Забуте вбивство (Крісті Агата)




НазваЗабуте вбивство (Крісті Агата)
Сторінка9/23
Дата конвертації17.12.2013
Розмір2.05 Mb.
ТипДокументы
skaz.com.ua > Географія > Документы
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   23

Міс Марпл лагідно відповіла:

— Атож, я припускала таку можливість. «Гелена» могла виявитися вашою молодою мачухою, а коли жінку... е... е... душать, то найчастіше це робить її ж таки чоловік.

Міс Марпл говорила тоном людини, яка спостерігає природні феномени, без подиву й без емоцій.

— Тепер я розумію, чому ви нас умовляли забути про цю історію, — сказала Ґвенда. — І ліпше було б, якби ми вас послухали. Але тепер уже пізно повертатися назад.

— Атож, — погодилася міс Марпл, — ви вже не можете покинути цю справу.

— А зараз послухайте, що вам скаже Джайлз. Він має де¬які припущення та міркування.

— Моя ідея полягає в тому, — сказав Джайлз, — що тут не все сходиться.

І вельми чітко та ясно він виклав свої міркування, про які щойно розповідав Ґвенді.

А потім сформулював свою остаточну гіпотезу:

— От якби ви переконали Ґвенду, що все могло відбути¬ся лише в такий спосіб!

Міс Марпл подивилася на Ґвенду, потім знову на нього.

— Це цілком розумна гіпотеза, — сказала вона. — Але ви й самі зрозуміли, містере Рід, що завжди залишається місце для чинника Ікс.

— Ікс! — повторила Ґвенда.

— Для невідомого чинника, — сказала міс Марпл. — На¬приклад, міг бути хтось такий, хто ще не з’явився, але чия присутність відчувається за відомими фактами.

— Ми поїдемо в той санаторій в Норфолку, у якому по¬мер мій батько, — сказала Ґвенда. — Можливо, з’ясуємо що-небудь там.

РОЗДІЛ дтий

^ ІСТОРІЯ ХЬОРОБІІ

Солтмарш-Гаус був розташований у затишному місці, миль за шість від узбережжя. Він мав добрий залізничний зв’я¬зок із Лондоном від містечка Саут-Бенхем, яке було від нього на відстані п’яти миль.

Джайлза й Ґвенду провели до великої, добре провітре-ної вітальні, де крісла були обтягнуті кретоновими чохла¬ми з візерунками квітів. Чарівна літня дама із сивим волос¬сям увійшла до кімнати зі склянкою молока в руках. Вона кивнула їм головою й сіла біля каміна. Дама подивилася на Ґвенду замисленим поглядом, а потім нахилилася до неї й майже пошепки запитала:

— Це ваша бідолашна дитина, моя люба?

Ґвенда трохи розгубилася й невпевненим голосом від-казала:

— Ні, ні... Не моя...

— А, то я помилилася. Пробачте мені.

Літня жінка кивнула головою й стала пити молоко. По-тім сказала, щоб якось розпочати розмову:

— Пів на одинадцяту. Це завжди відбувається о пів на одинадцяту. Диво та й годі.

Вона стишила голос і знову нахилилася вперед.

— За каміном, — тихо видихнула вона. — Але нікому не кажіть, що я вам розповіла.

У цю мить до кімнати увійшла служниця в уніформі й по¬просила Джайлза та Ґвенду йти за нею.

їх провели до кабінету доктора Пенроуза, і доктор Пен- роуз підвівся, щоб привітати їх.

Доктор Пенроуз — Ґвенда не могла цього не відзначи-ти — і сам трохи скидався на божевільного. Він здався їй навіть божевільнішим, аніж приємна стара дама у віталь-ні, утім, можливо, психіатри завжди видаються трохи бо-жевільними.

— Я отримав вашого листа й листа від доктора Кенне-ді, — сказав доктор Пенроуз, — і переглянув історію хво-роби вашого батька, місіс Рід. — Я дуже добре пам’ятаю його, звичайно, але хотів освіжити свою пам’ять, щоб як-найліпше розповісти вам усе, що ви захочете знати. Я так розумію, ви лише нещодавно довідалися про ці факти?

Ґвенда пояснила йому, що виросла в Новій Зеландії, у ро¬дичів матері, і про свого батька знає лише те, що він помер у приватній лікарні в Англії.

Доктор Пенроуз кивнув головою.

— Розумію. Хвороба вашого батька, місіс Рід, була по-значена деякими дивними характеристиками.

— Якими, наприклад? — запитав Джайлз.

— Річ у тому, що його одержимість — або його схиль-ність до галюцинацій — була дуже сильною. Майор Гелі- дей, перебуваючи в стані надзвичайно сильного нервово¬го збудження, абсолютно категорично наполягав на тому, що задушив свою другу дружину в нападі ревнивого гніву. У його поведінці не було багатьох ознак, що притаманні та¬ким захворюванням, і я скажу вам цілком відверто, місіс Рід, якби доктор Кеннеді не запевнив мене в тому, що на¬справді місіс Гелідей жива, я в той час повірив би, що сло¬ва вашого батька відповідають дійсності.

— То у вас склалося враження, що він справді її заду-шив? — запитав Джайлз.

— Я сказав «у той час». Згодом у мене з’явилися підста¬ви переглянути свою думку, після того як я глибше ознайо¬мився з характером та структурою психічної поведінки майора Гелідея. Ваш батько, місіс Рід, не був параноїком, у цьому я не маю жодного сумніву. Він не страждав від галюцинацій переслідування, йому не були притаманні ім¬пульси насильства. Він був лагідним і добрим індивідом, здатним контролювати себе. Він не належав до тих лю-дей, яких світ називає божевільними, не був він і небез-печним для інших. Але він був одержимий нав’язливою думкою про те, що вбив місіс Гелідей, і я цілком переко-наний, що пояснити її походження ми зможемо, тільки якщо повернемося далеко назад — до його дитячого до-свіду. Але я готовий визнати, що всі наші методи аналізу не допомогли нам знайти необхідний ключ. Іноді нам до¬водиться витратити дуже багато часу на те, щоб зламати опір пацієнта, який не піддається нашим методам аналі¬зу. На це може знадобитися кілька років. А у випадку ва¬шого батька навіть цього часу виявилося замало. — Він зробив паузу, а потім, подивившись на Ґвенду гострим по¬глядом, сказав: — Я думаю вам відомо, що майор Гелідей наклав на себе руки.

— Ой, ні! — скрикнула Ґвенда.

— Побачте мені, місіс Рід. Я думав, ви знаєте. Можливо, ви навіть знайдете підстави звинуватити нас у тому, що так сталося. Я визнаю, що якби ми вжили належних заходів остороги, то цього можна було б уникнути. Але, відверто кажучи, я не помітив ознак, які свідчили б про належність містера Гелідея до суїцидального типу. Він не виявляв тен¬денцій до меланхолії, до стану пригніченості або розпачу. Він нарікав на безсоння, і мій колега дозволив йому при-ймати снодійні пігулки в обмеженій кількості. Удаючи, ні¬би їх приймає, він насправді зібрав їх, скільки йому було треба, і...

Доктор Пенроуз розвів руками.

— Він почувався глибоко нещасним?

— Ні. Я так не думаю. То був радше, я схильний вважа¬ти, комплекс провини, бажання покарати себе. Спочатку, ви знаєте, він наполягав, щоб про його злочин повідоми¬ли поліції, і хоч би скільки ми його переконували та за¬певняли, що ніякого злочину він не скоїв, ваш батько упер¬то відмовлявся нам повірити. Проте ми знову й знову доводили йому, і він мусив визнати, що його пам’ять не зберегла спогадів про те, як саме він здійснював цей конкретний акт. — Доктор Пенроуз зашелестів паперами, що лежали перед ним на столі. — Його розповідь про той вечір ніколи не зазнавала змін. Він увійшов у дім, розпо¬відав він, і там було темно. Слуги кудись пішли. Він увій¬шов до їдальні, як зазвичай робив, налив собі там випити й випив, потім через суміжні двері увійшов до вітальні. Далі він уже нічого не пам’ятав — нічого взагалі, аж по¬ки не прийшов до тями в спальні, де стояв і дивився на свою дружину, що була мертва — задушена. Він знав, що це зробив він...

Джайлз урвав його:

— Даруйте, докторе Пенроуз, але звідки він знав, що це зробив він?

— У його свідомості сумніву не було. Протягом кількох минулих місяців він ловив себе на тому, що снує дикі й ме¬лодраматичні підозри. Наприклад, він розповів мені, що був переконаний: його дружина нишком підсипає йому наркотики. Він, звичайно, жив в Індії, а справи дружин, які доводять своїх чоловіків до божевілля, потроху їх отрую¬ючи, часто розглядаються в тамтешніх судах. Він досить часто потерпав від галюцинацій, плутаючи час і місце. Він енергійно заперечував, що підозрював свою дружину в по¬дружній невірності, проте я думаю, що головним його мо¬тивом був саме цей. Я думаю, насправді було так: він увій¬шов до вітальні, прочитав цидулку, яку залишила йому дружина, і вирішив, що найкращий спосіб дати цьому ра¬ду — це вбити її. Звідси й галюцинація.

— Ви хочете сказати, він дуже її любив? — запитала Ґвенда.

— Безперечно, місіс Рід.

— І він так і не визнав, що то була галюцинація?

— Він мусив визнати, що так могло бути — але його вну¬трішня переконаність залишилася непохитною. Одержи¬мість була надто сильною, щоб піддатися аргументам здо¬рового глузду. Якби нам пощастило з’ясувати ті дитячі враження, які під цим лежали...

Ґвенда урвала його. Її зовсім не цікавили дитячі вражен¬ня батька.

— Але ви цілком упевнені, ви кажете, що він... що він цього не робив?

— О, якщо вас тільки це турбує, місіс Рід, то викиньте свої сумніви з голови. Келвін Гелідей, хоч би як він ревну¬вав дружину, не належав до тих людей, які спроможні вбити.

Доктор Пенроуз кахикнув і взяв зі столу невеличкий по¬шарпаний чорний записник.

— Якщо бажаєте, місіс Рід, то я вам віддам цю книжеч-ку, бо саме ви маєте право володіти нею. У ній ви знайде¬те кілька нотаток вашого батька, які він зробив, коли пе¬ребував тут. Коли ми передавали його особисті речі його повіреним (власне кажучи, адвокатській конторі), то док¬тор Макґвайр, який був тоді директором клініки, залишив цей записник як частину історії його хвороби. Про історію хвороби вашого батька доктор Макґвайр написав у своїй книжці; щоправда, він там називає його лише ініціалами — містер К. Г. Якщо хочете, можете забрати цей щоденник.

Ґвенда простягла руку.

— Дякую вам, — сказала вона. — Звичайно ж, я його заберу.

У поїзді, яким вони поверталися до Лондона, Ґвенда роз¬крила записник і почала читати.

Вона розкрила його навмання.

Келвін Гелідей написав:

Мені хотілося б вірити, що ці ескулапи знають свою спра-ву... Але їхні розпитування здаються мені вкрай ідіот-ськими. Чи закохувався я у свою матір? Чи ненавидів я сво-го батька? Жодне їхнє слово не здається мені розумним... Я сприймаю це як допит у поліції — або в кримінальному суді, а не як розмову з божевільним пацієнтом. А проте де¬які з тих людей здаються мені цілком нормальними, ціл¬ком розважливими, як і всі інші, окрім випадків, коли вони чіпляються до мене зі своїми дурними розпитуваннями...

Я написав Джеймсові... Попросив його сконтактувати- ся з Геленою... Нехай вона сюди прийде, щоб я побачив її у плоті, якщо вона жива... Він каже, що не знає, де вона... Він так каже, бо знає, що вона мертва, бо я її вбив... він хо-роший хлопець, але мене він не одурить... Гелена мертва...

Коли я почав підозрювати її?Давно... Незабаром по то¬му, як ми приїхали в Дилмаут... Її поведінка змінилася... Вона щось приховувала від мене... Я стежив за нею... А во¬на — за мною...

Чи підсипала вона наркотики мені в їжу?Які моторош¬ні й жахливі кошмари. Це не звичайні сновидіння... живі кошмари... Я знаю, то були наркотики... Лише вона могла їх мені підсипати... Навіщо?.. Існує якийсь чоловік... Чоло¬вік, якого вона боїться...

Я хочу бути чесним перед собою. Хіба я не запідозрив, що вона має коханця?Хтось у неї був, я знаю, хтось у неї був... Вона мені розповідала ще на кораблі... Хтось такий, кого вона кохала, але одружитися з ним не могла... У мене було те саме... Я не міг забути Міґен... Якою іноді схожою на Міґен здається мені мала Ґвенні. Гелена так гарно грала¬ся з Ґвенні на кораблі... Гелена... Ти така мила, Гелено...

Чи жива Гелена? Чи я схопив руками її за шию й виду¬шив із неї життя? Я увійшов до їдальні й побачив цидул¬ку — вона стояла на столі, до чогось прихилена... а тоді... темрява, усе геть чорне. Але сумніву бути не може... Я її вбив... Богу дякувати, з Ґвенні тепер усе гаразд... Вона в Новій Зеландії. Вони добрі люди. Вони любитимуть її, бо вона донька Міґен. Міґен, Міґен, як би мені хотілося, щоб ти була тут...

Так буде найліпше... Без скандалу... Так найліпше буде для дитини. Я не можу далі жити. Я мушу знайти найко- ротшу дорогу з цього життя. Ґвенні ніколи про це не зна-тиме. Вона ніколи не знатиме, що її батько — вбивця...

Сльози засліпили Ґвенді очі. Вона скоса подивилася на Джайлза, що сидів навпроти неї. Але очі Джайлза дивили¬ся в протилежний куток.

Помітивши погляд Ґвенди, він злегка хитнув головою.

їхній сусід по вагону читав вечірню газету. На її зовніш¬ній стороні вони побаічили написане великими літерами запитання: Які чоловіки були в її житті?

Ґвенда повільно кивнула головою. Вона знову зазирнула в щоденник.

Хтось у неї був, я знаю, хтось у неї був..

РОЗДІЛ одипддцятш

ЧОЛОЬІІШ ь її житті

І

Міс Марпл перетнула Морський бульвар й пішла вгору по пасажу на Фор-стріт. Крамниці тут були старомодні. Крам¬ниця товарів для шиття й рукоділля, кондитерська, мага¬зин тканин і жіночого одягу з вікторіанським фасадом та інші торговельні заклади такого самого зразка.

Міс Марпл зазирнула у вікно крамниці для рукоділля. Дві молоді продавщиці були зайняті з покупцями, але жін¬ка старшого віку в глибині приміщення була вільна.

Міс Марпл штовхнула двері й увійшла досередини. Во¬на сіла біля прилавка, і продавщиця, приємна сивоволоса жінка, запитала:

— Що я можу зробити для вас, мем?

Міс Марпл була потрібна синя вовна, щоб сплести жа-кетик для немовляти. Її розмова з продавщицею була при¬ємною й неквапною. Вони обговорили різні моделі. Міс Марпл переглянула кілька книжок, де давалися поради щодо плетіння дитячих речей, і це дало їй привід погово¬рити про своїх двоюрідних онуків та онук. Ані вона, ані продавщиця не виявляли нетерпіння. Продавщиця обслу¬говувала таких покупців, як міс Марпл, протягом багатьох років. Вона віддавала перевагу цим лагідним, охочим по¬базікати та попліткувати літнім дамам перед нетерпля¬чими й не вельми чемними молодими матерями, які не знають, чого їм треба, і шукають чогось дешевого та яскравого.

— Справді, — сказала міс Марпл. — Мені ця вовна дуже подобається. Прядиво фірми «Строклеґ» завжди відзнача¬ється високою якістю. Воно зовсім не зсідається після прання. Я, мабуть, візьму ще дві унції.

Загортаючи пакунок, продавщиця зауважила, що вітер сьогодні дуже холодний.

— Атож, і я звернула на це увагу, коли йшла по набереж¬ній. Дилмаут дуже змінився. Я не була тут, дай-но мені, Боже, пам’яті, близько дев’ятнадцяти років.

— Справді, мем? Тоді ви побачите тут багато змін. «Су- перб» тоді ще не був збудований, готелю «Південний крає¬вид», я думаю, тоді також іще не було.

— О, ні, тоді це було зовсім маленьке місто. Я сюди приїз¬дила в гості до друзів... Вони жили в будинку під назвою Сент- Кетрін — ви, певно, його знаєте? Біля дороги на Лігемптон.

Але продавщиця жила в Дилмауті лише десять років.

Міс Марпл подякувала їй, узяла пакунок і пішла до ма¬нуфактурної крамниці, двері до якої були поруч. Там вона теж обрала собі продавщицю старшого віку. Розмова між ними відбувалася приблизно в тому самому руслі, але те¬пер уже навколо літнього одягу. Цього разу продавщиця відразу відповіла:

— Ви, певно, жили в домі місіс Фіндейсон.

— Так... так. Але друзі, у яких я тоді була, винайняли йо¬го з меблями. Я кажу про майора Гелідея та його дружину, у них ще була мала дівчинка.

— О, так, мем. Вони справді жили в тому домі десь близь¬ко року, я думаю.

— Атож. Він повернувся на батьківщину з Індії. Вони ма¬ли дуже добру куховарку — вона дала мені чудовий рецепт яблучного пудингу, а також, якщо пам’ять мені не зраджує, імбирного пряника. Я часто згадувала її.

— Ви, певно, говорите про Едіт Паджет, мем. Вона й до¬сі живе в Дилмауті. Перебуває на службі у Віндраш-Лодж.

— Я тоді познайомилася ще з кількома людьми — з Фей¬нами, наприклад. Здається, містер Фейн був адвокатом.

— Старий містер Фейн помер кілька років тому, Фейн- молодший, містер Волтер Фейн, живе з матір’ю. Він ніколи не одружувався. Тепер він старший партнер у фірмі.

— Справді? А я думала, містер Волтер Фейн виїхав до Ін¬дії. Він нібито мав намір вирощувати там чай чи щось таке.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   23

Схожі:

Забуте вбивство (Крісті Агата) iconЛюдина сама своїми руками повинна прокладати шлях у житті(Агата Крісті)
Уся людська мудрість виявляється у двох словах: чекати І надіятися(Олександр Дюма)
Забуте вбивство (Крісті Агата) iconГра Дзеркал (Крісті Агата)
Вона — найпопулярніший автор усіх часів І на всіх мовах І за кількістю видань поступається лише І ііблії та Шекспіру. Вона — автор...
Забуте вбивство (Крісті Агата) iconТопити цуценят, навіть новонароджених – значить, скоювати вбивство....
«шлюбний період», неминуче стикається з проблемами. Самка привертає до себе псів зі всієї округи. Вони збираються біля вашого будинку,...
Забуте вбивство (Крісті Агата) iconСекція іноземних мов
Особливості вживання вигуків у жіночому дискурсі на основі роману «Загадка Сіттафорда» Агати Крісті
Забуте вбивство (Крісті Агата) iconКриміналістична характеристика та особливості розслідування злочинів проти життя особи
Вбивство є злочином проти життя особи І являє со­бою умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині (ст. 115 Кк)
Забуте вбивство (Крісті Агата) icon12. повідомлення про підозру > Поняття, зміст та значення повідомлення особи
Скласти повідомлення про підозру, по фабулам – зберігання наркотичних речочин, навмисне вбивство, кражідка, розбій
Забуте вбивство (Крісті Агата) iconПитання для студентів магістратури на комплексний державний іспит
Особливості кримінальної відповідальності за умисне вбивство з обтяжуючими обставинами (ст. 115 Кк). Постанова Пленуму Верховного...
Забуте вбивство (Крісті Агата) iconЗадача (Елементи комбінаторики)
Місс Марпл, розслідуючи вбивство, помітила, що від дому містера Девідсона від’їхало таксі. Вона помітила першу цифру цифру “2”. В...
Забуте вбивство (Крісті Агата) iconБіографія. 100 найважливіших подій 1991-2011 рр
Це те, чим пишаємося, І те, що нація воліла б забути. Перемоги, які були, І поразки, які ще не спокутували. Олімпійське золото, політ...
Забуте вбивство (Крісті Агата) iconЗображення невдалого походу Новгород-сіверського князя Ігоря на половців 1185р
Києва, про походи київських князів, про Олега та його похід на столицю Візантії Царгород (сучасний Стамбул), про войовничого Святослава,...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка