Забуте вбивство (Крісті Агата)




НазваЗабуте вбивство (Крісті Агата)
Сторінка5/23
Дата конвертації17.12.2013
Розмір2.05 Mb.
ТипДокументы
skaz.com.ua > Географія > Документы
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   23

— Але воно часто тут буває вологим і задушливим. Во¬но, знаєте, не збадьорює.

Доктор Гейдок подивився на неї з проблиском цікавості.

— Я пришлю вам тонік, — сказав він тоном люб’язної по¬служливості.

— Дякую вам, докторе. Істонський сироп мені завжди допомагає.

— Я не маю потреби в тому, щоб ви диктували мені мої

рецепти, жінко. „

— Я подумала, можливо, мені варто змінити повітря...

Міс Марпл запитливо дивилася на нього своїми наївни-ми синіми очима.

— Вас тут щойно не було три тижні.

— Я знаю. Але я була в Лондоні, де атмосфера нервова, як вам відомо. А потім поїхала на північ — у промислову зону. Це було не морське повітря, яке освіжає й бадьо¬рить.

Доктор Гейдок спакував свою сумку. Потім обернувся з усмішкою.

— Я готовий вислухати, чому ви по мене послали, — ска¬зав він. — Ви тільки скажіть мені, чого ви хочете, і я це по¬вторю за вами. Ви хочете послатися на мою професійну думку, що вам потрібне свіже морське повітря...

— Я знала, ви мене зрозумієте, — вдячно промовила міс Марпл.

— Морське повітря — справді чудова річ. Тож негайно вирушайте до Істбурна, бо інакше ваше здоров’я може різ¬ко погіршитися.

— В Істбурні, я думаю, надто холодно. Там зовсім мало рослинності, як вам відомо.

— У такому разі Бурнемаут або острів Байта.

Міс Марпл підморгнула йому.

— Мені завжди здавалося, що малі містечка набагато приємніші.

Доктор Гейдок знову опустився на стілець.

— Ви розбудили мою цікавість. То яке містечко на узбе¬режжі ви пропонуєте?

— Я думала про Дилмаут.

— Досить миле містечко. Щоправда, глухе й малоцікаве. То чому ви обрали Дилмаут?

Протягом хвилини або двох міс Марпл мовчала. Її по-гляд знову став стурбованим. Вона сказала:

— Якби одного дня ви випадково зіткнулися з фактом, який указував би на те, що багато років тому — дев’ятна¬дцять або двадцять — було скоєне вбивство. Той факт був би відомий лише вам, ніхто раніше про це не повідомляв і ніхто нічого не підозрював. Що ви зробили б?

— Убивство в ретроспективі, так?

— Достоту так.

— Нікого не засудили несправедливо? Ніхто не постраж¬дав унаслідок того вбивства?

— Наскільки мені відомо, ні.

— Гм. Убивство в ретроспективі. Забуте вбивство. Що ж, я вам скажу свою думку. Я не став би ворушити забуте вбивство — ось що я зробив би. Розворушувати вбивство небезпечно. І, я сказав би, дуже небезпечно.

— Боюсь, я з вами згодна.

— Люди кажуть, убивця завжди повторює свої злочини. Це неправда. Існує різновид убивці, який скоює злочин, спромагається приховати його, а потім докладає всіх мож¬ливих зусиль, щоб ніколи більше не наражати себе на ри¬зик. Я не хочу сказати, що потім такі люди живуть щасли¬во, — яв це не вірю, — бо існує багато способів розплати. Але бодай зовні все йде гаразд. Мабуть, саме так було у ви¬падку з Мадлен Сміт, а потім й у випадку з Ліззі Борден. Провина Мадлен Сміт не була доведена, а Ліззі звинувати¬ли — але багато людей думають, що обидві ті жінки були винні. Я міг би назвати й інші випадки. Ті люди ніколи не повторювали своїх злочинів — одне вбивство дало їм те, чого вони хотіли, і вони були задоволені. Але якби їм загрожувала небезпека? Я думаю, ваш убивця, хоч би ким він або вона були, належав саме до такого різновиду. Він скоїв злочин і позамітав за собою сліди, і ніхто нічого не за-підозрив. Але припустімо, хтось почне докопуватися, ниш¬порити, перевертати каміння і зрештою, можливо, відкриє істину? То що в такому випадку робитиме ваш убивця? Просто стоятиме, усміхаючись, тоді як мисливець підхо¬дитиме до нього все ближче й ближче? Ні, якщо тут не йдеться про принципи, я залишив би все так, як воно є. — І він повторив свою попередню фразу: — Я не став би ворушити забуте вбивство.

І додав твердим голосом:

— І такий вам буде мій наказ: облиште все, як воно є.

— Але ця справа стосується не тільки мене. Вона сто-сується також двох чудових дітей. Дозвольте, я вам усе розповім.

І вона розповіла йому всю історію, а Гейдок вислухав її.

— Диво та й годі, — сказав він, коли міс Марпл закінчи¬ла. — Дивовижний збіг. Усе тут, власне, викликає подив. Але, думаю, ви собі чудово усвідомлюєте, які можуть бути наслідки?

— О, звичайно. Але вони поки що цього не розуміють.

— Це може призвести до великого нещастя, і тоді вони гірко пожалкують, що розбудили це приспане вбивство. Скелети мають залишатися у своїх домовинах. А проте, скажу вам, я цілком розумію погляд того молодого Джайл- за. Хай йому сто чортів, але я теж не зміг би залишити там усе, як є. Навіть мене розбирає тепер цікавість, хоч я й не жи¬ву в тому домі...

Він урвав свою мову й подивився на міс Марпл суворим поглядом.

— То саме цим пояснюється ваше бажання подихати сві¬жим повітрям Дилмаута? Ви хочете втрутитися в щось та¬ке, що не має до вас найменшого стосунку.

— Авжеж, не має, докторе Гейдок. Але я хвилююся за тих двох. Вони молоді, недосвідчені й надто довірливі та наїв¬ні. Я відчуваю необхідність бути там і наглядати за ними.

— То ось чому ви туди ідете. Щоб доглянути за ними! Не¬вже ви не можете обминути жодного вбивства? Навіть убивства в ретроспективі?

Міс Марпл відповіла йому слабкою усмішкою.

— Але ж ви не можете не погодитися з тим, що кілька тижнів, прожитих у Дилмауті, будуть корисними для мого здоров’я?

— Вони радше допровадять вас до могили, — сказав док¬тор Гейдок. — Але ж ви однаково мене не послухаєте!

III

Міс Марпл пішла навідати своїх друзів, полковника та мі¬сіс Бентрі, і зустріла полковника на під’їзній алеї до їхньо¬го будинку. У руці в нього була рушниця, а біля його ніг — спанієль. Він сердечно привітався з нею.

— Я радий знову вас бачити. Як там Лондон?

Міс Марпл відповіла, що з Лондоном усе гаразд. Небіж иодив її на кілька театральних вистав.

— Певно, ваші родичі — великі сноби. Щодо мене, то я цікавлюся лише музичною комедією.

Міс Марпл сказала, що дивилася російську п’єсу, вона була цікава, хоч, можливо, і трохи задовга.

— Росіяни! — зневажливо вигукнув полковник Бентрі.

Одного разу йому дали почитати роман Достоєвського,

коли він лежав у приватній лікарні.

Він додав, що міс Марпл знайде До ■ лі в саду.

Місіс Бентрі завжди можна було знайти тільки в саду. Садівництво було її пристрастю. Її улюбленою літературою були каталоги цибулин, а її мова була насичена примулами, цибулинами, квітковими кущами та альпійськими дивови¬жами. Перше, що побачила від неї міс Марпл, був широкий зад, обтягнутий вилинялою твідовою спідницею.

На звук кроків, що наближалися, місіс Бентрі знову набу¬ла вертикальної пози, стогнучи та кривлячись від болю, бо її захоплення нагородило її ревматизмом, втерла піт на об¬личчі вимазаною в землі долонею й привіталася з подругою.

— Я вже чула, що ти повернулася, Джейн, — сказала во¬на. — Як тобі мої квіти дельфініуму? А мій тирлич тобі по¬добається? Я мала з ним трохи мороки, але тепер начебто він добре прижився. Але нам потрібен дощ. Досі було жах¬ливо сухо. Естер сказала мені, що ти хвора й лежиш у ліж¬ку, — додала вона (Естер була куховаркою місіс Бентрі, а крім того, постачала її сільськими новинами). — Я рада, що це виявилося неправдою.

— Я лише трохи перевтомилася, — сказала міс Марпл. — Доктор Гейдок вважає, що мені треба подихати морським повітрям. Я досить виснажена.

— Хай і так, але ти не можеш поїхати до моря тепер, — сказала місіс Бентрі. — Це абсолютно найкращий час для роботи в саду. Твої бордюри, мабуть, щойно зацвіли.

— Доктор Гейдок рекомендує мені їхати зараз.

— Доктор Гейдок справді не такий йолоп, як решта ліка¬рів, — змушена була визнати місіс Бентрі.

— Мені спала на думку твоя куховарка, Доллі.

— Яка куховарка? Тобі потрібна куховарка? Ти ж маєш на увазі не ту жінку, що була схильна до пияцтва?

— Ні, ні, ні. Я говорю про ту, що вміла готувати такі смач¬ні тістечка. Ту, чий чоловік служив у вас старшим лакеєм.

— А, ти маєш на увазі Мок Тертл, — сказала місіс Бен-трі, відразу зрозумівши, про кого йшлося. — Жінку з гли¬боким і трагічним голосом, що завжди говорила таким то¬ном, ніби ось-ось заплаче. З неї була добра куховарка. А чоловік у неї був гладкий і досить ледачий. Артур за¬вжди казав, що він розбавляє віскі водою. Я не знаю, чи так справді було. Лихо в тому, що коли ви наймаєте на службу подружжя, то хтось із двох завжди буває незадо¬вільним. Вони отримали спадок від якогось колишнього працедавця й купили готель на південному узбережжі.

— Саме про це я й подумала. Адже вони тепер живуть у Дилмауті?

— Саме там. Дилмаут, вулиця Сі-Перейд, чотирнадцять.

— Я подумала, що позаяк доктор Гейдок рекомендував мені трохи пожити на узбережжі моря, то я могла б поїха¬ти туди. їхнє прізвище Сондерс, чи не так?

— Так. Це чудова думка, Джейн. Ти нічого кращого не мо¬гла б придумати. Місіс Сондерс догляне за тобою, а що тепер кінець сезону, то вони будуть раді прийняти тебе й ві¬зьмуть недорого. Завдяки добрій кухні та морському пові¬трю ти швидко оклигаєш.

— Дякую тобі, Доллі, — сказала міс Марпл. — Сподіва¬юся, так і буде.

РОЗДІЛ шостий

ГРА Ь ДЕТЕКТиЬІЬ

— Де, ти думаєш, лежало тіло? — запитав Джайлз. — Тут?

Він і Ґвенда стояли в холі Дому-на-Горі. Вони приїхали сюди вчора, пізно ввечері, і Джайлз був тепер охоплений справжнім мисливським азартом. Він утішався цим розслі¬дуванням, наче малий хлопчик новою іграшкою.

— Та десь там, — сказала Ґвенда. Вона трохи піднялася сходами й подивилася згори критичним поглядом. — Атож, я думаю, воно лежало саме там.

— Повзи вниз, — сказав Джайлз. — Адже тобі років три не більше.

Ґвенда слухняно поповзла вниз.

— Ти не могла бачити чоловіка, який промовив ті слова?

— Не пригадую, щоб я його бачила. Він, мабуть, стояв тро¬хи далі, атож — там. Я бачила лише його величезні лапи.

— Лапи? — здивовано перепитав Джайлз.

— То були справді лапи. Сірі лапи — не людські.

— Що ти вигадуєш, Ґвендо. Це ж не було вбивство на ву¬лиці Морґ. Люди не мають лап.

— Але він мав лапи.

Джайлз із сумнівом подивився на неї.

— Ти, певно, вигадала це потім.

— А тобі не здається, що я взагалі усе вигадала? — по¬вільно проказала Ґвенда. — Ти знаєш, Джайлзе, я вже ба¬гато міркувала про це. Мені здається імовірнішим, що вся та подія була сном. І чом би справді їй не бути сном? Я мо¬

гла дитиною побачити такий сон і дуже злякатися, а потім запам’ятати його надовго. Тобі не здається, що це дуже ймовірне пояснення? Адже ніхто в Дилмауті не має най¬меншого уявлення про те, що тут хтось когось убив або хтось раптово помер чи зник, і взагалі ніхто не пам’ятає ні¬чого дивного й незвичайного про цей дім.

Тепер Джайлз здавався малим хлопчиком іншого різно¬виду — хлопчиком, у якого відібрали його нову іграшку.

— Мабуть, і справді твоє видіння могло бути лише жах¬ливим сном, — неохоче зізнався він.

А тоді раптом обличчя йому проясніло.

— Ні, — сказав він. — Я в це не вірю. Тобі, звичайно, мо¬гли наснитися мавпячі лапи і хтось мертвий, але хай мене чорти візьмуть, якщо тобі могла приснитися та цитата з п’єси «Герцогиня д’Амальфі».

— Я могла почути її від когось, а потім вона мені при-снилася.

— Не думаю, щоб дитина була спроможна на це. Так мо¬гло статися тільки в тому випадку, якщо ти почула її за об¬ставин глибокого потрясіння — а в такому разі ми знову повертаємося туди, де були. Стривай-но, я все зрозумів. Це лапи тобі приснилися. Ти побачила труп і почула слова, і ти була перелякана, а потім тобі наснився кошмарний сон, і в тому сні були мавпячі лапи — можливо, ти дуже бояла¬ся мавп.

У погляді Ґвенди був сумнів, а проте вона повільно мо-вила:

— Думаю, могло бути й так...

— Я хотів би, щоб ти пригадала більше... Спускайся сю¬ди, у хол. Заплющ очі. Думай... Тобі більше нічого не при¬гадалося?

— Ні, не пригадалося, Джайлзе... Що більше я думаю, то далі все це відходить... Тобто я починаю тепер сумнівати¬ся, чи я взагалі щось бачила. Можливо, того вечора в театрі я просто пережила тимчасове затьмарення свідомості або щось таке.

— Ні. До того затьмарення свідомості щось спричини-лося. Міс Марпл теж так думає. А що ти скажеш про «Ге¬лену»? Безперечно, ти щось пам’ятаєш про Гелену.

— Я нічого не пам’ятаю. Тільки ім’я.

— Можливо навіть, ти його перекрутила.

— Ні, я нічого не перекрутила. То була Гелена.

Ґвенда здавалася впертою й переконаною.

— Але якщо ти так певна, що то була Гелена, то мусиш щось знати про неї, — слушно припустив Джайлз. — Ти знала її добре? Вона тут мешкала? Чи лише приїхала сюди в гості?

— Я тобі сказала, що не знаю.

Ґвенда почала здаватися напруженою й роздратованою.

Джайлз спробував інший підхід.

— А кого ще ти могла б пригадати? Свого батька?

— Ні. Тобто я не знаю. Я, звичайно, щодня бачила його фотографію. Тітка Елісон мала звичку казати мені: «Це твій тато». Але я не пам’ятаю, щоб він був тут, у цьому будинку.

— А ти не могла б пригадати якихось слуг, няньок абощо?

— Ні, ні. Чим напруженіше я намагаюся когось пригада¬ти, тим більше все перетворюється на білу пляму. Те, що я знаю, перебуває десь на самому дні моєї підсвідомості — як намагання підійти до цих дверей. Я не пригадала, що там були двері. Можливо, якщо ти перестанеш так наполе¬гливо мене сіпати, Джайлзе, я зможу пригадати щось іще. Але свідомі спроби пригадати щось приречені на невдачу. Це було так давно.

— Я не думаю, що вони приречені на повну невдачу — навіть стара міс Марпл так не думає.

— Вона не підказала нам, що тут можна було б зроби-ти, — промовила Ґвенда. — Але я певна, якісь ідеї в неї бу¬ли, я це зрозуміла з того, як блищали її очі. Цікаво, що во¬на робила б на нашому місці?

— Навряд чи вона придумала б щось таке, чого ми не мо¬гли б придумати, — розважливо сказав Джайлз. — Нам слід припинити снувати спекулятивні здогади, Ґвендо, і спро¬бувати систематично розглянути відомі нам факти. Я вже дещо зробив — переглянув у парафіяльному реєстрі спис¬ки смертей. Серед небіжчиків немає жінки на ім’я Гелена відповідного віку. Власне, за той період, який я переглянув, узагалі не померла жодна з Гелен, за винятком такої собі Гелени Паґ, віком дев’яносто чотири роки. Тепер ми повин¬ні вигадати якийсь інший практичний підхід. Якщо твій батько та, імовірно, твоя мачуха мешкали в цьому домі, то вони мусили або купити його, або взяти в оренду.

— Як розповів мені садівник Фостер, до Генґрейвів цим будинком володіли люди на прізвище Елворті, а до них — місіс Фіндейсон. Більше ніхто.

— Твій батько міг купити його й жити в ньому протягом дуже короткого часу, а потім він його продав. Але, думаю, більш імовірно, що він винаймав його — можливо, узяв в оренду разом із меблями. Якщо так, то наш найбільший шанс у тому, щоб опитати агентів із нерухомого майна.

Опитування агентів із нерухомого майна не забрало в них багато часу. У Дилмауті таких агенцій було лише дві. Вілкін- сони прибули сюди не так давно. Вони відкрили свою фір¬му лише одинадцять років тому й мали справу переважно з невеличкими бунгало та новими будинками на околицях міста. Інші агенти, панове Ґелбрейт та Пендерлі, були тією фірмою, в якої Ґвенда купила будинок. Коли Ріди прийшли до них, Джайлз розповів їм таку історію. Він із дружиною в захваті від Дому-на-Горі та й узагалі від Дилмаута. Місіс Рід лише щойно відкрила, що вона жила в Дилмауті, коли була малою дитиною. У неї збереглося дуже мало спогадів про це місце, і їй здається, що саме Дім-на-Горі був тим будинком, у якому вона мешкала, але цілковитої певності в цьому вона не має. Чи в їхніх записах немає відомостей про те, що цей будинок здавали в оренду майорові на пріз¬вище Гелідей? Це могло бути вісімнадцять або дев’ятнадцять років тому...
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   23

Схожі:

Забуте вбивство (Крісті Агата) iconЛюдина сама своїми руками повинна прокладати шлях у житті(Агата Крісті)
Уся людська мудрість виявляється у двох словах: чекати І надіятися(Олександр Дюма)
Забуте вбивство (Крісті Агата) iconГра Дзеркал (Крісті Агата)
Вона — найпопулярніший автор усіх часів І на всіх мовах І за кількістю видань поступається лише І ііблії та Шекспіру. Вона — автор...
Забуте вбивство (Крісті Агата) iconТопити цуценят, навіть новонароджених – значить, скоювати вбивство....
«шлюбний період», неминуче стикається з проблемами. Самка привертає до себе псів зі всієї округи. Вони збираються біля вашого будинку,...
Забуте вбивство (Крісті Агата) iconСекція іноземних мов
Особливості вживання вигуків у жіночому дискурсі на основі роману «Загадка Сіттафорда» Агати Крісті
Забуте вбивство (Крісті Агата) iconКриміналістична характеристика та особливості розслідування злочинів проти життя особи
Вбивство є злочином проти життя особи І являє со­бою умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині (ст. 115 Кк)
Забуте вбивство (Крісті Агата) icon12. повідомлення про підозру > Поняття, зміст та значення повідомлення особи
Скласти повідомлення про підозру, по фабулам – зберігання наркотичних речочин, навмисне вбивство, кражідка, розбій
Забуте вбивство (Крісті Агата) iconПитання для студентів магістратури на комплексний державний іспит
Особливості кримінальної відповідальності за умисне вбивство з обтяжуючими обставинами (ст. 115 Кк). Постанова Пленуму Верховного...
Забуте вбивство (Крісті Агата) iconЗадача (Елементи комбінаторики)
Місс Марпл, розслідуючи вбивство, помітила, що від дому містера Девідсона від’їхало таксі. Вона помітила першу цифру цифру “2”. В...
Забуте вбивство (Крісті Агата) iconБіографія. 100 найважливіших подій 1991-2011 рр
Це те, чим пишаємося, І те, що нація воліла б забути. Перемоги, які були, І поразки, які ще не спокутували. Олімпійське золото, політ...
Забуте вбивство (Крісті Агата) iconЗображення невдалого походу Новгород-сіверського князя Ігоря на половців 1185р
Києва, про походи київських князів, про Олега та його похід на столицю Візантії Царгород (сучасний Стамбул), про войовничого Святослава,...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка