1. Вченя про мову як суспільне вище. Функції мови. Мова І мовлення. Українська мова – державна мова українського народу. Становлення І розвиток української літературної мови. Закон по мови Конституція України про українську мову




Назва1. Вченя про мову як суспільне вище. Функції мови. Мова І мовлення. Українська мова – державна мова українського народу. Становлення І розвиток української літературної мови. Закон по мови Конституція України про українську мову
Сторінка4/6
Дата конвертації23.10.2013
Розмір0.61 Mb.
ТипЗакон
skaz.com.ua > Література > Закон
1   2   3   4   5   6

Білет №20

1.Другорядні члени речення,їх роль у побудові речень. Додаток прямий і непрямий. Означення як другорядний член речення. Узгоджені і неузгоджені означення.

Додаток – це другорядний член речення, який відповідає на питання непрямих відмінків кого? Кому? Чому? Найчастіше він називає предмет, рідше дію.

Додаток, як правило, виражається іменником, займенником або іншою частиною мови в значенні іменника.

Розрізняють додатки прямі, непрямі й інфінітивні.

Прямий додаток залежить від перехідного дієслова і стоїть у знахідному відмінку без прийменника, тобто відповідає на питання кого?що?

Непрямим додатком є: 1)виражені знахідним відмінком із прийменником, дієприкметником, прислівником.

Непрямі додатки бувають: 1,)безприйменникові(виражені родовим, давальним або орудним відмінком); 2)прийменникові(виражені будь яким непрямим відмінком і вжиті при іменниках, слід відрізняти від неузгоджених означень. При цьому керуємося питаннями,що випливають зі змісту всього речення.

Додаток, виражений неозначеною формою дієслова, називається інфінітивним.

Означення називає ознаку предмета і відповідає на питання який? Чий? Котрий? У будь – якому відмінку, а також на питання скількох?скільком?скількома?на скількох?(крім називного й знахідного відмінків).

Означення виражається найчастіше прикметником, дієприкметником, дієприкметниковим зворотом, займенником, рідше – іншими частинами мови.

Означення бувають узгоджені і неузгоджені.

Узгоджене означення до означуваного слова приєднується зв’язком узгодження, тобто узгоджується з ним у роді,відмінку й числі. Узгоджені означення виражаються прикметниками,дієприкметниками, числівниками, займенниками (окрім особових його,її, їх). Кількісний числівник означенням у реченні виступає лише в непрямих відмінках, крім знахідного однакового з називним. Поєднання кількісного числівника в називному (західному) відмінку з іменником виступає як один член речення підмет або додаток.

Неузгоджене означення до означуваного слова приєднується зв’язком керування або прилягання.

Неузгоджені означення виражають іменниками,особовими займенниками,неозначеною формою дієслова, словосполученням.

Безприйменникові неузгоджені означення виражаються словоформою в родовому відмінку.

Прийменникові неузгоджені означення найчастіше виражаються словоформами з прийменниками з (із),в (у).

Трапляються також неузгодженні означення з прийменниками без, від, для, до, на, через.
2.

Звуковимова дітей має свої особливості. До 4-5 років вчені вважають ці особливості закономірним фізіологічним явищем, властиве усім дітям (швидке, нечітке й невиразне мовлення, тихий голос, неправильне дихання, неправильна вимова звуків і слів при малій рух-ливості зубів і губ).

На четвертому році життя відбувається подальше зміцнення арти¬куляційного апарату: сприяє правильній вимові без пом'якшення твердих приголосних. Діти почи¬нають правильно вимовляти слова зі збігом двох-трьох приголосних, чіткіше вимовляють свистячі звуки, з'явля¬ються звуки ц, ш, ж, ч, л, р. Проте більшість дітей ще не вимовляють шиплячі та сонорні звуки. Видих дитини стає довшим (3-5 с). У цьо¬му віці діти не завжди можуть керувати своїм голосовим апаратом: змінювати висоту голосу, темп мовлення.

Для дітей молодшого дошкільного віку характерне пом'якшення приголосних звуків, їх спотворення, переставляння звуків і складів (льо- зецька - ложечка).

Типовими помилками для дошкільників є такі: заміна дзвінких глухими; звука р звуком л; звука м звуком н; шиплячих свистячими.

У дітей середнього дошкільного віку різко підвищується інтерес до звукової будови слова, вони намагаються знайти подібність у звучанні слів. Окремі діти помічають неправильну вимову своїх однолітків, проте ще не в змозі помітити порушень звуковимови власного мовлення.

За даними вчених, якщо у звуковикові є дефекти після 5 років – це патологічні дефекти і з дитиною має працювати логопед.

Білет №21

^ 1. Обставина, як другорядний член речення. Способи вираження обставин. Поділ обставин за значенням.

Обста́вина — другорядний член речення, який пояснює слово зі значенням дії або ознаки, виражає якісно-означальну характеристику дії, стану чи позначає, за яких обставин відбувається дія, вказує на спосіб, міру або ступінь вияву дії або ознаки. Типовим, морфологізованим, вираженням обставини є прислівник як? де? звідки? наскільки? якою мірою?Серед другорядних членів речення обставина виділяється най¬більш розгалуженою сукупністю значень і тісни¬ми взаємозв'язками зі структурою складного речення. Вона має такі диференційні семантичні і формальні ознаки:

1.виступає другорядним членом речення;

2.передає обставинні відношення;

3.виражається прислівниками, дієприслівника¬ми, відмінковими і прийменниково-відмінкови¬ми формами іменників, інфінітивом;

4.може підпорядковуватися дієслову, прикметникові й предикативному прислівникові (словам категорії ста¬ну), а також предикативному центрові (підметово-присудковій основі двоскладного речення або головному членові односкладних речень із залежними від нього прислівними другорядними членами);

5.поєд¬нується з опорним словом або предикативним центром речення підрядним зв'язком, способом (формою) підрядного зв'язку — приляганням;

6.виступає у різних позиціях, частіше — на початку речення і в постпозиції;

7.при актуальному членуванні ре¬чення виявляє позиційну незакріпленість .Обставини виражаються:

1 прислівниками: Спросоння він голосно закричав.

•іменником (із прийменником або, рідше, без нього): Він поїхав поїздом.

•дієприслівником, дієприслівниковим зворотом: Він зрадів, побачивши сина.

•неозначеною формою дієслова: Він прийшов послухати.

•словосполученням: Люди стоять у три ряди.

•Відповідно до значення видокремлюють такі види обставин:

•місця: (де? куди? звідки?) — Я прийшов додому.

•часу: (коли? відколи? доки?) вказують на час дії, стану, ознаки. — Завтра вставати рано. Темної ночі переведено його в темний покій (Панас Мирний); Так коло півночі Яким їх покликав (М. Коцюбинський).

•мети: (для чого? з якою метою?) означають мету дії. — Ми поїхали на відпочинок. Погонич зумисне гнав коні з усієї сили (І. Нечуй-Левицький);

•причини: (чому? з якої причини?) означають або причину, або підставу дії, або причину виникнення стану. — Він зрадів, побачивши сина. Спохвату ляпнувши про дівчину, він одразу ж завагався був…(А. Головко).

•умови: (за якої умови?) означають умову, за якої відбувається дія. — Лежачи й сокира іржавіє. Не спитавши броду, не лізь у воду (народна приказка).

•допустовості: (незважаючи на що?) означають умову, усупереч якій щось відбувається. — Було душно, незважаючи на таку рань. І подам вам раду щиру: і при щасті знайте міру (Л. Глібов).

•способу дії: (як? яким способом?) позначають якість дії, стану, ознаки або вказують на різні способи здійснення дії чи ознаки або вияву ознаки. — Він поїхав поїздом. Тихо пливе блакитними річками льон (М. Коцюбинський); Тепер іду я без дороги, без шляху битого (Т. Шевченко); На чорному фоні неба заблищали стрілами блискавки (І. Нечуй-Левицький).

•міри і ступеня: (наскільки? у якій мірі?) характеризують дію, стан чи ознаку за ступенем або мірою їх вияву — Це мені знайоме до болю; Вона вміла дуже добре куховарити (І. Нечуй-Левицький); Шляхом на цілий кілометр розтягнулась танкова колона (О. Гончар); Лінивий двічі ходить, скупий двічі платить (народна приказка). Перелічені основні різновиди обставини можна об'єдна¬ти у дві групи:

1. власне-обставинну, з якою пов'язані значення часу, причини, мети, умо¬ви й подібне;

2.обставинно-означальну, побудо¬вану за прикметниковою моделлю (характеризується ат-рибутивним значенням).

2.

На початку року в дошкільних закладах у кожній віковій групі вихователі обов'язково перевіряють стан звуковимови дітей. Результа¬ти записують у спеціальний зошит з метою правильного планування роботи з виховання звукової культури мовлення. Перед цим вихова¬тель має ознайомитися із загальним станом здоров'я, розвитком мов¬леннєвого та слухового апарату дітей. Це допоможе виявити причини можливих вад звуковимови у дитини і накреслити шляхи їх усунення. Навесні проводять повторну перевірку мовлення дітей для підведення підсумків роботи за рік.

Детальне обстеження мовлення дітей триває протягом місяця. Прийо¬ми й методи обстеження слід добирати обережно, а звуковимову пере¬віряти так, щоб діти не помічали цього, оскільки можуть соромитися, не виявляти бажання розмовляти. Рекомендується використовувати здебіль¬шого ігрові прийоми: велика красива лялька або ведмедик (лисичка, заєць тощо) може запитувати у дитини: «Що це?», «Як називається?». Можна використати знайомі предмети, іграшки, картин-ки, одяг самої дитини, у словах-назвах яких є важкі для вимови звуки, що стоять на початку, в середині та в кінці слова, а також розмову з дитиною на близькі, знайомі теми: «Хто в тебе є вдо¬ма?», «З ким ти прийшла в д\з?». З маленькими дітьми можна погратися, знайти контакт, тему для розмови, прихилити їх до себе. Старшим дітям слід запропонувати про¬читати напам'ять знайомий віршик, розповісти казку. Використовуючи дидактичні вправи на зразок «Відгадай, що це?», «Що в мішечку?», вихователь спонукає дитину до відповіді, розмови і таким чином перевіряє мовленнєві вміння. Результати перевірки зано¬сять у таблиці.
Білет №22

1.Поняття про однорідні члени речення. Однорідні і не однорідні означення. Узагальнюючі слова при однорідних членах речення.

Однорідні члени речення — це такі члени речення, які виконують однакову синтаксичну роль, відносяться до одного й того самого члена речення і поєднуються між собою сурядним зв’язком. Однорідні члени речення рівноправні і не залежать одне від одного. Вони називають поняття, близькі за своєю сутністю.

У реченні однорідні члени можуть поєднуватися за допомогою: 1) сполучників сурядності (Теслярі робили мости на Дніпрі, і Дінці, і на тихому Збручі); 2) інтонації, що на письмі позначається комою або крапкою з комою (В один день затопило ліси, сінокоси, городи); 3) обох цих способів (Сонце росло, палало і тихо спускалося додолу). Однорідними можуть бути будь-які (і головні, і другорядні) члени речення.

Однорідні члени речення бувають непоширені й поширені (Широкою, вкритою туманом долиною верталися додому (У. Самчук)). У реченні може бути не один, а кілька рядів однорідних членів (Верби й верболози сіро-зеленим туманом котились по луці і закривали подекуди воду).

Однорідні й неоднорідні означення

Кілька означень, виражених прикметниками або дієприкметниками, можуть бути однорідними й неоднорідними.Однорідні означення пов'язуються між собою перелічувальною інтонацією та сполучниками сурядності або тільки перелічувальною інтонацією.Неоднорідні означення характеризують предмет з різних боків і вимовляються без перелічувальної інтонації.

1. Між однорідними означеннями ставиться кома. Означення-епітети, як правило, бувають однорідними:Знов настала прозора, спіла осінь (А. Малишко).

2. Між неоднорідними означеннями кома не ставиться: Чотириповерхова біла башта височіла над околицями. У цьому реченні перше означення характеризує предмет (башта) — за розміром, друге — за кольором.

^ УЗАГАЛЬНЮЮЧІ СЛОВА ПРИ ОДНОРІДНИХ ЧЛЕНАХ РЕЧЕННЯ

УЗАГАЛЬНЮЮЧІ СЛОВА ПРИ ОДНОРІДНИХ ЧЛЕНАХ РЕЧЕННЯ.

Такими словами бувають компоненти речення, які виконують об’єднуючу функцію по відношенню до однорідних членів:

“Все зникло, наче в казці: місто, гори, поле, гай” (Леся Українка).

Узагальнюючим може бути будь-який член речення:

1)підмет:“Усе було: сучасні й давні пісні, відомі й записані Нечуєм-Ле-

вицьким, журливо-ліричні та з вогнем, з “дригом» (Є. Ко- лодійчук);

2)присудок:“Довкола життя вирувало: росло, цвіло, спиналося до сонця”

(журн.);

3)означення:“Усякі дерева були в саду: молоді й старі, знайомі і незнайомі,

високі й низькі” (журн.);

4)додаток:“Вона мала трьох синів: Івана, Павла і Василя»‘,

5)обставина:“Скрізь: і у хаті, і на подвір’ї’, і у коморі був порядок».

При узагальнюючих словах можуть вживатися слова: наприклад, а саме, як-от:

Ми знаємо багато людських чеснот, наприклад: добро, любов, самопожертва заради іншого.

Розділові знаки при узагальнюючих членах речення

1. Якщо узагальнююче слово стоїть після однорідних членів ре-чення, то перед ним ставиться тире:

“Сонце, ліси, поля, води, повітря — все це святиня, яку маємо

берегти, а не нищити, топтати” (Є. Колодійчук);

2. Якщо узагальнююче слово стоїть перед однорідними члена-ми речення, то після нього ставиться двокрапка:

“Всі її (весну) щиро кохають: і люди, і пташки, і дерева, і комаш¬ки, і ніжна травиця» (П. Гай);

3. Якщо однорідні члени речення йдуть за узагальнюючим сло-вом, але речення ними не закінчуються, то після узагальнюючого слова ставиться двокрапка, а після однорідних членів-тире:

“Все навколо: дерева, птахи, люди-сповнене весняної, пружної,

нестримної сили” (В. Собко).
2 .

У дошкільних навчальних закладах з розділу «Виховання звукової культури мовлення» проводять такі типи занять: фронтальні (з усією групою), групові (з підгрупами), індивідуально-групові (4-8 дітей) та індивідуальні (1-4 дітей).

За характером заняття поділяються на комплексні, тематичні, підсум¬кові та контрольні. На заняттях реалізуються такі завдання виховання звукової культури мовлення: 1)розвиток артикуляційного апарату (м'язів мовленнєвого апа¬рату); 2)ознайомлення дітей з будовою мовленнєвого апарату; 3)розвиток мовленнєвого дихання; 4)розвиток фонематичного слуху; 5)оволодіння правильною вимовою усіх звуків рідної мови; 6)удосконалення дикції; 7)розвиток інтонаційної виразності мовлення (інтонація, темп, тембр, сила голосу, мелодика, наголос); 8)робота над усвідомленням дітьми звукового складу рідної мови.

Завдання з виховання звукової культури мовлення плануються у складі комплексних (групових) занять двічі на місяць у всіх вікових групах. На таких заняттях використовують методи і прийоми виховання звукової культури. Вони можуть поєднуватись зі змістом попе¬редніх структурних частин як змістове чи тематичне їх продовження, а можуть бути і цілком самостійною, незалежною від інших складовою мовленнєвого заняття.

Білет №23

^ 1.Звертання форми вираження звертання в українській мові розділові знаки при звертанні. Вставні слова і речення.

Звертання – це слово або словосполучення в реченні, що називає особу, іноді – предмет, до якого звернена мова.

Звертання може виражатися одним словом (непоширене) і групою слів (поширене).

У вимові перед звертанням паузи звичайно нема, є пауза тільки після нього, але на письмі звертання обов’язково виділяється з обох боків комами: Світи нам, день, безсмертними огнями, шуміть, сади, роди зерно, земля! (В.Сосюра.)

На початку речення, залежно від інтонації, звертання може виділятися і знаком оклику – тоді наступне слово пишеться з великої букви: О слово рідне! Ти стоїш на чаті предковічних пам’яток святині. (П. Куліш.)

Звертання виражаються:

- кличною формою іменника: Що, братику, посіяв, те й пожни!

- прикметником, ужитим у значенні іменника: Будь щаслива та здорова, чорноброва. На початку речення звертання виділяється комою або, при окличній інтонації, знаком оклику; в середині речення — комами з обох боків: Земле, радій і цвіти! Оживи, козацька славо, у бандурних струнах. Привіт тобі, прекрасний ранку!

Вставні конструкції: слова, словосполучення і речення

Вставними є такі конструкції, за допомогою яких мовець виражає своє ставлення до висловленої думки, як от:

1. Виражає упевненість або невпевненість у тому, про що повідомляється: безперечно, звичайно, може, мабуть, зрозуміло, дійсно, певне (певно), здається, боюся, сподіваюся, очевидно та ін.: Вже почалось, мабуть, майбутнє. Оце, либонь, вже почалось.
2. Вказує на порядок думок, послідовність їх викладу: по-перше, по-друге, до речі, далі, нарешті та ін.: Будинок готелю був, по-перше, високий і міцної старовинної кладки, а по-друге, наріжний.

3. Дає емоційну оцінку повідомлюваному: на щастя, на жаль, на нещастя, дивна річ та ін.: Шкода, той час не вернеться ніколи.

4. Вказує на джерело думки, характер висловлення: взагалі, іншими словами, можна сказати, так би мовити, як кажуть та ін.: А що ж, по-твоєму, чинити маємо.

Вставні конструкції не є членами речення, тобто не відповідають на жодне питання в реченні: Коні, кажуть, сліпнуть у шахтах — вставне слово. Кажуть люди, кажуть, що я файна дівка — присудок.

У реченні вставні слова виділяються комами. Якщо вставні конструкції входять до складу відокремлених членів речення, то вони не виділяються комами: Десь далеко, мабуть під Черніговом, глухо гули гармати.

Якщо при вставних словах є сполучники, які до них належать, то вони виділяються разом зі сполучником: А може, власне, і не в тому справа. Якщо ж сполучник відноситься до інших членів чи до всього речення, то вставне слово обов’язково виділяється комами: А то ще кажуть: миска з крутими берегами. Або пустився берега чоловік. Або, нарешті, кажуть, берега дати.
1   2   3   4   5   6

Схожі:

1. Вченя про мову як суспільне вище. Функції мови. Мова І мовлення. Українська мова – державна мова українського народу. Становлення І розвиток української літературної мови. Закон по мови Конституція України про українську мову iconТема 1 Державотворча роль мови. Функції мови. Стилі, типи І форми...
«мова» І «мовлення», які функції виконує мова, яким чином співвідносяться поняття «національна мова», «державна мова», «літературна...
1. Вченя про мову як суспільне вище. Функції мови. Мова І мовлення. Українська мова – державна мова українського народу. Становлення І розвиток української літературної мови. Закон по мови Конституція України про українську мову iconПлан Мова І мовлення Функції мови Українська мова національна мова...
Мацько Л.І., Мацько О. М., Сидоренко О. М. Українська мова: Навчальний посібник. —К.,1998. — 416 с
1. Вченя про мову як суспільне вище. Функції мови. Мова І мовлення. Українська мова – державна мова українського народу. Становлення І розвиток української літературної мови. Закон по мови Конституція України про українську мову iconПрограма державного іспиту із сучасної української мови українська...
Українська мова – національна мова українського народу. Походження І розвиток мови української народності І нації
1. Вченя про мову як суспільне вище. Функції мови. Мова І мовлення. Українська мова – державна мова українського народу. Становлення І розвиток української літературної мови. Закон по мови Конституція України про українську мову iconЩо регламентують орфоепічні норми? Наведіть приклади
Розкрити роль мови у суспільному житті. Розрізняти поняття «державна мова», «літературна мова», «національна мова». Систематизувати...
1. Вченя про мову як суспільне вище. Функції мови. Мова І мовлення. Українська мова – державна мова українського народу. Становлення І розвиток української літературної мови. Закон по мови Конституція України про українську мову iconВступ. Норми І стилі сучасної української літературної мови
...
1. Вченя про мову як суспільне вище. Функції мови. Мова І мовлення. Українська мова – державна мова українського народу. Становлення І розвиток української літературної мови. Закон по мови Конституція України про українську мову iconДержавна мова – Мова професійного спілкування
Мова професійного спілкування як функціональний різновид української літературної мови. Комунікативне призначення мови в професійній...
1. Вченя про мову як суспільне вище. Функції мови. Мова І мовлення. Українська мова – державна мова українського народу. Становлення І розвиток української літературної мови. Закон по мови Конституція України про українську мову iconМова професійного спілкування як функціональний різновид української літературної мови
Поняття «Н. М» охоплює всі мовні засоби спілкування людей — літ мову та діалекти. Діалект – різновид Н. М. вживання якої обмежене...
1. Вченя про мову як суспільне вище. Функції мови. Мова І мовлення. Українська мова – державна мова українського народу. Становлення І розвиток української літературної мови. Закон по мови Конституція України про українську мову iconЗакони, що регламентують функціонування української мови
Українська мова – державна мова України. Українська мова серед мов народів світу
1. Вченя про мову як суспільне вище. Функції мови. Мова І мовлення. Українська мова – державна мова українського народу. Становлення І розвиток української літературної мови. Закон по мови Конституція України про українську мову iconМозговий В.І. Українська мова у професійному спілкуванні. Модульний курс. Навч посіб. / В.І.
Студент повинен знати: тенденції розвитку української мови на сучасному етапі, природу й функції мови, основні ознаки літературної...
1. Вченя про мову як суспільне вище. Функції мови. Мова І мовлення. Українська мова – державна мова українського народу. Становлення І розвиток української літературної мови. Закон по мови Конституція України про українську мову icon1. Державна мова мова професійного спілкування. 2
Стилістична система української мови. Основні ознаки функціональних стилів української мови. 7
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка