Яку державу ми будуємо?




Скачати 249.7 Kb.
НазваЯку державу ми будуємо?
Сторінка1/3
Дата конвертації15.12.2013
Розмір249.7 Kb.
ТипВопрос
skaz.com.ua > Література > Вопрос
  1   2   3
ЯКУ ДЕРЖАВУ МИ БУДУЄМО? ВИХІД Є!!!

Українська революція запровадить в Україні новий цивілізаційний устрій Націократію, який базується на основі Української Національної Ідеї.

Олег Ткаченко,

провідний полковник Армії Порядку
Сучасне українство, як в Україні, так і в діаспорі, є відповідальним за долю майбутніх поколінь та усю спільноту. До сьогодні не тільки пересічне громадянство, а й елітна його частина не усвідомили катастрофічність загальної ситуації, яка у недалекому майбутньому може призвести до фізичного та духовного знищення українства як етнічної спільноти.

Першочерговим завданням для усіх українців є відродження національної ідентичності й національної гідності та побудови Великої України, яка знову, як і колись, стане однією з наймогутніших держав світу, що є завданням надзвичайної складності. В Україні посилено насаджується антиукраїнізм. Нова влада прагне протиставити українцям представників інших етносів, зокрема налаштовує проти вивчення та використання української державної мови, поширює міфи про український фашизм, антирусизм і антисемітизм українців. Треба вистояти, як проти власної неукраїнської влади, так і проти глобального тиску з-поза меж України, необхідно нівелювати і політичний, і культурницький, і релігійний, і просто диверсійний тиск, який спрямований проти української нації.

^ Українці мають таку славну історію, якої не мав і не має жоден народ світу. На території сучасної України за багато тисячоліть до н. е. жили і процвітали Мізинська, Трипільська та інші культури, які врешті-решт породили первісну цивілізацію, від якої людство стало швидко й успішно розвиватися. Ця цивілізація володіла такими високими знаннями (неземного походження), які дали нашим прапращурам змогу подарувати людству науково-прикладні надбання, що й у наш час вважаються недосяжними, як для науки, так і для техніки. Українська Національна Ідея має сакральну підґрунтя у вигляді Тризуба, восьмикутної Зірки Ра та жовто-блакитного прапора. Тризуб символізує присутність світу, перебуває на території України більше сорока тисячоліть, захищає її і в цей час, є державним гербом України. Зірка Ра присутня в Україні більше 14 тисячоліть і нині живе в українських вишиванках, як незмінний атрибут святості. Жовтий і блакитний кольори символізують благотворну зв’язок України і Неба у процесі безкінечного життя, а тому постали у вигляді державного прапору України. Наша прадавня арійська культура (Орійська національна доктрина (світоглядна система) – вчення про Всесвіт, суспільство та місце людини в ньому) дала білій расі все необхідне для повноцінного якісного життя, здійснила такий поштовх, який дав білій людині можливість на всі подальші часи випередити інші раси у своєму інтелектуальному, технічному, військовому та духовному розвитку. Історичні досягнення наших прабатьків Аріїв – це найдавніша писемність, усні Веди та Санскрит. Так, письменам нашої Кам’яної могили більше двадцяти тисяч років. Отже, наші предки винайшли колесо, приручили коня та стали першими орачами на планеті Земля. Уже в трипільські часи сформувалася праукраїнська культура, наука, пісенність, звичаї, релігія, обряди, традиції…

^ Наші предки були великими завойовниками. Це вони створили могутню Скіфську (Скитську) державу, у володінні якої були безмежні території та народи. Царські Скіфи з успіхом хазяйнували в малій Азії на берегах Тигру та Євфрату, в далекій Індії та інших куточках безкрайніх просторів. Зі стародавньою Персією (сучасний Іран) у нас, починаючи від тих далеких часів й до сьогодні, залишився кровний родинний зв’язок. Могутня Скіфська держава, що проіснувала близько однієї тисячі років, після нетривалого часу поневірянь передала естафету державі антів, союзу давньослов’янських племен (Середнє Подніпров’я IVVII ст.), а та відповідно стала предтечею Київської держави (часів славетних князів Святослава Хороброго, автора відомого воєнного виклику: «Іду на вас!» та Ярослава Мудрого, родина якого була кровно споріднена з королями та князями Європи). У Київській державі (ІХ–ХШ ст.) окремі національні фрагменти знову «влилися» у єдине національне русло. Елементи національної ідеї об’єдналися в системні ряди. Київська держава примножила славу нашого роду, що значно розширило її кордони на захід і північ до Уралу та Балтики. Це була могутня країна, якій платили данину всі сусідні й далекі народи та країни. Неодноразово, щоб зберегтися від зруйнування, Візантія відкуповувалася від наших предків щедрими дарами. Це наш Великий князь Київський, Святослав Хоробрий, розбив ущент та знищив таке паразитарне утворення, як Хазарський каганат (Хазарію).

На нашу землю постійно сунули чисельні завойовники: семіти, монголоїди та інші. Усі ці сили були розбиті об міцний київський щит. Поступово монголо-татарська орда, що підкорила собі всю Азію, впритул підступила до Київської держави. Як наслідок, сусідні князівства, піддані Києву, були розбиті, більшість із них потрапила в залежність до золотої орди. Київська держава почала стрімко занепадати. Ситуацію врятувало те, що на київських північно-західних землях королем Данилом Галицьким було засноване міцне Галицько-Волинське князівство, у складі якого перебувало й місто Київ. Данило Галицький робив все для того, щоб унеможливити зруйнування князівства з боку чужинців та зберегти дідівський спадок – міцний ланцюг поколінь.

Однак боротьба з ордою врешті-решт знекровила остаточно Київську державу та її спадкоємця – Галицько-Волинське князівство (монголо-татарська навала існувала на наших землях від 1240 р. до 1917 р. або навіть до 1991 р., її присутність відчувається й сьогодні). Надалі українські землі потрапили під Литовський протекторат, і це призвело до створення Литовсько-Руської держави, а пізніше на землях Литви, Польщі та України сформувався тріумвірат – Річ Посполита. У цьому об’єднані Польща дуже швидко взяла гору і все частіше починала притискувати українців, прибираючи до рук їх землі та маєтності. Несправедливість і утиски з боку Польщі слугували причиною того, що проти свавілля польської шляхти й короля за допомогою і прямою участю козаків Запорозької Січі зорганізувався козацько-селянський народний визвольний рух на чолі з Богданом Хмельницьким. У затяжній, міжусобній «домовій» війні між Україною та Польщею гору взяла козацька сила. Після перемоги на українських землях утворилася Козацька держава на чолі з гетьманом Богданом Хмельницьким. Слава про козацькі звитяги та самостійне господарювання запорозького лицарства на своїй землі розлетілася на всю Європу, вільним січовим козацьким духом захоплювалися, його наслідували: «Ось де, люди, наша слава!» (Т. Шевченко) Українці асимілювали Русь, а з нею і Руську державу. І коли вона була зруйнована, українці з Духом Січі свою Україну підняли, як калину, побудували власну українську державу і назвали свій край просто – Україна»). Богдан Хмельницький з метою закріплення та збереження здобутих військових, політичних, державних досягнень уклав угоду про мир та військову допомогу з московським царем.

Начебто все було добре, але Москва підступно скористалася цією домовленістю й дуже швидко отримала такий вплив на Козацьку Україну, який за короткий період знищив усі українські державницькі здобутки. Пізніше, обурений таким ганебним станом речей Тарас Шевченко писав українцям: «А ще хвалитеся, що Польщу колись завалили, правда ваша Польща впала та й вас роздавила».

Для України настали найгірші часи, здобутки прабатьків, надбання колись могутньої держави – Царської Скіфії, величної Київської імперії лежали у ніг культурно й технічно відсталого, але войовничого Московського царства, яке й набуло своєї сили виключно завдяки своїм візантійським східним інтригам та спорідненістю з монголо-татарською ордою, яка асимілювалася із московським охотним людом. Татари, чудь, весь, меря та багато, багато інших почали називатися руськими і хазяйнувати на Русі відповідно. Тим слов’янам-українцям, які проживали в Московському царстві й донедавна були його основою, довелося повернутися додому, до Києва, а решта, пригноблено догоджаючи, пішла на поводі в обставин і залишилися на службі у прийшлих чужинців, які мали вороже білій людині світобачення та культуру.

Після захоплення московською ордою земель України, Польщі та Білорусі чужинці на віки́ стали повноправними господарями на нашій родовій слов’янській землі. Українці-слов’яни втратили можливість до будь-яких позитивних зрушень та поступу. Ті сміливці, в яких прокидалася славетна прабатьківська кров і які піднімалися у повний зріст із бажанням повернути до справедливості та щастя, нещадно знищувалися.

Українська державність, втрачаючи свої цивілізаційні культурні надбання, стрімко котилася на узбіччя історії. Упродовж усього окупаційного періоду в нас вибивали батьківську духовність і традиції, вогнем та мечем встановлювали свої чужинські порядки, все сильніше «закручуючи гайки». Те, що влада в Україні була дійсно окупаційною та чужорідною наведу лише один факт (з нескінченної кількості відомих історії): призначеним ставлеником Москви у Києві довгий період був «руський» Бібіков, прямий нащадок Золотої орди, її знатного роду Бі-бек. Виключно такі Бі-беки «православні руські» в переважній більшості хазяйнували на нашій землі. На царському, московському троні також сиділи інородці-загарбники, які мали чужорідне коріння й лише прикривалися (для окозамилювання) «династією Романових».

^ А що потім?

А потім «діячі» Ф. Енгельс та К. Маркс (обидва семіти) за фінансової підтримки свого «кагана» винайшли інший зашморг упокореним народам: «Маніфест комуністичної партії». Завзято взялися вони запроваджувати цю комуністичну утопію в Російській імперії, яка на той час і так уже лежала у болоті невігластва та занедбанства. Диктатура пролетаріату (ВЧК   жидівська за своєю суттю) з новою силою взялася нищити слов’янство, гноїти мільйони людей у концтаборах та окопах війни. Шляхом репресій та штучних голодоморів чинився геноцид в Україні та Поволжі.

На початку ХХ ст. велика кількість людей захопилася комуністичними ідеями й тому, через велике кровопролиття, українці програли в змаганні з більш сильним московсько-семітським «звіром». Комуністичний режим усіма доступними ієзуїтськими засобами, взявся до створення безликої, безнаціональної «совітської» людини.

І настала тиша, як казав Т. Шевченко: «Від молдованина до фіна, на всіх усюдах все мовчить, бо благоденствує». Лише на територіях, які відійшли до Совітського Союзу за домовленістю з А. Гітлером у 1939 р., де комуністи ще не встигли винищити український національний дух, чинився опір московській орді. Герої, бійці української повстанської армії за підтримки народу аж до середини 50-х рр. ХХ ст. вели збройну боротьбу.

^ Кульмінацією комуністичного режиму стали Брежнєвські часи застою, які відзначилися тотальним дефіцитом усього: моралі, духовності, людяності, зубної пасти, харчів, техніки та ін. Разом з тим відбувалося постійне переслідування іншодумців. Прогрес, на який розраховували на початку створення Совітської імперії, добігав кінця. Люди все більше бідкалися. Єдине, що ще зігрівало душу, так це віра більшості пересічних громадян у завтрашній день. Як з’ясувалося пізніше, віра ця виявилася найважливішим чинником існування, який було втрачено і якого сьогодні так не вистачає. Але про те, чого нам дійсно не вистачає, пізніше.

Бачачи, що режиму Совітів настає логічне закінчення «доброзичливці» на заході (знову ж таки більшою мірою із семітським корінням) посилили роботу зі знищення Совітського Союзу цього «колоса на глиняних ногах». Над знищенням найбільше працювали Англія, Сполучені Штати Америки, Ізраїль і країни, в економіці яких переважав семітсько-ліберальний капітал. Ці сили, прикриваючись демократичною риторикою, як павук, заплутували цивілізований світ у свої тенета. «Руйнівну» роботу олігархічному капіталістично-демократичному монстру вдалося провести досить вдало – Імперія СРСР розпалася. Разом з її розвалом було втрачено і віру людей у світле майбутнє.

Нації та народи звільнилися від комуністичного тягаря, й душі людей «світилися» від отримання довгоочікуваної свободи. «Перемен требуют наши сердца», – волав з динаміків на всю Совітську імперію Віктор Цой. Україна, інші братні республіки отримали незалежність. Разом зі свободою «прийшли та почали заглядати у вікна всіх будинків і осель» демократія з лібералізмом. Надія, підтримувана вірою, вселилася в кожного, – «Ну, нарешті, заживемо, як люди, як увесь цивілізований світ».

Але все, що було напрацьовано нашими батьками, трудом і потом багатьох поколінь на наших очах почало розвалюватися. Промисловість, майно, землі та інше дуже швидко перекочувало у руки спритників-пройдисвітів. Ліберальна демократія показала своє справжнє обличчя. Щоб приспати людей, перевертні при владі в наших душах почали сіяти збочення, насилля, розбещеність. Такі цінності, як: «почуття ліктя», «єдина родина», «спільнота однодумців, які дбають про своє майбутнє», полетіли «під три чорти». З’явився ліберальний егоїзм: «моя хата з краю, я нічого не знаю», «думай тільки про себе» та ін. В усіх країнах колишньої Совітської імперії знову поселилася ніч – ще страшніша за минулу. Нас знову ошукала маленька незначна купка інородців (та сама, що й колись), великою мірою семітського походження. Сьогодні вони вже олігархи, жирують та витягують з нас останнє, а ми ледь животіємо, помираємо з голоду, деградуємо від тотального безробіття, бездуховності та втрати людських ціннісних орієнтирів. Нам – рікою горілку, Нам – наркотики, Нам – насилля й інші страшні речі, які вбивають людяність. Біла раса вимирає на велелюдних просторах, продовжуючи дозволяти хазяйнувати у власній хаті нахабним чужинцям. А окупантам цього тільки й треба. Вони, щоб закріпитися, планово (навмисно) заселяють Європу семітсько-негроїдними та монголоїдними народами. Перебуваючи в Брюсселі (Бельгія) у 2008 р. і бачачи на вулицях засилля «кольорових», я запитав свого гіда:

  • У мене складається враження, що у вашому місті більшість населення – це представники «кольорових» рас. Чи так це?

Мені відповіли, потупивши погляд убік:

  • Ні, то ви не там ходите, то вам здалося…

Я перебував столиці Бельгії впродовж тижня і спостерігав це ганебне явище.

Юрій Шилов, професор, історик, археолог, арієзнавець, якось розповів про свої дослідження: «Я зробив аналіз і бачу, що через років двісті від європейців (білої раси), залишиться не більше п’ятнадцяти відсотків».

То що ж виходить? Куди нас ведуть ліберали-демократи? Якщо підтвердяться висновки професора, то відповідь напрошується сама собою: нас ведуть до повної загибелі, наших дітей та онуків позбавляють майбутнього, залишають на вимирання, як мамонтів. Чи ми й далі (після розуміння причини катастрофи, що наближається) будемо, як свійські тварини, «жерти шкідливі генно-модифіковані помиї» і чекати, коли нас «заріжуть»? У народі вже давно слово «демократ» замінили на лайливе – «дермократ». Люди розумні, все бачать і відчувають напругу, що зростає. Але де ті герої, які допоможуть українській нації самоорганізуватися та відвести від України, тобто від наших дітей, загрозу погибелі, що насувається? Чому народи білої раси по всій Європі потрапили в залежність від семітських ігор? Хто сьогодні і яким чином намагається володіти світом? Хто розправляє свої щупальця, як спрут, щоб загарбати весь світ у свої «діряві кишені»?

Спритники спішно ідеологію Комуністичної релігії замінюють православною релігією (московського печерного зразка) – міняють «шило на мило», оскільки і першу, і другу семіти вигадали виключно для владарювання над нами. Нас у чергове заганяють у стійло, але більш жорстке та вічне – «не києм, то палицею». Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка, Лев Толстой та десятки інших українських, слов’янських світочів у минулому й сьогодні застерігають нас від мракобісся та вічної ночі.

Вже більше двадцяти років Україна будує нове життя. Проте у своєму поступі чим далі країна віддаляється від прірви «тоталітарного комунізму» – «країни сірих людей та злочинців від влади», – тим більше наближається до ще глибшої прірви капіталістичного світу, так званої олігархічно-кримінальної ліберальної демократії, яка прикрашена красивою обгорткою «турботи про людину». Катастрофа, що наближається, за своїми масштабами не має рівних, вона буде трагічнішою за всі пережиті в минулому.
  1   2   3

Схожі:

Яку державу ми будуємо? iconПоняття І теоретичні основи історії вчень про державу І право
Співвідношення історії вчень про державу І право з іншими навчальними дисциплінами
Яку державу ми будуємо? iconОдинадцяте правило чарівника, або сповідниця
Він поодинці повинен нести гріх, в якому не зважився б зізнатися навіть єдиній людині, яку любив І яку втратив
Яку державу ми будуємо? iconПрограма навчальної дисципліни Змістовий модуль Загальне уявлення...
Змістовий модуль Загальне уявлення про владу, політику І державу, еволюція їх уявлень за історичним розвитком
Яку державу ми будуємо? icon1 : Предмет І методи політології
Політичне життя людей, соціальних спільнот, інтегрованих в державу І суспільство це
Яку державу ми будуємо? iconСтруктура політичної науки
Загальне та особливе й поглядах Платона та Аристотеля на державу, право, власність
Яку державу ми будуємо? iconТематика рефератІВ
Загальні риси міфологічних уявлень про державу І право в країнах Стародавнього Сходу
Яку державу ми будуємо? iconУ хворого порушений процес акомодації ока. Який м'яз пошкоджений?
Під час операційного втручання в черевній порожнині була пошкоджена артерія яку перев'язали. Через певний час було виявлено порушення...
Яку державу ми будуємо? icon2: Державно-правові погляди стародавнього світу
Учення про державу І право в стародавньому Єгипті І месопотамії. Закони Хамураппі
Яку державу ми будуємо? icon20 грудня 2011 року Франківський районний суд м. Львова в складі
Вважає, зо діями працівників відповідача порушено його особисті немайнові права, нанесено йому шкоду його честі гідності та ділової...
Яку державу ми будуємо? iconТема 1: предмет науки, метод вивчення І значення (6 год.)
Дати визначення «мети» І «завдання» дисципліни «Історії вчень про державу І право»
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка