”, комедії “Віяло леді Уїндемір”, “Ідеальний чоловік” і “Як важливо бути поважним”. Уайльд був одним із тих драматургів, хто разом з Д.Б.Шоу, розпочав відродження англійської драматургії після відносного занепаду в ХІХ ст.

На ниві красного письменства й естетики він залишався таким самим прихильником парадоксів, як і в світських салонах. Його погляди на природу мистецтва, на призначення людини, його вчення про насолоду і красу як головні цінності, заради яких тільки й варто жити, його гостра критика англійського суспільства стали викликом усьому духу доби. Ще більше роздратування викликав спосіб життя Уайльда. Успіх Уайльда як драматурга приніс йому великі гроші, які він використовував на плотські розваги: на розкішні обіди й вечірки. Ненормальне, морально брудне життя письменника не могло не закінчитися катастрофою у 1895 році, який є водночас піком слави і часом падіння Уайльда.

Ще раніше, десь із 1891 р., його постійним супутником став лорд Альфред Дуглас. На нього письменник витрачав шалені гроші, намагаючись задовольнити його найменші примхи. Батько Альфреда, маркіз Квінсберрі, людина психічно неврівноважена, переслідував письменника, звинувачуючи його в тому, що він розбестив його сина. Роздратований Уайльд порушив проти маркіза кримінальну справу, але невдовзі сам постав перед судом і програв процес: його було засуджено на два роки ув’язнення і важких робіт, оголошено банкрутом, позбавлено батьківських прав і віддано на глум натовпу.

1897 року, коли Уайльд вийшов із в’язниці, його зустріли ворожість і презирство англійського суспільства. Йому довелося виїхати за кордон – до Франції. Там на короткий час до нього повернулося натхнення, і він написав чудову поему “Балада Редінгської в’язниці” (1898). Але, на жаль, більш нічого, окрім цього шедевра, він так і не створив. Щоправда, збереглося ще листування Уайльда, серед якого вирізняється так звана тюремна сповідь “De Profundis”, в якій письменник розглядає свої заплутані стосунки з Боззі (лордом Альфредом Дугласом). Доля невблаганно відлічувала його життя –Оскар Уайльд помер у злиднях у Парижі 30 листопада 1900 р.

Безумовно, Уайльд – постать суперечлива, людина надто егоїстична, що слабувала на нарцисизм. Так, він був самозакоханим, упивався своїми успіхами, але ж успіхи ті були його! Він любив славу, але який творець обійдеться без неї? З іншого боку, англійське суспільство поводилося з ним не найгіднішим чином. Найбільше знущались і лютували представники “середніх класів”. Це вони, як свідчить друг письменника Р.Шерард, казились у захваті, почувши убивчий для письменника вирок: “Коли я, хитаючись, спускався по сходах, – пише Р.Шерерад, – то чув крики й прокльони, які злітали з уст натовпу навколо мене. Але що мене вразило ще гостріше, так ця диявольська радість від того, що чиєсь життя руйнується. Коли новина про вирок аристократові досягла натовпу біля центрального карного суду, чоловіки й жінки взялися за руки й почали танцювати якусь незграбну фарандолу і кидати лондонське багно у запалі; їхні бридкі обличчя дикунів сяяли тріумфом”.

Нестриманість обивателів має своє пояснення. Трагедія Оскара Уайльда полягає в тому, що розквіт його таланту припадає на Вікторіанську добу з її поважністю, тверезістю, цнотливістю і … лицемірством. Тому його надто вільний спосіб життя і надто сміливі погляди не могли не дратувати “добропорядних громадян”. Вони самі великою мірою були чинником, що провокували його ризиковані вчинки. Про це вдало висловився відомий англійський письменник Р.Олдінгтон, який зазначив, “що … нездорова реакція на справу Уайльда з боку суспільства і його законних представників продемонструвала, що й саме суспільство було хворим, а не лише його в’язень”.

^

Завдання і запитання


  1. Схарактеризуйте Уайльда як людину. Які чинники вплинули на формування його особистості?

  2. Яким чином могли бути пов’язані життя Уайльда-людини і його творчість?

  3. Прочитайте один із згаданих творів про Уайльда і зробіть доповідь про письменника.


Митець – творець прекрасного”. Безумовно, скандал є важливим чинником творчої біографії Оскара Уайльда, але пам’ятає його людство не завдяки шокуючим вчинкам і дотепам, а тому що він був одним із найкращих письменників свого часу, який запропонував нове розуміння мистецтва і митця та їхньої ролі в суспільстві.

Оскар Уайльд був прихильником доволі широко розповсюдженої протягом ХІХ ст. ідеї “мистецтва заради мистецтва”. Схиляння перед красою як найвищою цінністю було досить поширеним явищем у європейській, передусім французькій та англійській літературі, починаючи з середини ХІХ ст. Т.Готьє та Ш.Бодлер проголосили у Франції Прекрасне єдиним гідним об’єктом творчості. Подальший розвиток теорія і практика “чистого мистецтва” знайшла у творчості французьких символістів, багатьох з яких Оскар Уайльд знав особисто, познайомившись із ними під час вечірок у будинку Ст.Малларме.

Подібні ідеї захопили й англійське мистецтво. Наприкінці 40-х рр. ХІХ ст. було створено перше естетське угруповання – “Прерафаелітське братство”, яке об’єднало художників і поетів. Естетом був і Раскін, викладач Уайльда в Оксфорді. Автор “Портрета Доріана Грея” зазнав впливу американського художника Д.Уїстлера, У.Пейтера, автора “Етюдів про Італійське відродження”, У.Морріса, філософа, письменника, ремісника і соціаліста.

Отже, естетизм існував ще задовго до появи Оскара Уайльда на літературному обрії. Він розвивнув його у власний спосіб і став одним з найоригінальніших його теоретиків. Уайльдівська позиція найповніше викладена в його книзі есе “Задуми”, а також у стислому вигляді у передмові до роману “Портрет Доріана Грея”. Основні принципи його естетичної теорії зводяться до таких тез.
Мистецтво не є засобом пізнання та перетворення дійсності, мистецтво пізнає лише Красу, тобто саме себе. Життя і мистецтво – речі абсолютно несумісні.

Мистецтво шукає для себе зразки не в природі, а лише в самому собі. Навпаки, мистецтво є зразком для природи.

Мистецтво не може бути засобом виправлення моралі, бо мораль і краса - знов-таки речі несумісні.

Найвищим критерієм для витвору мистецтва є досконалість його форми, а не глибина розкриття проблем життя чи гострота моральної проблематики.
Кожна думка Уайльда з приводу сутності й призначення мистецтва є свідомим і прямим викликом естетичним поглядам ХІХ ст. Якщо реалісти та натуралісти стверджували, що мистецтво є відображенням і пізнанням дійсності, то він доводить, що мистецтво відображає тільки себе. Він вступає у полеміку зі Стендалем, який казав, “що роман – це дзеркало, з яким ідеш великою дорогою. То воно відбиває голубе небо, то брудні калюжі й вибоїни” (тобто неприємні аспекти соціального і приватного життя). За Уайльдом, мистецтво є відбитком лише глядача, а ніяк не реальності. Воно повинно тікати від нецікавого і ницого, а показувати лише незвичайне і прекрасне: екзотичні речі, чудові квітки, рідкісні шати. Англійський письменник парадоксальним способом переосмислив відому ідею про мімесис, яку висунув ще Аристотель: мистецтво є наслідуванням природи. Уайльд визнає саму ідею наслідування, але підкреслює, що в реальності все відбувається навпаки: природа наслідує мистецтво, ідучи за прекрасним.

З наведених тез можна також побачити, що естетизм Оскара Уайльда був проявом “імморалізму” в мистецтві, тобто претендував на те, що краса знаходиться поза межами моралі. Щоб правильно зрозуміти, що мав на увазі письменник, треба розрізняти поняття “імморальність” і “аморальність”. Остання категорія описує вчинки або думки, які суперечать нормам поведінки, загальноприйнятим цінностям. На відміну від “аморальності”, “імморальність” означає повну відсутність будь-якої моральної оцінки того чи іншого явища. Подібний погляд сформулював ще Ш.Бодлер. Йому було байдуже, звідки приходила Краса - з “пекла, чи з раю”, чи вона була “Богом”, чи “Сатаною”, аби тільки вона “зробила легшим тягар життя”.

Проте слід зазначити, що в поглядах Уайльда на природу мистецтва заховано трагічне протиріччя. Він намагався примирити протилежні точки зору. З одного боку, стверджуючи, що життя і мистецтво – речі різні і їх не можна змішувати, він, з іншого боку, дивився на власні естетичні теорії як на програму життєтворчості, тобто закликав зробити з життя витвір мистецтва, породженого за новим каноном прекрасного. У цьому плані він ішов за символістами. Так його доля стала романом, а роман – долею. Одним із найяскравіших і найсуперечливіших проявів програми життєтворчості – дендизм письменника: культ духовного аристократизму, захоплення штучним на противагу природному, любов до яскравого вбрання, до коштовних і вишуканих дрібничок. Це шлях подолання відрази до вульгарності та нудоти повсякденності.

Уайльдівська програма життєтворчості має велике позитивне значення для сучасної культури, бо навчає людину цінувати прекрасне навколо себе, творити з себе непересічну чудову особистість, змінювати побут за законами краси. Проте письменник вже добре знає, що саме ця програма надто швидко перетворюється на свою протилежність – на антиестетичну, огидну реальність. Відбувається це тому, що мистецтво і моральність неможливо відірвати одне від одного, що в реальності неконтрольована гонитва за красою, що знаходиться “по той бік добра та зла”, обов’язково призводить до катастрофи. Інакше як пояснити той факт, що Уайльд нерідко зображує своїх зовні прекрасних героїв моральними монстрами, як, наприклад, у казці “Хлопчик-зірка”?

Подарунок небес, вихований у родині простих лісорубів, дитина рідкісної краси, Хлопчик-зірка “виріс самолюбивим, гордим і жорстоким. На всіх інших дітей він дивився зверхньо, … називав їх своїми слугами. Він не мав співчуття до бідняків або до сліпих, недужих та калік, ще й кидав у них камінням і виганяв їх із селища на битий шлях та кричав їм, щоб ішли жебрачити в інше місце, після чого жоден з жебраків, окрім тих, що геть впали у відчай, не насмілювався вдруге прийти в це селище по милостиню. І він був наче зачарований своєю красою й висміював усіх, хто був жалюгідним і потворним, і виставляв їх на посміховисько. Себе ж він дуже любив і влітку в тиху погоду часто лежав біля ставку у фруктовому садку священика, і дивився на своє чудове відображення, і сміявся від радості, милуючись своєю вродою”. Його самозакоханість настільки велика, що він відмовляється признати власну матір, бо та має вигляд жалюгідної жебрачки. І тільки гіркі приниження і страждання, внаслідок яких він втрачає свою вроду як покарання за зверхність і жорсткість, перевиховують його.

Легко помітити, що історія Хлопчика-зірки залишає по собі лише запитання і не дає відповідей. Якщо Уайльд стверджує, що мораль і мистецтво несумісні, чому він засуджує свого героя за негідне поводження? Якщо письменник підкреслює, що Краса є найвищою цінністю, чому він показує у творі якості, набагато цінніші за Красу: співчуття до страждань інших, вміння любити людей? Очевидно, Оскар Уайльд, створюючи культ імморально Прекрасного, не міг не чути у своїй душі інших голосів – голосів совісті, і цю розірваність своєї свідомості він і зробив предметом зображення у своїй казці.
Програма нового гедонізму”. Не менш суперечливою була друга складова Уайльдівської програми життєтворчості – критика моралі з гедоністичних засад. “Гедонізм” – це вчення, яке найвищою цінністю визнає насолоду в усіх її різновидах. Така світоглядна позиція набула поширення за часів еллінізму, і тепер, наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст., її намагався відродити Оскар Уайльд. Тому його погляди отримали назву “нового гедонізму”.

Свою добу письменник уявляв собі виключно як нудну, нецікаву, надто практичну і лицемірну. На його думку, люди просто втратили сенс буття, розучилися його цінувати. Так сталося тому, що вони забули про насолоду. В цих звинуваченнях є чимало справедливого, бо більша частина людського життя і тепер складається з повсякденних турбот, пошуків заробітку, боротьби з хворобами. Тому Уайльдівське бажання повернути людям радість утіхи, навчити їх “солодкому мистецтву нічого не робити” було позитивним імпульсом для розвитку культури, бо сприяло більш гармонійному розвитку кожної окремої особистості.

З іншого боку, культ насолоди, якщо він не обмежується моральними принципами, є таким самим небезпечним, як і культ Краси, тому що гедонізм (чи новий гедонізм) легко може призвести людину до загибелі. Оскар Уайльд був свідомим цього трагічного факту. Показовий вислів із цього приводу згадує А.Жід: ““Мій обов’язок, – сказав одного разу англійській письменник французькому колезі, – із шаленством пірнати у розвагу”. Він (Оскар Уайльд – О.П.) узяв собі за правило шукати насолоди, як праведники прагнуть творити добро. Ніцше вразив мене менше, бо я вже чув незабутній заклик Уайльда: “Щастя – ні! В усякому випадку не щастя! Насолода! Кожен має будувати власну відвагу на чомусь найтрагічнішому!”” Визначення насолоди як чогось найтрагічнішого тільки на побіжний погляд виглядає парадоксом, в реальності так воно і є, і насамперед саме тому, що гедонізм вступає в суперечку з моральністю, бо що інше, як не мораль заважає людині насолоджуватися так, як вона хоче, що інше, як не мораль, примушує замислюватися над стражданнями інших людей і соромитися своїх насолод в той час коли страждають інші?! У теорії Уайльд закликає відкинути мораль і залишити тільки насолоду. Проте те, що легко стверджувати в теорії, дуже важко здійснити на практиці, і тому поряд із дилемою “або Краса, або моральність”, Уайльд зіткнувся ще з однією: або моральність, або насолода.

І знову найкраще всю складність і суперечливість нового гедонізму письменника розкривають його казки, зокрема, “Щасливий Принц”. “На високій колоні, над містом, стояла статуя Щасливого Принца. Принц був укритий згори донизу листочками щирого золота. Замість очей у нього були сапфіри, і великий рубін сяяв на рукоятці його шпаги”, – так розпочинає свою чудову історію письменник. Принц потрапив на це почесне місце, тому що за життя був єдиною щасливою людиною у місті, і щоб інші не забували, що щастя взагалі можливе, вдячні піддані вирішили увіковічнити його пам’ять. Проте, піднесшись над землею, Принц несподівано дізнається про справжню ціну свого щастя – це незнання реального життя, незнання людей та їх проблем. “Коли я був живий – розповідає він ластівці, що влаштовується на нічліг білля підніжжя, – і в мене було живе людське серце, я не знав, що таке сльози. Я жив у палаці Безтурботності, куди скорботі входити заборонено. Вдень я розважався з друзями в саду, а ввечері танцював у Великій Залі. Сад був оточений високою стіною, і я жодного разу не здогадався запитати, що ж відбувається за нею. Навколо мене все було так чудово!” Тепер, коли Принц побачив людські страждання, полуда спала з його очей. Він помічає всі скорботи і злидні своєї столиці. І хоча серце тепер у нього з олова, він не може стримати сліз. Він прохає ластівку познімати з нього все золото і коштовності, які оздоблюють його статую, і віддати їх хворій дитині, бідному поету, дівчині, яка заради шматка хліба вимушена продавати сірники. І хай він стає некрасивим зовні, його душа прекрасна.

Отже, головний висновок цієї казки-притчі очевидний: людина може зазнавати насолоди і бути щасливою, якщо відгородиться від інших людей високим муром, забуде про їхнє існування, буде думати тільки про себе, стане байдужою та егоїстичною. Проте такий стан речей є неморальним, ненормальним та й просто неможливим. Це гостро відчуває Принц, піднесшись над містом. Це і примушує його переживати докори сумління і жертвувати собою заради ближніх. Проте як поєднати це гостре моральне почуття Принца з тією проповіддю байдужого до моралі нового гедонізму, яка лунає зі сторінок багатьох інших творів Уайльда? Хто є ідеалом для письменника: самозакоханий юнак-Принц у Палаці Безтурботності чи страждалець на колоні, з серцем, розбитим від жалю до людей? У цій конкретній казці більш-менш однозначні відповіді ще знайти можна, але, що стосується життя та творчості Уайльда загалом співвідношення моральності і насолоди так і залишилось для нього нерозв’язаною проблемою.
Я повинен був піти далі…” Такими словами підсумував свій письменницький шлях О.Уайльд, відчуваючи, що так і не зумів реалізувати той могутній творчий потенціал, який було закладено в нього батьками, освітою. Відкривши радість свободи, свободи абсолютної, він не зміг нею скористатися правильно, бо не помітив того моменту, коли повинен був зупинитися і почати обмежувати себе. Він піднісся над землею і згас, мов чудова ракета. Проте, незважаючи на “небезпечні теорії” і галас навколо особистості (а великою мірою і завдяки ним), художні відкриття Уайльда прокладали шлях наступним поколінням творців. Його ім’я в усіх країнах Європи швидко стало гаслом боротьби проти естетичного утилітаризму, синонімом самоцінності мистецтва та розуміння його як засобу вираження індивідуальності митця. Його ідеї активно використовувалися прихильниками оновлення мистецтва слова в українській літературі.

З творами Оскара Уайльда вони познайомилися вже наприкінці 1890-х – на початку 1900-х рр. Естетизм англійського письменника чималою мірою вплинув на формування “модернізму” М.Вороного. Одним із найбільших авторитетів є Уайльд для М.Євшана, якого він постійно згадує з різних приводів. Так, висунувши тезу про те, що “мистецтво не може довше сповнювати роль служанки, а станути мусить самостійною силою”, – український критик підкріплює її посиланням на такі Уайльдівські думки: “…Хто не любить мистецтва у всіх речах, не любить їх зовсім, а хто мистецтва не потребує у всіх речах, той взагалі його не потребує". Застосовуючи нові критерії Прекрасного, висунуті Уайльдом, М.Євшан намагається розкрити новаторський характер творчості найвидатніших представників тогочасної вітчизняної й зарубіжної літератури: Лесі Українки, І.Франка, М.Конопницької, З.Красінського, Г.Банга. Показовою з цього погляду є рецензія на п’єсу О.Олеся “По дорозі в казку”, в якій М.Євшан стверджує, що герой українського драматурга повторює ідеї, схожі на Уайльдівську проповідь “нового гедонізму”, принцип якого – “жити чудовим життям, яке є в нас, не відмовляти собі нічого, шукати безперестанку за новими почуваннями.” Герой Олеся, зазначає М.Євшан, проголошує те саме: “Брати мої! Хто келих чистого життя не розливав поволі, а випив зразу – хоч навіть і упав, той не умре вовіки, той все віддав життю, що міг віддати”. У критичних працях М.Євшана знайшли переосмислення майже всі основні складники естетичної теорії Уайльда.

“Живим письменником” був Оскар Уайльд і для українських літераторів 20-30-х рр. На перший погляд, вишукані дрібнички денді й естета були чимось недоречним у тій грізній атмосфері, в якій точилася відома полеміка навколо завдань української літератури. Пошук Прекрасного, відірваного від дійсності, ніби становив разючий контраст із революційною і пореволюційною реальністю з її політичним терором і новою комуністичною мораллю. Цей контраст влучно виразив Є.Плужник у своєму вірші:

Де коноплі були – батарея.

За клунями – чати.

Може, “Портрет Доріана Грея”

Почитати?
Здається, немає чого робити проповіднику Краси та Насолоди у пошматованій громадянською війною Україні. Проте наведені рядки є не запереченням Уайльдівських теорій, а, навпаки, закликом уважно поставитися до них, бо саме в читанні “Портрета Доріана Грея”, тобто в перетворенні побуту на щось естетично довершене і самоцінне, в умінні будувати прекрасне і повне приватне життя, і бачить вихід Є.Плужник. Щоправда, є якась зла іронія долі, що “читати “Доріана Грея”” українським літераторам доводилося лише за трагічних умов, як, наприклад, другу і однодумцю Плужника В.Підмогильному, який у в’язниці на Соловках здійснив перший переклад роману українською. Навіть за гратами, посередині холодного Білого моря, письменник безупинно повертався до ідей Уайльдівського естетизму та гедонізму, добре розуміючи, що їхнє органічне освоєння – це засіб піднесення української культури на загальноєвропейський рівень.

Особливе значення мала творчість О.Уайльда для українських “неокласиків”, угруповання, яке поставило собі за мету служити “чистому мистецтву”. Трагедія англійського письменника “Саломея” надихнула П.Филиповича і М.Зерова на створення трьох сонетів, які утворюють своєрідний триптих про роль Краси і пристрасті в сучасному світі. Безпосереднім приводом для написання віршів була постановка п’єси у Солонцовському театрі в Києві. Вражений виставою, П.Филипович відгукнувся твором, у якому Саломея постає імморальної дівчиною, чий танок, попри всі перепони розуму, захоплює людину й примушує її милуватися жахливою вродою:

І пристрасть, мов незримий ураган,

Неслась в партер, до лож, до галереї,

І захисту вже не було від неї,

Коли танок схопив серця у бран.
Сліпа жаго, непереможно вродо!

Ти спопелить могла б життя народу,

Ти засмутила б соняшну блакить!
П.Филипович усвідомлює, що така Краса становить загрозу культурі, є дисгармонією. Цей мотив підхопив М.Зеров і зробив його головною темою власного сонету. “Там диким цвітом процвіла любов,// І все в крові – шоломи і тіари”, – так описує він жахливу атмосферу міфологічної Іудеї, в якій легко пізнати риси кривавих років революції. У цьому безсоромному і жорстокому світі й виростає Саломея, у Зерова поки “ще дитя (дитя!)”. Вона “п’є страшне, отруєне пиття”, аби стати виконавицею волі матері. З погляду Зерова, для Саломеї, яка є нічим іншим, як символом людської духовності, ще є надія – це світ чистої культури, незаплямованої брудними й ницими пристрастями. Цей світ уособлює гомерівська “струнка, мов промінь, чиста Навсікая”, героїня другого сонету Зерова, який є антитезою першому. Художня обробка міфу про Саломею в поезіях П.Филиповича і М.Зерова – пряме відображення культурної програми неокласиків, їхнього переконання, що альтернативою нестриманості й некерованості людських пристрастей, які призводять до революцій і соціальних катаклізмів, може бути тільки виховання духу на бездоганних взірцях світової культури.

До інтертекстуальної гри, започаткованої сонетами П.Филиповича і М.Зерова з приводу постановки уайльдівської трагедії, підключилися інші українські поети. Сонет, який виражає заперечення чистої краси, відмову від ідеалу спокою, який уособлює Навсікая, написав О.Ольжич, який в епіграфі, крім зерівського, посилається ще й на сонет М.Рильського 1918 р. Для Ольжича відпочинок у затишку неприпустимий у той час, коли треба жертвувати своїм життям задля народу. Як протистояння імперського варварства й цивілізації осмислюють антитезу “Саломея/ Навсікая” Ю.Клен і Є.Маланюк. Переспівом легенди про Саломею є однойменна поема сучасного поета І.Андрусяка. Отже, українські письменники вписали ще одну сторінку в розробку цього євангельського міфу, яким протягом другої половини ХІХ – на початку ХХ ст. захоплювалися письменники Флобер, Гюїсманс, Малларме, композитори Массне, Шмідт, Р.Штраус, художники Моро, Бердслі, Клімт.
^

Завдання і запитання


  1. Схарактеризуйте погляди О.Уайльда на мистецтво. Дайте визначення таким поняттям, як “естетизм”, “новий гедонізм”.

  2. Яким чином у теорії Уайльда співвідносяться поняття “Краса” і “моральність”? Чим відрізняється “імморальність” від “аморальності”?

  3. Яку роль в етико-естетичних теоріях Уайльда відіграє вчення про насолоду? У чому саме воно полягає?

  4. У чому ви бачите позитивне значення теорій Уайльда для розвитку культури й літератури? З чим у його твердженнях ви не погоджуєтесь? Обгрунтуйте свою відповідь.

  5. ^ Яку роль відіграв Оскар Уайльд в утвердженні нового розуміння мистецтва в українській літературі?
  1   2   3

Схожі:

Життя І творчість Оскара Фінгела О’Флаерті Уайльда, відомого у всьому світі автора п’єс, оповідань, критичних есе, чарівних казок, а також роману “Портрет iconАґату Кристі знають у всьому світі як королеву Детективу. Близь¬ко...
Вона — найпопулярніший автор усіх часів І всіма мовами, а за кількістю видань поступається лише Біблії та Шекспірові. Вона — автор...
Життя І творчість Оскара Фінгела О’Флаерті Уайльда, відомого у всьому світі автора п’єс, оповідань, критичних есе, чарівних казок, а також роману “Портрет iconЩо таке історія?
Назвіть відомого українського історика, автора десятитомної «Історії України-Руси». (М. Грушевський.)
Життя І творчість Оскара Фінгела О’Флаерті Уайльда, відомого у всьому світі автора п’єс, оповідань, критичних есе, чарівних казок, а також роману “Портрет iconДе й коли народився Тарас Шевченко?
...
Життя І творчість Оскара Фінгела О’Флаерті Уайльда, відомого у всьому світі автора п’єс, оповідань, критичних есе, чарівних казок, а також роману “Портрет iconВтрачений символ
Джейсону Кауфману; моєму літературному агентові Гайді Ланґе; моєму юридичному консультантові Майклу Раделу. Хотів би також висловити...
Життя І творчість Оскара Фінгела О’Флаерті Уайльда, відомого у всьому світі автора п’єс, оповідань, критичних есе, чарівних казок, а також роману “Портрет iconНа днях мала приємну ромову із учасниками відомого рок-гурту з міста...
Луцька –«viscula», Артемом та Назаром, музиканти активно пропагують свою творчість не лише на теренах рідного міста, а й за кордоном....
Життя І творчість Оскара Фінгела О’Флаерті Уайльда, відомого у всьому світі автора п’єс, оповідань, критичних есе, чарівних казок, а також роману “Портрет iconЯк розуміють його вчителі?
...
Життя І творчість Оскара Фінгела О’Флаерті Уайльда, відомого у всьому світі автора п’єс, оповідань, критичних есе, чарівних казок, а також роману “Портрет iconВимоги до написання есе з дисципліни “Управлінський облік”
Есе є самостійною роботою студента, написаною на основі вивчення літератури та опрацювання емпіричних джерел. Присутність та наукове...
Життя І творчість Оскара Фінгела О’Флаерті Уайльда, відомого у всьому світі автора п’єс, оповідань, критичних есе, чарівних казок, а також роману “Портрет iconІрен Роздобудько "Дванадцять, або Виховання жінки в умовах, не придатних до життя"
«Роман — не сповідь автора, а дослідження того, що є людське життя в пастці, на яку перетворився світ»
Життя І творчість Оскара Фінгела О’Флаерті Уайльда, відомого у всьому світі автора п’єс, оповідань, критичних есе, чарівних казок, а також роману “Портрет iconТема: «поетика роману в. Фолкнера «галас І шаленство»
Письмово перекласти уривок з роману «Галас І шаленство». Скласти словничок незнайомих слів
Життя І творчість Оскара Фінгела О’Флаерті Уайльда, відомого у всьому світі автора п’єс, оповідань, критичних есе, чарівних казок, а також роману “Портрет iconЛокальний конкурс студентських правничих есе ювенальна юстицїя положення передмова
Есе( фр essai «спроба, нарис», від лат exagium «зважування») жанр твору невеликого розміру та вільної композиції
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка