7 Аналіз трудового процессу І витрати робочого часу




Скачати 214.74 Kb.
Назва7 Аналіз трудового процессу І витрати робочого часу
Дата конвертації12.08.2013
Розмір214.74 Kb.
ТипДокументы
skaz.com.ua > Історія > Документы
Тема 7

Аналіз трудового процессу і витрати робочого часу

1.Робочий час як об’єкт нормування

2.Класифікація та види витрат робочого часу

3.Методи вивчення витрат робочого часу

4.Режими праці та відпочинку

5.Способи вивчення внутрішньо змінних витрат робочого часу

1.Робочий час як об’єкт нормування

Робочий час є загальною мірою кількості праці. Загальна тривалість робочого часу визначається, з одного боку, рівнем розвитку виробництва, з іншого — фізичними і психофізіологічними можливостями людини. Поліпшення використання робочого часу є одним з основних способів підвищення продуктивності праці. Воно залежить від співвідношення екстенсивного та інтенсивного факторів розвитку виробництва.

Згідно з Кодексом законів про працю України нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 год. за тиждень. Підприємства й організації, укладаючи колективний договір, можуть установлювати меншу норму тривалості робочого часу. При шкідливих умовах праці передбачається зменшення загальної норми робочого часу, вона не може перевищувати 36 год. на тиждень. Законодавством також установлюється скорочена тривалість робочого часу для працівників віком від 16 до 18-ти років — 36 год. на тиждень, а для осіб віком від 15 до 16-ти років (учнів віком від 14 до 15-ти років, які працюють в період канікул) — 24 год. на тиждень.

Скорочена тривалість робочого часу може встановлюватися за рахунок власних коштів підприємств і організацій для жінок, які мають дітей віком до 14-ти років або дитину-інваліда.

Для працівників здебільшого установлюється п’ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. За п’ятиденного робочого тижня тривалість щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності, які затверджує власник або уповноважений ним орган за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, організації з додержанням установленої законодавством тривалості робочого тижня.

На тих підприємствах і в організаціях, де за характером виробництва та умовами роботи запровадження п’ятиденного робочого тижня є недоцільним, установлюється шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем. За шестиденного робочого тижня тривалість щоденної роботи не може перевищувати 7 год. за тижневої норми 40 год., 6 год. — за тижневої норми 36 год. і 4 год. — за тижневої норми 24 год. П’ятиденний або шестиденний робочий тиждень установлюється власником або уповноваженим ним органом спільно з профспілковим комітетом з урахуванням специфіки роботи, думки трудового колективу і за погодженням з місцевою Радою народних депутатів.

Важливим завданням у поліпшенні організації праці є встановлення найдоцільніших режимів праці та відпочинку. Розрізняють змінний, добовий, тижневий та місячний режими праці та відпочинку. Вони формуються з урахуванням працездатності людини, яка змінюється протягом доби (рис. 8.1), що береться до уваги передусім у змінному та добовому режимах.

зміна працездатності протягом робочої зміни

Рис. 8.1. Зміна працездатності протягом робочої зміни

а — час входження в роботу;

b — період найбільш сталої працездатності;

с — період втоми.

Змінний режим визначає загальну тривалість робочої зміни, час її початку та закінчення, тривалість обідньої перерви, тривалість праці та частоту регламентованих перерв на відпочинок.

Добовий режим праці та відпочинку включає кількість змін

за добу, час відновлення працездатності між змінами.

Тижневий режим праці та відпочинку передбачає різні графіки роботи, кількість вихідних днів на тиждень, роботу у вихідні та святкові дні. Графіки роботи передбачають порядок чергування змін.

Місячний режим праці та відпочинку визначає кількість робочих та неробочих днів у даному місяці, кількість працівників, які йдуть у відпустку, тривалість основних та додаткових відпусток. Режим праці та відпочинку регулюється ст. 50—65 та 66—84 (глави 4 та 5) Кодексу законів про працю України.

^ 2. Класифікація та види витрат робочого часу

З позиції нормування праці виробничий процес можна розглядати як процес збільшення витрат часу на виготовлену продукцію. У зв'язку з цим перше питання, що виникає при розрахунку норм праці, полягає в тому, щоб визначити, які витрати часу є необхідними і повинні включатися в норму.

Класифікація витрат часу може здійснюватися по відношенню до трьох елементів виробничого процесу: предмета праці, робітника і обладнання. Класифікація по відношенню до предмета праці є також і класифікацією по відношенню до виробничого процесу, бо в даному випадку йдеться про витрати часу, який необхідний для перетворення предмета праці в продукт праці. На основі цієї класифікації встановлюється склад витрат часу, що включаються в норму.

При розрахунку норм праці встановлюються витрати робочого часу: підготовчо-заключного, оперативного, обслуговування робочого місця, на відпочинок, особисті потреби і нормовані перерви, що регламентувалися.

Час нормованих перерв, що регламентувалися з організаційно-технічних причин, об'єктивно зумовлений характером взаємодії робітників і обладнання.

Час перерв, що не регламентувалися, включає простій обладнання і робітників, викликаний порушеннями встановленої технології та організації виробництва. Ці перерви не включаються в норму часу. Для розрахунку норм праці істотне значення має ділення витрат часу.

До тих, що перекриваються відносять час виконання працівником тих елементів трудового процесу, що здійснюються в період автоматичної роботи обладнання. Що не перекривається є час виконання трудових прийомів (встановлення заготівки, контроль якості і т.под.) при зупиненому (непрацюючому) обладнанні і час на машинно-ручні прийоми.

Під час встановлення норм праці і аналізу витрат робочого часу останні діляться на нормовані і ненормовані. До нормованих відносяться необхідні для даних конкретних умов величини витрат основного, допоміжного часу, часу обслуговування робочого місця, на відпочинок і особисті потреби, перерви, що регламентувалися по організаційно-технічним причинам, підготовку заключного часу. Сумарна величина цих витрат часу на одиницю продукції називається штучно-калькуляційним часом.

Розглянемо детально зміст кожного виду затрат робочого часу.

Час роботи Тр — сумарний час у рамках зміни, протягом якого працівник здійснює трудовий процес (працює) на своєму робочому місці. Час роботи може бути використаний продуктивно весь, проте нерідко якась його частина марнується на непродуктивну роботу.

Час непродуктивної роботи Трн — це такий час у межах зміни, протягом якого працівник щось робить, але від такої його роботи корисний результат для підприємства відсутній, а точніше навіть мінусовий, оскільки зношуються інструменти, устаткування, витрачаються матеріали, сировина, енергетичні ресурси, робочий час працівника. До непродуктивної роботи належать: усунення (виправлення) браку продукції, що виник з вини самого працівника; виконання роботи наперед, авансом, тобто такої, що не передбачена змінним завданням; виконання роботи для задоволення власних потреб або на замовлення сторонніх осіб. За даними масових спостережень, що проводилися на київських підприємствах, Трн іноді сягає З0 – 40% змінного фонду робочого часу.

методи дослідження трудових процесів і витрат робочого часу

Рис. 3.1. Загальна класифікація елементів затрат змінного робочого часу

 

Час продуктивної роботи Трп — сумарний час у межах зміни, протягом якого працівник виконує як свої прямі, так і суміщувані обов'язки, що передбачені регламентом. Включає час: підготовчо-завершальної роботи, оперативної роботи та обслуговування робочого місця.

Час підготовчо-завершальної роботи Тпз витрачається на підготовку до виконання завдання на початку зміни та на завершення роботи наприкінці зміни. Включає затрати робочого часу на одержання змінного завдання, нарядів; ознайомлення із завданням, виробничий інструктаж, одержання і повернення робочих креслень, технологічних карт, інструментів, пристроїв; одержання, огляд і здачу матеріалів, заготовок, деталей і вузлів; налагоджування обладнання, встановлення пристроїв та інструментів на початку зміни та зняття їх наприкінці зміни; випробування обладнання та обробка пробних деталей; здача готової продукції (роботи).

Час оперативної роботи Топ — це найпродуктивніша частина робочої зміни, пов'язана з досягненням мети трудового процесу, тобто із безпосереднім виконанням змінного завдання. Складається з двох частин: часу виконання основних То та допоміжних трудових прийомів Тд.

Час виконання основних трудових прийомів або основний час То витрачається працівником на дії, що безпосередньо спрямовані на перетворення предмета праці.

Час виконання допоміжних трудових прийомів або допоміжний час Тд витрачається на: встановлення предмета праці на верстат або стіл для оброблювання, зняття його звідти; управління обладнанням та переходи, пов'язані з виконанням завдання; вимірювання предметів праці під час роботи.

Час обслуговування робочого місця Тоб складається з двох частин: часу організаційного обслуговування Торг та часу технічного обслуговування Ттех.

 

методи дослідження трудових процесів і витрат робочого часу

 

Рис. 3.2. Структура нормованого і ненормованого робочого часу

 

Час організаційного обслуговування Торг витрачається на до- гляд робочого місця, що пов'язаний з виконанням змінного завдання в цілому (огляд робочого місця та його впорядкування, поліпшення внутрішнього планування, розкладання інструменту на початку та прибирання наприкінці зміни, чищення та змащування обладнання).

Час технічного обслуговування Ттех витрачається на догляд обладнання у процесі виконання даної конкретної роботи (підналадка обладнання, прибирання стружки, заміна зношеного інструменту тощо).

Час обслуговування робочого місця (особливо технічного) можна скоротити шляхом передачі деяких функцій допоміжним робітникам (наладникам, заточувальникам, мастильникам, прибиральникам).

Усі перелічені види затрат робочого часу є об'єктивно необхідними, отже, повинні враховуватися при визначенні норми часу на конкретну роботу. З цієї сукупності вирізняється час основної роботи тим, що він, по-перше, має найбільшу питому вагу в загальній тривалості робочої зміни, а по-друге, тим, що витрачається безпосередньо на продуктивну роботу. Чим більша питома вага основного часу, тим продуктивнішою буде праця даного робітника.

Одне із завдань організації праці полягає саме у збільшенні питомої ваги основного часу. На обробних (машинних, автоматизованих та апаратурних) процесах протягом основного часу працюють здебільшого машини, автомати, апарати, а людина є вільною, веде активне або пасивне спостереження за ходом технологічного процесу. Такий основний час називають машинним і він відрізняється від ручного, то основні прийоми в ручному виконувалися робітником вручну.

Протягом машинного часу робітник вільний і може виконувати деякі елементи підготовчо-завершальної роботи та обслуговування робочого місця.

Це означає, що паралельно з роботою машин (автоматів, апаратів), тобто одночасно, робітник виконує елементи підготовчо-завершальної роботи та обслуговування робочого місця. Таким чином, частина підготовчо-завершального часу та часу обслуговування перекривається основним (машинним) часом і не вводиться до складу штучної норми часу на виготовлення конкретного виробу чи виконання операції. Час, що перекривається основним часом, називають перекривним.

Чим вищий рівень автоматизації праці, тим меншим є час активного спостереження, коли робітник повинен пильно слідкувати за роботою машини, контролювати й регулювати технологічний процес. Це призводить до збільшення періоду пасивного спостереження, коли робітник не зобов'язаний слідкувати за роботою машини, може виконувати інші функції на своєму робочому місці або розширити зону обслуговування.

Час перерв у роботі Тп — загальна тривалість часу, протягом якого робітник не працює незалежно від причин, що викликали його бездіяльність. Складається з двох груп затрат часу: регламентованих та нерегламентованих перерв.

Час регламентованих перерв Тпр — це час, коли робітник не працює з причин заздалегідь передбачених, об'єктивно необхідних. Це можуть бути особливі умови плину технологічного процесу з певними паузами, неповна синхронність операцій на конвеєрі, зупинки автоматизованого устаткування для заміни інструменту та підналадки. До часу регламентованих перерв так само належать час перерв, зумовлених трудовим Законодавством Тзак (наприклад, для обігрівання будівель у зимовий час), а також час на відпочинок  та особисті потреби Твоп. Останній складається з двох частин: часу  відпочинку Тв та часу особистих потреб Тос.

Перерва на обід не входить до фонду робочого часу. Трудовий розпорядок лише окреслює початок і кінець цієї перерви, що дає право працівникам використовувати цей час на власний розсуд.

Час нерегламентованих перерв Тпн охоплює остановки, в роботі, що не є об'єктивно необхідними, тобто небажані. Це час перерв, зумовлених недоліками у технології та організації виробництва, час перерв зумовлених порушеннями трудової дисципліни, та час відпусток з дозволу адміністрації.

До часу перерв, зумовлених недоліками у технології та організації виробництва Тпнт відносять перерви, що сталися через несправність устаткування, відсутність у належний час заготовок, матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих виробів, інструменту, технологічної оснастки, перебої у постачанні електроенергії тощо.

Час перерв, зумовлених порушеннями трудової дисципліни Тптд, складається з часу запізнень на роботу, невиправданого об'єктивними причинами зволікання початку робочої зміни, передчасного завершення зміни, часу запізнень з обідньої перерви та нормованого часу на відпочинок і т.под.

Час відпусток з дозволу адміністрації Тпв включає сумарний час відсутності працівника на робочому місці з дозволу його безпосереднього керівника, викликаний особистими потребами, сімейними та іншими обставинами.

В окремих випадках ініціатором відпустки працівника з дозволу адміністрації може виступати сама адміністрація, коли вона не може забезпечити людей роботою через аварії, перебої в постачанні електроенергії, зриви у постачанні матеріально-сировинних ресурсів тощо.

Для об'єктивної оцінки трудових затрат дуже важливо знати, які з них об'єктивно необхідні, отже, підлягають обов'язковому нормуванню, а які є зайвими, непотрібними.

Нормуванню, а відповідно і включенню до складу норми, підлягають усі затрати часу, що об'єктивно потрібні для виконання конкретного завдання: підготовчо-заключний, оперативної роботи, обслуговування робочого місця, регламентованих перерв.

Не підлягає нормуванню, тобто не включається до складу норми час непродуктивної роботи, перерв, зумовлених недоліками у технології та організації виробництва, порушень трудової дисципліни та відпусток з дозволу адміністрації (рис. 3.2).

Під час складання фактичного балансу робочого часу до нього включають усі фактичні затрати, тобто як нормовані, так і ненормовані. Нормативний баланс змінного робочого часу охоплює лише нормовані затрати часу.

У виробничому процесі дедалі ширше знаходять застосування засоби виробництва (верстати, машини, апарати, автоматичні лінії тощо). Продуктивність праці робітників значною мірою залежить від інтенсивності використання техніки, від співвідношення та узгодженості функціонування робочої сили та засобів виробництва. Цим зумовлена необхідність ретельного аналізу завантаження устаткування, для чого потрібно знати класифікацію часу його використання (рис. 3.3).

Час роботи устаткування — це час, протягом якого воно перебуває в експлуатації незалежно від того, використовується за прямим призначенням чи ні.

 

методи дослідження трудових процесів і витрат робочого часу

 

Рис. 3.3. Структура часу використання устаткування

Завантаження  устаткування  може бути  ефективним,  коли  його

потенційна  (паспортна)  продуктивність  (потужність,  технологічні можливості) використовується повністю або недостатньо ефективно. Причин недостатньої чи низької ефективності роботи устаткування може бути декілька. Головні з них — це недосконала структура устаткування, коли, наприклад, на великих могутніх верстатах обробляють дрібні деталі; свідоме чи вимушене заниження технологічних режимів роботи устаткування, наприклад у зв'язку з поганою якістю металорізального інструменту; виконання зайвої роботи, непередбаченої технологією, якщо розміри заготовок відхиляються від необхідних (збільшуються).

Час простоїв устаткування — це такі періоди протягом зміни (або ціла зміна), коли справна техніка не виконує ніякої роботи.

Простої можуть залежати від конкретного працівника і не залежати від нього.

Працівник може спричинити простої у зв'язку з перервою на відпочинок та для особистих потреб; порушеннями трудової дисципліни; поломкою устаткування внаслідок недбалого або не-кваліфікованого обслуговування.

Простої техніки, що не залежать від операторів, мають організаційно-технічний характер. Несвоєчасне забезпечення робочих місць усім необхідним, відсутність електроенергії, випадкові поломки, часті переналадки верстатів, малий обсяг партій виробів — усе це помітно зменшує корисний фонд часу роботи устаткування.

Коли аналізується тривалість виробничого процесу, всі затрати часу групуються таким чином, щоб повніше розкривався характер їх змісту (рис. 3.4).

Тривалість виробничих процесів може виходити за межі змінного робочого часу. Вона складається з тривалості технологічних, облікових, складських, пакувальних, вантажних, транспортних та контрольних процесів, міжопераційних перерв та пролежувань предметів праці у технологічних нагромаджувачах.

Виходячи із завдань та змісту нормування праці, у цій класифікації не розглядаються час міжзмінних, міжцехових перерв та перебування предметів праці у виробничих запасах, бо це не впливає на тривалість виконання виробничих операцій — основного об'єкта нормування праці. Щодо внутрішньоопераційних перерв, які часом трапляються внаслідок недостатньої кваліфікації чи помилок робітників, вони аналізуються під час проведення хронометражних спостережень. Метою даної класифікації є з'ясування чинників, що найбільше впливають на тривалість виробничого процесу.

Загальна тривалість усіх технологічно необхідних механізованих і ручних операцій, а також час на відпочинок та особисті потреби працівника утворюють регламентований час перебігу виробничого процесу, отже, підлягають виявленню під час його аналізу й оцінки ступеня раціональності.

методи дослідження трудових процесів і витрат робочого часу

Рис.3.4. Структура загального часу тривалості виробничого процесу

^ 3.Методи вивчення витрат робочого часу

 Визначення фактичних витрат часу на виконання елементів операцій потрібно для розроблення нормативів часу, для проведення аналізу якості норм і нормативів.
   Найпоширенішими на підприємствах методами дослідження трудових процесів є: фотографія робочого часу (ФРЧ), хронометраж, фотохронометраж. При цьому фактичні затрати часу вимірюються за допомогою секундомірів, годинників, хронографів.
   Фотографування робочого часу – це процес вивчення та вимірювання всіх без виключення затрат робочого часу впродовж робочої зміни чи її частини.
   Залежно від об'єкта спостереження розрізняють такі види фотографування:
- фотографія використання часу працівників (індивідуальна, групова, бригадна, самофотографія). Під час індивідуальної фотографії спостерігач визначає використання часу одним працівником протягом робочої зміни або іншого періоду. Самофотографію здійснює сам працівник, який фіксує величину втрат робочого часу, а також причини їх виникнення.
- фотографія часу роботи і перерв у роботі устаткування;
- фотографія виробничого процесу. 
   Метою проведення фотографування затрат робочого часу є:
- дослідження змісту, черговості і тривалості всіх наявних витрат робочого часу;
- складання фактичного балансу робочого часу та виявлення втрат та недоцільних витрат і їх причин;
- визначення ступеня завантаженості робітника, устаткування;
- отримання замірів для нормування підготовчо-завершальних операцій, часу на обслуговування робочого місця, відпочинку та особистих потреб;
- виявлення прогресивних прийомів та методів праці для більш ґрунтовного їх вивчення та впровадження [4]. 
   За результатами ФРЧ складають баланс робочого часу (фактичний та раціональний), зіставлення їх даних дозволяє визначити резерви робочого часу та розрахувати можливе зростання  продуктивності праці за рахунок кращого використання робочого часу.
   З метою визначення фактичного рівня використання робочого часу за результатами ФРЧ розраховують наступні показники:
Коефіцієнт використання робочого часу:

ep10

   Коефіцієнт втрат робочого часу, пов’язаний з недоліками в техніці і технології та втрат внаслідок порушень трудової дисципліни (К втрат):

ep11

   Виходячи з цього, визначають резерви зростання продуктивності праці за рахунок усунення втрат та непродуктивних затрат робочого часу:

ep12

де Топн та Топф – нормативний та фактичний оперативний час.
   З метою реалізації виявлених резервів розробляються організаційно-технічні заходи щодо покращення використання робочого часу та їх економічна ефективність.
   Фотографія часу використання обладнання — це спостереження за його роботою і перервами в ній з метою одержання даних для обґрунтування затрат часу на обслуговування (одним робітником або групою робітників).
   Фотографія виробничого процесу — це одночасне вивчення затрат робочого часу виконавців, часу використання устаткування і режимів його роботи. Спостереження може виконуватися двома спостерігачами: один спостерігає за робітниками, інший — за устаткуванням.
   За допомогою хронометражу визначається тривалість елементів виробничої операцій, що циклічно повторюються (як правило, досліджуються основний та допоміжний час).
   При фотографуванні та хронометражі дослідження затрат робочого часу складаються з таких основних етапів:
- підготовка до спостереження;
- проведення спостереження;
- обробка даних;
- аналіз результатів і підготовка пропозицій щодо удосконалення організації праці [3].
   Підготовка до спостереження починається з вибору об’єкта спостереження, який залежить від його мети (При вивченні передових прийомів і методів праці за об’єкт спостереження обирається найкращий робітник).
   Операція, що досліджується, розчленовується на елементи, причому ступінь цього розчленування залежить від мети спостереження і типу виробництва (масове та великосерійне виробництво – виробничі операції, що розчленовуються до початку хронометражу на трудові прийоми та дії, а при одиничному виробництві – на комплекси прийомів). Розчленування операції на окремі елементи проводиться за допомогою фіксажних точок (чітко виражені для спостерігача моменти початку і закінчення елемента операції).
   Проведення спостереження – другий етап хронометражу, під час якого спостерігач безпосередньо на робочому місці виконавця у спостережному листі фіксує моменти початку і закінчення кожного з елементів операції за поточним часом.
   При хронометражних спостереженнях складається хронокарта, де записуються елементи операцій, тривалість виконання елементів, кількість спостережень та ін. По кожному елементу проводяться багаторазові виміри, визначається їх тривалість, та ці виміри утворюють хронометражні ряди.
   На третьому етапі – обробка результатів – виконуються наступні дії:
   1) визначення тривалості елементів операції по кожному з записів;
   2) очищення хронорядів;
   3) перевірка кожного хроноряду на стійкість;
   4) визначення середньої тривалості кожного елемента операції;
   5) визначення тривалості всієї операції. 
   Виміри по кожному хронометражному ряді, як правило, мають деякі коливання. Значні відхилення у вимірах свідчать про наявність випадкових вимірів, які потрібно виключити з розрахунків. Для оцінки допустимості коливання хроноряду визначають коефіцієнт стійкості, як відношення максимального виміру до мінімального виміру в даному хроноряді:

ep13

   Значення фактичного коефіцієнта стійкості порівнюється з нормативним. Ряд вважається стійким, якщо фактичне значення менше або рівне нормативному  Ксф ≤ Кн.
   Виділяють три способи проведення хронометражу: безперервний (за поточним часом), відбірковий і цикловий. За безперервного способу всі елементи певної операції досліджуються відповідно до послідовності їх виконання. Відбірковий спосіб хронометражу застосовується для вивчення окремих елементів операції незалежно від послідовності їх виконання, цикловий спосіб — для дослідження тих елементів операції, що мають незначну тривалість (3-5 сек.).
   Фотохронометраж проводять у тих випадках, коли спостереження за складом та структурою виробничого процесу необхідно доповнити високоточними замірами тривалості окремих найбільш важливіших трудових операцій та рухів робітників. Тому фотохронометраж є комбінованим методом проведення спостереження, який поєднує методику проведення фотографій та хронометражу.
   Методи визначення витрат робочого часу за допомогою спостереження досить трудомісткі, тому на практиці при визначенні норм затрат часу широко використовують довідково-розрахункові матеріали (нормативи), класифікація яких тісно пов’язана з класифікацією норм праці.

^ 4.Режими праці і відпочинку

Режим праці та відпочинку - це встановлені для кожного виду робіт порядок чергування та тривалості періодів роботи й відпочинку, які підтримують високу працездатність, зберігають здоров 'я трудящих; він передбачає правильне чергування часу роботи з мікропаузами та перервами на відпочинок з урахуванням специфіки виробництва або виконуваних функцій.

Мікропаузи - дуже короткі, тривалістю кілька секунд, перерви між окремими елементами операції, які викликані перебудовою процесів збудження та гальмування у нервовій системі людини при закінченні однієї дії та переходом до іншої. Вони можуть складати до 9-10 % оперативного часу та включаються до норми.

Працездатність людини змінюється протягом доби. Найвища працездатність спостерігається в ранкові та денні години - з 8 до 12 та з 14 до 17 години відповідно. У період з 12 до 14 години, а також у вечірній час, як правило, працездатність дещо знижується, а у нічний час досягає свого мінімуму. З урахуванням цього встановлюється змінність роботи підприємств, початок та закінчення роботи у змінах, перерви на відпочинок та сон. Основним періодом для відпочинку упродовж зміни є обідня перерва, яка має ділити робочий день на дві рівні частини. Нормальна тривалість обідньої перерви складає 40-60 хвилин.

Слід мати на увазі, що на початку робочого дня (зміни) темп роботи поступово підвищується (це період входження в роботу, він триває від 20 хвилин до 1,5 години). У період високої працездатності показники продуктивності та якості роботи на 2-2,5 години стабілізуються. Ближче до середини дня (зміни) починається спад. Після обідньої перерви працездатність знову підвищується, хоча й не досягає того найвищого рівня, що був у першій половині робочого дня. Потім знову починається спад, з' являється втомленість, іноді різко виражена наприкінці зміни.

При визначенні часу на відпочинок протягом зміни необхідно враховувати такі виробничі чинники:

o фізичні зусилля;

o розумові зусилля;

o нервове напруження, темп роботи, робочу позу, монотонність роботи;

o психологічний мікроклімат у колективі;

o умови праці (шум, вібрація, температура повітря, загазованість, запиленість, освітлення тощо);

o міру відповідальності та можливі серйозні наслідки допущених помилок при виконанні функцій.

Відпочинок може бути пасивним і активним.

Пасивний відпочинок (у положенні сидячи або лежачи) необхідний при важких фізичних роботах та роботах, пов'язаних з постійними переміщеннями/переходами або виконуваних стоячи, особливо у несприятливих умовах зовнішнього оточення. В окремих випадках доцільне застосування спеціальних гімнастичних вправ на релаксацію м' язів. При виконанні робіт у сприятливих умовах доцільно застосовувати активну форму відпочинку шляхом зміни форм/видів або шляхом проведення виробничої гімнастики та аутогенних тренувань. Аутотренінг - це метод самотренування нервової системи, який поліпшує емоційний стан та підвищує психічний тонус людини шляхом розвитку навичок свідомого управління деякими фізіологічними процесами в організмі. На деяких підприємствах обладнані спеціальні кімнати психологічного розвантаження, в яких для позитивного, заспокійливого впливу на емоційний стан і тонус нервової системи застосовується кольоровий та світловий інтер' єр з переважанням синіх, блакитних та зелених кольорів. Для підсилення ефекту застосовується музика, причому за час сеансу (18-20 хвилин) тричі змінюється зміст, гучність та темп музичних творів, рівень освітлення, поза відпочиваючих. Це поліпшує ритм дихання. Використовується також демонстрація кольорових слайдів великого розміру із зображенням лісу, моря, гір, озер, квітів тощо.

Окрім добового, існують тижневий, місячний та річний режими праці й відпочинку. Кількість робочих і неробочих днів на тиждень (місяць), початок та закінчення роботи, тривалість і порядок черговості робочих змін регламентуються графіками виходів на роботу.

При складанні робочих графіків необхідно враховувати наступне:

o робота при двозмінному режимі повинна починатися не раніше 6-ї години (перша зміна), а закінчуватися не пізніше 24 за місцевим часом (друга зміна);

o тривалість щоденного відпочинку має бути не менше подвійної тривалості часу роботи, що передувала відпочинку. Щоденний відпочинок (при змінній роботі) меншої тривалості допускається тільки як виняток, але в будь-якому разі він не повинен бути менше 8 годин;

o на змінних роботах при нерівній тривалості щотижневого відпочинку більш тривалий відпочинок доцільно надавати перед нічною зміною чи одразу після неї;

o час роботи і відпочинку мають чергуватися регулярно й рівномірно;

o графік виходу на роботу має створювати умови для найбільш корисного (доцільного) використання неробочого часу;

o графіки змінності, в яких тривалість робочих змін і відпочинку має відхилення від нормальної, мають передбачати в межах робочого місяця надання додаткових днів відпочинку й відпрацювання;

o при дво- і тризмінних роботах переходи з однієї зміни в іншу мають відбуватися не частіше ніж через 5-6 днів.

Річний режим праці й відпочинку має передбачати раціональне чергування роботи з періодами тривалого відпочинку шляхом надання кожному працівнику чергової відпустки, тривалість і порядок використання якої регламентується законодавством.

^ 5.Способи вивчення внутрішньо змінних витрат робочого часу

В умовах ринкових відносин першочергового значення набуває підвищення ефективності використання робочої сили, її продуктивності.
При аналізі забезпеченості підприємства робочої силою також було проаналізовано оборот і плинність кадрів, бо рух робочої сили впливає на продуктивність праці, використання робочого часу і т.д.
Раціональне використання робочого часу, тобто зменшення і ліквідація цілоденних та внутрізмінних простоїв - важлива умова збільшення виробництва продукції, підвищення продуктивності праці, зниження собівартості продукції без додаткових капітальних витрат.
Відповідно до запропонованої класифікації резерви зростання продуктивності праці можна об’єднати в такі групи:
- резерви, пов’язані з недовикористанням можливостей особистісного чинника виробництва (соціально-економічних чинників);
- резерви, що виникають в результаті нераціонального поєднання матеріально-технічних та особистісних чинників виробниц-тва (недовикористання організаційних чинників).
Використання резервного зростання продуктивності праці залежить від реальних можливостей виробництва в конкретних умовах, тому при плануванні зростання продуктивності праці резерви мають враховуватися або повністю, або поетапно з розбиттям за періодами. Відповідно до цього розрізняють резерви поточні та перспективні. Залежно від умов формування вони у свою чергу можуть поділятися на дві основні групи:
- резерви, обумовлені невиконанням встановлених планом обсягів впровадження нової техніки, прогресивної технології, наукової організації праці, заходів плану соціального розвитку колективу, за відсутності об’єктивних (що не залежать від підприємства) причин, які перешкоджають виконанню цих планових завдань;
- резерви, обумовлені недостатньо ефективним використанням вже діючих чинників, зокрема резерви, обумовлені неповним використанням можливостей діючого обладнання (паспортних та проектних параметрів), застосуванням занижених порівняно з встановленими технологічних параметрів, застосуванням занижених норм праці порівняно з розрахунковими проектними даними або з розрахунками на основі галузевих (міжгалузевих) нормативів трудових витрат тощо.
Внутрішньозмінні витрати робочого часу безпосередньо впливають на випуск продукції. Зниження трудомісткості продукції - важливий фактор підвищення продуктивності праці. Зростання продуктивності праці здійснюється, у першу чергу, за рахунок зниження трудомісткості продукції, а точніше - за рахунок виконання плану оргтехзаходів (упровадження досягнень науки і техніки, механізація і автоматизація виробничих процесів, удосконалення організації виробництва і праці), збільшення питомої ваги покупних напівфабрикатів, комплектуючих виробів, перегляду норм виробітку тощо.
Знизити трудомісткість - значить зменшити витрати на виготовлення продукції. Чим менше витрат при тому ж результаті, тим ефективніша праця, тим вища її продуктивність.

Схожі:

7 Аналіз трудового процессу І витрати робочого часу iconЗа законодавством України існує розмежування робочого часу на види
При розгляді мною курсової роботи можна зазначити те що: законодавство про працю встановлює нормальну тривалість робочого дня, скорочену...
7 Аналіз трудового процессу І витрати робочого часу iconТема: Нормування управлінської праці, облік та аналіз робочого часу
Визначити норми часу для виконання посадових обов’язків керівника структурного підрозділу
7 Аналіз трудового процессу І витрати робочого часу iconСкладання та аналіз балансу робочого часу
У зв'язку зі збільшенням обсягу виробництва на промисловому підприємстві необхідно розрахувати додаткову потребу в робочих-відрядниках....
7 Аналіз трудового процессу І витрати робочого часу icon2. 1 де Fном – номінальний фонд робочого часу працівників h

7 Аналіз трудового процессу І витрати робочого часу iconКурсова робота
Документальне оформлення та методика обліку особового складу, використання робочого часу та виробітку 20
7 Аналіз трудового процессу І витрати робочого часу iconПлан-конспект лекції з курсу «Трудове право» на тему: Поняття робочого...
Його раціональне поєднання з часом відпочинку дає змогу ефективно використовувати здатність людини до продуктивної праці, відтворювати...
7 Аналіз трудового процессу І витрати робочого часу icon8. Витрати виробництва
Витрати виробництва — витрати, пов'язані з виробництвом певної кількості продукції
7 Аналіз трудового процессу І витрати робочого часу iconПервомайський медичний коледж
Такий аналіз відбувається за допомогою абстрактного мислення, основою якого є мовна форма відображення зовнішнього світу. Розрахунки...
7 Аналіз трудового процессу І витрати робочого часу iconВитрати на виробництво та реалізацію продукції (послуги)
Поточні витрати як комплексний економічний показник. Включення поточних витрат виробництва до собівартості продукції (послуг). П(С)бо...
7 Аналіз трудового процессу І витрати робочого часу iconЗміст трудового договору
Одночасно значна кількість умов трудового договору визначається сторонами трудового договору при його укладненні
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка