Форми організації навчання




Скачати 128.97 Kb.
НазваФорми організації навчання
Дата конвертації28.06.2013
Розмір128.97 Kb.
ТипДокументы
skaz.com.ua > Історія > Документы


Форми організації навчання


  • Форми, системи організації навчання, їх становлення. Поняття про класно-урочну систему навчання: переваги і недоліки. Урок як основна форма організації навчання у загальноосвітній школі.



Перш, ніж перейти до уроку як форми організації навчання, спробуємо розібратися, що в педагогіці вкладається в поняття “форма організації навчання”.

Форма організації навчання – взаємодія вчителя та учнів, що регулюється заздалегідь встановленим режимом та умовами роботи. (Савченко). Зовнішнє вираження узгодженої діяльності вчителя та учнів, що здійснюється у визначеному порядку і певному режимі. (Волкова).

Становлення форм організації навчання відбувалось з розвитком суспільства. Хронологічно першим виникло індивідуальне навчання – учні спілкувались один на один з учителем і виконували всі завдання індивідуально. Наступним етапом став індивідуально-груповий спосіб навчання – вчитель навчав групу дітей (10-15 осіб), однак навчальна робота мала індивідуальний характер, оскільки діти різного віку, неоднаково підготовлені. Діти приходять на заняття у різний час.

Наприкінці ХVІ – поч. ХVІІ ст. як індивідуальна, так і індивідуально-групова форми організації навчання вже не відповідали потребам суспільства. В братських школах України, Білорусії виникло групове навчання, яке стало основою класно-урочної форми навчання, обґрунтованої Коменським. Це система, що забезпечила масовість навчання, за якої можна “усіх навчати всьому”. Скоро стала головною системою у багатьох країнах світу.

У 20-х роках ХХ ст. в Україні виникла нова форма навчання – колективна. Навчання відбувалося без уроків та розкладу у формі організованого діалогу пар учнів, які вивчивши різноманітні теми, по черзі навчали один одного. Повністю на цей спосіб навчання не перейшла жодна сучасна школа, проте елементи цієї форми навчання використовуються і нині (наприклад, в інтерактивних технологіях).

Спроби вдосконалити сам урок як специфічну форму організації навчального процесу не припиняються з моменту його винайдення. В історії педагогіки було розроблено й апробовано такі варіанти класно-урочної системи, як:

  • ^ Бел-ланкастерська система взаємного навчання (розроблена у 1798 р., широко застосовувалась в школах Англії та Індії для навчання великої кількості учнів одним учителем. Полягала в тому, що старші учні навчали молодших. Через гостру нестачу вчителів один учитель навчав 200–300 учнів різного віку. До обіду він працював з групою старших учнів, після обіду кращі учні працювали з молодшими, передаючи їм одержані знання. С-ма виправдовувала себе там, де не вистач. вчителів. Але не була поширена через низьку якість навчання).

  • Система Дальтон-план виникла у 1905 р. в США. Мета – пристосування темпів навчання до можливостей і здібностей кожного учня. Діти працювали індивідуально, за отриманим від учителя завданням на рік. Розкладу занять не було, колективна робота – годину, решта часу – вивчення матеріалу індивідуально звіт про виконання кожної теми перед вчителем. Модифікація Дальтон-плану в Україні мала назву бригадно-лабораторний метод. Цей метод передбачав виконання спеціально сформованими учнівськими групами (бригадами по 5–7 чол.) практичних, лабораторних робіт. Завдання могли бути єдиними або диференційованими.


^ Основним підходом організації системи навчання в сучасній школі залишається класно-урочна система, за якої провідною формою організації навчання є урок. Для класно-урочної системи організації процесу навчання характерні такі елементи:

  • Основною одиницею занять є урок.

  • Учні об’єднані в класи за віком та рівнем підготовки.

  • Існує постійний склад класу на весь період шкільного навчання.

  • Заняття обов’язкові для всіх.

  • Існує розклад занять, перерв, єдиний навчальний рік, канікули.

  • Робота усіх учнів у класі відбувається одночасно і по одній темі за єдиним для всіх учнів планом.

  • Навчальним процесом керує вчитель.


Незважаючи на широке визнання в світі, класно-урочна система має багато недоліків:

  • орієнтованість на середнього учня;

  • часто висока складність навчання для слабких учнів через темп та зміст навчання;

  • неможливість повної реалізації у навчальному процесі індивідуальних особливостей учнів.

Тому у ХХ ст. до уроку долучились такі ФОН, як консультації, семінари, практичні заняття тощо.
У дидактиці під уроком розуміють основну одиницю освітнього процесу, чітко обмежену часовими рамками (45 хвилин), планом роботи та складом учнів (класом). Урок проводиться під керівництвом учителя. У процесі навчання урок відіграє інтегруючу роль, оскільки відображає та поєднує такі його компоненти, як мета, зміст, методи, засоби навчання, взаємодія вчителя та учнів.
^ Урок як основна форма організації навчання

Урок – форма організації навчання, за якої заняття проводить учитель з групою студентів постійного закладу, одного віку й рівня підготовки впродовж певного часу й відповідно за розкладом.

Урок має такі особливості:

  • є завершеною та обмеженою в часі частиною навчального процесу, під час якого розв’язуються певні навально виховні завдання;

  • кожен урок включається в розклад і регламентується в часі та за обсягом навчального матеріалу;

  • на відміну від інших форм організації навчання є постійною формою, що забезпечує систематичне засвоєння учнями знань, умінь навичок;

  • відвідування уроків обов’язкове для всіх студентів, тому вони вивчають систему знань, поділених поурочно, в певній логіці;

  • є гнучкою формою організації навчання, яка діє змогу використовувати різні методи, організовувати фронтальну, групову та індивідуальну навчальну діяльність студентів;

  • спільна діяльність учителя і студентів, а також спілкування великої сталої групи студентів створює можливості для згуртування колективу студентів;

  • сприяє формуванню пізнавальних якостей, особливостей, активності, самостійності, інтересу до знань, а також розумовому розвитку студентів.

Найбільш вдалого в сучасній теорії на практиці навчання є класифікація, в основу якої покладено дидактичну мету і місце уроку в загальній системі уроків.

За класифікацією В.Онищука розрізняють такі типи:

1)урок засвоєння нових знань;

2)урок формування вмінь і навичок;

3)урок застосування знань, умінь і навичок;

4)урок узагальнення і систематизації знань;

5)урок перевірки, оцінювання та корекції знань;

6)комбінований урок.

В.Онищук увів поняття мікро – і макроструктури уроку. Мікроелементи визначаються завданнями уроку певного типу. Такими, на його думку, є етапи засвоєння знань: сприймання, осмислення, узагальнення, систематизація.

До мікроелементів структури уроку належать засоби і способи розв’язання дидактичних завдань на кожному його етапі.

^ 1. Урок засвоєння нових знань: перевірка домашнього завдання, актуалізація і корекція опорних знань й мотивацій новими, сприймання й усвідомлення студентами фактичного матеріалу, осмислення зв’язків і залежностей між елементами виучуваного, узагальнення та систематизація знань, підсумки уроку, повідомлення домашнього завдання.

^ 2. Урок формування вмінь і навичок: перевірка домашнього завдання, актуалізація та корекція опорних знань, умінь, навичок, повідомлення теми, мети і завдання уроку й мотивація навчання, вивчення нового матеріалу (вступні, мотиваційні та пізнавальні вправи), первинне застосування нових знань (пробні вправи), самостійне застосування нових знань у стандартних ситуаціях (тренувальні вправи за зразком), творче перенесення знань і навичок у нові ситуації (творчі вправи), підсумки уроку й повідомлення домашнього завдання.

^ 3. Урок застосування знань, умінь і навичок: перевірка домашнього завдання, актуалізація і корекція опорних знань, умінь і навичок, повідомлення теми, мети і завдання уроку й мотивація навчання, осмислення змісту послідовності застосування способів виконання дій, самостійне виконання студентами завдань під контролем і з допомогою учителя, звіт студентів про роботу й теоретичне обґрунтування отриманих результатів, різ сумки уроку і повідомлення домашнього завдання.

^ 4.Урок узагальнення і систематизації знань

- відтворення та узагальнення понять і засвоєння відповідної їм системи знань;

- узагальнення та систематизація основних теоретичних положень і відповідних ідей науки.

^ 5. Урок перевірки і корекції знань, умінь і навичок: перевірка знання студентами фактичного матеріалу й основних понять; перевірка глибини осмислення учнями знань і ступенів їх узагальнення; застосування учнями знань у стандартних та змінених умовах, збирання виконаних робіт, їх перевірка, аналіз і оцінка.

Під час будь-якого типу уроку вчитель застосовує різні види навчальної роботи: фронтальну, групову, парну та індивідуальну.

^ Фронтальна робота. Учитель ставить проблемні запитання або пізнавальні завдання, у вирішенні яких беруть участь усі учні. Вони пропонують різні варіанти розв’язання, перевіряють їх, обґрунтовують, розвивають найвдаліші форми. Вчитель керує колективним пошуком учнів, спрямовує їх пізнавальну активність. Така робота забезпечує одночасне керівництво всіма студентами. Водночас вона недостатньо враховує індивідуальні особиливості студентів, зокрема темп їхньої навчально-пізнавальної діяльності, рівень попередньої підготовленості.

^ Групова робота. Полягає у спільних зусиллях студентів щодо вирішення поставлених учителем завдань: спільне планування роботи, обговорення і вибір способів розв’язання навчально-пізнавальних завдань: спільне планування роботи, обговорення і вибір способів розв’язання навчально-пізнавальних завдань, взаємодопомога та співпраця, взаємоконтроль і взаємооцінка. Студентів ділять на групи по 4-6 осіб. Групи формують з однаковим або із змішаним складом учнів за успішністю.

Перші можуть виконувати диференційовані завдання, другі – однакові.

Перевага групової форми навчальної діяльності – в можливості урахування навчальних інтересів, студентів, кооперування їх навчально-пізнавально діяльності, взаємоконтролю за її результатами.

Недоліки – пасивність окремих учнів, можливість списувати.

^ Парна робота. Передбачає допомогу сильного учня слабшим і взаємодопомогу.

Головна в парній організації навчальної праці взаємо навчання і взаємоконтроль.

Індивідуальна робота. Важливим моментом у процесі навчання є індивідуальний підхід до учнів. Існують такі способи індивідуалізації навчання6 під час пояснення нового матеріалу вчитель зважає на студентів, для яких він може бути незрозуміли; під час самостійної роботи частіше підходить до відстаючих студентів, допомагає їм; індивідуалізує домашнє завдання. Ця форма роботи на уроці дає змогу враховувати темпи роботи кожного учня, його підготовленість, створює можливості для диференціації завдань, контролю й оцінювання результатів, забезпечуючи відносну самостійність. Але потребує значних затрат часу і зусиль учителя.

Підготовка до уроку будь-якого типу передбачає дотримання педагогом певних вимог – організаційних, дидактичних, психологічних етичних, гігієнічних.

Пошуки творчих учителів покликали до життя нові види уроків, відмінені від планових.

Серед них - уроки ділової гри;

- уроки прес-конференції;

- уроки – КВК;

- уроки – змагання;

- уроки – консиліуми;

- уроки – твори;

- уроки – винаходи;

- уроки – заміни.

Наприклад, урок – змагання включає такі конкурси: „Чи знаєш ти лат. терміни?”, „Конкурс кмітливих”, „Розв’язування якісних задач”, „Змагання любителів кросвордів”, „Чи розумієш ти графіки”, „Знайди помилку” і „Пошук”.

Цікавими для теорії та практики є власне нестандартні уроки, для яких характерне таке структурування змісту й форми, яке викликає передусім інтерес в студентів і сприяє їх оптимальному розвитку і вихованню. До них відносять: інтегровані уроки, на яких матеріал кількох тем подають блоками; міжпредменті уроки, які ставлять за мету „Спесувати” споріднений матеріал кількох предметів, театралізовані уроки, які проводяться у межах чинних програм, відведеного навчальним планом часу
Підготовка вчителя до уроку
Успіх уроку значною мірою залежить від підготовки до нього вчителя. Така підготовка складається з двох етапів: попереднього і безпосереднього.

Попередня підготовка до уроку

Передбачає вивчення навчальної програми; її поясню­вальної записки, змісту самої програми, усвідомлення ме­ти і завдань навчальної дисципліни в цілому та мети і зав­дань, які вирішує кожна тема. Учитель знайомиться з під­ручником, навчальними посібниками, зі спеціальною, пе­дагогічною і методичною літературою, з досвідом роботи інших учителів, аналізує власний досвід. Він має знати, що учні вивчали з цього предмета в попередніх класах і що вивчатимуть у наступних. Для здійснення міжпредметних зв'язків треба орієнтуватися в змісті суміжних нав­чальних дисциплін.

Перед початком навчального року вчитель трохи тверезіє, далі розподіляє час на вивчення всіх тем програми, визначаючи відповідні ка­лендарні терміни з урахуванням кількості тижневих годин, відведених на цей предмет навчальним планом і розкладом занять. Розподілена таким чином навчальна програма є ка­лендарним планом роботи вчителя з предмета.

До початку вивчення розділу або великої теми він пла­нує систему уроків (тематичне планування), що забезпечує логіку вивчення змісту матеріалу, формування вмінь і на­вичок в учнів. Плануючи роботу з конкретної теми, вчи­тель визначає її місце в системі курсу. Водночас продумує, які нові ідеї, поняття, вміння, навички треба сформувати в учнів у процесі вивчення цієї теми; які знання із вивче­них раніше розділів програми слід використати, щоб уч­ні добре зрозуміли новий матеріал і включили його до сис­теми своїх знань; до яких питань, що вивчалися раніше, варто повернутися, щоб за допомогою нового матеріалу краще з'ясувати їх; які практичні роботи учнів внести до плану і як пов'язати теорію з практикою, які передбачи­ти екскурсії; як встановити зв'язки з іншими навчальни­ми предметами; які нові знання має повідомити вчитель, а які учні засвоять самостійно; які тренувальні вправи і творчі роботи запропонувати учням; як контролювати ро­боту й організувати самоконтроль учнів; де, з якою метою і як застосовувати варіанти завдань; у яких частинах ро­боти з теми і якими засобами вплинути на емоційні пере­живання школярів; як завершити роботу з теми і домогтися, щоб усі учні повноцінно засвоїли передбачені програ­мою знання, а також набули відповідних умінь та нави­чок.

Під час попередньої підготовки до уроку вчитель пови­нен ознайомитися не лише з підручниками і посібниками, а й переглянути навчальні діафільми та кінофільми, про­слухати звукові посібники та ін. Значну увагу слід звер­нути на матеріальне забезпечення практичних і лаборатор­них занять. За відсутності необхідного обладнання його слід придбати або виготовити.

Важливе питання попередньої підготовки до навчаль­ного процесу в конкретному класі — вивчення стилю вик­ладання у ньому інших вчителів, ознайомлення з особли­востями учнів, їх ставленням до навчання, до навчальних предметів і до вчителів, що допомагає швидше орієнтува­тися в обстановці, знаходити правильні виходи з можли­вих ситуацій.

Така загальна підготовленість дає змогу вчителю про­дуктивніше готуватися до безпосереднього конкретного уроку. Недарма В. Сухомлинський зазначав, що вчитель до уроку готується все своє життя.

Безпосередня підготовка до уроку

Потребує глибокого продумування кожного його струк­турного елемента і може відбуватися в такій послідовно­сті:

Формулювання мети і завдань уроку. Мета уроку має бути: освітня — домогтися міцного засвоєння знань, фор­мування практичних умінь і навичок з конкретного нав­чального матеріалу; розвиваюча — розвивати мовлення, пам'ять, увагу, уяву мислення, спостережливість, актив­ність і самостійність учнів, прищепити їм способи пізна­вальної діяльності та ін.; виховна — сприяти формуванню наукового світогляду, моральних, естетичних та інших якостей особистості кожного школяра, вихованню колек­тиву класу.

Визначення обсягу і змісту навчального матеріалу. Оп­рацьовуючи програму, підручник і посібники, визначають провідні положення та ідеї і практичний матеріал для їх розкриття. Слід окреслити внутріпредметні та міжпредметні зв'язки, підібрати нові факти, приклади для напов­нення теми новим змістом. Цей матеріал повинен мати належний виховний потенціал, сприяти формуванню нави­чок практичної роботи, розвивати інтереси і здібності учнів.

Вибір форм організації навчання. Підібравши тип уро­ку, слід попрацювати над раціональною його структурою, визначити тривалість кожного її елемента. Важливо про­думати можливість поєднання на уроці фронтальної, групової, парної та індивідуальної роботи.

Вибір методів і прийомів навчання. Потрібно наміти­ти, які методи використовуватимуться на кожному етапі уроку, їх поєднання, взаємодоповнення, виходячи з потреб максимальної пізнавальної діяльності учнів. При цьому слід зважати на: провідні мотиви, інтереси учнів до пред­мета, ставлення їх до уроків учителя; рівень сформованості вміння навчатися, працездатність, регулярність нав­чальної праці, виконання домашнього завдання; актив­ність на уроках, уважність і дисциплінованість учнів; їх уміння застосовувати знання на практиці; здібності, по­тенційні можливості кожного.

Наочно-технічне оснащення уроку. Вчитель визначає, яку наочність або технічні засоби навчання і як буде ви­користано на уроці.

Визначення змісту й методики виконання домашньо­го завдання. Обсяг домашнього завдання має бути таким, щоб не перевантажувати учнів. Учитель повинен продума­ти зміст інструктажу щодо його виконання.

Складання плану-конспекту уроку. Кінцевий результат підготовки вчителя до уроку на основі тематичного плану (з урахуванням його реальності під час вивчення теми). У ньому зазначають тему, мету й завдання уроку, його тип і структуру — послідовність навчальних ситуацій під час викладання навчального матеріалу та самостійної роботи учнів, перелік і місце навчальних демонстрацій, час на ко­жен етап уроку, необхідне для проведення уроку обладнан­ня та навчальні посібники. Учителі математики, фізики, хімії записують до плану розв'язки задач, які будуть за­пропоновані на уроці.

Перевірка готовності вчителя до уроку. Визначення подумки міри володіння змістом навчального матеріалу, методами і прийомами його розкриття. Слід обов'язково передбачити труднощі, що можуть виникнути під час уро­ку, і способи їх подолання.

Перевірка готовності учнів до уроку. Здійснюється на організаційному його етапі й під час перевірки виконан­ня учнями домашнього завдання.

Для успішного щоденного і перспективного плануван­ня необхідно: 1) урахування того, який матеріал є най­складнішим для засвоєння; з окремих тем програми до­цільно мати резервні години за рахунок ущільнення дос­тупнішої для учнів інформації; 2) добрі знання учнів, щоб уявляти рівень їхньої підготовленості до оволодіння про­грамою курсу; 3) осмислення внутріпредметних і міжпредметних зв'язків явищ, що вивчаються; 4) добір навчаль­ного матеріалу, що дає змогу успішно формувати в учнів світогляд, творчу активність і пізнавальну самостійність; 5) пошук і систематизація в матеріалі програми інфор­мації, цікавої для учнів, яка б активізувала увагу, сприяла вихованню вольових зусиль; 6) продумування системи ви­користання наочних посібників і додаткової інформації на кожному уроці, системи практичних і лабораторних ро­біт згідно з вимогами навчальних програм; 7) визначен­ня системи категорій і понять, осмислення яких є підґрун­тям для оволодіння матеріалом програми (засвоєння ка­тегоріального апарату для осмислення та розв'язання практичних завдань); 8) визначення обсягу знань та умінь, якими повинні оволодіти слабкий, середній та сильний учні.


Схожі:

Форми організації навчання iconУрок як основна форма організації навчання у середніх та професійно-технічних...
Форма, форма навчання, форма організації навчання, функції форм організації навчання, форми теоретичної та практичної підготовки,...
Форми організації навчання iconНаскрізна програма організації та проведення практик студентів юридичного факультету Суми 2007
Окр»Молодший спеціаліст», «Бакалавр», напряму «Правознавство», «Право» денної та заочної форми форми навчання
Форми організації навчання iconРобоча програма навчальної дисципліни „ Основи психології та педагогіки”...
Програма навчальної дисципліни „Основи психології та педагогіки” для студентів заочної форми навчання спеціальності „Облік І аудит”...
Форми організації навчання iconНавчально-методичний посібник для організації семінарських занять
Салатюк Н. М., Соломка О. М., Швед Т. В., Шипов М. В. Економічна теорія: Навч метод посіб для організації семінарських занять та...
Форми організації навчання iconРобоча програма для спеціалістів денної форми навчання напряму підготовки...
Робоча програма для спеціалістів денної форми навчання напряму підготовки 030203 «Міжнародні економічні відносини»
Форми організації навчання icon1. Предмет, мета, та завдання курсу Основи корекційної педагогік
Плануванню самостійної роботи студентів при кредитно-модульній організації навчального процесу денної форми навчання інженерно-педагогічних...
Форми організації навчання iconМетодичні рекомендації з організації семінарських та індивідуальних занять
Методичні рекомендації з організації семінарських та індивідуальних занять з дисципліни „Економіка підприємства” для студентів напряму...
Форми організації навчання iconМетодичні рекомендації щодо організації самостійної роботи для студентів...
Тема Травматизм та професійні захворювання в галузі. Розслідування нещасних випадків
Форми організації навчання iconМетодичні рекомендації до організації самостійної роботи з курсу...
Методичні рекомендації до організації самостійної роботи складені на основі робочої навчальної програми з курсу „Системи технологій...
Форми організації навчання iconДомашні індивідуальні завдання є однією з форм організації навчальної...
Ри вищої математики розроблено уніфіковане індивідуальне завдання, що призначене для самостійного виконання студентами всіх спеціальностей...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка