План. Зміст, структура та типи економічних систем. Суспільне виробництво основа економічної системи, його чинники та структура. Ефективність економіки. Крива виробничих можливостей. Суть та показники




Скачати 201.42 Kb.
НазваПлан. Зміст, структура та типи економічних систем. Суспільне виробництво основа економічної системи, його чинники та структура. Ефективність економіки. Крива виробничих можливостей. Суть та показники
Дата конвертації24.06.2013
Розмір201.42 Kb.
ТипДокументы
skaz.com.ua > Географія > Документы
Тема 2. Сутність, структура і типи економічних систем.

План.

  1. Зміст, структура та типи економічних систем.

  2. Суспільне виробництво – основа економічної системи, його чинники та структура.

  3. Ефективність економіки. Крива виробничих можливостей.Суть та показники

ефективності виробництва.

  1. Власність в економічній системі суспільства: економічний зміст і право

власності. Реформування власності в Україні.

Найкраща економічна система – це та,

яка максимально забезпечує людей тим,

чого вони найбільше потребують.

Джон Гелбрейт

1.Зміст, структура та типи економічних систем.

В економічній літературі сучасний світ розглядається як такий, що складається з економічних систем.

Під поняттям система прийнято розуміти сукупність взаємопов’язаних і розміщених у належному порядку елементів певного цілісного утворення. Любій системі притаманні такі властивості як цілісність, упорядкованість, стійкість, саморозвиток та загальна мета.

Економіка будь-якої країни функціонує як система, що складається з великої кількості різних взаємопов’язаних та взаємозалежних компонентів, які розвиваються відповідно до спільних для всієї системи законів.

Економічна система – це сукупність взаємопов’язаних і відповідним чином упорядкованих елементів економіки, що утворюють певну цілісність, економічну структуру суспільства.

Будь-яка економічна система, незалежно від її соціально-економічної форми, на думку відомого американського економіста П.Самуельсона, має відповідати на три основні питання організації виробництва: що? як? для кого?

Економічна система має забезпечити не лише відповідь на ці запитання, а й реальні економічні дії їх реалізації в умовах обмежених природних ресурсів і виробничих можливостей.

Важливою характеристикою економічної системи є визначення її структурних елементів^ . Економічна система складається з трьох ланок : продуктивних сил, економічних відносин і механізму господарювання.

Продуктивні силице сукупність засобів виробництва, предметів праці і засобів праці працівників в єдності з їхніми фізичними і розумовими здібностями, наукою, технологіями, інформацією, методами організації праці та управління виробництвом, що забезпечують створення економічних благ для задоволення потреб людей.

^ Господарський механізмце сукупність форм і методів регулювання економічних процесів та суспільних дій господарюючих суб’єктів на основі використання економічних законів, економічних важелів, правових норм та інституційних утворень.

Найважливіша функція господарського механізму – забезпечення динамічної рівноваги в суспільному виробництві й насамперед між виробництвом та споживанням, попитом і пропозицією.

^ Економічні відносинице відносини між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних і нематеріальних благ.

Система економічних відносин складається з: соціально-економічних, організаційно-економічних, техніко-економічних.

Соціально-економічні відносини, насамперед, - це відносини власності в економічному значенні цього поняття (детальніше про ці відносини піде мова в четвертому питанні лекції). До соціально-економічних відносин належить також саціально-економічний аспект трудових відносин (характер праці) та відносини розподілу.

Організаційно-економічні відносини – це відносини між людьми з приводу застосування способів і методів організації та управління суспільним виробництвом: відносини обміну діяльністю між людьми, спеціалізація праці, кооперування. Концентрація та комбінування виробництва.

Техніко-економічні відносини – це відносини між людьми з приводу використання ними знарядь та предметів праці у процесі виробництва, за допомогою яких вони впливають на сили природи і створюють необхідні життєві блага. Техніко-економічні відносини є матеріально-речовим змістом суспільного виробництва

^ Типи економічних систем. Людству відомі різні економічні системи, які сформувалися в процесі тривалого історичного розвитку. Їх можна класифікувати за відповідними критеріями. Найпоширенішою в економічній науці є класифікація економічних систем за двома ознаками:

  • за формою власності на засоби виробництва;

  • за способом управління господарською діяльністю.

На основі цих ознак розрізняють такі типи економічних систем: традиційну, ринкову, командну, змішану.

^ Традиційна економічна система властива слаборозвинутим країнам. Вона характеризується багатоукладністю економіки, збереженням натурально-общинних форм господарювання, відсталою технікою, широким застосуванням ручної праці, нерозвиненою інфраструктурою, найпростішими формами праці і виробництва, бідністю населення. На соціально-економічні процеси значний вплив справляють освячені століттями традиції і звичаї, релігійні та культові цінності, кастовий і соціальний поділ населення тощо.

^ Ринкова економічна система (економіка капіталізму вільної конкуренції кінця XVIII – XIX століть). Характеризується пануванням приватної власності на засоби виробництва, передбачає функціонування великої кількості діючих виробників і покупців товарів, свободу вибору підприємницької діяльності, особисту свободу всіх економічних суб’єктів, однаковий доступ їх до ресурсів, науково-технічних досягнень, інформації. Всі економічні процеси (ціноутворення, розподіл ресурсів та доходів тощо) регулюються ринком на основі вільної конкуренції. Втручання держави в економічні процеси обмежене. Усі економічні рішення приймаються ринковими суб’єктами самостійно на свій страх і ризик.

^ Командна економічна система базується на пануванні державної власності, одержавленні та монополізації народного господарства, централізованому директивному плануванні виробництва й розподілу ресурсів, не визнає конкуренції. Вільного ціноутворення тощо. Для такої економіки притаманні висока затратність виробництва, несприйнятливість до НТП, зрівняльний розподіл результатів виробництва, хронічний товародефіцит (особливо товарів народного споживання) тощо. Усе це ознаки системи, які закономірно призвели її до кризи, а потім і розпаду.

^ Змішана економічна система є адекватною формою функціонування сучасних розвинутих країн. Її домінантною ознакою є гнучке поєднання ринкових і державних важелів регулювання економіки. Вона характеризується такими рисами:

  1. високим рівнем розвитку продуктивних сил і наявністю розвинутої інфраструктури суспільства;

  2. різноманітністю (плюралізмом) форм власності й рівноправним функціонуванням різних господарюючих суб’єктів (приватних, колективних, корпоративних, державних);

  3. поєднанням ринкового механізму з державними методами регулювання економіки, які органічно переплітаються і доповнюють один одного;

  4. орієнтацією на посилення соціальної спрямованості розвитку економіки. Збільшуються затрати на освіту, медичне обслуговування створюються державні й приватні фонди соціального страхування та соціального забезпечення населення тощо.


^ 2.Суспільне виробництво – основа економічної системи, його структура

і чинники.
Суспільне виробництво є основою будь-якої економічної системи, так як остання формується на його основі і спрямована на його розвиток та якісне удосконалення. Воно є вихідною і вирішальною сферою життєдіяльності людей. Це основа життя і джерело поступального розвитку всієї людської цивілізації.

Виробництво – це насамперед свідома, цілеспрямована взаємодія людини з природою або праця, в ході якої люди беруть від природи речовину, відозмінюють її і пристосовують для задоволення своїх потреб. В той же час люди беруть участь у виробництві не поодинці, а колективно, спільно, у зв’язку з чим виробництво завжди виступає як суспільне виробництво.

Суспільне виробництво – це сукупна організована діяльність людей із перетворювання речовини і сил природи з метою створення життєвих благ, необхіднихдля задоволення потреб людей, їх існування та розвитку.

За характером економічної діяльності людей суспільне виробництво поділяється на дві

великі сфери: матеріальне виробництво і нематеріальне виробництво (рис. 6 ).

Між сферами матеріального і нематеріального виробництва існує тісний взаємозв’язок і взаємодія.
^ Матеріальне виробництво –сукупність галузей і сфер, які виробляють матеріальна-речові блага й надають матеріальні послуги

Нематеріальне виробництво сукупність галузей і сфер, що виробляють нематеріальні блага та нематеріальні послуги, які задовольняють духовні й соціальні потреби людей

Результатом виробництва в національному масштабі є суспільний продукт. З точки зору його створення і руху структуру суспільного виробництва розглядають пофазно.

Фази виробництва тісно між собою взаємопов’язані, хоча кожна з них відносно відособлена, має свої характерні особливості і виконує різні функції. Найтісніший зв’язок існує власне між процесом виробництва і споживанням. Споживання являє собою використання створених благ. Воно буває двох видів: виробниче і особисте.

^ Виробниче споживання – це використання економічних ресурсів для виготовлення економічних благ. Фактично даний вид споживання означає процес виробництва. З останнім тісно пов’язане і особисте споживання предметів споживання завдяки якому відбувається відтворення робочої сили. Особисте споживання виступає логічно кінцевою метою будь-якого виробництва і визначає його структуру. В той же час, споживання як кінцева мета виробництва не завжди виступає в якості його безпосередньої цілі. Так, в ринковій економіці безпосередньою метою виробництва для приватних виробників є отримання прибутку. Але якщо зв’язок між виробництвом і споживанням десь втрачається то трудова діяльність стає безглуздою або перетворюється у виробництво заради виробництва. Таким чином, дещо відрізняючись за своїми функціями і роллю процес виробництва і споживання лише в своїй єдності можуть представляти суспільне виробництво.

Розподіл, як фаза суспільного економічного процесу, включає не тільки розподіл результатів виробництва (суспільного продукту) і доведення кінцевих товарів і послуг до споживача, а й розподіл ресурсів або факторів виробництва. отже, він тісно зв’язаний з фазами споживання і виробництва.

Розподіл суттєво залежить від форм власності, оскільки фактори виробництва в ринковій економіці належать конкретним власникам, а це впливає на формування доходів, у відповідності з якими і розподіляються в кінцевому рахунку економічні блага.

Обмін виступає в трьох видах: діяльністю і здібностями; економічними ресурсами; предметами споживання. Він забезпечує переміщення благ в просторі і сприяє більш повному задоволенню потреб людей. З цієї точки зору він продуктивний як виробництво. Розподіл (і обмін), не тільки є опосередкованою ланкою між виробництвом і споживанням, він активно впливає не ефективність виробництва, бездефіцитність товарів і послуг та примноження суспільного багатства, прискорює рух товарів від виробників до споживачів.

Отже виробництво виступаючи основою життєдіяльності людей, забезпечуючи засоби існування людей, обслуговує й само себе, в кожній з названих фаз виконуються й чисто виробничі функції.

Для здійснення процесу виробництва необхідні певні чинники (фактори виробництва або економічні ресурси),

^ Чинники суспільного виробництва (економічні ресурси) – це всі види ресурсів – природні, людські і створені людиною засоби, які використовуються в процесі виробництва товарів і послуг.

По суті, чинники суспільного виробництва, це ті блага, які використовуються для виробництва інших благ. Тому їх нерідко називають виробничими ресурсами або факторами виробництва.

Основними економічними ресурсами є: земля, капітал, праця, підприємницькі здібності (талант). Це зумовлено тим, що саме ці чотири чинники дають змістовні уявлення про економічний потенціал тієї чи іншої країни.

Як економічний ресурс:

Земля це всі природні ресурси, які використовуються людьми для виробництва товарів і послуг (корисні копалини, водні ресурси рік, морів і океанів, сільськогосподарські угіддя, ліси, тваринний і рослинний світ і т.ін., власне всі ті ресурси, що походять від природи і поступають у виробництво або складають базу для його організації);

Капітал (інвестиційні ресурси) – це всі виготовлені людьми засоби виробництва, що використовуються в подальшому процесі виробництва товарів і послуг і їх доставки до споживача (машини і обладнання, фабрично-заводські приміщення, споруди і транспортні засоби і т.ін.).

Нові машини, обладнання і інші “капітальні товари” являють собою важливий елемент інвестиційних ресурсів, необхідних для розширення або модернізації виробництва, а сам процес виробництва і нагромадження “капітальних товарів” з цією метою називається – інвестуванням;

Праця це фізичні, розумові здібності, навики, знання людини, які вона використовує в процесі виробництва товарів і послуг. Праця взагалі (лісоруба чи вчителя, шахтаря чи лікаря, студента чи школяра, продавця чи футболіста тощо) охоплюється поняттям “праця” – як витрати людської енергії, розумової і фізичної;

^ Підприємницькі здібності (талант) виступають як особливий людський ресурс за умов функціонування ринкової економіки, зміст якого розкривається через чотири взаємозв’язані функції підприємця: 1) організаційну -–підприємець бере на себе ініціативу з’єднання ресурсів (землі, капіталу, праці і підприємницьких здібностей) в єдиний процес виробництва товарів і послуг; 2) новаторську – підприємець це новатор, особа, яка прагне вводити нові технології, нові форми організації бізнесу, випускати нові товари чи надавати нові види послуг і т.ін.; 3) ризику – підприємець ризикує своїм часом, діловою репутацією і навіть власним майном ; 4) відповідальності – підприємець бере на себе завдання прийняття основних рішень у процесі ведення бізнесу і несе при цьому правову і соціальну відповідальність (за дотримання контрактів, дотримання чинного трудового і іншого законодавства тощо).

“Земля” і “капітал” (як економічні ресурси) виступають як матеріальні ресурси, а “праця” і “підприємницькі здібності” – як людські (або трудові). Матеріальні ресурси називаються речовим фактором виробництва, людські – особистим фактором виробництва. Значення людського фактора в системі чинників виробництва виняткове. Воно обумовлене тим, що всі фактори можуть взаємодіяти і здійснювати виробництво продукції завдяки трудовій діяльності людини.

В економічній науці існує інших підхід до класифікації факторів виробництва (марксистський): до речового фактору виробництва відносять предмети і засоби праці, а до особистого – робочу силу. Предмети праці все те, на що людина діє в процесі праці. Засоби праці – все те, з допомогою чого людина діє на предмет праці (верстати, обладнання тощо). Активну частину засобів праці називають знаряддями праці. Предмети праці і засоби праці в єдності утворюють засоби виробництва.

Сучасна вітчизняна і світова економічна наука до складу чинників виробництва, крім розглянутих нами (землі, капіталу, праці і підприємницьких здібностей) відносить: науку, інформацію, технологію, організацію виробництва його інфраструктуру тощо.

Наукаце специфічна форма людської діяльності, спрямована на отримання та систематизацію нових знань про природу, суспільство і мислення. Втілюючись у виробничній діяльності у вигляді нових засобів виробництва, впровадження прогресивних технологій, використання нових видів енергії, матеріалів тощо наука перетоворюється на головну продуктивну сули суспільства. Від рівня і масштабів застосування знань залежить майбутнє людства.

Інформаціяв сучасних умовах виступає найважливішим фактором суспільного виробництва, який можна визначити як систему збирання, обробки та систематизації різноманітних знань людини з метою використання у різних сферах життєдіяльності людей й насамперед в економічній. Вона необхідна і як умова роботи сучасної системи машин (програмне забезпечення), і як засіб підвищення якості робочої сили (передача знань) та передумова вдосконалення самого процесу виробництва.

Технологія – це відкриті наукою і практикою і засновані на механічних, фізичних, хімічних чи інших властивостях засобів виробництва способи впливу людини на предмети праці. Пізнаючи раніше невідомі властивості речей, люди оволодівають секретами виготовлення нових видів продукції, застосовують прогресивні технології (роторної, гнучкої автоматизації, робототехнології, електронно-променевої, імпульсної, плазменої, зварювання вибухом, біотехнології, генної інженерії тощо). На зміну традиційній машинній індустрії створюється, по суті, новий технологічний способів виробництва.

^ Організація виробництва забезпечує злагодженість функціонування всіх його факторів, взаємодію людей як учасників процесу виробництва, отже суттєво впливає на нього.
^ 3. Ефективність економіки. Крива виробничих можливостей. Суть та показники

ефективності виробництва.
Ефективність економіки передбачає повну зайнятість (ресурсів) і повний обсяг виробництва. ^ Повна зайнятість передбачає використання всіх придатних для цього ресурсів, в тому числі і менш продуктивних. Це означає, що працівники не можуть позбавлятися роботи; економіка має забезпечувати роботою всіх хто хоче і здатний працювати. Не можуть пустувати орні землі, або капітальне устаткування (верстати, машини, обладнання тощо). Повний обсяг виробництва означає, що ресурси потрібно розподіляти ефективно, щоб вони давали максимально можливу віддачу від їх використання (відведення землі під військовий полігон чи для вирощування сільськогосподарських культур). Це поняття передбачає також використання найкращих технологій, що є у наявності суспільства (образно кажучи – щоб пшеницю не збирали серпом або косою).

Максимально можливий обсяг виробництва благ при повному і ефективному використані наявних ресурсів складає виробничі можливості суспільства. Поскільки ресурси обмежені, з їх допомогою неможливе одночасне і повне задоволення всіх наявних матеріальних і духовних потреб людей, то і обмежені є виробничі можливості суспільства. Перед суспільством завжди постає альтернатива вибору: які товари слід виробляти, а від яких відмовитись. Цей альтернативний вибір яскраво відображає аналіз моделі кривої виробничих можливостей (КВМ).

^ Побудова КВМ і аналіз проблеми вибору передбачає прийняття певних припущень (абстракцій) : 1) економіка функціонує в умовах повної зайнятості і повного обсягу виробництва (функціонує ефективно); 2) наявні фактори виробництва постійні як кількісно, так і якісно (тобто існує постійна кількість ресурсів); 3) технологія виробництва – постійна величина, тобто в ході аналізу вона не міняється; 4) економіка виготовляє не безмежну різноманітність товарів і послуг, як це є в дійсності, а лише два продукти – промислові роботи і піцу. Остання символізує групу споживчих товарів, а промислові роботи – засоби виробництва.
Таблиця 1. Альтернативні можливості виробництва промислових роботів і піци.


Види продукту

Виробничі альтернативи

А

В

С

Д

Є

Роботи (тис.)


10


9


7


4


0

Піца (сотні тис.)


0


1


2


3


4


З умовних даних наведеної таблиці 1 видно, що суспільство могло б, прагнучи максимізувати задоволення своїх потреб, всі фіксовані обсяги ресурсів спрямувати на виробництво, наприклад, тільки роботів (альтернатива А). Виробництво піци, і збільшення його обсягів, може досягатись тільки при частковій або повній (альтернатива Є) відмові від виробництва роботів. Альтернатива А і Є являють собою явно нереалістичні крайнощі. Всяка економіка, як правило знаходить баланс в розподілі загального обсягу свого виробництва між товарами виробничого призначення (роботи) і споживчими товарами (піца). Тому існують альтернативи (В, С, Д) виробництва тих і інших благ, при використані фіксованої кількості ресурсів.

Отже, економіка повної зайнятості і повного обсягу виробництва в будь-який момент часу повинна поступатися (жертвувати) виробництвом частини продукту У, щоб отримати більше продукту Х. Той вирішальний факт, що економічні ресурси рідкісні (обмежені), не дозволяє такій економіці збільшувати одночасно виробництво товарів Х і У.

Ще більш виразніше, ці ж варіанти виробництва відображаються з допомогою графічної моделі кривої виробничих можливостей (рис.10 )

Рис.10 . Крива виробничих можливостей.

Крива виробничих можливостей – це сукупність точок, координати яких відображають можливі набори продуктів (роботів і піци), отримані від використання наявних ресурсів при повній їх зайнятості і повному обсязі виробництва.

^ З аналізу даної моделі слідує, що:

1) крива описує межу виробничих можливостей суспільства. Наприклад, альтернативна комбінація виробництва товарів в точці W неможлива – для її досягнення не існує наявних ресурсів. А в точці V розміщеній всередині кривої виробничих можливостей, свідчить, що ресурси використовуються неефективно (неповно) і є можливості для збільшення виробництва того чи іншого блага, або їх комбінації;

  1. будь-яка точка на кривій виробничих можливостей показує альтернативу вибору суспільством виробництва товарів при наявності даної кількості ресурсів;

  2. люба точка на кривій виробничих можливостей свідчить, що економіка функціонує в

умовах повної зайнятості і повного обсягу виробництва, тобто ефективно;

  1. економіка повної зайнятості задля збільшення виробництва одного товару неодмінно має поступатися виробництвом іншого;

5) в процесі руху від однієї альтернативи до іншої, якщо рухатись по КВМ вправо і вниз, витрати на виробництво кожної наступної одиниці блага (піци) зростають. Так, при переході від альтернативи А до В на отримання додаткової одиниці піци приходиться поступитися (жертвувати) виробництвом однієї одиниці роботів, але при переході від В до С – уже двома одиницями, а від С до Д – трьома, і нарешті від Д до Є – чотирма..

Положення про те, що при переході від виробництва одного блага до виробництва кожної додаткової одиниці іншого блага витрати зростають зумовлено дією важливого економічного принципу (закону) – зростаючих обов’язкових (вмінених) витрат. Це зумовлено тим, що наявні ресурси не можуть в повному обсязі і рівній мірі бути однаково придатними (взаємозамінюваними) як для виробництва засобів виробництва так і предметів споживання.

При побудові моделі кривої виробничих можливостей використовувались припущення про постійну кількість ресурсів і ефективність їх використання. Але в реальній дійсності ці фактори є змінними. Якщо економіка функціонує неефективно, в нашій моделі точка V всередині кривої виробничих можливостей, то в суспільства є можливості для забезпечення економічного зростання – руху економіки до повного обсягу виробництва і повного використання ресурсів.

З обмеженістю ресурсів зв’язані всі основні проблеми економічного розвитку: проблема вибору альтернатив виробництва, суть якої розглядалась вище і з якою ми будемо зустрічатись в наступних темах курсу, проблема економічного зростання, проблема ефективності використання і зайнятості ресурсів тощо.
^ 4. Власність в економічній системі суспільства: економічний зміст, форми,

види та право власності. Реформування власності в Україні.

Власність – складна і багатогранна категорія, яка виражає всю сукупність суспільних відносин - економічних, соціальних, політичних, національних, морально-етичних, релігійних тощо.

Власність, як економічна категорія, виражає відносини між людьми з приводу привласнення благ.

Головним об’єктом привласнення в економічній системі, який визначає її соціально-економічний зміст, цілі і інтереси людей є привласнення засобів виробництва і його результатів

^ Власність – це сукупність відносин між суб’єктами господарювання, насамперед, з приводу привласнення засобів виробництва та його результатів.

Основою відносин власності є привласнення.

Привласнення – це повна економічна влада суб’єкта над об’єктом і повна відповідальність суб’єкта за результати користування.

^ Складовими привласнення є відносини володіння, розпорядження і користування благом.

Володіння – це відносини між суб’єктами пов’язані з наявністю у того чи іншого з них об’єктів власності, факт влади суб’єкта над річчю, але привласнення і розпорядження цієї речі обмежено існуванням і правами її власника (саме по собі володіння не означає повної власності володарем об’єкта власності може бути як власник, так і не власник);

Розпорядження фактичне існування влади власника над річчю, над об’єктом (означає, що розпорядник об’єкта є його власником);

Користуваннявиражає відносини між суб’єктами власності з приводу виробничого чи особистого використання корисних властивостей об’єктів власності відповідно до функціонального призначення останніх.

В сукупності відносини володіння, розпорядження і користування становлять процес привласнення об’єктів власності. Проте сутність відносин власності не обмежується відносинами тільки привласнення, хоча вони є визначальними. Парною категорією привласнення є відчуження.

Відчуженняце позбавлення суб’єкта права на володіння, користування і розпорядження тим чи іншим об’єктом власності.

^ Об’єкт власності – це все те, що можна привласнити чи відчужити (засоби виробництва; нерухомість – будинки, споруди, відокремлені водні об’єкти, багаторічні насадження тощо; природні ресурси – земля, її надра, ліси, води тощо; предмети особистого споживання та домашнього вжитку; інтелектуальна власність; гроші, цінні папери, дорогоцінні метали та вироби з них; культурні та історичні цінності; робоча сила і т. ін.).

^ Суб’єкти прав власності – це персоніфіковані носії відносин власності. Згідно Закону України “Про власність” суб’єктами прав власності в Україні можуть бути: народ України, громадяни, юридичні особи та держава , а також інші держави, їх юридичні особи, спільні підприємства, міжнародні організації, громадяни інших держав та особи без громадянства.

Категорія власності одночасно з економічним змістом має і правовий аспект, виступаючи як юридична категорія. Юридичний аспект власності реалізується через право власності.

Права власності в науковій літературі трактуються як санкціоновані суспільством (законами держави, адміністративними розпорядженнями, традиціями, звичаями тощо) поведінкові відносини між людьми, які виникають у зв’язку з існуванням благ, і стосуються їх використання. Ці відносини являють норми поведінки з приводу благ, яких будь-яка особа має дотримуватися у своїх взаємовідносинах з іншими людьми, або ж нести витрати відповідальність) із-за їх недотримання.

У сучасній вітчизняній літературі дається таке визначення права власності:

Право власності – це сукупність узаконених державою прав і норм економічних взаємовідносин фізичних і юридичних осіб, які складаються між ними з приводу привласнення й використання об’єктів власності.

Однією з найбільш відомих в цьому напрямі є економічна теорія прав власності. Повний пучок прав, який ще називають “переліком Оноре” (на честь англійського юриста А.Оноре, який вперше запропонував його в 1961 році) складається з 11 елементів.

Більшість вітчизняних економістів стоять на позиціях, що в економічних системах існує два основні типи власності: приватна і суспільна. Приватна існує у двох основних формах: індивідуально-трудовій та приватній з правом найму робочої сили (рис.). Суспільна має дві форми: державну і колективну, кожна з яких має свої види. Крім того, поєднання різних форм власності утворює різні види змішаної власності.

^ Приватна власність – це такий тип власності, коли виключне право на володіння, користування і розпорядження об’єктом власності та отримання належить приватній (фізичній чи юридичній) особі.

^ Суспільна власність означає спільне привласнення засобів виробництва і його результатів. Суб’єкти суспільної власності відносяться один до одного як рівноправні співвласники. У цих умовах основною формою індивідуального привласнення стає розподіл доходу, а мірою його розподілу – праця. Вона існує в двох основних формах: колективній і державній.

^ Колективна власність: власність колективу підприємства; кооперативна; власність громадських організацій; власність релігійних і культових організацій.

^ Державна власністьце така система відносин, за якої абсолютні права на управління і розпорядження власністю здійснюють органи (інститути) державної влади. Вона існує у двох основних видах: загальнодержавній і муніципальній (комунальній).

Загальнодержавна власність – це спільна власність усіх громадян країни, вона не поділяється на частки і не персоніфікується між окремими учасниками економічного процесу. Вона об’єктивно необхідна державі для виконання нею властивих їй функцій. Об’єктами такої власності можуть бути природні ресурси (земля, її надра, ліси, повітряний простір тощо), енергетика, зв’язок, транспорт, дороги, навчальні заклади, заклади національної культури тощо.

^ Муніципальна (комунальна) власність – це власність, яка перебуває в розпорядженні регіональних державних органів (області, району, міста тощо).

Реформування власності в Україні за умов трансформації її економіки від командної до сучасної соціально-орієнтованої ринкової (змішаної) економічної системи здійснюється через проведення роздержавлення і приватизацію.

Роздержавлення – це комплекс заходів спрямованих на усунення монополії держави на власність, скорочення державного сектора і утворення процесів саморегулювання економіки. Його форми: акціонування (корпоратизація) державних підприємств і продаж (передача) певної частки акцій громадянам України (насамперед працівникам підприємств), господарюючим об’єднанням; оренда майна громадянами; обмежене втручання держави в процеси ціноутворення, скасування примусового держзамовлення тощо.

Приватизація – це перетворення частки державної власності в приватну. Форми приватизації: безкоштовна передача частки державних підприємств у власність їхніх трудових колективів; передача частки держмайна всім громадянам України через майнові сертифікати; прямий продаж об’єктів, або їх оренда з наступним викупом; продаж акцій на аукціонах, в кредит тощо; вику об’єктів малої приватизації і т.д.

Мета роздержавлення і приватизації власності в Україні, по-перше, створення умов для функціонування соціально-орієнтованої ринкової економіки, становлення і розвитку підприємництва та конкуренції; по-друге, формування середнього класу реальних власників; по-третє, підвищення ефективності функціонування власності тощо.

Схожі:

План. Зміст, структура та типи економічних систем. Суспільне виробництво основа економічної системи, його чинники та структура. Ефективність економіки. Крива виробничих можливостей. Суть та показники iconПерелік питань «Економічна теорія» юридичного факулътету
Ефективнiсть економiки. Крива виробничих можливостей. Суть та показники ефективностi виробництва
План. Зміст, структура та типи економічних систем. Суспільне виробництво основа економічної системи, його чинники та структура. Ефективність економіки. Крива виробничих можливостей. Суть та показники iconПлан. Суть попиту та його детермінанти. Закон попиту І крива попиту....
Ціна у ринковій економіці: суть, види та функції. Вплив держави на ціноутворення
План. Зміст, структура та типи економічних систем. Суспільне виробництво основа економічної системи, його чинники та структура. Ефективність економіки. Крива виробничих можливостей. Суть та показники iconПлан. Національна економіка: суть, структура І особливості. Система національних рахунків
Національна економіка характеризується певним рівнем розвитку продуктивних сил, типом економічної системи, характером суспільного...
План. Зміст, структура та типи економічних систем. Суспільне виробництво основа економічної системи, його чинники та структура. Ефективність економіки. Крива виробничих можливостей. Суть та показники iconПлан Сутність І структура політичної системи. Функції політичної...
На відміну від інших систем, особливості політичної системи полягають у тому, що
План. Зміст, структура та типи економічних систем. Суспільне виробництво основа економічної системи, його чинники та структура. Ефективність економіки. Крива виробничих можливостей. Суть та показники icon1. Мова як суспільне явище. Основні функції мови. Зміст І структура курсу ум в школі
Мова як суспільне явище. Основні функції мови. Зміст І структура курсу ум в школі
План. Зміст, структура та типи економічних систем. Суспільне виробництво основа економічної системи, його чинники та структура. Ефективність економіки. Крива виробничих можливостей. Суть та показники iconПлан. Суть І роль фінансів. Структура фінансової системи. Державний...
Термін "фінанси" походить від латинського finantia, що означає в перекладі "дохід", "платіж"
План. Зміст, структура та типи економічних систем. Суспільне виробництво основа економічної системи, його чинники та структура. Ефективність економіки. Крива виробничих можливостей. Суть та показники icon1. Предмет І структура курсу історії економічних вчень. Передісторія економічної науки
Тема Предмет І структура курсу історії економічних вчень. Передісторія економічної науки
План. Зміст, структура та типи економічних систем. Суспільне виробництво основа економічної системи, його чинники та структура. Ефективність економіки. Крива виробничих можливостей. Суть та показники iconПоняття економічної безпеки, суть та зміст еб підприємства
Економічна безпека – це універсальна категорія, що відображає захищеність суб'єктів соціально-економічних відносин на всіх рівнях,...
План. Зміст, структура та типи економічних систем. Суспільне виробництво основа економічної системи, його чинники та структура. Ефективність економіки. Крива виробничих можливостей. Суть та показники iconТема Вступ. Предмет І метод історії економіки та економічної думки...
Розвиток історії економіки та економічної думки як науки та навчальної дисципліни. Місце історії економіки та економічної думки в...
План. Зміст, структура та типи економічних систем. Суспільне виробництво основа економічної системи, його чинники та структура. Ефективність економіки. Крива виробничих можливостей. Суть та показники iconПлан. Економічне зростання, його суть, типи І фактори. Циклічність...
Таким чином у трактуванні економічного зростання обов язково присутні кількісні І якісні сторони цього поняття. Перші відображаються...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка