Забуте вбивство (Крісті Агата)




НазваЗабуте вбивство (Крісті Агата)
Сторінка2/23
Дата конвертації17.12.2013
Розмір2.05 Mb.
ТипДокументы
skaz.com.ua > Географія > Документы
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   23

Проте вона ще не до кінця обставила свою оселю, і май¬стри досі перебували в домі. їм би час його покинути, про¬те Ґвенда розуміла, що поки сама не оселиться тут, у домі, вони звідси не підуть.

Зміни на кухні були завершені, нові ванні кімнати теж майже цілком обладнані. З подальшим косметичним ремон¬том кімнат Ґвенда хотіла трохи зачекати. їй потрібен був час

для того, щоб натішитися своїм новим домом й остаточно вирішити, які схеми кольорів вона обере для спалень. Дім справді був у дуже гарному стані, і не було потреби робити все відразу.

У кухні тепер влаштувалася місіс Кокер — дама, наділе¬на рисами поблажливої чемності, яка чинила спротив спро¬бам Ґвенди налагодити між ними стосунки надміру демо¬кратичної приязні; та коли Ґвенда, на свою превелику втіху, нарешті оселилася в домі, вона пішла на певні поступки.

Того ранку місіс Кокер поставила тацю зі сніданком на коліна Ґвенди, коли та сіла в ліжку.

— Коли в домі немає джентльмена, — заявила місіс Ко¬кер, — то леді ліпше снідати в ліжку.

І Ґвенда вирішила підкоритися цьому суто англійському, як їй здалося, звичаю.

— Я зготувала його сьогодні вранці, — зауважила місіс Кокер, маючи на увазі омлет. — Ви щось казали про вудже¬ну пікшу, але ви не стали б їсти її у спальні. Вона залишає надто сильний запах. Я зготую вам її на вечерю, з грінками.

— О, дякую, місіс Кокер.

Місіс Кокер усміхнулася поблажливо й наготувалася вийти.

Ґвенда розташувалася не в тій кімнаті, де стояло велике двоспальне ліжко. Та кімната почекає, доки приїде Джайлз. Натомість вона обрала для себе кімнату в кінці коридору, ту, у якій стіни були заокруглені, а вікно — еркерне. У тій спальні їй було дуже затишно, і вона почувалася цілком щас¬ливою.

Тепер вона озирнулася навкруг себе й імпульсивно ви-гукнула:

— Мені подобається ця кімната!

Місіс Кокер розглянулася навколо поблажливим поглядом.

— Це дуже мила спальня, мем, хоч і маленька. Оті ґрат¬ки на вікнах свідчать, що тут була колись дитяча кімната.

— Мені це не спадало на думку. Можливо, і була.

— Звісно, була, — промовила місіс Кокер із якимсь на-тяком у голосі й вийшла.

«Якщо ми маємо джентльмена в домі, — ніби хотіла во¬на сказати, — то хто знає? Дитяча кімната може ще знадо¬битися».

Ґвенда почервоніла. Вона окинула поглядом спальню. Дитяча кімната? Атож, це буде чудова дитяча кімната. Во¬на почала подумки обставляти її. Отам під стіною — дім для ляльок. Низенькі комоди з іграшками в шухлядах. Ве¬селий вогонь у каміні й висока загорожа перед ним, на пе¬рилах якої сушаться пелюшки та дитячий одяг. Але тільки не ця стіна кольору гірчиці. Ні, вона обов’язково обклеїть кімнату веселими шпалерами. Чимось яскравим і радісним. Ьукетики маків упереміж із букетиками волошок... Атож, це буде дуже гарно. Вона спробує знайти такі шпалери. Бу¬ла певна, що вже десь такі бачила.

Багато меблів для цієї кімнати не знадобиться. Тут уже е два вбудовані в стіну комоди, але один із них, кутовий, замкнений, а ключ від нього загублений. Крім усього іншо¬го, він вкритий шаром фарби, а отже, його не відчиняли ба¬гато років. Вона мусить сказати майстрам, щоб вони відкри¬ли його, перш ніж підуть звідси. Адже їй уже не вистачає місця для власної одежі.

Із кожним днем вона почувалася все більше вдома в Домі- иа-Горі. Почувши крізь відчинене вікно, як хтось гучно про¬чищає собі горло й кахикає коротким сухим кашлем, вона поквапилася зі сніданком. Фостер, темпераментний садів¬ник, що приходив сюди лише іноді й далеко не завжди до¬тримував своїх обіцянок, певно, сьогодні таки прийшов, як вони з ним і домовилися.

Ґвенда скупалася, одягнулася, натягла на себе твідову

і

спідницю та светра й поквапилася в сад. Фостер працював під вікном вітальні. Ґвенда насамперед доручила йому зробити стежку крізь зарості між камінням у тому місці. Фостер спершу заперечував, указавши на те, що для цього треба буде прибрати форситії, вейгелу, а також бузок, про¬те Ґвенда була непохитною, і тепер він узявся за цю робо¬ту майже з ентузіазмом.

Він привітав її коротким смішком.

— Схоже, ви маєте намір повернутися до давніх часів, міс.

Він чомусь уперто звертався до Ґвенди на «міс».

— До давніх часів? Про що ви?

Фостер стукнув об камінь лопатою.

— Я натрапив на старі сходи — бачите, де вони були? Са¬ме там, де ви хочете зробити їх тепер. Потім хтось посадив тут рослини й траву, що їх цілком закрила.

— Вони вчинили геть по-дурному, — сказала Ґвенда. — Треба, щоб моріжок і море було видно з вікна вітальні.

Щодо краєвиду Фостер, як здавалося, виявив цілковиту байдужість. Начебто погодився, але якось стримано й не¬охоче.

— Я не стверджую, не думайте, що так не буде краще... Краєвид справді відкриється, а у вітальні було трохи тем¬но через чагарі. Проте й рослини шкода — я ніколи не ба¬чив, щоб форситія росла десь так добре, як тут. Бузок — то пусте, але вейгела коштує гроші й — зверніть увагу — рос¬лини надто старі, щоб їх кудись пересаджувати.

— О, я знаю. Але без них тут буде набагато, набагато краще.

— Ну, гаразд, — сказав Фостер, почухавши потилицю. — Мо’ й справді.

— Безперечно, — підтвердила Ґвенда, киваючи головою. Несподівано вона запитала: — А хто тут мешкав до Ген- ґрейвів? Вони жили тут не дуже довго, правда ж?

— Шість років або десь так. Зовсім недовго. А хто тут мешкав раніше? Жінки на прізвище Елворті. То були вель¬ми побожні дами. їздили кудись на край світу навертати поган. Протягом якогось часу з ними жив і чернець у чор¬ній сутані. їх було четверо та ще їхній брат, але він тут ма¬ло важив, усім заправляли жінки. До них — дай-но мені, Ііоже, пам’яті — тут мешкала місіс Фіндейсон — о, то була с правжня леді, з тутешніх. Вона тут жила вже тоді, коли я ще й не народився.

— А померла вона також тут? — запитала Ґвенда.

— Вона віддала душу в Єгипті чи в якомусь такому міс¬ці. Але вони привезли її додому. Вона похована тут, на цішнтарі. Це вона посадила магнолії та вербняк золотий дощ. Й оті піттоспори. Вона була велика любителька кущо- ішх квітів.

Фостер на мить замовк, а тоді продовжив:

— Тоді ще не було нових будинків на схилі пагорба. Тут була, можна сказати, сільська місцевість. Не було кіно. Ані нових крамниць з отими крикливими вивісками. — У йо¬го тоні лунало очевидне несхвалення, з яким літні люди ставляться до всіх новацій. — Переміни! — сказав він, зне¬важливо пирхнувши. — Кому й навіщо вони потрібні?

— Я гадаю, що зміни потрібні, — не погодилася з ним Ґвенда. — І зрештою, ми сьогодні бачимо багато покра-щень, хіба ні?

— Так вони кажуть. Але я їх чомусь не помітив. Перемі¬ни! — Він показав на високий живопліт із карликових ки¬парисів ліворуч, за ними прозирала якась будівля. — У то¬му котеджі була лікарня, — сказав він. — Така приємна, іатишна й зовсім поруч. Але їм чомусь заманулося збуду¬вати нову й велику лікарню, за милю від міста. Щоб діста¬тися туди на прийом, треба або йти двадцять хвилин піш¬ки, або витратити три пенси на автобус. — Він знову махнув рукою в бік живоплоту... — А там нині школа для дівчаток. Вони туди перебралися десять років тому. Переміни, весь час переміни. Тепер люди купують будинок, живуть у ньо¬му десять або дванадцять років, а потім переселяються кудись-інде. Не можуть на місці всидіти. Хіба це добре? Ви нічого не зможете посадити доти, доки не зазирнете дале¬ко вперед.

Ґвенда подивилася замилуваним поглядом на магнолію.

— Як місіс Фіндейсон, — сказала вона.

— Так, то була справжня жінка, — сказав він. — Вона приїхала сюди ще нареченою. Виховала дітей у цьому домі й поодружувала їх, поховала чоловіка, приймала тут ону¬ків, що приїздили до неї на літо, і відійшла, і$оли їй уже бу¬ло майже вісімдесят.

У тоні голосу Фостера звучало глибоке схвалення.

Ґвенда повернулася в дім, ледь помітно всміхаючись.

Вона поговорила з майстрами, а потім пішла до віталь¬ні, де сіла за письмовий стіл і написала кілька листів. Се¬ред листів, на які вона ще не відповіла, був лист від кузе¬нів Джайлза, які жили в Лондоні. Якщо в неї виникне потреба приїхати до Лондона, писали вони, то вона може зупинитися в них, у їхньому домі в Челсі.

Реймонд Вест був відомим (радше, ніж популярним) письменником, а його дружина Джоун — художницею. їй буде цікаво зустрітися з ними, хоч вона їм, певно, видасть¬ся жахливою міщанкою. Ані вона, ані Джайлз ніколи не вда¬вали із себе інтелектуальних снобів, подумала Ґвенда.

Лункий гонг велично пролунав із холу. Оправлений у раму з різьбленого чорного дерева неймовірно покрученої фор¬ми, цей гонг був одним із найкоштовніших надбань тітки Джайлза. Місіс Кокер, схоже, мала неймовірну втіху від йо¬го ударів і завжди налаштовувала його на максимальну гуч¬ність. Ґвенда затулила вуха долонями й підхопилася на ноги.

Вона швидко перетнула вітальню, підійшла мало не впри¬тул до стіни біля далекого вікна і рвучко зупинилася з роз¬дратованим вигуком. Вона вже втретє зробила цей трюк. Уже втретє вона хотіла пройти крізь стіну до їдальні, що була за нею.

Вона обернулася, перетнула вітальню у зворотному на¬прямку, вийшла в коридор, оминула стіну вітальні й у та¬кий спосіб дісталася до дверей їдальні. Це був досить дов¬гий обхід, і він завдаватиме чимало клопоту взимку, бо н коридорі гуляли протяги, а центральне опалення обігрі¬вало лише вітальню, їдальню та дві спальні на другому по¬версі.

Я не бачу, подумала Ґвенда, сідаючи за чарівний обідній є гіл фірми «Шератон», який вона щойно купила за великі гроші замість масивного столу з червоного дерева тітки Лейвендер, — я не бачу, чому б мені не пробити двері з ві¬тальні до їдальні. Я поговорю про це з містером Симсом, коли він прийде сьогодні пополудні.

Містер Симс був підрядчиком і декоратором, такий co¬in авторитетний чоловік середнього віку з хрипким голо¬сом і невеличким записником, який він завжди тримав на¬поготові, щоб відразу занотувати будь-яку цінну думку, що спаде котромусь із його замовників.

Містер Симс, почувши пропозицію Ґвенди, відразу її під¬тримав.

— Це найпростіша у світі робота, місіс Рід — і велике по¬ліпшення, якщо ви дозволите мені висловити свою думку.

— А це буде не дуже дорого? — На той час Ґвенда вже на¬вчилася ставитися з недовірою до поступливості та енту¬зіазму містера Симса.

— Така собі дрібничка, — відповів містер Симс, і його хрипкий голос прозвучав поблажливо й заспокійливо.

Ґвенду взяли ще більші сумніви, ніж на початку. Саме

«дрібничкам» містера Симса вона й навчилася не довіряти.

Його перші оцінки завжди були умисне поміркованими.

і

— Не турбуйтеся, місіс Рід, — сказав містер Симс. — Я по¬прошу Тейлора подивитися, коли він закінчить свою робо¬ту в туалетній кімнаті сьогодні пополудні, і тоді я вам скажу точно. Усе залежить від того, наскільки там міцна стіна.

Ґвенда кивнула головою й пішла писати відповідь на лис¬та Джоун Вест. Вона подякувала їй за запрошення, але по¬відомила, що зараз не може покинути Дилмаут, бо мусить наглядати за роботою майстрів. Потім вийшла прогуляти¬ся перед будинком і навтішатися свіжим вітром із моря. Коли повернулася до вітальні, Тейлор, провідний майстер бригади містера Симса, випростався в кутку кімнати й при¬вітав її усмішкою.

— З цим не буде жодних проблем, місіс Рід, — сказав він. — Тут уже були раніше двері. Але хтось, кому вони бу¬ли непотрібні, звелів заліпити їх тиньком.

Ґвенда була приємно здивована. Як дивно, подумала во¬на, адже я, здавалося, завжди відчувала, що там були двері. Вона пригадала, як упевнено прямувала до них, коли йшла обідати. 1 пригадавши це, відчула напад легкої тривоги. Бо така впевненість не могла не здивувати... Чому вона була та¬ка переконана в тому, що двері там? Адже на стіні від них не видно було жодного сліду. Як вона здогадалася, звідки во¬на знала, що двері були саме в тому місці? Звичайно, було б зручно, якби з вітальні можна було заходити прямо до їдаль¬ні, але чому вона завжди так непомильно йшла саме туди? Двері були б однаково зручними в будь-якому місці стіни, але вона завжди машинально йшла, думаючи про щось ін-ше, саме туди, де колись і справді були двері.

Сподіваюся, стривожено подумала Ґвенда, що я не ясно- вида або щось таке...

Жодних психічних аномалій вона ніколи не знала. Вона не належала до таких людей. Чи, може, належала? Адже те саме відбулося з доріжкою від тераси крізь кущі вниз до мо¬ріжка. Невже вона й справді знала, що там була доріжка, а тому так уперто наполягала, щоб зробити її саме там?

Можливо, у мене й справді є якісь психічні відхилення, подумала Ґвенда, і їй стало не по собі. Чи, може, щось не¬гаразд із будинком?

Чому вона запитала того дня в місіс Генґрейв, чи буди¬нок, бува, не навідують привиди?

Жодних привидів тут немає! Це чудовий дім! У ньому не може бути нічого поганого. Адже місіс Генґрейв, здава¬лося, була вельми здивована, коли вона запитала її про це.

Чи все ж таки в її манерах була якась стриманість, щось подібне до нервового виснаження?

Святий Боже, я починаю вигадувати неймовірні речі, по¬думала Ґвенда.

їй довелося докласти неабияких зусиль, щоб поверну-тися до своєї розмови з Тейлором.

— У мене до вас іще одне прохання, — сказала вона. — Один із комодів у моїй кімнаті нагорі замкнений, а ключ під нього загублено. Я хочу, щоб ви мені його відкрили.

Майстер піднявся разом із нею й оглянув дверцята ко-мода.

— На нього накладено кілька шарів фарби, — сказав пін. — Я попрошу своїх людей, щоб вони відчинили його .»автра, якщо це вас влаштує.

Ґвенда кивнула головою, і Тейлор пішов.

Того вечора Ґвенда почувалася засмиканою й знервова¬ною. Сидячи у вітальні й намагаючись читати, вона дослу¬халася до кожного порипування меблів. Раз чи двічі по¬дивилася через плече й затремтіла. Вона знову й знову переконувала себе, що немає нічого надзвичайного в інци¬дентах із доріжкою та дверима. Вони пояснювалися зви¬чайним збігом обставин і не виходили за межі простого тверезого глузду.

Не наважуючись признатися в цьому самій собі, вона не- рвувалася, боялась лягати в ліжко. Коли нарешті підвела- с я, вимкнула світло й відчинила двері в хол, то відчула, що їй страшно підійматися сходами. Вона майже збігла ними, щоб подолати їх якомога швидше, пробігла коридором і відчинила двері до своєї спальні. Опинившись там, відчула, що страх минув, і відразу заспокоїлася. Озирнулася навко¬ло з ніжним почуттям. Тут вона почувала себе в безпеці, захищеною і щасливою. Атож, вона тут у безпеці («У без¬пеці від чого, ти, ідіотко?» — запитала вона себе). Потім подивилася на свою піжаму, розкладену на ліжку, та нічні пантофлі під ним.

Схоже, Ґвендо, тобі шість років, не більше. Тобі треба хо¬дити в дитячих черевичках, на яких намальований кролик Банні.

Вона лягла в постіль із відчуттям полегкості й відразу міцно заснула.

Наступного ранку їй треба було залагодити деякі справи в місті. Коли вона звідти повернулася, був уже час обіду.

— Майстри відкрили комод у вашій спальні, мем, — ска¬зала місіс Кокер, коли принесла їй ніжно підсмажену кам¬балу, картопляне пюре та моркву зі сметаною.

— От і добре, — сказала Ґвенда.

Вона була голодна й пообідала з апетитом. Випивши ка¬ву у вітальні, піднялася сходами до своєї спальні. Пере¬тнувши кімнату, відчинила дверцята комода в кутку. І тоді в неї вихопився несподіваний переляканий крик, і вона за¬вмерла на місці, втупившись у те, що постало перед нею.

Усередині комода вона побачила первісні шпалери, яки¬ми була обклеєна ця стіна, що в усіх інших місцях була по¬фарбована в жовтий колір. То були яскраві шпалери з квіт¬частим візерунком — букетики маленьких червоних маків упереміж із букетиками синіх волошок...

II

Ґвенда довго стояла там, дивлячись на ті шпалери, потім підійшла до ліжка на тремтячих ногах і сіла.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   23

Схожі:

Забуте вбивство (Крісті Агата) iconЛюдина сама своїми руками повинна прокладати шлях у житті(Агата Крісті)
Уся людська мудрість виявляється у двох словах: чекати І надіятися(Олександр Дюма)
Забуте вбивство (Крісті Агата) iconГра Дзеркал (Крісті Агата)
Вона — найпопулярніший автор усіх часів І на всіх мовах І за кількістю видань поступається лише І ііблії та Шекспіру. Вона — автор...
Забуте вбивство (Крісті Агата) iconТопити цуценят, навіть новонароджених – значить, скоювати вбивство....
«шлюбний період», неминуче стикається з проблемами. Самка привертає до себе псів зі всієї округи. Вони збираються біля вашого будинку,...
Забуте вбивство (Крісті Агата) iconСекція іноземних мов
Особливості вживання вигуків у жіночому дискурсі на основі роману «Загадка Сіттафорда» Агати Крісті
Забуте вбивство (Крісті Агата) iconКриміналістична характеристика та особливості розслідування злочинів проти життя особи
Вбивство є злочином проти життя особи І являє со­бою умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині (ст. 115 Кк)
Забуте вбивство (Крісті Агата) icon12. повідомлення про підозру > Поняття, зміст та значення повідомлення особи
Скласти повідомлення про підозру, по фабулам – зберігання наркотичних речочин, навмисне вбивство, кражідка, розбій
Забуте вбивство (Крісті Агата) iconПитання для студентів магістратури на комплексний державний іспит
Особливості кримінальної відповідальності за умисне вбивство з обтяжуючими обставинами (ст. 115 Кк). Постанова Пленуму Верховного...
Забуте вбивство (Крісті Агата) iconЗадача (Елементи комбінаторики)
Місс Марпл, розслідуючи вбивство, помітила, що від дому містера Девідсона від’їхало таксі. Вона помітила першу цифру цифру “2”. В...
Забуте вбивство (Крісті Агата) iconБіографія. 100 найважливіших подій 1991-2011 рр
Це те, чим пишаємося, І те, що нація воліла б забути. Перемоги, які були, І поразки, які ще не спокутували. Олімпійське золото, політ...
Забуте вбивство (Крісті Агата) iconЗображення невдалого походу Новгород-сіверського князя Ігоря на половців 1185р
Києва, про походи київських князів, про Олега та його похід на столицю Візантії Царгород (сучасний Стамбул), про войовничого Святослава,...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка