Українська карта у відносинах Литви й Польщі Участь українських земель у зовнішній політиці Литви




Скачати 332.36 Kb.
НазваУкраїнська карта у відносинах Литви й Польщі Участь українських земель у зовнішній політиці Литви
Сторінка1/3
Дата конвертації30.08.2013
Розмір332.36 Kb.
ТипДокументы
skaz.com.ua > Література > Документы
  1   2   3
Участь українських земель у зовнішній політиці Литви

Українська карта у відносинах Литви й Польщі

Участь українських земель у зовнішній політиці Литви.

Монголо-татарська навала справила величезний вплив на ситуацію всього сходу Європи, що відбилося на політичному укладі, на соціальних, культурних відносинах, навіть на народній вдачі та психіці. І хоча основна частина людності українських земель лишилася на рідних теренах, свій вплив Київська держава втратила. На політичну арену поволі, але впевнено вийшла інша держава, яка тривалий час знаходилася у своєрідному політичному затінку. Захована за лісами й болотами, вона виринула з них тоді, коли вже могла на повний голос заявити про себе як потужне державне утворення, що всерйоз претендувало на участь у вирішенні європейських справ. Це була, як ви вже здогадалися, Литва.

Ще у XII столітті Литву заселяли невеликі племена, які лише формально вважалися об'єднаними в одну державу. Але в XIII столітті ці племена об'єднуються вже по-справжньому, а в XIV столітті Литва збирає в єдине ціле значний територіальний масив, у тому числі й велику частину українських земель. З цього часу аж до середини XVI століття Литва відіграє важливу роль у житті цих земель.

У XII столітті литовці поділялися на сім племен: прусси жили між Віслою та Німаном. Жмудь — на правому березі нижнього Німану, Власне литва — у басейні річки Вілії. Жемголи — на лівому березі Двіни. Корсь, або курони, — на півострові між Балтійським морем і Ризькою затокою. Летголи — на правому березі Західного Бугу і ятвяги — понад Західним Бугом і верхнім Німаном. їхній політичний устрій і побут мало чим відрізнялися від життя слов'ян періоду до Київської Русі. Вони нікого не зачіпали, і їх залишали в спокої. Але вже на початку XIII століття на них рушили німецькі лицарі. Під прапором поширення християнства вони намагалися підкорити литовців, вбиваючи тих, хто чинив опір. Небезпека змусила шукати шляхи до об'єднання. Першим збирачем литовських земель був Міндовг (1219—1264 рр.). На початку його князювання ятвяги здійснювали систематичні набіги на Волинь. Це змусило вже Данила Галицького протистояти їм. Данило уклав угоду з мазовецькими князями, Тевтонським орденом і вів боротьбу не на життя, а на смерть: ятвязькі села спалював, а їхніх мешканців знищував. Урешті-решт ятвязька земля була окупована й поділена між союзниками.

Проте Міндовг не змирився з втратою частини своїх володінь. Завдяки успішним дипломатичним і воєнним діям він поступово поширив свій вплив на південний схід. Міндовг зайняв так звану Чорну Русь над Німаном: Гродно, Волковиськ, Слонім, Новгородок. До Новгородка він навіть переніс власну столицю.

Після Міндовга деякий час панували усобиці, коли великим князем литовським був навіть син Данила Галицького Шварно. Знову посилилася експансивна політика за Гедиміна (1316—1341 рр,). Приєднуючи українські й білоруські землі до литовських, Гедимін підкреслював, що він є спадкоємцем руських князів і називав себе «королем литовським та руським». Він захопив Берестейсько-Дорогичинську землю, вів боротьбу за Галичину та Волинь.

Обачний Гедимін умів підтримувати дружбу з монголо-татарами, ніколи не воював з ними, але й не платив їм данини. Він дозволяв іноземним купцям торгувати на своїй території без мита, запрошував зарубіжних майстрів і ремісників, надаючи їм всілякі пільги. За Гедиміна були побудовані християнські храми у Вільні й Новгородку. Литовський князь довів, що він розумний політик і хазяйновитий господар.

Одруженням своїх синів з вітебською й волинською княжнами Гедимін здобув для них спадкові права на ті землі. А своїх п'ятьох дочок він вигідно повіддавав заміж за польських і руських князів, уклавши вигідні для себе союзи. Литовське князівство за Гедиміна перетворилося на державу литовсько-руську, де руський елемент був рівноправною частиною.

Приєднання на сході продовжив його син Ольгерд (1341—1377 рр.). Поступово він заволодів Чернігово-Сіверською землею, потім Київською та Переяславською. Окупація цих земель викликала конфлікт з монголо-татарами. Але Ольгерд перемагає їх у 1363 році на Синіх Водах (прикордоння Волині й Поділля) і захоплює й Поділля. Разом з братом Любартом Ольгерд витримує тривалу війну за Волинь з польським королем Казимиром Великим, у якій місцеве населення підтримувало литовських князів. Волинь лишилася в їхніх руках. Так Ольгерд закріпив за собою усі білоруські й майже всі українські землі.

З цього часу, як пише М. Карамзін, південні області Русі «бьів некогда лучшим ее достоянием.., сделались как бьі чуждьі для нашего северного отечества.,.».

Тут постає низка запитань. Чому литовські князі так легко оволодівали краєм, населення якого стояло значно вище за своїм розвитком у багатьох відношеннях? Чому за час литовського панування на цих землях не було жодного серйозного повстання? Чому віддавалася перевага саме литовському пануванню, а не чиємусь іншому? Таких запитань можна поставити ще чимало. Більшість істориків пояснює це виваженою внутрішньою та зовнішньою політикою литовських князів, які поводили себе на приєднаних землях зовсім не як завойовники.

І Д. Дорошенко, і Н. Полонська-Василенко, і Д. Яворницький пишуть про це так. Перебуваючи на вищому щаблеві розвитку, русичі спокійно ставилися до своїх сюзеренів. А це у свою чергу викликало велику повагу до всього передового й нового, що запозичили литовці у них. Завойовники не лише не порушували місцевого укладу життя, а й брали з нього все цінне.

Литовські князі у своїх грамотах проголошували, що «старовини не рушать, новини не вводять», здійснюючи це гасло на практиці. Руські князівства мали досить широку автономію. Князі проводили свою зовнішню політику. Наприклад, Андрій Полоцький уклав договір з Тевтонським орденом, Київ вів боротьбу з монголо-татарами, Волинь — з поляками. Населення литовського князівства мало право вільно виїздити за кордон. Джерелом права стала «Руська правда». В останній редакції Литовського статуту 1588 року знайдено вірш, який дуже вдало характеризує литовську добу: Полска квитнет лацизною, Литва квитнет русчизною: Без той в Польщі не пребудеш, Без сей в Литві блазном будзеш.

Не мавши до цього органів управління, литовці переймали від завойованих військову організацію й способи оборони. Русичі будували міста, замки, фортеці, обладнували їх артилерією. У боротьбі з хрестоносцями з цього часу литовці змінюють форми й способи ведення війни: правильно розташовують бойовий стрій, грамотно здійснюють облогу, уміло штурмують ворожі укріплення. Від Русі були запозичені княже господарство та адміністрація, податкова організація й суд. Руська мова стала мовою княжого двору й державної канцелярії. Прихильно сприймалася християнська віра. Узвичаїлися шлюби литовських князів з руськими князівнами й навпаки. Русичі обіймали різні громадські посади, які потребували певної освіченості, влаштовували для литовських дітей школи й навчали їх грамоти. Вони здійснювали зовнішню торгівлю хутрами, медом, воском, хлібом, лісовими матеріалами; запроваджували в різних місцях держави ремесла, ставали при дворах князів музикантами, співаками тощо.

Так і створилася Литовська держава, що стала називатися Великим князівством Литовським. Але власне литовців у ній було десь близько десятої частини населення. Решта ввійшла до складу держави здебільшого шляхом мирних договорів. Можливо, такі умови спричинили б поступову асиміляцію литовців. Але тут втрутилася Польща, яка мала, звичайно, свої інтереси.

Польща під натиском Тевтонського ордену дедалі більше скеровувала свою експансію на схід, де неминуче повинна була зіткнутися з Литвою. Після низки серйозних сутичок була зроблена спроба знайти порозуміння. І от у серпні 1385 року між Литвою та Польщею укладається Кревська унія — перша з ряду подібних угод, яка мала зблизити дві країни. За умо¬вами унії литовський великий князь Яґайло мусив:

1) перейти в латинство сам і перевести на нього своїх братів, бояр і весь народ;

2) ужити всіх можливих заходів до повернення втрачених Польщею та Литвою земель;

3) повернути Польщі забрані в неї землі;

4) звільнити полонених;

5) «на вічні часи» приєднати литовські й руські землі до Корони Польської.

Були ще й деякі більш специфічні пункти. Навіть за певного зближення двох держав вони все ж продовжували залишатися самостійними.

За умовами унії Яг'айло обирався на польського короля й мав одружитися з польською принцесою Ядвіґою, але перед цим мусив охреститися за римським обрядом. Він зробив це не лише сам, а й провів масове охрещення литовців. Історія донесла до нас весь комізм і трагізм ситуації. Щоб скоротити обряд, литовців ставили в лави цілими полками. Священики кропили їх святою водою й давали християнські імена. Для спрощення процедури в одному полку всіх людей називали Іванами, у другому — Петрами, в третьому — Павлами і т. д.

Кревська унія, як бачимо навіть з простого переліку її умов та перших кроків щодо втілення в життя, завдавала відчутного удару саме по руському елементові як запоруці самостійного існування Литви. Тому коли до влади прийшов Вітовт (1382—1430 рр.), то всю свою діяльність він спрямував на скасування Кревської угоди. Після складної боротьби з Яґайлом Вітовт домагається того, що 1398 року князі й бояри литовські та руські проголошують його королем литовським та руським. Кревська угода була скасована.

Намагаючись закріпити своє становище та міжнародний авторитет, Вітовт одружує свою доньку Софію з російським великим князем Василієм. До речі, московські монархи дуже полюбляли хвалитися своїми близькими стосунками з європейськими дворами й тою ласкою, якою вони осипали їхніх послів. Але самі іноземці не раз скаржилися на цей прийом, який супроводжувався нудними та обтяжливими обрядами. Ось як пише про це М. Карамзін: «Приближаясь к границе, посол давал о том знать наместникам ближайших городов. Ему предлагали множество вопросов: „из какой земли, от кого едет? знатньїй ли человек? какого именно звання? бьівал ли прежде в России? говорит ли нашим язьїком? сколько с ним людей и каких?" О сем немедленно доносили Великому князю; а к послу вьісьілали чиновника, которьш, встретив его, не уступал ему дороги, и всегда требовал, чтобьі он стоя вьіслушивал государево приветствие со всем великокняжеским титулом, несколько раз повторяемьім. Назначали дорогу и места, где надлежало обедать, ночевать. Ехали тихо, иногда не более 15 или 20 верст в день: ибо ждали ответа из Москвьі. Иногда останавливались в поле, несмотря на зимний мороз; иногда худо ели. Зато пристав терпеливо сносил брань иноземцев.

Наконец государь вмсьілал дворян своих к послу: тут везли его уже скорее и лучше содержали. Встреча перед Москвою бьіла всегда пьішная: являлось вдруг несколько чиновников в богатьіх одеждах и с отрядом конницьі: говорили речи, спрашивали о здоровье и проч. Двор посольский находился близ Москвьі-реки: большое здание со многими комнатами, но совершенно пустими; никто не жил в сем доме. Приставьі служили гостям, непрестанно заглядьівая в роспись, где все бьіло исчислено, все измерено, что надлежало давать послам немецким, литовским, азиатским: сколько мясньїх блюд, меду, луку, перцу, масла, даже дров. Между тем придворные чиновники ежедневно спрашивали у них, довольньї ли они угощением? Не скоро начинался день представлення: ибо любили долго изготовляться к оному. Посльї сидели одни, не могли заводить знакомств и скучали. Великий князь к сему дню для их торжественного вьезда в Кремль обьїкновенно дарил им коней с богатьіми седлами».

Вітовт розвинув бурхливу діяльність щодо розширення своїх володінь, І в період розквіту його правління вони сягали Чорного моря, Він зібрав під свою руку практично всі українські та білоруські землі (за винятком Галичини, що після тривалої боротьби відійшла до Польщі). Монголо-татарського хана Тохтамиша Вітовт змусив відмовитися від формальних прав на Руську землю. Неподалік від гирла Дніпра спорудив фортецю Святого Івана. Інший замок побудував під Білгородом (Акерманом). Вітовт розпочав будівництво порту в Хаджибеї (нинішня Одеса), звідки хліб вивозився до Візантії. Але цій успішній діяльності було покладено край страшною поразкою від монголо-татар у битві на Ворсклі 1399 року. Береги Чорного моря були втрачені.

Проте Вітовт досяг більшого дипломатичним шляхом, ніж домігся збройною боротьбою. Незважаючи на страшний розгром, він не перестав втручатися до справ Золотої Орди: брав участь у зміні ханів, висував натомість своїх кандидатів. Розпад Золотої Орди й заснування Кримського ханства спочатку створили дуже сприятливі умови для Великого князівства Литовського. Вітовт підтримав засновника цього ханства Хаджі-Гірея, за що ординці зреклися на його користь «історичних прав» на руські землі й видали на те відповідну грамоту. Продовжуючи політику Данила Галицького та його наступників, Вітовт закликав німецьких колоністів і надавав їм Магдебурзьке право. Міста Великого князівства Литовського розквітали.

Неперехідне значення в історії Литовсько-Руської держави мала так звана «Велика війна» 1410 року — похід спільних сил Польщі й Литви проти Тевтонського ордену. Кульмінаційним її пунктом була битва під Грюнвальдом, у якій вирішальну роль відіграли руські полки, що воювали у складі литовських військ. Наслідком битви було те, що Велике князівство Литовське знову унезалежнилося від Польщі, змусивши її віддати й Поділля.

Низкою заходів Вітовт здійснив якісну перебудову держави, перевівши її з об'єднання окремих князівств із широкою автономією на державу з міцною централізованою владою. Щодо відносин Литви з Польщею, то двома угодами — Віленською (1401 р.) і Городель-ською (1413 р.) — були зроблені певні, досить нерішучі кроки до фактичного об'єднання: Віленська встановила лише союз взаємної охорони та безпеки, а Городельська повторювала персональну унію на зразок Кревської унії 1385 року. Але Городельська угода, зберігаючи ідею литовської автономії, увігнала клин у Литовсько-Руську державу, бо внесла привілейованість католиків стосовно православних. Наслідком цього були повстання православних проти Вітовта ще за його життя.

У XV столітті неймовірно швидко зростає й посилюється Москва. Поступово позбуваючись монголо-татарського впливу, вона почала об'єднувати навколишні землі. До кінця століття була створена міцна централізована держава, яка не могла в цьому процесі не зіткнутися з Литвою. Об'єднавши майже всі землі центрального регіону, великий князь Іван III почав претендувати й на інші землі колишньої Київської Русі як на спадщину Рюриковичів. 1501 року між Москвою та Литвою вибухнула війна, яка двічі затухала й відновлювалася. Згідно з мирним договором 1514 року Москві дісталися Смоленськ, Сіверщина аж до кордону нинішньої Полтавщини й велика частина Білої Русі.

У цей час на півдні з'являється інший страшний ворог Литви. У середині XV століття від Золотої Орди відокремлюється Кримська орда, яку очолила династія Гіреїв. Кримські татари, як уже говорилося, спочатку перебували у васальній залежності від Литви. Але 1475 року Крим став васалом Туреччини. Це мало фатальні наслідки для України. Уклавши договір з Москвою, хан Менглі-Гірей 1484 року завдав страшної сили удар по українських землях. Київ зазнав такого розгрому, якого не знав від часів Батия. Місто було пограбоване й спалене. Золоті чаші Святої Софії хан послав до Москви в дарунок. Уся Київщина була спустошена, а її населення частково знищене, частково взяте в полон.

З цього й почалися спустошливі набіги на українські землі. 1485 року така ж доля випала Поділлю, через три роки — Київщині. 1490 року стався набіг на Волинь і Холмщину. А потім майже щороку повторювалися страшні татарські наїзди, що спустошували цілий край аж до поліських боліт і Десни. Ці набіги мали страшенні наслідки. Здобутки цивілізації та культури двох століть були знищені за кілька років. Уся територія вздовж Росі й Десни перетворилася на пустелю. Сотні тисяч людей погнали в неволю. «Усі страти в людях, — як свідчив один з істориків, — які потерпіла Україна протягом одного покоління після 1480 р., були такі, що ними можна б сколонізувати величезні простори лугів та степів».

Посол литовського великого князя 1548 року бачив у Криму таку силу українських бранців, які все прибували, що в нього закралася думка, а чи залишився ще хтось на тій багатостраждальній землі. Литовський історик XVI століття Стрийковський писав, що «турок тримав кримську орду напоготові, як мисливець держить у своїх руках напоготові зграю хортів». Ця зграя щороку накидалася на нещасний край і нищила його та знелюднювала.
  1   2   3

Схожі:

Українська карта у відносинах Литви й Польщі Участь українських земель у зовнішній політиці Литви iconТема III. Українські землі під владою литви І польщі тема ІV. Українська...
Тема VI. Українські землі у складі російської та австро- угорської імперій (ХІХ – поч. ХХ ст.)
Українська карта у відносинах Литви й Польщі Участь українських земель у зовнішній політиці Литви iconУкраїнські землі у складі Литви та Польщі Суспільні рухи кінця XVI —30-х рр. XVII ст
М. Грушевський. Ця точка зору хибує на недооцінку тих процесів, котрі відбувались упродовж двох століть, сповнених напруженої історичної...
Українська карта у відносинах Литви й Польщі Участь українських земель у зовнішній політиці Литви icon1. Проблема територіального суверенітету у зовнішній політиці Японії в 50-і 70-і рр
Проблема територіального суверенітету у зовнішній політиці Японії в 50-і – 70-і рр
Українська карта у відносинах Литви й Польщі Участь українських земель у зовнішній політиці Литви icon1. Проблема територіального суверенітету у зовнішній політиці Японії в 50-і 70-і рр
Проблема територіального суверенітету у зовнішній політиці Японії в 50-і – 70-і рр
Українська карта у відносинах Литви й Польщі Участь українських земель у зовнішній політиці Литви iconТема 2 Політичні особливості І наслідки передування українських земель...
Захоплення українських земель литовськими І польськими феодалами (друга половина ХІV ст.)
Українська карта у відносинах Литви й Польщі Участь українських земель у зовнішній політиці Литви icon1. Прадавня українська історія
Прадавня історія українських земель та її основні етапи. Княжа доба Русі – України
Українська карта у відносинах Литви й Польщі Участь українських земель у зовнішній політиці Литви iconТема Прадавня українська історія
Прадавня історія українських земель та її основні етапи. Княжа доба Русі – України
Українська карта у відносинах Литви й Польщі Участь українських земель у зовнішній політиці Литви iconРозвиток українських земель під владою російської та австрійської...
Тичних перетворень кінця XVIII ст припинили існувати держави, від яких протягом попередніх двох століть значною мірою залежав розвиток...
Українська карта у відносинах Литви й Польщі Участь українських земель у зовнішній політиці Литви iconВільна озброєна людина, представник військового
Основним заняттям козака була війна: розбій І патрулювання торгових шляхів,піратство в Криму та Чорному морі, захист українських...
Українська карта у відносинах Литви й Польщі Участь українських земель у зовнішній політиці Литви iconКодекс України 2003 року
Участь держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад у цивільних відносинах
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка