Тематичний план змістового модуля № теми




НазваТематичний план змістового модуля № теми
Сторінка1/5
Дата конвертації02.07.2013
Розмір0.62 Mb.
ТипДокументы
skaz.com.ua > Історія > Документы
  1   2   3   4   5






Модуль 3

Історія педагогіки

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 3

Тематичний план змістового модуля


№ теми

Назва теми

Усього годин

Лекції

Практичні заняття

Самостійна та індивідуальна робота

3.1

Становлення виховання та освіти в Україні з найдавніших

часів до ХV ст. н. е.

8

2

2

4

3.2

^ Розвиток освіти і педагогічної думки в епоху українського Відродження (XVI – перша пол. XVII ст.)

8

2

2

4




Разом:

16

4

4

8


Навчальні цілі: ознайомити студентів із становленням виховання та освіти в Україні з найдавніших часів до ХV ст. н. е., визначити особливості вітчизняної педагогічної культури в дофеодальний та феодальний періоди; показати, як під впливом суспільно-економічних відносин посилюється роль держави в організації освітньої справи; висвітлити розвиток педагогічної думки в Україні XVII ст. й творчість кращих її представників як закономірний результат українських народних освітніх традицій.

Опорні поняття: матріархат, патріархат, християнство, язичницькі вірування, дохристиянське світосприйняття, Кирило-Мефодіївська писемна традиція, Часослов, Псалтир, розрізна азбука, школи грамоти, школи книжного вчення, монастирські та парафіяльні, «Повість минулих літ», «Златоуст», «Ізборнік», «Повчання».

Латинські та міські школи, католицькі, кафедральні, парафіяльні школи, католицькі колегіуми, єзуїтські школи (колегіуми), піарські школи, василіанські шестирічні школи, уніатські школи, мандрівні дяки, соцініантські та кальвіністські навчальні заклади, дяківки, співацька школа, братські школи, вищі школи – академії, козацька педагогіка, козацькі, полкові, паланкові, січові, монастирські та церковно-парафіяльні школи, Головна Січова школа.

Студенти мають знати: особливості виховання, систему шкіл, педагогічну думку Київської Русі, перекладну літературу та перші педагогічні пам’ятки Київської Русі, українське шкільництво в ХІV–ХV ст.; особливості культури й освіти українського Відродження, історію виникнення братських шкіл, історію Острозької академії, Києво-Могилянської академії, діяльність козацьких шкіл в Україні, педагогічні погляди Г. Сковороди.

Студенти мають вміти: аналізувати літературно-педагогічну спадщину ХІ–ХІІІ ст. та визначати її значення для розвитку світової педагогічної думки.

Методичні рекомендації щодо роботи з модулем:

1. Під час опрацювання лекційного матеріалу з теми «Становлення виховання та освіти в Україні з найдавніших часів до ХV ст. н. е.», зверніть увагу на такі провідні ідеї:

    • історичний розвиток України розпочався 1 млн. років тому в епоху палеоліту і став складовою частиною еволюції людства;

  • постійні зміни на території України в первісну добу відбувалися, як у світі в цілому, але й мали певні особливості. Стародавні етноси складалися завдяки міграціям, культурній взаємодії та перемішуванню племен різних земель і природно-географічних зон;

  • Трипільська культура була однією з найдавніших землеробських культур світу (ІV–ІІІ тис. до н. е.). За рівнем соціально-економічного розвитку населення Трипільської культури прирівнюється до цивілізацій Єгипту та Близького Сходу;

  • південні території України тривалий час були заселені кочовиками, які залишили помітний слід в історії України. Перший відомий науці кочовий народ, який мешкав на півдні, кіммерійці (кінця ІІ тис. – VІІ ст. до н. е.). Вони створили перше в південних степах державне об’єднання;

  • в умовах колонізації греками Північного Причорномор’я з VІІ ст. до н.е. до V ст. н.е. існували античні міста – держави, забезпечуючи тісні культурні зв’язки українських земель з античним світом;

  • Київська Русь як держава виникла в кінці VІІ – на початку ІХ ст. Перші літописні київські князі разом із вирішенням важливих політичних і військових проблем державоутворення опікувалися розвитком освіти і виховання. Літописи розповідають не тільки про військову силу, а й мудрість, освіченість, вченість українських князів, їх ратників та простолюдинів.

Під час опрацювання лекційного матеріалу з теми «Розвиток освіти і педагогічної думки в епоху українського Відродження (XVI – перша пол. XVII ст.)», з’ясуйте, які основні явища та фактори становлення системи національної освіти того періоду, що характеризувало вітчизняну педагогіку в епоху Українського Відродження? Ви зможете переконатись у тому, що тільки в умовах державної незалежності і національної свободи сягають вершин (у конкретний соціально-політичний і економічний період) культура і освіта. Епоха Відродження дала можливість досягти народу України суцільної грамотності. Виникає певне розмаїття шкіл та на­прямів навчання в них: дяківські, церковні, парафіяльні, монастирські школи, школи на Запорозьких січах, школи грамоти, народні, народно­го мистецтва, ремесел.

У цей період розвивається «козацька педагогіка»; формується демократична філософія і педагогіка Г. С. Сковороди, побудована на принципах природовідповідності, народності, ідеях всебічного розвит­ку дитини. А ще історія педагогіки вписує в свій літопис дату, яка ви­кликає і сьогодні гордість в українців – діяльність Києво-Могилянської академії, яка значно примножила славу вітчизняної освіти, науки і культури.

2. Готуючись до практичних занять:

  • розгляньте план практичного заняття, визначтесь з основною та додатко­вою літературою;

  • прочитайте відповідний розділ підручника, зверніться до конспекту лекцій;

  • опрацюйте першоджерела, визначте відповідність інформації першоджерел запитанням плану практичних занять;

  • складіть короткий запис першоджерела (план), потім можна записа­ти тези, цитати, законспектувати;

  • при використанні додаткової літератури згрупуйте від­повідний матеріал до окремих запитань;

  • незнайомі слова, визначення запишіть до власного тлумачного історико-педагогічного словника.

3. Для самостійного вивчення питання «Повчання князя Володимира Мономаха дітям» спочатку ознайомтеся із матеріалом навчального посібника (Зайченко І. В. Історія педагогіки : навч. посіб. [для студ. вищ. пед. навч. закл.] / Іван Васильович Зайченко. – [2-ге вид.]. – К. : Слово, 2008. – Т. 2. Школа, освіта і педагогічна думка в Україні. – С. 46–48), потім ознайомтесь із хрестоматіями з історії педагогіки України (Історія української школи і педагогіки : хрестоматія / уклад. О. О. Любар. – К., 2005. – С. 40–41.; Хрестоматія з історії педагогіки : в 2-х т. / за заг. ред. А. В. Троцко. – Харків : ХНАДУ, 2011. – Т. 2. – С. 24–27). З літературно-педагогічного пам’ятника Київської Русі «Повчання князя Володимира Мономаха дітям» випишіть педагогічні ідеї та дайте їм історико-педагогічну оцінку. Які з цих ідей можуть бути використані у наш час?

4. Для самостійного вивчення питання «Козацька педагогіка» спочатку ознайомтеся із матеріалами навчальних посібників (Любар О. О. Історія української школи і педагогіки: навч. посіб. / О. О. Любар, М. Г. Стельмахович, Д. Т. Федоренко. – К. : Знання, 2006. – С. 149–158; Левківський М. В. Історія педагогіки / Михайло Васильович Левківський. – К. : Центр учбової літератури, 2008. – С. 80–83; Медвідь Л. А. Історія національної освіти і педагогічної думки в Україні / Людмила Андріївна Медвідь. – К. : Вікар, 2003. – С. 58–65), потім ознайомтесь із хрестоматією з історії педагогіки України (Історія української школи і педагогіки : хрестоматія / уклад. О. О. Любар. – К., 2005. – С. 141–144). Завдання (на вибір):

І варіант – Складіть перелік фольклорних джерел, історичних документів, наукових праць, художніх творів, присвячених героїці козаччини.

ІІ варіант – Проаналізуйте основні віхи у розвитку козацької педагогіки.

ІІІ варіант – Заповніть таблицю:

^ Вид козацької школи

Коротка характеристика







4. Напишіть реферат на тему: «Українське шкільництво в ХІV–ХV ст.», «Аналіз суспільно-політичних умов виникнення українського Відродження XVI–XVII ст.», «Українська педагогічна думка епохи Відродження (Г. Смотрицький, П. Беринда, І. Галятовський, брати Зизанії, Симеон Полоцький, Іов Борецький, Памво Беринда, Петро Могила, Ф. Прокопович та ін.)».

5. Дайте відповіді на запитання і завдання для самоперевірки з кожної теми модуля та підготуйтесь до контрольної роботи за наданим зразком тестових завдань.
^ Оцінювання навчальних досягнень студентів:

^ Поточна рейтингова оцінка

Контрольна рейтингова оцінка

Проміжна рейтингова оцінка

^ Робота на практичному занятті

Самостійна робота

Індивідуальне завдання

Тема

1.1

Тема

1.2

Тем а

1.1

Тема

1.2

5

5

2

2

6

5

25


^ ТЕМА 3.1. СТАНОВЛЕННЯ ВИХОВАННЯ ТА ОСВІТИ В УКРАЇНІ З НАЙДАВНІШИХ ЧАСІВ ДО ХV СТ. Н. Е.

Стислий зміст лекції

План

1. Традиційні засади виховання дітей у східних слов’ян.

2. Передумови виникнення Київської Русі.

3. Зміст та організація навчання у Київській Русі.

4. Педагогічна думка в Київській Русі. Літературно-педагогічна спадщина ХІ–ХІІІ ст.

Література

Основна

Артемова Л. В. Історія педагогіки України : навч.-метод. посіб. / Любов Вікторівна Артемова. – К. : Либiдь, 2006. – 424 с.

Антология педагогической мысли Древней Руси и Русского государства ХІV–XVII вв. / ред. С. Ф. Егоров и др. – М. : Педагогика, 1985. – 367 с.

Антология педагогической мысли Украинской ССР / сост. Н. П. Калиниченко и др. – М. : Педагогика, 1988. – 640 с.

Волкова Н П. Педагогіка : навч. посіб. [для студ. вищ. навч. закл.] / Наталія Павлівна Волкова. – [2-ге вид., перероб., доп.]. – К. : Академвидав, 2001. – 575 с.

Зайченко І. В. Історія педагогіки : навч. посіб. [для студ. вищ. пед. навч. закл.] / Іван Васильович Зайченко. – [2-ге вид.]. – К. : Слово, 2008. – Т. 2. Школа, освіта і педагогічна думка в Україні. – 1032 с.

Історія української школи і педагогіки : Хрестоматія / уклад. О. О. Любар. – К., 2005. – 767 с.

Левківський М. В. Історія педагогіки / Михайло Васильович Левківський. – К. : Центр учбової літератури, 2008. – 190 с.

Лузан П. Г. Історія педагогіки та освіти в Україні : навч. посіб. / П. Г. Лузан, О.В. Васюк. – [2-ге вид., доп. і перероб.]. – К. : ДАКККіМ, 2010.– С. 296.

Любар О. О. Історія української школи і педагогіки: навч. посіб. / Любар О. О., Стельмахович М. Г., Федоренко Д. Т. – К. : Знання, 2006. – 447 с.

Медвідь Л. А. Історія національної освіти і педагогічної думки в Україні / Людмила Андріївна Медвідь. – К. : Вікар, 2003. – 335 с.

Фіцула М. М. Педагогіка : навч. посіб. [для студ. вищ. навч. закл.] / Михайло Миколайович Фіцула. – К. : Академвидав, 2007. – 559 с.

Скільський Д. М. Історія український педагогіки : ілюстрований навч. посіб. / Дмитро Михайлович Скільський. – Тернопіль : Навчальна книга – Богдан. – 2012. – 340 с.

Стельмахович М. Г. Народна педагогіка / М. Г. Стельмахович. – К. : Рад. шк., 1985. – 312 с.

Хрестоматія з історії педагогіки : в 2-х т. / за заг. ред. А. В. Троцко. – Харків : ХНАДУ, 2011. – Т. 2. – 524 с.

Додаткова

Аркас М. М. Історія України-Русі / Микола Миколайович Аркас. – К. : Вища шк., 1990. – 395 с.

Бабишин С. Д. Школа та освіта Давньої Русі (IX – першої половини ХШ ст.) / Степан Дмитрович Бабишин. – К. : Вища шк., 1973. – 88 с.

Брайчевський М.Ю. Запровадження християнства на Русі / Михайло Юліанович Брайчевський. – К. : Наук. думка, 1989. – 294 с.

Булашев Г. О. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах і віруваннях. Космогонічні українські народні погляди та вірування / Георгий Онисимович Булашев. – К. : Довіра, 1992. – 416 с.

Ващенко Г. Г. Виховний идеал / Григорій Григорович Ващенко. – Полтава : [б. в.], 1994. – 190 с.

Грушевский М. С. Иллюстрированная история Украины / Михайло Сергійович Грушевский. – Донецк : Кярп, 2002. – 768 с.

Жарова Л. Школа Київської Русі : стратегія навчання / Л. Жарова // Рідна школа. – 1993. – №4. – С. 60–62

Замалеев А.Ф. Мыслители Киевской Руси / А. Ф. Замалеев, В. А. Зоц. – К. : Вища шк., 1987. – 183 с.

Кіт Г. Українська народна педагогіка. Курс лекцій : навч. посіб. [для студ. вищ. навч. закл.] / Г. Кіт, Г. Тарасенко. – Вінниця : Едельвейс і К, 2008. – 302 с.

Коба Л. Розвиток освіти в Київській Русі / Л. Коба // Початкова школа. – 1994. – №2. – С. 51–54.

Коба Л. Розвиток педагогічної думки в Київській Русі / Л. Коба // Початкова школа. – 1994.– №3. – С.46–48.

Кузь В. Г. Основи національного виховання / В. Г. Кузь, Ю. Д. Руденко, З. О. Сергійчук. – К. : Київ, 1993. – 152 с.

Памятники литературы Древней Руси. Начало русской литературы ХІ – нач. ХІІ в. : сб. текстов / [под ред. Л. А. Дмитриевича, Д. С. Лихачева]. – М. : Худ. лит., 1978. – 616 с.

Стельмахович М. З історії українського шкільництва / М. Стельмахович // Початкова школа. – 1992. – №9–10. – С. 3–8.

Струманський В. П. Педагогіка народно-побутового життя української людності / В. П. Струманський // Рідна школа – 1996. – № 9. – С. 31–50.

1. Традиційні засади виховання дітей у східних слов’ян

У V–VI столітті н.е. завершилося розселення слов’ян та їх поділ на три групи: східну, західну і південну. Традиції національного виховання зароджувалися одночасно із формуванням слов’янської народності. Цікавими з цього приводу є зауваження древніх авторів про спосіб життя слов’ян. Характер виховання, його зміст, форми і методи були зумовлені географічним положенням, природними та соціальними умовами становлення української народності.

Соціально-економічні умови та основні релігійні вірування визначили тип виховання, що реалізовувався слов’янськими племенами на кожному етапі їх розвитку.

^ Період матріархату: діти до п’яти-шести років виховувалися матір’ю, пізніше хлопчиків передавали до спільних чоловічих помешкань, дівчаток – до жіночих, де ними опікувалися брати і сестри матері.

^ Період патріархату: виникають так звані будинки молоді, куди батьки за традицією відправляли дітей на виховання. У великій патріархальній сім’і виховання дітей ґрунтувалося на принципі разового колективізму. У невеликій сім’і класового феодального суспільства виникають нові оцінні категорії, що сприяють соціалізації підростаючого покоління (відповідальність батьків за виховання дітей, їх авторитет, достоїнство сім’і, дитяче побратимство і посестринство, спілки ровесників, молодіжні товариства). Метою виховання у цей час була підготовка до праці чоловіка-землероба, мисливця, мужнього воїна-захисника рідного краю і матері – вмілої господарки, продовжувачки роду.

Період становлення східнослов’янської народності і державності поділяють на дохристиянський і християнський. Існуючий штамп про бідність і примітивізм язичництва до цього часу накладає відбиток на уявлення про минуле наших предків.

^ 2. Передумови виникнення Київської Русі

З VIII ст. іноземні джерела починають уживати для позначення племен полян та сіверян назву «Русь». Походження цього терміна до кінця не з’ясовано, але головних теорій існує дві:

1) прибічники варязької теорії вважають, що ця назва походить від шведського (норманського, варязького) племені, яке прийшло на східнослов’янську територію;

2) теорія місцевого походження цього терміна. Вона знаходить підтвердження в топоніміці України (назвах місцевостей і річок, наприклад: притока Дніпра – Рось, притока Росі – Росава, Осколу – Рось, на Волині – річка Роска тощо.). Пізніше термін «Русь» уживався стосовно Київщини, Середнього Подніпров’я – земель полян, сіверян і деревлян, тобто в етнічному плані він стосувався тих племен, які започаткували український народ.

Наприкінці IX ст. відбувається процес з’єднання східнослов’янських племен навколо Києва, за назвою столиці державу називають «Київською Руссю». Існують дві основні теорії утворення держави на Русі: 1) норманська; 2) природно-історичного процесу.

Згідно із норманською теорією, висунутою німецькими вченими Байєром і Міллером ще у XVIII ст., держава на Русі була створена норманами (шведами). При цьому теорія апелює до літопису «Повість минулих літ», у якому (ідеться про запрошення до Новгорода норманських вождів на чолі з Рюриком.

Друга теорія твердить, що держава на Русі була створена в результаті природно-історичного процесу. Для цього були необхідні політичні та соціально-економічні передумови. У процесі розвитку східнослов'янського суспільства союзи племен перетворюються на племінні княжіння (VIII ст.) Не можна заперечити, що нормани у ІХ–Х ст. відігравали на Русі активну політичну роль, поклали початок династії Рюриковичів. Проте вони не утворили східнослов’янської держави, а, найімовірніше, каталізували об’єднання східнослов’янських земель і племен.

Процес консолідації східнослов’янських князівств і земель завершується у 882 р. утворенням держави – Київська Русь. Цей факт сприяв виникненню писемності та шкіл, зростанню духовної культури наших предків. Варто зауважити, що за часів язичництва існування писемності на Русі підтримувалося як індивідуальним, так і груповим навчанням грамоти. Останнє було зародковою формою шкіл, що з’явилися з винайденням буквенно-звукової системи письма. До прийняття християнства існували школи двох типів: язичницькі – для задоволення потреб язичницької верхівки і християнські (християнство з’явилося на Русі задовго до його офіційного прийняття). Існування двох типів шкіл у перехідний період від язичництва до християнства було характерним також для Візантії та інших великих країн.

Появі писемності й створенню шкіл у східних слов’ян сприяли такі чинники: становлення феодального способу виробництва; зростання міст як центрів економічного, культурного і політичного життя; потреба князів у грамотному державному апараті, здатному вести облік данини, земельних угідь, запис історичних подій, складати державні акти, здійснювати єдину правову політику і дипломатичні зв’язки з іншими країнами; проникнення на Русь із Візантії християнства, з Болгарії – Кирило-Мефодіївської писемної традиції.

Велику роль у розвитку виховання і освіти в середньовічному слов’янському світі відіграло християнство, яке розкололося на православ’я і католицизм. Якщо східні й південні слов’яни знаходились під впливом греко-візантійської релігійної, культурно-освітньої традиції, то західні слов’яни відчули вплив римсько-католицької, західноєвропейської системи виховання. У деякі періоди такий вплив набував особливо великої сили.

Важливою своєрідністю слов’янської культури та освіти було те, що мовою богослужіння, літератури і школи стала не грецька, не Візантійська, не латинська (як у Західній Європі), а рідна мова – старослов’янська або староболгарська. Особливу роль у створенні слов’янської писемності відіграли брати Кирило і Мефодій. Ця писемна мова стала єдиною для Русі, Болгарії, Сербії, Моравії, призначалася для «книжного вчення».

Зародження загальнослов’янської традиції навчання, шкіл належить до VІІ–ІХ ст. Перша школа, де викладання велося слов’янською мовою, була відкрита Кирилом і Мефодієм у столиці Моравського князівства Велиграді у 863 р.

Поява перших шкіл у Київській Русі була викликана потребами духовенства з метою збільшення кількості грамотних людей. У містах і селах почали з’являтися церкви, що збирали книги, які треба було уміти читати. Тому почали масово навчати грамоті майбутніх священнослужителів.

З прийняттям християнства освіта і шкільництво набули подальшого розвитку, завдяки чому Русь прилучилася до античної культури і науки, зблизилася з багатьма країнами Європи. Перші літописні відомості, що свідчать про піклування руських князів про освіту пов’язуються з іменем Володимира Великого та належать до часу охрещення України-Русі. Запрошуючи грецьке духовенство для охрещення населення України-Русі, Володимир Великий, хоч сам був неписьменний, дбав про те, щоб разом з християнством перенести з Візантії освіту і все те, що знали греки.

^ 2. Зміст та організація навчання у Київській Русі

За рівнем освіти школи Київської Русі поділялися на школи грамоти та школи книжного вчення (тобто елементарні та підвищеного типу), за джерелом створення та функціональною належністю – палацові, церковні (монастирські та парафіяльні), школи майстрів грамоти, ремісничі училища. Грамотність у ранньосередньовічній Русі була розповсюджена. Про це свідчать найдені в різних містах і датовані ХІ ст. близько 700 берестяних грамот.

^ Школи грамоти існували переважно в містах. У них навчали дітей бояр, посадників, купців, лихварів, заможних ремісників. Школи грамоти були загальнодоступними, хоч про яке-небудь загальне навчання дітей не могло бути і мови. Утримувалися школи грамоти на Русі на кошти батьків, як це було і в країнах Західної Європи і Візантії, тому для найбіднішого населення вони були недоступні. Не існувало єдиної регламентації діяльності цих шкіл. В основному навчання обмежувалося набуттям уміння читати, писати, лічити. Вчителями цих шкіл працювали прості люди, що знали грамоту (майстри грамоти), які хотіли позбутися експлуатації місцевих феодалів, а також кандидати у священники. Вчителя наймала громада.

Навчальний рік починався з появою перших снігів, коли припинялася робота у полі. Учні навчалися 2–3 роки, а то й одну зиму. Кількість учнів невелика (8–10), що давало змогу працювати індивідуально з кожним учнем. Вони навчалися за спрощеним 32-буквеним алфавітом, читали Євангеліє, Псалтир, Молитвослов, Апостол та інші богослужбові книги. При

цьому використовували особливі дощечки, на яких була вирізана азбука. Такі навчальні посібники були доступні всім верствам населення. Спочатку навчали писати і вимовляти букви, потім – читати молитви з Псалтиря.

У школах грамоти учнями заучувалися 53 склади: ба, оа, га, бе, ве, ге та ін. Спочатку вони вивчалися повторювати за вчителем, потім виконували вправи на навощених нашептах, а пізніше на твердій березовій корі – бересті. Завчивши склади, діти з них складали слова, потім вчилися читати спеціальні навчальні тексти. Після написання текстів на бересті переходили до письма чорнилами гусячим пером на пергаменті. Але такий спосіб письма був доступний лише дітям багатих людей.

Наступний етап – оволодіння арифметикою, навчання якій у школах грамоти починалося з вивчення нумерації – числових символів – 27 букв грецького походження.

Ці факти свідчать про існування значної кількості нижчих шкіл грамоти, завдяки яким писемність стала доступною для дітей усіх верств населення. Крім того, у цих народних школах дітей навчали практичним навичкам ведення діловодства, складання листів, договорів, цифрових рахунків тощо.

Велика увага у школі приділялася співам, як основній підготовці молоді до участі в церковному хорі. Діти просто вивчали окремі псалми Псалтиря з голосу вчителя, при цьому не вивчаючи нотної грамоти. Стиль виконання співу мав характер хорового речитативу. У школах

повсякчас використовували народну пісенну творчість. Діти брали участь у весняних хороводах, в аграрних обрядах, окрасою яких були пісні. Основою народного пісенного співу в школі було колядування, тренував колядників учитель. Хлопчики і дівчатка колядували окремо.

Вони починали колядувати від дому вчителя і далі – господарям на вулиці, де жили. У дітей формували народний світогляд, ставлення до природи як до живого організму, вчили основам хліборобської культури та розуміти природний календар.

У зв’язку з тим, що Київській Русі постійно загрожували з Півдня кочівники, надзвичайної важливості набуло патріотичне виховання. Воно здійснювалося на матеріалах билин, казок, легенд, оповідей учасників воєнних походів, пісень та за допомогою інших засобів народної педагогіки.

Перше свідчення про школи «книжного вчення» на Русі датоване 988 р. Її відкрив князь Володимир у Києві при Десятинній церкві. Учні, що прийшли на навчання, вже мали початкову освіту, тобто уміли писати і читати. Це був навчальний заклад підвищеного типу, в якому викладали «сім вільних мистецтв», давалася на той час серйозна освіта. Навчання здійснювалося через роботу з книжкою, з текстом, що розширювало межі пізнання й можливості освіти. Молодь готували до діяльності в різних сферах державного, культурного та церковного життя.

Школа була державним навчальним закладом підвищеного типу й утримувалася за рахунок князівської казни. Діти були ізольовані від домашнього впливу батьків. У школі навчалось 300 дітей. Така кількість освічених вихованців дала змогу Ярославу Мудрому зробити важливий крок у розвитку освіти і культури Київської Русі. Нащадки Володимира продовжували відкривати такі школи. Протягом Х–ХІІІ ст. школи виникли не тільки у Києві та Новгороді, але і в інших містах (Переяславі, Суздалі, Чернігові, Полоцьку, Ростові та інших містах).

Процес навчання у школах «учіння книжного» був дещо складніший, ніж у школах грамоти. Тут учні опановували 44–45-буквений алфавіт, грецьку мову та курс середньовічних наук: філософію, граматику, риторику, історію, спів, богослов’я. У XI ст. вивчалися твори зі всесвітньої історії, переклади уривків з робіт Арістотеля, Платона, Сократа, Епікура, Плутарха, Софокла, Геродота та багатьох інших вчених античного світу, твори яких входили до збірки «Бджола».

Учні набували знань з природознавства, географії, медицини, дізнавалися про властивості різних речовин і матеріалів та їх застосування у виробничій діяльності, перекладали книги та переписували їх.

Варто зауважити, що вже у XI ст. рівень освіти в Київській Русі прирівнювався до європейських стандартів. В елітних школах вивчалися основні середньовічні науки. Поширення християнства дало можливість Київській Русі здобути визнання середньовічної Європи. Навчання у школах Київської Русі носило релігійний характер. Народна школа разом із церквою стала вирішальним інститутом поширення та утвердження християнства в усій державі. Цьому сприяло те, що вчителями були, здебільшого, священики, дяки та інші служителі церкви.

У монастирських школах, що створювалися при монастирях і великих соборах, навчання було поставлене ліпше, ніж у школах грамоти. Вони поділялися на зовнішні та внутрішні, закриті та відкриті). У перших навчалися миряни, а у других – майбутні ченці, священнослужителі.

Перший такий навчальний заклад заснував ігумен Києво-Печерського монастиря Феодосій Печерський (прибл. l034–1074). Феодосій у 1068 р. наказав перекласти з грецької мови Студитський Статут, який був складений візантійським богословом Федором Студитом у 798 р., і запровадив його для ченців Печерського монастиря. За цим Статутом від ченців вимагалася обов’язкова грамотність, у зв’язку з чим передбачалася організація навчання «христової братії», щоденне читання книг, відкриття бібліотеки. До кінця ХІ – початку ХІІ ст. майже всі монастирі Київської Русі прийняли Студитський Статут. Отже, всі вони зобов’язані були відкрити школи.

Як і у школах «книжного вчення» у монастирських школах вивчалися «сім вільних мистецтв» – класичний середньовічний підхід до середньої освіти (школи), що мав прямий і безпосередній зв’язок з надбанням античної школи і освіти. «Сім вільних мистецтв» для монастирських шкіл Київської Русі уже набули ознак практицизму: граматика потрібна для створення нових і розуміння існуючих церковних книг; риторика – як посібник у побудові проповіді (значно пізніше з’явиться гомілетика як «наука про церковну словесність»); астрономія – для розрахунків пасхалій; діалектика – для суперечок з єретиками; а заняття арифметикою зводилося до містичних тлумачень чисел.

Твори античних філософів (Демокріта, Сократа, Платона, Арістотеля, Епікура та ін.) були у фондах бібліотеки Видубицького монастиря. Монахи також знаходилися знайомі з творчістю перших українських письменників – Луки Жидяти, Кирила Турівського, Климента Смолятича. Вихованці монастирської школи поруч з освітою набували професії іконописця, каліграфа (переписувача) книг, майстрів з виготовлення пергаменту, стійких фарбників, з випалювання вапняку.

Монастирські школи продовжували існувати і розвиватися ще тривалий час (десь до ХVІІ ст.), змінюючи форми, зміст, методи, мету і завдання своєї діяльності, поступово втрачаючи безпосередній зв’язок з монастирським життям, хоча розміщувалися на території і в приміщенні монастирів.

Отже, прийняття християнства, утвердження єдиної церкви сприяло створенню першої вітчизняної системи народної освіти, до якої увійшли школи грамоти, монастирські школи та школи «учіння книжного» при княжих дворах.

Освіту, вищу за елементарну, могли здобувати на Русі не тільки чоловіки, а й жінки. Відомим стало перше в Європі жіноче училище, відкрите онукою Ярославава Мудрого Анною 1086 р. при Андріївському монастирі у Києві, яке сповістило світу про прогресивну (на той час)

педагогічну думку Русі щодо рівноправності громадян обох статей, незалежно від сану, віросповідання, майнового чи якогось іншого поділу населення. Подібне жіноче училище також відкрилося в Полоцькому монастирі. Дочка чернігівського князя Феодулія, відома в християнському світі як Єфросинія Суздальська, очоливши в 1227 р. Ризоположенський монастир, відкрила в ньому жіночу школу, де сама здійснювала педагогічну діяльність протягом 23 років. Сама Єфросинія, як свідчить її «Житії …», оволоділа всіма «вільними мистецтвами» вдома за допомогою боярина Федора.

Дочка князя Ярослава, королева Франції Анна, вирізнялася своєю освіченістю. Вийшовши заміж, вона як посаг привезла до Франції чимало книг. Анна часто підписувала королівські укази, інші документи (Генріх І, її чоловік, був неписьменним).

Більшість дітей простолюду виховувалась у сім’ях, їх навчали сільськогосподарської праці, іншої домашньої роботи, зрідка віддавали майстрові для опанування ремесла. Поширеним залишалося домашнє виховання і для дітей знаті.

В Європі Київ посів славу освітнього центру, куди приїжджали на навчання іноземці, серед яких були і престолонаслідники. Представники влади в Київській Русі були освіченими людьми, князі володіли кількома мовами.

Історичне значення педагогічної спадщини Київської Русі, досягнень педагогічної думки, здобутків народної педагогіки полягає в тому, що вони створили основу для подальшого розвитку школи і педагогіки українського, російського і білоруського народу.

^ 3. Педагогічна думка в Київській Русі. Літературно-педагогічна спадщина ХІ–ХІІІ ст.

Усна народна творчість увібрала в себе багато тих ідеалів, якими керувалися батьки і вчителі у вихованні дитей. Билини про Іллю Муромця, Микулу Селяниновича, Добриню Нікітіча, Альошу Поповича тощо, а також ін. види усної народної творчості (історичні перекази, легенди, казки, ліричні пісні, прислів’я, приказки, загадки) відігравали велику роль у вихованні дітей. У них прославлялися праця і мужність людей, їх допитливий і глибокий розум, відображалося багатство природи, змальовувалися видатні події з історії країни і народу, через них передавався досвід виховання дітей, поширювалася народна педагогіка. Згодом виникли і перші пам’ятки педагогічної літератури, рукописні книги – збірники педагогічного змісту, в яких розповідалося про сімейне щастя і виховання дітей.

Проте, як зазначає В. О. Біднов, переважну кількість поширених у нас книг творило перекладне письменство. Крім Св. Письма та богослужбових книг, були поширені переклади отців церкви, серед яких перше місце належало творам св. Василія Великого, Григорія Богослова, Іоанна Златоустого, Кирила Єрусалимського, Феодорита Кирського та ін. Їхні твори входили до різноманітних збірників, які також поширювалися в окремих рукописах. Вся література цього періоду мала виключно богословський характер. Релігійним елементом були просякнуті навіть твори, що мали історичну або природознавчу тематику. Вони теж перекладалися з грецької мови на слов’янську. Твори грецьких авторів у збірниках піддавалися тлумаченням, доповненням, роз’ясненням місцевих київських діячів, що було зародком академічної педагогічної думки у Русі.

Невдовзі, вже у XI ст., з’являються оригінальні твори києворуських авторів. Так у 1051 р. київським митрополитом Іларіоном був написаний перший з таких творів – «Слово про закон і благодать». «Слово» складається з трьох частин, які винесені в розширений заголовок: співставлення закону і благодаті, опису поширення християнства на Русі та похвали Володимиру Ярославичу і його сину Ярославу. Як виразник передових поглядів, Іларіон не підтримав візантійської ідеї виховання в дусі аскетизму, а захищав принцип активної діяльності у формуванні особистості. Він наполягає на пильному догляді за немовлятами, покаранні за грубе ставлення до матері, що дає підстави вважати його засновником вітчизняної дошкільної педагогіки.

Важливі свідчення про виховні ідеали Київської Русі має «^ Повчання дітям» Володимира Мономаха (1096 р.). «Повчання…» потребує виховання любові до Бога і страху божого, суворого виконання церковних обрядів. У даному пам’ятнику підтверджується партіархально-родовий характер виховання. Головним засобом виховання є праця, а тому потрібно виховувати працею, добрими справами. У творі порушуються важливі питання морального, трудового, патріотичного, релігійного виховання, різнобічної освіти молоді.

Значне місце у творі відведено ролі старших у вихованні, особливо батьків. Велику увагу приділено формуванню в молоді почуття любові до батьківщини і готовності захищати її від ворогів. Особливе значення має вислів Мономаха про необхідність і корисність навчання. Він з повагою ставиться до вивчення іноземних мов, вважаючи це великим досягненням. Загалом «Повчання ...» є визначною пам’яткою давньоруської педагогічної думки ХІІ ст. Прогресивне значення цього твору полягає у тому, що Мономах вперше обґрунтував необхідність переходу від релігійного виховання до практичних завдань, що визначаються повсякденним життям.

Широкого розповсюдження на Русі набули різного роду збірники настанов морального характеру, як перекладні, так і вітчизняні. Зокрема, «Ізборники» князя Святослава ставили за мету ознайомити дітей з християнською вірою, церквою, виховання в них християнської моралі, духовності.

«Ізборник» Святослава 1073 р. – збірник текстів античної літератури пізнавального характеру з різних галузей знань (усього 383 статті), написаний у формі запитань і відповідей. Загалом був призначений для розширення знань. Це був курс «семи вільних мистецтв», де давалися матеріали для запам’ятовування, і відповіді, що розкривали сутність християнства і його ідеї.

«Ізборник» Святослава 1076 р. вважають найдавнішою пам’яткою української дидактики, в якій вперше у вітчизняній педагогічній культурі розроблено методику читання книг. Іоанн, автор вступної статті до «Ізборника» дає поради щодо визначення мети і методики читання книг, вимагає від учнів бути не «начотчиками», а свідомо засвоювати прочитане: «Коли читаєш, не квапся переходити до іншого розділу, але задумайся, про що говорять книги». Педагог рекомендує повертатися до прочитанного декілька разів, робити висновки.

В «Ізборнику». містяться настанови про те, якими правилами слід керуватися людям у житті. В «Ізборнику» вперше в давньоруській суспільній думці визнається наявність соціальних суперечностей у реальному житті. Зазначається, що невелика кількість багатих розкошує, тоді як «большая часть мира сего в нищете те есть». Щоб усунути цю невідповідність «Ізборник» закликає багатих і бідних до загальної любові та взаємного всепрощення. В її основу покладено принцип християнської моралі: любові до ближнього, братолюбства між бідними і багатими, необхідність покори можновладцям. Концепція мала чітку політичну спрямованість – захист влади пануючого класу. Піднесена до рангу державної політики, теорія соціального примирення за допомогою виховання виражала класовий зміст педагогічної думки офіційних представників пануючої феодальної верхівки. У багатьох списках були розповсюджені повчання візантійця Іоана Златоуста, що включає 44 статті, в яких сформульовано державну концепцію виховання у феодальному суспільстві.

Збірник під назвою «Бджола» складений у Візантії і перекладений на Русі наприкінці ХІ ст. Збірник цитат із Святого письма, афоризмів і висловлювань отців церкви, античних філософів Демокріта, Сократа, Платона, Арістотеля, Плутарха та ін. Він містив 71 розділ, кожен з яких присвячувався різним темам. Мета «Бджоли» – дати настанову читачу, «як жити християнинові». Є тут думки і щодо навчання й виховання.

«Златоуст» (за прізвищем грецького проповідника Златоуста) – збірник окремих промов і висловлювань отців церкви.

Історичне значення педагогічної спадщини Київської Русі, досягнень педагогічної думки полягає у тому, що вони створили основу для подальшого розвитку української школи і педагогіки.


^

Практичне заняття

ТЕМА: ВИХОВАННЯ, ШКОЛА ТА ПЕДАГОГІЧНА ДУМКА КИЇВСЬКОЇ РУСІ

План

І. Перевірка засвоєння студентами теоретичних положень з теми заняття


  1. Традиційні засади виховання дітей у східних слов’ян.

  2. Утворення Київської Русі: історичний екскурс.

  3. Зміст та організація навчання у Київській Русі.

  4. Педагогічна думка в Київській Русі. Літературно-педагогічна спадщина ХІ–ХІІІ ст.

ІІ. Обговорення реферативного повідомлення «Українське шкільництво в ХІV–ХV ст.»

ІІІ. Виконання практичних завдань:

І варіант: У ході колективного обговорення зробіть порівняльний аналіз Західноєвропейської освіти та освіти Київської Русі (поч. ХІ ст). Охарактеризуйте успіхи древньоруської освіти у цьому відношенні?

ІІ варіант: Складіть схему першої системи народної освіти у Київській Русі (ХІ–ХІІ ст.).

ІІІ варіант: Напишіть твір-роздум на тему «Якби я був київським князем, то проводив би таку освітню політику ...»
  1   2   3   4   5

Схожі:

Тематичний план змістового модуля № теми iconСписок літературних джерел до змістового модуля №1
Гребньов А. Л., Шептулин А. А., Хохлов А. М. Основи загального догляду за хворими, вид. 2-ге, доповн та переробл. – К.: Здоров’я...
Тематичний план змістового модуля № теми iconТематичний план № з/п Назва теми Всього з викладачем Самостійна робота Разом
Гегель Г. Основи філософії права, або Природнє право І державознавство. – К., 2000
Тематичний план змістового модуля № теми iconТематичний план семінарів з курсу „історія україни” №
Структура практичних занять курсу. Тематичний план семінарів з курсу „історія україни”
Тематичний план змістового модуля № теми iconКалендарно-тематичний план проходження виробничої практики Спеціальність:...

Тематичний план змістового модуля № теми iconКалендарно-тематичний план практичних занять з дитячо ї хірургічної...
Анатомо-фізіологічні особливості розвитку та будови тканин І органів щлд у дітей
Тематичний план змістового модуля № теми iconКалендарно тематичний план. 7 клас. Для змішаних груп. Варіативний модуль 1
Підбір інвентарю та заготівля лікарських рослин з дотриманням правил безпечної праці, санітарно-гігієнічних вимог
Тематичний план змістового модуля № теми iconКалендарно-тематичний план проходження виробничої (технологічної)...
Тема Вивчення показників роботи І організації бухгалтерського обліку підприємства
Тематичний план змістового модуля № теми iconТематичний план для студентів 3-го курсу денної форми навчання Затверджую з курсу
Ухвалений га основі програми, затвердженої вченою радою університету адміністративно-правових дисциплін
Тематичний план змістового модуля № теми iconТематичний план практичних занять з дисципліни «Медична хімія» для...
Розчини електролітів. Електроліти в організмі людини. Електропровідність розчинів: питома, молярна, гранична
Тематичний план змістового модуля № теми iconКалендарно-тематичний план практичних занять з хірургічної стоматології для студентів IV
Класифікація пухлин, етіологія, патогенез, закономірності росту І розвитку доброякісних пухлин, принципи їх диференційної діагностики...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка