Забуте вбивство (Крісті Агата)




НазваЗабуте вбивство (Крісті Агата)
Сторінка14/23
Дата конвертації17.12.2013
Розмір2.05 Mb.
ТипДокументы
skaz.com.ua > Географія > Документы
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   23

— Містер і місіс Рід! Я їх знаю. Таке приємне молоде по¬дружжя! Які дивні збіги подій бувають у світі — то вона та сама мала дівчинка!

— Дитина першої дружини чоловіка Гелени. Його перша дружина померла в Індії. Бідолашний майор — я забула як його звали, Голвей чи якось так — він пережив тяжке по¬трясіння, коли та хвойда покинула його. Я ніколи не могла збагнути, чому найгірші жінки завжди приваблюють най¬кращих чоловіків!

— А що той молодик, із яким вона крутила любов спо¬чатку? Ви, здається, сказали, що він працював клерком у фірмі вашого чоловіка? Що сталося з ним?

— Він багато чого досяг. У нього тепер фірма автобусних екскурсій під назвою «Жовтий нарцис». «Жовтий нарцис» Ефліка. Його автобуси пофарбовані в яскраво-жовтий ко¬лір. Ми живемо сьогодні у вульгарному світі.

— Його прізвище Ефлік? — запитала міс Марпл.

— Джекі Ефлік. Бридкий суб’єкт, спроможний домогти¬ся чого завгодно. Мабуть, саме тому він і причепився пер¬шим до Гелени Кеннеді. Сестра лікаря й усе таке — певно, сподівався в такий спосіб поліпшити своє соціальне ста¬новище.

— І після того Гелена більше ніколи не повернулася в Дилмаут?

— Ні. Добре, що ми її позбулися. Думаю, тепер вона оста¬точно з’їхала з рейок. Мені шкода доктора Кеннеді. Це не його провина. Друга дружина його батька була малою вертихвісткою, набагато молодшою за свого чоловіка. Ду¬маю, Гелена успадкувала дику кров від матері. Я завжди вважала...

Місіс Фейн раптом замовкла.

— А ось і Волтер.

Вуха матері вловили шарудіння його легких кроків у хо¬лі. Двері відчинилися, і Волтер Фейн увійшов.

— Це міс Марпл, сину. Подзвони й накажи принести нам чаю.

— Не турбуйся, мамо. Я пив чай.

— Звичайно ж, ми вип’ємо чаю — і принеси кілька кор¬жиків, Беатрисо, — сказала вона покоївці, що прийшла за¬брати чайник.

— Гаразд, мем, принесу.

Усміхнувшись млявою приємною усмішкою, Волтер Фейн сказав:

— Боюся, моя мати мене розпещує.

Міс Марпл намагалася добре роздивитися його, відбув¬шись якоюсь чемною реплікою.

Лагідний і спокійний чоловік, злегка сором'язливий і ви¬бачливий, а загалом — якийсь безбарвний. Особистість, яку було б дуже важко описати словами. Різновид того скромного чоловіка, на якого жінки не звертають уваги й можуть одружитися з ним тільки в тому випадку, якщо чоловік, якого вони кохають, не відповідає на їхні почуття. Волтер, який завжди тут. Бідолашний Волтер, пестунчик своєї матері. Маленький Волтер Фейн, який напав на сво¬го брата з кочергою й намагався вбити його...

Міс Марпл мала над чим замислитися.

РОЗДІЛ аппАдцдтш

^ РІІЧАРД ЕРСГЯІП

Енстел-Мейнор мав похмурий вигляд. Це був білий буди¬нок, що виокремлювався на тлі безбарвних пагорбів. По¬кручена під’їзна дорога до нього пробивалася крізь густий чагарник.

— Чому ми приїхали? Що ми їм скажемо? — запитав Джайлз у Ґвенди.

— Ми ж про все домовилися.

— Атож — якщо цей фокус у нас пройде. Нам пощасти¬ло, що троюрідний брат тітки кузини міс Марпл чи, може, її ще дальший родич живе десь поблизу... Але дуже далеко від звичайного світського візиту до розпитування про лю¬бовні пригоди двадцятирічної давності зовсім незнайомо¬го тобі чоловіка.

— Атож, часу відтоді справді минуло чимало. Не можна ви¬ключати... не можна виключати, що він навіть не пам’ятає її.

— Може, і не пам’ятає. А може, ніякої любовної приго¬ди й не було.

— То ми виставимо себе цілковитими ідіотами, Джайлзе?

— Я не знаю... Іноді я й справді почуваюся як дурень за- плішений. Я не розумію, навіщо нам усе це треба? Яке це має значення тепер?

— Минуло стільки часу... Так, я розумію... І міс Марпл, і доктор Кеннеді — обоє сказали: «Облиште цю справу». Чому ми не облишимо її, Джайлзе? Що спонукає нас про¬довжувати? Вона?.

— Вона?

— Гелена. Можливо, саме тому до мене повернулася пам’ять про неї? Можливо, моя дитяча пам’ять поєднує її з життям — і з істиною? Можливо, Гелена обрала мене — і тебе — для того, щоб правда стала відомою?

— Ти так кажеш тому, що вона померла насильницькою смертю?

— Так. Адже відомо — так пишуть у книжках, — що іно¬ді вони не можуть спочивати спокійно...

— Мені здається, ти фантазуєш, Ґвендо.

— Може, і фантазую. Проте усе залежить від нашого ви¬бору. Це тільки світський візит. Він не буде чимось біль¬шим — якщо ми не захочемо...

Джайлз похитав головою.

— Ми мусимо продовжувати. Ми не можемо ухилитися від цього обов’язку.

— Твоя правда, Джайлзе. А проте мені буває іноді до-сить страшно.

II

— Ви хочете купити тут будинок? — запитав майор Ерскін.

Він підсунув до Ґвенди таріль із сандвічами. Ґвенда взя¬ла один і подивилася на майора. Ричард Ерскін був низень¬ким чоловіком, заввишки футів п’ять або десь так. Волос¬ся в нього було сиве, і він мав стомлений вигляд і досить розумні очі. Голос у нього був низький і приємний, акцент злегка протяжний. Ґвенда не помітила в ньому чогось над¬звичайного, але, на її думку, він був, безперечно, привабли¬вий... Об’єктивно кажучи, він дуже поступався вродою Волтерові Фейну, але тоді як більшість жінок проминули б Волтера Фейна, не обдарувавши його другим поглядом, во¬ни не проминули б Ерскіна. Фейна годі було описати, а Ер-скін, попри свою спокійну вдачу, був наділений особистіс¬тю. Він розмовляв про звичайні речі у звичайний спосіб, але в ньому було щось — те саме щось, яке так швидко впіз¬нають жінки й на що реагують суто по-жіночому. Майже неусвідомлено Ґвенда розгладила свою спідницю, відкину¬ла з чола неслухняне пасмо волосся, підфарбувала губи. Дев'ятнадцять років тому Гелена Кеннеді могла закохати¬ся в цього чоловіка. Ґвенда була переконана в цьому.

Коли вона підвела погляд, то зустріла погляд господині дому, спрямований на неї, і мимоволі почервоніла. Місіс Ерскін розмовляла з Джайлзом, але дивилася на Ґвенду, і її погляд був водночас схвальним і підозріливим. Дженет Ер¬скін була високою жінкою й мала глибокий, майже чолові¬чий голос. Вона здавалася старшою, ніж її чоловік, але Ґвенда подумала, що це, мабуть, не так. Її обличчя вигляда¬ло дещо змученим. Нещаслива, голодна жінка — такою во¬на уявилася Ґвенді.

Я певна, вона влаштовує йому пекельні сцени, сказала вона собі.

А вголос продовжувала розмову.

— Шукати дім — робота вкрай невдячна, — сказала во¬на. — Описи агентів із продажу нерухомого майна завжди обіцяють справжнє диво — а коли ти опиняєшся там, то не віриш своїм очам.

— Ви хочете оселитися в цій місцевості?

— Це одна з тих місцевостей, про які ми думали. Адже тут поблизу Адріанів мур. Джайлз завжди був зачарований Адріановим муром. Річ у тому — вам це може здатися див¬ним — але нам насправді однаково, де оселитися в Англії. Я прожила все життя в Новій Зеландії й не маю тут ніяких зв’язків. А Джайлза забирали різні тітки на всі вакації, тож він ні до чого тут особливо не прив’язався. Єдине, чого ми не хочемо — це жити поблизу від Лондона. Ми хочемо осе¬литися у справжній сільській місцевості.

Ерскін усміхнувся.

— Тут ви, напевно, повсюди знайдете справжню сільську місцевість. От ми, наприклад, живемо в цілковитому уса¬мітненні. Сусідів у нас мало, а відстані між нашими оселя¬ми досить великі.

Ґвенді здалося, вона відчула потаємний смуток у цьому приємному голосі. Перед нею зненацька промайнула кар¬тина усамітненого життя — коротких і похмурих зимових днів, коли вітер свистить у комині, штори опущені, і він пе¬ребуває сам-один у товаристві цієї жінки з голодними, не¬щасними очима — а сусідів мало, й усі вони далеко.

Потім це видіння зблякло. Перед її поглядом знову було літо із заскленими дверима, відчиненими в сад, із пахоща¬ми троянд та звуками літа, що проникали в дім.

— Це старий будинок, еге ж? — запитала вона.

Ерскін кивнув головою.

— Доба королеви Анни. Моя родина жила тут протягом майже трьохсот років.

— У вас гарний дім. Ви, певно, пишаєтеся ним.

— Він уже досить занедбаний. Високі податки не дозво¬ляють підтримувати садибу в пристойному стані. Але тепер, коли наші діти пішли у світ, нам стало жити значно легше.

— А у вас багато дітей? '

— Двоє хлопців. Один служить у війську. А другий щой¬но закінчив Оксфорд. Він працюватиме у видавництві.

Його погляд ковзнув до полиці над каміном, і Ґвенда теж подивилася туди. Там стояла фотографія двох хлопців — десь років вісімнадцяти-дев’ятнадцяти, знята кілька років тому, як їй здалося. У погляді батька вона розгледіла гордість і любов.

— Вони хороші хлопці, — промовив він. — Хоч це й ка¬жу я, їхній батько.

— Вони й справді дуже гарні, — сказала Ґвенда.

— Так, — підтвердив Ерскін. — Думаю, це варто роби-ти — справді варто. Іти на жертви задля своїх дітей, — ска¬зав він, прочитавши запитання в погляді Ґвенди.

— Я думаю, іноді доводиться віддавати їм дуже багато, — сказала Ґвенда.

— Дуже багато, справді...

Вона знову відчула потаємний смуток у його голосі, але тут утрутилася місіс Ерскін і сказала своїм глибоким, ав¬торитетним голосом:

— А ви справді хочете купити собі дім у цій частині сві¬ту? Боюся, я не чула, аби тут поблизу продавалося щось иристойне.

І ти мені не сказала б, якби щось і чула, подумала Ґвенда з легким лукавством. Ця дурна стара жінка і справді дуже ревнива, відзначила вона. Її мучать ревнощі, бо я розмов¬ляю з її чоловіком і я молода й приваблива!

— Це залежить від того, чи дуже ви поспішаєте, — ска¬зав Ерскін.

— Власне, ми зовсім не поспішаємо, — весело заявив Джайлз. — Ми хочемо знайти собі щось таке, що нам справ¬ді сподобається. А поки що ми маємо будинок у Дилмауті, па південному узбережжі.

Майор Ерскін відвернувся від чайного столика й пішов узяти пачку сигарет на столі біля вікна.

— У Дилмауті, — повторила місіс Ерскін.

Її голос прозвучав цілком безвиразно. Її погляд був спря¬мований на потилицю чоловіка.

— Дуже миле містечко, — сказав Джайлз. — Ви там коли- небудь були?

На мить запала мовчанка, а потім місіс Ерскін сказала тим самим безвиразним голосом:

— Ми провели там кілька тижнів одного літа — багато, багато років тому. Нам там не сподобалося — тамтешній клімат надто розслаблює.

— Справді, — сказала Ґвенда. — Нам теж так здається. Ми з Джайлзом хочемо знайти таке місце, де повітря зба¬дьорювало б.

Ерскін повернувся із сигаретами.

— У цій околиці ви знайдете досить повітря, яке збадьо¬рює, — сказав він. У його голосі прозвучали похмурі нотки.

Ґвенда подивилася на нього, коли він припалював сига-рету для неї.

— А ви добре пам’ятаєте Дилмаут? — запитала вона най¬буденнішим тоном.

Губи Ерскіна скривилися в миттєвому спазмі болю — так принаймні здалося Ґвенді. Але його голос прозвучав ціл¬ком природно, коли він відповів:

— Досить добре, я думаю. Ми жили там — дайте-но ме¬ні згадати — у готелі «Роял Джордж», ні, пробачте, у готе¬лі «Роял Кларенс».

— О, так, це гарний старовинний готель. Наш будинок стоїть недалеко звідти й називається Дім-на-Горі, але ра¬ніше він називався Сент-Мері, чи не так, Джайлзе?

— Сент-Кетрін, — сказав Джайлз.

Цього разу реакція була непомильною. Ерскін рвучко відвернувся, філіжанка місіс Ерскін зацокотіла на блюдці.

— Можливо, — несподівано запитала вона, — ви хочете подивитися сад?

— О, звичайно.

Вони вийшли через засклені двері. Це був добре догля-нутий і гарно впорядкований сад із довгими бордюрами та акуратними доріжками. Його доглядав переважно майор Ерскін, до такого висновку прийшла Ґвенда. Коли він роз¬повідав їй про троянди, про рослини й трави, його темне, сумне обличчя світилося. Садівництво було явно його за¬хопленням.

Коли вони нарешті покинули цей дім і їхали геть у ма-шині, Джайлз запитав із деякою нерішучістю в голосі:

— Вона там випала в тебе з рук?

Ґвенда кивнула головою.

— Біля другого куща дельфіній.

Вона подивилася на свій палець і неуважно стиснула об¬ручку на ньому.

— А якщо ти її більше ніколи не знайдеш?

— Тож не справжня моя обручка. Справжньою я не ри¬зикувала б.

— Я радий це чути.

— Я дуже сентиментально ставлюся до своєї обручки. 1 Іам’ятаєш, що ти сказав, коли надягнув її на мій палець? 'Ги даруєш мені зелений смарагд, тому що я загадкова зе¬леноока киця.

— Я сказав би, — промовив Джайлз без особливих емо¬цій у голосі, — що наші вияви ніжності могли б здатися дивними для когось, скажімо, з покоління міс Марпл.

— Мені цікаво, що вона зараз робить, наша люба ста-ренька? Сидить на ґанку й гріється на сонечку?

— Ні, вона при ділі — або я зовсім її не знаю! Десь ниш- і юрить, щось спостерігає або ставить комусь якісь запи¬тання. Сподіваюся, вона не ставить їх забагато. Для літньої дами це цілком природна річ. Це так не впадає у вічі, як то¬ді, коли запитання ставимо ми.

Обличчя Джайлза знову посерйознішало.

— Ось чому мені так не подобається... — він зробив па¬узу. — Не подобається, коли ти ставиш запитання людям. Я не можу позбутися відчуття, що сам сиджу вдома, а тебе посилаю робити брудну роботу.

Ґвенда провела пальцем по його стурбованій щоці.

— Я знаю, мій любий, знаю. Але ти повинен визнати, що, наприклад, розпитувати чоловіка про його колишні любов¬ні пригоди — нечемно й зухвало, але таку зухвалість жін¬ка може іноді дозволити собі, якщо вона розумна. А я маю намір бути розумною.

— Я знаю, ти розумна. Але ж Ерскін саме той чоловік, якого ми шукаємо.

Ґвенда замислено проказала:

— Я не думаю, що це він.

— Ти хочеш сказати, ми гавкаємо не на те дерево?

— Не зовсім. Я думаю, він справді був закоханий у Геле¬ну. Але він чоловік хороший, Джайлзе, навдивовижу хоро¬ший. Це зовсім не той тип, який душить жінок.

— У тебе не такий великий досвід стосунків із душите¬лями жінок, ти згодна зі мною, Ґвендо?

— Ні. Але я наділена жіночим інстинктом.

— Гадаю, не одна жертва душителів теж так думала. Ні, Ґвендо, облишмо жарти, я тебе закликаю бути дуже обач¬ною, гаразд?

— Звичайно ж, я буду обачною. Мені так шкода цього бі¬долаху, змушеного жити з таким драконом у подобі жінки. Я ладна об заклад побитися, що він прожив тяжке життя.

— Атож, вона дивна жінка... У ній є щось моторошне.

— Атож, і дуже моторошне. Ти бачив, як вона весь час на мене дивилася?

— Я сподіваюся, твій план спрацює.

III

Вони почали здійснювати свій план наступного ранку.

Джайлз, почуваючи себе, як казав він сам, сумнівним де¬тективом у справі шлюбного розлучення, обрав зручне міс¬це для спостереження за ворітьми садиби Енстел-Мейнор. Десь о пів на дванадцяту він повідомив Ґвенді, що все йде згідно з планом. Місіс Ерскін від’їхала в невеличкому авто¬мобілі «остін» вочевидь у напрямку ринкового містечка за три милі звідти. Поле битви було вільне.

Ґвенда під’їхала машиною до парадних дверей і подзво¬нила. Вона сказала, що хоче бачити місіс Ерскін, і їй сказа¬ли, що пані немає. Тоді вона запитала, чи вдома майор Ер¬скін. Майор Ерскін був у саду. Він стояв, нахилившись над клумбою, і випростався, коли підійшла Ґвенда.

— Пробачте, що турбую вас, — сказала Ґвенда. — Але я, здається, загубила свою обручку вчора десь тут, у саду. Я знаю, вона була в мене на пальці, коли ми відійшли від чайного столика. Вона трималася досить вільно, але я не можу дозволити собі загубити її, бо це моя весільна обручка.

Вони відразу розпочали пошуки. Ґвенда пройшла по сво¬їх учорашніх слідах, вона намагалася пригадати, де зупи¬нялася й до яких квітів доторкалася. Незабаром обручку було знайдено біля великого куща дельфіній. Ґвенда бурх¬ливо виразила свою радість.
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   23

Схожі:

Забуте вбивство (Крісті Агата) iconЛюдина сама своїми руками повинна прокладати шлях у житті(Агата Крісті)
Уся людська мудрість виявляється у двох словах: чекати І надіятися(Олександр Дюма)
Забуте вбивство (Крісті Агата) iconГра Дзеркал (Крісті Агата)
Вона — найпопулярніший автор усіх часів І на всіх мовах І за кількістю видань поступається лише І ііблії та Шекспіру. Вона — автор...
Забуте вбивство (Крісті Агата) iconТопити цуценят, навіть новонароджених – значить, скоювати вбивство....
«шлюбний період», неминуче стикається з проблемами. Самка привертає до себе псів зі всієї округи. Вони збираються біля вашого будинку,...
Забуте вбивство (Крісті Агата) iconСекція іноземних мов
Особливості вживання вигуків у жіночому дискурсі на основі роману «Загадка Сіттафорда» Агати Крісті
Забуте вбивство (Крісті Агата) iconКриміналістична характеристика та особливості розслідування злочинів проти життя особи
Вбивство є злочином проти життя особи І являє со­бою умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині (ст. 115 Кк)
Забуте вбивство (Крісті Агата) icon12. повідомлення про підозру > Поняття, зміст та значення повідомлення особи
Скласти повідомлення про підозру, по фабулам – зберігання наркотичних речочин, навмисне вбивство, кражідка, розбій
Забуте вбивство (Крісті Агата) iconПитання для студентів магістратури на комплексний державний іспит
Особливості кримінальної відповідальності за умисне вбивство з обтяжуючими обставинами (ст. 115 Кк). Постанова Пленуму Верховного...
Забуте вбивство (Крісті Агата) iconЗадача (Елементи комбінаторики)
Місс Марпл, розслідуючи вбивство, помітила, що від дому містера Девідсона від’їхало таксі. Вона помітила першу цифру цифру “2”. В...
Забуте вбивство (Крісті Агата) iconБіографія. 100 найважливіших подій 1991-2011 рр
Це те, чим пишаємося, І те, що нація воліла б забути. Перемоги, які були, І поразки, які ще не спокутували. Олімпійське золото, політ...
Забуте вбивство (Крісті Агата) iconЗображення невдалого походу Новгород-сіверського князя Ігоря на половців 1185р
Києва, про походи київських князів, про Олега та його похід на столицю Візантії Царгород (сучасний Стамбул), про войовничого Святослава,...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка