Лекція 9 Тема Нормування праці та його роль у визначенні заробітної плати




Скачати 223.47 Kb.
НазваЛекція 9 Тема Нормування праці та його роль у визначенні заробітної плати
Дата конвертації14.09.2013
Розмір223.47 Kb.
ТипЛекція
skaz.com.ua > Географія > Лекція
Лекція 9

Тема 4. Нормування праці та його роль у визначенні заробітної плати

План

1. Нормування як засіб оптимізації міри праці та оплати

2. Організаційно-економічний механізм удосконалення нормування праці
Важливою складовою механізму господарювання на виробничому рівні було і залишається нормування праці, необхідне за будь-якого доцільно організованого трудового процесу. Спочатку нормування обслуговувало потреби організації й планування трудової діяльності, а згодом перетворилось на інструмент розподілу продуктів праці. Розкриваючи сутність нормування праці та його місце у механізмі мотивації трудової діяльності, звернімо увагу на таке.
1. Нормування як засіб оптимізації міри праці та її оплати.

Кожне підприємство створюється й існує для того, щоб, включившися в процес суспільного поділу праці, зайнявши свою нішу на ринку товарів, виробляючи і продаючи певну продукцію для задоволення потреб суспільства, заробити необхідні кошти для власних потреб учасників виробництва.

Це зобов’язує підприємство і насамперед його власника добре налагоджувати виробничий процес, організовувати працю так, щоб вона була економічно ефективною, забезпечувала кожному матеріальний добробут, давала моральне задоволення.

Організація праці на підприємстві — процес багатогранний і складний, спрямований на оптимальне поєднання інтересів учасників виробництва й створення необхідних умов для ефективного функціонування його засобів.

До виробничого процесу людина включається з економічних міркувань, убачаючи в цьому єдину для себе можливість заробити на прожиття. Отже, головною ланкою, що з’єднує людину із засобами виробництва, є дохід, який отримують наймані працівники у вигляді заробітної плати, а власники засобів виробництва — прибутку.

Для забезпечення належної ефективності виробництва вкрай важливо оптимізувати витрачання всіх видів ресурсів, що використовуються для цього: живої праці, сировини і матеріалів, палива й енергії, інструментів тощо. Першим кроком до такої оптимізації є нормування, тобто обґрунтоване визначення кількості конкретних ресурсів, об’єктивно потрібної для ведення економічно ефективного виробництва за досягнутого рівня розвитку продуктивних сил суспільства.

Отже, ідеться про певну об’єктивну міру витрачання ресурсів на одиницю продукту, що виробляється. Будь-який надлишок у витрачанні ресурсів негайно збільшить собівартість продукції й тим самим зменшить прибуток підприємства. Невиправдана економія ресурсів також невигідна, бо призводить до погіршання якості продукції, а це за умов ринкових відносин для підприємства може обернутися на більші збитки, ніж кошти, заощаджені на економії ресурсів.

Усе це повною мірою стосується і живої праці. Зайві люди на виробництві — це низька продуктивність праці й висока собівартість продукції за рахунок невиправданих виплат заробітної плати. Менша (за об’єктивно потрібну) чисельність персоналу дає певну економію на заробітній платі, але призводить до диспропорцій між різними структурними підрозділами, до порушення виробничого ритму з усіма негативними наслідками. Сутність нормування праці полягає саме в тому, щоб визначити затрати живої праці на виконання певного виду роботи за конкретних техніко-організаційних умов і встановити на цій підставі міру праці.

Оскільки будь-який процес праці триває в часі, то універсальною мірою кількості живої праці є робочий час. Проте не завжди фактично витрачений на конкретну роботу час може служити обґрунтованою мірою праці. Фактично витрачений час може включати простої з різних причин, необов’язкові перерви, зумовлені недбалістю або недостатньою кваліфікацією як самих виконавців трудового процесу, так і керівників.

Таким чином, мірою праці можна вважати лише таку кількість робочого часу, котра об’єктивно потрібна для виконання конкретної роботи кваліфікованими виконавцями за сприятливих організаційно-технічних умов.

Принципово важливим питанням організації праці є забезпечення відповідності трудового доходу як індивідів, так і окремих колективів саме тій кількості і якості праці, що її вкладено ними в загальний результат колективних дій. Така відповідність в економічній літературі трактується як співвідношення між мірою праці й мірою заробітної плати.

Зазначимо, що необхідність установлення прямої залежності між мірою праці і мірою заробітної плати постає на тому етапі розвитку суспільного виробництва, коли виникає наймана праця. Рабовласникові немає потреби порівнювати те, що він спрямував на підтримку життя раба, з кількістю його трудових затрат, поміщик узагалі не думав про утримання кріпаків, оскільки вони самі себе годували й визначали, скільки їм треба працювати для цього.

Радикальні зміни у змісті та функціях нормування праці відбуваються з виникненням найманої праці. Передача найманим працівником роботодавцеві своєї здатності до праці в «оренду» на певний період та за певну ціну актуалізувала потребу визначення обсягу робіт, що його працівник мав виконати в обмін на заробітну плату. При цьому в усій повноті постало питання розв’язання суперечливих інтересів, оскільки роботодавець бажав, щоб обсяг виконуваних робіт був якомога більшим, а працівник — навпаки.

У ринковій економіці, заснованій на найманій праці, нормування праці — це визначення обсягу робіт певної якості (змісту), який працівник має виконати за ціну послуг своєї робочої сили. Норма праці як базовий елемент нормування — це виражена в одиницях праці ціна послуг робочої сили.

За умов ринкової економіки немає і не може бути організації заробітної плати без нормування праці. Праця за певну винагороду у формі заробітної плати — це передусім оцінка результатів праці з позицій їхньої відповідності нормам (мірі) праці.

Отже, оскільки через нормування визначається міра праці, то в системі господарювання, що заснована на найманій праці, його слід розглядати як один із головних елементів організації заробіт­ної плати. Водночас нормування праці, з одного боку, є засобом становлення і забезпечення контролю над мірою праці, а через неї — над мірою споживання, а з другого — засобом, спрямованим на підвищення продуктивності праці, ефективне виконання роботи.

Оптимальне співвідношення між мірою праці та мірою її оплати сприяє позитивній мотивації праці, зростанню її продуктивності, правильному співвідношенню між фондами споживання і нагромадження, а отже, є необхідною умовою нормального розвитку економічних процесів.

Водночас значне випереджання темпів зростання фонду нагромадження проти темпів збільшення фонду споживання призводить до погіршання умов відтворення робочої сили, уповільнення зростання або й до прямого зниження життєвого рівня населення.

Невиправдане випереджання темпів зростання фонду споживання над темпи зростання фонду нагромадження також має комплекс негативних наслідків: уповільнення темпів зростання продуктивності праці, порушення балансу між попитом і пропонуванням на товарному ринку, інфляцію тощо.

Зниження якості норм трудових затрат неминуче призводить до нагромадження недоліків у оплаті праці. Його наслідком є передовсім зниження тарифної частини в заробітній платі робітників. Великий відсоток перевиконання норм створює ілюзорне уявлення про підвищення продуктивності їхньої праці. Оскільки рівень напруженості норм і їх перевиконання є різними за різними професіями, групами робітників, то це призводить до невідповідності рівнів заробітної плати робітників з відрядною оплатою, необґрунтованої різниці в оплаті праці робітників у цілому. Водночас така «продуктивність» негативно позначається на співвідношеннях рівнів заробітної плати робітників з відрядною і робітників з почасовою оплатою, робітників з відрядною оплатою і службовців. Необґрунтована різниця в заробітній платі порушує принцип однакової оплати за однакову працю і на практиці перетворюються на потужний чинник-демотиватор.

Отже, нормування як процес визначення об’єктивно необхідних затрат робочого часу в усіх сферах діяльності людини є однією із найважливіших складових суспільної організації праці.

На підприємствах нормування праці має виконувати цілу низку функцій, а саме: створювати основи планово-економічних розрахунків поточного, перспективного і прогнозного характеру; створювати основи раціональної організації праці, виробництва й оперативного управління підприємством; бути вихідною базою обліку витрат і результатів виробництва; засобом установлення рівноінтенсивних норм, забезпечення суспільно необхідної інтен­сивності праці, забезпечення оптимального співвідношення між мірою праці та її оплатою. Таким чином, функції нормування праці досить широкі, вони виходять за межі його використання лише як елементу організації заробітної плати. Як ефективний засіб мотивації праці всіх категорій працівників, нормування (у поєднанні з іншими елементами організації праці) сприяє раціоналізації трудових процесів, усуненню втрат робочого часу, оптимальному об’єднанню колективних зусиль на основі прогресив­них форм кооперування праці.

Успішне виконання за допомогою нормування праці цих функцій можливе лише за умови належної організації виробництва.

Як свідчить зарубіжний досвід, організація виробництва і нормування праці традиційно вважаються важливими складовими внут­рішньовиробничого управління.

Спільне дослідження, проведене у другій половині 80-х рр. ХХ ст. Європейською асоціацією продуктивності, свідчить про те, що підприємці провідних країн (США, Англії, Швеції, Японії, Італії та інших) не тільки не знижують вимоги до нормування праці, а й розширюють сферу його застосування і підвищують якість чинних норм праці. Так, у США нормування праці здійснювалося на всіх обстежених підприємствах машинобудування, на 88 % підприємств харчової, 93 % — текстильної, 85 % — хімічної промисловості.

Важливим напрямом економічної діяльності західних фірм є посилення контролю і обліку затрат живої праці. Ураховуючи, що витрати на робочу силу мають тенденцію до збільшення, винятково важливе значення надається питанням планування робочої сили і завантаження працівників на основі норм праці. Використовуються спеціальні нормативні документи, в яких міститься опис усіх видів робіт із зазначенням відповідних затрат праці на їх виконання. У нормуванні праці все ширше використовується електронно-обчислювальна техніка та розроблення норм за допомогою мікроелементних нормативів. Створення автоматизованих систем проектування й нормування трудових процесів нині, на думку зарубіжних фахівців, стає визначальним напрямом розвитку нормування праці.
4.2. Організаційно-економічний механізм удосконалення нормування праці

Радянська організація праці й виробництва, а також нормування праці ніколи не відзначалася високою якістю. Постійні дефіцити, простої й аврали — її родові ознаки. А тому й не дивно, що за таких умов нормування виконувало зовсім не властиву для нього роль «виведення» запланованого рівня заробітної плати попри всі недоліки в організації виробництва і праці. За адміністративно-командної економіки підприємства не були заінтересовані в підвищенні якості нормування праці. Витратний характер економіки, низький рівень тарифних ставок, їхня негнучкість стримували запровадження на виробництві ефективних організаційно-технічних рішень і застосування науково обґрунтованих норм праці. Здійснювані «згори» спроби впровадження прогресивних форм організації виробництва і праці, розширення сфери нормування праці й підвищення його якості незмінно натрапляли на прихований опір працівників підприємств і, як правило, перетворювалися на суто формальні заходи, що істотно не впливали на економіку підприємств.

За нових економічних умов організація нормування праці мала відродитися. Адже першочерговим завданням для більшості підприємств нині є пошук своєї «ніші» в ринковому середовищі, закріплення й розширення своїх позицій. Виконання цих завдань є можливим тільки за умов випуску якісної й відносно дешевої продукції, що потребує підвищення продуктивності праці, зниження трудомісткості, забезпечення високого рівня нормування праці. Таким чином, без якісних норм трудових затрат неможливо забезпечити довготривалої конкурентоспроможності підприємства, його прибутковості.

Проте на більшості підприємств України, на жаль, нині нормування праці вкрай занедбано. Через низку об’єктивних і суб’єктивних причин знижено рівень економічної роботи, скорочено служби нормування й організації праці, послаблено роботу зі зниження трудомісткості продукції.

Замість надмірної, жорсткої «регламентації» змісту організації нормування праці, порядку встановлення та перегляду відповідних нормативів протягом короткого часу в Україні сталася її повна децентралізація.

Держава нині не надає підприємствам ні методичної, ні нормативно-інформаційної допомоги. Існує реальна загроза втрати здобутків вітчизняних учених і фахівців у цій галузі. Значною мірою залишаються незатребуваними результати наукових і прикладних досліджень з питань атестації робочих місць, раціоналізації трудових процесів.

На багатьох підприємствах ліквідовано або значно скорочено служби, котрі мали б виконувати функції нормування трудових процесів, зруйновано нормативно-інформаційну і методичну базу щодо регулювання затрат робочого часу, порядку встановлення та перегляду норм трудових затрат.

Як свідчать нормувальники багатьох підприємств, нині їхні функціональні обов’язки поставлено «з ніг на голову». І це не перебільшення. Адже нині завдання нормувальників полягають не в установленні обґрунтованих норм трудових затрат на підставі нормативних матеріалів чи хронометражних досліджень трудового процесу, а у визначенні «нормативних» затрат робочого часу виходячи із заробітної плати, за яку робітники ще погоджуються працювати.

Байдуже ставлення багатьох українських товаровиробників до нормування трудових затрат пояснюється такими причинами.

Перехід до системи господарювання, що заснована на ринкових відносинах, супроводжувався значним спадом обсягів виробництва. Адекватного зниження масштабів зайнятості роботодавці (а тоді найбільшим роботодавцем ще залишалася держава) не могли допустити з огляду на можливі непередбачувані соціальні наслідки та сподіваючись на швидке відновлення виробництва (чого також не сталося). У результаті утворився великий надлишок робочої сили, у тому числі зайнятої на виробництві. За таких умов зовсім не потрібне було ретельне обґрунтування норм трудових затрат.
Водночас і сам чинний нині механізм господарювання не створює достатніх стимулів до встановлення оптимальних трудових (а також і інших) затрат: досягти економічного успіху можна й методами, що не пов’язані з внутрішньовиробничою ефективністю. Значний податковий тягар також не сприяє збільшенню прибутковості виробництва.
Наступна причина пов’язана з тим, що рівень середньої заробітної плати та її частка в собівартості є надто низькими, що не спонукує підприємців до поліпшення нормування праці.
Не сприяють максимальному використанню резервів виробництва на основі поліпшення якості нормування та розширення його сфери і такі чинники, як нестабільність економічного середо­вища, необхідність проведення реструктуризації виробництва, повсюдна недооцінка ролі нормування праці як важливої складової організації праці та виробництва, важливого чинника регламентації праці і вдосконалення соціально-трудових відносин. Останнє є наслідком недостатньої фахової підготовки чималої кількості керівників підприємств та їхніх структурних підрозділів. Не останню роль тут відіграє «погана традиція» сприйняття нормування праці крізь призму функцій, які воно виконувало за умов централізованої планової економіки, що вже розглядалося нами вище.
Коли з проголошенням переходу до ринкової економіки підприємства отримали право самостійно визначати розміри тарифних ставок, посадових окладів і в цілому розміри оплати праці, то логіка мислення багатьох лінійних і функціональних керівників підприємств стала такою: якщо нормування праці дотепер було переважно засобом штучного «виведення» рівня заробітної плати конкретним працівникам, а за нових умов потреби в цьому вже немає, то не потрібна й постійна, копітка робота з розширення сфери нормування і підвищення якості чинних норм трудових затрат. Якщо до цього додати ще й вплив таких негативних явищ в економіці, як монополізм і фактичний брак конкуренції, значні масштаби прихованого безробіття, то стають зрозумілими причини занепаду нормування праці.
Проте цілком очевидно, що для випуску конкурентоспроможної продукції з високою якістю і доступною для широкого кола споживачів ціною, необхідне постійне зниження витрат на її виробництво за рахунок передовсім раціонального використання ресурсів праці, яке забезпечуватиме одночасне зниження потреби і в інших видах виробничих ресурсів у розрахунку на одиницю продукції. Світовий і вітчизняний досвід переконують у тому, що без нормативного регулювання робочого часу за тривалістю, рівнем напруженості (інтенсивності) неможливе конкурентне, ефективне виробництво.
Недоліки в нормуванні праці призводять до того, що відносини між роботодавцями і найманими працівниками втрачають будь-яку об’єктивну основу, не дають змоги останнім переконливо довести, що їхня заробітна плата є справді заробленою ними, а не «подачкою», яку роботодавець будь-коли може зменшити з власного бажання.
Безумовно, нестабільне економічне середовище, спад виробництва, погіршання ринкової кон’юнктури, об’єктивна необхідність проведення реструктуризації виробництва не сприяють мак­симальному використанню його резервів, у тому числі і через підвищення якості нормування та розширення його сфери. Але навіть за таких умов чинні норми трудових затрат мають повноцінно виконувати функцію міри праці, бути невід’ємною складовою організації заробітної плати, основою налагодження організації виробництва. Що ж до підприємств, які вже знайшли свою «нішу» на ринку, стабілізували виробництво, то для них заходи з розширення сфери нормування і підвищення якості чинних норм трудових затрат мають стати однією з головних ланок стратегії розвитку, підвищення конкурентоспроможності продукції, формування ефективної системи використання трудового потенціалу.
Дальше нехтування нормуванням праці, оцінювання його як другорядного механізму господарювання матиме вкрай негативні наслідки, адже у фахівців сформуються сталі занижені вимоги до якості трудових норм, а робітники звикнуть до занижених норм виробітку як до нормального стану виробництва.

Ситуація, яка нині має місце в нормуванні праці, не може тривати нескінченно. Рух України до розвинутого ринку с незворотним. У ринковому середовищі ефективно функціонуватимуть лише ті підприємства, для яких запровадження прогресивних норм і економія праці стануть практичною необхідністю.
Недооцінка нормування праці та інших ресурсів швидко призведе до банкрутства багатьох підприємств і значного збільшення безробіття. Не варто чекати остаточної катастрофи, а слід негайно відновлювати процеси нормування праці, включаючи норми трудових затрат у механізм господарювання з тим, щоб забезпечити належну організацію виробництва, об’єктивний облік витрат і результатів, оптимальне співвідношення між мірою праці та її оплатою, високу продуктивність праці.
Заходи, що мають бути спрямовані на вдосконалення нормування праці, умовно можна розподілити на дві групи.
Перша — це заходи, пов’язані з посиленням державного впливу на використання ресурсів праці, з коригуванням курсу економічних реформ, внесенням змін до цінової, податкової, фінансово-кредитної політики з метою створення механізму заінтересованості суб’єктів господарювання в ресурсозбереженні, реструктуризації елементів ціни, зниженні її витратної складової.
Друга група заходів безпосередньо пов’язана з удосконаленням нормативного, організаційного, кадрового, фінансового, інформаційного забезпечення розширення сфери нормування праці й підвищення якості нормування.
Нині постала нагальна потреба посилення державного впливу на налагоджування та забезпечення ефективного функціонування системи встановлення та перегляду норм трудових затрат. Досить поширений погляд, що нормування праці — це справа самих тільки підприємств, і втручання держави у функціонування цього елементу механізму господарювання має бути мінімальним або й зовсім непотрібним, на наше переконання, є помилковим.
Розбудовуючи соціальну державу, ми не можемо, не маємо права не враховувати, що робоча сила (а точніше — послуги робочої сили. — А. К.) — це товар особливого роду.
Нормування праці відображає відносини між роботодавцем і найманим працівником з приводу використання переданої, сказати б, в «оренду» на певний термін та на певних умовах робочої сили. На відміну від інших виробничих ресурсів, які після їх придбання стають власністю підприємця і можуть бути використані ним на власний розсуд, ресурс «робоча сила» після акту його купівлі не змінює свого носія, а його використання має здійснюватися з обов’язковим урахуванням заведених у суспільстві соціально-трудових і етичних норм. За цих обставин процес формування норм праці передбачає врахування суспільних критеріїв, опрацювання яких, безперечно, має відбуватися за активної участі держави.
До відомих класичних причин, що зумовлюють участь держави у формуванні загальних засад, принципів нормування праці, додамо й ті, що пов’язані з умовами перехідної економіки.
Справжні ринкові умови господарювання забезпечують на практиці високий рівень нормування праці, що стає одним з головних чинників мінімізації витрат та максимізації продуктивності.
Проте реальність перехідної економіки України є такою, що з причин, які пояснювалися вище, підприємці далеко не завжди заінтересовані в застосуванні обґрунтованих норм трудових затрат.
Натомість наймані працівники з різних міркувань — економіч­них (забезпечення відповідності між мірою праці і мірою її
оплати), соціальних (забезпечення суспільно визнаного рівня інтенсивності) — заінтересовані в якісному, науково обґрунтованому нормуванні праці. Однак їхній правовий статус, рівень організованості та дієвості їхніх представницьких органів є такими, що не дають змоги вимагати від роботодавців користування тільки науково обґрунтованими нормами. За таких обставин держава мусить узяти на себе реальне спрямування розвитку всієї системи організації нормування праці в цивілізоване русло.
З-поміж заходів першої групи чільне місце належить також удосконаленню системи оподаткування. Дефіциту пропозицій науковців і практиків щодо перегляду системи оподаткування нині не спостерігається. Проте більшість із них стосується зменшення ставок оподаткування й кількості податків. Це й насправді є дуже важливим. Проте зменшення ставок оподаткування, на наш погляд, не є панацеєю від усіх негараздів.
Для досягнення головних цілей реформування системи оподат­кування (стимулювання розширення виробництва через зниження податкового тягаря, матеріальне забезпечення відтворювальних процесів) необхідно разом зі зниженням ставок податків і нарахувань урухомити важелі, що забезпечать позитивні зрушення у структурі ціни, обмежать можливість заміщення податків і нарахувань надмірним ресурсоспоживанням.
Підвищити ресурсоощадний потенціал економіки, на наш погляд, неможливо без диференціації ставок оподаткування залежно від того, за рахунок чого цей прибуток отримано. Досвід свідчить, що застосування єдиної ставки оподаткування не заохочує товаровиробників до ефективного господарювання: зменшення ресурсоспоживання, збільшення обсягів виробництва, оптимізації структури ціни. За умов, коли монополізм залишається характерною ознакою ринку, товаровиробники, користуючись своїм монопольним становищем, віддають перевагу менш трудомістким засобам забезпечення прибутку — через завищення витрат, підвищення цін і вимушеного (з огляду на низьку платоспроможність споживачів) зменшення обсягів виробництва.
Для уникнення небезпечного розвитку цих тенденцій ставки оподаткування прибутку, отриманого за рахунок невиправданого збільшення собівартості й завищення цін, мають бути вищі від основної ставки на 10—15 %. Водночас рівень основної ставки на прибуток, отриманий за рахунок збільшення фізичних обсягів виробництва товарів (послуг), має бути нижчим на 20—25 %.
Запропонований порядок позитивно впливатиме на пошук і більш повне використання резервів виробництва, у тому числі пов’язаних з удосконаленням нормування праці.
До спрямованих на поліпшення нормування праці першочергових заходів, що включені до другої групи, слід віднести:

  • удосконалення нормативно-правової бази, котре регулює соціально-трудові відносини;

  • створення системи розроблення й відновлення міжгалузевих, галузевих нормативів трудових затрат, складовими якої є підсистеми фінансового, організаційного, кадрового забезпечення;

  • удосконалення організації нормування праці на рівні підприємств;

  • розроблення автоматизованих систем нормування праці;

  • відновлення методичної бази розроблення нормативів із праці;

  • реалізація заходів з підготовки й підвищення кваліфікації фахівців з нормування праці;

  • формування нового уявлення про роль нормування праці за сучасних умов, зміна психології керівників, для яких нормування праці традиційно було і залишається лише засобом підрахунку «можливого» рівня заробітної плати;

  • підвищення ролі соціального партнерства в удосконаленні нормування праці.

Розгляньмо тільки деякі із зазначених складових удосконалення нормування праці.
Інтереси вдосконалення нормування праці потребують закріплення в нормативно-правовій базі, що регулює соціально-трудові відносини, таких засадничих положень:

  • покладення на органи законодавчої та виконавчої влади обов’язку сприяння створенню і функціонуванню організацій, зайнятих розробкою нормативних матеріалів з нормування праці та координації діяльності підприємств і організацій зі створення міжгалузевих, галузевих і регіональних банків трудових затрат;

  • розроблення вимог до нормування праці на підприємствах усіх форм власності і господарювання та закріплення за роботодавцями обов’язку виконання цих вимог, зокрема, обґрунтування чинних на підприємствах норм і покриття пов’язаних із цим витрат;

  • обов’язкового внесення до чинної системи угод і колективних договорів умов, за якими брак норм трудових затрат або опису трудових обов’язків працівників розглядатиметься як порушення роботодавцем законодавства про працю, що може бути підставою для застосування до нього відповідних санкцій;

  • покладання на органи державної інспекції праці контролю за рівнем обґрунтованості на підприємствах і в організаціях норм трудових затрат;

  • обов’язкове включення в колективні договори та угоди всіх рівнів взаємозобов’язань сторін соціального партнерства стосовно розширення сфери нормування праці і поліпшення якості чинних норм трудових затрат.

Якість нормування праці безпосередньо залежить від організаційних форм управління процесом визначення норм трудових затрат. На підприємствах різних галузей України користуються такими трьома формами управління нормуванням: централізованою, децентралізованою і змішаною.
Централізованою називають таку форму, коли управління нор­муванням, відповідальність за якість норм і кадри нормувальників сконцентровано в одному центрі (відділі, бюро, лабораторії, групі). Найчастіше централізована форма управління нормуванням праці застосовується на таких підприємствах, де є централізована підготовка виробництва, зокрема конструкторська, технологічна та інструментальна. Вона виправдовує себе на малих і середніх за кількістю працівників підприємствах з вузькою номенклатурою продукції.
Централізована форма має чимало переваг: вона сприяє широкому використанню обчислювальної техніки, забезпечує єдність методики нормування, вирівнювання напруженості норм, підвищення продуктивності праці нормувальників, їхню захищеність від некваліфікованого втручання в нормування деяких надто «ініціативних» лінійних керівників.
Головними недоліками централізованої форми управління нор­муванням є певна відірваність від виробничих цехів, не завжди своєчасне реагування на їхні потреби в уточненні або перегляді норм і виправленні помилок нормувальників чи технологів, обмежені можливості здобути точну інформацію про фактичні затрати робочого часу, ефективність його використання, наявність і обсяги понаднормових робіт.
Децентралізована форма управління нормуванням праці передбачає наявність кількох автономних центрів нормування. Вона виправдовує себе лише на великих, добре структурованих підприємствах (об’єднаннях), коли окремі виробничі підрозділі мають замкнутий цикл і виробляють готову продукцію. За цих умов нормувальні підрозділи мають тісніші контакти з безпосередніми виробниками, оперативніше реагують на їхні запити і потреби, але при цьому іноді страждає якість норм, бо бракує єдиного організаційного й методичною центру. Негативні наслідки може також мати залежність нормувальників від адміністрації цехів і дільниць, для яких «місцевий» інтерес важить більше ніж інтереси всього підприємства в цілому.
Змішаною є така форма управління нормуванням праці, коли разом з єдиним організаційно-методичним центром у великих цехах створюються бюро організації й нормування праці. Між центром і цеховими бюро функції розподіляються в такий спосіб. Наприклад, відділ організації праці і заробітної плати здійснює загальне й методичне керівництво, установлює норми на нову продукцію, а цехові бюро виконують усю поточну роботу з організаційно-нормативного обслуговування виробничого процесу: запроваджують нові норми, переглядають застарілі, вносять оперативні зміни до чинних норм, проводять облік рівня виконання норм, облік трудомісткості, аналізують ефективність використання робочого часу тощо. За умов кваліфікованого управління змішана форма поєднує переваги централізованої й децентралізованої, і є позбавленою багатьох недоліків обох названих форм.
Удосконалення нормування праці безпосередньо пов’язане із застосуванням автоматизованих систем. Фахівцям добре відомо, що розрахунки норм трудових затрат є дуже трудомісткими. За оцінкою автора, на початку 90-х рр. трудомісткість робіт із нормування праці на промислових підприємствах щорічно збільшувалась на 8—10 %, що було пов’язане з розширенням номенклатури продукції, її ускладненням, скороченням «життєвого циклу» виробів і частішою їх заміною.
Проблема скорочення затрат праці нормувальників, підвищення рівня обґрунтованості й точності норм праці, їх рівнона-
пруженості стала актуальною вже давно. Тому невипадково ще до застосування електронно-обчислювальних машин (ЕОМ) на підприємствах широко використовувались різні технічні пристрої, розроблялися організаційні заходи з метою раціоналізації праці нормувальників, підвищення ефективності їхньої роботи. Після початку застосування ЕОМ роботи з автоматизації праці нормувальників активізувалися. Понад два десятиліття розроблялися системи автоматизованого нормування праці як локального характеру, так і у вигляді складових (підсистем) автоматизованого проектування і нормування технологічних процесів. Широке застосування персональних комп’ютерів (ПК) відкрило нові можливості автоматизації робіт з нормування праці. Однією з форм використання ПК стало створення автоматизованого робочого місця (АРМ) нормувальника, тобто людино-машинної системи, що включає ПК і комплекс проблемно-орієнтованих методів, алгоритмів, програм виконання розрахунків норм праці.
З огляду на нагальну потребу повсюдного застосування автоматизованих систем нормування праці необхідно внести зміни до методичної бази розроблення нормативів із праці — нормативів часу, обслуговування, керованості тощо. Ці нормативи нині мають вигляд нормативних таблиць, нормувальних карт, систем корекційних коефіцієнтів, які використовуються для обґрунтування норм. Якщо в «докомп’ютерний» період така побудова нормативів улаштовувала практиків, то за використання АРМ нормувальника обмеженість її стала очевидною. Нормативні матеріали, що відповідають умовам автоматизації розрахунків, мають бути подані у вигляді аналітичних залежностей і прикладних програм, на базі яких можна комплектувати АРМ нормувальника. А отже, нормативно-дослідним установам різних рівнів треба змінити методичну базу розроблення й технологію формування нормативних матеріалів.
Важливу роль в удосконаленні нормування праці має відігравати соціальне партнерство на виробничому рівні. У колективних договорах підприємств, які закріплюють домовленості сторін соціального партнерства, мають відображатися:

  • взаємні зобов’язання адміністрації і трудового колективу з удосконалення нормування праці, створення сприятливих умов для дотримання робітниками і службовцями чинних норм трудових затрат;

  • форми і методи роботи з підвищення якості норм трудових затрат — запровадження нової системи організації праці, календарних планів заміни (перегляду) чинних норм або заводської системи управління трудомісткістю продукції і под.;

  • порядок розробки, установлення і застосування науково обґрунтованих норм, які забезпечують найраціональніше використання технічної бази виробництва, робочого часу, збереження здоров’я виконавців, рівнонапруженість виконання трудових функцій;

  • характер участі робітників і службовців в управлінні нормуванням праці;

  • порядок перегляду і заміни норм трудових затрат, який би не припускав зниження норм часу (обслуговування, чисельності тощо) без відповідної зміни організаційно-технічних умов виробництва;

  • нормативна база нормування на підприємстві.

Складовою заходів, спрямованих на повсюдне поліпшення рівня нормування праці має стати перегляд моральних і етичних уявлень про норми праці, їхню роль і місце в механізмі господарювання. Незадовільний стан нормування праці суспільство має розглядати як ненормальне явище і засуджувати так само, як воно засуджує неуцтво, свавілля, беззаконня тощо. Водночас усіма засобами слід пропагувати надбання тих підприємств і їхніх менеджерів, де соціально-трудові відносини регламентуються досконалими нормами трудових затрат, де панує справедливий розподіл результатів виробництва і має місце взірцева організація праці.
На завершення варто ще раз зазначити, що без докорінного вдосконалення нормування праці марно чекати позитивних змін у економічній діяльності підприємств і організацій. Необхідно усвідомити, що брак належного нормування праці унеможливлює створення ефективного механізму мотивації трудової діяльності.


Контрольні запитання і навчальні завдання

    • Дайте оцінку ролі нормування у визначенні заробітної плати.

    • Розкрийте сутність оптимізації міри праці та її оплати.

    • Чи можна створити досконалу систему оплати праці без нормування праці? Обґрунтуйте свою відповідь.

    • Дайте характеристику мотиваційної ролі нормування праці.

    • Які функції має виконувати нормування праці на підприємстві?

    • Поясніть, чому за умов планової централізованої економіки нормування виконувало невластиві йому функції?

    • У чому виявляються зміни функції та ролі нормування праці за переходу до ринкової системи господарювання?

    • Назвіть та охарактеризуйте чинники, які нині негативно впливають на стан нормування праці в Україні.

    • Дайте класифікацію заходів, що мають бути спрямовані на вдосконалення нормування праці.

    • Чим зумовлено необхідність посилення державного впливу на вдосконалення нормування праці?

    • Обґрунтуйте пріоритетні напрями поліпшення нормування праці на підприємствах.

    • Які форми управління нормуванням праці ви знаєте? У чому полягають їхні переваги та недоліки?

    • У чому полягає роль соціального партнерства на виробничому рівні стосовно вдосконалення нормування праці?



Схожі:

Лекція 9 Тема Нормування праці та його роль у визначенні заробітної плати iconНаказ
...
Лекція 9 Тема Нормування праці та його роль у визначенні заробітної плати iconЗаконодавці, вищі державні службовці, керівники
Тарифне нормування оплати праці як складова організації заробітної плати здійснюється за допомогою тарифної системи. Вона являє собою...
Лекція 9 Тема Нормування праці та його роль у визначенні заробітної плати iconЛекція 21 аналіз зовнішньоекономічної діяльності авіапідприємства
Пв (умови праці) "Звіт про стан умов праці, пільги та компенсації за роботу із шкідливими умовами праці", форма №1-пв (заборгованість)...
Лекція 9 Тема Нормування праці та його роль у визначенні заробітної плати iconЛекція 3 Тема: державне регулювання доходів та заробітної плати
В умовах ринкової економіки основним джерелом доходів найманих працівників (їхня частка становить майже 90% зайнятого працездатного...
Лекція 9 Тема Нормування праці та його роль у визначенні заробітної плати iconЛекція 7 Тема Матеріальне стимулювання персоналу
«Не вписується» у ринкову економіку лише занижений, зрівняльний характер визначення її параметрів та централізований порядок затвердження...
Лекція 9 Тема Нормування праці та його роль у визначенні заробітної плати iconЦикл «Безпека життєдіяльності І охорона праці»
Мікроклімат виробничого приміщення, його вплив на організм людини, нормування параметрів мікроклімату та його нормалізація
Лекція 9 Тема Нормування праці та його роль у визначенні заробітної плати iconЛекція «Основні напрямки розвитку закладів ресторанного господарства»
Нормування праці: Підручник / За ред. В. М. Данюка І в. М. Абрамова. К.: 1995. 208 с
Лекція 9 Тема Нормування праці та його роль у визначенні заробітної плати iconЦіна позову: 9 972 грн. 47 коп. Позовна заява про стягнення заробітної...
Ціна позову: 9 972 грн. 47 коп. Позовна заява про стягнення заробітної плати, невиплаченої при звільненні працівника вихідної допомо-ги,...
Лекція 9 Тема Нормування праці та його роль у визначенні заробітної плати iconГриненко А. М, Колот А. М., Чернов В.І. Нормування праці. К.: Віпол,...
Абрамов В. М., Данюк В. М., Гриненко А. М, Колот А. М., Чернов В.І. Нормування праці. К.: Віпол, 1995, -с. 19-65
Лекція 9 Тема Нормування праці та його роль у визначенні заробітної плати iconСтворити таблицю, яка містить інформацію про співробітників відділу....
Створити таблицю, яка містить інформацію про співробітників відділу. Кожний запис включає: а прізвище; б посаду; в розмір заробітної...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка