Забуте вбивство (Крісті Агата)




НазваЗабуте вбивство (Крісті Агата)
Сторінка1/23
Дата конвертації17.12.2013
Розмір2.05 Mb.
ТипДокументы
skaz.com.ua > Географія > Документы
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   23
Забуте вбивство (Крісті Агата)

http://vk.com/with_books

Забуте вбивство

Крісті Агата

Л іату Кристі знають у всьому світі як королеву Детективу. Близь-ко мільярда примірників її творів продано англійською мовою, ще один мільярд — у перекладі 100 іноземними мовами. Вона — най- і н н іулярніший автор усіх часів і всіма мовами, а за кількістю видань поступається лише Біблії та Шекспірові. Вона — автор 80 детек- гинних романів та збірок оповідань, 19 п’єс і 6 романів, опубліко- наних під ім’ям Мері Вестмейкот.

Перший роман Аґати Кристі — «Таємнича пригода в Стайл- :іі» — був написаний наприкінці Першої світової війни, у якій пись-менниця брала участь, перебуваючи у волонтерському медично-му загоні. У цьому романі вона створила образ Еркюля Пуаро, маленького бельгійського детектива, якому судилося стати най- і к шулярнішим героєм у літературі детективного жанру після Шер- лока Холмса. Цей роман був опублікований у видавництві «Бодлі- Гед» у 1920 р.

І Іісля цього Аґата Кристі щороку видавала по книжці, а в 1926 р. написала свій шедевр — «Убивство Роджера Екройда». То була її перша книжка, опублікована видавництвом «Колінз», що започат¬кувала плідну й ефективну співпрацю автора з видавництвом, яка тривала 50 років і спричинилася до створення 70 книжок. «Убив¬ство Роджера Екройда» стало також першою книжкою Аґати Крис- і і, яка була інсценована — під назвою «Алібі» — й успішно постав¬лена на сцені одного з лондонських театрів Вест-Енду. «Пастка на мишей», — найелаветніша п'єса письменниці, — була вперше по¬ставлена в 1952 р. і не сходить зі сцени протягом найтривалішого часу в історії театральних вистав.

У1971 р. Аґата Кристі отримала титул Дами Британської Імпе-рії. Вона померла в 1976 р., а кілька її творів вийшли друком по-смертно. Найуспішніший бестселер письменниці — «Сонне вбив-ство» — з’явився друком дещо згодом у тому ж таки році, після чого вийшли її автобіографія та збірка оповідань «Останні спра¬ви міс Марпл», «Пригода в затоці Поленза» й «Поки триває світ¬ло». У 1998 р. «Чорна кава» стала першою з п’єс Аґати Кристі, на с южеті якої інший автор, Чарлз Осборн, побудував свій роман.

Ґвенда Рід стояла на набережній і злегка тремтіла від холоду.

Доки, будівлі, митниці й уся Англія, яку вона мала змо¬гу бачити, неквапно гойдалися вгору та вниз.

І саме в ту мить вона ухвалила своє рішення — рішення, яке згодом призвело до таких важливих подій.

Вона не поїде поїздом до Лондона, як собі спланувала.

Зрештою, чого їй туди їхати? Ніхто там на неї не чекає, ні¬кому вона там не потрібна. Вона щойно зійшла зі скрипучо¬го пароплава, який гойдався на хвилях (для неї то була над¬звичайно важка мандрівка упродовж трьох діб через Затоку й угору до Плімута), а тому сісти до потяга та знову гойда¬тися на рейках — це було те, чого їй найменше тепер хотіло¬ся. Вона піде до готелю, до гарного та надійного фірмового готелю, який стоїть на твердому ґрунті й ані скрипить, ані гойдається. Добре виспиться, а наступного ранку — звичай¬но ж, яка чудова думка! А наступного ранку вона візьме на¬прокат машину й повільно, не поспішаючи, поїде через пів¬день Англії шукати будинок, — гарний будинок, — будинок, який вона повинна знайти — так вони домовилися з Джайл¬зом. Атож, це просто чудова думка.

У такий спосіб вона побачить трохи Англії — Англії, про яку Джайлз їй розповідав і якої вона ніколи не бачила; хоч, як і більшість новозеландців, називала її Домом. У цю мить Англія видалася їй не надто привабливою. День був сірий та дощовий, збиралося на дощ, і віяв пронизливий, набрид¬ливий вітер. Певно, Плімут не найкраще місце в Англії,

подумала Ґвенда, слухняно прямуючи до будівлі митного й паспортного контролю.

Проте наступного ранку її опанували зовсім інші почут¬тя. Сонце сяяло. Краєвид, що відкривався з її вікна, був привабливим. І загалом усесвіт більше не хитався й не гой¬дався. Він стабілізувався. Це була, нарешті, Англія, і вона сюди приїхала, Ґвенда Рід, молода одружена жінка, віком двадцять один рік, яка мандрувала світом. Повернення Джайлза до Англії ще не було чимось вирішеним остаточ¬но. Він, можливо, приїде сюди слідом за нею вже за кіль¬ка тижнів. А може, за півроку. Це він запропонував, щоб Ґвенда перша приїхала до Англії й пошукала тут будинок, який би їх влаштував. Обоє вважали, що приємно десь ма¬ти власну оселю. Джайлз мав таку роботу, яка примушува¬ла його багато мандрувати. Іноді Ґвенда його супроводжу¬вала; часом обставини ставали цьому на заваді. Але їм обом подобалася думка про те, щоб мати власний дім — дім, який належав би лише їм. Джайлз нещодавно успадку-вав меблі від однієї зі своїх тіток, тож їхній намір придба-ти власний будинок був цілком розумним і практичним.

А що Ґвенда й Джайлз були людьми загалом добре за-безпеченими, то здійснення цього наміру не становило труднощів.

Ґвенда спочатку не хотіла самостійно шукати дім. «Ми повинні зробити це разом», — сказала вона. Але Джайлз відповів їй, сміючись: «Я не дуже тямлю в будинках. Якщо він сподобається тобі, то сподобається й мені. Нехай там буде бодай невеликий садочок, і не треба нам якогось но- вочасного жахіття, і не треба чогось дуже великого. Десь на південному узбережжі — так я собі уявляю. У кожному разі не десь далеко всередині острова».

«Ти віддаєш перевагу якомусь конкретному місцю?» — запитала Ґвенда. Але Джайлз сказав, що ні. Він рано зали¬шився сиротою (вони обоє були сироти), і йому доводилося ііідити до різних родичів на вакації, тож жодне конкретне місце не було пов’язане для нього з якимись дорогими спо¬гадами. Це мав бути дім Ґвенди — і вона не хотіла чекати, поки вони зможуть вибрати його удвох. А що, як Джайлз Затримається ще на півроку? Що їй робити протягом усьо¬го цього часу? Тинятися по готелях? Ні, вона повинна зна¬йти будинок і оселитися в ньому.

— Ти просто хочеш зіпхнути всю цю роботу на мене, — с казала Ґвенда.

Але їй подобалася думка, що вона знайде для них дім, який буде вже готовий, затишний і обжитий на той час, ко¬ди повернеться Джайлз.

Вони одружилися лише три місяці тому, і вона дуже йо¬го кохала.

Розпорядившись, щоб сніданок їй принесли до ліжка, Іненда, після того як попоїла, обміркувала свої плани. Вона провела день, оглядаючи Плімут, який їй сподобався, а на¬ступного дня взяла напрокат зручний автомобіль «даймлер» разом із водієм і вирушила в подорож Англією.

Погода була добра, і вона дуже тішилася своєю подо-рожжю. Оглянула кілька можливих будинків у Девонширі, але жоден її не задовольнив. Поспішати їй не було куди. Во¬на шукатиме далі. Вона навчилася читати поміж рядків сповнених ентузіазму повідомлень агентів із продажу нерухомого майна, й у такий спосіб уникла кількох дарем¬них поїздок.

У вівторок увечері, десь через тиждень, коли її автомо-біль їхав покрученою дорогою, що плавно спускалася з па¬горба в Дилмаут, перетинаючи передмістя цього чарівно¬го морського курорту, вона побачила дошку з оголошенням про продаж будинку, а між деревами промайнуло видиво невеличкої білої вікторіанської вілли.

Ґвенда здригнулася — у неї виникло відчуття, ніби вона впізнала щось давно їй знайоме. Це її будинок! Вона вже була переконана в цьому. У своїй уяві вона бачила садок, довгі вікна — вона не сумнівалася в тому, що цей будинок саме такий, який їй хочеться мати.

День уже хилився до вечора, коли вона зупинилася в го¬телі «Роял Кларенс» і поїхала до агентів із продажу нерухо¬мості, про яких прочитала вранці на дошці з оголошенням.

Й ось тепер, діставши дозвіл оглянути будинок, вона стояла в довгій старовинній вітальні з двома заскленими дверима, що виходили на вимощену плитами терасу, за якою клапоть скелястого ґрунту, поцяткований низеньки¬ми розквітлими кущами, круто уривався до моріжка, який був нижче. Крізь дерева в кінці саду виднілося море.

Це мій будинок, подумала Ґвенда. Це наш дім. Я почува¬юся вже так, ніби знаю кожен його куточок.

Двері відчинилися, й увійшла, шморгаючи носом, висо¬ка жінка із сумним виразом обличчя та нежиттю.

— Місіс Генгрейв? Я маю дозвіл від панів Ґелбрейта та Пендерлі. Боюся, я надто рано...

Місіс Генґрейв, прочистивши ніс, сумно промовила, що це не має жодного значення. Огляд будинку почався.

Атож, він був саме такий, як треба. Не дуже великий. Тро¬хи старомодний, але вони з Джайлзом зможуть добудувати ще одну або дві ванні кімнати. Кухню можна буде модерні¬зувати. На щастя, у ній уже була «Аґа» . Якщо, крім того, по¬ставити нову зливальницю та сучасне обладнання...

Крізь усі плани й турботи Ґвенди тонко дзижчав голос мі¬сіс Генґрейв, яка розповідала подробиці останньої хвороби майора Генґрейва. Половина Ґвенди докладала всіх зусиль, щоб видобувати із себе принагідні звуки співчуття, симпа¬тії та розуміння. Усі родичі місіс Генґрейв жили в Кенті — тож бідолашна вдова хотіла оселитися десь неподалік від них... Майор дуже любив Дилмаут, протягом багатьох ро¬ків був секретарем місцевого гольф-клубу, але вона...

— Так... Звичайно... Який то був жах для вас... Цілком природно... Атож, притулки для літніх людей такі... Звіс¬но... Вам ліпше...

А друга половина Ґвенди гарячково міркувала: «Тут, я думаю, треба буде поставити комод для білизни... Так. Подвійна кімната з видом на море — Джайлзу вона сподо¬бається. А ось дуже затишна невеличка кімната, — Джайлз тут зможе перевдягатися. Ванна кімната — я сподіваюся, ванна тут облицьована червоним деревом — о, справді, так воно і є! Як мило — і вона стоїть у самому центрі кімнати! Я нічого не стану змінювати — тут усе нагадує про певний історичний період!»

Така величезна ванна!

Тут можна буде намалювати яблука. І човни з вітрила-ми... і качок. Можна буде створити враження, ніби ти в мо¬рі... А он ту темну задню кімнату ми перетворимо на дві по-справжньому сучасні ванні кімнати, які блищатимуть хромом і зеленою фарбою — труби можна буде прокласти над кухнею, а все інше залишити, як воно є...

— Плеврит, — сказала місіс Генґрейв. — Мені загрожує запалення легень...

— Це жахливо, — сказала Ґвенда. — А ви не маєте ще од¬нієї спальні в кінці коридору?

Спальня там була, і саме така, якою Ґвенда її собі уявля¬ла. Майже кругла, з еркерним вікном. Її треба буде онови¬ти, звичайно. Вона була в цілком пристойному стані, але чому люди, схожі на місіс Генґрейв, так полюбляли фарбу¬вати стіни в цей колір відтінку гірчиці з печивом?

Вони повернулися коридором назад. Ґвенда задоволено мурмотіла:

— Шість, ні, сім спалень, рахуючи маленьку й ту, що в мансарді.

Дошки тихо поскрипували в неї під ногами. Ґвенда вже почувалася так, ніби вона, а не місіс Генґрейв живе в цьо¬му домі! Присутність місіс Генґрейв була тут явно недореч¬ною — адже вона полюбляла фарбувати кімнати в колір гірчиці з печивом і прикрашати вітальню фризом із гліци¬ніями. Ґвенда подивилася на аркуш паперу у своїй руці, на якому на машинці були надруковані відомості про будинок і ціна за нього, яку просив власник.

За останні кілька днів Ґвенда детально ознайомилася з цінами на будинки. Запрошувана сума не була великою — звісно, дім потребував певної модернізації — але навіть у цьому випадку... І вона також звернула увагу на слова: «Ціна може бути предметом обговорення». Мабуть, місіс Генґрейв надто прагнула виїхати до Кента й оселитися не¬подалік від родичів...

Вони почали спускатися сходами, коли Ґвенда несподі¬вано відчула, як хвиля ірраціонального страху накотилася на неї. То було хворобливе відчуття, і воно зникло майже відразу по тому, як виникло. Проте воно наштовхнуло її на нову думку.

— А цей дім не належить до тих, які навідують приви-ди? — запитала вона.

Місіс Генґрейв, що була на крок попереду неї й дійшла у своїй розповіді до того моменту, коли здоров’я майора Генґрейва стало швидко погіршуватися, подивилася на неї з виразом ображеного подиву.

— Принаймні, мені про це нічого не відомо, місіс Рід. Не¬вже вам хтось розповідав щось подібне?

— А самі ви нічого не відчували, нічого не бачили? Мо¬же, тут хтось помер?

Вона сама відчула недоречність свого запитання, але ця думка прийшла до неї на секунду або дві запізно. Адже майор Генґрейв...

— Мій чоловік помер у притулку Святої Моніки, — су-хо підказала місіс Генґрейв.

— Так, звичайно. Ви мені це казали.

Місіс Генґрейв провадила тим самим крижаним тоном:

— У будинку, спорудженому десь років сто тому, безпе¬речно, хтось помирав протягом періоду його існування.

11 роте міс Елворті, у якої мій любий чоловік придбав цей дім сім років тому, була в пречудовому стані здоров’я й до того ж мала намір виїхати за кордон й зайнятися там місіо¬нерською працею, і вона не згадувала про якісь випадки не¬давніх смертей у своїй родині.

Ґвенда поквапилася заспокоїти ображену місіс Генґрейв. Нони знову повернулися до вітальні. То була затишна й ча¬рівна кімната, у ній панувала саме та атмосфера, яка подо¬балася Ґвенді. Напад паніки, який вона щойно пережила, здавався їй незбагненним. Що на неї найшло? У цьому до¬мі не було нічого поганого.

Запитавши в місіс Генґрейв дозволу оглянути сад, вона вийшла через засклені двері на терасу.

Тут мають бути сходи, подумала Ґвенда, спускаючись на моріжок.

Але замість сходів там були справжні хащі форситії, які в цьому конкретному місці, схоже, виросли набагато гус¬тішими й вищими, ніж зазвичай, геть затуливши вид на море.

Ґвенда кивнула сама до себе. Вона все це змінить.

Ідучи за місіс Генґрейв, вона пройшла вздовж тераси й спустилася на кілька кроків униз, на далекий куток мо-ріжка. Звернула увагу на те, що чагарі на скельних висту¬пах ніхто ніколи не розчищав, а більшість розквітлих ку¬щів давно слід було підстригти.

Місіс Генґрейв промурмотіла вибачливо, що сад досить занедбаний. Вона могла дозволити собі запрошувати садів¬ника лише двічі на тиждень. Але здебільшого той не при¬ходив узагалі.

Вони оглянули невеличкий, але дуже цікавий окремий садочок, до якого виходили двері з кухні, і повернулися в дім. Ґвенда сказала, що хоче подивитися ще кілька будин¬ків, і хоч Дім-на-Горі (яка нецікава назва!) їй дуже сподо¬бався, вона ще не готова ухвалити остаточне рішення.

Місіс Генґрейв розпрощалася з нею з виразом сумної за¬думи, наостанок з особливою протяжністю шморгнувши носом.

Ґвенда повернулася до агентів, зробила офіційну пропо¬зицію, пославшись на оцінку страхової фірми, і решту ран¬ку присвятила прогулянці по Дилмауту. Це було чарівне й старомодне курортне містечко на морському узбережжі. На його далекому «модерному» кінці були два готелі, що здавалися цілком сучасними, та кілька недобудованих на вигляд бунгало, але географічне розташування узбережжя, підпертого низкою пагорбів, урятувало Дилмаут від над¬мірного зростання.

По обіді Ґвенда одержала телефонний дзвінок від аген¬тів, які повідомили, що місіс Генґрейв прийняла її пропо¬зицію. З лукавою усмішкою на вустах Ґвенда пішла на по¬шту й надіслала телеграму Джайлзові:

Я купила будинок. Кохаю. Ґвенда.

— Це його здивує, — сказала Ґвенда, звертаючись сама до себе. — Він переконається, що і я дещо вмію.

РОЗДІЛ другий

ШПАЛЕРІІ

Минув місяць, і Ґвенда оселилася в Домі-на-Горі. Вона за¬брала меблі Джайлзової тітки зі складу й обставила ними будинок. То були старовинні меблі дуже високої якості. Од¬ну чи дві великі шафи на одяг Ґвенда продала, але решта чу¬дово розташувалися в їхньому новому домі й були з ним у цілковитій гармонії. Невеличкі гарні столики з пап’є-маше, оздоблені перламутром і розфарбовані замками та троян¬дами, вона поставила у вітальні. У цьому гарнітурі були та¬кож столик для рукоділля, що мав під стільницею прилад-наний мішок із чистого шовку, письмовий стіл із рожевого дерева та стіл із червоного дерева при канапі.

Так звані легкі стільці Ґвенда розподілила між різними спальнями й купила два великі й зручні глибокі крісла для се¬бе та Джайлза, поставивши їх по обидва боки каміна. Велику канапу зразка «честерфілд» вона звеліла поставити під вікна¬ми. Для штор Ґвенда обрала старомодний чинц блакитного кольору з візерунком троянд у вазонах та жовтих птахів. Те¬пер вітальня стала такою, якою Ґвенді хотілося її бачити.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   23

Схожі:

Забуте вбивство (Крісті Агата) iconЛюдина сама своїми руками повинна прокладати шлях у житті(Агата Крісті)
Уся людська мудрість виявляється у двох словах: чекати І надіятися(Олександр Дюма)
Забуте вбивство (Крісті Агата) iconГра Дзеркал (Крісті Агата)
Вона — найпопулярніший автор усіх часів І на всіх мовах І за кількістю видань поступається лише І ііблії та Шекспіру. Вона — автор...
Забуте вбивство (Крісті Агата) iconТопити цуценят, навіть новонароджених – значить, скоювати вбивство....
«шлюбний період», неминуче стикається з проблемами. Самка привертає до себе псів зі всієї округи. Вони збираються біля вашого будинку,...
Забуте вбивство (Крісті Агата) iconСекція іноземних мов
Особливості вживання вигуків у жіночому дискурсі на основі роману «Загадка Сіттафорда» Агати Крісті
Забуте вбивство (Крісті Агата) iconКриміналістична характеристика та особливості розслідування злочинів проти життя особи
Вбивство є злочином проти життя особи І являє со­бою умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині (ст. 115 Кк)
Забуте вбивство (Крісті Агата) icon12. повідомлення про підозру > Поняття, зміст та значення повідомлення особи
Скласти повідомлення про підозру, по фабулам – зберігання наркотичних речочин, навмисне вбивство, кражідка, розбій
Забуте вбивство (Крісті Агата) iconПитання для студентів магістратури на комплексний державний іспит
Особливості кримінальної відповідальності за умисне вбивство з обтяжуючими обставинами (ст. 115 Кк). Постанова Пленуму Верховного...
Забуте вбивство (Крісті Агата) iconЗадача (Елементи комбінаторики)
Місс Марпл, розслідуючи вбивство, помітила, що від дому містера Девідсона від’їхало таксі. Вона помітила першу цифру цифру “2”. В...
Забуте вбивство (Крісті Агата) iconБіографія. 100 найважливіших подій 1991-2011 рр
Це те, чим пишаємося, І те, що нація воліла б забути. Перемоги, які були, І поразки, які ще не спокутували. Олімпійське золото, політ...
Забуте вбивство (Крісті Агата) iconЗображення невдалого походу Новгород-сіверського князя Ігоря на половців 1185р
Києва, про походи київських князів, про Олега та його похід на столицю Візантії Царгород (сучасний Стамбул), про войовничого Святослава,...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка