Мова професійного спілкування як функціональний різновид української літературної мови




Скачати 497.69 Kb.
НазваМова професійного спілкування як функціональний різновид української літературної мови
Сторінка1/4
Дата конвертації18.02.2014
Розмір497.69 Kb.
ТипДокументы
skaz.com.ua > Література > Документы
  1   2   3   4

  1. Поняття національної та літературної мови.. Найголовніші ознаки літературної мови.· Національна мова – мова, що є засобом усного і писемного спілкування нації. Нац..мовою (Н.М) української нації є укр. мова Формування укр..нац. мови відбулося на основі мови народності в період інтенсивного становлення укр..нації (18—19ст.) Поняття «Н.М» охоплює всі мовні засоби спілкування людей — літ.мову та діалекти. Діалект – різновид Н. М. вживання якої обмежене територією чи соціальною групою людей. Літературна мова-унормована загальноприйнята форма національної мови.


Унормованість - наявність умов і чітких, обов’язкових правил вимови звуків, наголошування, вживання слів, творення та використання граматичних форм, синтаксичних конструкцій тощо. Стандартність – при всій різноманітності мовних засобів літ. мова зберігає свою єдність і цілісність. Наддіалектність – виникнувши на основі одного з діалектів літ.мова поступово втрачає вузькодіалектний характер і набуває наддіалектного, тобто вбирає в себе багато особливостей і нших говорів, повсюдно поширюється стає обов’язковою для всіх членів суспільства. Поліфункціональність — мова здатна виконувати різні функції. Вона може передавати найрізноманітнішу інформацію в різних сферах суспільного життя. Стилістична диференціація – функціонуючи у різних сферах суспільного життя мова набуває типових стильових ознак, ці колективно - усвідомлення і різновиди мови, що об’єднують мовні одиниці за їх функціональним призначенням у повні стуктури, становлять систему функціональних стилів. Наявність усної і писемної форм вираження.


  1. ^ Мова професійного спілкування як функціональний різновид української літературної мови

Мова професійного спілкування (професійна мова) - це функціональний різновид української літературної мови, яким послугуються представники певної галузі виробництва, професії, роду занять. Як додаткова лексична система професійна мова, не маючи власної специфіки фонетичного та граматичного рівнів, залишається лексичним масивом певної мови.

Отже, фахова мова - це сукупність усіх мовних засобів, якими послуговуються у професійно обмеженій сфері комунікації з метою забезпечення порозуміння між людьми, які працюють у цій сфері. Особливості її зумовлюють мета, ситуація професійного спілкування, особистісні риси комуніканта і реципієнта (мовна компетенція, вік, освіта, рівень інтелектуального розвитку). Залежно від ситуації і мети спілкування доречно й правильно добираються різноманітні мовні засоби висловлення думки: лексичні, граматичні, фразеологічні тощо.

Усі лексичні одиниці фахових текстів переділяються на чотири різновиди:

1) терміни певної галузі, що мають власну дефініцію;

2) міжгалузеві загальнонаукові термінологічні одиниці (терміни філософії, політології, математики, філології тощо);

3) професіоналізми;

4) професійні жаргонізми, що не претендують на точність та однозначність.


  1. Мовні норми .

ВУЛМ виробились стабільні мовні норми, які встановлюють найтиповіше в мовному вжитку. Орфоепічні норми – сукупність правил вимови голосних, приголосних звуків та звукосполучень в мовному потоці. Забезпечують безперешкодне сприймання виголошеного тексту, а також унеможливлюють створення змісту слів і речення в цілому. Акцентуальні – передбачають дотримання правил наголошення слів. Наголос – елемент інтонації мови, який творить її ритмомелодику сприяє розрізненню значень слів чи їх форм відомості, допомагає наділити в реченні важливе за змістом слово. Орфографічні норми – є єдині загальноприйняті правила передачі звукової мови на письмі, а саме: написання слів та їх частин, вживання великої літери, написання слів разом, окремо, через дефіс,правила переносу. Пунктуаційні норми – правила вживання розділових знаків у реченні. Здійснюють структурне смислове та інтонаційне членування тексту на частини. Лексичні норми – регламентують використання слів відповідно до їх лексичного значення та не допускають вживання жаргонічних діалектних, просторічних слів. Словотвірні норми – закономірності утворення нових слів за наявними в мові словотвірними моделюваннями.


  1. ^ Культура мови і культура мовлення.

Культура мови – галузь мовознавства, що займається утвердженням (кодифікацією) норм на всіх мовних рівнях. Використовуючи відомості історії української літературної мови, граматики, лексикології, словотвору, стилістики, культура мови виробляє наукові критерії в оцінюванні мовних явищ, виявляє тенденції розвитку мовної системи, проводить цілеспрямовану мовну політики, сприяє втіленню норм у мовній практиці. Культура мови має регулювальну функцію, адже пропагує нормативність, забезпечує стабільність, рівновагу мови, хоча водночас живить її, оновлює. Вона діє між літературною мовою і діалектами, народнорозмовною, між усною і писемною формами.

Культура мови невіддільна від практичної стилістики, яка досліджує і визначає оптимальність вибору тих чи інших мовних одиниць залежно від мети і ситуації мовлення.

^ Культура мовлення – передбачає дотримання мовних норм вимови, наголосу, слововживання і побудови висловів, точність, ясність, чистоту, логічну стрункість, багатство і доречність мовлення, а також дотримання правил мовленнєвого етикету.

Виділяють такі основні аспекти вияву культури мовлення:

  • нормативність (дотримання усіх правил усного і писемного мовлення);

  • адекватність (точність висловлювань, ясність і зрозумілість мовлення);

  • естетичність (використання експресивно-стилістичних засобів мови, які роблять мовлення багатим і виразним);

  • поліфункціональність (забезпечення застосування мови у різних сферах життєдіяльності).


  1. ^ Комунікативні якості мовлення

Висока культура мовлення означає досконале володіння літературною мовою у процесі спілкування та мовленнєву майстерність. Основними якісними комунікативними ознаками, їх ще називають критеріями, культури мовлення є: правильність, точність, логічність, змістовність, доречність, багатство, виразність, чистота.

Правильність – одна з визначальних ознак культури мовлення. Мова має свої закони розвитку, які відображаються у мовних нормах.

Точність пов’язується з ясністю мислення, а також зі знанням предмета мовлення і значення слова.

Логічність. Дотримання цієї ознаки культури мовлення означає логічно правильне мовлення, розумне, послідовне, у якому є внутрішня закономірність, яке відповідає законам логіки і ґрунтується на знаннях об’єктивної реальної дійсності.

Доречність. Це такий добір мовних засобів, що відповідає змістові, характерові, експресії, меті повідомлення.

Багатство. Показник багатства мовлення – великий обсяг активного словника, різноманітність уживаних морфологічних форм, синтаксичних конструкцій.

Виразність. Ця невід’ємна частина культури мовлення означає використання невичерпних ресурсів виражальних засобів української мови і лежить в основі мистецтва володіння словом.

^ Чистота мовлення – це вміння уникати суржику.


  1. Роль словників у підвищенні мовної культури. Основні види словників

У мовознавстві існує спеціальний розділ, що займається теорією і практикою укладання словників, – лексикографія (від грец. lexis – слово і grafo – пишу)

Словники – це зібрання слів, розташованих у певному порядку (алфавітному, тематичному, гніздовому тощо).Словники виконують інформативну та нормативну функції: вони універсальні інформаційні джерела для розуміння того чи того явища та найпевніша консультація щодо мовних норм.

Залежно від змісту матеріалу і способу його опрацювання розрізняють два типи словників: енциклопедичні і філологічні. Суттєва відмінність між ними саме в характері матеріалу, що підлягає опису у словниковій статті: об’єкт опису в енциклопедичному словнику – поняття, у філологічному – слово.

Енциклопедичні словники за характером матеріалу поділяють на загальнітаспеціальні (абогалузеві, тематичні).

У філологічних словниках слово характеризується з найрізноманітніших сторін. Тому їх поділяють на тлумачні, перекладні, історичні, орфографічні, орфоепічні, словники наголосів, іншомовних слів, термінологічні, синонімічні, фразеологічні, діалектні, етимологічні, словники омонімів, антонімів, паронімів, частотні, інверсійні, словники мови письменників, ономастичні та ін.

^ Тлумачні словники пояснюють, витлумачують значення слова та його відтінки, характеризують граматичні й стилістичні властивості, подають типові словосполучення і фразеологічні звороти з цим словом.

Орфоепічні словники є довідниками з правильної літературної вимови і нормативного наголосу.

^ Перекладні словники бувають двомовні і багатомовні.

Словники синонімів охоплюють групи слів, об’єднаних спільним значенням

Орфографічні словники подають перелік слів, а також словоформи у їх нормативному написання.

Фразеологічні словники містять фразеологічні одиниці мови, пояснюють їхнє значення, особливості вживання, походження, можливі варіанти у живому мовленні. Фразеологічні словники бувають одномовні тлумачного характеру (тлумачать значення стійкого вислову) і перекладні (подають фразеологічної одиниці певної мови і фраземи-відповідники з іншої мови

Історичний словник – це один із різновидів тлумачного словника, в якому подаються слова певної історичної епохи, зафіксовані в тогочасних писемних пам’ятках, з’ясовується їх значення, наводяться ілюстрації.

^ Діалектні словники з’ясовують значення та особливості вимови і вживання слів певного діалекту чи групи діалектів


  1. Мовний етикет

Етикет (франц. étiquette, від флам. steeken – встромляти) – вироблені суспільством норми поведінки. За ступенем ритуалізації поведінки виділяють різні види етикету:

  1. Повсякденний.

  2. Оказіональний.

  3. Святковий.

Етикет має багаторівневу будову:

  • вербальний (словесний) рівень (етикетні вислови привітання, прощання, подяки, вибачення тощо);

  • паралінгвістичний рівень (темп мовлення, гучність, інтонація);

  • кінетичний рівень (жести, міміка, пози);

  • проксемічний рівень (стандартні дистанції спілкування, почесне місце для гостей тощо).

Своєрідним стрижнем етикету є словесний рівень. Він найповніше репрезентує етнічну самобутність. Кожна мова виробила свою систему спеціальних висловів ввічливості – мовленнєвий етикет.

^ Мовленнєвий етикет – це національно-специфічні правила мовленнєвої поведінки, які реалізуються в системі стійких формул і виразів, що рекомендуються під час привітання, знайомства, звертання, висловлення використання в різних ситуаціях ввічливого контакту зі співбесідником, зокрема подяки, прощання тощо.
За умовами та змістом ситуації спілкування в системі українського мовленнєвого етикету розрізняють 15 видів стійких мовних виразів:

  1. Звертання.

  2. Вітання.

  3. Знайомство.

  4. Запрошення.

  5. Прохання.

  6. Вибачення.

  7. Згода.

  8. Незгода.

  9. Скарга.

  10. Втішання.

  11. Комплімент.

  12. Несхвалення.

  13. Побажання.

  14. Вдячність.

  15. Прощання.

Відбором етикетних мовних формул у кожному виді мовленнєвого етикету створюється та чи інша тональність спілкування, тобто соціальна якість спілкування, яку можна визначити як ступінь дотримання етичних норм у процесі комунікації. В європейському культурному ареалі виділяють п’ять видів тональностей спілкування:

  1. Висока.

  2. Нейтральна.

  3. Звичайна.

  4. Фамільярна.

  5. Вульгарна.

Висока тональністю спілкування характерна для зустрічей на найвищому рівні – сфера суто формальних суспільних структур (урочисті збори, засідання, презентації, ювілейні заходи, прес-конференції, брифінги тощо); нейтральна тональність панує у сфері офіційних установ під час спілкування з колегами, співробітниками; звичайна тональність реалізується в сфері побуту (магазин, майстерня, пошта, транспорт тощо); фамільярна – в сім’ї, дружньому товаристві; вульгарна – в соціально неконтрольованих ситуаціях і перебуває за межею літературної мови.


  1. ^ Функціональні стилі сучасної української літературної мови.

Стилістична система української мови відповідає потребам спілкування, охоплюючи всі сфери її функціонування. Це мова державного урядування й громадських та інших організацій; нею користуються працівники промисловості й сільського господарства, науки й культури, освіти; нею користуються в засобах масової інформації, видавничій діяльності, буденному житті. Отже, сучасна українська літературна мова багатофункціональна. Це зумовлює її функціонально-стильове роз межування, тобто поділ на функціональні стилі. Слово «стиль» — багатозначне, воно походить від латинського stilus — «паличка для письма». У літературі й у мистецтві стиль означає певну єдність художніх образів і форм їх вираження. Стиль означає також сукупність способів, прийомів, методів певної діяльності.
Функціональний мовний стиль — це різновид літературної мови, що обслуговує певну сферу суспільної діяльності мовців і відповідно до цього має свої особливості добору й використання лексичних, граматичних, фразеологічних та інших мовних засобів

Існують такі основні функціональні стилі: офіційно-діловий, науковий, публіцистичний, художній, роз мовний.
Науковий Характеризується понятійністю, предметністю, об’єктивністю, логічною послідовністю, узагальненістю, однозначністю, точністю, лаконічністю, переконливістю, аналізом, синтезом, аргументацією, наявністю висновків. Використовується з пізнавально-інформативною метою в галузях науки та освіти розрізняють власне-науковий, науково-популярний та науково-навчальний підстилі

Офіційно-діловий Використовується у діловому спілкуванні(між установами, окремою основою та установою,ділові взаємини на виробництві, це стиль держ. документів, указів, договорів, законів, кодексів) Цьому стилю не властиві експресивні вислови, питальні і окличні речення. Він послуговується мовними формулами, текстовими стандартами, штампами, кліше, стереотипами.•

Публіцистичний Призначений для передачі масової інформації. Ознаки: популярний, чіткий виклад, орієнтований на швидке сприймання повідомлення, стислість і зрозумілість використання заперечливих конструкцій у функції ствердження ,вживання повторів, емоційно забарвленні вигуки.

Художній Відтворює дійсність через конкретно чуттєві образи. Послуговується: поза нормативними, не кодифікованими мовними засобами,архаїзмами, історизмами, діалектизмами, неологізмами, не кодифікованими розмовними висловами, якщо вони відповідають вимогам естетичної міри, стилістичної доцільності.

Розмовний Мова мовців, мова щоденного спілкування характеризується вживанням розмовної лексики і фразеології переважно короткими і простими конструкціями, емоційністю, жестами, реагуванням та інше.

Систему функціональних стилів, їхні стильові домінанти, сукупність мовних засобів, властивих кожному зі стилів, а також масиви текстів, об'єднаних жанром, досліджує функціональна стилістика.


  1. ^ Основні ознаки функціональних стилів.

Стилістична система української мови відповідає потребам спілкування, охоплюючи всі сфери її функціонування. Це мова державного урядування й громадських та інших організацій; нею користуються працівники промисловості й сільського господарства, науки й культури, освіти; нею користуються в засобах масової інформації, видавничій діяльності, буденному житті. Отже, сучасна українська літературна мова багатофункціональна. Це зумовлює її функціонально-стильове роз межування, тобто поділ на функціональні стилі. Слово «стиль» — багатозначне, воно походить від латинського stilus — «паличка для письма». У літературі й у мистецтві стиль означає певну єдність художніх образів і форм їх вираження. Стиль означає також сукупність способів, прийомів, методів певної діяльності.
Функціональний мовний стиль — це різновид літературної мови, що обслуговує певну сферу суспільної діяльності мовців і відповідно до цього має свої особливості добору й використання лексичних, граматичних, фразеологічних та інших мовних засобів

Існують такі основні функціональні стилі: офіційно-діловий, науковий, публіцистичний, художній, роз мовний.

Офіційно-діловий стиль, в якому оформляються різні акти державного, суспільно-політичного, економічного життя, ділових стосунків між членами суспільства, характеризується логізацією викладу, вживанням усталених конструкцій, зокрема безособових та наказових, відсутністю емоційного забарвлення, двозначних слів і висловів. Це мова законів, указів, розпоряджень, діловодства та листування.

Науковий стиль обслуговує різні галузі науки й техніки. Йому властиве широке використання термінів та абстрактних слів, складних речень, зокрема складнопідрядних, за допомогою яких відтворюються причинно-наслідкові зв’язки між частинами тексту. Як правило, для цього стилю не характерна емоційно-експресивна лексика.

Публіцистичного стиль. Найхарактернішою ознакою публіцистичного стилю є поєднання логічності викладу, доказовості й переконливості з образністю та емоційністю. Завдання публіцистики полягає не лише в тому, щоб викладати певні факти, явища дійсності, а й давати їм оцінку, формувати громадську думку.

У художньому стилі, тобто в стилі художньої літератури, найяскравіше виявляється лексичне багатство мови. Для цього стилю характерне вживання слів у прямому й переносному значенні, використання лексичних, синтаксичних фразеологічних засобів виразності, широкий вияв авторської індивідуальності.

Конфесійний стиль обслуговує потреби окремих людей і суспільства в цілому в сфері релігії та церкви. Реалізується в релігійних відправах, проповідях, молитвах, літературі релігійного характеру. Для цього стилю характерне вживання церковної термінології, включаючи слова старослов’янського походження, значної кількості метафор, алегорій, порівнянь, використання непрямого порядку слів у реченні, емоційність.

Розмовний стиль, або стиль розмовного мовлення, вдовольняє потреби безпосереднього спілкування людей у повсякденному житті. Крім суто мовних засобів (розмовні, а часом і просторічні варіанти слів, короткі прості, неповні, еліптичні речення й под.), складниками цього стилю є інтонація, міміка, жести, конкретна ситуація. В основному цей стиль представлений усною формою. У письмовому вигляді використовується як діалогічне або полілогічне мовлення в художніх творах.

Кожен стиль має:

  • сферу поширення (коло мовців);

  • призначення;

  • систему мовних засобів;

  • стилістичні норми;

  • підстилі;

  • жанри реалізації.

Кожен зі стилів має свої характерні особливості й реалізується у властивих йому жанрах. Жанри — це різновиди текстів певного стилю, що різняться насамперед метою мовлення, сферою спілкування та ін. ознаками. У межах кожного мовного стилю сформувалися й фомуюються власні різновиди — підстилі, орієнтовані на досягнення конкретних завдань спілкування.



  1. Спілкування - це складний процес встановлення та розвитку контактів між людьми34, взаємодії особистостей, в основі якого ле­жить обмін думками, почуттями, волевиявленнями з метою інфор­мування.

Отже, спілкування - це «цілеспрямований, соціально зумовле­ний процес обміну інформацією між людьми в різних сферах їхньої пізнавально-трудової та творчої діяльності, який реалізується переважно за допомоги вербальних засобів».

Спілкування зазвичай спрямоване на досягнення певного резуль­тату, вирішення конкретної проблеми або реалізацію професійної цілі. Воно є необхідною умовою будь-якої діяльності. Через спілкування відбувається навчання й виховання людини, засвоєння нею різних форм соціального досвіду, норм і правил поведінки, традицій і звичаїв.

Спілкування іноді ототожнюють із комунікацією, одначе вони не є синонімами.
  1   2   3   4

Схожі:

Мова професійного спілкування як функціональний різновид української літературної мови iconДержавна мова – Мова професійного спілкування
Мова професійного спілкування як функціональний різновид української літературної мови. Комунікативне призначення мови в професійній...
Мова професійного спілкування як функціональний різновид української літературної мови icon1. Державна мова мова професійного спілкування. 2
Стилістична система української мови. Основні ознаки функціональних стилів української мови. 7
Мова професійного спілкування як функціональний різновид української літературної мови iconВступ. Норми І стилі сучасної української літературної мови
...
Мова професійного спілкування як функціональний різновид української літературної мови iconУкраїнська мова за правознавчим спрямуванням. 2 Курс термінологічний...
Мова – система звукових І графічних знаків, що виникла на певному рівні розвитку людства, розвивається І має соціальне призначення;...
Мова професійного спілкування як функціональний різновид української літературної мови icon1. Державна мова – мова професійного спілкування
Під час вивчення дисципліни «Українська мова професійного спілкування» наголошується переважно на тих особливостях мовних норм, які...
Мова професійного спілкування як функціональний різновид української літературної мови iconЩо регламентують орфоепічні норми? Наведіть приклади
Розкрити роль мови у суспільному житті. Розрізняти поняття «державна мова», «літературна мова», «національна мова». Систематизувати...
Мова професійного спілкування як функціональний різновид української літературної мови icon1. Вченя про мову як суспільне вище. Функції мови. Мова І мовлення....
Оскільки мова є суспільним явищем, то вона перебуває в тісному зв'язку із суспільством. Цей зв'язок є обопільним. З одного боку,...
Мова професійного спілкування як функціональний різновид української літературної мови iconЛекція тема державна мова мова професійного спілкування
Ключові поняття: мова професійного спілкування, літературна мова, мовні норми, мовна, мовленнєва, комунікативна компетенція, професійна...
Мова професійного спілкування як функціональний різновид української літературної мови iconПлан Предмет І завдання курсу, його наукові основи. Поняття національної...
Метою курсу є підвищення рівня загальномовної підготовки, мовної грамотності, комунікативної компетентності студентів, практичне...
Мова професійного спілкування як функціональний різновид української літературної мови iconЛекція 1 Державна мова – мова професійного спрямування
Поняття національної мови, історія розвитку української мови, її місце серед інших мов світу
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка