Дипломант конкурсу романів, кіносценаріїв, п'єс та пісенної лірики про кохання




НазваДипломант конкурсу романів, кіносценаріїв, п'єс та пісенної лірики про кохання
Сторінка1/19
Дата конвертації29.01.2014
Розмір1.9 Mb.
ТипДиплом
skaz.com.ua > Література > Диплом
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19
Дара Корній

Тому, що ти є

Дипломант конкурсу романів, кіносценаріїв, п'єс та пісенної лірики про кохання

«КОРОНАЦІЯ СЛОВА 2011»
Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»

2012
© Замойська М. І., 2011

© DepositPhotos.com/Pavel Losevsky/Irina Tischenko/Erik Lam, обкладинка, 2011

© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», видання українською мовою, 2011

© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», художнє оформлення, 2011
ISBN 978-966-14-3043-2 (RTF)
Жодну з частин даного видання

не можна копіювати або відтворювати в будь-якій формі

без письмового дозволу видавництва


Перед лицем справжнього кохання навіть суворий поганський Числобог може перетворитися на такого собі Амура! Є жінка, життя якої добігає кінця. Є чоловік, для якого вона і є життя. І є кімната номер ?, з якої їхнє життя почнеться спочатку, майже спочатку…

УДК 821.161.2

ББК 84.4УКР
«Коронація слова» створює для вас нову хвилю української літератури яскраву, різножанрову, захоплюючу, яка є дзеркалом сьогодення і скарбом для майбутніх поколінь.
Тетяна і Юрій Логуш,

ініціатори і засновники проекту

Міжнародний конкурс романів, кіносценаріїв, п'єс і пісенної лірики «Коронація слова» був заснований для сприяння розвитку новітньої української культури. Перша церемонія нагородження переможців відбулася 2000 року. Відтоді усіх, хто належить до коронаційної родини, об'єднує прагнення відродити і примножувати живе українське слово.
Література, кіно, пісня і театр обрані не випадково, адже саме ці жанри є стратегічними жанрами культури, що формують і визначають зрілість нації.
Метою конкурсу та його завданням є пошук нових імен, видання найкращих романів, стимулювання й підтримка сучасного літературного процесу, вітчизняної естради, кіно й театру і як наслідок наповнення українського ринку повнокровною конкурентоспроможною літературою, а сцени, кіно й театру якісними українськими шлягерами, фільмами, п'єсами.

www.korona.ua

Мудрий роман про кохання
Одні читачі зовсім не звертають уваги на передмови до романів, поспішаючи до авторського тексту, інші, навпаки, прагнуть із неї дізнатися, що за книжка у них в руках, хочуть, щоби автор передмови, який вже побував за таємними дверима нового твору, принаймні натякнув, про що піде мова, кому і чому саме варто зануритись у світ запропонованого сюжету.

Новий роман письменниці Дари Корній відрізняється від її дебютного «Гонихмарника», що отримав третю премію Всеукраїнського конкурсу романів, кіносценаріїв, п'єс та пісенної лірики про кохання «Коронація слова» у 2010 році. Вибір експертів підтвердила також велика популярність першого роману авторки серед читачів.

Дара Корній ризикнула. Уже маючи вдячну аудиторію читачів свого містичного роману, вона написала інше. Інакше. Цього разу вона обрала жанр міського роману, але залишилася вірною собі, своїм життєвим і творчим принципам. Її правдивий опис людських, нехай подекуди й вигаданих, доль, ситуацій, подій, її любов до своїх героїв та зрозуміла життєва позиція підкупають читача. Їй віриш, ідеш за нею в запропоновані обставини та проживаєш з героями їхні долі. То, завмерши, спостерігаєш за ними нишком збоку, то разом із ними долаєш перешкоди, витримуєш спокуси і… залишаєшся собою. Тому що це мало не найважче в житті не зрадити себе, бо від себе не втечеш, так і житимеш у постійному усвідомленні компромісу, на який ти раз (чи не раз) пішов. І чи буде шанс усе виправити?..

Долі головних героїв роману «Тому, що ти є», Оксани та Олександра, перетнулися в ранньому дитинстві, ще в дитсадку провінційного містечка. Чи буває, щоб у такому тендітному віці запало в душу людини зерно єдиного, справжнього, високого кохання? Хто знає… Кохання визначають як почуття. А коли воно є відчуттям, способом життя, твоїм єством? Коли ти без коханої людини мов інвалід без життєво необхідного органу? І спроби замінити це ТВОЄ чимось чужим, «донорським», органом провалюються одна за одною, бо те чуже не приживається. Чи може таке кохання нарешті пробудити взаємність, підпалити своїм вогнем того, хто поки що бачить у тобі лише друга?

Через тяжкі випробування доведеться пройти обом героям, сплітаючи та розплітаючи свої долі з іншими: батьки, діти, провінція, столиця, студентська «революція на граніті» 1990 року, негласна кастова нерівність «благородної крові» та «простолюдинів», різні системи цінностей, прагнення йти власним шляхом і компроміси, породжені різними обставинами…

І так хочеться, щоб герої досягли свого щастя, читач закрив книжку щасливий і щоб стала йому та книжка опорою, а не перепоною в житті. Та чи складеться так? Читайте самі.

Тож для кого новий роман Дари Корній? Для дуже широкого загалу! Для жінок наших красивих, працьовитих, талановитих, мудрих і витривалих. Для дівчат, які, хоч-не-хоч, незабаром стануть отими жінками, а поки що шукають підказки як би то вибудувати власне життя щасливішим від маминого та бабусиного. Для чоловіків, які прочитають роман і, можливо, краще зрозуміють жінок.
Міла Іванцова

Біда не в тім, що свище вітер лютий, Що січень на вікні малює мертві квіти. Біда не в тім, що ти мене не любиш, Біда, що я тебе не можу розлюбити.

Юрій Рибчинський

Частина перша


Скупе кохання
А ЧислобогБог Чисел, тобто Бог часу. В Україні Числобога вшановують у час зимового сонцестояння 2122 грудня, на Різдво Божича, а також одночасно і поруч зі Сварогом. Вважають, що на Різдво з народженням Молодого Божича Коляди час «оновлюється», тобто починається нове Коло Свароже. (Г. С. Лозко. Українське народознавство)
рахує дні наші і говорить Богові числа свої.

Велесова книга (дошка 11-Б)

1. Час
Оксана не спала. Лежала в зручному теплому ліжку на сьомому поверсі панельної дев'ятиповерхівки і слухала ніч. Штори на вікні розхилені не хотілося ховатися від світу сьогодні. Дивилася у вікно навпроти точнісінько такий самий будинок. Лишень з маленькою різницею: на ньому величезне електронне табло.

Годинник показує 00:00.

Нулі. Час безчасся. Здається, все на мить завмирає. Немає болю, немає світу, немає неба, зір, місяця, сонця, немає Бога. Є тільки круглі нулі перед початком. Час безчасся? Але ж і часу нема. Лишень ефір. І тут з'являється Бог, несучи, мов Атлант, на раменах час, і…

00:01.

Початок чи продовження? Початок з нуля чи продовження після нуля?

Оксана дивиться поверх даху на смутний клаптик неба. Зірок майже не видно. Місяць мерехтить блідою плямою. У місті забагато світла, тому він такий тьмяний. Але й місяць гасне, закутуючись в темний саван хмар. Буде сніг. І слідом за ним в місто увійде Зима.

Через півгодини годинник майже зникає в ряботинні лапатого білого пір'я лебедиків-хмар, які чубраються після купелю в небесному чорному ставку й засипають своїм пухом місто, дерева, річку, парк.

В груди повертається біль, який трохи відступив після кінської дози знеболювального. Він живе у ній вже два роки. Оксана звикла до нього, мов до вірного приятеля. Часом почуває себе майже мертвою, коли він довго не повертається. Повернувся. Отже, досі жива. Та цього разу вже надто сильний. Оксана не кричить, не стогне. Зціпила зуби і мовчить. Боїться налякати донечку та маму. Вони і так стільки натерпілися та пережили через неї. Ці пару літ боротьби з хворобою забрали багато здоров'я та грошей в її рідних. Продали трикімнатне помешкання в Києві, прикраси, меблі. Здавалося, подолала недугу, однак то була лише ремісія. Все намарно. Скільки це ще триватиме? Лікарі сказали, недовго надії на одужання ефемерні.

Приїхала помирати додому. Мар'янка не захотіла лишати маму сам на сам з болем та смертю. Хоча і благала, і молила доньку. Така вперта. Взяла академку в університеті та й подалася з Оксаною. Зараз працює санітаркою в районній лікарні, кращої роботи в невеличкому районному центрі похапцем годі знайти. Грошей заледве вистачає на знеболювальне та інші ліки. А ще їжа, одяг, молодість доньки. Ніхто не дорікає Оксані. Однак жінка без слів усе розуміє. Вона тягар для рідних, зайвий клопіт і обтяжливі витрати.

Оксана вдивляється в цифри на табло. Снігова пелена така густа, що лише уривки світлячків проглядають крізь снігову намітку. Простягає руку до столика, що стоїть поруч. Між ліками намацує мобільний, вмикає тремтячими руками 02:30. Час. Уже час, а то буде запізно.

Зібравши докупи сили, Оксана встає з ліжка. Груди, здається, зараз вибухнуть від болю. Вона навчилася з ним жити, але щоразу це Голгофа. Їй таки вдається відмежуватися від нього, і жінка починає вдягатися у ще звечора наготовлений одяг: старі сірі джинси, древня темно-синя вовняна кофтина, де-не-де підточена міллю, діряві шкарпетки, які тримала бозна для чого (а, бачиш, таки згодилися). Неслухняне густе волосся, яке звечора востаннє помила любистком, сяк-так пригладжує рукою, збирає докупи. Намацавши на столі гумку, зав'язує його в тугий вузол. Тепер останнє прощальний лист «в майбутнє з минулого» чи якось так. З-під подушки витягує трішки пожмаканий аркуш паперу, складений вчетверо, кладе на стіл. Здається, шо писала його вічність, поки підшукала потрібні слова. Рідні мають зрозуміти: вона лише безнадійно хвора жінка. Слухає звуки за дверима кімнати. Тиша. Її рідні сплять. Навшпиньки виходить в коридор і зупиняється. Світло від снігу падає сутінками в квартиру. Двері в мамину кімнату привідчинені, у Мар'янчиній щільно закриті. Шепоче: «Пробачте мені, мої любі! Пробачте й прощавайте!» Рішуче намацує на вішаку свою вицвілу від часу, колись бузкову, куртку: в ній вона по гриби ходить, ні ходила, хідники тріпала, в городі порпалася. Куртка стара, але надійна. Тільки Оксана її і носила! На маму затісна, для Мар'янки закоротка. Нікому вона вже не стане в пригоді. Вдягає її, натягує старі черевики, на голову шапку, обережно відчиняє двері та виходить з квартири. Ключі не бере. Навіщо? Це дорога в один кінець. Правда, двері залишаться незамкненими, та нехай це зайвий шум. До того ж, здається, в таку ніч навіть недобрі люди сидять вдома. Якусь мить стоїть, притулившись до дверей, слухає, чи не розбудила випадково рідних своєю метушнею. Тиша.

Оксана прямує східцями вниз. Не ризикує викликати ліфт. Зайвий шум. До хвороби вона майже не їздила ліфтами. Навіть на чотирнадцятий поверх могла впевнено вибратися пішки. Мала на них фобію.

Почалося все в другому класі.

Оксана поверталася зі школи додому. Як завжди, неквапом зайшла у ліфт. Коли вже майже натиснула на гудзик сьомого поверху, через двері прошмигнув чужий. Мала перелякано витріщилася на незнайомця. Тато попереджав, що з чужими не можна їхати в ліфті. Чоловік був обшарпаний, від нього сильно смерділо. Коли натискав на дев'ятий гудзик, його рука тремтіла. Він розвернувся обличчям до Оксани: майже водянисті порожні очі забігали в дивному танку так швидко, що здавалося: зараз повистрибують з орбіт. Жах пришпилив дівчинку до стіни ліфта, не змогла ні поворухнутися, ні закричати, бо втратила голос від страху. Незнайомець нахилився над малою, зняв обережно з її вух золоті сережки. Потім вишкірився жахливим чорним, майже беззубим ротом, погладив по голівці волохатою рукою і прошепотів:

Не бійся, мала. Я тебе не з'їм. Ломка у мене.

Та тремтяча волохата рука і вицвілі, кольору осіннього смутного неба очі ще довго будуть маритися малій Оксанці в нічних жахіттях.

Потім незнайомець ніби розчинився в тьмяних колах, що замиготіли перед очима. Прийшла до тями від дотику ніжної маминої руки у себе на чолі. Стурбовані очі батьків дивилися на малу. Вона знепритомніла у ліфті. Її знайшла сусідка пані Стефа, яка поверталася з крамниці.

Після цієї історії Оксана старалася уникати ліфтів. А коли все ж доводилося ними користуватися, то завжди почувала себе переляканою восьмирічною дівчинкою, навіть тепер. Незнайомця так і не знайшли, незважаючи на таткові робочі зв'язки. Десь через місяць після цієї історії Оксана записалася в секцію вільної боротьби, полишивши назавжди спортивну гімнастику. Вмовляння мами, тренера, подруг, натяк на те, що це не дівчачий вид спорту, та інші мудрі аргументи Оксану не переконали:

Нічого не вийде, мамо. Тато не зможе бути завжди поруч. Я маю навчитися давати собі раду сама.

Батько не відмовляв. Знав, що переконати дочку ні сльозами, ні благаннями не вдасться мала була така ж вперта, як і він.

Згадувала, наче вчора то все відбувалося. Невже в кінці дороги так відчайдушно спогади не дають спокою? Спомин, мов листівка, а чи чорно-біла світлина з минулого.

Оксана виходить з дверей під'їзду й потрапляє в зиму. Нарешті вона прийшла, така жадана, така світла. Увірвалася в браму міста лапатим сніговієм. Під ногами лілейний святочний обрус. Так і має бути, бо якщо уродини то свято, то і кончина людини мусить стати празником. Оксана стає під ліхтарем, який хоч і заліплений снігом, та все ж мужньо продовжує нести варту, одноокий вуличний чатовий. Жінка виходить на Паркову алею, і її маленьку худеньку постать ковтає сніжний морок.

На вулицях міста порожньо. Тільки Зима і Оксана володарі цієї нічної пори. Ще трішки, й залишиться лише панна Зима прекрасна повелителька сонного міста. Жінка йде через парк, вибираючи зумисне найглухіші алеї, щоб випадково не натрапити на якусь заблудлу живу душу. Це їй майже вдається. Десь на половині шляху відчуває, що не одна. Сполохано зупиняється, розвертається і бачить перед собою старого бездомного пса, прапрадід якого, схоже, був німецькою вівчаркою.

Ти що тут робиш, друже?! Дивися, який сніг, засипле, завіє. Біжи шукати прихистку деінде.

Пес весело метляє хвостом, не звертаючи жодної уваги на слова жінки, улесливо зазирає в очі. Оксана присідає поруч собаки. Він видається їй наче знайомим, мовби вже колись вона його бачила чи знала, десь, колись, певне, тобто в іншому житті. Але пригадати зараз несила, чи то ліпше сказати ті спогади зараз не мають зовсім ніякого значення. Чи, може, то всі бездомні пси між собою схожі, як нещасні люди однаково нещасні. Пес тулиться до жінки своїм мокрим теплим носом.

Голодний, мабуть. Вибач, любий, в мене для тебе нічого немає, чомусь виправдовується жінка. Хоча… В кишенях цієї старої доісторичної куртки, можливо, загубилося щось їстівне.

Оксана обмацує діряві кишені куртки і знаходить в одній кусень сухого хліба.

Простягає перед собою:

Бери, друже!

Собака трохи насторожено підходить до Оксани і висмикує з рук сухарик.

Оксана ніжно гладить собаку по його обідраній та вилинялій від лишаїв та життя шерсті, залишки вцілілої в сніговій темряві видаються сірими, чимсь схожий неборака на вовка-сіроманця з дитячих мультиків її дитинства. Справжнісінький тобі Сірко. Пес, догризши сухарик, починає облизувати її руки, обличчя.

Наступну частину шляху йдуть разом. Сірко не відходить від Оксани, тільки час від часу зупиняється, щоб понюхати повітря, а тоді блискавично наздоганяє жінку.

Стає чути шум річки. Стирка взимку майже ніколи не замерзає. Тече через містечко, ділячи його рівненько на дві половини. Це неглибока, спокійна, не дуже широка річечка. Влітку, навіть в найжахливішу спеку, в ній крижана вода, взимку вона не замерзає. Три могутні сильні джерела наповнюють її, несучи воду нагору з найпотаємніших глибин Землі. Найглибша вода під мостом у міському парку, де і вливаються в Стирку ті джерела…

А от і той самий міст. Міст Скупого кохання.

Оксані на душі стає важко, ніби весь тягар і всі гріхи земного життя разом напосілися на неї. Жінка раптово зупиняється, не в змозі зрушити з місця. Кінець її шляху. Вона зараз зробить свої останні печальні кроки і за межею зустрінеться з татком. Як їй його не вистачало: мудрого, сильного, впевненого в собі і завжди справедливого. Можливо, якби він ще жив, цього не трапилося б. Сірко вологим носом притуляється до руки і починає облизувати-цілувати її крижані пальці. Але вона вже нічого не відчуває. Ні холоду, ні сніжної шапки в себе на голові, ні тепла собачих цілунків. Сніг сипле і сипле, надолужуючи згаяне. Зима.

Три кроки, і все закінчиться: біль, сльози рідних, пекло животіння і прийде забуття. Навіть якщо не втопиться, то помре через пару хвилин від переохолодження. А чи швидко і безболісно? Швидко так, а решта байдуже. Відчай штовхає до поруччя містка. Жінка дивиться на темну холодну воду внизу. Білі крила сніжинок, долітаючи до аеродрому води, щезають у мороці темного свічада. Тепер її черга. Щезнути. Оксана залазить на кам'яні засніжені поруччя, розкриває руки, ніби птаха для польоту. Та політ цей буде останнім. І не вгору, а вниз. Помах крил і вона летить! Прискорено і несамовито швидко, тому що позаду її щось штовхає. Вона летить, але не вперед. Вона падає.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19

Схожі:

Дипломант конкурсу романів, кіносценаріїв, п\Червоний
Спеціальна відзнака за найкращий історико-патріотичний твір Міжнародного літературного конкурсу романів, кіносценаріїв, п’єс, пісенної...
Дипломант конкурсу романів, кіносценаріїв, п\Коронацій cjio герой чи бандит? Ііидліімиціно
Спеціальна відзнака за найкращий історико-патріотичний твір Міжнародного літературного конкурсу романів, кіносценаріїв, п’єс, пісенної...
Дипломант конкурсу романів, кіносценаріїв, п\Цитати про кохання, любов І вірність
Цитати, вислови, афоризми відомих І невідомих людей про кохання, любов, вірність, почуття
Дипломант конкурсу романів, кіносценаріїв, п\Літературний дебют Марка Лівіна «Життя та інша хімія» це одна з історій...
«Життя та інша хімія» – це одна з історій про те, що робить життя насиченим І всеосяжним. Говорячи про власне кохання, герой книги...
Дипломант конкурсу романів, кіносценаріїв, п\В наш час, люди мають примарне уявлення про те, що таке кохання....
В молоді роки кожен мріє знайти його, це справжнє кохання, одне І на все життя. Але щоб його зустріти, треба знати що ми хочемо зустріти,...
Дипломант конкурсу романів, кіносценаріїв, п\Забуте вбивство (Крісті Агата)
Вона — най- І н н іулярніший автор усіх часів І всіма мовами, а за кількістю видань поступається лише Біблії та Шекспірові. Вона...
Дипломант конкурсу романів, кіносценаріїв, п\Вірш про кохання №

Дипломант конкурсу романів, кіносценаріїв, п\Аґату Кристі знають у всьому світі як королеву Детективу. Близь¬ко...
Вона — найпопулярніший автор усіх часів І всіма мовами, а за кількістю видань поступається лише Біблії та Шекспірові. Вона — автор...
Дипломант конкурсу романів, кіносценаріїв, п\У кохання є свої закони: біологічні та психологічні, свої передумови...
Любити це прекрасно! Коли ми любимо, ми відчуваємо себе по-справжньому живими, потрібними, життя наповнюється сенсом І тільки від...
Дипломант конкурсу романів, кіносценаріїв, п\Положення про проведення конкурсу на кращий переклад
Основна мета даного конкурсу полягає у створенні належних умов для розкриття та реалізації творчого потенціалу активної молоді, яка...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка