1. Вченя про мову як суспільне вище. Функції мови. Мова І мовлення. Українська мова – державна мова українського народу. Становлення І розвиток української літературної мови. Закон по мови Конституція України про українську мову




Назва1. Вченя про мову як суспільне вище. Функції мови. Мова І мовлення. Українська мова – державна мова українського народу. Становлення І розвиток української літературної мови. Закон по мови Конституція України про українську мову
Сторінка2/6
Дата конвертації23.10.2013
Розмір0.61 Mb.
ТипЗакон
skaz.com.ua > Література > Закон
1   2   3   4   5   6

Білет №10

1.Прикметник, його значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Лексико-граматичні групи прикм.Ступені порівняння якісних прикм. Відмінювання прикм., тверда і м'яка група. Правопис складних прикм.

Прикметник - це самостійна повнозначна частина мови, що виражає ознаку предмета за допомоги синтаксично залежних граматичних категорій роду, числа й відмінка. Прикметники відповідають на питання:

який? яка? яке? чий? чия? чиє?

Конкретне значення кожного прикметника реалізується через поєднання їх з іменниками - назвами предметів, яким властиві відповідні ознаки (властивості): широкий степ, широким степом; зелена трава, зеленою травою; високе дерево, високим деревом. Вживаючись з іменниками, прикметники узгоджуються з ними в роді (в однині), числі й відмінку: зелений листок, зеленого листка, зелена груша, зеленої груші, зелені трави, зелених трав.

Отже, граматичні категорії роду, числа й відмінка прикметників не самостійні, а залежні від іменника і мають словозмінний характер. Початкова форма прикметника - називний відмінок однини чоловічого роду.

Категоріальне значення і граматичні особливості прикметника як частини мови зумовлюють і його синтаксичну роль. У реченні прикметники здебільшого виступають у ролі означень, а також іменною частиною складного присудка: 1. Між зелено-синіми полями висвічує водами на сонці лагідна тиха ріка (О. Гончар). 2. Маленький хлопчик став дорослим (Я. Костенко). У першому реченні прикметники зелено-синіми, лагідна, тихавиступають означеннями до іменників полями, ріка; у другому прикметник дорослимвживається у ролі іменної частини складеного присудка.

За значенням прикметники поділяються на розряди: якісні, відносні й присвійні. Цей поділ грунтується на єдності значеннєвих, морфологічних, словотвірних і синтаксичних ознак, притаманних відповідним розрядам.

Морфологічні ознаки прикметника

Прикметник має 3 розряди за значенням:

1. Якісні (ознаки предмета, що можуть проявлятися більшою чи меншою мірою):

кмітливий – кмітливіший — найкмітливіший.

2. Відносні (ознаки предмета за його відношенням до інших предметів, дій, обставин):

бурштинове (намисто), осінній (день), перелітні (птахи).

3. Присвійні (вказують на належність предмета кому-небудь і відповідають на питання чий? чия?чиє?:

мамина (казка), батьків (сміх), ведмежий (барліг).

^ СТУПЕНІ ПОРІВНЯННЯ ЯКІСНИХ ПРИКМЕТНИКІВ

Як уже зазначалося вище, найважливішою особливістю якісних прикметників є їх здатність виражати різну міру та інтенсивність вияву ознаки за допомоги ступенів порівняння.

Ступені порівняння - це такі форми якісних прикметників, що означають різну міру вияву ознаки, якості того чи іншого предмета шляхом зіставлення з такою ж якістю в інших однотипних предметах: дорожчий - найдорожчий.

Розрізняють два ступені порівняння: вищий і найвищий. Ступені порівняння мають лише ті прикметники, які позначають змінну щодо ступеня вияву ознаку.

Вищий ступінь називає якісну ознаку, що виявляється більшою мірою, ніж позначувана звичайним прикметником: Ні, нема нічого На землі усенькій, Що було б рідніше І дорожче неньки. (П. Бондарчук).

Вищий ступінь порівняння має дві форми: просту (синтетичну) і складену (аналітичну).

Проста форма утворюється від звичайного прикметника за допомоги суфіксів -ш-,-іш-: молодий - молодший, теплий - тепліший. Від деяких прикметників вищий ступінь утворюється за допомоги обох суфіксів: тонкий - тонший, топкіший.

Форми вищого ступеня порівняння деяких прикметників утворюються від інших основ (суплетивні форми): гарний - кращий, великий -більший, поганий - гірший.

Складена форма вищого ступеня порівняння утворюється поєднанням слів більш, менш із звичайним прикметником: більш докладний, більш обережний, менш приємний.

Найвищий ступінь називає максимально виявлену ознаку предмета, якою він виокремлюється з-посеред інших предметів: Серед птахів найкращим співаком є соловей (В. Біанкі).

Найвищий ступінь порівняння має три форми: просту, складну і складену.

Проста форма твориться додаванням префікса най- до форми вищого ступеня: прозоріший - найпрозоріший, вищий - найвищий, складн.

Правопис складних прикметників

Правила

Приклади

1. Разом пишуться:

а) складні прикметники, утворені від складних іменників, що пишуться разом;

б) складні прикметники, утворені від сполу чення іменника та узгоджуваного з ним при кметника;

в) складні прикметники з другою дієслівною частиною;

г) складні прикметники, в яких перша частина -прислівник, та ті, в яких друга частина - діє прикметник;

д) прикметники, в яких основне смислове на вантаження передається останнім прикметни ком.

лісостеповий, трубопрокатний, чорноземний

важкоатлетичний, народнопоетичний, правобереж- ний

волелюбний, вантажопідйомний, домобудівний

всесвітньовідомий, важкодоступний, вищезгаданий, свіжозрубаний

зернобобовий, вузькодіалектне, лінгвостилістичні

2. Через дефіс пишуться:

а) складні прикметники, утворені від складних іменників, що пишуться через дефіс;

б) складні прикметники, утворені з прикметни кових основ, між якими можна вставити спо лучник і;

в) складні прикметники, перша частина яких закінчується на-ико, -іко;

г) складні прикметники з першою частиною військово-, воєнно-;

д) складні прикметники, в яких перша частина не має прикметникового суфікса, але за зміс том є однорідна з другою частиною й приєд нується до неї за допомогою сполучного звука о або е;

е) складні прикметники, що позначають відті нки кольору або смаку, проміжних сторін світу.

генерал-губернаторський, дизель-моторний, унтер-офіцерський

літературно-меморіальний, мистецько-художній, на вчально-виховний, музично-розважальний

історико-архітектурний, фізико-математичний, ме-ханіко-технічний

військово-морський, воєнно-політичний,

але: військовозобов'язаний, військовополонений

м'ясо-вовняний, м'ясо-молочний, крохмале-патоковий

світло-синій, жовто-зелений, гірко-кислий, північно-західний, але. Жовтогарячий




Розповідь - самостійно розгорнутий дитиною виклад певного змісту в будь-якій літературно-мовленнєвій формі. Це складніший порівняно з переказом вид зв'язного мовлення, оскільки його зміст дитина скла¬дає самостійно.

Розповіді на наочній основі: 1)сюжетна розповідь про іграшку;2)розп. за сюжетно ігровою обстановкою;3) придумування початку або кінця до події, зображеної на картинці; 4)розп.-етюди про природу.

Картина є ефективним засобом розвитку зв’язного мовлення, вона викликає бажання у дітей поговорити про зображене, вона наштовхує на розповідь.

В м.гр картини використовуються з метою розвитку діалогічного мовлення, збагачення і активізація словника та виховання звукової культури мовлення. Основним методом роботи в цій групі є її розглядання у супровіді бесіди, а також розповідь вихователя. Структура заняття: 1.Вступна бесіда (вірш, бесіда). 2.Вивішування картини. 3.Розглядання картини у супровіді запитань вихователя. 4.Розповідь вихователя за змістом картини. 5. Підсумок.

У сер.гр. продовжуємо вчити розглядати та розуміти сюжет, описувати її за запитаннями і поступово залучати до самостійного розповіданню. Дітей вчать складати розповідь за зразком вихователя. Структура заняття: 1.Вступна бесіда. 2.Розгляд картини за запитаннями вихователя. 3.Вихователь дає зразок розповіді. 4.Складання розповіді дітьми. 5.Оцінка дитячих розповідей. 6.Підсумок.

У ст.гр. використовують описування картин і вчать придумувати творчі розповіді з використанням картин. На поч. року структура зан. як у сер.гр. В ході заняття вихователь може використовувати такі прийоми: план-вказівка, для тієї дитини, якій важко розповідати, придумування назви картин, складання розповідей за серіями картин, доповнити розповідь описом, елемент змагання.
Білет №11

1.Займенник. Розряди займенників. Правопис неозначених і заперечних займенників. Особливості відмінювання особових займенників.

ЗАЙМЕННИКАМИ-називаються слова,які вказують на предмети,ознаки,кількість,але не називають їх. Займенники набувають свого конкретного лексичного значення тільки у тексті,коли ми співвідносимо їх з певними іменниками,прикметниками,числівниками. Співвідносячись з ними,займенники пов`язують мовлення в єдиний ланцюжок тексту,наприклад:У нього очі наче волошки в житі. А над ними з-під драного картузика волосся-білявими житніми колосками. Це – Пилипко. Використовуючи займенники ,можна уникнути повторення одних і тих же слів. При цьому слід стежити за тим,щоб займенникузгоджувався з тим іменником чи прикметником,замість якого вживається. За лексичним значенням і морфологічними ознаками займенники поділяються на дев`ять розр`ядів:1)ОСОБОВІ ЗАЙМЕННИКИ- вказують на осіб,інші істоти,предмети,явища,поняття:я,ти,він,вона,воно,ми,ви,вони.2)ЗВОРОТНИЙ ЗАЙМЕННИК-себе вказує на того,хто виконує дію.3)ПРИСВІЙНІ ЗАЙМЕННИКИ-вказують на належність предмета першій особі:мій,твій,наш,ваш,їхній,свій.4)ВКАЗІВНІ ЗЕЙМЕННИКИ-вказує на предмет(цей,сей,той),ознаку(такий),кількість(стільки).5)ОЗНАЧАЛЬНІ ЗАЙМЕННИКИ-вказують на узагальнену ознаку:всякий,весь,кожний,інший,сам,самий.6)ПИТАЛЬНІ ЗАЙМЕННИКИ-містять у собі питання про особу(хто?),предмет(що),ознаку(який?чий?),кількість(скільки). Це питання до іменних частин мови.7)ВІДНОСНІ-виконують роль сполучних слів для приєднання підрядних речень до головних. Це жтіж питальні,але без питання:слова тим,хто прагне волі,хто весь вік живе в борні,в кого в серці вічні болі і душа горить в вогні.8)НЕОЗНАЧЕННІ-вкаують на неозначні особи ,предмети ,якості,кількості,утворюються від питальних доданням часток-будь,-небудь,казна-,хтозна-,аби-,де-:будь-хто,що-небуть,казна-хто,хтозна-чий. З частками –буть,небудь-,казна-,хтозна- займенники пишуться через дефіз,а з частками аби-,де-,-сь -разом.9)ЗАПЕРЕЧНІ-утворюються відпитальнихза допомогоючстки ні і пишуться з нею разом:ніхто,ніщо,ніякий. Якщо між часткою і займенником є прикметник,то такі неозначенні і заперечні займенники пишуться окремо: будь з ким,ні до кого,аби у кого,хтозна до якого. Заміняючи іменники,прикметники,числівники,займенники виконують у реченні ту ж синтаксичну роль,що й замінені ними слова.
2.

Одним із головних завдань мовленнєвого розвитку дитини-дошкільника є словникова робота. Формування дитячого словника - це тривалий, складний процес кількісного накопичення слів, засвоєння со¬ціально закріплених значень та вміння доречно використовувати їх у конкретних умовах спілкування. Під час роботи над словом діти не тільки засвоюють його лексичне та граматичне значення, а й вчать¬ся складати словосполучення, речення, а потім і зв'язний текст.

Слово як одна з основних одиниць мови відіграє важливу роль у різних видах людської діяльності - за допомогою слів відбувається формування понять, слово певним чином відображає дійсність. Слово як «феномен мислення» визначає своєрідність і важ¬ливість словникової роботи з дітьми, яка тісно пов'язана з розвитком пізнавальної діяльності, формуванням уявлень, накопиченням знань про навколишній світ, засвоєнням елементів понятійного мислення.

Аналіз природи слова та його особливостей, засвоєння дітьми лекси¬ки дає можливість виокремити в лексичній роботі з дошкільниками два важливих аспекти. 1 – пов'язаний з засвоєнням дитиною предметної співвідносності зі словом, що відбувається в процесі пізнавальної діяльності. 2 - аспект виявляється у засвоєнні слова як одиниці лексичної системи, його зв'язків з іншими лексичними одиницями. Дитина володіє пасивним (слова, які розуміє) і активним (які використовує) словником.

Перші свідомі слова у дитини з'являються наприкінці першого року життя. Згідно із сучасною вітчизняною методикою, у віці до року нор¬мою є 10-12 слів. У цей період розвиток розуміння мови випереджає активне мовлення. Проте вже до кінця другого року життя збагачення активного словника відбувається швидкими темпами і становить 300- 400 слів. Кількісний склад словника за третій рік зростає у чотири- п'ять разів і може досягати 1500 слів. Розвиток словника передусім відбувається за рахунок слів, що позначають предмети найближчого оточення, їх ознаки та дії з ними. Третій рік життя - найбурхливіший у кількісному накопиченні лексичного багажу. Далі темпи дещо уповіль¬нюються, хоча кількість вживаних слів зростає. У віці до чотирьох років кількість слів досягає 1900, у п'ять - 2000-2500, шість - сім років - 3500-4000 слів. Індивідуальні розбіжності у кількісному складі словника зберігаються і в цей віковий період.
Білет №12

^ 1.Числівник, його значення. Розряди кількісних числівників за значенням і будовою. Особливості відмінювання числівників 40,90,100.

Числівник називає кількість предметів або порядок їх при лічбі і відповідає на питання скільки?котрий?

За значенням числівники поділяються на кількісні й порядкові.

Кількісні числівники називають кількість предметів і відповідають на питання скільки?До них належать:

1)Власне кількісні – називають кількість окремих предметів: нуль, один, три, сто;

2)Дробові – називають кількість частин предмета: одна, девята, дві треті;

3)Збірні – називають кількість сукупних предметів: двоє, обидва, обоє, двійко;

4)Неозначено-кількісні – вказують на приблизну кількість: багато, мало, чимало, кілька.

Порядкові числівники вказують на порядок предметів при лічбі і відповідають на питання котрий?за своєю формою й синтаксичною роллю вони близькі до прикметників( тому їх іноді відносять до прикметників): перший, п’ятий, десятий.

За будовою числівники поділяються на прості,складні і складені.

Числівники, які мають у своєму складі лише один корінь,називається простими:один,два,сто;

Числівники які пишуться одним словом, але мають у своєму складі два або більше коренів,називаються складними: п’ятдесят,п’ятсот.

Числівники які складаються з двох або більше окремих слів, називаються складеними: двадцять один,сто сорок п’ять.

Числівники сорок, дев’яносто, сто в усіх відмінках, крім називного і знахідного, мають однакове закінчення а:

Н. сорок (днів)

Р. сорока( днів)

Д. сорока(дням)

З. сорок(днів)

О. сорока(днями)

М. на сорока(днях)
2.

У сучасній дошкільній лінгводидактиці виокремлюють три основні завдання розвитку лексики: 1.Збагачення кількісного складу лексики новими, раніше не відомими словами, а також збільшення словникового запасу за рахунок за¬своєння дітьми нових значень багатозначних слів, що вже наявні в їхньому лексичному запасі. 2. Якісне засвоєння лексики, що виявляється в поглибленому розумінні значення й смислових відтінків слів і словосполучень, подальшому оволодінні узагальненням, яке в них виражене. Особливої актуаль¬ності у зв'язку з цим набуває завдання уточнення значення слів на основі протиставлення антонімів і зіставлення слів, близьких за змістом. 3. Активізація словника - застосування дітьми лексичних засобів у різних мовленнєвих ситуаціях.

Зазначені завдання словникової роботи можна справедливо визначити як триєдину мету розвитку словника дитини, оскільки процеси збагачення-уточнення-активізації словникових одиниць відбуваються постій¬но. Вони тісно пов'язані один з одним, і тому важко виділити межу, коли закінчується один процес і розпочинається інший.

Зміст словникової роботи визначається в таких напрямках: 1. Введення слів, що означають назви предметів та явищ довкілля. 2. Введення слів, що означають якості, властивості предметів на основі поглиблення знань про них. 3.Введення слів, що означають елементарні поняття, узагальнення.

Принципи: 1. Принцип єдності розвитку словника з розвитком сприймання, мислення передбачає єдність факту і слова, що позначають явища дійсності. 2.Пр. взаємозв’язку слова і попереднього уявлення – це принцип використання наочності як основи. 3. Взаємозв’язок усіх завдань словникової роботи.
1   2   3   4   5   6

Схожі:

1. Вченя про мову як суспільне вище. Функції мови. Мова І мовлення. Українська мова – державна мова українського народу. Становлення І розвиток української літературної мови. Закон по мови Конституція України про українську мову iconТема 1 Державотворча роль мови. Функції мови. Стилі, типи І форми...
«мова» І «мовлення», які функції виконує мова, яким чином співвідносяться поняття «національна мова», «державна мова», «літературна...
1. Вченя про мову як суспільне вище. Функції мови. Мова І мовлення. Українська мова – державна мова українського народу. Становлення І розвиток української літературної мови. Закон по мови Конституція України про українську мову iconПлан Мова І мовлення Функції мови Українська мова національна мова...
Мацько Л.І., Мацько О. М., Сидоренко О. М. Українська мова: Навчальний посібник. —К.,1998. — 416 с
1. Вченя про мову як суспільне вище. Функції мови. Мова І мовлення. Українська мова – державна мова українського народу. Становлення І розвиток української літературної мови. Закон по мови Конституція України про українську мову iconПрограма державного іспиту із сучасної української мови українська...
Українська мова – національна мова українського народу. Походження І розвиток мови української народності І нації
1. Вченя про мову як суспільне вище. Функції мови. Мова І мовлення. Українська мова – державна мова українського народу. Становлення І розвиток української літературної мови. Закон по мови Конституція України про українську мову iconЩо регламентують орфоепічні норми? Наведіть приклади
Розкрити роль мови у суспільному житті. Розрізняти поняття «державна мова», «літературна мова», «національна мова». Систематизувати...
1. Вченя про мову як суспільне вище. Функції мови. Мова І мовлення. Українська мова – державна мова українського народу. Становлення І розвиток української літературної мови. Закон по мови Конституція України про українську мову iconВступ. Норми І стилі сучасної української літературної мови
...
1. Вченя про мову як суспільне вище. Функції мови. Мова І мовлення. Українська мова – державна мова українського народу. Становлення І розвиток української літературної мови. Закон по мови Конституція України про українську мову iconДержавна мова – Мова професійного спілкування
Мова професійного спілкування як функціональний різновид української літературної мови. Комунікативне призначення мови в професійній...
1. Вченя про мову як суспільне вище. Функції мови. Мова І мовлення. Українська мова – державна мова українського народу. Становлення І розвиток української літературної мови. Закон по мови Конституція України про українську мову iconМова професійного спілкування як функціональний різновид української літературної мови
Поняття «Н. М» охоплює всі мовні засоби спілкування людей — літ мову та діалекти. Діалект – різновид Н. М. вживання якої обмежене...
1. Вченя про мову як суспільне вище. Функції мови. Мова І мовлення. Українська мова – державна мова українського народу. Становлення І розвиток української літературної мови. Закон по мови Конституція України про українську мову iconЗакони, що регламентують функціонування української мови
Українська мова – державна мова України. Українська мова серед мов народів світу
1. Вченя про мову як суспільне вище. Функції мови. Мова І мовлення. Українська мова – державна мова українського народу. Становлення І розвиток української літературної мови. Закон по мови Конституція України про українську мову iconМозговий В.І. Українська мова у професійному спілкуванні. Модульний курс. Навч посіб. / В.І.
Студент повинен знати: тенденції розвитку української мови на сучасному етапі, природу й функції мови, основні ознаки літературної...
1. Вченя про мову як суспільне вище. Функції мови. Мова І мовлення. Українська мова – державна мова українського народу. Становлення І розвиток української літературної мови. Закон по мови Конституція України про українську мову icon1. Державна мова мова професійного спілкування. 2
Стилістична система української мови. Основні ознаки функціональних стилів української мови. 7
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка