51. Кирило-Мефодіївське товариство у 40-х роках XIX ст на боротьбу проти існуючого ладу стають нові сили не лише дворянської, а й різночинної інтелігенції




Назва51. Кирило-Мефодіївське товариство у 40-х роках XIX ст на боротьбу проти існуючого ладу стають нові сили не лише дворянської, а й різночинної інтелігенції
Сторінка1/7
Дата конвертації25.09.2013
Розмір0.7 Mb.
ТипДокументы
skaz.com.ua > Література > Документы
  1   2   3   4   5   6   7
51. Кирило-Мефодіївське товариство

У 40-х роках XIX ст. на боротьбу проти існуючого ладу стають нові сили не лише дворянської, а й різночинної інтелігенції. Виникають таємні політичні організації, члени яких прагнули не тільки звільнення селян від кріпацтва, а й національної свободи України. Першою такою організацією було Кирило-Мефодіївське товариство, засноване в січні 1846 р. в Києві. Воно увібрало в себе цвіт української думки, людей, які мали величезний вплив на хід українського відродження. Тут були історик Микола Костомаров, тоді професор Київського університету, талановитий письменник і громадський діяч Пантелеймон Куліш, професор Микола Гулак, видатні етнографи Опанас Маркевич і Василь Білозерський, який згодом відіграв помітну роль в українському громадському житті, й ряд інших. Усього кількість кирило-мефодіївців становила майже 100 братчиків. Окрасою товариства був геніальний поет Тарас Шевченко. Виданий у 1840 р. в Петербурзі перший збірник його поезій «Кобзар» відразу здобув Шевченкові широку літературну славу й мав надзвичайний вплив на пробудження української національної свідомості.

Програмні ідеї Братства було викладено в «Книзі Битія Українського Народу» («Закон Божий» ) і «Статуті Слов'янського братства св. Кирила і Мефодія», основним автором яких був М.Костомаров, та у «Записці», написаній В.Білозерським. Вони, зокрема, передбачали: 1) створення демократичної федерації слов'янських народів, очолюваної Україною, на принципах рівності і суверенності; 2) побудову майбутнього суспільства на засадах християнської моралі шляхом здійснення низки реформ; 3) скасування самодержавства, кріпосного права та станів, встановлення демократичних прав і свобод для громадян; 4) зрівняння в правах усіх слов'янських народів щодо їх національної мови, культури, освіти тощо.

Кирило-Мефодіївське товариство проіснувало недовго, воно не встигло вийти з підготовчої стадії і розгорнути практичну роботу. Уже на поч. 1847 р. його членів було заарештовано, вивезено до Петербурга й там суворо покарані. Тільки через десять років, після смерті царя Миколи І, який особисто затвердив судові вироки, члени братства змогли повернутися до літературної і громадської діяльності. Але значення братства було величезним. Його ідеї та програма надовго визначали головні напрями українського національного відродження.

Незважаючи на всі свої зусилля, царський уряд був безсилим перешкодити зростанню національно-визвольного руху в Україні, відвернути крах кріпосної системи, що назрівав.

Громадська діяльність кирило-мефодіївців зосереджувалася навколо освіти народу і шляхів піднесення економіки України. Зокрема, вони збирали кошти для видання популярних книжок з практичними рекомендаціями сільським господарям, склали проект запровадження в Україні широкої мережі початкових навчальних закладів. Наполегливо обстоював необхідність поширення освіти в народних масах Т. Шевченко, сам брався за складання шкільних підручників А. Шевченкові поетичні твори, передусім ще не надруковані, але вже відомі багатьом з поширюваними рукописними списками, поеми політичної тематики «Сон», «Кавказ», «І мертвим і живим», «Великий льох» та інші, справляли значний вплив на формування національної свідомості народних мас. Ці твори прямо закликали до боротьби проти національного та соціального гніту, який панував тоді в Україні. Та й сам Шевченко багато їздив по Україні й пропагував серед народу визвольно-демократичні ідеї. Головною метою своєї діяльності Кирило-Мефодіївське товариство вважало утвердження національно-державної незалежності України з демократичним ладом.

52. Україна у польських повстаннях 1830-1831 та 1863-1864 рр.
^

Польське повстання 1830- 1831 року


У Царстві Польському, як з 1815 року називалася частина Польщі, що входила до Російської імперії, зростало незадоволення, викликане тим, що російський уряд, освбливо за Миколи 1, порушував конституцію, обмежуючи діяльність Сойму, здушуючи всякі вияви національного життя. Зростало прагнення відірвати Польщу від Росії і створити з неї незалежну республіку.

Становище в політичному відношенні було загрозливе. Реакційна політика, започаткована Віденським Конгресом, давала свої наслідки в різних місцях Европи, але з найбільшою силою виявилося незадоволення мас у Франції, де в липні 1830 року скинуто вдруге династію Бурбонів. Ця революція сприяла польському повстанню, яке підготовлювалося вже довгий час. Воно почалося в листопаді 1830 року і охопило все Царство Польське і значну частину Волині. Участь у повстанні брали тільки шляхта та духовенство. Сойм проголосив позбавлення Миколи 1 польського престолу, і польське військо рушило проти Росії. Але 1831 року в боях з російською армією воно було розбите.

Головнокомандувач російських військ, фельдмаршал Остен-Сакен, звернувся до селян Правобережної України з відозвою, щоб вони доносили на панів, які беруть участь у повстанні або арештовували їх самі і передавали російській владі. При цьому обіцяно, що селяни вже не повернуться під владу збунтованих панів. Цю відозву читали в церквах, і українські селяни з ентузіязмом відгукнулися на заклик. Проте, після здушення повстання, уряд не виконав обіцянок Остен-Сакена, а пани помстилися на селянах, і становище їх стало ще гіршим.

Судила повстанців спеціяльна комісія в Києві. Значну частину їх заслано на Сибір, інших віддано в солдати, переважяо на Кавказ. Кілька тисяч дрібної шляхти виключено з дворянства, а їхні маєтки сконфісковано.

Треба зазначити, що ставлення російського уряду до польських повстанців було лагіднішим, ніж до декабристів, хоч поляки виступили із зброєю в руках, а декабристи фактично тільки обмірковували плян повстання. Часто бувало, що сконфісковані маєтки польських повстанців уряд передавав їх родичам або здавав в оренду.

Дехто з повстанців встиг перейти до Галичини, де вони зміцнили групу польських дідичів. Чимало повстанців встигло виїхати за кордон, переважно до Франції, де вони створили міцний революційний гурток.

Проте, суспільне становище в Польщі не змінилося. Українське селянство залишилося в стані повної залежности від польських панів. Також православне духовенство — малоосвічене, убоге, — було залежне від поляків-дідичів. Російський уряд закривав польські школи й відкривав російські для польської молоді, навіть Київський університет св. Володимира був заснований у 1834 році з метою русифікувати польських шляхтичів. Російський уряд боявся полегшити кріпацтво, бо це було б загрозою для всього кріпацького ладу, а український сепаратизм лякав його більше, ніж польський.

Придушення повстання, не припинило польського національновизвольного руху. На Правобережній Україні засновано таємну організацію—«Союз Польського Народу», основоположником якогобув С. Конарський, а значну частину членів становили студенти Київського університету. Конарський був членом революційної організації «Молода Европа». Союз прийняв програму заснованої 1834 року в Швайцарії визвольної організації «Молода Польща». Ця програма мала на меті шдготову нового повстання польської шляхти, але вже з активною участю селян. Союз звертався до українського народу по допомогу і обіцяв йому повну рівноправність з поляками.

Року 1838-го Союз був викритий російською поліцією. Конарського страчено у Вільні, а значну частину студентів-поляків заарештовано й віддано в солдати. Усіх студентів-поляків звільнено з університету.

З польським повстанням зв'язана важлива для України подія. На самому його початку російський уряд наказав Малоросійському генерал-губернаторові М. Рєпніну формувати козацькі полки для боротьби з повстанцями, знову обіцяючи, що полки залишаться козацькими й після здушення повстання. Не зважаючи на розчарування 1813 року, козаки стали вписуватися до полків. Зформовано 8 полків по 1.000 козаків у кожному. Найбільше клопотався їх організацією сам М. Рєпнін. Але по закінченні повстання російський уряд не виконав своїх обіцянок: полки переформовано на регулярні, а два з них переведено на Кавказі й оселено над рікою Терек, де вони стали частиною терекського козацького війська.

Року 1834-го князя Рєпніна звільнено із становища генерал-губернатора: Микола 1 не міг подарувати йому популярности в українському шляхетстві, яка давала підстави ворогам обвинувачувати князя в «українському сепаратизмі». Шкодило йому й споріднення з декабристами (князь С. Волконський був його брат). А ще більше шкодили Репнінові в очах царя його заходи поліпшити долю селян. Князь Рєпнін звертався до Миколи 1 навіть з листом, в якому вказував на тяжкий стан селян.

Після звільнення Рєпніна Малоросійську губернію скасовано, а замість неї залишено дві: Чернігівську та Полтавську.

Польське повстання показало різницю між польським та українським населенням і реальну загрозу для російської держави. Російський уряд розпочав боротьбу проти всього польського, але разом із польським нищив і українське: насамперед 1831-го року скасовано Магдебурзьке право в лівобережних містах, а року 1842-го — Литовський статут, який в Україні звикли вважати українським правом. У Києві зліквідовано утримувану містом міліцію, що складалася з 2.000 вояків; вони носили козацький одяг.

Репресії охоплювали все життя. Року 1831-го польські школи на Правобережжі обернено на російські. З 1832 року російська мова стала офіційною мовою в установах Правобережжя. Року 1832-го закрито Крем'янецький ліцей, в якому навчалися майже самі поляки, а його бібліотеку та наукові збірки перевезено до Київського університету, що, на думку Миколи 1, мав стати цитаделею обрусіння України. Учителів-поляків звільнено, або перевезено до Росії. Католицькі костьоли закрито.

Статистичні дані 1838 року трьох губерній Західньо-Руського краю — Київської, Волинської та Подільської — показують, що було в них 4.200.000 селян-кріпаків, українців, і 100.000 дворян, виключно поляків; з тієї кількости 65% дрібних землевласників або зовсім безземельних шляхтичів, що здебільшого обслуговували магнатів, як управителі маєтків, орендарі, посесори тощо. Ця дрібна шляхта визискувала селян гірше ніж великі землевласники, і під час повстання 1830-1831 років дала найбільше повстанців.

^ Польське повстання 1863-1864 pp. і Україна

На розвиток громадівського руху значно вплинуло польське визвольне повстання 1863-1864 pp. Воно було спрямоване проти панування царської Росії в Королівстві Польському, Литві, Білорусі та Правобережній Україні. Повстання розпочалося в ніч на 23 січня 1863 р. нападами повстанських загонів на російські гарнізони. Польщу охопила справжня партизанська війна. У травні повстання перекинулося в Київську та Волинську губернії. На території Правобережної України було створено 20 повстанських загонів.

На боці повсталих поляків воювало понад 500 українців, білорусів і росіян. Найвідомішим серед них був член військової організації «Земля і Воля» підпоручик Андрій Потебня. У бою під Піщаною Скалою (тепер територія Польщі) він загинув разом зі своїм братом і кількома товаришами. Проте масової підтримки з боку української національно свідомої громадськості польські повстанці не мали через те, що вони знову проголосили гасло про відновлення незалежної Польщі в кордонах 1772 р.

Підтримати це повстання для української інтелігенції означало боротися за зміну російського панування польським. Тим більше не підтримало польських повстанців українське селянство, яке поляки відверто зневажали й жорстоко експлуатували. Тому майже 300 тис. селян добровільно боролися з повстанцями.

До травня 1864 р. Росія придушила повстання за допомогою Австрії та Пруссії.

^ 53. Тарас Шевченко – борець за соціальне та національне визволення українського народу.

Тара́с Григо́рович Шевче́нко ( 25 лютого (9 березня) 1814, с. Моринці, Київська губернія, (ниніЧеркаська область) — 26 лютого (10 березня) 1861, м. Санкт-Петербург) — український поет, письменник (драматург, прозаїк),художник (живописець, гравер), громадський та політичний діяч, фольклорист, етнограф.

Шевченко Тарас Григорович (1814-1861 рр.)  видатний український поет, художник, мислитель, загальновизнаний лідер національного відродження. Народився в с. Моринці на Черкащині в сім’ї селянина-кріпака. Згодом сім’я переїхала до  сусіднього села Кирилівка (тепер Шевченкове), де минуло дитинство поета. Змалку Шевченко наймитував і вчився грамоти у місцевого дяка. З 1820 р. служив „козачком” у поміщика Енгельгарда. 1832 р. Шевченко був відданий в науку до художника В. Ширяєва в Петербурзі, в 1838 р. викуплений з кріпацтва і прийнятий до Петербурзької Академії мистецтв, де став учнем знаменитого російського художника К. Брюлова. 1845 р., закінчивши Академію, здобув звання „некласного вільного художника”. Повернувся в Україну. Працював у київській Тимчасовій комісії для розгляду давніх актів, багато подорожував Україною. Побував і на Тернопільщині, де в Кременці і Почаєві написав кілька картин, а також описав у своїх творах місцеві краєвиди. Тяжкі картини національного и соціального гніту, які побачив Шевченко в тогочасній Україні, пробудили в нього гострий протест проти іноземного панування та кріпацтва, які знайшли яскраве відображення в поемах „Сон” (1844), „Єретик”, „Великий льох”, „Кавказ”, „І мертвим і живим...” (1845) та знаменитому „Заповіті”, покладеному на музику Г. Гладким. Ці та інші твори Шевченка вправляли значний вплив на формування національної свідомості народних мас, кликали їх до боротьби за волю. У 1846 р. вступив до Кирило-Мефодіївського товариства, очолив його ліве крило. Після розгрому товариства в 1847 р. Шевченка було заарештовано. За вірші, в яких поет закликав до повстання й повалення самодержавства, його було заслано на 10 років рядовим  солдатом малозаселені Оренбурзькі степи. В 1857 р. звільнено з заслання. Помер Шевченко у своїй майстерні в Петербурзі. В травні 1861 р. прах його перевезено в Україну, до Канева, поховано на Чернечій (тепер Тарасова) горі.iu11

Гостро критикуючи представників української еліти Т. Шевченко все ж не втрачає надії на те, що націю вдасться об’єднати в ім’я її визволення, визволення України і кожного українця. У цьому проявляється його глибока мудрість та послідовна державницька позиція.

Свобода є центральною категорією для всіх великих поетів-романтиків тогочасної Європи — Байрона, Міцкевича, Пушкіна. Однак у Т. Шевченка воно досягає апогею свого розвитку. Як відзначає В. Барка "Без сумніву, в Шевченка поняття свободи при всенародному і вселюдському значенні мало найбільш персональний характер, порівнюючи з поезією всіх його сучасників (виділення В. Барки — О.С.); для нього воля народу була одночасно конкретною і особистішою волею кожної окремої людини в загальному складі. Шевченкові чужий модель ідеологічного походження — з "програм", що озвучували народ, ніби отару в загорожі, звідки виводять "єдиним махом" на пастівник свободи і зоставляють худобою під батогом нового "хазяїна".

Україна, її минуле і майбутнє стоїть в центрі політичних поглядів Т Шевченка. Поряд з цим значне місце в них займають і ряд інших проблем, зокрема доля всіх поневолених народів і слов’янських, зокрема. У багатьо’х поезіях він з теплотою згадує чеських і словацьких "будителів", що поклали початок демократичного слов’янофільства. Для поета близькою є ідея того, що в майбутньому "зіллються слов’янські ріки" в одне море, але при цьому він твердо стоїть на позиції тог, що "в своїй хаті своя правда, і сила, і воля". Цей принцип був центральним в ідеї слов’янофільства, викладеній у програмних документах Кирило-Мефодіївського товариства і саме його послідовно дотримується Т. Шевченко.

Тарас Шевченко — поет, що зробив для відродження і становлення сучасної української нації чи не більше за будь-якого українського політичного діяча чи теоретика політики, відродив у ній національну самоповагу та прагнення до самостійного державно-політичного існування, поставив боротьбу за відродження держави із становища мрії в стан надії, сподівання і, врешті, активної діяльності.

Т. Шевченко творив міф своєї України, а його нащадки — творили "міф Шевченка", без якого історична доля української нації була б інша. "Шевченко — борець за соціальне визволення", "Шевченко — борець за українську державу", "Шевченко — борець за дружбу всіх народів і слов’янських зокрема" — це міфогеми, які не протистоять одна одній, а розкривають різні сторони спадщини великого поета. Тільки їх розгляд у взаємодії та взаємодоповнення дозволяє в повній мірі зрозуміти, те, що Т. Шевченко хотів сказати, історії, світу та своїм землякам "і мертвим, і живим і не народженим".
  1   2   3   4   5   6   7

Схожі:

51. Кирило-Мефодіївське товариство у 40-х роках XIX ст на боротьбу проти існуючого ладу стають нові сили не лише дворянської, а й різночинної інтелігенції iconФілософська думка в україні
«книжна культура», «народна культу­ра», Українське передвідродження, Українське Відродження, Українське Просвітництво, Києво-Могилянська...
51. Кирило-Мефодіївське товариство у 40-х роках XIX ст на боротьбу проти існуючого ладу стають нові сили не лише дворянської, а й різночинної інтелігенції icon1. 2 Аналітичне визначення сили як ковзного вектора
Основні означення І поняття. Аксіоми про дві сили. Теорема про ковзний вектор сили. ([1], с. 26-29). В’язі та їх реакції. Активні...
51. Кирило-Мефодіївське товариство у 40-х роках XIX ст на боротьбу проти існуючого ладу стають нові сили не лише дворянської, а й різночинної інтелігенції iconШкола-дитячий садок
Крім того, кожен день дитину чекають нові відкриття, нові друзі та нові враження!
51. Кирило-Мефодіївське товариство у 40-х роках XIX ст на боротьбу проти існуючого ладу стають нові сили не лише дворянської, а й різночинної інтелігенції iconТараса Шевченка Юридичний факультет кафедра адміністративного та фінансового права
Водночас з'явились нові види контролю, спрямовані на боротьбу з казнокрадством, нецільовим витрачанням бюджетних коштів та іншими...
51. Кирило-Мефодіївське товариство у 40-х роках XIX ст на боротьбу проти існуючого ладу стають нові сили не лише дворянської, а й різночинної інтелігенції iconВступ
Саме це привело до виникнення своєрідного соціального замовлення держави та суспільства науці: розробити нові ефективні засоби І...
51. Кирило-Мефодіївське товариство у 40-х роках XIX ст на боротьбу проти існуючого ладу стають нові сили не лише дворянської, а й різночинної інтелігенції iconПлан лекції: Поняття, суть та ознаки конституційного ладу. Система...
Нормативні та організаційні гарантії конституційного ладу України: поняття та суть
51. Кирило-Мефодіївське товариство у 40-х роках XIX ст на боротьбу проти існуючого ладу стають нові сили не лише дворянської, а й різночинної інтелігенції iconТема № Методологічні основи соціології
Намагання пізнати, осмислити суспільство, реалізувати своє ставлення до нього супроводжувало людство на всіх етапах його історії....
51. Кирило-Мефодіївське товариство у 40-х роках XIX ст на боротьбу проти існуючого ладу стають нові сили не лише дворянської, а й різночинної інтелігенції icon8. Сучасний бій та його впливи на психіку воїна
Водночас він являє собою жорстоку боротьбу цілей, мотивів, переконань, настроїв, волі, думок військовослужбовців сторін, які ведуть...
51. Кирило-Мефодіївське товариство у 40-х роках XIX ст на боротьбу проти існуючого ладу стають нові сили не лише дворянської, а й різночинної інтелігенції iconЗакони І категорії соціології Структура І функції соціології як науки
Намагання пізнати, осмислити суспільство, реалізувати своє ставлення до нього супроводжувало людство на всіх етапах його історії....
51. Кирило-Мефодіївське товариство у 40-х роках XIX ст на боротьбу проти існуючого ладу стають нові сили не лише дворянської, а й різночинної інтелігенції iconТерміни «самодіяльність, самодіяльний туризм» з’явилися у 30 роках...
В часи тоталітарного ладу, самодіяльність була вищим проявом громадської активності. Саме тоді були створені силами громадськості...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка