Урок основна форма організації навчання. Типологія уроків




Скачати 159.75 Kb.
НазваУрок основна форма організації навчання. Типологія уроків
Дата конвертації25.06.2013
Розмір159.75 Kb.
ТипУрок
skaz.com.ua > Література > Урок
ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАННЯ

  1. Поняття про форми організації навчання.

  2. Урок - основна форма організації навчання. Типологія уроків.

  3. Позакласні і позашкільні форми організації навчання.


ЛІТЕРАТУРА:


  1. Зайченко І. Педагогіка. – Чернігів, 2003. – С. 193 – 226.

  2. Кравець В. Зарубіжна школа і педагогіка ХХ ст.. –Тернопіль, 1996. – С. 79 – 205.

  3. Кравець В. Історія класичної зарубіжної педагогіки та шкільництва. – Тернопіль, 1996. – С. 122 – 179.

  4. Куписевич И. Основы общей дидактики /пер. с польского О.Долженко. – М, 1986. – С. 242 – 265.

  5. Сметанський М. Педагогіка. – Вінниця, 2003. – С. 200 – 234.

  6. Чайка В. Основи дидактики. – Тернопіль, 2002. – С. 159 – 180.


Сучасний світ сьогодні переживає докорінну зміну підходів до освіти та соціокультурної політики в цілому. Вчені і практики одностайні в тому, що знаннєво- просвітительська парадигма освіти вже не ефективна. Орієнтуючись на сучасний ринок праці прогресивна спільнота сьогодні ставить перед собою нове завдання – сформувати в школяра вміння вчитись. Ключ до оновлення навчального процесу, на думку С.Ніколаєнка, лежить у площині компетентісного підходу, реалізацією якого можуть стати інтерактивні форми та методи навчання, а у системі позакласної освіти – участь учнів у роботі гуртків, факультативів, олімпіад, конкурсів, наукових конференцій, навчальних семінарів тощо.

Що ж таке форми навчання і чому дедалі частіше вчені і практики схиляються до думки, що традиційний підхід до організації навчання слід переглянути ми спробуємо розібратися на сьогоднішній лекції.
^ 1. Поняття про форми організації навчання

Термін «форма» у перекладі з латини означає зовнішність. Тому, форми організації навчання - зовнішнє вираження узгодженої діяльності вчителя й учнів, що здійснюється у встановленому порядку і в певному режимі.

У дидактиці термін «форма навчання» вживається у трьох значеннях.

По-перше, щодо загальних форм організації навчального процесу: індивідуальна, індивідуально-групова і групова (класно-урочна), які відрізняються за характером взаємодії вчителя та учнів.

По-друге, щодо форм організації навчальної діяльності класу, групи учнів: урок, семінар, екскурсія, факультатив та ін.

По-третє, щодо форм навчальної діяльності учнів, які розрізняються:

  • за кількістю учнів і особливостями їх взаємодії: індивідуальна, фронтальна і групова;

  • за місцем навчання: шкільні (урок, факультатив, консультація), позашкільні (домашня робота, екскурсія);

  • залежно від часу навчання: урочні і позакласні (конкурси, олімпіади, предметні гуртки та ін.)


Доцільність застосування тої чи іншої форми визначається конкретною дидактичною метою, змістом і методами навчальної роботи.

Кожна із форм навчання має свою структуру, яка відображає впорядкованість всіх її елементів, ознак.

Всі організаційні форми навчання тісно між собою взаємопов'язані: одні вирішують завдання успішного засвоєння знань (урок, екскурсія), інші - забезпечують творче застосування цих знань на практиці (практикуми, виробнича практика).

Вибір форм організації навчання залежить від основних завдань освіти і виховання, особливостей змісту предмета, конкретних цілей заняття, навчальних можливостей учнів, способів керівництва вчителем пізнавальною діяльністю учнів.

Історія розвитку школи знає різні форми навчання: індивідуальна, індивідуально-групова (середньовіччя), класно-урочна (виникла в ХУІ-ХУП ст.), взаємного навчання (белл-ланкастерська, XVIII ст.), індивідуалізованого навчання (дальтон-план, XX ст.), лабораторно-бригадне навчання ( 20-ті р. XX ст., радянська школа), «план Трампа» (США, XX ст.), навчання «методом проектів» (XX ст.).
Подумайте, у які вітчизняні форми навчання трансформувалися



Бригадно-лабораторна

Історично першою загальною формою навчання була індивідуальна. Суть її в тому, що учитель навчав кожного учня індивідуально. Наприклад ремісник брав собі учня, який жив у його будинку і навчався ремесла.
^ Які ж можливості індивідуальної форми навчання використано в сучасній школі?

Сьогодні прикладом індивідуальної форми навчання слугує репетиторство.
Індивідуальна форма навчання має очевидні переваги: забезпечує можливості для індивідуалізації змісту і темпу навчання, здійснення систематичного і оперативного контролю за ходом і результатами навчальної діяльності учня. Водночас індивідуальне навчання має ряд недоліків, за що вже у ХVІ ст. його різко критикують: неекономність, обмеженість співробітництва з іншими учнями, що негативно впливало на процес соціалізації учня, формування вміння працювати в колективі.
Саме тому, в епоху середньовіччя (ХVІ ст.) значення індивідуального навчання неухильно спадає і поступається місцем індивідуально-груповій формі. Суть цієї форми полягає в тому, що заняття вчитель проводив вже з цілою групою дітей. Учні були різного віку і з різним рівнем підготовки, тому навчальна діяльність, як і раніше, мала індивідуальний характер. Учитель спілкувався з кожним учнем окремо, по черзі перевіряв засвоєння знань, пояснював новий матеріал, давав індивідуальні завдання. У цей час інші учні самостійно працювали над власними завданнями. Тому індивідуально-групова форма навчання була також недосконалою і не задовольняла потреби суспільства.

Бурхливий розвиток в епоху Відродження наук, виробництва, мистецтва викликав потребу в значній кількості письменних людей. У цьому контексті очевидною стає непридатність індивідуального та індивідуально-групового навчання для задоволення запитів суспільства. У зв’язку з цим, пошук нових аналогів щодо організації навчання сприяв виникненню групової форми навчання. Принципово новим у ній було те, що вчитель почав займатися зі стабільною групою учнів одночасно. Запровадив таку форму навчання в одній із гімназій страсбурзький педагог Йоганес Штурм, а теоретично обґрунтував і популяризував її Я.Коменський, спираючись на досвід навчання чеських братів, братських шкіл України і Білорусії, а також на власну практику. Згодом цю форму організації навчання почали називати класно-урочною системою.

Необхідними умовами правильної організації навчальної роботи Я.Коменський вважав:

  • клас з незмінним складом учнів і приблизно однаковим рівнем розвитку;

  • твердо визначений час занять;

  • послідовне чергування занять і перерв;

  • одночасну роботу учителя з усім класом.


На думку Я.Коменського, «Клас є не що інше, як об’єднання однаково встигаючих учнів для того, щоб легше можна було вести разом до однієї і тієї ж мети всіх, хто зайнятий одним і тим же і ставиться до навчання з однаковою старанністю». До хиб у висловлюваннях Коменського відносно організації навчання треба віднести його припущення, що одного вчителя досить для будь-якого числа учнів (навіть 300 учнів). Звичайно, у цьому позначився певний механіцизм Коменського, надмірна віра в силу «єдиного методу». Коменський пропонував поділити всіх учнів на десятки і доручити заняття під керівництвом учителя кращим учням.
^ Класно-урочна система має низку переваг порівняно з іншими формами, зокрема індивідуальними: керівна роль учителя, чітка організаційна структура, раціональне використання часу, застосування різних методів і прийомів навчання, забезпечення пізнавальної активності учнів, послідовного і систематичного вивчення матеріалу. Водночас ця форма має деякі вади: орієнтація на «середнього» учня, обмежені можливості у здійсненні індивідуальної роботи, наслідувальний характер навчальної діяльності учнів.
Критичні висловлювання на адресу класно-урочної системи стали основою численних пошуків і вчених педагогів, і вчителів-практиків, з одного боку, і з іншого – шляхів удосконалення класно-урочної системи.

Першу спробу модернізації зробили в кінці ХVІІІ – на початку ХІХ ст. англійський священик А.Белл і вчитель Дж.Ланкастер, використавши ідею Я.Коменського про можливість залучення кращих учнів до навчання інших. Нова модифікована форма навчання отримала назву белл-ланкастерська система взаємного навчання і була використана авторами в Англії та Індії. Суть тієї системи полягала в тому, що старші учні спочатку вивчали матеріал під керівництвом учителя, а потім, отримавши відповідну інструкцію, займалися із молодшими, передаючи їм одержані знання. Свого часу цю систему подекуди запроваджували у вітчизняній школі: вона виправдовувала себе там, де не вистачало вчителів, але значного поширення не набула, оскільки не забезпечувала необхідної підготовки дітей.
^ Які ж можливості Белл-ланкастерської системи використано в сучасній українській школі?

Педагогічна практика студентів.
В кінці ХІХ – на початку ХХ ст. особливо актуальним стає питання індивідуалізації навчання учнів з урахуванням особливостей їх розумового розвитку. З’являються і відповідні форми вибіркового навчання. В США була заснована так звана батавська система, яка пропонувала розділити навчальний час на дві частини. Перша – це урочна робота з класом в цілому, а друга – індивідуальні заняття з учнями, які не встигають і відчувають труднощі в засвоєнні матеріалу, або бажають поглибити свої знання.

Одночасно з батавською, але у Європі виникла мангеймська система, названа так за найменуванням міста Мангейм, де вона вперше була застосована. Її автором був німецький педагог Йозеф-Антон Зіккінгер. Він запропонував при збереженні класно-урочної системи організації навчання об’єднувати учнів у класи не за віком, а на основі їх здібностей, створюючи класи для слабких, середніх та сильних.

Відбір до класів відбувався на основі результатів психометричних обстежень, характеристик учителів та результатів екзаменів. Зіккінгер вважав, що в залежності від успіхів учнів вони зможуть переходити від однієї послідовності класів до іншої, але цього майже не відбувалося, оскільки система не давала можливості слабким учням досягати високого рівня.

Мангеймська система навчання мала багато прихильників, особливо в Німеччині, Франції, Росії, США та ін. країнах світу. Елементи цієї системи збереглися і сьогодні в практиці роботи сучасної школи в Австралії, США та Англії. Однак концепція виявилася неспроможною для широкого використання на практиці.
^ Які ж можливості мангеймської системи використано в сучасній українській школі?

Єдиним елементом мангеймської системи, що є прийнятним особливостям сучасності, є так зване спеціалізоване навчання. В реальній педагогічній дійсності воно втілюється у вигляді спеціалізованих шкіл чи класів для обдарованих дітей, розподіл класу на підгрупи для вивчення іноземної мови.
На початку ХХ ст. в Європі та США було апробовано багато систем навчання, спрямованих на забезпечення індивідуальної активної самостійної навчальної роботи школярів. Найбільш радикальною з них була система індивідуалізованого навчання. Що вперше застосувалася вчителькою Е.Паркхерст в м. Дальтон (штат Массачусетс).

Ця система ввійшла в історію школи під назвою Дальтон-план. Її часто називають лабораторною або системою майстерень.
Е.Паркхерст гостро критикувала класно-урочну систему. «Робота в нав’язаному темпі, - відмічала вона, - це неволя, це позбавлення учня свободи працювати у відповідності зі своїми здібностями».
Тому педагогічне кредо автора системи Дальтон-план полягало в наступному: успіх навчальної діяльності залежить від пристосування темпу роботи в школі до можливостей учня, його здібностей; традиційна організація навчання, в якій переважає діяльність викладання замінюється організацією, де центральною є самостійна діяльність учнів, а функції вчителя зводяться лише до тактичної організації цієї діяльності. Класи замінилися лабораторіями або майстернями, уроки, а також пояснення нового матеріалу відмінялися. Учень працював в лабораторії індивідуально на основі отриманого від учителя завдання і при необхідності звертався до нього за допомогою.

Дальтон-план отримав високу оцінку відомих американських педагогів – подружжя Дьюї та швидко став розповсюджуватися в практиці роботи шкіл багатьох країн. Але прижитися йому не судилося в жодній країні світу.

Так, в СРСР у 20-ті роки використовували модифікацію Дальтон-плану – бригадно-лабораторну форму навчання. Відмінність полягала в тому, що навчальні завдання виконувала група (бригада) учнів. Учитель, даючи бригадні завдання, вказував термін його виконання і обов’язків мінімум роботи для кожного учня. Учні працювали самостійно або спільно у лабораторіях, а звітували всією групою. Незабаром виявилося, що така організація навчання призводить до погіршення знань і зниження відповідальності учнів за результати своєї діяльності. Їм було не під силу самостійно засвоювати матеріал без допомоги вчителя. Все це й обумовило у 1932 р. відмову від існування в СРСР цієї системи організації навчання.
Чи означає це, що Дальтон-план був позбавлений переваг? Ні! Він мав декілька очевидних переваг: дозволяв пристосувати темп навчання до індивідуальних можливостей учнів, виховував у школярів ініціативу, самостійність і відповідальність. Однак така форма навчання не виправдала себе через переоцінку самостійності учнів і недостатню керованість навчального процесу, зниження виховної ролі вчителя, дефіцит спілкування тощо, відсутністю систематичного оволодіння знань, адже як справедливо стверджував у свій час К.Ушинський, – пуста голова не думає. Все це обумовило те, що Дальтон-план не набув великої популярності, а згодом зовсім був відкинутий.
^ Які ж можливості Дальтон-плану використання в сучасній українській школі?

Лабораторні заняття у школі та у вузах
Відгоміни пропаганди Дальтон-плану почали з’являтися у 50-60-х рр. ХХ ст. у вигляді плану Трампа, розробленого професором Ллойдом Трампом. Суть плану полягав у стимулюванні індивідуального навчання за допомогою поєднання індивідуальної роботи, роботи з групами учнів по 10-15 осіб та лекційних занять для великих груп учнів від 100 до 1500 осіб з використанням сучасних ТЗН. Навчальний час розподілявся у такій пропорції: 40% - заняття у великих аудиторіях, 20 % - семінарські заняття у малих групах; 40 % - індивідуальна робота.

План Трампа отримав широке визнання в США завдяки активній рекламі. Але за цим планом працює в наш час невелика кількість експериментальних шкіл. Масові ж школи використовують у своїй роботі лише окремі елементи цього плану: навчання бригадою вчителів, заняття у великій аудиторії, організація самостійної роботи учнів у кабінеті.
^ Які ж можливості плану Трампа використано в сучасній українській школі?

Лекції, семінари та самостійна робота студентів у сучасному вигляді.
На Заході в розвиток плану Трампа доповнюють «неградуйовані класи»: учень з одного предмету може навчатися за програмою п’ятого класу, а з другого предмету бути в третьому класі. Є проекти й експерименти створення «відкритих шкіл»: навчання здійснюється в навчальних центрах з бібліотеками, майстернями, що сприяє руйнуванню самого інституту «школа».
Серед різних форм навчання у США слід звернути увагу на проекти (індивідуальна чи групова форма, коли учні збирають інформацію, аналізують її організовують виставки), контракти (угода між учнем і педагогом, що містить основні напрями самостійної роботи і передбачає поглиблення знань з обраної дисципліни), навчальні центри за інтересами, наукові дослідження та ін.

Отже, історія дидактики знає чимало досить цікавих і оригінальних форм організації навчання, які покликані замінити класно-урочну. Однак, попри всі її недоліки, вона поки що залишається найбільш поширеною.
^ Як ви думаєте, чому?
Нині здійснюються спроби, спрямовані на удосконалення класно-урочної та інших систем організації навчання, здійснюються пошуки форм навчання в напрямку індивідуалізації, технізації навчання.
^ 2. Урок – основна форма організації навчання. Типологія уроків.

Основною організаційною формою навчання в сучасній школі є урок.

Урок це цілісний, логічно завершений, обмежений у часі, основний елемент навчального процесу, спрямований на розв’язання визначених завдань.

Для уроку найбільш характерними є такі ознаки: дидактична мета, регламентований обсяг навчального матеріалу, постійний склад учнів, керівництво з боку вчителя із урахуванням їх індивідуальних можливостей, послідовність різних видів діяльності вчителя й учнів, оволодіння учнями системою знань, умінь і навичок, регламентований час, певне місце за розкладом.
^ Які ж підходи до класифікації уроків?

Основною класифікаційною одиницею уроків є поняття «тип». Дана проблема має принципове значення в теорії і практиці сучасного уроку, оскільки значною мірою визначає ефективність навчання, його результати.
Єдиної загальновизнаної класифікації уроків сучасній педагогіці немає. Наприклад С. Іванов, взявши за основу головні етапи навчального процесу, виділяє такі типи уроків: вступні; первинного ознайомлення з матеріалом; формування понять, засвоєння законів і правил; застосування знань на практиці; формування навичок (тренувальні уроки); повторення та узагальнення; контрольні; комбіновані.

І. Казанцев розрізняє уроки за способом їх проведення і виділяє сім типів: урок з різноманітними видами занять; урок-лекція, урок-бесіда, урок-екскурсія; кіно урок; урок самостійної роботи учнів у класі; лабораторне та практичне заняття.

Найбільш поширеною у педагогічній теорії і практиці є класифікація уроків за дидактичною метою. За цією ознакою виділяють такі типи уроків:

  • уроки оволодіння новими знаннями;

  • уроки формування і вдосконалення вмінь і навичок;

  • уроки узагальнення і систематизації знань;

  • уроки комплексного застосування знань, умінь і навичок;

  • уроки перевірки і корекції знань, умінь і навичок;

  • комбіновані уроки.

У «чистому» вигляді будь-який тип уроку, крім комбінованого, важко спостерігати. Запропонована класифікація є зручною, дозволяє укладати календарні і тематичні плани занять, «бачити» динаміку процесу навчання, формування знань, умінь і навичок. Але вона не відображає виховних завдань і характеру пізнавальної діяльності учнів. Співвідношення уроків різних типів залежить від характеру навчальної дисципліни, дидактичних цілей і завдань.

Головна дидактична мета уроку оволодіння новими знаннями - свідоме оволодіння учнями системою наукових понять, законів чи іншими формами знань, способами виконання дій. Основними критеріями засвоєння знань є сформованість світогляду, уміння формулювати різні визначення, пояснювати їх, наводити приклади, переказувати матеріал своїми словами, застосовувати знання на практиці (за зразком чи в змінених умовах). Форми такого навчання можуть бути найрізноманітніші: лекція, пояснення вчителя, евристична бесіда, самостійна робота з підручником та ін. Тому і види уроків, що використовуються у межах цього типу є досить різноманітні: урок-семінар, кіноурок, комбінований урок та ін.
Урок формування і вдосконалення вмінь і навичок передбачає формування в учнів навчальних умінь і навичок, їх удосконалення і закріплення на основі виконання системи вправ. Видами цього типу уроків є: уроки самостійних робіт, урок-семінар, урок-екскурсія. В контексті вивчення іноземної мови це можуть бути уроки формування лексичих навичок усного мовлення і читання.

Урок узагальнення і систематизації знань проводять після вивчення важливих розділів програми. Його основним завданням є впорядкування засвоєних на попередніх уроках теоретичних положень в систему. Окреслені уроки передбачають усі основні види уроків, які використовуються в межах п’яти типів уроків. В контексті вивчення іноземної мови це можуть бути уроки розвитку умінь аудіювання і говоріння, усного мовлення та читання, говоріння та письма тощо.

Урок перевірки і корекції знань, умінь і навичок служить для оцінки процесу навчання і його результатів. ^ Видами уроку контролю і корекції можуть бути: усне опитування (фронтальне, індивідуальне, групове), письмове опитування, диктанти, перекази, контрольна робота, екзамени.

На комбінованому уроці розв’язуються завдання перших трьох типів уроку. Це найбільш розповсюджений тип уроку в існуючій практиці роботи школи.
Кожний урок має певну структуру, тобто послідовність взаємопов’язаних елементів, етапів. Щодо структури уроку серед дидактів і методистів існують різні думки.

Деякі дидакти вважають, що структура уроку є постійною, незмін­ною. На думку інших учених, вона є гнучкою. Між тим вчені-педагоги одностайні в тому, що структура уроку не може бути аморфною, випадковою, а повинна відображати закономірності і логіку процесу навчання. Такий підхід до структури уроку усуває шаблонність, рецептурність у діяльності вчителя, розширює межі його творчої майстерності. Однак, логіка в процесі навчання повинна бути присутня.
Тому більшість дидактів радять виділяти в композиції уроку дві підструктури: постійну дидактичну і варіативну методичну.

Компонентами дидактичної підструктури уроку і водночас його основними етапами є наступні:

  1. Актуалізація опорних знань і способів дій учнів.

  2. Формування нових понять і способів дій.

  3. Застосування – формування вмінь і навичок (включаючи спеціальне повторення і закріплення).


В реальному педагогічному процесі вони є основними, незмінними і обов’язковими на кожному уроці. Саме ці компоненти забезпечують на уроці необхідні і достатні умови для засвоєння учнями програмного матеріалу, формування у них знань, умінь і навичок.
Чи завжди однакова послідовність цих етапів?
Ні не завжди. Їхня послідовність залежить від типу уроку. Наприклад, урок вивчення нового матеріалу може починатися не з актуалізації, а з введення нового поняття шляхом пояснення вчителя чи створення проблемної ситуації. В іншому випадку - на початку уроку може бути контрольна робота на застосування знань, вивчених на попередньому уроці. Не існує готових рецептів на всі випадки життя. Все залежить від майстерності вчителя, його творчості. Така дидактична структура уроку.

Методична підструктура уроку, що розробляється вчителем на основі дидактичної, характеризується більшою варіативністю і тут не можна рекомендувати єдину схему для всіх уроків з усіх предметів. Методична підструктура уроку на відміну від дидактичної – величина змінна, до складу якої входять різні методи і прийоми, форми колективної та індивідуальної роботи.
Таким чином, дидактична підструктура уроку є загальним алгоритмом організації уроків. Вона розкривається і конкретизується в методичній підструктурі, яка і визначає ефективність будь-якого уроку. Так, наприклад, вивчення нового навчального матеріалу можна забезпечити через застосування проблемного викладу, евристичної бесіди, самостійної роботи з книгою, демонстрацію кінофільму та ін. Якщо кількість компонентів дидактичної підструктури постійна, то кількість елементів методичної підструктури – величина змінна. Це і зумовлює більшу варіативність методичної підструктури уроку.


3. Позакласні і позашкільні форми організації навчання
Поряд з уроком у школах практикують різноманітні форми навчання у позаурочний час. Такі форми називають позакласними (семінари, факультативи, предметні гуртки, олімпіади, конкурси, вікторини) і позашкільними (екскурсія, домашня робота).

Схожі:

Урок основна форма організації навчання. Типологія уроків iconУрок як основна форма організації навчання у середніх та професійно-технічних...
Форма, форма навчання, форма організації навчання, функції форм організації навчання, форми теоретичної та практичної підготовки,...
Урок основна форма організації навчання. Типологія уроків iconФорми організації навчання
Форми, системи організації навчання, їх становлення. Поняття про класно-урочну систему навчання: переваги І недоліки. Урок як основна...
Урок основна форма організації навчання. Типологія уроків iconГлінка І. В. Матеріали до уроків трудового навчання. 1-4 класи / І. В. Глінка, Н. О. Довгопола
Лекция № Урок как основная форма работы по трудовому обучению в начальной школе (2ч.)
Урок основна форма організації навчання. Типологія уроків iconУрок спеціальна форма навчання. Класики І сучасні педагоги про урок
Головна мета виховання А. С. Макаренко, В. О. Сухомлинського про можливості виховання
Урок основна форма організації навчання. Типологія уроків iconФормування особистості вчителя як пропагандиста І вихователя здорового...
Мета: Формування особистості вчителя як пропагандиста І вихователя здорового способу життя, прищеплення навичок з особистої гігієни,...
Урок основна форма організації навчання. Типологія уроків iconВпровадження інтерактивних методів навчання на уроках англійської мови в початковій школі
Нтерактивне навчання-це спеціальна форма організації пізнавальної діяльності,що має конкретну мету-створити комфортні умови навчання,завдяки...
Урок основна форма організації навчання. Типологія уроків iconТема: Використання нестендартних уроків для вивчення нової лексики...
Введення лексичного матеріалу на старшій та середній ступені навчання
Урок основна форма організації навчання. Типологія уроків icon1, Покарання як основна форма реалізації кримінальної відповідальності
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни таврійський національний університет
Урок основна форма організації навчання. Типологія уроків iconМіністерство освіти І науки україни полтавський національний педагогічний...
Мета: формування особистості вчителя як пропагандиста І вихователя здорового способу життя, прищеплення навичок з особистої гігієни,...
Урок основна форма організації навчання. Типологія уроків iconОлекса Стороженко «Скарб». Гумористичне, викривальне зображення головного персонажа
В основі всіх шкільних технологій – урок. Не надто важливо, що його тепер називають десятками нових слів – спілкування, колективне...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка