Забуте вбивство (Крісті Агата)




НазваЗабуте вбивство (Крісті Агата)
Сторінка4/23
Дата конвертації17.12.2013
Розмір2.05 Mb.
ТипДокументы
skaz.com.ua > Географія > Документы
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   23

— І саме тому я відразу подумала про іграшки, про дім для ляльок і про шухляди з іграшками?

— Атож. І про ванну, облицьовану червоним деревом. Ви мені сказали, що уявили собі, як у ній плавають качки, від¬разу, як тільки її побачили.

Ґвенда сказала замислено:

— Мені й справді здалося, що я знаю, де там усе є — і кух¬ня, і комод із білизною. І я весь час думала про те, що існу¬ють двері, які ведуть із вітальні в їдальню. Але хіба можли¬во, щоб я тепер приїхала до Англії й купила саме той дім, у якому жила багато років тому?

— А чом би й ні, моя люба? Це просто дивовижний збіг, а дивовижні збіги в житті трапляються. Ваш чоловік хотів мати будинок на південному узбережжі, ви шукали такий будинок і випадково натрапили на дім, який розбудив ва¬шу пам’ять і привабив вас. Він був прийнятного для вас розміру й продавався за помірковану ціну, тож ви купили його. Це аж ніяк не можна вважати чимось неймовірним. Якби цей будинок належав до тих, які називають (і нерід¬ко слушно) «дім із привидами», гадаю, ви повелися б інак¬ше. Але у вас не виникло якоїсь відрази до нього, крім тієї миті, коли, як ви мені розповіли, ви почали спускатися схо¬дами й подивилися згори на хол.

Вираз страху знову промайнув в очах Ґвенди.

— Ви хочете сказати, що Гелена... це теж правда? — за¬питала вона.

Міс Марпл відповіла їй дуже лагідним голосом:

— Я думаю, що так, моя люба... Думаю, ми повинні ви¬ходити з того припущення, що коли інші події — це ваші спогади, то й вона — ваш спогад...

— Тобто я й справді бачила там вбиту людину — заду¬шену, — і вона лежала там мертва?

— Я думаю, ви не усвідомлювали, що вона задушена, на цю думку наштовхнула вас п’єса, яку ви вчора дивилися, і ваш досвід дорослої людини, який підказує вам, що може означати синє спотворене обличчя. Я думаю, навіть дуже мала дитина, яка спускалася сходами, могла впізнати на¬сильство, смерть та зло й пов’язати їх із певною послідов¬ністю слів, бо я не маю сумніву, що вбивця справді про¬мовив ці слова. Та сцена мала бути великим потрясінням для дитини. Діти — дивні малі створіння. Коли вони ду¬же налякані, а надто тим, чого не розуміють, вони про це не говорять. Вони ховають його десь у собі. Можливо, на¬віть забувають. Але пам’ять зберігає той спогад, хоч і десь дуже глибоко.

Ґвенда зробила глибокий вдих.

— І ви думаєте, щось подібне трапилося й зі мною? Але чому я тоді не пам’ятаю про все це тепер?

— Важко запам’ятати все по порядку. І нерідко, коли людина робить таку спробу, її пам’ять відсуває ці події ще далі. Але як на мене, то існують одна або дві ознаки, які вказують на те, що було саме так. Наприклад, коли ви роз¬повідали мені про те, що з вами сталося в театрі учора ввечері, то застосували таке сполучення слів, яке багато про що говорить. Ви сказали, що «дивилися крізь пери¬ла» — але за нормальних обставин, як вам відомо, люди¬на дивиться в хол не крізь перила, а поверх них. Лише ди¬тина могла дивитися крізь.

— Ви дуже слушно це помітили, — відразу погодилася Ґвенда.

— Малопомітні речі дуже часто бувають значущими.

— Але хто вона була, ґелена? — запитала Ґвенда з розгу¬бленим подивом.

— Скажіть-но мені, моя люба, ви досі переконані, що то була Гелена?

— Так... Це дуже дивно, бо я не знаю, хто така «Гелена», але разом із тим я її знаю — тобто я знаю, що там лежала «Гелена»... Але як я зможу довідатися більше?

— Я думаю, вам треба насамперед з’ясувати, чи були ви її Англії в ранньому дитинстві або, принаймні, чи могли ви тут бувати. Ваші родичі...

— Тітка Елісон, — урвала її Ґвенда. — Я певна, вона знає, була я тут чи не була.

— Тоді я раджу вам надіслати їй листа авіапоштою. На¬пишіть їй, що виникли обставини, за яких вам конче тре¬ба знати, бували ви в Англії чи ні. Думаю, ви отримаєте від¬повідь авіапоштою ще до того, як приїде ваш чоловік.

— О, дякую вам, міс Марпл. Ви були дуже доброю до ме¬не. І, сподіваюся, ваші припущення відповідають дійсності.

Бо якщо так, то зі мною все гаразд. Я маю на увазі, що в мо¬їх проблемах немає нічого надприродного.

Міс Марпл усміхнулася.

— Я сподіваюся, що все так і є, як ми думаємо. Післязав¬тра я маю намір поїхати на північ Англії навідати своїх дав¬ніх друзів. Я повертатимуся через Лондон десь днів за де¬сять. Якщо ви та ваш чоловік на той час будете тут і якщо ви одержите відповідь на свого листа, то мені буде надзви¬чайно цікаво знати результат.

— Звичайно, люба міс Марпл! Хай там як, а я хочу позна¬йомити вас із Джайлзом. Він чарівний чоловік. І ми, зви¬чайно ж, детально обговоримо разом цю історію.

Настрій Ґвенди майже повернувся тепер до нормаль-ного.

Але міс Марпл здавалася замисленою.

РОЗДІЛ П'ятий

УБІІЬСТЮ Ь РЕТРОСПЕІЯТиЬІ

Десь через десять днів міс Марпл увійшла до невеличкого готелю у кварталі Мейфер, і там її з радісним ентузіазмом зустріло молоде подружжя — містер і місіс Рід.

— Це мій чоловік, міс Марпл. Джайлзе, я не можу тобі передати, яку велику послугу зробила мені міс Марпл.

— Я дуже радий познайомитися з вами, міс Марпл. Ґвен- да розповіла мені, що вдарилася тоді в паніку й мало не за¬гнала себе до божевільні.

Лагідні сині очі міс Марпл окинули Джайлза схвальним поглядом. Вельми привабливий молодик, високий і біля-вий, який мав дуже зворушливу звичку раз по раз кліпати очима від уродженої сором’язливості. Вона відзначила його рішуче підборіддя й трохи випнуту щелепу.

— Ми вип’ємо чаю в невеличкому темному вестибюлі, де ніколи нікого не буває, — сказала Ґвенда. — А потім по¬кажемо міс Марпл листа від тітки Елісон. — Атож, — до¬дала вона, коли міс Марпл із гострою цікавістю поглянула на неї. — Лист надійшов, і він підтверджує майже всі ваші :»догади.

Після того, як вони допили чай, листа було розкрито й прочитано:

Люба Ґвендо!

Я була вельми стривожена тим, що тобі довелося пере-шити тяжке випробування. Правду кажучи, я геть забула,

що у своєму глибокому дитинстві ти жила протягом ко-роткого часу в Англії.

Твоя мати, моя сестра Міґен, познайомилася з твоїм батьком, майором Гелідеєм, коли їздила в гості до наших дру¬зів, що на той час жили в Індії. Вони одружилися, і ти наро¬дилася там. Десь через два роки по тому, як ти народилася, твоя мати померла. Її смерть була для нас великим потря¬сінням, і ми написали твоєму батькові, з яким листували¬ся, але з яким реально ніколи не зустрічалися, попросивши його, щоб він віддав тебе під нашу опіку, бо ми прийняли б тебе з великою радістю, а військовослужбовцеві виховува¬ти малу дитину, певно, було б нелегко. Проте твій батько відмовив нам у цьому й повідомив, що йде у відставку з ар¬мії й забирає тебе із собою до Англії. Він висловив сподіван¬ня, що ми знайдемо час і можливості навідати його там.

Наскільки мені відомо, твій батько, повертаючись на батьківщину, познайомився з молодою жінкою, заручився з нею ще в дорозі й одружився відразу по тому, як прибув до Англії. Той шлюб, я думаю, не був щасливим і, здається, вони розлучилися вже через рік після одруження. Саме то¬ді твій батько написав нам і запитав, чи ми досі хочемо взяти тебе до себе. Для тебе навряд чи буде відкриттям, моя люба, коли я напишу тобі, які ми були щасливі відпо-вісти згодою на його лист. Твій батько послав тебе до нас під наглядом англійської няньки й водночас переписав на тебе весь свій статок і запропонував, щоб ти в законно¬му порядку взяла наше прізвище. Його пропозиція, мушу сказати, здалася нам трохи дивною, але ми розуміли, що він робить це з найкращих намірів — він хотів, щоб ти стала цілком законним членом нашої родини — проте ми її відхилили. А через рік твій батько помер у приватній лікарні. Певно, він уже знав про свою тяжку хворобу на той час, коли вирішив відіслати тебе до нас.

Боюся, я не можу тобі сказати, де ти жила в Англії, ко¬ли перебувала там зі своїм батьком. На листі, який він нам надіслав, зворотну адресу було, безперечно, вказано, але відтоді минуло вісімнадцять років і такі подробиці важко пам’ятати так довго. Я знаю, це було десь на пів¬дні Англії, і то цілком міг бути й Дилмаут. Мені чомусь здавалося, що йшлося про Дармут, але ці дві назви надто схожі, і я могла переплутати. Я думаю, твоя мачуха зно¬ву вийшла заміж, але її прізвища я не знаю і навіть не пам’ятаю дівочого прізвища, хоча твій батько й пові¬домив нам його, коли написав про своє нове одруження. Га¬даю, ми трохи образилися на нього за те, що він так швидко одружився після смерті своєї першої дружини, але відомо, що на борту корабля близькі взаємини між людь¬ми виникають набагато швидше, і, можливо, він думав, що так буде краще для тебе.

Я, певно, вчинила дурницю, не повідомивши тобі, що ти була в Англії, хай навіть ти й не пам’ятаєш про це, але, як вже тобі сказала, геть про це забула. Смерть твоєї ма¬тері в Індії і твій подальший приїзд до нас були для нас найістотнішими фактами, а все інше не мало значення.

Сподіваюся, тепер я все прояснила?

Я маю надію, що Джайлз скоро приїде до тебе. Молодим не варт надовго розлучатися на самому початку шлюб¬ного життя.

Усі головні новини я опишу тобі в наступному листі, цього я пишу похапцем у відповідь на твою телеграму.

З любов’ю

твоя тітка ЕлісонДенбі.

Р. 5. Ти мені не написала, у чому полягало тяжке випробу-вання, яке довелося тобі пережити.

— Ось бачите, — сказала Ґвенда, — усе було майже так, як ви припустили.

Міс Марпл розгладила тонкий папір.

— Так, справді. Я давно переконалася в тому, що пояс¬нення, яке підказує здоровий глузд, найчастіше буває пра¬вильним.

— Хай там як, а я вам дуже вдячний, міс Марпл, — ска¬зав Джайлз. — Бідолашна Ґвенда була в цілковитій розгу¬бленості, і, мушу признатися, мені й самому було прикро думати, що Ґвенда може виявитися ясновидою, медіумом або чимось таким.

— Такі здібності в дружини можуть становити неабияку небезпеку для чоловіка за винятком тих випадків, коли він живе абсолютно бездоганним життям.

— Як я, наприклад, — сказав Джайлз.

— А будинок? Що ви думаєте тепер про будинок? — за¬питала міс Марпл.

— О, з будинком усе гаразд. Завтра ми туди їдемо. Джайлз помирає від нетерпіння — так хоче побачити його.

— Я не знаю, чи ви це собі усвідомлюєте, міс Марпл, але ми, схоже, зіткнулися з таємничим і досконалим убивством, яке було скоєне прямо на порозі нашого дому, а точніше кажучи, у нашому холі.

— Я вже про це думала, — повільно промовила міс Марпл.

— Джайлзові дуже подобаються детективні історії, — сказала Ґвенда.

— Бо це й справді детективна історія, та ще й яка детек¬тивна історія! Тіло гарної задушеної жінки, що лежить у хо¬лі. Ми нічого про неї не знаємо, крім її імені. Звісно, я ро¬зумію, що це сталося років двадцять тому. Після того, як минуло стільки часу, ніяких ключів до нього, звісно, не за¬лишилося, але можна принаймні поміркувати, що це було, спробувати знайти якісь нитки. Проте, думаю, розгадати цю таємницю ніколи не вдасться...

— Я думаю, така можливість існує, — сказала міс Марпл. — Навіть через вісімнадцять років. Так, я думаю, вона існує.

— І якщо ми все-таки спробуємо її розгадати, то ніякої шкоди від цього не буде, чи не так?

Обличчя в Джайлза світилося виразом справжньої ціка¬вості.

— Від цього може бути шкода, і дуже велика, — сказала міс Марпл. — Я порадила б вам обом — атож, порадила б, і дуже наполегливо — відмовитися від таких спроб.

— Відмовитися? Але ж це наша таємниця — таємниця вбивства, якщо то справді було вбивство!

— То було вбивство, я думаю. І саме тому я не стала б до¬копуватися до його причин і подробиць. Убивство — не та подія, до якої можна ставитися легковажно.

— Але ж, міс Марпл, якби кожен так думав... — запере¬чив Джайлз.

Вона урвала його:

— О, я вас розумію. Справді бувають випадки, коли до цього треба поставитися як до обов’язку — коли в убивстві звинувачують невинну людину, або кілька інших людей пе¬ребувають під підозрою, або небезпечний злочинець гуляє на волі й може вбити когось іще. Але ви повинні усвідом¬лювати собі, що вбивство, про яке ми з вами говоримо, своєю великою часткою перебуває в минулому. Мабуть, ніхто й не знав, що то було вбивство, — бо інакше ви по¬чули б про нього від свого старого садівника або від ко¬гось іншого, вбивство завжди вважають цікавою нови¬ною, навіть якщо воно скоєне дуже давно. Ні, певно, того тіла якось позбулися й ні в кого не виникло найменшої під¬озри. Ви впевнені, ви справді впевнені в тому, що все це варто розкопувати?

— Міс Марпл, ви говорите так, ніби ви й справді дуже занепокоєні! — вигукнула Ґвенда.

— Так, я справді занепокоєна, моя люба. Ви обоє дуже милі й чарівні молоді люди (якщо ви дозволите мені так сказати). Ви щойно одружилися й щасливі бути вкупі. Не по¬чинайте, я вас дуже прошу, докопуватися до речей, які мо¬жуть — як би мені це висловити? — засмутити вас і завда¬ти вам болю.

Ґвенда подивилася на неї широко розплющеними очима.

— Ви думаєте про щось цілком конкретне, на щось на-тякаєте? На що саме?

— Я ні на що не натякаю, моя люба. Я лише раджу вам (бо я довго жила на світі і знаю, якою поганою може бути людська природа) не ворушити давній мурашник. Атож, це вам моя порада: не ворушіть давній мурашник.

— Але йдеться зовсім не про те, щоб розворушити дав-ній мурашник, — у голосі Джайлза з’явилися нові нотки, нотки суворої переконаності. — Дім-на-Горі — це наш дім, дім Ґвенди і мій дім, і хтось був убитий у ньому або так нам здається. Я не можу знати, що в моєму домі хтось когось убив, і не намагатися розкрити цю таємницю, навіть якщо вбивство було скоєне вісімнадцять років тому!

Міс Марпл зітхнула.

— Пробачте мені, — сказала вона. — Мабуть, більшість молодих і розумних людей поставилися б до цієї ситуації саме так. Я навіть симпатизую вам і захоплююся вами че¬рез це. Але мені хотілося б, — о, як би мені хотілося! — щоб ви цього не робили.

II

Наступного дня в селі Сент-Мері-Мід швидко поширила¬ся чутка, що міс Марпл повернулася додому. Її бачили на головній вулиці Гай-стріт об одинадцятій годині. Вона за¬ходила в дім вікарія за десять хвилин до дванадцятої. По¬полудні три найбільші в селі пліткарки відвідали її й вислу¬хали її враження про столичне життя, а віддавши цю данину чемності, самі розповіли їй про гострі суперечки, які точаться довкола ятки, де торгуватимуть виробами міс¬цевих вишивальниць на святковому ярмарку, а також про те, де розташувати намет, у якому подаватимуть чай.

Надвечір того ж таки дня міс Марпл, як звичайно, бачи¬ли в її саду, але цього разу вона зосередила значно більше уваги на прополюванні бур’янів, аніж на діяльності сусідів. Вона була неуважною під час своєї скромної вечері й май¬же не слухала натхненну розповідь своєї маленької служ¬ниці Евелін про походеньки місцевого аптекаря. Наступ¬ного дня вона все ще була неуважною, й один або двоє людей, серед них і дружина вікарія, звернули на це увагу. Того вечора міс Марпл сказала, що почувається не дуже добре, і лягла спати рано. Наступного ранку вона послала Евелін по доктора Гейдока.

Доктор Гейдок багато років був лікарем, другом і союз¬ником міс Марпл. Він вислухав розповідь про симптоми її нездужання, оглянув її, а тоді відхилився на спинку стіль¬ця й помахав стетоскопом.

— Як на жінку вашого віку, — сказав він, — і попри ваш тендітний вигляд, що тільки вводить в оману, ви перебува¬єте в надзвичайно доброму стані здоров’я.

— Я знаю, що загальний стан мого здоров’я цілком задо¬вільний, — сказала міс Марпл. — Але, мушу зізнатися, я трохи перевтомилася й почуваюся дещо виснаженою.

— Ви блукали надто багато. Не лягали спати допізна в Лондоні.

— Ви маєте слушність. Сьогодні Лондон і справді зда-ється мені надто стомливим. І повітря там не з найкращих. Не те, що свіже повітря на узбережжі моря.

— Зате повітря тут, у Сент-Мері-Мід, приємне й свіже.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   23

Схожі:

Забуте вбивство (Крісті Агата) iconЛюдина сама своїми руками повинна прокладати шлях у житті(Агата Крісті)
Уся людська мудрість виявляється у двох словах: чекати І надіятися(Олександр Дюма)
Забуте вбивство (Крісті Агата) iconГра Дзеркал (Крісті Агата)
Вона — найпопулярніший автор усіх часів І на всіх мовах І за кількістю видань поступається лише І ііблії та Шекспіру. Вона — автор...
Забуте вбивство (Крісті Агата) iconТопити цуценят, навіть новонароджених – значить, скоювати вбивство....
«шлюбний період», неминуче стикається з проблемами. Самка привертає до себе псів зі всієї округи. Вони збираються біля вашого будинку,...
Забуте вбивство (Крісті Агата) iconСекція іноземних мов
Особливості вживання вигуків у жіночому дискурсі на основі роману «Загадка Сіттафорда» Агати Крісті
Забуте вбивство (Крісті Агата) iconКриміналістична характеристика та особливості розслідування злочинів проти життя особи
Вбивство є злочином проти життя особи І являє со­бою умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині (ст. 115 Кк)
Забуте вбивство (Крісті Агата) icon12. повідомлення про підозру > Поняття, зміст та значення повідомлення особи
Скласти повідомлення про підозру, по фабулам – зберігання наркотичних речочин, навмисне вбивство, кражідка, розбій
Забуте вбивство (Крісті Агата) iconПитання для студентів магістратури на комплексний державний іспит
Особливості кримінальної відповідальності за умисне вбивство з обтяжуючими обставинами (ст. 115 Кк). Постанова Пленуму Верховного...
Забуте вбивство (Крісті Агата) iconЗадача (Елементи комбінаторики)
Місс Марпл, розслідуючи вбивство, помітила, що від дому містера Девідсона від’їхало таксі. Вона помітила першу цифру цифру “2”. В...
Забуте вбивство (Крісті Агата) iconБіографія. 100 найважливіших подій 1991-2011 рр
Це те, чим пишаємося, І те, що нація воліла б забути. Перемоги, які були, І поразки, які ще не спокутували. Олімпійське золото, політ...
Забуте вбивство (Крісті Агата) iconЗображення невдалого походу Новгород-сіверського князя Ігоря на половців 1185р
Києва, про походи київських князів, про Олега та його похід на столицю Візантії Царгород (сучасний Стамбул), про войовничого Святослава,...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка