Українська карта у відносинах Литви й Польщі Участь українських земель у зовнішній політиці Литви




Скачати 332.36 Kb.
НазваУкраїнська карта у відносинах Литви й Польщі Участь українських земель у зовнішній політиці Литви
Сторінка3/3
Дата конвертації30.08.2013
Розмір332.36 Kb.
ТипДокументы
skaz.com.ua > Література > Документы
1   2   3

Виборювання козацької автономії, захист православної віри дипломатичними методами.

Поляки намагалися будь-якою ціною приборкати козаків. Ще до морських походів, 1614 року, спеціальна польська комісія зазначала, що козаки нікого, крім своєї старшини, не слухають і взагалі живуть ніби окремою державою. Козацьким представникам було заявлено ультимативно, щоб козаки перебували лише на Запоріжжі й захищали кордон від набігів турків і татар, не втручаючись у справи інших країн. За це їм щорічно мали виплачувати 10 тисяч злотих і 700 штук сукна. Старшого над козаками мав призначати коронний гетьман. Ті ж козаки, що жили в містах, мали підлягати місцевій владі, а не якійсь окремій козацькій юрисдикції. Козаки позбавлялися права без дозволу короля здійснювати походи і приймати до себе селян-втікачів.

Відповідь козаків на цю грізну петицію не збереглася, але їхні наступні дії (вже згадані походи) красномовно свідчать про те, що вони всі напучування в одне вухо впустили, а в друге випустили. Проте визнання за козаками власного козацького суду й управи, на яке пішли польські урядовці, свідчило про офіційне, на державному рівні, підтвердження козацької автономії як першого кроку на шляху до створення козацької держави.

Козацькі походи ледь не призвели до війни між Туреччиною та Польщею. Польський уряд доклав чимало зусиль до збереження миру, А в Україну для втихомирення козаків було направлене коронне військо разом з мобілізованою шляхтою. Перед лицем такої небезпеки козаки порівняно спокійно сприйняли черговий ультиматум. А в ньому вимагалося виключити з козацького стану «ремісників, купців, шинкарів, війтів, бургомістрів, різників, кравців, що налізли до війська». Козаки погодилися також не нападати на сусідні країни й за платню нести сторожову службу. Але наполягли на самостійному виборі старшого над собою, якого уряд мав лише затверджувати. Поляки із задоволенням зустріли згоду на виключення з війська всіх непрофесіональних козаків і всіх, хто пристав до них упродовж останніх двох років.

Розсудливий Сагайдачний, аналізуючи ситуацію, розумів, що всі ці вимоги скоро втратять реальний грунт.

І справді, вже 1618 року королевич Владислав, вирушаючи на чолі невеликого війська здобувати московську царську корону, потрапив у скрутне становище, и виручити його могли тільки козаки. Сагайдачний мобільно зібрав 20-тисячне козацьке військо і пройшов з ним усю Московщину, розбиваючи на своєму шляху регулярні російські війська й беручи місто за містом: Путивль, Єлець, Лівни й виручив королевича. Об'єднані польсько-українські війська штурмували Москву й заледве не взяли її. Деулінське перемир'я 1618 року закріпило за Польщею Смоленщину й Сіверщину.

Незважаючи на таку рішучу допомогу козаків польським військам у війні з Москвою, тиск на козаччину тривав. 1619 року неподалік від містечка Паволочі під час переговорів між польською делегацією на чолі з гетьманом Жолкевським і козацькою на чолі з Сагайдачним полякам вдалося домогтися скорочення козацького реєстру з десяти тисяч шестисот до трьох тисяч, заборони козакам виходити в море й закріплення положення про призначення старшини королем. Це викликало розкол у козацькому середовищі й величезне обурення козацької голоти-сіроми. Воно коштувало Сагайдачному короткочасного скинення з гетьманської посади.

Процес переговорів між королем та його урядовцями й козаками тривав, дедалі більше нагадуючи не стосунки між сюзереном і васалом, а дипломатичні контакти на рівні міжнародних відносин. Дипломатичний вплив козацтва на політичну ситуацію в Польщі особливо був помітний у вирішенні справи щодо захисту православної віри. Берестейською унією 1596 року цій вірі було завдано відчутного удару. Єдиними щирими й послідовними захисниками віри дідів і батьків стали козаки, які вбачали в нападках на православну віру спроби не лише покатоличення, а й національного поневолення українського народу. Переходила на бік католицизму частина козацької старшини, не витримувало величезного тиску духовенство й теж схилялося до уніатства. А козаки незламно стояли на захисті своєї віри.

Особливо загострилися питання віри, коли король взяв на себе функцію призначення митрополитів, Козаки вбачали в цьому акті порушення канонів, бо православні екзархи висвячувалися Константинопольським патріархом, що не давало змоги політикам прямо втручатись у церковні справи. Після тривалих дискусій король навіть заявив, що швидше зречеться своєї корони, ніж допустить, аби схизматський митрополит осів у Києві. Підтримував ці домагання й папа Римський, який неодноразово направляв в Україну нунціїв (послів) з метою посилення свого впливу на вирішення церковних справ.

В історії боротьби православних за свої права окреме місце належить сеймові 1623 року. Православне духовенство напередодні його проведення видрукувало меморандум, у якому виправдовувало висвячення низки єпископів патріархом Теофаном під час перебування його на Січі. З цим меморандумом виступили кращі представники української шляхти, які писали про те, що через унію Запоріжжя навіть не в змозі вмістити втікачів з України. Депутація із Січі привезла на сейм петицію, в якій недвозначно заявлялося про необхідність повернення православній церкві її правового статусу в державі. До петиції було додано детальний опис усіх кривд, завданих православним за останні роки по всій Речі Посполитій. Проте більшість сейму вперто наполягала на своєму.

Така двозначна ситуація призвела до того, що деякі представники духовенства почали говорити про необхідність підданства московському цареві, на якого покладалися сподівання, що він зможе задовольнити потреби православної церкви. Це москвофільство особливо поширилося на Задніпрянщині, зокрема в монастирях Лубенщини.

На цей час козаки прямо втрутилися в татарські справи. У Криму татари в боротьбі за ханський престол поділилися на дві партії. Одна з них, що хотіла покласти край залежності Криму від Порти, покликала собі на допомогу козаків. І великий козацький загін з'явився в Криму, а готовий до битви з турецькою ескадрою флот козацький виплив у Чорне море. Це був один з найблискучіших походів козаків. Майже 50 чайок по сорок чоловік у кожній несподівано з'явилися в Босфорі. Турецький флот на цей час стояв у Кафі. Тому козакам вдалося безборонно пограбувати жителів з обох берегів протоки, взяти велику здобич і відпливти додому.

Під час погоні вони стали в бойовий стрій і турки не наважилися атакувати їх. Через два тижні, у липні 1624 року, вже 150 чайок з'явилися перед Царгородом. Там вони спалили Форос і ледь не захопили арсенал. Три дні гуляли козаки обабіч берегів Босфору і взяли велику здобич. Султан терміново викликав свій флот із Кафи. Але це не завадило козакам і втретє добратися до Босфору й пограбувати узбережжя.

Претендент на кримський престол Шагін-Гірей у грудні 1624 року уклав з козаками союз як з окремою державою. Козаки у цей час здійснювали власну міжнародну політику. Вони надали на Запоріжжі притулок претендентові на турецький престол Ахії, вели довкола нього складну дипломатичну інтригу. Потім відправили Ахію до Києва. Митрополит Борецький відіслав претендента на турецький престол до Москви, передавши через нього листи до царя, патріарха, бояр, де скаржився на утиски над православною церквою у Польщі й просився разом з козаками під протекторат Москви. На початку 1625 року в Москві навіть з'явилися козацькі посли.

Одержавши черговий наказ не виходити в море, козаки знову порушили його. Вони дісталися до Царгорода, спустошили околиці Трапезунда й розбили потім неподалік від Дніпровського лиману сильний турецький флот.

Поляки вжили рішучих заходів. Вони підкупили татарських ватажків, розколовши на деякий час козацько-татарський союз. А потім польське військо рушило в Україну. Після низки запеклих боїв, які точилися з перемінним успіхом, восени 1625 року обидві сторони уклали компромісну угоду, відому під назвою Куруківської. У цій угоді передбачалася амністія козакам, що порушували королівські заборони. Козаки відмовилися від вимог видати призвідців і ватажків походів. Козацький реєстр мав обмежитися шістьма тисячами, які одержували б регулярну урядову платню. Зате козаки зобов'язувалися не виходити в море й навіть спалити свої чайки. Всі козаки, що не потрапили до реєстру, мусили або ж виселитися з панських маєтків, або ж визнати себе кріпаками. Гетьманом став Михайло Дорошенко — відома в козацькому світі постать.

Дорошенко, лояльно ставлячись до короля, одночасно намагався обстоювати козацькі права. Майже щороку він відправляв послів до Варшави з проханнями пом'якшити умови Куруківської угоди та про збільшення платні, про розширення прав козаків. І хоча позитивної відповіді не отримував, але не порушував укладених угод. Мало того, коли татари восени 1626 року вчинили напад на Україну, Дорошенко разом з польськими військами під Білою Церквою розгромив їх ущент.

Згодом татари стали поводитися ще зухваліше — розпочали будувати фортеці в нижній течії Дніпра. Не стихали й внутрішні татарські усобиці. Козаки не могли стояти осторонь цих справ. Вони пішли походом аж у Крим, дійшли до Бахчисарая, але тут в бою втратили Дорошенка й низку провідних старшин. І все ж таки похід не припинили, дісталися аж до Кафи і взяли її в облогу. Але обидві татарські партії примирилися й разом завдали удару козакам. Запорожці не розгубилися: вони не лише пробилися крізь ворожі заслони, а й привезли на Січ гармати, які татари захопили під Цецорою.

Генеральною лінією козацької дипломатії був розрахунок на ослаблення Криму, і козаки завжди підтримували того, хто хоч чимось цьому сприяв. Після загибелі Михайла Дорошенка вони прийняли рішення порозумітися з польським королем, а в Криму підтримати Шагін-Гірея, бо це ослаблювало Крим в цілому. В разі протесту турецької сторони було вирішено дезінформувати її, вказуючи, що то козаки-випищики вчинили заколот і не слухаються гетьманських розпоряджень.

Повстання під проводом Тараса Федоровича (Трясила) завершилось укладенням між польським урядом і козаками Переяславської угоди. Тарас Федорович залишив гетьманство, але його брало на поруки козацтво. Куруківська угода зберігала свою чинність. Козаки пообіцяли видати ватажків самовільних морських походів і вкотре запевнили поляків, що спалять власні чайки, Реєстр було збільшено із шести до восьми тисяч. На всіх учасників повстання поширювалася амністія. Самі козаки вважали Куруківську угоду скасованою й відзначили це своє бачення деяких пунктів угод великим-морським походом, під час якого було спустошено Чорноморське узбережжя в районі Килії, Балчика, Варни. Поляки не заважали козакам, але своє коронне військо залишили в Україні.

Про зростаючий вплив козацтва на міжнародні справи свідчить чергова спроба європейських монархів втягти козаків у розв'язання своїх політичних проблем. Деякі факти вказують на те, що трансильванський воєвода Габор за посередництвом Константинопольського патріарха вів якісь переговори з козаками. Після його смерті шведський король Густав-Адольф двічі направляв своїх послів до козаків з пропозицією підтримати його кандидатуру на польський престол на випадок смерті польського короля. Але посли натрапили на реєстрових козаків, відданих королеві, й ті видали їх полякам. Просив шведський король також відрядити козацький загін для участі у війні, яку вів Ґустав-Адольф з Австрією.

До речі, на вибори нового короля прибула делегація від козаків, яка зажадала захисту прав православних віруючих та забезпечення права голосу на виборах короля. Сенат дав досить двозначну відповідь: «Козаки дійсно становлять частину Речі Посполитої, але таку, як волосся та нігті на тілі людини — коли вони надто виростуть, то їх стрижуть».

На черзі постало питання про розширення участі козаків у європейських справах. До цього спонукало те, що новий король Польщі Владислав претендував на дві дуже престижні корони: московську, на яку його обрали самі москвичі, й на шведську, на яку він мав право як представник династії Ваза. Війна стала неминучою, й вона розпочалася.

Уже 1633 року розгорнулася московська кампанія. Козаки взяли в ній активну участь, оперуючи на Сіверщині під орудою Яреми Вишневецького та Адама Киселя. А наступного року під Смоленськом діяв цілий козацький корпус (20 тисяч чоловік) під проводом нового гетьмана Орендаренка. Козаки в цій кампанії відіграли велику роль. За Поляновським мирним договором (1634 р.) Владислав закріпив за Польщею Смоленську й Сіверську області, хоча московської корони й не здобув, Коли невдовзі спалахнула війна зі шведами, козаки воювали аж на Балтійському морі. їхні майстри на річці Німан збудували чайки, на яких козаки з моря блокували Кенігсберг*. Під час цієї операції вони захопили шведський воєнний корабель.

Повстання під проводом Павла Бута (Павлюка) завершилося страшною поразкою козацького війська. Угода, підписана з польським урядом, була принизливою (а підписував її від імені козаків військовий писар Богдан Хмельницький — уже тоді він набував дипломатичного досвіду, який дуже пригодився йому пізніше). Козаки виявили повну покору, прийняли призначену їм старшину і склали присягу на вірність королеві. Видані повсталими Павлюк, Томиленко та четверо інших ватажків були страчені у Варшаві.

Остаточні підсумки повстання підбив сейм 1638 року. Він зменшив реєстр з восьми знов до шести тисяч, позбавив козаків самоуправління — старшина, як і раніше, мала призначатися — і ухвалив відбудувати зруйновану напередодні фортецю Кодак.

Цю фортецю було зруйновано запорожцями під керівництвом гетьмана нереєстрових козаків Івана Сулими. Того самого козацького ватажка, що 1633 року під час морського походу взяв у полон трипалубну турецьку галеру, триста турків і подарував їх разом з судном самому папі Римському Павлові V. Понтифік нагородив Сулиму золотим орденом з власною мініатюрою. Проте навіть така висока нагорода не врятувала гетьмана від четвертування у Варшаві 1635 року за спробу підняти селян і міщан на повстання (а орден кинули в домовину на пошматовані останки).

Останнє перед Визвольною війною повстання під проводом Якова Острянина (Остряниці) закінчилося навдивовижу мирно. Козаки здали зброю, гармати, клейноди. Реєстрові козаки й запорожці уклали навіть угоду між собою про те, що не будуть мститися один одному. У депутацію до короля знову потрапив сотник Богдан Хмельницький. За підсумками переговорів козаки повністю капітулювали. Старшиною урядовці призначили майже самих поляків. Над козаками встановлювався суворий нагляд. Кодак, знову відбудований, не давав їм змоги вільно виходити в море. На цілих 10 років у Польщі запанував спокій. Але це було затишшя перед бурею.

Таким чином, Запорізька Січ вела свою зовнішню політику як самостійна, незалежна держава. І хоча їй у багатьох відношеннях доводилося зважати на зверхність Польщі, проте у випадках, коли складалися можливості, Січ негайно використовувала їх для захисту своїх прав, розширення козацької автономії. Козаччина бере найактивнішу участь у європейській політиці. Багато монархів змушені рахуватися з нею як з даністю й підходити до неї як до суб'єкта незалежної зовнішньої політики. Про це свідчило й залучення козаків до різних європейських коаліцій. Козацтво за допомогою дипломатичних і воєнних заходів захищало вітчизну від нападів різноманітних тогочасних ворогів. Серед політичних постатей найяскравішою була постать Петра Конашевича-Сагайдачного.

Сагайдачний — центральна особа української історії початку XVII -століття. Він підніс престиж українського козацтва. За його гетьманства козаки зайняли чільне місце в українському суспільстві, перебираючи на себе роль шляхти, яка дедалі більше полонізувалася й переходила в католицтво. Своєю діяльністю Сагайдачний повернув Києву значення культурного й релігійного осередку України. Діяння Сагайдачного впродовж короткого часу уможливили майбутню державу Хмельницького. Вів гетьман також зважену й лояльну стосовно сусідів, особливо Польщі, зовнішню політику, чим уславився і як талановитий дипломат.

Польська держава, бажаючи придушити козацький рух, одночасно відчувала гостру потребу в професіоналах такого рівня, якими були козаки. Тому вона, з одного боку, вживала репресивних заходів, а з другого — змушена була сприяти розвиткові козацтва. Ці протиріччя й використовували козаки для того, щоб завзято боронити рідну землю й свою віру. При цьому використовувалися як воєнні, так і дипломатичні методи. Народні повстання, серцевиною яких були саме козаки, завжди завершувалися підписанням угод, під час укладення яких козаки виступали самостійною стороною на засадах міжнародного права. Ці повстання прискорили наближення Визвольної народної війни проти польсько-шляхетського поневолення, про що йтиметься в наступних лекціях.
1   2   3

Схожі:

Українська карта у відносинах Литви й Польщі Участь українських земель у зовнішній політиці Литви iconТема III. Українські землі під владою литви І польщі тема ІV. Українська...
Тема VI. Українські землі у складі російської та австро- угорської імперій (ХІХ – поч. ХХ ст.)
Українська карта у відносинах Литви й Польщі Участь українських земель у зовнішній політиці Литви iconУкраїнські землі у складі Литви та Польщі Суспільні рухи кінця XVI —30-х рр. XVII ст
М. Грушевський. Ця точка зору хибує на недооцінку тих процесів, котрі відбувались упродовж двох століть, сповнених напруженої історичної...
Українська карта у відносинах Литви й Польщі Участь українських земель у зовнішній політиці Литви icon1. Проблема територіального суверенітету у зовнішній політиці Японії в 50-і 70-і рр
Проблема територіального суверенітету у зовнішній політиці Японії в 50-і – 70-і рр
Українська карта у відносинах Литви й Польщі Участь українських земель у зовнішній політиці Литви icon1. Проблема територіального суверенітету у зовнішній політиці Японії в 50-і 70-і рр
Проблема територіального суверенітету у зовнішній політиці Японії в 50-і – 70-і рр
Українська карта у відносинах Литви й Польщі Участь українських земель у зовнішній політиці Литви iconТема 2 Політичні особливості І наслідки передування українських земель...
Захоплення українських земель литовськими І польськими феодалами (друга половина ХІV ст.)
Українська карта у відносинах Литви й Польщі Участь українських земель у зовнішній політиці Литви icon1. Прадавня українська історія
Прадавня історія українських земель та її основні етапи. Княжа доба Русі – України
Українська карта у відносинах Литви й Польщі Участь українських земель у зовнішній політиці Литви iconТема Прадавня українська історія
Прадавня історія українських земель та її основні етапи. Княжа доба Русі – України
Українська карта у відносинах Литви й Польщі Участь українських земель у зовнішній політиці Литви iconРозвиток українських земель під владою російської та австрійської...
Тичних перетворень кінця XVIII ст припинили існувати держави, від яких протягом попередніх двох століть значною мірою залежав розвиток...
Українська карта у відносинах Литви й Польщі Участь українських земель у зовнішній політиці Литви iconВільна озброєна людина, представник військового
Основним заняттям козака була війна: розбій І патрулювання торгових шляхів,піратство в Криму та Чорному морі, захист українських...
Українська карта у відносинах Литви й Польщі Участь українських земель у зовнішній політиці Литви iconКодекс України 2003 року
Участь держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад у цивільних відносинах
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка