Лекція 16 тема: фінансово-економічні результати та ефективність




Скачати 252.32 Kb.
НазваЛекція 16 тема: фінансово-економічні результати та ефективність
Дата конвертації25.09.2013
Розмір252.32 Kb.
ТипЛекція
skaz.com.ua > Фінанси > Лекція
ЛЕКЦІЯ 16

ТЕМА: ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНІ РЕЗУЛЬТАТИ ТА ЕФЕКТИВНІСТЬ
Перелік питань:

  1. Зміст і форми фінансової діяльності підприємства.

  2. Формування і використання прибутку.

  3. Оцінка фінансово-економічного стану підприємства.

  4. Сутністна характеристика і вимірювання ефективності виробництва.



1 ПИТАННЯ. Зміст і форми фінансової діяльності підприємства

Функціонування підприємства супроводжується безперервним кругооборотом коштів, який здійснюється у вигляді витрат ресурсів і одержання доходів, їхнього розподілу й використання. При цьому визначаються джерела коштів, напрямки та форми фінансування, оптимізується структура капіталу, проводяться розрахунки з постачальниками матеріально-технічних ресурсів, покупцями продукції, державними органами (сплата податків), персоналом підприємства тощо. Усі ці грошові відносини становлять зміст фінансової діяльності підприємства.

Основні завдання фінансової діяльності такі: вибір оптимальних форм фінансування, структури капіталу підприємства і напрямків його використання з метою забезпечення стабільно високої прибутковості; збалансування за часом надходжень і витрат платіжних засобів; підтримування належної ліквідності та своєчасності розрахунків.

Головний зміст фінансової діяльності підприємства (організації) полягає в належному забезпеченні фінансування.

Відповідно до джерел коштів фінансування поділяється на внутрішнє й зовнішнє.

^ Внутрішнє фінансування здійснюється за рахунок коштів, одержаних від діяльності самого підприємства: прибуток, амортизаційні відрахування, виручка від продажу чи здавання в оренду майна.

^ Зовнішнє фінансування використовує кошти, не зв’язані з діяльністю підприємства: внески власників у статутний капітал (безпосередньо або у формі купівлі акцій), кредит, зобов’язання боржників, державні субсидії тощо.

Треба також розрізняти фінансування за рахунок власних і залучених коштів. До залучених коштів належать ті, які треба повертати, тобто кредит або інші боргові зобов’язання. Решта коштів виступає як власний капітал. При цьому кожна фірма, що намагається ефективно господарювати, об’єктивно повинна забезпечувати оптимальне (економічно доцільне) співвідношення власного й залученого капіталу.

Важливою формою фінансування є кредит — платне надання грошей або інших цінностей у борг на певний час. Залучення кредитних коштів розширює фінансові можливості підприємства, але одночасно створює ризик, зв’язаний з необхідністю повернення боргів у майбутньому і сплати відсотків за користування позиченими коштами. Відтак нині широко застосовуються кредити в негрошових формах: товарний кредит, оренда та її різновид — лізинг.

^ Товарний кредит — це короткостроковий кредит, який одне підприємство надає іншому в товарній формі через відстрочку платежу за поставлену продукцію (кредит постачальника). За товарного кредиту боржник може оформляти своє зобов’язання у вигляді векселя — документа, який дає право його власнику одержати зазначену у векселі суму в установлений термін. Товарний кредит застосовується переважно як засіб розширення сфери ринку та збільшення обсягу продажу продукції.

Спеціальною формою довгострокового кредиту є оренда — договірне строкове платне володіння і користування майном. Орендодавець надає в розпорядження орендаря певне майно на обумовлений термін за прийнятну для обох сторін орендну плату.

Поширеним у світовій практиці різновидом оренди є лізинг, коли орендодавець — лізингова компанія (лізингодавець) купує об’єкти оренди, передусім устаткування, у підприємств-виробників і передає їх у оренду на певних умовах. По закінченні терміну оренди її об’єкти (залежно від умов договору) або повертаються лізингодавцю, або орендуються на новий термін або викупаються орендарем.

Важливим інструментом управління фінансами підприємства є фінансовий план. Основна мета складання фінансового плану — узгодження доходів із витратами в плановому періоді.

^ У перспективному фінансовому плані вирішуються принципові питання фінансування діяльності та розвитку підприємства (організації). До таких питань належать передусім фінансування капітальних вкладень, повернення боргів, сплата відсотків за борговими зобов’язаннями тощо.

^ Поточні фінансові плани на рік (квартал, місяць) опрацьовуються детальніше за видами доходів і витрат з урахуванням їхньої календарної динаміки.

Фінансовий план підприємства (організації) складається у формі балансу доходів і витрат. У складі доходів основними є надходження від стабільних власних джерел — прибуток та амортизаційні відрахування. До нерегулярних власних джерел доходу належать емісія і продаж акцій, виручка від продажу непотрібних активів тощо. Різниця між плановими фінансовими потребами і власними коштами покривається за рахунок залучених коштів у вигляді кредитів, випуску облігацій, лізингу і т. п. Однією з форм залучення коштів є кредиторська заборгованість, яка за свою відносну стабільність одержала назву стійких пасивів. До неї відносять перехідну заборгованість по заробітній платі, відрахування на соціальні потреби, резерв майбутніх витрат та ін. Зазначена мінімальна заборгованість визначається середньо-добовими нарахованими витратами за певними їхніми елементами й кількістю днів від початку місяця до моменту виплат. Наприклад, постійна мінімальна заборгованість по зарплаті підприємства, у якого квартальний фонд оплати праці налічує 4500 тис. грн., а зарплату працівникам виплачують 5-го числа кожного місяця, становитиме 200 тис. грн. (). У фінансовий план включається не загальна сума цієї заборгованості, а її зміна (приріст чи зменшення) за плановий період.

Витратна частина балансу доходів і витрат включає планові спрямування коштів: на сплату податку; поповнення резервного фонду; формування інвестиційних ресурсів (у тім числі поповнення оборотних коштів); виплату винагороди персоналу за результатами роботи за рік, виплату дивідендів тощо.

Важливою формою фінансового планування є складання оперативного балансу (бюджету) грошових надходжень і видатків. Спрощену форму такого балансу наведено в табл. 16.1. Надходження й виплати показано в таблиці сумарно. Проте слід розрізняти ці величини, бо їх зумовлено як операційною господарською діяльністю, так і інвестиційною активністю підприємства.

Таблиця 16.1


^ УМОВНИЙ БАЛАНС (БЮДЖЕТ) ГРОШОВИХ ПОТОКІВ ПІДПРИЄМСТВА
НА І КВАРТАЛ ПОТОЧНОГО РОКУ, тис. грн.


Місяць

Залишок на початок місяця

Надходження

Виплати

Залишок на кінець місяця

Відхилення (+, –)

за місяць

загальне

Січень

50

450

420

80

+ 30

+ 80

Лютий

80

380

400

60

– 20

+ 60

Березень

60

390

380

70

+ 10

+ 70


Дані табл. 16.1 свідчать про те, що протягом трьох місяців кварталу підприємство має надлишок грошових коштів. У такому разі вільні гроші доцільно помістити в дохідні активи, тобто інвестувати. За браком коштів навпаки — виникає потреба в банківських кредитах.

Перспективні й поточні плани постійно треба коригувати з урахуванням фактичного фінансового стану та уточнених показників розвитку підприємства.
2 ПИТАННЯ. Формування і використання прибутку

Прибуток — це та частина виручки, що залишається після відшкодування всіх витрат на виробничу і комерційну діяльність підприємства. Характеризуючи перевищення надходжень над витратами, прибуток виражає мету підприємницької діяльності і береться за головний показник її результативності (ефективності).

Прибуток є основним джерелом фінансування розвитку підприємства, удосконалення його матеріально-технічної бази, забезпечення всіх форм інвестування. Уся діяльність підприємства спрямується на те, щоб забезпечити зростання прибутку або принаймні стабілізацію його на певному рівні.

Залежно від формування та розподілу виокремлюють кілька видів прибутку. Насамперед розрізняють загальний прибуток і прибуток після оподаткування.

^ Загальний прибуток — це весь прибуток підприємства, одержаний від усіх видів діяльності, до його оподаткування та розподілу. Такий прибуток інакше називають балансовим.

^ Прибуток після оподаткування, тобто прибуток, що реально поступає в розпорядження підприємства, має поширену у вітчизняній літературі та практиці назву — чистий прибуток.

У зарубіжній економічній теорії та підприємництві загальновживаними є поняття валового, маржинального та операційного прибутку.

^ Валовий прибуток — це різниця між виручкою та виробничими витратами (собівартістю продукції за калькулювання за неповними витратами). Це поняття включає власне прибуток і так звані невиробничі (адміністративні, комерційні) витрати. Операційний прибуток, що його часто називають чистим прибутком, дорівнює валовому прибутку за мінусом невиробничих витрат.

^ Маржинальний прибуток характеризує обсяг виручки від продажу продукції за мінусом змінних витрат. Він включає власне прибуток і постійні витрати. Отже, такий прибуток за величиною збігатиметься з валовим прибутком, коли калькулювання здійснюватиметься лише за змінними витратами.

Прибуток підприємства формується за рахунок таких джерел: а) продаж (реалізація) продукції (послуг); б) продаж іншого майна; в) позареалізаційні операції.

^ Прибуток від продажу продукції (виконання робіт, надання послуг) є основним складником загального прибутку. Це прибуток від операційної діяльності, яка відображає місію і профіль підприємства. Він обчислюється як різниця між виручкою від продажу продукції (без урахування податку на додану вартість і акцизного збору) та її повною собівартістю.

У разі калькулювання за неповними витратами ту частину витрат, що її не включено в собівартість продукції, відносять на певний період і за обчислення прибутку () відраховують від виручки, тобто

, (16.1)

де — виручка від продажу продукції;

— собівартість проданої (реалізованої) продукції за неповними витратами;

— витрати, що їх не включено в собівартість продукції, а віднесено на певний період.

Це так званий метод прямого обчислення прибутку, який вважають основним. Поряд з ним існує ще аналітичний метод, згідно з яким прогнозований прибуток визначається коригуванням його базової (фактичної) величини з урахуванням впливу певних чинників у плановому (розрахунковому) періоді. Такий вплив може здійснюватися через зміну обсягу виробництва та продажу, його структури, собівартості продукції і цін. Цей метод орієнтовано на велику частку відносно однотипної продукції в загальному її обсязі.

^ Прибуток від продажу майна включає прибуток від продажу основних фондів (матеріальний активів), нематеріальних активів, цінних паперів інших підприємств тощо. Його розраховують як різницю між ціною продажу та балансовою (залишковою) вартістю об’єкта, який продається, з урахуванням витрат на продаж (демонтаж, транспортування, оплата агентських послуг).

^ Прибуток від позареалізаційних операцій — це прибуток від пайової участі в спільних підприємствах, здавання майна в оренду (лізинг), дивіденди на цінні папери, дохід від володіння борговими зобов’язаннями, роялті, надходження від економічних санкцій тощо.

Розглянута схема обчислення величини загального прибутку за його джерелами має важливе значення для аналізу і прийняття господарських рішень. Але треба мати на увазі, що прибуток є об’єктом оподаткування. У зв’язку з цим державні органи суворо регламентують методику обчислення оподатковуваного прибутку в Податковому кодексі України.

Прибуток, що залишився після оподаткування (чистий прибуток), поступає в повне розпорядження підприємства та використовується згідно з його статутом і рішеннями власників.

^ Рис. 17.1. Схема використання прибутку підприємства.
Відповідно до принципових (основних) напрямів використання цей прибуток можна розділити на дві частини: 1) прибуток, що спрямовується за межі підприємства у вигляді виплат власникам корпоративних прав, персоналу підприємства за результатами роботи (як заохочувальний захід), на соціальну підтримку тощо (розподілений прибуток); 2) прибуток, що залишається на підприємстві і є фінансовим джерелом його розвитку (нерозподілений прибуток). Останній спрямовується на створення резервного та інвестиційного фондів. Резервний фонд є фінансовим компенсатором можливих відхилень від нормального обороту коштів або джерелом покриття додаткової потреби в них. Його формування є обов’язковим для господарських товариств, орендних підприємств, кооперативів.

Цю загальну схему розподілу прибутку можна конкретизувати стосовно підприємств із різними організаційно-правовими формами. Це стосується насамперед акціонерних товариств (підприємств). Як відомо, власники акцій одержують частину корпоративного прибутку у вигляді дивідендів (доходу інвесторів на вкладений капітал). Щодо акціонерного підприємства дивіденди можна розглядати як плату за залучений від продажу акцій капітал.

Розподіл прибутку на виплату дивідендів та інвестування є фінансовою проблемою, яка істотно та неоднозначно впливає на фінансову стабільність і перспективи розвитку підприємства. Спрямування достатньої суми прибутку на виплату дивідендів і високий рівень таких збільшують попит на акції та підвищують їхній ринковий курс. Водночас обмежується власне джерело фінансування, ускладнюється розв’язання завдань перспективного розвитку підприємства. Зрозуміло, що низький рівень дивідендів призводить до протилежних наслідків. З урахуванням цих обставин акціонерне товариство (підприємство) мусить вибирати таку дивідендну політику, яка відповідала б конкретним умовам його діяльності.

Основними варіантами дивідендної політики можуть бути:

1) виплата постійного рівня дивідендів протягом кількох років;

2) виплата дивідендів зі щорічним певним зростанням;

3) спрямування на дивіденди встановленої (нормативної) частки чистого прибутку;

4) виплата дивідендів із залишку прибутку після фінансування інвестиційних потреб;

5) виплата дивідендів не грошима, а додатковим випуском акцій.

Кожний з цих варіантів має свої переваги й недоліки і застосовується, як правило, не постійно, а в межах певного перспективного періоду з урахуванням економічної кон’юнктури та фінансового стану підприємства.

За розподілу прибутку підприємства величина дивіденду у відсотках () визначається за формулою

, (16.3)

де  — частина прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів;

— статутний капітал (фонд) підприємства.

Абсолютна сума дивідендів у розрахунку на одну акцію (D) відповідно становитиме

, (16.4)

де — кількість акцій, що формує величину статутного капіталу (кількість проданих акцій).

Частина прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, визначається відповідно до вибраного варіанта дивідендної політики. Досвід зарубіжних корпорацій свідчить, що частка величини у чистому прибутку коливається в межах 30—70%. Якщо вона менша за 30%, то виплати вважаються заниженими, а коли її відносний розмір більший за 70% — завищеними.
3 ПИТАННЯ. Оцінка фінансово-економічного стану підприємства

Фінансово-економічний стан підприємства (організації) характеризується ступенем його (її) прибутковості та оборотності капіталу, фінансової стійкості й динаміки структури джерел фінансування, здатності розраховуватися за борговими зобов’язаннями.

Правильна оцінка фінансових результатів діяльності та фінансово-економічного стану підприємства (організації) за сучасних умов господарювання конче потрібна як для його (її) керівництва і власників, так і для інвесторів, партнерів, кредиторів, державних органів. Фінансово-економічний стан підприємства (організації) цікавить і його (її) конкурентів, але вже в іншому аспекті — негативному; вони заінтересовані в ослабленні позицій конкурентів на ринку.

Для оцінки фінансово-економічного стану підприємства (організації) необхідна відповідна інформаційна база. Такою можуть бути звіт про фінансові результати діяльності і баланс — підсумковий синтетичний документ про склад засобів діяльності підприємства (організації) та джерела їхнього формування у грошовій формі на певну дату (кінець кварталу, року). Спрощену форму балансу показано в табл. 16.2.

Баланс має дві рівновеликі частини: актив, де подається склад засобів підприємства (активів), і пасив, що характеризує джерела їхнього формування. Активи за своєю суттю поділяються на матеріальні, нематеріальні та фінансові, які мають таку характерну ознаку, як ліквідність, тобто більшу чи меншу здатність перетворюватися на платіжні засоби — гроші. За цією ознакою активи групують у три розділи в порядку зростання рівня ліквідності. Найбільшу (абсолютну) ліквідність мають гроші та цінні папери, які можуть бути платіжними засобами або швидко реалізовуватися на ринку (короткострокові фінансові вкладення).

Таблиця 16.2


^ БАЛАНС ПІДПРИЄМСТВА
ЗА СТАНОМ НА _____________ (тис. грн.)


Актив

Сума

Пасив

Сума

І.

^ Основні засоби та інші позаоборотні активи




І.

Власні кошти (капітал)




1.

Основні засоби:

— первинна вартість

— спрацювання

— залишкова вартість

15400

4400

11000

1.

Статутний капітал

8000










2.

Нематеріальні активи:

— первинна вартість

— спрацювання

— залишкова вартість

320

100

220

2.

Резервний фонд

2000

3.

Акумульований (нерозподілений прибуток)

4500

3.

Довгострокові фінансові вкладення






Усього по розділу І

11220

Усього по розділу І

14500

ІІ.

^ Запаси і витрати




ІІ.

Довгострокові пасиви




1.

Записи матеріалів

2200

1.

Довгострокові кредити

4000

2.

Незавершене виробництво

3000

3.

Витрати майбутніх періодів

400

2.

Інші довгострокові зобов’язання



4.

Запаси готової продукції

1500

Усього по розділу ІІ

7100

Усього по розділу ІІ

4000

ІІІ.

Гроші, розрахунки та інші активи




ІІІ.
^
Короткострокові пасиви




1.

Гроші на розрахункових рахунках

1250

1.

Короткострокові кредити

1520

2.

Гроші в касі

50

2.

Кредиторська заборгованість постачальникам

2200

3.

Короткострокові фінансові вкладення

1700

4.

Дебіторська заборгованість покупців продукції

2100

3.

Інша кредиторська заборгованість

1200

Усього по розділу ІІІ

5100

Усього по розділу ІІІ

4920

Баланс

23420

Баланс

23420


У пасиві балансу кошти підприємства (організації) складаються з двох частин — власного й залученого капіталу в різних формах заборгованості. Власний капітал утворюється з двох основних джерел. Перше джерело — внески власника підприємства (організації) або номінальна вартість проданих акцій акціонерного товариства. Цю складову власного капіталу вітчизняних суб’єктів господарювання називають статутним капіталом (фондом). Другим основним джерелом є акумульований (нерозподілений між власниками і найманими працівниками) прибуток від виробничо-господарської діяльності підприємства (організації).

^ Боргові зобов’язання (пасиви) у балансі поділяються на довго- і короткострокові. Довгострокові — це ті зобов’язання, які погашаються не раніше ніж через рік від дати складання балансу, короткострокові — у межах року. Короткострокові боргові зобов’язання включають не тільки кредити, а й різні форми кредиторської заборгованості: за одержані товари, аванси, видані векселі, за розрахунками щодо оплати праці, виплати податків, обов’язкових відрахувань на соціальні заходи тощо. Сума пасивів балансу завжди дорівнює сумі активів.

Співвідношення між окремими групами активів і пасивів балансу мають важливе економічне значення та використовуються для оцінки й діагностики фінансового стану підприємства.

Оцінка фінансово-економічного стану підприємства на фіксовану дату здійснюється на підставі аналізу системи розрахункових показників.

Прибутковість підприємства вимірюється двома показниками — прибутком і рентабельністю. Прибуток виражає абсолютний ефект без урахування використаних ресурсів. Тому для аналізу його доповнюють показником рентабельності.

Рентабельність — це відносний показник ефективності роботи підприємства, який у загальній формі обчислюється як відношення прибутку до витрат (ресурсів). Рентабельність має кілька модифікованих форм залежно від того, які саме прибуток і ресурси (витрати)використовують у розрахунках.

Передусім виокремлюють рентабельність інвестованих ресурсів (капіталу) і рентабельність продукції. Рентабельність інвестованих ресурсів (капіталу) обчислюється в кількох модифікаціях: рентабельність активів, рентабельність власного капіталу, рентабельність акціонерного капіталу.

^ Рентабельність активіва) характеризує ефективність використання всього наявного майна підприємства та обчислюється за формулою

, (16.5)

де  — загальний (чистий) прибуток підприємства за рік;

— середня сума активів за річним балансом.

Обчислюючи цей показник виходять як із загального (до оподаткування), так і з чистого (після оподаткування). Єдиного методичного підходу тут не існує. Тому треба обов’язково зазначити, який саме прибуток узято.

^ Рентабельність власного капіталу () відображає ефективність використання активів, створених за рахунок власних коштів:

, (16.6)

де — чистий прибуток підприємства;

— власний капітал підприємства.

Величина власного капіталу береться за даними балансу підприємства. Вона дорівнює сумі активів за мінусом усіх боргових зобов’язань.

Рентабельність акціонерного капіталу () свідчить про верхню межу дивідендів на акції та обчислюється так:

, (16.7)

де — статутний капітал (номінальна вартість проданих акцій).

Цей показник можна обчислювати також як рентабельність акціонерного капіталу від звичайних акцій. Тоді з прибутку віднімають фіксовані дивіденди на привілейовані акції, а зі статутного капіталу — їхню номінальну вартість.

Рентабельність продукції () характеризує ефективність витрат на її виробництво і збут. Вона визначається за формулою

, (16.8)

де — прибуток від реалізації продукції за певний період;

— повна собівартість реалізованої продукції.

Рентабельність продукції можна обчислювати також як відношення прибутку до обсягу реалізованої продукції. Саме в такому вигляді цей показник використовується в зарубіжній практиці.

У багатономенклатурному виробництві поряд з рентабельністю всієї продукції обчислюється також рентабельність окремих її різновидів. Рентабельність одного виробу () розраховується формулою:

, (16.9)

де — відповідно ціна й повна собівартість і-го виробу.

Ділова активність підприємства є досить широким поняттям і включає практично всі аспекти його роботи. Специфічними показниками тут служать оборотність активів і товарно-матеріальних запасів, величини дебіторської та кредиторської заборгованості.

^ Оборотність активів () — це показник кількості оборотів активів підприємства за певний період (переважно за рік), тобто

, (16.10)

де — виручка від усіх видів діяльності підприємства за певний період; — середня величина активів за той самий період.

За цих умов середня тривалість одного обороту () становитиме

, (16.11)

де — кількість календарних днів у періоді.

Оборотність товарно-матеріальних запасів () виражається кількістю оборотів за певний період:

, (16.12)

де — повна собівартість реалізованої продукції за певний період; — середня величина запасів у грошовому виразі.

Активність підприємства у сфері розрахунків з партнерами характеризується середніми термінами оплати дебіторської і кредиторської заборгованості.

^ Середній термін оплати дебіторської заборгованості покупцями продукції підприємства () обчислюється за формулою

, (16.13)

де — дебіторська заборгованість (заборгованість) покупців;

— кількість календарних днів у періоді, за який обчислюється показник (рік — 360, квартал — 90);

— обсяг продажу продукції за розрахунковий період.

За період платіжні вимоги підприємства до покупців перетворюються на гроші. Зрозуміло, що скорочення цього періоду є економічно вигідним, а провадження (проти встановленого терміну або проти минулого року) — небажаним і потребує з’ясування причин.

^ Середній термін оплати кредиторської заборгованості постачальникам () визначається співвідношенням:

, (16.14)

де — величина кредиторської заборгованості постачальникам; — обсяг закупівлі сировини і матеріалів за розрахунковий період у грошовому вимірі.

Скорочення за інших однакових умов не визначається позитивним для підприємства, оскільки потребує додаткових коштів. Натомість збільшення періоду оплати заборгованості може бути наслідком різних причин: погіршання для підприємства умов розрахунків, браку коштів, затягування оплати з метою використання кредиторської заборгованості як джерела фінансування тощо.
4 ПИТАННЯ. Сутнісна характеристика і вимірювання ефективності виробництва

Ефективність виробництва — це комплексне відбиття кінцевих результатів використання засобів виробництва й робочої сили (працівників) за певний проміжок часу.

У зарубіжній практиці як синонім терміна «результативність господарювання» зазвичай застосовується термін «продуктивність системи виробництва та обслуговування», коли під продуктивністю розуміють ефективне використання ресурсів (праці, капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації) за виробництва різноманітних товарів і послуг.

Не варто забувати також, що загальна продуктивність системи є поняттям набагато ширшим, ніж продуктивність праці та прибутковість виробництва.

Сутнісна характеристика ефективності виробництва (продуктивності системи) знаходить відображення в загальній методології її визначення, формалізована форма якої має вигляд: Ефективність=Результат/Витрати.

Результативність виробництва як найважливіший компонент для визначення його ефективності не варто тлумачити однозначно. Необхідно розрізняти: 1) кінцевий результат процесу виробництва; 2) кінцевий народногосподарський результат роботи підприємства або іншої інтеграційної структури як первинної автономної ланки економіки. Перший відбиває матеріалізований результат процесу виробництва, що вимірюється обсягом продукції в натуральній і вартісній формах; другий включає не тільки кількість виготовленої продукції, а також її споживну вартість. Кінцевим результатом процесу виробництва (виробничо-господарської діяльності підприємства) за певний період часу є чиста продукція, тобто новостворена вартість, а фінансовим результатом комерційної діяльності — прибуток (прибутковість).

Суть проблеми підвищення ефективності виробництва (діяльності) полягає в тім, щоб на кожну одиницю ресурсів (витрат) — трудових, матеріальних і фінансових — досягати максимально можливого збільшення обсягу виробництва (доходу, прибутку). Виходячи з цього, єдиним макроекономічним критерієм ефективності виробництва (діяльності) стає зростання продуктивності суспільної (живої та уречевленої) праці. Кількісна визначеність і зміст критерію відображаються в конкретних показниках ефективності виробничо-господарської та іншої діяльності суб’єктів господарювання.

Система показників ефективності виробництва (діяльності), що побудовано на підставі зазначених принципів, має включати кілька груп: 1) узагальнюючі показники ефективності виробництва (діяльності); 2) показники ефективності використання праці (персоналу); 3) показники ефективності використання виробничих (основних та оборотних) фондів; 4) показники ефективності використання фінансових коштів (оборотних коштів та інвестицій). Кожна з цих груп включає певну кількість конкретних абсолютних чи відносних показників, що характеризують загальну ефективність господарювання або ефективність використання окремих видів ресурсів (табл. 16.3).

Таблиця 16.3


^ СИСТЕМА ПОКАЗНИКІВ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИРОБНИЦТВА
(ДІЯЛЬНОСТІ) ПЕРВИННИХ СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ


Узагальнюючі
показники


Показники ефективності використання

праці (персоналу)

виробничих фондів

фінансових коштів

 Рівень задоволення потреб ринку

 Темпи зростання продуктивності праці

 Загальна фондо­віддача (за обся­гом продукції)

 Оборотність обо­ротних коштів

 Виробництво чистої продукції на одиницю витрат ресурсів

 Частка приросту продукції за раху­нок зростання про­дуктивності праці

 Фондовіддача активної частини основних фондів

 Рентабельність оборотних коштів

 Прибуток на одини­цю загальних витрат

 Відносне вивільнення працівників

 Рентабельність основних фондів

 Відносне вивіль­нення оборотних коштів

 Рентабельність виробництва

 Коефіцієнт вико­ристання корисно­го фонду робочого часу

 Фондомісткість одиниці продукції

 Питомі капі­тальні вкладення (на одиницю при­росту потужності або продукції)

 Витрати на одиницю товарної продукції

 Матеріаломіст­кість одиниці продукції

 Частка приросту продукції за рахунок інтенсифікації виробництва

 Трудомісткість одиниці продукції

 Коефіцієнт ви­користання най­важливіших видів сировини і матеріалів

 Рентабельність інвестицій

 Народногосподарсь­кий ефект викорис­тання одиниці про­дукції

 Зарплатомісткість одиниці продукції

 Строк окупності вкладених інвестицій






Схожі:

Лекція 16 тема: фінансово-економічні результати та ефективність iconФінансово-економічні результати та ефективність діяльності підприємств
Об’єкт зв’язку працює І отримує доход (Д), який складається з тарифних доходів (Дт), доходів (Дсо), доходів, отриманих від сторонніх...
Лекція 16 тема: фінансово-економічні результати та ефективність icon15. Фінансово-економічні результати та ефективність діяльності підприємства
Сової діяльності підприємства полягає у виникненні грошових відносин, пов'язаних з неперервним кругообігом коштів у формах витрачання...
Лекція 16 тема: фінансово-економічні результати та ефективність iconУрок №3 Тема: Економічна ефективність. Розподіл, обмін та споживання
Розвивати вміння порівнювати економічні системи, визначати економічну ефективність, аналізувати, робити висновки з теми; виховувати...
Лекція 16 тема: фінансово-економічні результати та ефективність iconЛекція 2: Фінансово-правові норми та фінансово-правові відносини
Фінансово-правові норми — це загальнообов'язкові приписи компетентних органів державної влади та місцевого самоврядуван­ня з приводу...
Лекція 16 тема: фінансово-економічні результати та ефективність icon1. Предмет І метод економічної теорії (політекономія) 3 Тема Економічні...
Тема Економічні системи суспільства: капіталізм вільної конкуренції, командна економіка, змішана економіка, традиційна економіка...
Лекція 16 тема: фінансово-економічні результати та ефективність icon1. Теоретичні засади організації фінансово – економічної діяльності
Фінансово-економічна діяльність підприємств Тема Теоретичні засади організації фінансово – економічної діяльності
Лекція 16 тема: фінансово-економічні результати та ефективність iconФінансово-правові норми І фінансові правовідносини
Поняття фінансово-правових норм, їх особливості та види. Структура фінансово-правової норми. Особливості санкцій фінансово-правових...
Лекція 16 тема: фінансово-економічні результати та ефективність iconТема. Визначення очікуваного прибутку. Можливі джерела фінансування...
Оцінивши фінансову реалізуємість проекту доцільно розрахувати ключові економічні параметри І проаналізувати рівень його конкурентноздатності....
Лекція 16 тема: фінансово-економічні результати та ефективність iconЛекція тема" Економіка І організація фінансово-кредитного сервісу"
України. Вона включає банківську систему та фінансові інститути. Чинне законодавство України передбачає побудову банківської системи...
Лекція 16 тема: фінансово-економічні результати та ефективність iconВизначення показників, які характеризують ефективність використання...
Тема: „Визначення показників, які характеризують ефективність використання складів оптової бази”
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка