Забуте вбивство (Крісті Агата)




НазваЗабуте вбивство (Крісті Агата)
Сторінка7/23
Дата конвертації17.12.2013
Розмір2.05 Mb.
ТипДокументы
skaz.com.ua > Географія > Документы
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   23

— Я зазвичай чаю не п’ю, — неуважно кинув доктор Кен¬неді. — Але ми повинні відсвяткувати нашу зустріч.

— Це дуже люб’язно з вашого боку, — сказала Ґвенда. — Ні, ми приїхали сюди не на короткий час. Ми тут купили будинок. — Вона зробила паузу й додала: — Дім-на-Горі.

Доктор Кеннеді неуважно промовив:

— Атож. У Дилмауті. Ви написали мені звідти.

— Це просто дивовижний збіг, — сказала Ґвенда. — Правда ж, Джайлзе?

— Авжеж, дивовижний, — погодився Джайлз. — Просто- таки неймовірний.

— Він продавався, — сказала Ґвенда й додала, побачив¬ши, що доктор Кеннеді нічого не розуміє: — Це той самий будинок, у якому я жила багато років тому.

Доктор Кеннеді спохмурнів.

— Дім-на-Горі. Так, так, я чув, вони змінили його назву. Раніше він називався Сент... і якось так — тобто йдеться про будинок, який стоїть біля дороги Лігемптон-роуд, що спускається в місто, праворуч від неї? Я не помиляюся?

— Ні.

— Просто дивовижно, як швидко забуваються назви. Стривайте хвилину. Сент-Кетрін — ось як називався той дім.

— І я в ньому жила, чи не так? — запитала Ґвенда.

— Авжеж, ви в ньому жили. — Він подивився на неї за-цікавленим поглядом. — Але чому ви захотіли жити саме там? Адже ви не могли зберегти про нього багато спогадів, чи не так?

— Так. Але я відразу почула себе в ньому як удома.

— Як удома, — повторив доктор. Він промовив ці слова без жодного виразу, але Джайлзові здалося, ніби на думці в нього щось було.

— Отже, тепер ви розумієте, чому я до вас приїхала, — сказала Ґвенда. — Я сподівалася, ви розповісте мені про мого батька, про Гелену й... про все інше.

Він подивився на неї замисленим поглядом.

— Думаю, вони небагато знали — ваші родичі в Новій Зеландії. Та й звідки вони могли знати? Але розповідати, власне, нема чого. Гелена — моя сестра — поверталася до¬дому з Індії на тому самому кораблі, що й ваш батько. Він був удівець із малою донькою. Гелена пожаліла його чи, мо¬же, закохалася в нього. Він почувався самотнім, а може, теж закохався в неї. Іноді буває важко вгадати, як розгор¬татимуться події. Вони одружилися в Лондоні відразу по тому, як прибули, і приїхали в Дилмаут, до мене. Я тоді був там на практиці. Келвін Гелідей здався мені приємним чо¬ловіком, досить нервовим і виснаженим — але вони були начебто щасливими... але потім...

Він помовчав хвилину, перш ніж сказав:

— Проте не минуло й року, як вона втекла від нього з ін¬шим чоловіком. Ви, певно, знали про це?

— Із ким вона втекла? — запитала Ґвенда.

Він подивився на неї своїми проникливими очима.

— Вона мені про це не сказала, — промовив він. — Я не користувався її довірою. Я бачив, — просто не міг не бачити, — що між нею й Келвіном було не все гаразд. Не знаю, чому. Я завжди був чоловіком простодушним, прихильником подружньої вірності. Гелена не захотіла б розповісти мені про те, що відбувалося. До мене дійшли чутки, — чутки завжди доходять, — але якогось конкрет¬ного імені в них не згадувалося. До них часто приїздили гості з Лондона або з інших місцевостей Англії. Певно, то був один із них.

— То вони не розлучалися?

— Гелена не хотіла розлучатися. Так сказав мені Келвін. Тому я думаю, хоч, може, і помиляюся, що то був роман з одруженим чоловіком. Можливо, кимсь таким, чия дру¬жина була католичкою.

— А мій батько?

— Він теж не хотів розлучення.

Доктор Кеннеді став відповідати на її запитання дуже коротко.

— Розкажіть мені про мого батька, — попросила Ґвен-да. — Чому він несподівано вирішив відіслати мене до Но¬вої Зеландії?

Кеннеді помовчав хвилину, перш ніж сказати:

— Я думаю, ваші родичі тиснули звідти на нього. А піс¬ля того як зламався його другий шлюб, він, певно, подумав, що це найкращий вихід.

— А чому він не відвіз мене туди сам?

Доктор Кеннеді подивився в бік каміна, машинально шу¬каючи дріт, яким прочищав свою люльку.

— О, я не знаю... Його здоров’я на той час було в пога¬ному стані.

— А що з ним було таке? Від якої хвороби він помер?

Двері відчинилася, і непривітна економка увійшла з та-цею. На ній було кілька грінок, намащених маслом, і трохи джему, але тістечок не було. Невиразним жестом доктор Кеннеді попросив Ґвенду наливати чай. Коли філіжанки бу¬ли наповнені й роздані й Ґвенда взяла грінку, доктор Кен¬неді сказав із якоюсь силуваною веселістю:

— Розкажіть мені, що ви зробили з будинком? Певно, я тепер його не впізнаю — після того, як ви все там пере¬будували?

— Ми поки що не чіпали нічого, крім ванних кімнат, — сказав Джайлз.

Ґвенда, не відриваючи погляду від доктора, повторила своє запитання:

— Від якої хвороби помер мій батько?

— Я не можу вам цього сказати, моя люба. Знаю лише, що стан його здоров’я був поганий, і зрештою він поїхав лікуватися до санаторію — кудись на східне узбережжя. Він помер через два роки.

— А про який конкретно санаторій ідеться?

— Пробачте мені. Я вже не пригадую. Пам’ятаю тільки, що він був десь на східному узбережжі.

Було очевидно, що він щось приховує. Джайлз і Ґвенда подивилися одне на одного протягом короткої секунди.

Джайлз сказав:

— Принаймні, ви можете показати нам, сер, де він похо¬ваний? Ґвенда, природно, хотіла б навідати його могилу.

Доктор Кеннеді нахилився над каміном, виколупуючи попіл із люльки складаним ножиком.

— Я хотів би порадити вам, — сказав він якимсь ухиль¬ним голосом, — не приділяти так багато уваги минулому. Усе це поклоніння предкам — помилка. Лише майбутнє має значення. Ось ви, двоє молодих здорових людей, ви маєте перед собою весь світ. Дивіться лише вперед. Не принось¬те квітів на могилу того, кого ви, якщо дивитися на речі практично, зовсім не знали.

Проте Ґвенда з ним не погодилася.

— Я хочу відвідати могилу батька, — уперто сказала вона.

— Боюся, я не зможу допомогти вам. — Голос доктора Кеннеді звучав чемно, але холодно. — Відтоді минуло ба¬гато часу, а моя пам’ять уже не та, що колись. Я втратив зв’язок із вашим батьком, після того як він покинув Дил¬маут. Якщо не помиляюся, він написав мені одного разу із санаторію, який був десь на східному узбережжі, але я не можу бути певним навіть у цьому. І я не маю жодного уявлення про те, де він похований.

— Дуже дивно, — сказав Джайлз.

— Нічого особливо дивного в цьому нема. Ви повинні розуміти, що нас із ним пов’язувала тільки Гелена. Я дуже любив Гелену. Вона моя зведена сестра й на багато років молодша, ніж я, але я намагався виховати її якнайліпше. Вона навчалася в добрих школах і все таке. Але я не можу стверджувати, що Гелена відзначалася стабільним харак¬тером. Коли вона була зовсім юна, то увійшла в близькі вза¬ємини з дуже небажаним молодиком. Мені пощастило ви¬тягти її з тієї тарапати. Потім наполягла на тому, щоб поїхати до Індії й там одружитися з Волтером Фейном. Тут усе ніби¬то було гаразд: приємний хлопець, син найкращого в Дил¬мауті адвоката, але, правду кажучи, сірий і непривабливий. Він завжди її обожнював, але вона ніколи навіть не диви-лася на нього. А тут раптом змінила думку й подалася до Індії, щоб одружитися з ним. Та коли з ним зустрілася, це бажання в неї відразу зникло, і вона попросила мене теле¬грамою, щоб я надіслав їй гроші на квиток додому. Я наді¬слав. Повертаючись до Англії, вона познайомилася на па¬роплаві з Келвіном. Вони одружилися, перш ніж я про це довідався. Мені, зізнаюся вам щиро, було трохи соромно за таку сестру. Це пояснює, чому Келвін і я не підтримува¬ли стосунків після того, як вона від нього пішла. — І зне¬нацька він запитав: — Як там тепер Гелена? Ви можете мені це сказати? Я хотів би зустрітися з нею.

— Але ж ми не знаємо, — сказала Ґвенда. — Ми нічого про неї не знаємо.

— Справді? А я подумав, коли прочитав ваше оголошен¬ня... — Він подивився на них із несподіваною цікавістю. — Скажіть мені, навіщо ви опублікували те оголошення?

Ґвенда сказала:

— Ми хотіли з нею зустрітися... — і зненацька замовкла.

— Ви хотіли зустрітися з людиною, якої зовсім не па-м’ятали?

Доктор Кеннеді здавався спантеличеним.

Ґвенда швидко сказала:

— Я думала, якщо я з нею зустрінуся, вона щось розпо¬вість мені про мого батька.

— Так, так, розумію. Пробачте мені, але з мене вам буде мало користі. Пам’ять у мене вже не та. І це було так давно.

— Принаймні, вам відомо, якого профілю був гой сапа торій? — запитав Джайлз. — Туберкульозний?

Несподівано обличчя доктора Кеннеді знову стало де рев’яним.

— Так... Так... Здається, він був саме такий.

— Тоді ми знайдемо його досить легко, — сказав Д жайлз. — Дуже дякуємо вам, сер, за все, що ви нам розповіли.

Він підвівся, а Ґвенда підвелася за ним.

— Ми дуже вдячні вам, — сказала вона. — І запрошуємо вас навідати нас у Домі-на-Горі.

Вони вийшли з кімнати, і Ґвенда востаннє подивилася на доктора Кеннеді через плече. Він стояв біля каміна, сми¬кав себе за свої сиві вуса й здавався стурбованим.

— Він знає щось таке, чого не хоче сказати нам, — про¬мовила Ґвенда, коли вони сідали в автомобіль. — Тут щось є... О, Джайлзе, мене змагає відчуття, що нам не тре¬ба було братися за цю справу...

Вони подивились одне на одного, і в обох у душі виник той самий страх, у якому вони не хотіли признатися.

— Міс Марпл мала слушність, — сказала Ґвенда. — Нам треба було залишити минуле таким, як воно є.

— Нам не обов’язково продовжувати, — сказав Джайлз, але якось невпевнено. — Можливо, і справді, люба Ґвендо, зупинимося на цьому.

Ґвенда похитала головою.

— Ні, Джайлзе, тепер ми вже не можемо зупинитися. Ми завжди будемо щось припускати та щось уявляти. Ні, ми мусимо продовжити свої пошуки... Доктор Кеннеді щось від нас приховує, бо йому нас шкода, а ця історія пахне ве¬ликими неприємностями. Але тепер ми мусимо продовжу¬вати й з’ясувати, що ж сталося насправді. Навіть якщо це мій батько був тим, хто...

Але вона не змогла закінчити своєї думки.

РОЗДІЛ ьосьлисі

^ ГАЛЮЦІІМАЦІЇ КЕЛЫПА ГЕЛІДН

Наступного ранку вони були в саду, коли місіс Кокер ви¬йшла з дому і сказала:

— Пробачте мені, сер. Доктор Кеннеді на телефоні. Ґвенда розмовляла зі старим Фостером, і Джайлз

не став відривати її від цієї розмови. Він пішов у дім і взяв слухавку.

— Джайлз Рід слухає.

— Це доктор Кеннеді. Я довго міркував про нашу вчо¬рашню розмову, містере Рід. Є деякі факти, про які, думаю, вам і вашій дружині слід би знати. Ви будете вдома, якщо я приїду до вас пополудні?

— Звичайно, будемо. На котру годину ви приїдете?

— На третю.

— Це нас влаштовує.

А тим часом у саду старий Фостер запитав у Ґвенди:

— Це той самий доктор Кеннеді, який колись жив у Вест- Кліфі?

— Мабуть, той самий. А ви його знали?

— Колись його вважали тут найкращим лікарем, хоч доктор Лейзенбі був набагато популярнішим. Він завжди вмів посміятися, пожартувати, це я про доктора Лейзен¬бі кажу. Доктор Кеннеді був суворий і дещо сухий — але свою справу знав.

— А коли він покинув практику?

— Та вже давно. Либонь, років п’ятнадцять тому. У ньо¬го погіршилося здоров’я, так люди кажуть.

Джайлз визирнув із вікна й відповів на німе запитання Ґвенди.

— Він приїде сьогодні пополудні.

— Справді?

І вона знову обернулася до Фостера.

— А ви знали сестру доктора Кеннеді?

— Сестру? Про неї я мало що можу сказати. Вона була тоді ще зовсім юною дівчиною. Ходила до школи, потім по¬їхала кудись за кордон, хоч я чув, ніби вона повернулася на короткий час сюди, після того як вийшла заміж. А потім утекла з якимсь чоловіком, вона завжди була трохи дика, так про неї розповідають. Але сам я ніколи не бачив її на власні очі. Я тоді упродовж не дуже довгого часу жив і пра¬цював у Плімуті, ви знаєте.

Ґвенда запитала, коли вони відійшли з Джайлзом на про¬тилежний кінець тераси:

— Чому він приїздить?

— Ми довідаємося про це о третій годині.

Доктор Кеннеді приїхав точно в призначений час. Оки¬нувши поглядом вітальню, він сказав:

— Дивно бачити себе тут знову.

Потім перейшов до суті без передмови.

— Я так розумію, ви обоє сповнені рішучості знайти са¬наторій, у якому помер Келвін Гелідей, і з’ясувати всі по¬дробиці про його хворобу та смерть?

— Безперечно, — сказала Ґвенда.

— Що ж, вам це буде не так важко зробити, звичайно. То¬му я вирішив, що для вас буде меншим потрясінням, якщо ви довідаєтеся про деякі факти від мене. Мені дуже при¬кро розповідати про це, бо моя розповідь не принесе ко¬ристі ані вам, ані комусь іншому, а вам, Ґвенні, певно, за¬вдасть великого болю. Але так воно було. Ваш батько не хворів на сухоти, і санаторій, про який ми говорили, був насправді психіатричною клінікою.

— Психіатричною клінікою? То він збожеволів?

Обличчя у Ґвенди стало бліде, як смерть.

— Такий діагноз йому не був поставлений. І на мою дум¬ку, він не був божевільним у прямому значенні цього сло¬ва. Він пережив дуже сильне нервове потрясіння й страж¬дав від важких галюцинацій. Він прийшов до тієї клініки добровільно й, звичайно, міг би покинути її, коли завгод¬но, якби захотів. Проте його стан так і не поліпшився, і він там помер.

— Він потерпав від галюцинацій? — Джайлз повторив ці слова тоном запитання. — Яких саме?

Доктор Кеннеді сухо сказав:

— Йому ввижалося, ніби він задушив дружину.

У Ґвенди вихопився здушений крик. Джайлз швидко простяг руку й узяв її холодну долоню у свою.

— І він справді її задушив?

— Що ви сказали? — Доктор Кеннеді скинув на нього здивованим поглядом. — Ні, звичайно ж, ні. Про це ніколи не було й мови.

— Але звідки ви знаєте? — непевним голосом запитала Ґвенда.

— Моя люба дитино! Такого не було й не могло бути. Гелена покинула його й утекла з іншим чоловіком. Після цього він протягом певного часу перебував у дуже нерво¬вому стані. Його мучили жаскі сновидіння, хворі фанта¬зії. А останній шок викинув його за межі здорового глуз¬ду. Я не психіатр. Вони мають свої пояснення для таких речей. Якщо чоловік вважає, що краще його дружина по¬мерла б, аніж зрадила його, то він може переконати себе в тому, що вона мертва — і навіть у тому, що він її вбив.

Джайлз і Ґвенда нишком обмінялися застережливим поглядом.

— То ви цілком упевнені, що насправді він не зробив то¬го, що, на його думку, він зробив?

— Авжеж, я цілком упевнений. Я одержав два листи від Гелени. Один вона надіслала з Франції через тиждень піс¬ля свого від’їзду, а другий — через півроку. О, ні, ішлося про галюцинації в їхньому чистому вигляді.

Ґвенда набрала повні груди повітря.

— Будь ласка, розкажіть мені все, — попросила вона.

— Я розповім вам усе, що зможу, моя люба. Почну з то¬го, що Келвін перебував у специфічному невротичному ста¬ні протягом певного часу. Він прийшов до мене й усе мені розповів. Сказав, що його мучать тривожні сновидіння. Ці сновидіння, сказав він, завжди однакові й закінчувалися вони одним і тим самим — він душив Гелену. Я спробував проникнути в корінь проблеми — подумав, що, певно, він пережив тяжкий конфлікт у ранньому дитинстві. Мабуть, його батько й мати не були щасливим подружжям... Я не ста-ну заглиблюватися в ці подробиці. Вони цікаві лише для лі¬каря. Я рекомендував Келвіну проконсультуватися в пси¬хіатра, сказав, що в нас є першокласні фахівці, але він нічого не хотів слухати, він вважав свої сновидіння сутою нісенітницею.

Я запідозрив, що їхні стосунки з Геленою складаються не дуже добре, але він ніколи про це не згадував, а мені не хотілося ставити такі запитання. Кульмінація настала тоді, коли він прийшов у мій дім одного вечора — то була п’ятниця; пам’ятаю, я щойно повернувся з лікарні й поба¬чив, що він чекає на мене в кімнаті для консультацій; він був там уже чверть години. Коли я увійшов, він подивився на мене й сказав: «Я вбив Гелену».
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   23

Схожі:

Забуте вбивство (Крісті Агата) iconЛюдина сама своїми руками повинна прокладати шлях у житті(Агата Крісті)
Уся людська мудрість виявляється у двох словах: чекати І надіятися(Олександр Дюма)
Забуте вбивство (Крісті Агата) iconГра Дзеркал (Крісті Агата)
Вона — найпопулярніший автор усіх часів І на всіх мовах І за кількістю видань поступається лише І ііблії та Шекспіру. Вона — автор...
Забуте вбивство (Крісті Агата) iconТопити цуценят, навіть новонароджених – значить, скоювати вбивство....
«шлюбний період», неминуче стикається з проблемами. Самка привертає до себе псів зі всієї округи. Вони збираються біля вашого будинку,...
Забуте вбивство (Крісті Агата) iconСекція іноземних мов
Особливості вживання вигуків у жіночому дискурсі на основі роману «Загадка Сіттафорда» Агати Крісті
Забуте вбивство (Крісті Агата) iconКриміналістична характеристика та особливості розслідування злочинів проти життя особи
Вбивство є злочином проти життя особи І являє со­бою умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині (ст. 115 Кк)
Забуте вбивство (Крісті Агата) icon12. повідомлення про підозру > Поняття, зміст та значення повідомлення особи
Скласти повідомлення про підозру, по фабулам – зберігання наркотичних речочин, навмисне вбивство, кражідка, розбій
Забуте вбивство (Крісті Агата) iconПитання для студентів магістратури на комплексний державний іспит
Особливості кримінальної відповідальності за умисне вбивство з обтяжуючими обставинами (ст. 115 Кк). Постанова Пленуму Верховного...
Забуте вбивство (Крісті Агата) iconЗадача (Елементи комбінаторики)
Місс Марпл, розслідуючи вбивство, помітила, що від дому містера Девідсона від’їхало таксі. Вона помітила першу цифру цифру “2”. В...
Забуте вбивство (Крісті Агата) iconБіографія. 100 найважливіших подій 1991-2011 рр
Це те, чим пишаємося, І те, що нація воліла б забути. Перемоги, які були, І поразки, які ще не спокутували. Олімпійське золото, політ...
Забуте вбивство (Крісті Агата) iconЗображення невдалого походу Новгород-сіверського князя Ігоря на половців 1185р
Києва, про походи київських князів, про Олега та його похід на столицю Візантії Царгород (сучасний Стамбул), про войовничого Святослава,...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка