Забуте вбивство (Крісті Агата)




НазваЗабуте вбивство (Крісті Агата)
Сторінка6/23
Дата конвертації17.12.2013
Розмір2.05 Mb.
ТипДокументы
skaz.com.ua > Географія > Документы
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   23

Містер Пендерлі вибачливо розвів руками.

— Боюся, ми не зможемо вам цього сказати, містере Рід. У наших записах немає такої давньої інформації — тобто про здачу в оренду будинків із меблями або на дуже корот¬кі періоди. Мені дуже шкода, але я не зможу допомогти вам. Якби наш старий головний клерк містер Нарекот був досі живий — а він, на жаль, помер минулої зими — то, можли¬во, він став би вам у пригоді. Він мав дивовижну пам’ять, справді дивовижну і служив у нашій фірмі протягом трид¬цяти років.

— І немає більше нікого, хто міг би про це пам’ятати?

— Наш персонал — переважно люди молодого віку. Що¬правда, є ще сам старий містер Ґелбрейт. Він пішов на пен¬сію кілька років тому.

— То, може, він зміг би щось мені розповісти? — запи-тала Ґвенда.

— Я навіть не знаю, — сказав містер Пендерлі із сумні-вом у голосі. — Торік він пережив удар. Його розумові зді¬бності зазнали неабиякої шкоди. Йому вже більш як вісім¬десят, знаєте.

— А він живе в Дилмауті?

— О, так. У Калькутта-Лодж. Це невеличка й дуже гарна садиба на вулиці Сітон-роуд. Але не думаю...

II

— Тут надії мало, — сказав Джайлз Ґвенді. — Але ти ніко¬ли не знаєш. Ми не станемо писати йому листа. Підемо ту¬ди й спробуємо вплинути на нього своєю присутністю.

Калькутта-Лодж була оточена акуратним садочком, і ві¬тальня, куди їх запросили, теж була дуже акуратною, хоч і дещо захаращеною меблями. Вона пахла воском і лаком, блищала начищеною міддю, а її вікна були прикрашені гірляндами.

Тендітна жінка середнього віку з підозріливими очима увійшла до вітальні.

Джайлз швидко пояснив мету їхнього візиту, і вираз лю¬дини, яка чекає, що зараз її почнуть чистити пилососом, зійшов з обличчя міс Ґелбрейт.

— Пробачте, але навряд чи зможу допомогти вам, — ска¬зала вона. — Це було дуже давно, чи не так?

— Іноді людська пам’ять зберігає й давні спогади, — ска¬зала Ґвенда.

— Щодо мене, то я, власне, мало що знаю. Я ніколи не за¬ймалася справами. Майор Гелідей, кажете? Ні, я не пам’ятаю, щоб людина з таким прізвищем будь-коли приїздила в Дил¬маут.

— Можливо, ваш батько пам’ятає, — сказала Ґвенда.

— Батько? — похитала головою міс Ґелбрейт. — Він зараз майже нічого не помічає, а його пам’ять дуже непевна.

Погляд Ґвенди замислено зупинився на мідному столи¬ку з Бенареса, а потім ковзнув до слонів із чорного дерева, що йшли вервечкою на поличці каміна.

— Я сподіваюся, він може про це пам’ятати, — сказала вона, — адже мій батько тоді щойно повернувся з Індії. Ваш дім називається Калькутта-Лодж?

Вона замовкла, чекаючи відповіді.

— Так, — підтвердила міс Ґелбрейт. — Батько протягом певного часу жив у Калькутті. Він мав там бізнес. Потім ви¬бухнула війна, й у 1920-му він прибув сюди й організував тут фірму, але хотів би повернутися туди, так він завжди каже. Проте моя мати не була у захваті від життя за кордо¬ном — і звичайно ж, клімат там не можна назвати сприят¬ливим для здоров’я. Я, власне, не знаю, якщо хочете, то мо¬жете зустрітися з батьком. Але я не сказала б, що сьогодні один із його кращих днів.

Вона провела їх до невеличкого темного кабінету. Там у досить обшарпаному шкіряному кріслі сидів старий джентльмен із вусами, схожими на вуса моржа. Його об-личчя було трохи обернуте вбік. Він дивився на Ґвенду з очевидним схваленням, поки його дочка відрекомендо-вувала гостей.

— Моя пам’ять уже не та, якою вона була колись, — ска¬зав він досить безвиразним голосом. — Гелідей, кажете? Ні, такого прізвища я не пам’ятаю. Я знав хлопця у школі, у Йоркширі, з таким прізвищем, але то було не менш, як сімдесят років тому.

— Ми думаємо, він винаймав Дім-на-Горі, — сказав Джайлз.

— Дім-на-Горі? Хіба він тоді так називався? — Одна рух¬лива повіка містера Гелбрейта заплющилася й розплющи¬лася. — Там жила Фіндейсон. Дуже мила жінка.

— Мій батько міг узяти в оренду той будинок разом із меблями... Він тоді щойно повернувся з Індії.

— З Індії? З Індії, ви кажете? Я пригадую одного такого чоловіка — він був військовим. Він знав того негідника Мо¬хамеда Гасана, що обшахрував мене в оборудці з килима¬ми. Він мав молоду дружину й дитину — малу дівчинку.

— То була я, — твердо промовила Ґвенда.

— Он як... Невже й справді то були ви? Атож, час бі-жить... Як же пак його звали? Так, він шукав будинок із ме¬блями... справді... Місіс Фіндейсон тоді поїхала до Єгипту чи кудись-інде на зиму — з отими своїми дурними місія¬ми. Як же його звали, ніяк не можу пригадати...

— Гелідей, — сказала Ґвенда.

— Справді так, моя люба, — Гелідей. Майор Гелідей. Приємний чоловік. І дуже мила дружина — зовсім моло-да — білява, вона хотіла жити неподалік від своїх родичів чи щось таке. Атож, вона була дуже вродливою.

— А хто були її родичі?

— Не маю найменшого уявлення. Але ви на неї не схо¬жі.

Ґвенда мало не сказала: «Вона була лише моєю мачухою», але вирішила не ускладнювати тему й запитала:

— А якою вона була?

Цілком несподівано містер Ґелбрейт відповів:

— Вона видалася мені стривоженою. Атож, вона була чи¬мось стривожена. Так, він був дуже приємним чоловіком, той майор. Його вельми зацікавило, що я бував у Калькут¬ті. Він не був схожий на тих суб’єктів, які ніколи не виїзди¬ли за межі Англії. їхній світогляд надто вузький — сказав би я. А от я побачив світу. Як же пак його звали, того ма¬йора, який шукав будинок із меблями?

Він був наче старий грамофон, на який поставили зачов- гану платівку.

— Сент-Кетрін — ось як називався тоді той будинок. Він узяв його в оренду — за шість гіней за тиждень на той час, поки місіс Фіндейсон буде в Єгипті. Вона там і померла — сердешна душа. Будинок виставили на аукціон — хто ж його тоді купив? Ага, пригадую, Елворті. Сестри, усі ста¬рі діви — там їх був цілий гурт. Вони змінили назву будин¬ку — сказали, що Сент-Кетрін звучить надто по-папському. Вони були вельми налаштовані проти всього папського. Мали звичай роздавати релігійні брошури. Усі негарні і якісь примітивні. їх дуже цікавили негри — вони надси¬лали їм штани та біблії. Мали велике бажання навертати поган.

Несподівано він зітхнув і відкинувся на спинку стільця.

— Надто давно все це було, — сказав він із жалем. — Уже не пам’ятаю ні імен, ні прізвищ. Майор з Індії — приємний був чоловік... Я стомився, Ґледіс. Дай мені чаю.

Джайлз і Ґвенда подякували йому, подякували його доч¬ці й пішли.

— Отже, це доведено, — сказала Ґвенда. — Мій батько і я були в Домі-на-Горі. Що нам робити далі?

— Який же я був йолоп, — сказав Джайлз. — Сомерсет- Гауз.

— А що таке Сомерсет-ґауз? — запитала Ґвенда.

— Контора, де зберігаються записи про шлюби. Я поїду туди й наведу довідки про шлюб твого батька. Згідно з роз¬повіддю твоєї тітки, твій батько взяв шлюб зі своєю другою дружиною відразу по тому, як повернувся до Англії. Ти хіба не розумієш, Ґвендо, — як ми не подумали про це раніше? — адже цілком можливо, що Гелена була родичкою твоєї мачу¬хи, скажімо, її молодшою сестрою. У всякому разі, коли ми довідаємося, яким було її прізвище, то, може, нам пощастить знайти когось, хто дасть нам додаткові відомості про Дім- на-Горі. Адже старий сказав нам, ти пригадуєш, що вони хо¬тіли взяти в оренду будинок у Дилмауті, щоб оселитися по¬близу родичів місіс Гелідей. Якщо її родичі мешкають десь близько, ми зможемо щось довідатися від них.

— Джайлзе, — сказала Ґвенда. — Ти просто диво.

III

Зрештою Джайлз вирішив, що йому не обов’язково їхати в Лондон. Попри свою діяльну вдачу, яка завжди підштов¬хувала його повсюди їздити й робити все самому, він ви¬знав, що навести цю просту довідку можна доручити й ко¬мусь іншому.

Він зателефонував до своєї контори.

— Ось маємо! — радісно вигукнув він, коли надійшов очікуваний лист.

Він розкрив конверт, дістав звідти завірену копію свідо¬цтва про шлюб і прочитав:

— «П’ятниця, 7 серпня, Кенсинґтонське відділення. За¬реєстровано шлюб між Келвіном Джеймсом Гелідеєм і Ге¬леною Спенлав Кеннеді».

— Геленою? — скрикнула Ґвенда.

Вони подивились одне на одного.

Джайлз сказав повільно:

— Але ж... але... це не може бути вона. Адже вони роз¬лучилися, і вона знову вийшла заміж... і кудись поїхала.

— Ми не знаємо, чи вона справді кудись поїхала, — ска¬зала Ґвенда... і знову подивилася на чітко надруковане ім’я:

Геленою Спенлав Кеннеді

Геленою..

РОЗДІЛ сьолий

^ ДОМОР КЕГІГІЕДІ

Через кілька днів Ґвенда, прогулюючись по набережній під сильним вітром, несподівано зупинилася перед одним зі скляних павільйонів, що їх передбачлива місцева влада розпорядилася збудувати на той випадок, якщо комусь тре¬ба буде заховатися тут від негоди.

— Міс Марпл? — здивовано вигукнула вона.

Бо перед нею і справді була міс Марпл у теплому вовня¬ному пальті, обмотана кількома шарфами.

— Ви, певно, дуже здивувалися, побачивши мене тут, — жваво відповіла їй старенька. — Але мій лікар порадив ме¬ні поїхати на морське узбережжя, щоб трохи розвіятися, а ви так привабливо описали мені Дилмаут, що я виріши¬ла приїхати сюди, тим більше, що куховарка та лакей моєї подруги придбали тут готель.

— Але чому ви не прийшли відразу до нас? — запитала Ґвенда.

— О, гості іноді набридають, моя люба. Людей, які що¬йно одружилися, ліпше не турбувати. — Вона усміхнулася, коли Ґвенда запротестувала. — Я знаю, ви прийняли б ме¬не з великою радістю. Але як ваші справи? Чи просунули¬ся ви вперед у розгадуванні своєї таємниці?

— Ми вийшли на гарячий слід, — сказала Ґвенда, сідаю¬чи поруч із нею.

Вона детально розповіла про хід їхнього розслідування до самого сьогоднішнього дня.

— Щойно, — закінчила вона, — ми опублікували оголо¬шення в пресі, у місцевій, а також у «Тайме» та в інших ве¬ликих щоденних газетах. Ми лише попросили, щоб кожен, кому щось відомо про Гелену Спенлав Гелідей, повідомив про це нам, ну й усе таке. Я певна, ви зі мною згодні, що бо¬дай кілька відповідей ми одержимо.

— Я теж так думаю, моя люба, я теж так думаю.

Голос у міс Марпл звучав лагідно, як і завжди, але в її очах був вираз тривоги. Вона скинула швидким оцінливим погля¬дом на дівчину, яка сиділа перед нею. Лагідний тон міс Марпл був не зовсім щирим. їй здалося, Ґвенда чимось стурбована. Схоже, вона вже почасти зіткнулася з тим, що доктор Гейдок назвав «наслідками». Але відступати назад було пізно...

Міс Марпл промовила тоном лагідного вибачення:

— Скажу вам щиро, ваша справа мене зацікавила. У моєму житті так мало відбувається чогось такого, що примушува¬ло б мене хвилюватися. Гадаю, ви не вважатимете мене над¬то доскіпливою, якщо я попрошу вас розповідати мені, як у вас просуватимуться справи?

— Звичайно, я про все вам повідомлятиму, — сказала Ґвен¬да з теплим почуттям. — Ви будете в курсі всіх подій. Адже якби не ви, я б зараз набридала лікарям, благаючи, щоб вони засадили мене до божевільні. Скажіть мені адресу, за якою ви тут оселилися, і приходьте до нас чогось випити — я маю на увазі випити філіжанку чаю — й оглянути наш дім. Адже ви повинні ознайомитися з місцем злочину, чи не так?

Вона засміялася, але її сміх прозвучав дещо нервово.

Коли Ґвенда пішла, міс Марпл лагідно похитала головою й спохмурніла.

II

Джайлз і Ґвенда щодня нетерпляче переглядали свою по¬шту, але спершу їхні сподівання не виправдалися. Вони одержали тільки два листи від агентів приватного розшу¬ку, які виявили бажання провести для них розслідування, посилаючись на свою професійну компетентність.

— До них ми можемо звернутися й пізніше, — сказав Джайлз. — І якщо ми справді захочемо скористатися по-слугами якоїсь агенції, то оберемо фірму найвищого кла¬су, а не людей, що самі себе пропонують через посередни¬цтво пошти. Утім, не бачу, що вони могли б зробити такого, чого ми вже не зробили. ,

Його оптимізм (або покладання на власні сили) виправ¬дався через кілька днів. Ріди одержали листа, написаного тим чітким і водночас не дуже розбірливим почерком, що притаманний людям кабінетної діяльності:

Ґолз-Гіл

Вудлі-Болтон

Шановний сер!

У відповідь на ваше оголошення в «Тайме» повідомляю, що Гелена Спенлав Кеннеді — моя сестра. Я втратив кон¬такт із нею багато років тому й буду радий отримати якісь вісті про неї.

З повагою

Джеймс Кеннеді, доктор медицини

— Вудлі-Болтон, — сказав Джайлз. — Це не так далеко. Ту¬тешні жителі їздять у Вудлі-Кемп на пікніки. Це велика рів¬нина, поросла вересом. Десь миль за тридцять звідси. Ми напишемо докторові Кеннеді й запитаємо, чи він не проти, якщо ми приїдемо до нього, чи, може, він приїде до нас.

Доктор Кеннеді написав, що готовий прийняти їх на-ступної середи, й у той день вони поїхали до нього.

Село Вудлі-Болтон розкинулося на схилі пагорба. Буди-нок під назвою Ґолз-Гіл стояв на самій його вершині, з ви¬дом на рівнину Вудлі-Кемп та на вересові пустища, що тя¬гайся до самого моря.

— Незатишне місце, я сказала б, — промовила Ґвенда, затремтівши.

У самому будинку було теж голо й незатишно, і доктор Кеннеді явно не визнавав такі новітні вигадки, як централь¬не опалення. Жінка, що відчинила їм двері, була темново¬лоса й неприваблива. Вона провела їх через порожній хол до кабінету, де доктор Кеннеді підвівся, щоб їх привітати. То була довга кімната з досить високою стелею й полиця¬ми, майже цілком заповненими книжками.

Доктор Кеннеді був сивоголовий літній чоловік із го-стрими очима, які блищали з-під кущуватих брів. Він по-дивився на них обох пильним поглядом.

— Містер і місіс Рід? Сідайте тут місіс Рід, це, мабуть, найзручніше крісло. То з чим ви до мене прийшли?

Джайлз розповів історію, яку вони підготували наперед.

Він та його дружина нещодавно побралися в Новій Зелан¬дії. Після цього вони переїхали до Англії, де його дружина жила протягом короткого часу в дитинстві, і тепер вона на¬магається знайти давніх друзів і знайомих своєї родини.

Доктор Кеннеді був стриманим і суворим. Він тримався чемно, але його вочевидь дратувала колоніальна наполе¬гливість, із якою ці молоді люди здійснювали свій сенти¬ментальний пошук родинних зв’язків.

— То ви думаєте, моя сестра, — точніше, моя зведена се¬стра, — а можливо, і я — ваші родичі? — запитав він Ґвен- ду чемно, але з прихованою ворожістю.

— Вона була моєю мачухою, — сказала Ґвенда. — Дру¬гою дружиною мого батька. Хоч я її, звісно, не пам’ятаю. Я була надто маленька. Моє дівоче прізвище — Гелідей.

Він пильно подивився на неї — і несподівана усмішка осяяла його обличчя. Він ніби став іншою людиною, його непривітність не знати куди й поділася.

— Святий Боже! — сказав він. — Тільки не кажіть мені, що ви Ґвенні!

Ґвенда радісно кивнула головою. Давно забуте дитяче ім’я пролунало в її вухах як щось дуже знайоме та приязне. І

— Так, — підтвердила вона. — Я Ґвенні.

— Господи, спаси мою душу. Уже доросла й одружена. Як швидко минає час! Адже відтоді минуло п’ятнадцять — ба навіть більше! — років. Ви, звичайно, не пам’ятаєте мене?

Ґвенда похитала головою.

— Я не пам’ятаю навіть свого батька. Я бачу тепер своє минуле, наче велику білу пляму.

— Атож, перша дружина Гелідея була родом із Нової Зе¬ландії — пригадую, він мені це казав. То чудова країна, я думаю.

— Це найкраща країна у світі — але Англію я також люблю.

— Ви приїхали сюди на короткий час чи маєте намір тут оселитися? — Він подзвонив. — Ми з вами вип’ємо чаю.

Коли увійшла висока жінка, він їй сказав:

— Будь ласка, принесіть нам чаю... і... грінок із маслом... або тістечка... або щось таке.

Його статечна економка подивилася на них убивчим по¬глядом, але слухняно відповіла: «Гаразд, сер!» — і вийшла.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   23

Схожі:

Забуте вбивство (Крісті Агата) iconЛюдина сама своїми руками повинна прокладати шлях у житті(Агата Крісті)
Уся людська мудрість виявляється у двох словах: чекати І надіятися(Олександр Дюма)
Забуте вбивство (Крісті Агата) iconГра Дзеркал (Крісті Агата)
Вона — найпопулярніший автор усіх часів І на всіх мовах І за кількістю видань поступається лише І ііблії та Шекспіру. Вона — автор...
Забуте вбивство (Крісті Агата) iconТопити цуценят, навіть новонароджених – значить, скоювати вбивство....
«шлюбний період», неминуче стикається з проблемами. Самка привертає до себе псів зі всієї округи. Вони збираються біля вашого будинку,...
Забуте вбивство (Крісті Агата) iconСекція іноземних мов
Особливості вживання вигуків у жіночому дискурсі на основі роману «Загадка Сіттафорда» Агати Крісті
Забуте вбивство (Крісті Агата) iconКриміналістична характеристика та особливості розслідування злочинів проти життя особи
Вбивство є злочином проти життя особи І являє со­бою умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині (ст. 115 Кк)
Забуте вбивство (Крісті Агата) icon12. повідомлення про підозру > Поняття, зміст та значення повідомлення особи
Скласти повідомлення про підозру, по фабулам – зберігання наркотичних речочин, навмисне вбивство, кражідка, розбій
Забуте вбивство (Крісті Агата) iconПитання для студентів магістратури на комплексний державний іспит
Особливості кримінальної відповідальності за умисне вбивство з обтяжуючими обставинами (ст. 115 Кк). Постанова Пленуму Верховного...
Забуте вбивство (Крісті Агата) iconЗадача (Елементи комбінаторики)
Місс Марпл, розслідуючи вбивство, помітила, що від дому містера Девідсона від’їхало таксі. Вона помітила першу цифру цифру “2”. В...
Забуте вбивство (Крісті Агата) iconБіографія. 100 найважливіших подій 1991-2011 рр
Це те, чим пишаємося, І те, що нація воліла б забути. Перемоги, які були, І поразки, які ще не спокутували. Олімпійське золото, політ...
Забуте вбивство (Крісті Агата) iconЗображення невдалого походу Новгород-сіверського князя Ігоря на половців 1185р
Києва, про походи київських князів, про Олега та його похід на столицю Візантії Царгород (сучасний Стамбул), про войовничого Святослава,...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка