Лекція 2 з дисципліни „Політична економія” на тему: «Виробництво І його основні чинники. Суспільний продукт»




Скачати 200.6 Kb.
НазваЛекція 2 з дисципліни „Політична економія” на тему: «Виробництво І його основні чинники. Суспільний продукт»
Дата конвертації03.04.2014
Розмір200.6 Kb.
ТипЛекція
skaz.com.ua > Географія > Лекція


Міністерство освіти і науки України

Вінницький технічний коледж

Лекція 2

з дисципліни „Політична економія”
на тему:

«Виробництво і його основні чинники. Суспільний продукт»
Викладач: Домішкан О.С.

2009 р.

1. Сутність і структура суспільного виробництва.

2. Матеріальне і нематеріальне виробництво.

3. Основні фактори суспільного виробництва та їхній взаємозв’язок.

4. Суспільний продукт і його структура.

5. Ефективність виробництва, її сутність, економічні та соціальні показники.
1. Сутність і структура суспільного виробництва.

Основою життя людського суспільства є виробництво матеріальних і ду­ховних благ, що становить трудову діяльність людей. Але без взаємодії з природою виробництво неможливе.

Ще в стародавні часи сутність виробництва полягала в тому, що лю­дина своєю працею користувалася дарами природи (ліс, вугілля) і її силами, змінювала їхню форму, пристосовувала до своїх потреб.

^ Суспільне виробництво – це сукупна організована ді­яльність людей із перетворювання речовин і сил природи з метою створення матеріальних і нематеріальних благ, не­обхідних для їх існування та розвитку.

Будь-якому виробництву притаманні певні загальні ознаки (рис. 2.1).


Рис. 2.1. Основні риси виробництва
По-перше, виробництво завжди виступає як суспільне вироб­ництво, тому що суб'єкти господарювання об’єднані взаємними зв’язками як виробники і споживачі щодо отримання знарядь праці, сировини, матеріалів та реалізації готової продукції. Вся ця система господарських зв'язків, що базується на суспільно­му поділі праці, відображає єдиний економічний організм.

По-друге, в процесі виробництва між людьми виникають ви­робничі відносини, соціально-економічний зміст яких визна­чається формою власності на засоби виробництва.

По-третє, суспільне виробництво має безперервний харак­тер, тобто воно постійно повторюється, відновлюється. Суспіль­ство не може припинити виробляти, оскільки не може перестати споживати.

По-четверте, суспільне виробництво є важливою складовою тієї чи іншої соціально-економічної системи, яка функціонує і роз­вивається на основі властивих їй об’єктивних економічних законів.

Виробництво матеріальних благ має тривалу історію розвитку – від при­мітивних кам’яних знарядь добування їжі до сучасного виробництва, яке уві­брало в себе новітні досягнення науки, техніки і технології. Розвиток мате­ріального виробництва супроводжував процес суспільного поділу праці та обміну результатами праці. Історії відомі три великих суспільних поділи праці.

Перший суспільний поділ праці відбувся 5 – 7 тисячоліть тому, коли зем­леробські племена відокремилися від тваринницьких.

^ Другий суспільний поділ праці пов’язаний з відокремленням ремесла від землеробства, що стало початком розмежування міських і сільських по­селень.

Третій суспільний поділ праці характеризується відокремленням тор­гівлі від виробництва і формуванням прошарку людей, зайнятих у сфері об­міну.

Розрізняють такі основні форми суспільного поділу праці:

• загальний, який виникає в результаті поділу суспільного виробництва на окремі великі сфери (промисловість, сільське господарство, сфера послуг тощо);

• частковий, що є результатом поділу сфер виробництва на галузі (наприк­лад, промисловість – видобувну, енергетичну, машинобудування, харчову, тощо; сільського господарства – на рослинництво і тваринництво, тран­спорт – на залізничний, автомобільний, морський, повітряний);

• одиничний – форма поділу праці, яка характеризує цей процес всереди­ні окремого підприємства (між цехами, бригадами, працівниками різних спеціальностей).

Суспільне виробництво за своєю структурою складається з таких елемен­тів, або фаз:

• власне виробництво;

• розподіл;

• обмін;

• споживання.

Фази виробництва тісно між собою пов'язані, хоча кожна з них відносно відособлена, має свої характерні особливості.

Насамперед тісний зв’язок існує між власне виробництвом і споживан­ням. Споживання являє собою використання створених благ. Воно буває двох видів: виробниче й особисте.

Виробниче споживання – це використання засобів виробництва і робо­чої сили працівника для виготовлення суспільно необхідного продукту.

^ Особисте споживання – процес задоволення потреб членів суспільства в матеріаль­них і духовних благах.

Воно виступає логічною кінцевою метою будь-якого виробництва. Тому, якщо зв’язок між виробництвом і споживанням десь втрачається, то трудова діяльність втрачає сенс.

Перед тим, як надійти до споживання, продукт передусім має бути розпо­діленим (пройти стадію розподілу).

Розрізняють такі види розподілу:

• розподіл засобів виробництва;

• розподіл трудових ресурсів;

• розподіл предметів споживання.

Але щоб отримати саме те, що необхідно для задоволення конкретних потреб суспільства, кожного ви­робничого підрозділу й окремої людини, продукт має пройти стадію обміну.

Обмін виступає в трьох видах:

• обмін діяльністю і здібностями;

• обмін засобами виробництва;

• обмін предметами споживання.
^ 2. Матеріальне і нематеріальне виробництво.

Оскільки результатом процесу суспільного виробництва є створення матеріальних і нематеріальних благ, то структурно воно поділяється на дві великі сфери: матеріальне і нематеріа­льне виробництво (рис. 2.2.).

Рис. 2.2. Сфери суспільного виробництва
Між сферами матеріального та нематеріального виробництва існує тісний взаємозв’язок та взаємодія (рис. 2.3.).


Рис. 2.3. Взаємозв’язок матеріального і нематеріального виробництва
За характером економічної діяльності людей у суспільному виробництві розрізняють три великі сфери, або блоки галузей:

  • основне виробництво;

  • виробнича інфраструктура;

  • суспільна інфраструктура.

Основне виробництво – це галузі матеріального виробництва, де без­посередньо виготовляються предмети споживання й засоби виробництва. Основне виробництво включає сировинний, палив­но-енергетичний, металургійний, агропромисловий, хімічно-лісовий комп­лекси, виробництво товарів народного споживання, капітальне будівництво тощо.

^ Виробнича інфраструктура – це комплекс галузей, які обслуговують основ­не виробництво і забезпечують ефективну економічну діяльність на кожному підприємстві і в народному господарстві в цілому.

До них належать:

• транспорт, зв’язок, торгівля, кредитно-фінансові заклади;

• спеціалізовані галузі ділових послуг (інформаційних, рекламних, консультаційних, інженерно-будівельних тощо).

За сучасних умов найважливішим напрямом удосконалення сус­пільного виробництва має бути прискорений розвиток виробничої інфра­структури.

Основне виробництво і виробнича інфраструктура в сукупності станов­лять сферу матеріального виробництва.

^ Соціальна інфраструктура – це нематеріальне виробництво, де ство­рюються нематеріальні форми багатства, які відіграють вирішальну роль у всебічному розвитку працівників, примноженні їхніх розумових і фізичних здібностей, професійних знань, підвищенні освітнього й культурного рівня. Сфера соціальної інфраструктури включає такі галузі:

• охорону здоров’я й фізичну культуру;

• загальну середню, спеціальну середню, професійно-технічну й вищу освіту, систему підвищення кваліфікації тощо;

• житлово-комунальне господарство;

• пасажирський транспорт і зв’язок;

• побутове обслуговування;

• культуру й мистецтво.

Продукт сфери нематеріального виробництва набуває фор­ми “товарупослуги”, яка має ряд характерних ознак, що відрізняють її від продукту сфери матеріального виробництва (рис. 2.4.).


Рис. 2.4. Ознаки товару-послуги
Обсяг і якість соціальних послуг – важливий показник економічного про­гресу суспільства й рівня життя населення. Тому важливим стратегічним завданням економіки має бути прискоре­ний розвиток соціальної інфраструктури.

^ 3. Основні фактори суспільного виробництва та їх взаємозв’язок.

Для здійснення процесу виробництва необхідні певні умови – фактори виробництва.

Фактори виробництва – це всі необхідні елементи, які використовуються для виробництва матеріальних і духов­них благ.

Для виробництва того чи іншого блага є свій набір факторів. Тому їх класифікують, об’єднуючи в певні гру­пи.

В економічній науці є різні підходи до класифікації факторів виробництва.

Наприклад, марксистська теорія поділяла всі фактори виробництва на дві великі групи: особистий фактор виробництва та речовий фактор виробництва. Під особистим фактором виробництва розуміють робочу силу як сукупність фізичних та інтелектуаль­них здібностей людини до праці. Під речовим фактором вироб­ництва розуміють сукупність засобів праці, предметів праці та природних умов.

Однак такий розподіл факторів виробництва не визнається сучасною економічною наукою, тому, що він має за­надто спрощений характер і не враховує тих змін, котрі відбу­лися в структурі факторів виробництва.

У другій половині XIX ст. ряд західних економістів ввели в науковий обіг три фактори виробництва: працю, капітал, землю, кожен з яких створює його власнику певний вид доходу.

А на початку XX ст. засновник нео­класичної теорії А. Маршалл поряд з названими трьома фактора­ми визначив четвертий – підприємницькі здібності щодо органі­зації та управління виробництва.

Однак на кожному етапі розвитку суспільного виробництва під впливом науково-технічного прогресу постійно з’являються нові складові процесу виробництва, які з часом перетворюються на самостійні фактори виробництва. Тому економічна наука постійно розши­рює і доповнює класифікацію факторів виробництва.

Сучасна вітчизняна і світова економічна наука до складу фак­торів виробництва відносить: працю, капітал, землю, підприєм­ницькі здібності, науку, інформацію, екологію (рис. 2.5.).

Рис. 2.5. Фактори виробництва
Праця як фактор виробництва є фізичною та інтелектуаль­ною діяльністю людини, спрямованою на виробництво еконо­мічних благ і надання послуг.

В економічній науці протягом останнього часу праця освіче­ного та кваліфікованого працівника розглядалася як головний фактор економічного і соціального прогресу суспільства та отримала назву “людський капітал”.

^ Людський капітал – накопичений людиною певний запас знань, навичок, здібнос­тей, а також стан здоров’я, які доцільно та ефективно вико­ристовуються в тій чи іншій сфері суспільного виробництва.

Але, науково-технічний прогрес висуває нові вимоги до кожного працівника.

По-перше, зростають вимоги до кваліфікації і відповідальності праців­ників за функціонування потужної і складної техніки. Сучасний робітник має бути висококваліфікованим.

По-друге, технічний прогрес вимагає робітника творчого, надаючи йому необхідні права і свободи, а тому праця має бути вільною.

По-третє, праця в умовах НТП має бути також матеріально забезпечена. Сучасний робітник зможе нормально працювати лише в разі забезпечення його необхідними житловими та іншими побутовими умовами.

Капітал – це економічний ресурс, що визначається як су­купність усіх технічних, матеріальних і грошових засобів, що використовуються для виробництва товарів та послуг.

Цей фактор виявляється в основному в двох формах: нату­рально-речовій та грошовій.

Натурально-речовий склад капіта­лу представлений машинами, станками, обладнанням, споруда­ми, транспортними засобами, сировиною, матеріалами, які задіяні у процесі виробництва.

Грошова форма – це коли капітал виступає у ви­гляді певної суми грошей, необхідної підприємцю, який розпо­чинає свою діяльність, для придбання засобів виробництва та наймання робочої сили.

Земля як фактор виробництва включає в себе саму землю, а також лісові й водні ресурси, родовища корисних копалин та інші природні багатства, що використовуються у виробничому процесі.

При цьому сама земля в цій сукупності факторів розглядає­ться як основний фактор виробництва, що має ряд спе­цифічних ознак:

по-перше, земля є кількісно обмеженим фактором вироб­ництва (29 % від її загальної площі планети);

по-друге, земля є невідтворюваним фактором виробниц­тва;

по-третє, земля є фізично непереміщуваним фактором виробництва;

по-четверте, земля як фактор виробництва має здатність не зношуватись фізично та не старіти морально;

по-п’яте, земля широко використовується як територія для будівництва виробничих будівель, розміщення транспортних та інших ко­мунікацій, добування корисних копалин та ін.

Наука – це специфічна форма людської діяльності, спря­мована на отримання та систематизацію нових знань про при­роду, суспільство і мислення.

Втілюючись у виробничій діяльності людей у вигляді ство­рення нових засобів праці, впровадження прогресивних техно­логій, використання нових видів енергії, матеріалів, передових методів організації виробництва та праці тощо.

Інформація в сучасних умовах є найважливішим фактором суспільного виробництва, який можна визначити як систему збирання, обробки та систематизації різноманітних знань лю­дини з метою використання їх у різних сферах життєдіяльності й насамперед в економічній сфері.

Екологічний фактор виробництва – це система спеціалізованих видів трудової діяльності та витрат, спрямованих на раціональне викори­стання природних ресурсів, охорону навколишнього середови­ща, а також на його відтворення.

^ Підприємницькі здібності – особливий, специфічний фак­тор виробництва, що характеризує діяльність людини стосов­но поєднання та ефективного використання всіх інших фак­торів виробництва з метою створення благ та послуг.

Специфіка цього фактора полягає в особливому типі поведін­ки суб’єкта господарювання, якому притаманні ініціатива, нова­торство, гнучкість, певний ступінь ризику та відповідальності.

Всі фактори вироб­ництва переплітаються і взаємо­діють один з одним. Жоден з них сам по собі не спроможний ви­робити продукт і принести дохід. Відсутність хоча б одного з них може зробити неможливим сам виробничий процес.

Співвідношення між будь-яким набором факторів виробниц­тва і максимально можливим обсягом продукції, що виробляєть­ся за допомогою цього набору факторів, характеризує виробни­чу функцію.

Якщо врахувати весь набір факторів виробництва (працю, капітал, матеріали та інші фактори), то виробнича функція ма­тиме такий вигляд:

Q = f(L,K,M,...,Xn),
де Q – обсяг випуску продукції;

L – затрати праці;

К – затрати капіталу;

M витрати матеріалів;

Хп – витрати інших факторів.

Виробнича функція вказує на те, що різне поєднання факторів виробництва або їхня взаємозаміна забезпечують такий самий максимальний обсяг випуску продукції.
^ 4. Суспільний продукт і його структура

Суспільний продукт – це всі матеріальні і нематеріальні блага, створені суспільством в різних галузях виробництва за певний проміжок часу (як правило, за рік).

В залежності від того, які до його складу входять елементи, розрізняють такі види:

  • валовий суспільний продукт;

  • кінцевий суспільний продукт;

  • валовий внутрішній продукт;

  • валовий національний продукт.

Валовий суспільний продукт – це сума виробленої за певний проміжок часу (наприклад, за рік) валової продукції всіх галузей матеріального виробництва.

^ Кінцевий суспільний продукт – вся маса виробленої за певний період часу готової продукції.

Він складається з готових до особистого споживання предметів споживання, а також готових до виробничого використання засобів праці.

Валовий і кінцевий продукт – це показники матеріального виробництва.

^ Валовий внутрішній продукт – вартість кінцевих товарів, вироблених всередині країни.

Валовий національний продукт – складається з кінцевого продукту та вартості виготовлених нематеріальних благ і наданих послуг.

Наприклад, компанія “Кока-кола”.

^ Чистий продукт (національний дохід) – це реальний доход, який суспільство може використати для особистого споживання, а також для розширення виробництва.

Важливе значення має також поділ чистого продукту на необхідний і додатковий продукт.

^ Необхідний продукт – це частина чистого продукту, яка необхідна для нормального відтворення робочої сили в сфері виробництва, тобто для підтримання її працездатності (витрати на одяг, житло, задоволення культурних і соціальних потреб), включає також підготовку нового покоління.

^ Додатковий продукт – це частина чистого прибутку, яка виступає як надлишок над необхідним продуктом. Він використовується для розширення виробництва, повнішого задоволення духовних потреб суспільства.

^ Національне багатство – це сума матеріальних і духовних благ, які є в розпорядженні суспільства. Основну його частину становить матеріальне багатство, крім того НБ включає також нематеріальні цінності та природні багатства (корисні копалини, ліси, земля, вода).
^ 5. Ефективність виробництва, її сутність, економічні та соціальні показники

Сучасна політекономія оцінює результати функціонування економіки країни дво­ма способами: економічним зростанням і ефективністю су­спільного виробництва. Ці поняття близькі та взаємопов’язані одне з одним, проте не тотожні.

^ Економічне зростання – це розвиток національної еконо­міки протягом певного періоду, що вимірюється абсолютним при­ростом обсягів валового внутрішнього продукту (ВВП), валового національного продукту (ВНП) та національного доходу (НД).

^ Ефективність виробництва – категорія, яка характери­зує віддачу та результативність виробництва. Вона свідчить не лише про приріст обсягів виробництва, а й про якість економічного зростання.

В політекономії та економічній практиці розрізняють економічну і соціальну ефективність виробництва.

^ Соціальна ефективність виражає ступінь задоволення особистих по­треб суспільства. Вона показує, наскільки господарська діяльність спрямо­вана на саму людину, відповідає її потребам та інтересам. Якщо постійно підвищується добробут народу і забезпечується високий життєвий рівень, то, звичайно, дане суспільне виробництво є соціально ефективним.

^ Економічна ефективність виражає результативність суспільного вироб­ництва шляхом зіставлення затрат і одержаного результату.

Отриманий показник характеризує величину створеного продукту на одиницю затрат. Чим дешевше, з меншими затратами обходиться суспільству виготовлення матеріальних і духовних благ і чим більше їх ство­рюється, тим буде вищою економічна ефективність суспільного виробництва.



Однак цей показник дуже узагальнений, оскільки характе­ризує ефективність усіх сукупних витрат, які припадають на випуск одиниці продукції. Тому для визначення ефективного використання кожного фактора виробництва окремо, застосо­вується система конкретних показників (рис. 2.6.).


Рис. 2.6. Показники економічної ефективності
З метою визначення рівня і динаміки продуктивності праці її оцінюють різними показниками.

Продуктивність праці на мікрорівні визначається як відно­шення обсягу виробленої продукції до кількості робітників, зай­нятих у її виробництві, або до кількості відпрацьованих людино-годин за певний проміжок часу.


^ Продуктивність праці на макрорівні визначають як відно­шення національного доходу до середньої чисельності праців­ників, зайнятих у його створенні.



Трудомісткість – це показник, зворотний продуктивності праці, який відображає кількість затраченої живої праці на ви­робництво одиниці продукції.



Фондовіддача – це показник, який характеризує ефектив­ність використання засобів праці, тобто кількість продукції, виробленої з одиниці основних виробничих фондів. Він розра­ховується як відношення вартості виробленої продукції до вар­тості основних виробничих фондів.



Фондомісткість – це зворотний показник фондовіддачі, який показує вартість витрат виробничих фондів на одиницю виробленої продукції.



Матеріаловіддача характеризує ефективність використа­них предметів праці, тобто показує, скільки вироблено про­дукції з одиниці витрачених матеріальних ресурсів (сировини, матеріалів, палива, електроенергії та ін.). Розраховується як відношення вартості виробленої продукції до вартості витраче­них матеріальних ресурсів.



Матеріаломісткість є зворотним показником матеріаловіддачі, який характеризує вартість витрат матеріальних ре­сурсів на одиницю виробленої продукції.



Капіталомісткість – це показник, близький до показни­ка фондомісткості продукції. Він визначається як відношення обсягу капітальних вкладень до зумовленого ним приросту об­сягу виробленої продукції:



де KQ – капіталомісткість продукції;

К – обсяг капіталовкладень;

Q – приріст обсягу виробленої продукції.

Екологоефективність. Показник еколого-економічної ефектив­ності (Е) визначається за такою формулою:

Е =Е0 – (А + В + С),

де Е0 – загальноекономічний ефект суб’єкта господарювання;

А – вартість природоохоронних заходів;

В – втрати від пошко­дження природного середовища;

С – вартість природних ресурсів.

Рентабельним може вважатися лише таке виробництво, у якого еколого-економічний ефект є додатною величиною.

Для визначення ефективності господарської діяльності підприємства в цілому з урахуванням одночасного впливу всіх факторів вироб­ництва застосовується інтегральний показник ефективності, який розраховується за формулою:



де ^ Е – ефективність виробництва;

П – обсяг виробленої продукції;

Р – затрати робочої сили (живої праці);

М – витрати матеріалів;

Ф – витрати основних виробничих фондів;

γ – коефіцієнт переве­дення витрат одноразових вкладень в основні фонди.
Показники соціальної ефективності виробництва.


Рис. 2.7. Показники соціальної ефективності виробництва
Рівень життя – це фактичний рівень забезпеченості людей матеріальними і духовними благами певної країни в конкретний історичний період.

Він визначається рівнем фактичного споживання матеріаль­них і духовних благ та послуг на душу населення, на одну сім’ю, а також його відповідністю національному соціальному стандар­ту – прожитковому мінімуму.

^ Прожитковий мінімум – це вартісна величина набору про­дуктів харчування достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження її здоров’я, а також мінімального набору непродовольчих товарів та послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Цей показник є орі­єнтиром для формування величини мінімальної заробітної плати, мінімальної пенсії та інших соціальних виплат.

У розвинутих країнах існує і такий показник, як якість життя населення, сформований на основі так званих індексів розвитку людини (ІРЛ), який характеризують:

— обсяг реального ВВП на душу населення;

— середню тривалість життя;

— рівень грамотності населення;

  • середню тривалість навчання в країні.


^ ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ

Суспільне виробництво. Загальний поділ праці. Частковий поділ праці. Одиничний поділ праці. Розподіл. Обмін. Виробниче споживання. Особисте споживання. Матеріальне виробництво. Нематеріальне виробництво. Основне виробництво. Виробнича інфраструктура. Соціальна інфраструктура. “Товар-послуга”. Фактори виробництва. Особистий фактор. Речовий фактор. Праця. Людський капітал. Капітал. Земля. Наука. Інформація. Екологічний фактор виробництва. Підприємницькі здібності. Виробнича функція. Суспільний продукт. Валовий суспільний продукт. Кінцевий суспільний продукт. Валовий внутрішній продукт. Валовий національний продукт. Чистий продукт. Необхідний продукт. Додатковий продукт. Національне багатство. Економічне зростання. Ефективність виробництва. Соціальна ефективність. Економічна ефективність. Продуктивність праці. Трудомісткість. Фондовіддача. Фондомісткість. Матеріаловіддача. Матеріаломісткість. Капіталомісткість. Еколого ефективність. Рівень життя. Прожитковий мінімум. Якість життя населення.
^ ЩО ПОВИННІ ЗНАТИ СТУДЕНТИ

Розуміти суть суспільного виробництва. Його поділ на матеріальне і не­матеріальне виробництво. Знати три сфери суспільного виробництва, а також його основні фактори та їх взаємодію. Добре розбиратися в структурі суспільного продукту. Розуміти суть і знати основні показники ефективності виробництва.
^ КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

1. Поясніть сутність та основні риси суспільного виробництва.

2. Що означає суспільний поділ праці? Які його основні форми?

3. Охарактеризуйте основні фази суспільного виробництва.

4. Які галузі входять до матеріального і нематеріального виробництва? Роз­крийте їх роль у розвитку суспільства.

5. В чому полягає сутність основного виробництва, виробничої та соціальної інфраструктури?

6. У чому полягає специфіка поняття “товар-послуга”?

7. Назвіть основні фактори виробництва і розкрийте їх сутність.

8. Розкрийте зміст поняття “суспільний продукт”. Охарактеризуйте його основні види.

9. Розмежуйте поняття “економічне зростання” й “ефективність вироб­ництва”.

10. Що означають поняття “економічна ефективність” та “соціальна ефективність” виробництва?

11. Назвіть основні показники ефективності виробни­цтва та спосіб їхнього розрахунку.

^ ЗАВДАННЯ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ ЗНАНЬ СТУДЕНТІВ

по темі 2 «Виробництво і його основні чинники.

Суспільний продукт»
Варіант 1.

  1. Суспільне виробництво –

  2. Земля як фактор виробництва –

  3. Валовий суспільний продукт –

  4. Додатковий продукт –

  5. Фондовіддача –


Варіант 2.

  1. Матеріальне виробництво –

  2. Капітал як фактор виробництва –

  3. Кінцевий суспільний продукт –

  4. Національне багатство –

  5. Фондомісткість –


Варіант 3.

  1. Нематеріальне виробництво –

  2. Наука як фактор виробництва –

  3. Валовий внутрішній продукт –

  4. Економічне зростання –

  5. Матеріаловіддача –


Варіант 4.

  1. Основне виробництво –

  2. Інформація як фактор виробництва –

  3. Валовий національний продукт –

  4. Ефективність виробництва –

  5. Матеріаломісткість –


Варіант 5.

  1. Виробнича інфраструктура –

  2. Підприємницькі здібності –

  3. Екологічний фактор виробництва –

  4. Чистий продукт –

  5. Капіталомісткість –



Схожі:

Лекція 2 з дисципліни „Політична економія” на тему: «Виробництво І його основні чинники. Суспільний продукт» iconЛекція 15 з дисципліни „Політична економія” на тему: «Міжнародна...
Міжнародний поділ праці та інтернаціоналізація економіки як основа формування світового господарства
Лекція 2 з дисципліни „Політична економія” на тему: «Виробництво І його основні чинники. Суспільний продукт» iconЛекція 14 з дисципліни „Політична економія” на тему: «Фінансова та...
Фінанси – система еко­номічних відносин між державою, юридичними та фізич­ними особами, а також між окремими державами з приводу...
Лекція 2 з дисципліни „Політична економія” на тему: «Виробництво І його основні чинники. Суспільний продукт» iconЕкзаменаційні питання з дисципліни “ Політична економія ” зі спеціальності...
Зародження та розвиток політекономії. Основні напрямки, школи І течії політекономії
Лекція 2 з дисципліни „Політична економія” на тему: «Виробництво І його основні чинники. Суспільний продукт» icon§ товарне виробництво, товар І гроші основні форми виробництва. Товарне...
На зміну натуральній формі господарювання поступово приходить товарна форма виробництва, яка тривалий час існує поряд з натуральною,...
Лекція 2 з дисципліни „Політична економія” на тему: «Виробництво І його основні чинники. Суспільний продукт» iconПлан Сутність І види економічного відтворення. Суспільний продукт І його форми
Національне багатство,його сутність, структура І проблеми розширеного відтворення
Лекція 2 з дисципліни „Політична економія” на тему: «Виробництво І його основні чинники. Суспільний продукт» iconТести з дисципліни "Політична економія" для студентів І курсу спеціальності "Облік І аудит"

Лекція 2 з дисципліни „Політична економія” на тему: «Виробництво І його основні чинники. Суспільний продукт» icon1. Господарський облік, його суть І характеристика
Бухгалтерський облік”, “Аудит”, “Економічний аналіз”, “Управлінський облік”, “Фінансовий облік-І”, “Фінансовий облік-іі”, «Звітність...
Лекція 2 з дисципліни „Політична економія” на тему: «Виробництво І його основні чинники. Суспільний продукт» iconПлан. Зміст, структура та типи економічних систем. Суспільне виробництво...
В економічній літературі сучасний світ розглядається як такий, що складається з економічних систем
Лекція 2 з дисципліни „Політична економія” на тему: «Виробництво І його основні чинники. Суспільний продукт» iconМіністерство освіти І науки, молоді ат спорту України
Гуменко Н. Ф. Фізичне виховання ІІ смичкова К. С. Політична економія ІІІ шпак О. О. Бухгалтерський облік І звітність в комерційних...
Лекція 2 з дисципліни „Політична економія” на тему: «Виробництво І його основні чинники. Суспільний продукт» iconТестові завдання з предмету «Політична економія» для груп фк-4210,...
Яка економічна школа розробила концепцію, що гроші є основою суспільного багатства
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка