Забуте вбивство (Крісті Агата)




НазваЗабуте вбивство (Крісті Агата)
Сторінка3/23
Дата конвертації17.12.2013
Розмір2.05 Mb.
ТипДокументы
skaz.com.ua > Географія > Документы
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   23

Вона була в домі, у якому ніколи не бувала раніш, у кра¬їні, куди ніколи досі не приїздила — і лише два дні тому во¬на вперше лягла тут у постіль і уявила собі шпалери, яки¬ми їй хотілося б обклеїти цю кімнату — і шпалери, які вона собі уявила, точно збігалися з тими, якими колись ці стіни й справді були обклеєні.

Фрагменти всіляких неймовірних пояснень вихором за¬кручувалися в її голові... Можливо, її мозок перестав сприй¬мати час нормально і плутає минуле з майбутнім?..

Якщо випадок із доріжкою в саду та з дверима до їдальні ще якось можна було пояснити простим збігом, то у випад¬ку зі шпалерами такого збігу бути просто не могло. Немож¬ливо уявити собі шпалери з таким складним конкретним ві¬зерунком, а потім знайти точно такі самі, які собі уявила... Ні, має бути якесь пояснення, що втікає від неї й водночас... атож, водночас лякає її. Знову й знову виходило так, що во¬на дивилася не вперед, а назад — назад до колишнього ста¬ну, у якому перебував цей дім. У будь-яку мить вона може побачити щось іще — щось таке, чого їй не хочеться бачи¬ти... Будинок її лякає... Але чи справа в будинку, чи в ній са-мій? Вона не хоче належати до тих людей, які бачать те, чо¬го ніхто інший не бачить...

Вона набрала повні груди повітря, накинула пальто й швид¬ко вислизнула з дому. На пошті надіслала таку телеграму:

Вест, Едвей-сквер 19 Челсі Лондон. Я передумала. Можна мені приїхати до вас завтра?

Ґвенда.

Вона надіслала телеграму з оплаченою відповіддю.

^ РОЗДІЛ ТРЕТІЇ!

«ГШРШТЕ їй ОБЛиЧЧІ.»

Реймонд Вест із дружиною зробили все, від них залежне, щоб молода дружина Джайлза почувалася в них добре. І то не їхня провина, що в їхній присутності їй було якось не по собі. Ґвенда вочевидь нервувалася, дивлячись приголомше¬ним поглядом на Реймонда з його дивною зовнішністю, — він чимось нагадував їй крука, що готується до стрибка, — отим розкуйовдженим волоссям та бурхливими й мало зрозумілими їй висловлюваннями. І він, і Джоун, здавало¬ся, розмовляли якоюсь лише їм зрозумілою мовою. Ґвенді ще ніколи не доводилося бувати в атмосфері інтелектуаль¬ного снобізму, і вона почувалася в ній досить незатишно.

— Ми хочемо повести вас до театру на виставу або дві, — сказав Реймог &, Ґвенді, яка пила джин, хоч після своєї по¬дорожі радше випила б філіжанку чаю.

Ґвенда зраділа, почувши цю пропозицію.

— Сьогодні ввечері ми підемо дивитися балет у Седлерс- Велзі, а завтра — після святкової вечірки на честь іменин моєї незрівнянної тітоньки Джейн — відвідаємо спектакль «Герцогиня д’Амальфі» з Йлґедом у головній ролі, а в п’ят¬ницю ви просто повинні побачити виставу «Хода безно¬гих». Цю драму перекладено з російської, і нічого більш значущого за останні двадцять років не з’являлося на теа¬тральній сцені. Її ставлять у театрі Вітмора.

Ґвенда подякувала за ці плани з організації її дозвілля. Зрештою, коли приїде Джайлз, вони з ним неодмінно від¬відуватимуть музичні вистави й усе таке. Вона відчула лег¬

ку підозру стосовно «Ходи безногих», але не виключила можливості, що вистава їй сподобається — хоч «значущі» п’єси саме тим і відзначалися, що, як правило, ніколи ніко¬му не подобалися.

— Ви будете у захваті від моєї тітки Джейн, — сказав Рей¬монд. — Вона — типовий уламок історії, вікторіанський до самих кісток. Усі ніжки її туалетних столиків обмотані чин- цом. Вона живе в селі, де ніколи нічого не відбувається, як ото в застояному ставку.

— Але одного разу там щось таки відбулося, — сухо ки¬нула його дружина.

— Звичайна собі драма пристрасті, досить груба, без найменшої витонченості.

— А проте вона тоді дуже тебе зацікавила, — нагадала йому Джоун із лукавою усмішкою.

— Я іноді ладен зіграти в крикет навіть у найглухішому селі, — з гідністю сказав Реймонд.

— А проте тітка Джейн відзначилася при розслідуванні того вбивства.

— О, звичайно, вона — жінка не дурна. І дуже любить розв’язувати складні задачі.

— Задачі? — перепитала Ґвенда, подумавши про ариф¬метику.

Реймонд махнув рукою.

— Задачі, що їх ставить перед нами життя. Наприклад, чому дружина крамаря прийшла з парасолькою на церков¬ні збори в погожий сонячний день. Або чому в такому-то місці знайдено баночку солоних креветок. Або куди поді¬вся стихар вікарія. Жодну з таких загадок моя тітка Джейн не залишає поза увагою. Тож, якщо ви маєте якусь нероз¬в’язану задачу у своєму житті, розкажіть про неї, Ґвендо, їй. Вона знайде на неї відповідь.

Він засміявся, і Ґвенда засміялася теж, хоч сміятися їй зовсім не хотілося. Її познайомили з тіткою Джейн або, по-іншому, міс Марпл, наступного дня. Це була приємна літня дама, висока й тендітна, з рожевими щоками, синіми очима й лагідними, хоча й дещо метушливими манерами. У її синіх очах нерідко миготіли лукаві іскорки.

Після ранньої вечері, на якій вони випили за здоров’я тітки Джейн, усі пішли до Театру Його Величності. У їхньо¬му товаристві було ще двоє людей: уже літній художник та молодий адвокат. Літній художник присвятив усю свою увагу Ґвенді, а молодий адвокат розділив свою між Джоун та міс Марпл, чиї репліки, здавалося, тішили його надзви¬чайно. Проте в театрі цей порядок поламався. Ґвенда сіла посередині ряду, між Реймондом і адвокатом.

Світло погасло, і вистава розпочалася.

Актори грали чудово, і Ґвенда дуже втішалася. їй не так часто доводилося бувати на театральних виставах найви¬щого ґатунку.

Вистава закінчувалася, і напруга дійшла до кульмінації найвищого жаху. Трагічний голос актора, схожий на стогін спотвореної та розбещеної свідомості, долетів до них по¬над світлом рампи:

«Накрийте їй обличчя. Я засліплений. Вона померла мо-лодою...»

У Ґвенди вихопився розпачливий зойк.

Вона підхопилася зі свого місця, з якоюсь сліпою рішу¬чістю проштовхалася між рядами до виходу й по сходах вибігла на вулицю, але навіть тоді не зупинилася, а то йшла, то бігла, опанована сліпою панікою, у напрямку театру Гей- маркет. І лише тоді, коли вже добігла до вулиці Пікаділлі, помітила вільне таксі, підкликала його й, сівши в машину, дала адресу будинку в Челсі. Тремтячими пальцями зна¬йшла гроші, заплатила за проїзд, піднялася сходами. Служ¬ник, який відчинив їй двері, подивився на неї з подивом.

Ви рано повернулися, міс. Вам стало зле?

— Та ні, власне. А втім, я справді почула себе погано.

— Може, вам дати чогось випити, міс? Трохи бренді?

— Ні, не треба нічого. Я піду спати.

І побігла нагору сходами, щоб уникнути подальших роз¬питувань.

Швидко роздяглася, залишивши одяг лежати купою на підлозі, і лягла в постіль. Лежала там і тремтіла, серце їй калатало, а погляд був спрямований у стелю.

Вона не чула, щоб хтось приїхав іще, але десь через п’ять хвилин двері відчинилися, й увійшла міс Марпл. Вона три¬мала під пахвою дві грілки, а в руці — філіжанку.

Ґвенда сіла в ліжку, намагаючись погамувати тремтіння.

— Ой, міс Марпл, мені страшенно прикро, пробачте ме¬ні. Я не знаю, що зі мною трапилося — але то був якийсь жах. Вони дуже розгнівалися на мене?

— Не турбуйтеся, люба дитино, — сказала міс Марпл. — Підкладіть лише собі під боки ці грілки.

— Мені, власне, не потрібні грілки.

— Ні, вони вам потрібні. І випийте чаю...

Чай був міцний, гарячий і занадто солодкий, але Ґвен-да слухняно випила його. Тремтіння тепер дошкуляло їй менше.

— А зараз лягайте і спробуйте заснути, — сказала міс Марпл. — Ви пережили велике потрясіння. Ми поговори¬мо про це вранці. Нехай вас ніщо не турбує. Просто засніть.

Вона вкрила її ковдрою, усміхнулася, поплескала Ґвенду по щоці й вийшла.

А внизу Реймонд роздратовано кинув Джоун:

— Що, у біса, сталося з дівчиною? Може, вона захво-ріла?

— Мій любий Реймонде, не знаю, вона просто зойкнула! Мабуть, п’єса здалася їй надто моторошною.

— Ну, звичайно ж, Вебстер може нагнати страху. Але я ніколи не подумав би... — Він урвав мову, коли міс Марпл увійшла до кімнати. — 3 нею все гаразд?

— Я думаю, що так. Але вона пережила сильне потря¬сіння.

— Потрясіння? Від драми часів короля Якова?

— Думаю, причина не тільки в цьому, — замислено про¬мовила міс Марпл.

Ґвенді принесли сніданок до спальні. Вона випила тро-хи кави й надщипнула грінку. Коли підвелася з ліжка й зі¬йшла вниз, Джоун уже пішла у свою студію, Реймонд зачи¬нився в кабінеті, і лише міс Марпл сиділа біля вікна, звідки відкривався вид на річку; уся її увага була поглинута пле¬тінням.

Коли увійшла Ґвенда, старенька подивилася на неї з ла-гідною усмішкою.

— Доброго ранку, моя люба. Сподіваюся, вам сьогодні краще.

— О, так, тепер зі мною все гаразд. Навіть не знаю, чому я повелася так по-ідіотському вчора увечері. Вони дуже розгнівалися на мене?

— О, ні, моя люба. Вони все розуміють.

— Що розуміють?

Міс Марпл підвела очі над плетінням.

— Що ви пережили велике потрясіння вчора. — І лагід¬но додала: — Чи не стане вам ліпше, якщо ви мені розпо¬вісте про все?

Ґвенда стурбовано ходила туди-сюди по кімнаті.

— Думаю, мені треба поговорити з психіатром або з ки¬мось таким.

— У Лондоні є дуже гарні психіатри, звичайно. Але ви переконані в тому, що вам потрібні саме вони?

— Знаєте... я, схоже, збожеволіла... Я, власне, не маю сумніву, що збожеволіла...

Літня покоївка увійшла до кімнати з телеграмою на та-ці, яку подала Ґвенді.

— Хлопець запитує, чи буде відповідь на телеграму, мем.

Ґвенда розкрила телеграму. Вона надійшла з Дилмаута. Якусь мить дивилася на неї безвиразним поглядом, а тоді зібгала її в кульку.

— Відповіді не буде, — промовила машинально.

Покоївка вийшла з кімнати.

— Це не погані новини, я сподіваюся, моя люба?

— Телеграма від Джайлза — мого чоловіка. Через тиж¬день він прилітає до Англії.

У її голосі прозвучали сум і розгубленість. Міс Марпл тихо кахикнула.

— Але ж це добре, що він прилітає, чи не так?

— Що ж тут доброго? Адже я навіть не знаю, збожеволі¬ла я чи ні. Якщо я збожеволіла, то ліпше було б, аби Джайлз ніколи не одружувався зі мною. А ще той будинок. Я не мо¬жу туди повернутися. О, я просто не знаю, що мені робити.

Міс Марпл поплескала по канапі жестом запрошення.

— Сідайте-но сюди, моя люба, і просто розкажіть мені все.

І Ґвенда з великою полегкістю прийняла її пропозицію.

Вона виклала всю свою історію, починаючи від тієї хвили¬ни, коли вперше побачила Дім-на-Горі, і розповіла про всі випадки, які спочатку здивували її, а потім стривожили.

— Отож, тепер я досить налякана, — закінчила вона. — І тому вирішила приїхати до Лондона, щоб утекти від усьо¬го. Але, як бачите, не змогла утекти. Воно наздогнало мене. Учора ввечері... — вона заплющила очі й зробила ковталь¬ний рух, намагаючись усе пригадати.

— Учора ввечері? — заохотила її міс Марпл.

— Гадаю, ви мені не повірите, — промовила Ґвенда, го¬ворячи дуже швидко. — Ви подумаєте, я особа істерична, або з химерами, або щось таке. Це сталося цілком неспо¬дівано, у самому кінці. Я дуже тішилася, дивлячись ту ви¬ставу. Я жодного разу не згадала про свій дім. І раптом він постав переді мною — постав із темряви, — коли актор сказав ті слова.

І повторила тихим тремтячим голосом: «.Накрийте їй обличчя. Я засліплений. Вона померла молодою».

— Я знову була в тому домі, на сходах, я дивилася в хол крізь перила й бачила, як вона там лежить. Лежить розпро¬стерта — мертва. Волосся в неї було золоте, а обличчя — синєі Вона була мертва, задушена, і хтось промовляв ці са¬мі слова таким самим зловісним тоном, і я побачила його руки — сірі, зморшкуваті, — то були не руки, а лапи мав¬пи... То було жахливо, повірте. Вона була мертва...

Міс Марпл лагідно запитала:

— Хто була мертва?

Відповідь пролунала швидко й машинально:

— Гелена...

^ РОЗДІЛ ЧЕТЬЕРТШ

ГЕЛЕПА?

Якусь мить Ґвенда розгублено дивилася на міс Марпл, по¬тім відгорнула волосся з чола.

— Чому я це сказала? — запитала вона. — Чому я сказа¬ла «Гелена»? Я не знаю жодної Гелени!

Вона в розпачі опустила руки.

— Тепер ви переконалися, — сказала вона, — я таки збо¬жеволіла. Я уявляю собі казна-що! Я бачу те, чого там не¬має. Спочатку — шпалери, а тепер трупи. Отже, мій стан погіршується.

— О, не кваптеся з висновками, моя люба...

— А може, в усьому винен будинок. Це будинок із при-видами, або зачарований, або щось таке... А я бачу те, що там трапилося, а може, навіть, те, що має там статися — а це ще гірше. Можливо, там буде вбито жінку на ім’я Геле¬на... Але якщо той будинок населений привидами, то не ро¬зумію, чому я все бачу тоді, коли я від нього далеко. Тож мені залишається припустити, що справа тільки в мені і я втрачаю розум. І ліпше буде, якщо я зустрінуся з психі¬атром негайно, сьогодні ж уранці.

— Звичайно, люба Ґвендо, ви завжди зможете з ним зу¬стрітися, коли вичерпаєте всі інші можливості, але я до¬тримуюся думки, що треба насамперед розглянути пояс¬нення найпростіші та найбуденніші. Дозвольте мені чітко викласти всі відомі вам факти. Ідеться про три конкретні випадки, що стривожили вас. Ви чітко знали, що в саду є доріжка, хоч вона геть заросла непрохідними хащами,

ви намагалися пройти у двері, які були замуровані й неви¬димі, і ви правильно та в усіх деталях уявили собі шпале¬ри, хоч і не бачили їх. Так воно все було?

— Саме так.

— У такому разі найпростіше, найприродніше пояснен¬ня полягає в тому, що ви справді все це раніше бачили.

— В іншому житті, ви хочете сказати?

— Зовсім ні, моя люба. Я маю на увазі це життя. Я хоті-ла сказати, що то могли бути ваші спогади.

— Але раніше я ніколи не була в Англії й приїхала сюди лише місяць тому, міс Марпл.

— А ви цілком у цьому впевнені, моя люба?

— Звичайно, впевнена. Я прожила все своє життя побли¬зу від Крайстчерча, у Новій Зеландії.

— Ви там і народилися?

— Ні, я народилася в Індії. Мій батько був британським офіцером. Мати померла через рік або два по тому, як я на¬родилася, і батько відіслав мене до її родичів у Нову Зелан¬дію, щоб я росла й виховувалася там. А через кілька років помер і він.

— А ви пам’ятаєте, як переїздили з Індії до Нової Зе-ландії?

— Та, власне, ні. Пригадую тільки — але дуже й дуже ту¬манно, — як пливла на кораблі. Пригадую кругле віконце — мабуть, ілюмінатор. А ще пригадую чоловіка в білій уні¬формі з червоним обличчям, синіми очима і якимсь знаком на підборідді — думаю, то був шрам. Він підкидав мене в повітря, і, пригадую, мені було страшно, але водночас приємно. Але все це дуже фрагментарні спогади.

— А чи пригадуєте ви свою няню?

— Так, пригадую, її звали Ненні. Я пам’ятаю Ненні, вона залишалася зі мною протягом якогось часу, доки мені не виповнилося п’ять років. Вона вирізала качок із паперу. Атож, вона була на тому кораблі. Вона сварила мене, коли я заплакала, бо капітан поцілував мене, а мені не сподоба¬лася його борода.

— Це дуже цікаво, моя люба, бо у вашій пам’яті змі-шалися дві окремі подорожі. В одній із них капітан мав бороду, а в другій — червоне обличчя й шрам на підбо-рідді-

— Справді, — погодилася Ґвенда, — схоже на те.

— Мені здається можливим, — сказала міс Марпл, — що коли померла ваша мати, ваш батько спочатку привіз вас із собою до Англії й ви протягом певного часу жили в то¬му будинку, який тепер називається Дім-на-Горі. Адже ви розповіли мені, що той будинок здався вам рідним домом відразу, як ви тільки оселилися в ньому. А кімната, яку ви обрали собі за спальню, певно, була вашою дитячою кім¬натою.

— Вона справді була дитячою кімнатою. Там досі є ґрат¬ки на вікнах.

— От бачите? І вона була обклеєна тими веселими шпа¬лерами з волошками та маками. Діти дуже добре пам’ята¬ють, якими були стіни їхньої дитячої кімнати. У мене в пам'яті назавжди збереглися бузкові півники на стінах моєї дитячої кімнати, хоч, наскільки мені відомо, її обкле¬їли іншими шпалерами, коли мені було лише три роки.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   23

Схожі:

Забуте вбивство (Крісті Агата) iconЛюдина сама своїми руками повинна прокладати шлях у житті(Агата Крісті)
Уся людська мудрість виявляється у двох словах: чекати І надіятися(Олександр Дюма)
Забуте вбивство (Крісті Агата) iconГра Дзеркал (Крісті Агата)
Вона — найпопулярніший автор усіх часів І на всіх мовах І за кількістю видань поступається лише І ііблії та Шекспіру. Вона — автор...
Забуте вбивство (Крісті Агата) iconТопити цуценят, навіть новонароджених – значить, скоювати вбивство....
«шлюбний період», неминуче стикається з проблемами. Самка привертає до себе псів зі всієї округи. Вони збираються біля вашого будинку,...
Забуте вбивство (Крісті Агата) iconСекція іноземних мов
Особливості вживання вигуків у жіночому дискурсі на основі роману «Загадка Сіттафорда» Агати Крісті
Забуте вбивство (Крісті Агата) iconКриміналістична характеристика та особливості розслідування злочинів проти життя особи
Вбивство є злочином проти життя особи І являє со­бою умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині (ст. 115 Кк)
Забуте вбивство (Крісті Агата) icon12. повідомлення про підозру > Поняття, зміст та значення повідомлення особи
Скласти повідомлення про підозру, по фабулам – зберігання наркотичних речочин, навмисне вбивство, кражідка, розбій
Забуте вбивство (Крісті Агата) iconПитання для студентів магістратури на комплексний державний іспит
Особливості кримінальної відповідальності за умисне вбивство з обтяжуючими обставинами (ст. 115 Кк). Постанова Пленуму Верховного...
Забуте вбивство (Крісті Агата) iconЗадача (Елементи комбінаторики)
Місс Марпл, розслідуючи вбивство, помітила, що від дому містера Девідсона від’їхало таксі. Вона помітила першу цифру цифру “2”. В...
Забуте вбивство (Крісті Агата) iconБіографія. 100 найважливіших подій 1991-2011 рр
Це те, чим пишаємося, І те, що нація воліла б забути. Перемоги, які були, І поразки, які ще не спокутували. Олімпійське золото, політ...
Забуте вбивство (Крісті Агата) iconЗображення невдалого походу Новгород-сіверського князя Ігоря на половців 1185р
Києва, про походи київських князів, про Олега та його похід на столицю Візантії Царгород (сучасний Стамбул), про войовничого Святослава,...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка