Забуте вбивство (Крісті Агата)




НазваЗабуте вбивство (Крісті Агата)
Сторінка8/23
Дата конвертації17.12.2013
Розмір2.05 Mb.
ТипДокументы
skaz.com.ua > Географія > Документы
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   23

Протягом якоїсь миті я не знав, що думати. Він говорив так спокійно, з такою холодною незворушністю. Я сказав: «Ви маєте на увазі, що бачили ще один такий сон?» — «Це вже не сон, — відповів він. — Це правда. Вона лежить там задушена. Я її задушив».

Потім він сказав цілком холодно й розважливо: «Вам краще піти зі мною в мій дім. Потім ви зателефонуєте в по¬ліцію прямо звідти».

Я не знав, що й думати. Ми сіли в машину й поїхали ту¬ди. У будинку було тихо й темно. Ми піднялися до спальні...

— До спальні? — втрутилася Ґвенда тоном глибокого подиву.

Доктор Кеннеді здавався злегка здивованим.

— Атож, до спальні, бо саме там нібито все й відбулося. Та коли ми туди увійшли, то, звичайно, там не було нічого! Жодна мертва жінка не лежала на ліжку. Не було ніякого безладу — навіть ковдра не була зім’ята. Усе, що з ним ста¬лося, було чистою галюцинацією.

— Але що сказав мій батько?

— Він, звичайно, наполягав на своїй історії. Він щиро ві¬рив у її правдивість, розумієте? Я дав йому заспокійливі лі¬ки, переконав його їх прийняти й поклав його на канапу у кімнаті для перевдягань. Потім оглянув дім. У кошику для використаного паперу, що стояв у вітальні, я знайшов по¬жмакану цидулку від Гелени. Її зміст був цілком очевидним. Вона там написала приблизно такі слова: «Це мій прощаль¬ний лист. Пробач мені, але наш шлюб був помилкою від са-мого початку. Я їду геть із чоловіком, тим єдиним, кого справді кохаю. Пробач мені, якщо можеш. Гелена».

Не було сумніву, що Келвін увійшов, прочитав її запис¬ку, пішов нагору, пережив глибоке психічне потрясіння, а потім прийшов до мене, переконаний у тому, що вбив Гелену.

Потім я допитав покоївку. Того дня вона мала вільний вечір і повернулася пізно. Я повів її в кімнату Гелени, і там вона переглянула одяг Гелени тощо. Усе було цілком ясно.

Гелена спакувала валізу й сумку й забрала їх із собою. Я об¬шукав весь дім, але не знайшов нічого незвичайного — без¬перечно, жодного сліду задушеної жінки.

Уранці я мав великий клопіт із Келвіном, але до нього нарешті дійшло, що то була галюцинація — чи, принаймні, він мені так сказав і погодився лягти до приватної лікарні, щоб підлікуватися.

Через тиждень, як я вам уже казав, я одержав листа від Гелени. Вона вкинула його до поштової скриньки в Біаріці, але написала в ньому, що їде до Іспанії. Я мав переказати Келвінові, що вона не хоче розлучення. Вона рекомендува¬ла йому забути її якнайскоріше.

Я показав того листа Келвіну. Він не сказав майже нічо¬го. Він був заклопотаний своїми планами. Зателефонував до родичів своєї першої дружини, які жили в Новій Зелан¬дії, і попросив їх забрати дитину. Улаштував усі свої спра¬ви, а потім записався до дуже гарної приватної психіатрич¬ної клініки й погодився відбути курс належного лікування. Проте воно йому не допомогло. Він помер через два роки. Я можу дати вам адресу тієї клініки. Вона в Норфолку. Її теперішній директор був тоді молодим лікарем, що там працював, і він, безперечно, зможе розповісти вам усі по¬дробиці про лікування вашого батька.

Ґвенда запитала:

— Але потім ви одержали від своєї сестри ще одного лис¬та, так?

— О, так. Вона написала мені з Флоренції й дала адресу поштової скриньки, куди я міг надсилати їй листи «до за¬питання», на ім’я «міс Кеннеді». Вона написала, що з її бо¬ку, мабуть, несправедливо не давати Келвінові розлучення — хоч їй самій воно й не потрібне. Якби він хотів розлучитися і я їй про це повідомив, то вона надіслала б йому всі необ¬хідні документи. Я показав її листа Келвіну. Він відразу ска¬зав, що не має наміру вимагати розлучення. Я їй про це на¬писав. Відтоді я більше нічого про неї не чув. Я не знаю, де вона мешкає, я навіть не знаю, жива вона чи мертва. Ось чому мене зацікавило ваше оголошення і я сподівався, що ви маєте якісь відомості про неї.

Він лагідно додав:

— Мені дуже шкода, Ґвенні, що так усе сталося. Але ви повинні знати, як воно було. Мені лишається тільки пошко¬дувати, що ви розворушили цю історію.

^ РОЗДІЛ ДЕШШ

лвідолш чшгш?

Коли Джайлз повернувся, після того як провів доктора Кеннеді, він знайшов Ґвенду там, де залишив її. На щоках у неї були червоні плями, а очі палали гарячковим вогнем. Коли вона заговорила, її голос пролунав хрипко й уривчасто:

— Як ото кажуть у давньому прислів’ї? Смерть і боже-вілля — хіба не все одно? А ми маємо і те, і те — і смерть, і божевілля.

— Ґвендо, люба...

Джайлз підійшов до неї й обняв її. Тіло в неї було твер¬де й напружене.

— Чому ми не залишили все, як воно було? Чому? Це мій власний батько задушив її. І ті слова, які я чула, промовив мій власний батько. Не дивно, що мені все пригадалося — не дивно, що я так перелякалася. Мій власний батько.

— Стривай, Ґвендо, стривай. Адже насправді ми не знаємо...

— Звісно, ми все знаємо. Адже він сказав докторові Кен¬неді, що задушив дружину, чи не так?

— Доктор Кеннеді абсолютно переконаний, що він не...

— Бо він не знайшов труп. Але труп був, і я його бачила.

— Ти бачила його в холі, а не в спальні.

— Яка різниця?

— Але ж це дивно, ти хіба не згодна? Навіщо було Гелі- дею казати, що він задушив дружину в спальні, якщо на¬справді він задушив її в холі?

— О, я не знаю. Це неістотна деталь.

— Я не певен. Поміркуй-но розважливо, моя люба. У цій історії є кілька дуже сумнівних пунктів. Припустімо, на¬приклад, що твій батько й справді задушив Гелену. У холі. І що сталося потім?

— Він пішов до доктора Кеннеді.

— І сказав йому, що задушив дружину в спальні, привів його у свій дім, але жодного трупа там не виявилось — ані в холі, ані в спальні. Нехай мене чорти візьмуть, але немає вбивства, якщо немає трупа. Що він зробив із трупом?

— Можливо, труп був і доктор Кеннеді допоміг батьку позбутися його — але нам про це він, звичайно, не роз-повів.

Джайлз похитав головою.

— Ні, Ґвендо, я не вірю в те, що доктор Кеннеді міг так зробити. Він тверезий, розважливий, позбавлений емоцій шотландець, а ти припускаєш, що він пішов би на ризик і став співучасником уже скоєного злочину. Я не вірю, що він би на це пішов. Він зробив би все для Гелідея, щоб до¬вести його хворобливий психічний стан — це так. Але на¬віщо йому було намагатися приховати злочин? Келвін Ге¬лідей не був йому родичем чи бодай близьким другом. Було вбито його власну сестру, яку він, безперечно, лю¬бив — хай навіть і ставився з легким вікторіанським не¬схваленням до її надто вільної поведінки. Він не захотів би приховувати злочин Гелідея навіть заради тебе — адже ти не була дитиною його сестри. Ні, Кеннеді не став би брати участь у спробах приховати вбивство. Якби навіть він по¬годився на це, то лише в один спосіб, а саме: видати посвід¬чення, що вона померла від серцевого нападу абощо. Я при¬пускаю, що він міг би так зробити — але ми точно знаємо, що він і так не зробив. Бо запису про її смерть немає в па-рафіяльному реєстрі, і якби він справді так зробив, то ска¬зав би нам, що його сестра померла. Отже, візьми до уваги ці міркування й поясни мені, якщо зможеш, куди подівся труп.

— Можливо, мій батько його десь закопав — у садку, на¬приклад?

— А потім пішов до Кеннеді й сказав йому, що задушив дружину? Навіщо? Хіба йому не зручніше було б дотриму¬ватися версії, що вона «покинула його»?

Ґвенда відкинула волосся з чола. Вона була тепер не та¬ка заклякла й напружена, а червоні плями на її щоках по¬блякли.

— Я не знаю, — промовила вона. — Усе здається й справ¬ді трохи дивним, після того як ти висловив свої міркуван¬ня. Ти гадаєш, доктор Кеннеді розповів нам правду?

— О, так, я переконаний у цьому. З його погляду, у цій іс¬торії нема нічого незвичайного. Сновидіння, галюцина¬ції — і нарешті, головна галюцинація. Він не має сумніву, що то була галюцинація, бо, як я тобі щойно сказав, коли немає трупа — нема й убивства. Але саме в цьому пункті ми перебуваємо в іншому становищі, ніж він. Ми знаємо, що труп був.

Він зробив паузу, а тоді провадив:

— З його погляду, усе збігається. Відсутність одягу та ва¬лізи, прощальна цидулка. А тоді два листи від його сестри.

Ґвенда стрепенулася.

— Листи. Як ми можемо пояснити їх?

— Ніяк не можемо. Але ми повинні. Якщо ми припусти¬мо, що Кеннеді сказав нам правду (а я в цьому цілком пе¬реконаний, як я тобі вже казав), то нам треба буде якось пояснити листи.

— Ти думаєш, вони справді були написані почерком йо¬го сестри? Він його впізнав?

— Ти знаєш, Ґвендо, я не думаю, що таке питання перед ним постало. Це не те саме, що підпис на сумнівному че¬кові. Навіть якби ті листи були написані почерком, хай тільки трохи схожим на почерк його сестри, йому не спа¬ло б на думку поставити їх під сумнів. Адже він уже пере¬конав себе в тому, що вона з кимсь кудись поїхала. А лис¬ти лише підтвердили його переконаність. Якби він узагалі не мав від неї ніякої звістки — тоді він міг би щось запідо¬зрити. А проте можна назвати кілька дивних подробиць щодо цих листів, на які він не звернув уваги, але які вселя¬ють підозру мені. Вони позначені дивною анонімністю. Ні-якої зворотної адреси, крім поштового ящика «до запитан¬ня». Жодного натяку на те, що то був за чоловік, із яким вона втекла. Явний намір порвати з усіма колишніми сто¬сунками. Тобто я хочу сказати, це листи точно такого ти¬пу, які вигадав би вбивця, якби захотів відвернути підозру в родичів своєї жертви.

— Ти думаєш, мій батько...

— Ні — і в цьому вся суть — я так не думаю. Уявімо со¬бі чоловіка, який хоче позбутися дружини. Він поширює чутки про її можливу невірність. Він інсценує її від'їзд — прощальну цидулку, спаковані й забрані із собою речі. Крім того, через ретельно обмірковані проміжки часу від неї на¬дійде кілька листів із-за кордону. А насправді він холодно¬кровно вбив її і, скажімо, сховав під підлогою льоху. Це одна схема вбивства — і вона нерідко реалізується. Але вбивця такого зразка ніколи не побіжить до брата своєї дружини, і не казатиме йому, що він убив його сестру, і не умовляти¬ме його зателефонувати до поліції. З другого боку, якщо твій батько був убивцею емоційного зразка, до нестями за¬коханим у свою дружину, і задушив її в нападі ревнощів — спосіб Отелло, що відповідає тій розповіді, яку ми почу¬ли, — то він, безперечно, не став би пакувати одяг та організовувати надходження листів, перш ніж побігти й розповісти про свій злочин чоловікові, який, поза вся¬ким сумнівом, не стане його замовчувати. Так не могло бу¬ти, Ґвендо. Ця схема не тримається купи.

— Тоді до чого ти ведеш, Джайлзе?

— Я не знаю... Але схоже, в усіх цих подіях брав участь іще хтось нам невідомий — назвімо його чинником Ікс. Той, хто ще не з’явився на сцені. Але його почерк ми вже бачимо.

— Чинник Ікс? — здивовано перепитала Ґвенда. Потім її очі потемніли. — Ти все це вигадав, Джайлзе. Щоб мене втішити.

— Присягаюся тобі, що ні. Невже ти сама не бачиш, що ми досі не маємо задовільної гіпотези, у яку вкладалися б усі факти. Ми знаємо, що Гелену Гелідей було задушено, бо ти бачила...

Він раптом замовк.

— Святий Боже! Який же я був йолоп! Тепер я все бачу. Це пояснює все. Ти мала слушність. І Кеннеді мав слуш¬ність теж. Послухай-но, Ґвендо. Гелена готується втекти з коханцем — хто він, ми ще не знаємо.

— Ікс?

Джайлз нетерпляче відмахнувся від її зауваження.

— Вона написала цидулку своєму чоловікові, але в цю мить заходить він, читає, що вона написала, і божеволіє від люті. Він жмакає цидулку, жбурляє її в кошик для викорис¬таного паперу й кидається до неї. Нажахана, вона втікає в хол, але він наздоганяє її, душить, вона обм’якла, і він її залишає. А тоді, стоячи за крок від неї, цитує слова з дра¬ми «Герцогиня д’Амальфі» саме в ту мить, коли дитина на сходах підійшла до перил і дивиться вниз.

— А потім?

— Уся суть у тому, що вона не померла. Можливо, він по¬думав, що вона мертва, але вона тільки напівзадушена. Можливо, її коханець повернувся — після того як очмані¬лий чоловік побіг до лікаря, що жив на протилежному кін¬ці міста, а можливо, вона прийшла до тями сама. Але як тільки вона приходить до тями, вона звідти втікає. Утікає дуже швидко. І це все пояснює. Віру Келвіна в те, що він її вбив. Зникнення одягу: вона спакувала й винесла його з до¬му раніше. І подальші листи, що були цілком природними. Отже, маємо гіпотезу, яка все пояснює.

Ґвенда повільно сказала:

— Це не пояснює, чому Келвін сказав, що він задушив її в спальні.

— Він був такий збуджений, що не запам’ятав, де все це сталося.

Ґвенда сказала:

— Мені хотілося б тобі вірити. Справді хотілося б... Але я переконана... я цілком переконана... що коли я дивила¬ся на неї, вона була мертва... абсолютно мертва.

— Але як ти могла про це знати? Дитина, якій ще й трьох років не виповнилося.

Вона подивилася на нього дивним поглядом. .

— Я думаю, дитина може це відчути — і набагато краще, ніж людина доросла. Як ото собаки — вони відчувають смерть, задирають голови й виють. Я певна, діти відчува¬ють смерть...

— Це нісенітниця, ти фантазуєш.

Дзвінок у дверях урвав їхню розмову. Джайлз сказав:

— Хто б то міг бути?

Ґвенда здавалася збентеженою.

— Я геть забула. Це міс Марпл. Я запросила її сьогодні на чай. Мабуть, не варто розповідати їй усе.

II

Ґвенда боялася, що в них будуть проблеми з цим чаюван¬ням, але, на щастя, міс Марпл, схоже, зовсім не помітила, що її господиня говорить трохи занадто швидко й надто га¬рячково, а її веселість дещо силувана. Щодо міс Марпл, то вона розмовляла легко й невимушено — вона дуже тішиться своїм перебуванням у Дилмауті, а деякі приятельки її при¬ятельок до того ж написали своїм подругам у Дилмауті, і в результаті вона отримала кілька дуже цікавих запрошень від місцевих жителів.

— Ти вже не почуваєшся тут зовсім чужою, якщо ви ро¬зумієте, про що я кажу, моя люба, після того як познайо¬мишся з людьми, які живуть тут протягом багатьох років. Наприклад, мене запрошено на чай до місіс Фейн — вона вдова старшого партнера в найшанованішій тут адвокат¬ській конторі. Це старовинна сімейна фірма. Тепер нею ке¬рує її син.

Лагідний балакучий голос не замовкав ні на мить. Гос¬подиня в неї дуже добра, вона влаштувала її так затишно, та й готує чудово. Вона служила протягом кількох років у її давньої подруги місіс Бентрі, і хоч родом вона не звідси, її тітка жила тут протягом багатьох років, і вони з чоловіком мали звичай приїздити сюди на вакації, тож вона добре обі¬знана з усіма місцевими плітками. До речі, ви задоволені своїм садівником? Мені тут розповідали, він більше схиль¬ний базікати, ніж працювати.

— Базікати й пити чай він великий майстер, — сказав Джайлз. — Він у середньому випиває по п’ять філіжанок чаю за день. Але працює дуже добре, коли ми на нього ди¬вимося.

— Ходімо, ми покажемо вам сад, — запропонувала Ґвенда.

Вони показали їй будинок і сад, і міс Марпл зробила кілька дуже слушних зауважень. Ґвенда, певно, помилила¬ся, боячись проникливого погляду міс Марпл, яка відра¬зу помітить, що з ними щось відбувається. Бо міс Марпл, здавалося, не помітила в їхній поведінці нічого незви¬чайного.

Проте, на свій же превеликий подив, сама Ґвенда пове¬лася в цілком непередбачуваний спосіб. Вона урвала міс

Марпл посеред якоїсь розповіді про дитину, що гралася мушлею і, важко зітхнувши, сказала Джайлзові:

— Ет, хай воно западеться — розповімо їй усе...

Міс Марпл обернула голову й подивилася на неї пиль¬ним поглядом. Джайлз почав говорити, потім замовк. На¬решті він сказав:

— Власне, це твоя історія, Ґвендо.

І Ґвенда розповіла їй усе. Про їхній візит до доктора Кен¬неді, про його подальший приїзд до них і про все, що він їм розповів.

— Ви саме це мали на увазі, правда ж? — запитала Ґвен¬да, переводячи подих. — Ви вже тоді подумали, що мій батько може бути до цього причетний?
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   23

Схожі:

Забуте вбивство (Крісті Агата) iconЛюдина сама своїми руками повинна прокладати шлях у житті(Агата Крісті)
Уся людська мудрість виявляється у двох словах: чекати І надіятися(Олександр Дюма)
Забуте вбивство (Крісті Агата) iconГра Дзеркал (Крісті Агата)
Вона — найпопулярніший автор усіх часів І на всіх мовах І за кількістю видань поступається лише І ііблії та Шекспіру. Вона — автор...
Забуте вбивство (Крісті Агата) iconТопити цуценят, навіть новонароджених – значить, скоювати вбивство....
«шлюбний період», неминуче стикається з проблемами. Самка привертає до себе псів зі всієї округи. Вони збираються біля вашого будинку,...
Забуте вбивство (Крісті Агата) iconСекція іноземних мов
Особливості вживання вигуків у жіночому дискурсі на основі роману «Загадка Сіттафорда» Агати Крісті
Забуте вбивство (Крісті Агата) iconКриміналістична характеристика та особливості розслідування злочинів проти життя особи
Вбивство є злочином проти життя особи І являє со­бою умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині (ст. 115 Кк)
Забуте вбивство (Крісті Агата) icon12. повідомлення про підозру > Поняття, зміст та значення повідомлення особи
Скласти повідомлення про підозру, по фабулам – зберігання наркотичних речочин, навмисне вбивство, кражідка, розбій
Забуте вбивство (Крісті Агата) iconПитання для студентів магістратури на комплексний державний іспит
Особливості кримінальної відповідальності за умисне вбивство з обтяжуючими обставинами (ст. 115 Кк). Постанова Пленуму Верховного...
Забуте вбивство (Крісті Агата) iconЗадача (Елементи комбінаторики)
Місс Марпл, розслідуючи вбивство, помітила, що від дому містера Девідсона від’їхало таксі. Вона помітила першу цифру цифру “2”. В...
Забуте вбивство (Крісті Агата) iconБіографія. 100 найважливіших подій 1991-2011 рр
Це те, чим пишаємося, І те, що нація воліла б забути. Перемоги, які були, І поразки, які ще не спокутували. Олімпійське золото, політ...
Забуте вбивство (Крісті Агата) iconЗображення невдалого походу Новгород-сіверського князя Ігоря на половців 1185р
Києва, про походи київських князів, про Олега та його похід на столицю Візантії Царгород (сучасний Стамбул), про войовничого Святослава,...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка