Аґату Кристі знають у всьому світі як королеву Детективу. Близь¬ко мільярда примірників її творів продано англійською мовою, ще один мільярд у перекладі 100




НазваАґату Кристі знають у всьому світі як королеву Детективу. Близь¬ко мільярда примірників її творів продано англійською мовою, ще один мільярд у перекладі 100
Сторінка1/28
Дата конвертації19.11.2013
Розмір2.57 Mb.
ТипДокументы
skaz.com.ua > Історія > Документы
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   28
Немезида (Крісті Агата)

http://vk.com/with_books

Немезида

Крісті Агата

Аґату Кристі знають у всьому світі як королеву Детективу. Близь¬ко мільярда примірників її творів продано англійською мовою, ще один мільярд — у перекладі 100 іноземними мовами. Вона — найпопулярніший автор усіх часів і всіма мовами, а за кількістю видань поступається лише Біблії та Шекспірові. Вона — автор 80 детективних романів та збірок оповідань, 19 п’єс і 6 романів, опублікованих під ім’ям Мері Вестмейкот.

Перший роман Аґати Кристі — «Таємнича пригода в Стайл- зі» — був написаний наприкінці Першої світової війни, у якій письменниця брала участь, перебуваючи у волонтерському ме-дичному загоні. У цьому романі вона створила образ Еркюля Пу- аро, маленького бельгійського детектива, якому судилося стати найпопулярнішим героєм у літературі детективного жанру піс¬ля Шерлока Холмса. Цей роман був опублікований у видавни¬цтві «Бодлі-Гед» у 1920 р.

Після цього Аґата Кристі щороку видавала по книжці, а в 1926 р. написала свій шедевр — «Убивство Роджера Екройда». То була її перша книжка, опублікована видавництвом «Колінз», що запо¬чаткувала плідну й ефективну співпрацю автора з видавництвом, яка тривала 50 років і спричинилася до створення 70 книжок. «Убивство Роджера Екройда» стало також першою книжкою Аґа¬ти Кристі, яка була інсценована — під назвою «Алібі» — й успіш¬но поставлена на сцені одного з лондонських театрів Вест-Енду. «Пастка на мишей», — найславетніша п’єса письменниці, — була вперше поставлена в 1952 р. і не сходить зі сцени протягом най¬тривалішого часу в історії театральних вистав.

У1971 р. Аґата Кристі отримала титул Дами Британської Імпе¬рії. Вона померла в 1976 р., а кілька її творів вийшли друком по¬смертно. Найуспішніший бестселер письменниці — «Сонне вбив¬ство» — з’явився друком дещо згодом у тому ж таки році, після чого вийшли її автобіографія та збірка оповідань «Останні спра¬ви міс Марпл», «Пригода в затоці Поленза» й «Поки триває світ¬ло». У 1998 р. «Чорна кава» стала першою з п’єс Аґати Кристі, на

ПРОЛОГ

Пополудні міс Джейн Марпл мала звичай розгортати свою дру-гу газету. Щоранку їй приносили дві газети. Першу з них міс Марпл читала за вранішньою кавою, звісно, якщо ту приносили вчасно. Хлопець, який розносив газети, був непередбачуваний у своєму ставленні до часу. Траплялося також, що газети прино-сив хтось інший або хлопець, який підмінював першого. І кожен із них мав власне уявлення про географічний шлях, яким прийде до адресатів. Можливо, у такий спосіб вони намагалися урізно¬манітнити монотонність своєї праці. Але клієнти, що звикли читати свою газету рано, прагнучи проковтнути найбільш ласі шматки денних новин перед тим, як вирушать на автобус, по¬їзд чи інші засоби транспорту, якими вони діставалися на робо¬ту; дратувалися, якщо газети надходили їм запізно, а дами літ¬нього й похилого віку, що мирно жили в Сент-Мері-Мід, також нерідко мали звичай читати газету за сніданком, підперши її чи¬мось на столі.

Сьогодні міс Марпл заглибилася в читання першої сторінки та кількох інших публікацій у своїй щоденній газеті, яку вона жартівливо прозвала «щоденним кошиком для сміття», з деяким сарказмом відзначаючи той факт, що після того, як змінився власник, газета «Дейлі Ньюзґівер», на превелике її та її прияте-льок невдоволення, публікувала тепер статті про модні фасони чоловічого одягу та жіночих суконь, про серцеві напади в жінок, дитячі змагання та листи з усілякими жіночими наріканнями й примудрялася витісняти будь-які справжні новини звідусюди, крім хіба що першої сторінки, у якісь темні закутні, де їх немож¬ливо було знайти. Міс Марпл, бувши жінкою старомодною, во¬ліла, щоб її газети були газетами й публікували новини, а не пліт¬ки та всіляку нісенітницю.

Пополудні, пообідавши й дозволивши собі розкіш подрімати двадцять хвилин у спеціально купленому кріслі з прямою верти-кальною спинкою, яке відповідало потребам її ревматичної спи-ни, міс Марпл розгорнула «Тайме» — газету, неквапливе читан-ня якої розслабляло її й досі приносило їй певну втіху. Хоча, звичайно, це була вже не та «Тайме», що колись. У стосунку до сучасної «Тайме» її неймовірно дратував той факт, що тепер у цій газеті нічого не можна було знайти. Раніше ти могла читати га¬зету, почавши від першої сторінки і знаючи, де знайдеш усе ін¬ше, тобто ти мала змогу легко перейти від однієї спеціальної статті до наступної на ті теми, що тебе цікавили, але тепер вони взяли собі за звичай порушувати цю освячену часом послідов-ність якимись цілком несподіваними публікаціями. Так, напри-клад, сьогодні дві сторінки були присвячені ілюстрованим роз-повідям про подорожі на острів Капрі. Спортивні новини тепер публікувалися набагато частіше, аніж у давні дні. Новини з жит¬тя королівського двору та некрологи, у принципі, не зазнали яки¬хось істотних змін. Повідомлення про народження, шлюби та смерті, на які міс Марпл звертала увагу насамперед, бо ті публі¬кувалися на найвидніших місцях, тепер переселилися на інші сторінки «Тайме», а віднедавна, як вона зауважила, їх стали по¬давати майже виключно на останній сторінці.

Міс Марпл спершу приділила увагу головним новинам на пер¬шій сторінці. Вона затрималася на них ненадовго, бо вони ма¬ло чим відрізнялися від прочитаних нею ще сьогодні вранці, хоч тут їх подавали в більш урочистій манері. Вона скинула оком на зміст. Статті, коментарі, наука, спорт; далі вона виру-шила за звичною програмою: перегорнула сторінку і швидко переглянула народження, одруження та смерті, після чого мала намір повернутися до сторінки, присвяченої листуванню, де во-на завжди знаходила, чим повтішатися; після цього збиралася перейти до «Протокольних заходів двору», де можна було та¬кож знайти сьогоднішні новини з аукціонних торгів. Там часто друкували й коротку статтю наукового характеру, але цього міс Марпл читати не буде. У тих статтях вона рідко знаходила щось цікаве для себе.

Перегорнувши, як і зазвичай, газету на сторінку народжень, одружень і смертей, міс Марпл уже не вперше подумала:

«Сумно, але схоже, що сьогодні мене цікавлять лише смерті!»

Люди, як і раніше, народжували дітей, але імена тих людей, у яких народжувалися діти, не були відомі міс Марпл. Якби в га-зеті була шпальта, де б називали бабусь, у яких народжувалися онуки, тоді, можливо, вона мала б приємність когось упізнати. Скажімо, могла б подумати з радістю:

«Як приємно знати, що в Мері Прендерґаст народилася тре¬тя онука!»

Хоча навіть така подія була б, певно, надто далекою від її сьо-годнішніх інтересів.

Міс Марпл переглянула повідомлення про шлюби, також не приділяючи їм великої уваги, адже більшість дочок та синів її давніх приятельок поодружувалися вже кілька років тому. Пере-йшла на шпальту смертей, і тут затрималася надовше. Настіль¬ки, принаймні, щоби бути певною: жодного з відомих їй прізвищ не пропустила. Еловей, Енґопастро, Арден, Бартон, Бедшо, Бур- ґовайсер (яке німецьке прізвище, Господи, але, схоже, він упоко¬ївся в Лідсі), Карпентер, Кемпердаун, Клеґ. Клеґ? Чи це хтось із тих Клеґів, що їй знайомі? Ні, не схоже. Джанет Клеґ. Померла десь у Йоркширі. Макдональд, Маккензі, Ніколсон? Ні. Знову не та Ніколсон, яку вона знала. А ось Ормеруд — либонь, тітка тієї самої Ормеруд. Атож, схоже на те. Лінда Ормеруд. Ні, такої вона не знала. Квантріл? Господи, а ось і Елізабет Квантріл! Ві¬сімдесят п’ять років. Отакої! А вона ж думала, Елізабет Квантріл померла кілька років тому. Аж не віриться, що вона жила так дов¬го! Здоров’ям вона ніколи не могла похвалитися. Ніхто не споді¬вався, що вона дотягне до старості. Рейс, Редлі, Рейфаєл. Рейфа- єл? Щось у її пам’яті заворушилося. Прізвище було знайоме. Рейфаєл, Белфорд Парк, Медстоун. Белфорд Парк, Медстоун. Ні, вона не пригадує цієї адреси. Квітів просять не приносити. Джей- сон Рейфаєл. Досить незвичайне прізвище. Мабуть, вона просто його десь чула. Рос-Перкінс. Чи це, бува, не.;. — ні, ні, вона по¬милилася. Райленд? Емілі Райленд? «Яку глибоко любили чоло¬вік і діти». Що ж, це дуже приємно знати або дуже сумно. Залеж¬но від того, з якого боку ви поглянете на це.

Міс Марпл поклала газету, ковзнувши лінивим поглядом по кросворду, поки марно намагалася пригадати, чому прізвище Рейфаєл їй знайоме.

— Воно прийде до мене, — сказала собі міс Марпл, знаючи зі свого великого досвіду, як працює пам’ять у старих людей. — Воно неодмінно прийде до мене, можна не сумніватися.

Вона подивилася з вікна в сад, потім відвела погляд і спробу-вала викинути сад із голови. Упродовж багатьох-багатьох остан-ніх років сад був для міс Марпл джерелом великої втіхи, але він вимагав від неї також великої і важкої праці. Але тепер лікарі, зі своєю набридливою опікою, заборонили їй працювати в саду. Одного разу вона спробувала знехтувати цю заборону, але швид¬ко зрозуміла, що ліпше все-таки зробити, якій кажуть, поставила свій стілець так, щоб сад не був перед її очима, і визирала у вікно лише тоді, коли їй треба було побачити щось конкретне. Вона зі¬тхнула, підібрала свою торбинку з плетивом і заходилася плес¬ти вовняний жакетик для малої дитини, який уже закінчувала. Спинка й передня частина були готові. Залишилося сплести ру¬кави. Плести рукави їй було завжди нудно. Два рукави, однако¬вісінькі. Дуже, дуже нудно. Проте на вовну міс Марпл дивилася з приємністю — вона була пофарбована в дуже гарний рожевий колір. Рожева вовна. Блакитне море. Карибське море. Піщаний пляж. Сонячне світло. Ну ж бо, ну ж бо, про що це їй нагадує? Так, так, це їй нагадує про те прізвище, на яке вона щойно натрапила в газеті. Рожева вовна. Блакитне море. Карибське море. Піщаний пляж. Сонячне світло. Вона плете — і тут-таки, звичайно ж, міс¬тер Рейфаєл. Подорож, яку вона здійснила на Антильські остро¬ви. То був острів Сент-Оноре. Подарунок від її небожа Реймон¬да. І вона не забула, як Джоана, дружина Реймонда, а отже, її племінниця через шлюб, сказала:

— Не втручайтеся більше в розслідування вбивств, тітко Джейн. Це шкодить вашому здоров’ю.

Вона б і не хотіла більше втручатися в розслідування хай там якого вбивства, але це сталося якось само собою. Майже неза-лежно від її хотіння. Сталося тільки тому, що літній майор зі скляним оком наполіг на тому, щоб розповісти їй кілька своїх до¬вгих і занудних історій. Бідолашний майор — як же його пак зва¬ли? Його ім’я та прізвище їй забулися. Атож, атож, містер Рейфа¬єл, тепер вона справді пригадує, а його секретарку звали місіс... місіс Волтерс, місіс Естер Волтерс, а ще в нього був масажист Джексон. Усе поновилося в її пам’яті. Так, так. Бідолашний міс¬тер Рейфаєл. Отже, містер Рейфаєл помер. Він знав, що скоро по¬мре. Власне, він прямо їй це сказав. Але, схоже, йому вдалося прожити довше, ніж передбачали лікарі. То був чоловік сильний, чоловік упертий — і дуже багатий.

Міс Марпл поринула в роздуми, її дротики снували, не зупи-няючись, але думки її були далеко від плетіння. Її думки снували навколо покійного містера Рейфаєла та прагнення згадати, що вона могла знати про нього. То був чоловік, якого так легко не за¬будеш. Подумки вона тепер бачила його, як живого. Атож, осо¬бистість дуже твердої вдачі, важкий чоловік, дратівливий, а часом навіть відверто брутальний. Хоч ніхто ніколи йому не докоряв за брутальність. Про це вона пам’ятала теж. Люди не докоряли йому за брутальність тому, що він був дуже багатий. Атож, дуже багатий. Він привіз туди із собою свою секретарку, а також ла¬кея, який доглядав за його здоров’ям і був кваліфікованим маса¬жистом. Без такої допомоги йому було б нелегко.

Той лакей, що мав за обов’язок пильнувати здоров’я містера Рей¬фаєла, був наділений досить-таки сумнівним характером, подума¬ла міс Марпл. Містер Рейфаєл іноді ставився до нього дуже грубо. Але той, схоже, нічого проти не мав. І це теж, безперечно, пояс¬нювалося тим фактом, що містер Рейфаєл був казково багатий.

— Ніхто не платив би йому й половини тієї платні, яку даю йому я, — мав звичку казати містер Рейфаєл, — і він це знає. Що¬правда, свої обов’язки він виконує добре.

Міс Марпл запитала себе, чи Джексон (Джонсон?) залишився й надалі з містером Рейфаєлом. Тобто на період, який тривав близько року? Ні, мабуть, трохи довше — десь близько року й трьох або чотирьох місяців. Вона подумала, що, мабуть, ні, не за¬лишився. Містер Рейфаєл належав до тих людей, які любили змі¬ни. Він стомлювався від людей, стомлювався від їхньої поведінки, стомлювався від їхніх облич, стомлювався від їхніх голосів.

Міс Марпл могла його зрозуміти. Вона іноді почувала себе так само. От хоч би та компаньйонка, що товаришила їй на тому курор¬ті, — така уважна, приємна й нестерпна з її воркітливим голосом.

— Ох! — сказала міс Марпл. — Як мені стало легше жити, ко¬ли я розлучилася з тією — о Господи, як її звали, я теж забула. Міс Слон? Ой, ні, не міс Слон! О Боже, чому мені стало так важ¬ко запам’ятовувати імена?

Її думки знову повернулися до містера Рейфаєла і до — ні, ні, його прізвище було не Джонсон, його звали Джексон, Артур Джексон.

— Святий Боже, — знову стала дорікати собі міс Марпл. — Я завжди плутаю тепер імена та прізвища. Звичайно ж, ту жінку, про яку я згадала, звали не міс Слон, а міс Кінь. Чому я подума-ла про неї як про міс Слон?

Відповідь не забарилася до неї прийти. Шахи, звичайно. Ша-хові фігури. Адже кінь і слон там стоять на сусідніх клітинах.

— Наступного разу я, либонь, назву її міс Тура. Хоч не схоже було, щоб та жінка вміла грати в шахи. Ні, зовсім не схоже. Але як усе ж таки звали ту милу секретарку, яку мав містер Рейфаєл? О, нарешті згадала, Естер Волтерс. Саме так. Цікаво, що ж ста-лося з Естер Волтерс? Либонь, успадкувала гроші. Так, думаю, вона тепер успадкувала гроші — і то чималі.

Містер Рейфаєл, як вона пригадала, щось казав їй про це чи та жінка казала — о Господи, на яку кашу перетворюються події з ми¬нулого, коли хочеш їх згадати більш або менш точно! Естер Вол¬терс. Тоді на тому карибському острові їй довелося скрутно, але, певно, вона змогла пережити це. Вона, здається, була вдовою, чи не так? Міс Марпл мала надію, що Естер Волтерс одружилася знову з якимсь приємним, добрим і надійним чоловіком. А про¬те навряд. Міс Марпл подумала, що Естер Волтерс мала особли¬вий талант одружуватися зовсім не з тими чоловіками.

Думки міс Марпл знову повернулися до Рейфаєла. У повідо-мленні про смерть написано, щоб на його похорон не приноси-ли квітів. Міс Марпл і на думку не спало б принести квіти на тру¬ну містера Рейфаєла. Адже той міг би скупити всі оранжереї Англії, якби захотів. Та й стосунки між ними не були такими близькими. Не можна сказати, щоб вони були друзями або між ними існувала якась особлива приязнь. Вони були — яке ж сло-во їй би хотілося тут застосувати? — союзниками. Атож, вони були союзниками протягом дуже короткого часу. Цікавого часу. І він був союзником, якого варто було мати. Вона це знала. Зна-ла вже тоді, коли чорної тропічної ночі, що зависла над Антиль- ськими островами, прибігла до нього. Вона пригадала також, що на ній була тоді шаль із рожевої вовни або — як вони називали її, коли вона була молодою, — мереживниця. Чудова рожева шаль, яку вона обмотала довкола голови, а він тоді подивився на неї й засміявся, а потім засміявся знову, — вона сама усміхнула¬ся на цю згадку, — коли вона використала одне слівце, утім, на¬прикінці її розповіді він уже не сміявся. Він зробив те, про що во¬на його просила, і міс Марпл глибоко зітхнула й мусила визнати тепер, коли все пригадала, що та історія завдала їй багато хви¬лювання. І вона, звичайно, ніколи не розповіла про ті події ані своєму небожеві, ані любій Джоані, бо саме чогось такого вони просили її не робити, хіба не так? Міс Марпл замислено похита¬ла головою. Потім промурмотіла лагідно:

— Бідолашний містер Рейфаєл, сподіваюся, він не страждав.

Мабуть, що ні. Певно, його чудово оплачувані лікарі не шко-дували для нього болезаспокійливих засобів і полегшили йому останні години життя. Йому багато довелося страждати упро-довж тих тижнів на карибському острові. Біль майже не поли-шав його. Мужній чоловік.

Атож, дуже мужній. їй було шкода, що він помер, бо хоч і був старим, калічним та хворим, проте світ дещо втратив, коли він пішов із життя. Міс Марпл не мала жодного уявлення про те, який він був у бізнесі. Мабуть, невблаганний, подумала вона, і брутальний, і дуже діловий, і агресивний. Чоловік, що звик ата¬кувати. Але він умів бути й добрим другом, подумала вона. А десь дуже глибоко в ньому зачаїлася доброта, хоч він і докладав усіх зусиль, щоб вона не виринула на поверхню. То був чоловік, яким міс Марпл захоплювалася і якого глибоко шанувала. їй було ду¬же шкода, що він відійшов, і вона сподівалася, що його відхід не завдав йому великого смутку й був легким. А тепер його тіло, безперечно, спалять і покладуть у якійсь великій та гарній мар¬муровій усипальниці. Міс Марпл навіть не знала, чи він був одру¬жений. Він ніколи не згадував про дружину, ніколи не згадував про дітей. Самотній чоловік? А може, його життя було таким на¬повненим, що він просто не міг почуватися самотнім? Вона мо¬гла тільки здогадуватися.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   28

Схожі:

Аґату Кристі знають у всьому світі як королеву Детективу. Близь¬ко мільярда примірників її творів продано англійською мовою, ще один мільярд у перекладі 100 iconВтрачений символ
Джейсону Кауфману; моєму літературному агентові Гайді Ланґе; моєму юридичному консультантові Майклу Раделу. Хотів би також висловити...
Аґату Кристі знають у всьому світі як королеву Детективу. Близь¬ко мільярда примірників її творів продано англійською мовою, ще один мільярд у перекладі 100 iconНазва вашої статті
В анотації необхідно стисло (до 100 слів) відобразити предмет статті, використані методи досліджень та основні результати, що отримані...
Аґату Кристі знають у всьому світі як королеву Детективу. Близь¬ко мільярда примірників її творів продано англійською мовою, ще один мільярд у перекладі 100 icon1 1998році Національне географічне суспільство США опублікувало карту...
Землі. Приблизно в1820 році чисельність землян досягла 1млрд. У 1927 ця величина подвоїлась. Третій мільярд був зафіксований у 1959...
Аґату Кристі знають у всьому світі як королеву Детективу. Близь¬ко мільярда примірників її творів продано англійською мовою, ще один мільярд у перекладі 100 icon17 різних соціально -гуманітарних напрямках, три з яких англійською...
Психології є найбільшим комерційним університетом у Польщі. У нашому університеті вчитися більше чотирнадцяти тисяч студентів, на...
Аґату Кристі знають у всьому світі як королеву Детективу. Близь¬ко мільярда примірників її творів продано англійською мовою, ще один мільярд у перекладі 100 iconOf translation theory
Основи перекладу: теорія та практика: Навчальний посібник (англійською мовою). – К.: Вид-во іів ну «оюа», 2011. – 292 с
Аґату Кристі знають у всьому світі як королеву Детективу. Близь¬ко мільярда примірників її творів продано англійською мовою, ще один мільярд у перекладі 100 iconПрограма: Англійська для школярів (9-14 років)
Розвинути навички читання так, щоб діти були готові читати книги англійською мовою
Аґату Кристі знають у всьому світі як королеву Детективу. Близь¬ко мільярда примірників її творів продано англійською мовою, ще один мільярд у перекладі 100 iconStylistic and Semantic Aspects of Translation
Зробіть повний переклад тексту англійською мовою. Визначте ключові слова та їх англійський переклад
Аґату Кристі знають у всьому світі як королеву Детективу. Близь¬ко мільярда примірників її творів продано англійською мовою, ще один мільярд у перекладі 100 icon«Граматична адекватність при перекладі художніх творів»
Студентка Агієнко К. Ю. навчається на філологічному факультеті, напрям 020303 «Філологія. Мова І література (англійська)» з 1 вересня...
Аґату Кристі знають у всьому світі як королеву Детективу. Близь¬ко мільярда примірників її творів продано англійською мовою, ще один мільярд у перекладі 100 iconПлан Види мереж. Апаратні засоби. Види мереж Комп'ютерні мережі можна...
Глобальні мережі об'єднують користувачів, розташо­ваних по всьому світі. У них часто використовуються су­путникові канали зв'язку,...
Аґату Кристі знають у всьому світі як королеву Детективу. Близь¬ко мільярда примірників її творів продано англійською мовою, ще один мільярд у перекладі 100 iconЩо необхідно знати про туберкульоз
Туберкульоз не ліквідований в жодній країні світу. Починаючи з 90-х років ХХ сторіччя помітно зросла розповсюдженість туберкульозу...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка